Організація та науково-методичне забезпечення діяльності психологічної служби І пмпк



Сторінка4/20
Дата конвертації11.04.2016
Розмір4.31 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

Індивідуальні форми методичної роботи – консультації, супервізійні сесії, наставництво - є складовою професійного розвитку фахівця, який здійснюється за індивідуальними планами з урахуванням його професійних потреб, результатів взаємооцінки, рекомендацій. Вони передбачають систематичне вивчення психолого-педагогічної, наукової літератури, участь у роботі методичних об'єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань, розробка проблем, пов'язаних з удосконаленням роботи, проведення експериментальних досліджень, огляд і опрацювання фахових журналів, методичної літератури та ін.

До колективних форм проведення методичної роботи відносяться: районні (міські) методичні об’єднання, методичні оперативні наради,випуск методичних бюлетенів, рекомендацій науково-практичних конференцій, інформаційні повідомлення, практичні заняття, тренінги, диспути, ділові та рольові ігри, бесіди, семінари-практикуми, школи передового педагогічного досвіду,проблемні (інноваційні) групи.



До нетрадиційних форм методичної роботи належать: педагогічні ігри (дидактичні, виховні, ділові, рольові); моделювання педагогічних ситуацій; олімпіади методичних інноваційних розробок, методичні «мости», літературні ярмарки педагогічних підручників та методичних рекомендацій, аукціон та конкурсні виставки методичних розробок проведення конкурсів «Психолог року», «Кращий кабінет». Дані форми роботи сприяють залученню працівників психологічної служби до пошукової методичної роботи, розвитку уміння спілкуватися з колегами, учнями, батьками, сприяють попередженню конфліктів у педагогічних колективах.

Узагальнене уявлення про форми та методи методичної роботи представлено у табл. 7.



Таблиця 7. Форми та методи методичної роботи

Індивідуальні

Групові

Масові

Узагальнення досвіду

Консультація

Наставництво

Супервізія

Тьюторство

Бесіда, інтерв’ю


Лекція, семінар, колоквіум, практикум, круглий стіл, творча група (лабораторія), тренінг, ділова гра, майстер-клас, методична нарада, педагогічна майстерня

З’їзд, форум, фестиваль, конференція, виставка, презентація, професійні конкурси

Портфоліо, публікація, експертиза, моніторинг, апробація

Побудова алгоритму добору форм і методів методичного супроводу діяльності працівників психологічної служби базується на ключовому критерію, який виступає смислоутворюючим при розробці програм та планів методичної роботи. Цей критерій можна сформулювати як відповідність функцій методичної роботи та методів їх реалізації.

Аналіз змісту функцій методичної роботи та організаційних форм їх реалізації подано у табл..8

Таблиця 8. Відповідність функцій та організаційних форм методичної роботи

Функції

Зміст

Форми

Аналітично-оцінювальна

критичне осмислення існуючої педагогічної практики та особистого професійного досвіду і їх оцінювання.

Індивідуальна та групова аналітична діяльність, публічні науково-практичні заходи (конференції, семінари, круглі столи)

Адаптивна

адаптації до педагогічної професії, до змін в освіті та переборенні психологічних бар'єрів.

Тренінг, семінар-практикум

Компенсаторна

Відтворення частково втрачених знань, нарощування нових, що веде до підвищення професійної майстерності

Семінар, конференція

Розвивальна

Створення умов для розвитку особистості

Тренінг, майстер-клас

Прогностична

Полягає у формуванні прогностичних умінь, передбачити результати

Індивідуальна аналітична робота, мозковий штурм

Інформаційно-пропагандистська

Інформаційне забезпечення діяльності педпрацівників (нормативно-правові документи, наукова література, інтернет і т.п.

Нарада, інструктивно-методичний семінар, публічні заходи (виставки, форуми тощо)

Комунікативна

Сприяє безпосередньому спілкуванню педагога з колегами, науковцями

Всі групові форми, в яких передбачається безпосереднє спілкування учасників

Стимулююча

Заохочення і підтримка працівників щодо професійного розвитку

Виступи з доповідями, майстер-класи, відкриті заходи

Важливими характеристиками, які є визначальними у доборі форм і методів методичної роботи виступають прогнозована мета дії та ймовірний очікуваний результат участі в ній фахівця.

З огляду на це, наступним критерієм добору форми є «мета-результат».

Орієнтовний перелік навчальних результатів, які можна визначити, як цілі навчання пропонує Л.Панфілова:



  • ознайомлення: знайомство з основними поняттями та процедурами в конкретній галузі знань;

  • опанування основ: здатність переповісти, описати основні поняття та процедури;

  • оволодіння: успішне застосування основних понять та процедур в обраній предметній галузі;

  • повне опанування – майстерність: успішне застосування основних понять та процедур в обраній галузі, а також допомога іншим в опануванні та закріпленні знань та вмінь.

Ймовірні результати навчання:

  • створення цілісного уявлення про професійну та комунікативну компетентність та місце в реальній діяльності;

  • набуття на матеріалах, що імітують (репрезентують) професійну діяльність, соціального досвіду, в т.ч. міжособистісної та групової взаємодії для колективного прийняття рішень, здійснення співробітництва;

  • розвиток практичного професійного мислення;

  • формування пізнавальної мотивації, створення умов для появи особистісних психологічних установок та мотивації;

  • закріплення знань у сфері професійного спілкування, формування комунікативної компетентності;

  • вияв нових особистісних смислів спілкування та взаємодії з колегами.[5]

Американський вчений Б. Блумпропонує рівні засвоєння навчального матеріалу, що розрізняються в залежності від типу навчальних цілей: когнітивної (знання), афективної (ціннісні орієнтації) і психомоторної (рухові навички). Реалізація кожної навчальної мети здійснюється на різних рівнях засвоєння.

Зокрема, для когнітивних цілей рівнями засвоєння є: 1 — знання, 2 — розуміння, 3 — застосування, 4 — аналіз, 5 — синтез, 6 — оцінка.

Для афективних: 1 — сприйняття, 2 — реагування, 3 — засвоєння ціннісних орієнтацій, 4 — організація ціннісних орієнтацій, 5 — поширення ціннісних орієнтацій на діяльність. [6]

Аналіз найбільш розповсюджених форм навчально-методичної роботи, з огляду на вищезазначену типологію, можна представити у наступному вигляді:



Таблиця 9. Класифікація форм методичної роботи

за типами навчальних цілей

Форма

Типи навчальних цілей

Семінар

Когнітивна, частково афективна

Тренінг

Афективна, частково когнітивна, психомоторна

Майстер-клас

Афективна, когнітивна

Конференція

Когнітивна, частково афективна

Круглий стіл

Когнітивна, частково афективна

Таким чином, більшість рівнів засвоєння представлено у формі тренінгу, що свідчить про її найбільшу ефективність. На нашу думку, можна скористатись таким аналітичним підходом при доборі форм навчально-методичної роботи, спрямованої на формування практичних навичок, технік, технологій.

На досягнення певних результатів мають бути спрямовані відповідні методи.

Всі методи навчання можна розподілити на дві групи, залежно від рівня активності учасників у навчальній діяльності:

Пасивні — це ті методи навчання, при яких учасники тільки слухають та дивляться (розповідь, лекція, пояснення, демонстрація).

Активні — це ті методи, при яких учасники самостійно, активно включаються у навчально-пізнавальну діяльність, які спираються не тільки на процеси сприйняття, пам’яті, уваги, а насамперед на творче, продуктивне мислення. До активних методів навчання можна віднести:

ігри (сюжетно-рольові, ділові, дидактичні);

метод конкретних ситуацій (кейс-метод);

«мозкова атака»;

метод дискусії;

метод «малих груп».

Всі активні методи навчання тісно взаємопов’язані з активними формами навчання та разом утворюють технологію активного навчання. Щоб краще зрозуміти суть та функції активних методів навчання, доцільно розглянути класифікацію технологій активного навчання (Д. В. Чернилевський, Н. В. Борисова) [6]

В основу цієї класифікації автори поклали дві ознаки: наявність моделі (предмету або процесу діяльності) та наявність ролей (характер спілкування суб’єктів навчальної діяльності).

Неімітаційні технології даної класифікації не передбачають моделювання явища чи процесу, які вивчаються, активність тут досягається за рахунок використання проблемних лекцій, семінарів-дискусій з «мозковою атакою» чи без неї.

Імітаційні технології — в основі них лежить імітаційно-ігрове моделювання, тобто відтворення в умовах навчання процесів, які відбуваються в реальних конкретних ситуаціях.

Цікавою видається й класифікація методів навчання, яку запропонував А.В.Хуторський, що складається з трьох видів методів (рис.1):



  • евристичних методів;

  • методів продуктивного навчання;

  • системи занять, що утворені шляхом трансформації методів навчання та його різних форм.

Розглянемо характеристики окремих груп методів та прийомів навчання, їх систем за даною класифікацією, які сприяють особистісно орієнтованому творчому навчанню.

Характерними ознаками груп таких методів та прийомів навчання є:



  • навчання в ситуаціях, максимально наближених до реальних;

  • навчання не як повідомлення знань, а як навчання практичного їх використання;

  • навчання в емоційно насиченому просторі. [6]

полотно 42
Рис.1. Альтернативна класифікація методів навчання А.В.Хуторського

Аналізуючи форми, що було виокремлено на початку нашого дослідження, можна розробити загальну схему на базі критерію «форма – метод»:



Таблиця 10. Класифікація форм методичної роботи за методами навчання

Форма

Методи навчання

Семінар

Активні

Тренінг

Активні

Майстер-клас

Пасивний

Конференція

Пасивний

Круглий стіл

Активний

Важливою характеристикою, яка виступає значущим фактором ефективності навчально-методичних та науково-практичних заходів є кількість учасників та організація часу і простору.

Питання визначення оптимального числа учасників можна з’ясувати з огляду на характер методів навчання, відтак очікуваний характер участі. Всі активні методи передбачають неодмінно можливість безпосереднього спілкування всіх учасників, організацію зворотного зв’язку (модератор – учасники). Така вимога фактично створює відповідні просторово-часові обмеження. Наприклад, якщо група тренінгу перевищує 20 осіб, навіть за умови висококваліфікованого тренера, зажди є вірогідність, що частина учасників опиниться за полем його уваги, а їх ефективність буде доволі сумнівною. Таким чином, проведення всіх активних форм методичної роботи має узгоджуватись із необхідністю забезпечити активні комунікації учасників, відтак, їх кількість має розраховуватись з огляду на цю вимогу. Щодо організації простору, Л.Панфілова, зазначає, що для ефективної інтерактивної діяльності бажано передбачати декілька приміщень, або одне велике, яке має можливості до трансформацій (переміщення меблів, зміна конфігурації простору для мікрогрупової роботи).

Загальні рекомендації щодо часу проведення заходів (обговорюваних форм) базуються на загальнопсихологічних особливостях сприйняття та активності людини.


Табл.11 Кількісно-часові характеристики застосування

різних методичних форм.

Форма

Кількість учасників

Час проведення

Семінар

До 30

До трьох годин (з короткою перервою)

Тренінг

До 20 осіб

Від 3-х до 8 годин ( з двома перервами)

Майстер-клас

Не обмежена

До 3 годин (з однією перервою)

Конференція

Не обмежена

До 3 годин (з однією перервою)

Круглий стіл

До 30 осіб

До 1,5 год.

Особливої уваги заслуговують питання організаційно-методичного забезпечення проведення навчально-методичних заходів. Мова не йде про його традиційні підготовчі складові (роздатковий матеріал, технічні засоби, програми тощо). Мова йде про обов’язкові методичні дії, які мають бути здійснені при підготовці до проведення методичних заходів. В першу чергу, це стосується постановки практичних цілей та завдань, формулювання очікуваних результатів, визначення кола учасників та виконавців, окреслення критеріїв оцінки результатів, визначення способів (форм і методів) досягнення результатів та конкретне планування послідовності дій в процесі. На перший погляд, зазначені вище вимоги, є банальними і всім відомими. Проте, найчастіше, їх виконання є формальним, що спричиняє відсутність конкретики, як при підготовці так і при оцінюванні результатів заходів.

Орієнтовна структура (методичний опис) може мати наступний вигляд:


  1. Тема

  2. Ідея

  3. Мета

  4. Задачі

  5. Очікувані результати

  6. Цільова аудиторія: учасники

  7. Виконавці

  8. Форми і методи

  9. План проведення

  10. Організаційно-технічне забезпечення

Важливим акцентом, на якому варто наголосити, це критерії оцінки ефективності навчально-методичних заходів. Таку оцінку можна проводити як з боку організаторів, так і з позиції учасників.

Критерії оцінювання (з позиції організаторів):



  1. Відповідність цілей та завдань обраним навчальним формам

  2. Ефективність реалізації обраної навчальної форми

  3. Адекватність виконавця (організатор, фасілітатор, медіатор)

  4. Створення ефективної атмосфери

  5. Досягнення навчальних результатів

Щодо критеріїв оцінювання з боку учасників, зазвичай до них відносять:

  1. Якість організації

  2. Актуальність питань, що розглядались

  3. Ступінь корисності

  4. Ступінь новизни інформації

  5. Якість методичних матеріалів

  6. Рівень професійної майстерності ведучого (ведучих)

Окремої уваги заслуговують питання розробки технологічних карт у процесі планування та реалізації методичного супроводу діяльності працівників психологічної служби. Так, на виконання Плану заходів щодо розвитку психологічної служби на період до 2017 року методичним службам рекомендується розробка технологічних карт з реалізації окремих пунктів програми.

До пунктів плану, що передбачають «розробку, експериментальну апробацію та впровадження у практику» пропонується використати наступний алгоритм складання технологічної карти.

До «розробки…» зміст та послідовність процедур технологічної карти може виглядати наступним чином:



  1. Створення робочої групи (надалі РГ), організація її функціонування (періодичність та місце зустрічей, способи комунікації та контакти, термін функціонування).

  2. Розробка плану роботи РГ (послідовність дій та зустрічей РГ для реалізації поставлених завдань).

  3. Перша зустріч РГ - Уточнення основної задачі (що треба зробити, як виглядає результат, хто їм буде користуватись).

  4. Розподіл локальних (конкретних, обмежених кількістю дій та часом) завдань між членами РГ, визначення термінів виконання, оформлення результатів.

  5. Збір та обговорення результатів роботи членів РГ.

  6. Узагальнення результатів, доопрацювання, підготовка проекту кінцевого результату.

  7. Розробка програми (плану) впровадження (апробації) - форми, терміни, виконавці, очікувані результати.

  8. Розробка методичних рекомендацій щодо впровадження (апробації)

  9. Розробка програми організаційно-методичного семінару (надалі – ОМС) для виконавців впровадження (апробації)

  10. Узагальнення всіх матеріалів роботи РГ у єдиний пакет, підведення підсумків роботи РГ, завершення її роботи.

У плані обов’язково зазначаються конкретні виконавці, конкретні терміни (до дати) та конкретні результати (формалізовані у організаційні документи – список, план, графік, перелік тощо).

При розробці програм, що передбачають «впровадження (апробації)…» пропонується врахувати наступне:



Експериментальна апробація




Впровадження у практику

Відмінне

Спільне

Відмінне

  • Реалізується у визначених експериментальних майданчиках (договір про експеримент);

  • Експеримент локалізовано у часі і просторі, має чітко визначений результат;

  • За результатами експерименту вносяться зміни до змісту, форми та методів;

  • Результати експериментальної апробації заслуховуються на … (конференція, семінар, круглий стіл, засідання кафедри, тощо)

  • Після отримання наукового схвалення результати експериментальної апробації проходять унормування та легалізацію (у формі наказу МОН або інше) і далі здійснюється алгоритм впровадження у практику.

  1. Розробка плану реалізації.

  2. Визначення безпосередніх виконавців.

  3. Інструктаж (навчанні) виконавців.

  4. Розробку та застосування єдиних форм та методів звітності

  5. Розробку та застосування форм та методів узагальнення результатів.

  • Реалізується у всіх установах системи освіти, які зазначені у завданні;

  • Передбачає обов’язкове організаційно-методичне забезпечення та супровід у вигляді ОМС для виконавців та організаторів та методичних рекомендацій;

  • Передбачає обов’язкове унормування та легалізацію на рівні наказу МОН (або спільні накази МОН та інших відомств).

В результаті проведеного дослідження було з’ясовано основні напрями та способи оптимізації науково-практичного забезпечення системи методичного супроводу діяльності фахівців психологічної служби системи освіти України.

Теоретично обґрунтовано виокремлення трьох ключових напрямів: організаційно-методичний, дидактико-методичний та технологічний, що відповідає трьом основним аспектам застосування освітніх технологій – науковому, формально-описовому та процесуально-діяльнісному.

Проведений теоретичний аналіз змісту і форм методичного супроводу дозволив розробити організаційно-методичні моделі системи методичного супроводу, зорієнтовані на професійний розвиток фахівця. Описано чотири основні підсистеми методичного супроводу та їх взаємозв’язки: суб’єкти діяльності, зміст діяльності, технології діяльності та форми методичного супроводу. Для кожної з підсистем було розроблено організаційно-технологічний опис у вигляді організаційної моделі, теоретичної моделі та модельної програми, а також обґрунтовано основні підходи до організації діяльності методичних служб у вигляді технологічної карти.

Розглянуто та описано поняття методичного сервісу як однієї з форм методичного супроводу, запропоновано алгоритм організації діяльності методичної служби (методиста) на підставі сервісного підходу.

Узагальнено результати аналізу організаційного контексту методичного супроводу діяльності працівників психологічної служби системи освіти та результати представлено у вигляді організаційно-структурної схем методичного супроводу, яка відображує основних суб’єктів методичного супроводу (всіх рівнів психологічної служби), розподіл завдань, напрями та форми діяльності, а також взаємозв’язки між вертикальними елементами структури.

Проаналізовано та теоретично обґрунтовано основні аспекти дидактико-методичного напрямку: основні поняття, форми і методи методичної роботи, взаємозв’язки функцій методичної роботи та її організаційних форм, розроблено критерії класифікації форм методичної роботи за типами навчальних цілей, за методами навчання, кількісно-часовими характеристиками.

Розроблено алгоритм добору форм і методів методичної роботи, а також описано основні рекомендації щодо планування методичних заходів та оцінки їх ефективності.

Обґрунтовано актуальність та доцільність використання проектно-технологічного підходу як основного способу оптимізації методичного супроводу діяльності працівників психологічної служби системи освіти. Запропоновано основні підходи до планування методичного супроводу діяльності працівників психологічної служби у форматі технологічних карт.

Результатом дослідження можна також вважати актуалізацію наступних проблем діяльності психологічної служби: недосконалість (відсутність уніфікації) у питаннях планування всіх суб’єктів діяльності, часткову неузгодженість цих дій; недостатність інформаційно-аналітичного та технологічного забезпечення всіх ланок психологічної служби, викривлене, а подекуди і відсутнє уявлення у суб’єктів діяльності (як працівників служби, так і працівників освіти) про реальну роль та місце психологічної служби у життєдіяльності системи освіти. Ці та інші питання потребують додаткового вивчення та широкого обговорення серед фахівців, науковців та практиків.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка