Організація та діяльність органів виконавчої влади в Україні



Скачати 385.43 Kb.
Дата конвертації11.04.2016
Розмір385.43 Kb.
Київський міський центр

перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій


Ļėąõīņķžź Ķąņąė³˙ Ćščćīš³āķą




Організація та діяльність

органів виконавчої влади в Україні


Зміст

Організація та діяльність 1

органів виконавчої влади в Україні 1

Тема 1. Організаційна структура державного управління в Україні: теоретичні та конституційно-правові засади 2

Тема 2. Вплив Президента України, Верховної Ради України, судів та прокуратури на здійснення виконавчої влади 2

Тема 3. Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади 6

Тема 4. Центральні органи виконавчої влади в Україні 7

Тема 5. Місцеві державні адміністрації в системі органів державного управління 8

Тема 6. Допоміжний апарат органів державної влади 11

Тема 7. Процедурні аспекти діяльності органів виконавчої влади 12

Використана література 16




Тема 1. Організаційна структура державного управління в Україні: теоретичні та конституційно-правові засади


Державна влада для реалізації своїх функцій завжди спирається на державний апарат як сукупність органів державної влади.

Ознаки органів державної влади: 1. Наявність у державного органу державно-владних повноважень. 2. Організаційно-відокремлена самостійна частина державного апарату. 3. Орган держави створюється в установленому державою порядку. 4. Орган уповноважується державою здійснювати її завдання і функції. 5. Орган держави діє в установленому державою порядку. 6. Наявність компетенції. 7. Орган держави є частиною єдиного державного апарату, певної системи органів державної влади

На відміну від державного органу, державна установа - це різновид організації, що виконує соціально-культурні чи адміністративно-політичні функції. Установи створюють соціальні цінності в основному невиробничого характеру (наприклад, установи освіти, культури, охорони здоров’я).

У системі органів державної влади найбільш розгалуженою є система органів виконавчої влади (органів державного управління), що характеризується специфікою функціональної і організаційної структури.

Як відмічає Г.В.Атаманчук, організаційна структура державного управління - це система органів державного управління, а також сукупність організаційних зв’язків, які виникають між цими органами а також між ними та іншими суб’єктами реалізації влади. До умов і факторів, що впливають на побудову організаційної структури державного управління, автор відносить: 1) ЗОВНІШНІ (стан і розміщення управляємих об’єктів та державну політику (цілі і функції держави); 2) ВНУТРІШНІ (людський потенціал; інформаційне забезпечення державного управління; демократизм державного управління; стиль державного управління).

В організаційній структурі державного управління виділяють наступні моделі (типи структур):



  • лінійну (чітке вертикальне підпорядкування, у вигляді піраміди), наприклад: керівник-підлеглі;

  • функціональну (створення органів і керівництво ними з метою реалізації певної функції), наприклад – ЦОВВ - територіальні органи;

  • лінійно-функціональну (чіткість прийняття та реалізації рішень з одного боку та забезпечення кваліфікованою інформацією з іншого), наприклад, в місцевій державні адміністрації лінійне підпорядкування функціонального структурного підрозділу голові адміністрації, функціональне – вищому функціональному органу;

  • програмно-цільову (основою є певна ціль чи їх сукупність і виходячи з неї будується елементи системи та встановлюються взаємозв’язки між ними), наприклад, утворення при органах виконавчої влади окремих структурних підрозділів чи консультативно-дорадчих органів з розробки стратегічних чи тактичних документів розвитку і функціонування цього органу;

  • матричну (лінійна плюс програмно-цільова) - пов’язана з територіальним управлінням, забезпечує комплексний підхід з вирішенням окремих проблем.

Організаційна структура державного управління включає в себе: Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади в Україні, урядові органи державного управління, місцеві державні адміністрації, територіальні органи центральних органів виконавчої влади, Національний банк України, взаємозв’язки між цими органами, а також впливи на їх діяльність з боку Верховної Ради України, Президента України, судів та прокуратури.

Конституційні засади формування і функціонування системи державного управління сформульовані в її нормах-принципах (розділ І), а організаційні - в розділі VI. Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади.


Тема 2. Вплив Президента України, Верховної Ради України, судів та прокуратури на здійснення виконавчої влади


Конституція України від 28 червня 1996 року розмежувала Президента України і Кабінет Міністрів та інші органи виконавчої влади у різних розділах. Однак, це не свідчить про усунення Президента України від її здійснення.

До функцій Президента України щодо органів виконавчої влади (державного управління) слід віднести: стратегічного планування, установчу, кадрову, контрольну і регулятивну. Функція стратегічного планування Президентом України реалізується двояко. Перший напрямок – це послання глави держави до Верховної Ради України, статус яких визначений Указом Президента України “Про щорічні послання Президента України до Верховної Ради України” № 314/97 від 9 квітня 1997 року. Другий напрямок реалізації цієї функції - це затвердження указами Президента України стратегій та концепцій розвитку і реформування інститутів і інституцій державного управління.



Значне місце у діяльності Президента України у сфері виконавчої влади відводиться установчій функції. Вона здійснюється через конституційно закріплене повноваження по формуванню, реорганізації та ліквідації за поданням Прем’єр-міністра України центральних органів виконавчої влади. На практиці конституційні межі здійснення цієї функції розширені президентськими указами. Відповідно до них Президент України: 1) визначає посадовий склад Кабінету Міністрів України, встановлюючи кількість міністрів1; 2) утворює у складі центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом відповідні департаменти (служби) для забезпечення реалізації державної політики в особливо важливих сферах діяльності та державного управління2; 3) визначає кількість заступників керівників центральних органів виконавчої влади3; 4) визначає організаційні зв’язки між Кабінетом Міністрів України та центральними органами виконавчої влади4.

Кадрова функція Президента України щодо органів виконавчої влади є не менш значною. До повноважень по її реалізації відносяться:

  1. призначення за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України та припинення його повноважень;

  2. призначення за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України та припинення їх повноважень;

  3. призначення за поданням Прем’єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу уряду та припинення їх повноважень. При цьому Голова Фонду державного майна України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення, Голова Антимонопольного комітету призначаються на посади і звільняються з посад лише за згодою Верховної Ради України;

  4. призначення за поданням Кабінету Міністрів України голів місцевих державних адміністрацій та припинення їх повноважень;

  5. внесення до Верховної Ради України пропозиції щодо призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України;

  6. призначення половини складу Ради Національного банку України та припинення їх повноважень;

  7. прийняття рішення про відставку Кабінету Міністрів України за власною ініціативою чи за ініціативою Верховної Ради України або Прем’єр-міністра України.

Контрольна функція Президента України щодо органів виконавчої влади є всеохоплюючою, оскільки глава держави здійснює контроль як законності так і доцільності їх діяльності. Предметом президентського контролю є рішення, дії і бездіяльність органів виконавчої влади та їх керівників. Результатом здійснення президентського контролю може бути застосування дисциплінарних стягнень або заохочень до керівників органів виконавчої влади. Контроль законності Президент України здійснює особисто (шляхом скасування актів Кабінету Міністрів України чи голів місцевих державних адміністрацій у випадку їх невідповідності чинному законодавству чи неекономічності, неефективності тощо) або шляхом подання до Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України актів Кабінету Міністрів.

Основний зміст регулятивної функції Президента України полягає в обов’язковості для виконання актів глави держави системою органів виконавчої влади.

Організаційне забезпечення реалізації Президентом України його функцій щодо органів виконавчої влади здійснюють Секретаріат Президента України (його структурні підрозділи), Рада Національної безпеки і оборони України, Представництво Президента в Автономній Республіці Крим та окремі консультативно-дорадчі органи при Президентові України.

Стримування дій Президента України з боку органів виконавчої влади можливо через інститут контрасигнування (відповідно до ч. 4 ст. 106 Конституції України акти Президента України, видані у межах певних його повноважень підлягають скріпленню підписом Прем’єр-міністром України і відповідальним міністром), а також шляхом можливості оскарження в суді актів глави держави, які стосуються питання призначення на посади та припинення повноважень керівників органів виконавчої влади. Підставою для цього є рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2002 від 7 травня 2002 року у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень ч.ч.2, 3 ст. 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), яким передбачено, що рішення Президента України про призначення або звільнення керівників органів виконавчої влади можна оскаржити до судів загальної юрисдикції.


Основними функціями Верховної Ради України щодо органів державного управління є: установча (організаційна), кадрова, контрольна та регулятивна.

Установча функція Верховної Ради випливає з конституційного положення про право встановлення виключно законами України „організації і діяльності органів виконавчої влади, основ державної служби, організації державної статистики та інформатики” (п. 12 ст. 92 Конституції України).

Кадрова функція Верховної Ради України полягає у: 1) наданні згоди на призначення (Прем’єр-міністра України); 2) наданні згоди на призначення і звільнення з посад (Голова Антимонопольного комітету України, Голова Фонду державного майна України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України); 3) призначенні на посади та звільнення з посад (Голова Національного банку України за поданням Президента України).

Контрольну функцію Верховна Рада України здійснює безпосередньо (заслуховування на пленарних засіданнях звітів уряду про виконання Програми діяльності, соціально-економічних програм, Державного бюджету; заслуховування інформації уряду з певних питань його діяльності на Днях Уряду) або через утворювані нею органи (рахункову палату, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, комітети чи спеціальні комісії Верховної Ради та діяльність народних депутатів). Вона полягає у здійсненні контролю за:

  1. забезпеченням конституційних прав, свобод і обов’язків громадян України;

  2. додержанням законів та інших актів, які приймає Верховна Рада;

  3. за виконанням загальнодержавних програм і бюджету;

  4. за діяльністю органів, а також посадових осіб, яких вона обирає, призначає або затверджує.

Органом парламенту, що забезпечує здійсненню контролю за використанням коштів Державного бюджету є Рахункова палата, діяльність якої регулюється Законом України “Про Рахункову палату” від 11.07.1996 року із змінами зумовленими рішенням Конституційного Суду України від 23.12.1997 року. Порядок здійснення Рахунковою палатою контролю регулюється Інструкцією про порядок проведення перевірок, ревізій Рахунковою палатою, затвердженої Колегії Рахункової палати 3.12.1999 року.

Парламентський контроль за діяльністю органів державного управління щодо дотримання прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради з прав людини. Діяльність Уповноваженого ... регулюється Законом України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23.12.1997 року.



Регулятивна функція Верховної Ради щодо органів виконавчої влади полягає у:

  • правовому регулюванні їх статусу, відносин з іншими державними органами та підстав і умов відповідальності.

  • визначенні принципів і методів їх діяльності;

  • визначенні розмірів фінансування діяльності органів виконавчої влади у законі про Державний бюджет України тощо.

Органи судової влади по відношенню до органів влади виконавчої наділені функцією контролю законності їх актів і дій.

Суб’єктами здійснення судового контролю за діяльністю органів державного управління в Україні є: 1) Конституційний суд України; 2) суди загальної юрисдикції; 3) суди спеціальної юрисдикції, які діють у межах судів загальної юрисдикції (насамперед господарські).

Предметом судового оскарження в судах загальної юрисдикції є колегіальні і одноособові рішення, дії або бездіяльність, у зв’язку з якими громадянин вважає, що:



  • порушено або порушуються його права чи свободи;

  • створено або створюються перепони для реалізації ним своїх конституційних прав чи свобод, або вжиті заходи щодо реалізації його прав є недостатніми;

  • на нього покладено обов’язки, не передбачені законодавством;

  • його притягнуто до відповідальності, яку не передбачено законом або до нього застосовано стягнення за відсутності передбачених законом підстав або неправомочною службовою особою чи органом.

Процедура подання скарги визначається Законом України “Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996 року та главою 31-А ЦПК України.

Господарські суди в Україні здійснюють контрольну функцію за діяльністю органів державного управління шляхом розгляду і визнання недійсними їх актів. До таких актів органів державного управління відносяться:



  • постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України у випадку, коли вони протирічать законам України та актам Президента України;

  • накази керівників центральних органів виконавчої влади, у випадку коли вони протирічать законам України, актам Президента та Кабінету Міністрів України;

  • розпорядження голів місцевих державних адміністрацій та накази керівників територіальних органів центральних органів виконавчої влади, у випадку, коли вони протирічать законам України, актам Президента, Кабінету Міністрів та керівників ЦОВВ.

Підставами для визнання акту недійсним є:

  • невідповідність його вимогам чинного законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт;

  • порушення у зв’язку з прийняттям цього акту прав та оспорюваних законом інтересів підприємств чи організацій (юридичних осіб) - позивача у справі.

Органи прокуратури щодо органів виконавчої влади наділені контрольно-наглядовою функцією. Прокуратура може здійснювати прокурорський нагляд за додержанням і застосуванням законів попередньо шляхом: 1) участі Генерального прокурора України та його заступників у засіданнях Кабінету Міністрів України, колегій міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (ч. 1 ст. 9 Закону); 2) координації діяльності по боротьбі із злочинністю (ст. 10 Закону); 3) невідкладного прийому керівниками органів державного управління (ст. 11 Закону); 4) розгляду заяв і скарг громадян (ст. 12 Закону). У випадку виявлення порушень закону прокурор або його заступники видають певні акти (ст. ст. 20, 21, 22, 23. 24).

Відповідно до Закону України “Про прокуратуру” від 5 листопада1991 року5 із змінами від 12 липня 2001 року до форм реагування прокуратури на порушення законності відносяться наступні акти прокурорського реагування:



  • протест на акт, що суперечить закону, незаконні рішення чи дії посадової особи приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав або до вищестоящого органу. Протест зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов’язковому розгляду особою, якій він направлений у 10-денний строк після його надходження. Протест може бути принесений на акти Прем’єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, на рішення і дії посадових осіб.

  • письмовий припис, який вноситься прокурором чи його заступником, у випадку порушення закону органом державного управління, його посадовою особою. Припис вноситься у випадках. коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави та громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню.

  • подання щодо усунення порушень закону, їх причин та умов, що їм сприяють вноситься прокурором, його заступником у державний орган. посадовій особі, які наділені повноваженням усунути порушення закону. Подання підлягає невідкладному розгляду.

  • постанова про дисциплінарне чи адміністративне провадження або порушення кримінальної справи щодо посадових осіб у разі порушення ними закону. Зокрема, відповідно до Закону України “Про боротьбу з корупцією” від 5.10.1995 року на органи прокуратури покладається ведення боротьби з корупцією (ст. 4).

Тема 3. Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади


Кабінет Міністрів України є вищим колегіальним органом загальної компетенції в системі органів виконавчої влади в Україні. Його статус і повноваження визначаються Конституцією України (розділ VI) та окремими законами. Статутний закон щодо Кабінету Міністрів України в Україні станом на червень 2005 року ще не прийнятий.

У структурному аспекті Кабінет Міністрів України складається з:



  • посад членів Кабінету Міністрів України. Такими є посади Прем’єр-міністра, Першого Віце-прем’єра, трьох віце-прем’єрів та міністрів (станом на червень 2005 року міністрів є 17, один з них має статус Міністра Кабінету Міністрів України – керівника Секретаріату уряду). Специфікою урядових посад є надання їм статусу політичних;

  • Урядових комітетів та урядовий комісій як робочих органів Кабінету Міністрів України.

Формування Кабінету Міністрів України як колегіального органу передбачає:

  • призначення Прем’єр-міністра України;

  • призначення членів уряду.

Процедура призначення Прем’єр-міністра в Україні регулюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України 1994 року.

Призначення інших членів уряду (першого віце-прем’єра, віце-прем’єрів) здійснюється Президентом України за поданням Прем’єр-міністра. Указ Президент України видає окремо по кожній кандидатурі. Міністри входять до складу уряду як керівники відповідних міністерств і їх призначення відбувається саме на ці посади, а не як урядовців.

Термін повноважень Кабінету Міністрів України є похідним: 1) від терміну перебування на посаді Президента України: загальний термін повноважень складає 5 років. У зв’язку з закінченням терміну повноважень Президента чи дострокового їх припинення (відставка, імпічмент, стан здоров’я, смерть) достроково припиняються і повноваження КМ; 2) особистого волевиявлення Прем’єр-міністра України про припинення ним повноважень чи повноважень уряду; 3) висловлення недовіри Верховною Радою України. Кожен з членів уряду може піти у відставку добровільно, подавши про це заяву на ім’я Прем’єр-міністра. Рішення про відставку приймає Президент на основі відповідних висновків голови уряду.

Статус урядових комітетів Кабінету Міністрів України визначається постановою Кабінету Міністрів „Про урядові комітети” від 17.02.2000 р. № 339.

Урядовий комітет - це робочий орган КМ, основним завданням якого є формування та реалізація державної політики у відповідній сфері згідно із стратегією, визначеною КМ.

До повноважень Урядового комітету належить:



  • попередній розгляд і схвалення проектів концепцій нормативно-правових актів та проектів законодавства, інших документів перед подачею на розгляд КМ (за певним виключенням);

  • розгляд і врегулювання розбіжностей, що виникають при розробці проектів нормативно-правових актів та ін. документів;

  • координація діяльності ЦОВВ у формуванні та реалізації державної політики;

Урядові комісії - тимчасові робочі органи КМ, які створюються ним для вирішення певних ситуацій у державі. Так, розпорядженням КМ від 7.07.2000 р. № 284 створено Урядову комісію з ліквідації наслідків стихійного лиха, що сталося 5 липня 2000 року у Західному та Південно-Західному регіонах України.

Кабінет Міністрів України - колегіальний орган, тому розгляд питань, що віднесені до його повноважень, як і прийняття рішень здійснюється шляхом проведення засідань.

У залежності від терміну проведення засідання уряду поділяються на:


  • чергові - проводяться щосереди о 10.00;

  • позачергові - у міру потреби з повідомленням про них за 48 годин;

  • невідкладні - за рішенням Прем’єр-міністра.

Відповідальність уряду як відповідальність колегіального державного органу за своїм характером є конституційною і виступає у вигляді солідарної (спільної, колективної). Вона може бути ініційована: Президентом України чи Верховною Радою України (шляхом прийняття резолюцію недовіри уряду більшістю від конституційного складу Верховної Ради, за пропозицією не менш як 1/3 від конституційного складу парламенту).

Актами Кабінету Міністрів України є постанови та розпорядження.

Постанова КМ - це підзаконний правовий акт, який видається на основі і на виконання Конституції України, законів України, нормативних актів Президента України. Постанови КМ України є самими розповсюджені нормативно-правові актами в системі актів України, оскільки саме ними регулюється широке коло питань економіки, фінансів, культури, оборони, забезпечення прав і свобод громадян тощо. Розпорядження КМ - це правовий акт, який, як правило носить індивідуальний організаційний характер і стосується внутрішньої організації КМ, ЦОВВ та інших державних установ.

Кабінет Міністрів України може давати доручення органам виконавчої влади, які оформляються як витяги з протоколу його засідань.




Тема 4. Центральні органи виконавчої влади в Україні


Система центральних органів виконавчої влади (далі ЦОВВ), як правило, не закріплюється в конституції держави (що ми спостерігаємо і в Україні), оскільки їх кількість досить часто змінюється. Це пов’язано з: виникненням нових зміною чи зникненням функцій державного управління. Водночас в Україні відсутність правового регулювання статусу ЦОВВ спостерігається не лише на рівні Конституції, а й на законодавчому рівні. Тому загальну характеристику ЦОВВ можна дати, виходячи з указів Президента України. Так, Президент України своїм Указом № 1572/99 від 15 грудня 1999 року встановив, що система ЦОВВ в Україні включає 3 їх види: міністерства, державні комітети (державні служби) та ЦОВВ зі спеціальним статусом.

Міністерство України - це єдиноначальний ЦОВВ, підпорядкований КМ України, який розробляє та реалізує державну політику у відповідній сфері (економіки, фінансів, соціального захисту та ін.), керівник якого є членом Кабінету Міністрів України, призначається на посаду Президентом України за поданням КМ України.

Державний комітет України - це єдиноначальний ЦОВВ, підпорядкований КМ України, діяльність якого спрямовується КМ України чи відповідним міністерством, який реалізує державну політику у частині відповідної галузі чи міжгалузеву політику, керівник якого не є членом уряду і призначається Президентом України за поданням КМ України.

ЦОВВ зі спеціальним статусом України - це єдиноначальний ЦОВВ, підпорядкований КМ України, діяльність якого спрямовується КМ України, який здійснює міжгалузеву координацію та контроль, керівник якого не є членом КМ, призначається на посаду Президентом одноособо, або за його поданням Верховною Радою України (н-д, Фонд державного майна України).

Перелік ЦОВВ у межах кожного з цих видів встановлений Указом Президента України „Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” № 1573/99 від 15 грудня 1999 року із наступними змінами і доповненнями.

У складі окремих ЦОВВ в Україні урядовими постановами утворюються урядові органи державного управління. Їх загальний статус визначається постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження Типового положення про урядовий орган державного управління” від 22.02.2000 року №386.

Завданнями урядових органів є: реалізація державної політики у межах відповідної підгалузі чи сфери діяльності ЦОВВ; здійснення управління у відповідній підгалузі чи сфері у межах визначених ЦОВВ; здійснення контрольно-наглядові функції, регулятивної та дозвільно-реєстраційної щодо фізичних та юридичних осіб

Організаційна структура ЦОВВ включає в себе: 1) керівництво (міністр, голова, та їх перший заступники і заступники); 2) функціональні структурні підрозділи, що безпосередньо реалізують завдання ЦОВВ; 3) апаратні (допоміжні) структурні підрозділи, що забезпечують діяльність керівництва та функціональних структурних підрозділів. Правовий статус функціональних і апаратних підрозділів визначається постановою Кабінету Міністрів України „Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій” від 12 березня 2005 року № 179.

Завдання ЦОВВ передбачені в Загальному Положенні про міністерство, інший ЦОДВВ України, затвердженому Указом Президента України 12 березня 1996 року № 179/96.

Територіальні органи ЦОВВ є органами державного управління відповідних ЦОВВ і їм безпосередньо підпорядковані. Територіальними органи ЦОВВ, наприклад, є: Головне управління юстиції в Автономній Республіці Крим; обласні, Київське і Севастопольське міські управління юстиції; районні та районні у містах управління юстиції, міські управління юстиції; державні податкові адміністрації в АРК, областях, м. Києві і Севастополі; державні податкові інспекції у районах, містах, районах міст; міжрайонні та об’єднані податкові інспекції, управління податкової міліції та ін. спеціалізовані державні податкові інспекції; управління державного казначейства в АРК, областях, м. Києві і Севастополі; відділення державного казначейства у районах, містах і районах міст. Керівники територіальних органів ЦОВВ призначаються на посади та звільняються з посад керівниками ЦОВВ за погодженням або без такого з головами місцевих державних адміністрацій.

ЦОВВ в межах своїх повноважень наділені правом видання наказів. Водночас деякі ЦОВВ наділяються президентським указом, що затверджує положення про цей орган, правом приймати розпорядження (Державна податкова адміністрація), рішення (Державний комітет регуляторної політики та підприємництва)

Наказ - це акт ЦОВВ, який видається одноособово керівником ЦОВВ, має нормативний (регулює питання регулювання в сферах економіки, освіти, податків, тощо) чи індивідуальний (стосується питань призначення, звільнення, штатного розпису та ін. внутрішніх питань ЦОВВ) характер.




Тема 5. Місцеві державні адміністрації в системі органів державного управління


Місцеві державні адміністрації (далі МДА) є місцевими органами виконавчої влади, що забезпечують її здійснення на рівні областей (24), районів (490, з них 14 в Автономній Республіці Крим), міст Києва (1) та Севастополя (1) і районів у цих містах (у м. Києві – 10. у м. Севастополі - 4). МДА є єдиноначальними органами виконавчої влади загальної компетенції, що розповсюджується на відповідну адміністративно-територіальну одиницю. Проект Закону України „Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року (проект 3207) передбачає ліквідацію місцевих державних адміністрацій на районному рівні і формулює ст. 118 Конституції України у наступній редакції: Виконавчу владу в областях, містах Києві та Севастополі в межах та порядку, визначених законом, представляють місцеві державні адміністрації.

Особливості організації та діяльності Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій визначаються законом.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України”6.

Структурно МДА складається з:

- керівництва: голова МДА, перший заступник голови МДА, заступники голови МДА, керівники функціональних структурних підрозділів;

- апарату (секретаріат) місцеві державні адміністрації як сукупності окремих структурних підрозділів;

- управлінь, відділів та інших функціональних структурних підрозділів, що наділені статусом юридичної особи.

Голова місцевої державної адміністрації призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України відповідно до ст. 8 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 року та Порядку розгляду питань, пов’язаних з призначенням на посади та звільненням з посад керівників, заступників керівників центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій, затвердженого постановою КМ України від 13 грудня 2001 року № 1658. У місті Києві Президент України зобов’язаний призначити головою Київської міської державної адміністрації обраного Київського міського голову.

Кількість заступників голови місцевої державної адміністрації, з урахування першого, встановлюється головою, виходячи з їх граничної чисельності, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України” від 6 травня 2001 року № 461 і залежить від кількості жителів, що проживають у відповідних адміністративно-територіальних одиницях.

Перший заступник голови обласної МДА призначається на посаду головою МДА за згодою Прем’єр-міністра України. Заступники голови обласної МДА призначаються на посади головою МДА за погодженням з відповідним віце-прем’єр-міністром України. Відповідно до ст. 16 Закону України „Про столицю України – місто-герой Київ” від 15 січня 1999 року перший заступник, заступники голови Київської міської державної адміністрації, повноваження яких стосуються сфери виконавчої влади, призначаються на посади та звільняються з посад Київським міським головою за погодженням відповідно з Президентом України та Кабінетом Міністрів України. Призначення та звільнення з посад заступників голови Київської міської державної адміністрації з питань здійснення самоврядних повноважень Київський міський голова погоджує з Київською міською радою. Процедура призначення на посади і звільнення з цих посад унормована постановою Кабінету Міністрів України „про порядок призначення на посади та звільнення з посад перших заступників, заступників голів та керівників апарату обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій” від 29 липня 1999 року № 1369 із наступними змінами.

Перший заступники та заступники голови районної державної адміністрації призначаються на посади головами за погодженням з відповідними заступниками голів обласних державних адміністрацій, а в районах міста Києва – за погодженням з заступниками голови Київської міської державної адміністрації, повноваження яких стосуються сфери виконавчої влади.

Оскільки голови МДА виконують свої повноваження до обрання нового Президента України, то відповідно їх повноваження припиняються одночасно з припиненням повноважень Президента України (в строк чи достроково), за виключенням голови КМДА. При цьому законодавець не встановлює терміну протягом якого новообраний глава держави має призначити голів МДА: вони виконують свої повноваження до призначення в установленому порядку нових голів МДА.

Крім того, голова МДА може припинити свої повноваження достроково за власним бажанням, за ініціативою Президента України, за ініціативою Кабінету Міністрів України, за ініціативою відповідної ради шляхом висловлення недовіри та у інших випадках, передбачених ст.9 Закону України „Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 року.

Перші заступники та заступники голів МДА припиняють свої повноваження у день призначення нових голів МДА шляхом подачі заяви про припинення повноважень.

Керівники структурних підрозділів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (повноваження яких стосуються сфери виконавчої влади) призначаються на посади і звільняються з посад головами державних адміністрацій за погодженням з відповідними міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади. Керівники структурних підрозділів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій (повноваження яких стосуються сфери виконавчої влади) призначаються на посади і звільняються з посад головами адміністрацій за погодженням з відповідними обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями. Процедура призначення на ці посади встановлена постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій” від 29 липня 1999 року № 1374 із наступними змінами.

Апарат МДА здійснює функції забезпечення діяльності керівництва та функціональних структурних підрозділів. У зв’язку з чим він:



  • опрацьовує документи, що надходять до МДА, готує до них аналітичні і довідкові матеріали, а також проекти доручень голови та заступників голови МДА;

  • опрацьовує проекти розпоряджень та розробляє проекти розпоряджень з організаційних та кадрових питань (за дорученням голови);

  • опрацьовує і надає голові МДА проекти планів роботи МДА та забезпечує контроль за їх виконанням;

  • здійснює організаційне забезпечення засідань колегії, нарад, що проводяться головою та заступниками голови МДА;

  • перевіряє виконання актів законодавства управліннями, відділами МДА, а за дорученням голови обласної МДА - районними МДА;

  • організовує особистий прийом громадян і розгляд звернень, що надійшли до МДА та ін.

Статус та назви структурних підрозділів апарату та функціональних структурних підрозділів місцевої державної адміністрації визначається Указом Президента України „Про вдосконалення структури місцевих державних адміністрацій” від 3 квітня 2005 року № 593/2005 та постановами Кабінету Міністрів України „Про упорядкування апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій” від 12 березня 2005 року № 179 й „Про структуру місцевих державних адміністрацій” від 11 травня 2005 року № 3287. Типові положення про структурні підрозділи МДА затверджуються постановами Кабінету Міністрів України на підставі пропозицій відповідних ЦОВВ. На їх основі розробляються і приймаються положення про структурні підрозділи МДА головою МДА.

Закон України „Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 року виділяє предметну і галузеву компетенцію МДА.

Предметна компетенція МДА включає: 1) сукупністю питань, що вирішуються МДА (забезпечення законності, охорона прав і свобод, управління майном, використання землі, соціального захисту (ст.13); 2) можливість виконання МДА делегованих їм відповідними Радами повноважень (ч.1 ст.14); 3) виконання повноважень органів виконавчої влади вищого рівня, переданих МДА КМ України (ч.2 ст. 14) .

Галузева компетенція МДА є сукупністю повноважень, якими наділяються МДА у відповідних соціально-економічних галузях (ст. 17-27 Закону).

Актами МДА є розпорядження голови МДА та накази керівників структурних підрозділів МДА.

Розпорядження голови МДА - одноособовий акт голови МДА, який видається на виконання Конституції України, законів України, актів Президента та Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади вищого рівня, в межах власних і делегованих повноважень. Розпорядження голови МДА, накази керівників структурних підрозділі МДА можуть мати нормативний і індивідуальний (ненормативний) характер.

Акти МДА, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Розпорядження голови МДА, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства України, або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваним результатами, скасовуються Президентом України, КМ України, головою МДА вищого рівня або в судовому порядку. Однак відповідно до Конституції України таке право за КМ та державними адміністраціями вищого рівня не закріплено.

Накази керівників структурних підрозділів МДА, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства України (ЦОВВ) можуть бути скасовані головою МДА, відповідним міністерством, іншим ЦОВВ.


Тема 6. Допоміжний апарат органів державної влади


Допоміжний апарат - сукупність державних органів або посадових чи службових осіб, які забезпечують здійснення завдань і функцій органу державної влади, при якому вони створені: парламенті, главі держави, уряду, центральних та місцевих органах виконавчої влади.

Допоміжний парламентський апарат - сукупність державних службовців, які надають наукову, організаційну і технічну допомогу у роботі парламенту в цілому, його комітетам і парламентарям.

На сьогодні, допоміжними структурами Верховної Ради України є:

1. Апарат Верховної Ради України, організаційна структура якого визначені постановою Верховної ради України „Про структуру апарату Верховної Ради України від 20.04.2000 року” № 1678.

2. Видавництво ВР отримало статус самостійного госпрозрахункового підрозділу, що забезпечує діяльність Верховної Ради.

3. Інститут законодавства, який також раніше входив до апарату, повинен також функціонувати як самостійний підрозділ при ВР України.

4. Національна Парламентська бібліотека.

5. Рахункова палата.

6. Уповноважений ВР України з прав людини.

Два останніх органи визначаються як контрольні органи парламентів, що спеціально створюються для здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади.

Особисті помічники депутата забезпечують роботу депутата і його політичні інтереси. Їх завдання і функції визначає сам депутат. Одні з них забезпечують його роботу безпосередньо в парламенті, інші - у виборчому окрузі.

Відповідно до Закону України “Про статус народного депутата України” у ред. від 22.03.2001 року (ст. 35) депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, які працюють з депутатом за трудовим договором (контрактом) на постійній основі або за сумісництвом чи на добровільних (громадських) засадах. Не більше як на 4 осіб поширюється дія Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року. Правовий статус помічників-консультантів регулюється постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 року “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України”.

В структурі допоміжних органів при Президентові України виділяють три основні групи:


  • органи, які мають забезпечити персональний статус глави держави (Секретаріат Президента України);

  • органи, які координують діяльність інших державних структур (Рада національної безпеки і оборони України, Державна рада з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, консультативно-дорадчі органи (комісії, ради);

  • органи, які представляють главу держави назовні, тобто формують імідж глави держави (прес-секретарі, патронатна служба).

За своїм статусом Секретаріат Президента України є постійно діючим органом, що створюється Президентом України для забезпечення його діяльності (Указ Президента України „Питання Секретаріату Президента України” від 27 січня 2005 року № 111/2005).

Конституційно визначеним органом, який дії при Президентові України є Рада національної безпеки і оборони України, яка характеризується як координаційний орган з питань національної безпеки і оборони. Цей орган діє на підставі Закону України “Про Раду національної безпеки і оборони України” від 5.03.1998 року та Указу Президента України „Про деякі питання організації діяльності Ради національної безпеки і оборони України” від 8 лютого 2005 року № 208/2005. Президент України особисто очолює цей орган. Щодо РНБО України Президент України:



  • формує персональний склад Ради Національної безпеки і оборони України (за виключенням призначення посадових осіб, які входять до її складу за своєю посадою. Це Прем’єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України);

  • головує на засіданнях Ради Національної безпеки і оборони України;

  • вводить в дію своїми указами рішення Ради Національної безпеки і оборони України;

  • 4) опосередковано через Раду Національної безпеки і оборони України може контролювати і координувати діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

За рахунок коштів передбачених в Державному Бюджеті Президент України має право формувати і інші консультативні, дорадчі та інші органи.

Органом, який забезпечує виконання функцій Президентом України і одночасно є органом державної влади є Представництво Президента України в АРК, статус якого визначається Законом “Про Представництво...” від 2.03.2000 року.

Допоміжний урядовий апарат включає в себе:

1) Апарат Прем’єр-міністра України. Цей апарат складається з трьох частин: персональних помічників і канцелярії; прес-служба; співробітників, які виконують контрольно-аналітичні функції і консультування (відділи і управління). Структуру і штатну чисельність служби Прем’єр-міністра затверджує Кабінет Міністрів України.

2) Секретаріат Кабінету Міністрів, який очолюється Міністром Кабінету Міністрів. Секретаріат КМ (апарат) складають департаменти, управління і відділи Секретаріату. Завдання Секретаріату: організаційне; експертно-аналітичне; правове; інформаційне; матеріально-технічне та ін. забезпечення діяльності КМ.

3) Інститут нормотворчої діяльності при Кабінеті Міністрів.

4) консультативно-дорадчі органи при Кабінеті Міністрів (комісії, міжвідомчі комісії, робочі групи, ради).

5) патронатна служба. Прем’єр-міністр, перший віце-прем’єр, Віце-прем’єри та Міністр Кабінету Міністрів можуть мати радників на громадських засадах з числа високопрофесійних фахівців.

6) Взаємодію уряду з парламентом забезпечує Представник Кабінету Міністрів України у Верховній Раді України.

Допоміжними органами в центральних органах виконавчої влади є колегія ЦОВВ, науково-технічна (наукова) рада та ін консультативно-дорадчі органи, патронатна служба керівників (помічники, радники, пре-секретарі). До складу колегії входять: керівник, заступники керівника ЦОВВ, керівні працівники ЦОВВ, керівники інших ЦОВВ, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління ЦОВВ. Членів колегії і їх граничну чисельність визначає Кабінет Міністрів України, виходячи з постанови Кабінету Міністрів України.

Допоміжні органи місцевих державних адміністрацій створюються головою місцевої державної адміністрації для сприяння здійснення повноважень місцевих державних адміністрацій. Вони мають назву ради, колегії, комісії, робочі групи тощо. Завдання, функції та персональний склад зазначених органів і служб визначає голова місцевої державної адміністрації, виходячи з Типового регламенту місцевої державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1999 року № 2263.

Тема 7. Процедурні аспекти діяльності органів виконавчої влади


Управлінська діяльність в значній мірі є діяльністю процедурною, оскільки реалізація кожної управлінської функції передбачає наявність певної процедури. Водночас, починаючи з 60-х років в теорії адміністративного права з’являються перші намагання визначити адміністративну діяльність процесуальною і поставити знак рівності між цими поняттями. Були намагання науковців визначити процедуру як складову процесу.

Відповідно до Словника Даля, процедура – всяка довга послідовна справа, порядок, а процес – тяжба, судовий хід справи.

Таким чином, досить довго поняття процедури і процесу були зовсім різними, оскільки друге використовувалося виключно по відношенню до розгляду справ в судах. Радянська юридична наука ішла тим же шляхом: існував кримінальний кодекс і кримінальний-процесуальний; цивільний і цивільно-процесуальний, оскільки саме ці справи найчастіше розглядалися в судах. Адміністративна діяльність як діяльність органів державного управління за своєю суттю визначалася процедурною, оскільки суди її не здійснювали.

Для розмежування цих понять, слід відмітити, що:



Процес управління – динаміка управління в матеріальних і процесуальних його аспектах.

Управлінський процес – процедурна сторона управлінської діяльності, що виступає у вигляді власне розгляду та вирішення окремих прав (тобто як конкретна активна діяльність, практичне здійснення проваджень).

Управлінська процедура – діяльність органів управління щодо розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ та організації системи та суб’єктів управління, яка виступає у вигляді загального встановленого порядку діяльності органу управління (певної моделі провадження).

Адміністративна процедура – управлінська процедура, направлена на задоволення суб’єктивних прав і обов’язків фізичних та юридичних осіб органами управління (адміністрацією).

Адміністративний процес – судовий порядок вирішення адміністративно-правових спорів.

До специфіки управлінських процедур, Лазарєв Б.М. відносить:

1. Не всі процедури урегульовані нормами адміністративного права є управлінськими. Управлінськими є лише ті врегульовані нормами адміністративного права процедури, які визначають порядок управлінської діяльності. Зокрема, не можна визначати управлінськими процедурами діяльність органів внутрішніх справ з охорони правопорядку та ін.

2. У той же час певні процедури діяльності органів державного управління передбачені нормами конституційного права (наприклад, нагородження орденами і медалями). Ці процедури є управлінськими, однак не адміністративно-правовими, а державно-правовими.

3. Управлінські процедури включають і таку діяльність апарату державного управління, зміст якої регулюється матеріальними нормами не адміністративного, а інших галузей права - земельного, житлового, лісового, водного, інформаційного та ін., оскільки норми цих галузей права реалізуються через управлінську діяльність.

До сьогодні не існує єдиного підходу до класифікації управлінських процедур. Останні підходи виділяють їх наступні види.

Б.М.Лазарєв (1987) поділяє управлінські процедури на дві великі групи:

- процедури здійснення різних видів управлінської діяльності, до яких відносить процедури нормотворчої і директивної діяльності; реалізації прав і обов’язків громадян в сфері управління; контрольної діяльності; провадження по справах про адміністративні правопорушення; провадження по розгляду скарг;

- процедури пов’язані з організацією роботи апарату державного управління: підготовка та прийняття управлінських рішень, пов’язані з організацією роботи службовців; діяльності органів управління загальної компетенції та процедури роботи міністерств, держкомітетів, відомств, відділів і управлінь виконкомів.

Крім того, автор, виходячи з форм управління процедури поділяє на: 1) процедури видання нормативних актів; 2) процедури укладення адміністративних договорів; 3) процедури здійснення інших юридично значимих дій (видача довідок, ліцензування тощо); 4) процедури здійснення організаційних дій; 5) процедури виконання матеріально-технічних дій, що не тягнуть правових наслідків.

Виходячи з управлінських функцій: 1) прогнозування; 2) планування; 3) організації; 4) регулювання; 5) загального керівництва і оперативного управління; 6) стимулювання; 7) контролю і обліку.

Тимощук В.П. (2003) У залежності від здійснюваного впливу процедура може бути зовнішньо спрямованою чи внутрішньоапаратною. Адміністративна процедура, у якій однією з сторін є приватна особа (фізична чи юридична) поділяється на заявну (за ініціативою приватної особи) та втручальну (за ініціативою органу управління). У свою чергу втручальна процедура поділяється на позитивну (ту, що має сприятливі наслідки для особи) та негативну (обтяжуючі наслідки).

В.Є. Чиркін у підручнику „Державне і муніципальне управління” (2003) виділяє наступні процедури:

1) підготовка, прийняття і виконання рішень;

2) координація діяльності;

3) організаційна, реєстраційна, дозвільна та обліково-повідомлювальна діяльність;

4) консультативна та інформаційна діяльність;

5) облікова, аналітична, програмна діяльність та звітність;

6) процедура контролю.

Таким чином, слід звернути увагу, що підходи до класифікації процедур змінювалися з розвитком управлінської діяльності (поява нових функцій) та появою можливості науковців знайомиться з досвідом зарубіжних вчених.

Узагальнюючи всі ці класифікації, на сьогодні, слід говорити про процедури у залежності від спрямування дій органів (зовнішнє спрямування та внутрішньо організаційна діяльність). Зовнішні управлінські процедури: адміністративні процедури (надання управлінських послуг), юрисдикційні процедури (притягнення до адміністративної відповідальності, розгляд скарг, застосування дисциплінарних стягнень) та процедури організації діяльності підпорядкованих суб’єктів (установча, регулятивна, контрольна).

Внутрішні процедури: кадрове провадження, процедури внутрішньої організації діяльності органу управління, підготовки і прийняття управлінських актів в органі управління.

Суб’єктами управлінської процедури є:

1) органи державного управління;

2) органи місцевого самоврядування;

3) недержавні організації, які від імені держави чи місцевого самоврядування здійснюють управлінські функції;

4) фізичні та юридичні особи.

Органи державного управління – суб’єкти виконавчої влади.

Органи місцевого самоврядування – сільські, селищні, міські голови, Ради та їх виконкоми.

Недержавні організації – суб’єкти, що утворюються державними органами чи органами місцевого самоврядування з метою реалізації чи забезпечення реалізації їх функцій. Насамперед, мова іде про утворення таких структур у випадку надання платних послуг органами виконавчої влади. Зокрема, надання платних послуг в Україні здійснюють: Мін-во внутрішніх справ, Мінюст, Держкомводгосп, Мін-во охорони навколишнього природного середовища, Держкомархів.

На думку науковців, значення управлінських процедур полягає в наступному:

1) створюють стійкий і чіткий порядок управлінської діяльності. Добре виписана процедура передбачає здійснення органом управління таких дій і „включення” в процес таких його учасників, які дійсно необхідні і достатні для правильного і законного вирішення справ. Тим самим забезпечується ефективність управління – досягнення оптимального результату при розумній економії сил, часу і засобів.

2) створюють умови, що дозволяють своєчасно виявити проблеми, які потребують вирішення, гарантують повноту, об’єктивність аналізу інформації, необхідної для прийняття рішення (нормативних і індивідуальних).

3) сприяють розвитку демократичності управлінської системи, допомагають акумулювати громадську думку.

4) є важливими для реалізації прав, свобод і обов’язків громадян. Вони можуть як полегшувати так і затримувати реалізацію громадянином його суб’єктивного права.

5) дозволяють реалізувати принцип відповідальності кожного органу, посадової особи за виконання покладених функцій.




Використана література


1. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. - К.: Ін Юре, 1997. - (Б-чка “Нова Конституція України”).

  1. Державне управління в Україні: організаційно-правові засади. – Навчальний посібник -. – Нижник Н.Р., Дубенко С.Д., Мельниченко В.І. та ін./ За заг. Ред. Нижник. Н.Р. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 198 с.

  2. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація. Монографія / Кол. авт.; Відпов. ред. - проф.Н.Р.Нижник.- К.:УАДУ при Президентові України., 1997.– 487 с.

  3. Державне управління: теорія і практика / за заг. ред. Авер’янова В.Б. - К.: Юрінком Інтер, 1998.

  4. Державна виконавча влада в Україні: формування та функціонування. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - Ч. І. - 219 с.; Ч. ІІ.- 308 с.

  5. Конституційне право України / Підручник / за заг. ред. В.Ф.Погорілка - К.: Наукова думка, 1999.

  6. Конституція України - Основний Закон суспільства, держави, людини: Науково-методичні рекомендації. - Кол. авт.; Кер-к авт. кол. - проф. І.Ф.Надольний. - К.: Вид-во УАДУ, 1998.

  7. Крупчан О.Д. Організація виконавчої влади в Україні. – Монографія. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – 180 с.

  8. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе.- К.: Ин-т гос-ва и права НАН Украины, 1995- 208 с.

  9. Нижник Н., Машков О. Системний підхід в організації державного управління. - К., УАДУ. -1999.-159 с.

  10. Перепелюк. В.Г. Адміністративний процес. Загальна частина: Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 2003. – 367 с.

1 Указ Президента України «Про склад Кабінету Міністрів України» № 1574/99 від 15.12.1999 року із наступними змінами і доповненнями. // Урядовий кур’єр від 17.12.1999 р. - № 237 та http://zakon.rada.gov.ua

2 Указ Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади № 1572/99 від 15.12.1999 року із наступними змінами і доповненнями // Урядовий кур’єр від 17.12.1999 р. - № 237 та http://zakon.rada.gov.ua

3 Абз. 8 п. 1 Указу Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади № 1572/99 від 15.12.1999 року із наступними змінами і доповненнями. - http://zakon.rada.gov.ua

4 розділ IV Указу Президента України “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” № 1573 від 15.12.1999 року із наступними змінами і доповненнями // Урядовий кур’єр від 17.12.1999 р. - № 237 та http://zakon.rada.gov.ua

5 ВВР. - 1991. - № 53. - ст. 793 із наступними змінами.

6 http://zakon.rada.gov.ua

7 Перелік структурних підрозділів КМДА та районних державних адміністрацій в м. Києві станом на червень 2005 року регулюється постановою Кабінету Міністрів України „Про примірні переліки управлінь, відділів, інших структурних підрозділів Київської міської та районної у місті Києві державних адміністрацій” від 27 квітня 2000 року № 733 із наступними змінами.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка