Олександра Алпатова



Скачати 41.35 Kb.
Дата конвертації10.09.2017
Розмір41.35 Kb.

Олександра Алпатова


канд. психол. н., доцент, м.Київ
Роль мотиваційно-ціннісних диспозицій викладача у педагогічному спілкуванні
Сьогодні особливого значення набуває інтеграційний рух, пов'язаний із входженням України до Європейського простору вищої освіти і науки. Державна політика європейських країн визнає різноманітність завдань вищої освіти – навчання, наукових досліджень, послуг, пов’язаних з культурним розвитком особистості. Ефективність освітньої діяльності значно залежить від міжособистісних стосунків, які встановлюються між викладачем та студентами в процесі педагогічного спілкування.

Сучасні дослідження мотивації педагогічної діяльності (І. Зимня, В. Киричук, Я. Коломинський, В. Ляудіс, М.Алєксєєва), з проблем педагогічного спілкування (Г. Балл, В. Кан-Калик, О. Лєонтьев, С. Максименко), проблем спілкування (Б. Ананьєв, О. Бодальов, Б. Ломов, В. Мясіщев), педагогічної взаємодії у ВНЗ (С. Єфремова, О. Іванова, О. Лебедєва, Н. Рябова) дають можливість розглядати педагогічне спілкування як вид соціальної взаємодії, під час якої відбувається вплив особистісних рис викладача на формування професійних цінностей студента.

Традиційно в дослідженнях стилів педагогічного спілкування основна увага зосереджується на їх операційній структурі: міжособистісних діях, способах і прийомах спілкування, методах педагогічного впливу. Але, будь-який викладач у спілкуванні зі студентами виступає не лише як носій певної соціальної ролі, но і як цілісна самобутня особистість з властивими їй якостями, потребами, індивідуальними особливостями мотиваційно-ціннісної сфери.

У зв'язку з наявністю в структурі особистості викладача різних за рівнем мотиваційно-ціннісних диспозицій він постійно свідомо чи мимовільно віддає перевагу діям, способам та прийомам спілкування, які відповідають його цінностям і потребам.

Спілкування викладача перебуває під постійним інтерферуючим впливом його особистісних диспозицій і «зісковзує» в бік його мотиваційних тенденцій, т.п. мотиваційні фактори надають спілкуванню викладача зі студентами індивідуальної своєрідності, стабільності та транс ситуаційності. Подібне розуміння мотиву, як узагальненої мотиваційної диспозиції особистості висловлював С.Рубінштейн: «риса характеру – це в кінцевому рахунку і є тенденція, спонукання, мотив, який закономірно з'являється у даної людини при однорідних умовах». В даному випадку С.Рубінштейн має на увазі узагальнений предметний зміст мотиву. Саме до такого типу узагальнених мотивів належать мотиви досягнення, домінування, афіліації та ін.

Коротко охарактеризуємо кожен з виділених мотивів. Г.Мюррей описував поведінкові прояви мотиву афіліації таким чином: «Заводити дружбу і відчувати прихильність. Радіти іншим людям і жити разом з ними. Любити. Приєднуватися до груп». Мотив афіліації спрямований на «неділову», неформальну сторону соціальної взаємодії. Цей мотив формується в процесі накопичення індивідуального досвіду міжособистісного спілкування і проявляється в прагненні належати до певної групи. Мета афіліації – взаємний, довірливий зв'язок, в якому кожен з партнерів ставиться до іншого з приязню, доброзичливістю, довірою, розумінням. Досвід спілкування приводить до формування узагальненого очікування зустріти в людині джерело підтримки, симпатії, заохочень, чи навпаки, ворожості, неприйняття, покарань.

В афілактивній мотивації виділяють дві узагальнених мотиваційних тенденції: мотив надії на прийняття і мотив страху неприйняття. Очевидно, саме даний мотив визначає модальність очікуваного педагогом ставлення з боку учнів до нього і його власне ставлення до учнів, яке проявляється у відповідних способах спілкування між ними.

Психологічні дослідження поведінкових проявів мотиву досягнення дозволяють зробити припущення, що він відіграє також суттєву роль в детермінації особливостей педагогічного спілкування. Дж.Аткінсон визначав мотив досягнення як «прагнення відчувати гордість за досягнуте». Цей мотив тісно зв'язаний з самосвідомістю, самооцінкою особистості і має пряме відношення до мотивації самоствердження, самоповаги. Подібно до мотиву афіліації мотив досягнення формується в процесі індивідуального досвіду. Якщо даний досвід мав негативний характер, тобто індивід в ситуації досягнення, часто терпів невдачу і переживав емоцію розпачу, сорому і страждання, то в нього формується сильний мотив уникнення невдачі, їх поведінка має захисний характер. Від того, наскільки розвиненим є мотив досягнення, яка з двох мотиваційних тенденцій переважає, залежить ступінь орієнтації викладача на навчальну ціль педагогічної діяльності, що, в свою чергу відображається на його формі спілкування з учнями.

Мотив домінування або влади має безпосереднє відношення до змісту і способів професійно-педагогічного спілкування. Центральне місце в структурі функцій педагогічного спілкування належить функціям керування і здійсненням виховного впливу, т.п. педагогічне спілкування передбачає, що викладач виконує керівну і домінуючу роль. Індивідуальні відмінності в стилі даного мотиву проявляються в більшій чи меншій схильності викладачів регламентувати, обмежувати поведінку студентів, вдаватися до владних способів впливу.

Отже, мотиваційно-смислові характеристики особистості викладача визначають особливості його професійного спілкування. Мотиваційні диспозиції зумовлюють формування когнітивно-емоційних оцінюючих структур, на основі яких педагог інтерпретує ситуацію педагогічної взаємодії, прогнозує можливі варіанти їх розвитку та вибирає відповідні способи і прийоми спілкування.



Саме індивідуальною своєрідністю та відносною стабільністю мотиваційно-ціннісних диспозицій, які беруть участь у цьому процесі, можна пояснити характер для кожного викладача специфічний спосіб інтерпретації та оцінювання різноманітних педагогічних ситуацій і відповідну йому систему відносно стабільних та індивідуально-типових особливостей спілкування.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка