Ольга Третяк Виховання у молодших школярів ціннісного ставлення до людини в навчально-виховному процесі



Сторінка7/10
Дата конвертації11.04.2016
Розмір1.97 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Розділена радість

У Катрусі сьогодні велика радість. Понад рік хворів її татко. В лікарні лежав, три операції переніс. Мамі і Катрусі було тяжко. Не раз, бувало, прокинеться Катруся вночі й чує: мама тихо плаче.

А сьогодні татко вже на роботі. Здоровий і бадьорий.

Радісно сяють Катрусині очі. Прийшовши до школи, зустріла дівчинка в дворі двох своїх однокласників, Петю й Гришу. Зустріла й поділилася радістю: - Наш татко одужав …

Петя й Гриша, глянувши на Катрусю, здивовано знизили плечима й, нічого не сказавши, побігли ганяти м’яч.

Катруся пішла до дівчаток, що гралися в класи.



  • Наш татко видужав, - сказала вона і радість засяяла в її очах. Одна з дівчаток, Ніна, з подивом запитала:

  • Видужав – ну й що з того?

Катруся відчула, як із грудей до горла підкотився важкий клубок і дихати стало важко. Вона відійшла до тополі на кінець шкільного подвір’я і заплакала.

- Чому ти плачеш, Катрусю? – почула вона тихий, ласкавий голос Кості, мовчазного хлопчика, її однокласника.

Катруся піднесла голову й, схлипуючи, відповіла:


  • Наш татко видужав …

  • Ой, як же це добре! – зрадів Костя. Біля нашої хати в бору вже зацвіли проліски. Зайдемо після уроків до нас, нарвемо пролісків і понесемо твоєму таткові.

Радість засяяла в Катрусиних очах.

Запитання
- Чому ж так радісно було на душі у Катрусі?

- Чи зрозуміли радість Катрусі її однокласники?

- Хто Катрусі повернув радість?

  • Що ви відчуваєте, коли в іншого радість або горе?

  • Чи були у вашому житті подібні ситуації?

  • Як ви себе поводили? Чому?

Висновок:   Бути   добрим   -   це   не  тільки здатність  допомагати, поспівчувати.

Бути добрим - це вміння радіти чужим радощам, успіхам, сприймати чужу радість, як свою.
Батьківські поради

Українська народна казка


Жив в одному селі чоловік, і був у нього син. Якось батько і каже йому:

  • Слухай, сину! Живи так, щоб ти мав у кожному селі хату, на кожний день нові чоботи і щоби тобі всі люди вклонялися.

Задумався син над батьковими словами і питає:

  • Як це, батьку, я можу поставити в кожному селі хату, купувати щодня нові чоботи і примусити всіх мені вклонятися?

Засміявся старий і говорить:

  • Дуже легко, синку! Матимеш у кожному селі доброго товариша – будеш мати і свою хату.

Щоб кожен день були нові чоботи, треба їх щовечора чистити, і на ранок вони будуть як нові.

І вставай, сину, рано – раніше за всіх – і йди на роботу. А йтимуть до праці люди, то всі будуть тобі вклонятися і вітатися.



Запитання

  • Яку пораду дав батько синові?

  • Що потрібно зробити, щоб мати у кожному селі хату?

  • Що потрібно робити, щоб мати нові чоботи?

  • Що потрібно робити, щоб люди тобі вклонялися?

  • Чого навчає нас ця казка?

  • Чи маєш ти друзів у класі?

  • Що про тебе думають твої однокласники?



В. Сухомлинський

Як хлопці мед з’їли
Мати послала семирічних синів-близнят Олега й Романа до дідуся. Дідусь живе в сусідньому селі.

Зраділи Олег й Роман: давно вони не були в дідуся. У нього в саду смачні яблука.

„Ото вже поласуємо”, – думають хлопці.

Принесли хлопці дідусеві нову вишиту сорочку, яку мати передала. Подякував дідусь і каже:

– Йдіть, діти, до саду, яблука їжте.

Побігли Олег й Роман до саду. Яблук багато, всі смачні. Вилізуть хлопці на одну яблуню, зірвуть кілька яблук, з’їдять, а на другій яблуні ще смачніші, так і ваблять хлопців.

Наїлись хлопці яблук, а дідусь поставив на столі тарілку з медом. З’їли Роман й Олег по ложці й не можуть більше їсти.

Зібралися хлопці йти додому. Дав дідусь баночку з медом, каже:

– Хай і мама покуштує меду.

Пішли хлопці. Дорога далека. Захотілося їсти. Сіли під вербою Роман і Олег, з’їли трохи меду.

Знову йдуть хлопці. Захотілося їсти ще дужче. Ще раз сіли, поїли неначе й небагато, а меду залишилось тільки на денці.

Ще раз сіли хлопці, з’їли весь мед.

Підійшли вже аж до хати, сіли під явором та й думають:

„Що ж мама скаже?”



Вийшла мати з хати, дивиться – хлопці сидять і плачуть.

– Чому це ви плачете, хлопці? – здивувалась мати. Розповіли хлопці, як мед з’їли.

Мама зраділа, сміється.

Хлопці здивувалися, питають у мами:

– Мамо, чому ви радієте?

– Тому, що ви плачете...



Запитання

- Який висновок ти зробив для себе?

- На якій дії ти зупинив би героїв?

- Закінчи речення: „Мама сміялась, тому що…”

- Чи буває так, що ти розумієш, що цього не слід робити, а ти все одно це робиш?

- Чи завжди, коли ти щось вирішуєш, можеш пояснити, чому так вирішив?


В. Сухомлинський

Мишків велосипед
Мишкові купили велосипед. А живе він поруч зі школою. Між садибою його батьків і шкільною садибою – сад, так що й їхати ніде. Мишко привів свого велосипеда, мов коня на вуздечці.

Хлопці оточили Мишка. Обмацували колеса, педалі, руль. Велосипед всім подобався. Діти заздрили Мишкові.

– Ну що ж, катайся, – сказав Федько й відійшов від велосипеда так, немовби йому й не хотілося покататись.

– Ти думаєш, мені справді дуже хочеться на ньому кататись? – байдужим тоном запитав Мишко. – Бери, пробуй.

Федько, не вірячи своїм вухам, взявся за руль, сів на велосипеда та й покотив по шкільному стадіону. Катався аж до дзвінка на урок.

На першій перерві катався Іван, на другій – Степан, на третій – Сергій, на четвертій – Оля.

Залишилися кататися й після уроків. Велосипед переходив з рук в руки. До четвертої години накаталися всі.

Мишко привів велосипеда о пів на п’яту – мов коня на вуздечці.

– Де ти до цього часу катався? – здивувалась мати. – Хіба ж так можна?

– А я й не катався...

– Як – не катався?

– Хлопці каталися... й дівчатка...

Мама полегшено зітхнула й сказала, немов сама до себе:

– Єдине, чого я боялась: що кататимешся ти.


Запитання

 - Як би ти вчинив на місці Мишка?



- Чи думали однокласники Мишка про бажання хазяїна велосипеда?

- Як ти вважаєш, чи повинна людина вміти відмовляти?

- Чи правильно буде, якщо ти робитимеш те, що твої однокласники вважають хибним?

- Чи правильно буде, коли ти робитимеш щось неправильне, хоча інші вважатимуть це правильним?

-  Що ти хотів би дати або віддати:

своєму однокласникові:_____________________

новачку в твоєму класі: _____________________

сусідові у дворі: ___________________________

товаришеві: _______________________________

-  Якими, на твою думку, повинні бути друзі?

-  Склади прислів’я із частин. Поясни їх значення.

Друга шукай, а людина – друзями.

Ліпше людям давати, а найдеш – тримай.

Птах сильний крильми, ніж самому просити.

В. Сухомлинський

Квітка чи вовча паща
Йшли зі школи додому два хлопчики — третьокласники Сергійко й Микола.

Сергійко був радісний. Сьогодні його тричі викликала вчителька. Він одержав три п’ятірки.

А Микола був сумний і задумливий. Сьогодні в нього був невеселий день. Двічі викликала його вчителька. Микола не відповів на запитання. Учителька поставила двійку. Ще й сказала:

– Ось зустріну матір, розповім про твоє навчання.

Був теплий весняний день. Сяяло сонце. В небесній блакиті пливла біла хмаринка.

Сергійко задивився на хмаринку й сказав:

– Дивись, Миколо, яка красива хмаринка. Вона схожа на білу квітку троянди. Дивись, розкрились пелюстки – ніжні, тендітні. Тремтять на вітрі...

Микола довго дивився на хмаринку. Він тихо промовив:

– Де ж там пелюстки? Де квітка? Хмаринка схожа на вовка. Дивись, он з того краю – голова. Звір розкрив пащу – лютий, готовий кинутись на когось...

Хлопці довго дивились на хмаринку.



В. Сухомлинський
Запитання

- Чому в одній хмаринці хлопчики побачили різне? Вислови своє ставлення до ситуації.

- Що можна було б порадити хлопчикам?

-  Яким би кольором ти намалював переживання Миколки?





- А яким би кольором зобразив радість Сергійка?





-  Чи завжди ти помічаєш, у якому настрої товариш?

- Якщо він сумний, то чи пропонуєш свою допомогу?

-  Як по-іншому ти міг би назвати це оповідання?

За Ф.Мусаджановим



Доброта

Едік грався на вулиці зі своїм товаришем Назаром. У цей час вдалині з вузликом у руках показався сусід, дідусь Пилип.

- Треба допомогти дідусеві Пилипу, - сказав Едік. – Я завжди допомагаю старшим, і дідусь Пилип мене за це хвалить. Біжімо – почуєш, як він мені буде дякувати.

Едік підбіг до старенького й узяв вузлик з його рук.

Я ж вам часто допомагаю? Правда, дідусю? – спитав він навмисно якомога голосніше, щоб почув Назар.

- Так, ти допомагаєш мені, - відповів дідусь Пилип усміхаючись.

Назар йшов за ними слідом, а Едіку дуже хотілося, щоб дідусь сказав ще які-небудь слова, але дідусь мовчав, тільки продовжував усміхатися.

Вони пройшли вулицею до будинку старого, і там дідусь Пилип узяв вузлика з рук Едіка. Взяв і, дивна річ, навіть тут не сказав звичних слів, яких Едік так чекав: „Дякую тобі, ти розумний і добрий хлопчик”. Замість цього дідусь нагнувся і щось прошепотів Едіку на вухо. А потім пішов у свій двір.

- Що він тобі сказав? – спитав Назар. – Чого ти мовчиш?

А Еркін збентежено дивився вбік.

„Роби добро, але своїми хвастощами не масти його” – ось що він мені сказав, - зізнався Едік.

Запитання

- Як звали хлопчиків?

- Що запропонував Едік?

- Ради чого Едік допоміг дідусеві нести вузлик?

- Яких слів чекав Едік?

- Які слова прошепотів дідусь хлопчику?

- Чи гарно бути хвастливим?

- Яку пораду ти можеш дати Едіку?
4 – й клас

М Андріанов

Корисне чародійство
У дворі Вітю вважали не дуже доброю людиною, навіть трохи вередливим. Але сам дуже любив, щоб всі його поважали, цінували, а робити іншим добро навіть і не намагався. Йому навіть трохи подобалося ображати інших, щось відбирати, псувати, нищити або заважати. А іноді, роблячи погане, він радів, думаючи у цю хвилину про те, що він розумний, хитрий, спритний і сильний.

І ось у самий звичайний день у двір зайшов старенький - старенький з паличкою дідусь. Присів відпочити на краєчок лавочки поряд з дітьми дідусь помітив, як Вітя заважав іншим, жбурляв камінці у збудоване місто із піску. Дідусь покликав Вітю до себе і каже:

- Ай- яй – яй, Вітю! Не гарно ти чиниш по відношенню до інших. Тобі ж не хотілось би, щоб хтось руйнував твоє місто із піску.

- І звідкіля незнайомий старий дідусь знає моє ім’я - здивовано подумав Віктор і, помітивши, що дідусь з паличкою, посміливішав і непривітно відповів:

- Не треба мене повчати. У школі вчать, вдома вчать, та ще й у дворі навчають. Зараз як приведу із дому свого собаку. А він у мене величезний і дуже страшно гарчить.

- Ну що ж, Вітю, якщо тебе слова не можуть навчити, нехай тебе саме життя навчить.

Старий раптом закрив очі і став пошепки бурмотіти незрозумілі слова.

Абра мубра рокадубе,

Все, що бажаєш іншому

Не доброго, поганого

Нехай вертається до тебе!

Тоді перевернув паличку. Тричі стукнув нею об землю, встав і поволі пішов.

- Ага, все ж таки злякався, подумав Вітя, дивлячись йому услід. А то йому добре б дісталося б від мого собаки. І тільки він про це подумав, як раптом дві собаки загарчали, загавкали і кинулись на нього. Ледь встиг Вітя на дерево залізти і тільки там зрозумів у чому справа:

- Напевне старий вміє чарувати і зробив так, якщо йому погане щось побажав або зробив, то це негайно до тебе повернеться. Потрібно просто про це не думати, а ще краще про нього зовсім забути.

Як тільки Вітя перестав думати про дідуся, собаки зразу розбіглися. З дерева Вітя побачив Юрка, який катався на своєму новенькому велосипеді, і згадав про вчорашній день, коли Юрко не дав йому покататися.


  • Ох, жадіна, – подумав про Юрка Вітя. – Зараз ти в мене обов’язково впадеш.

Як тільки Вітя спробував зламати гілку, щоб потім кинути нею у колеса велосипеда, як раптом гілка під ним обламалася, і він сам упав на землю.

Сидить Вітя на землі, тре забите місце, і міркує:

- Що ж це виходить? Невже все життя все погане буде до мене повертатися? А можливо це випадково вийшло. Дай я краще ще раз перевірю.

Вітя відійшов від дерева, підняв над головою куртку і захотілось йому, щоб Юркові з дерева на голову щось впало. П’ять хвилин Вітя стояв посередині двору, прикриваючись курткою, і чекав поки з неба йому на голову упаде яблуко. Але на голову зовсім нічого йому не падало.

- Ага, значить це ніякі не чари, а так випадковість. Про всяк випадок Вітя ще раз захотів перевірити і став бажати, щоб Юрко на своєму велосипеді врізався в дерево або прямісінько у калюжу шубовснув. І знову нічогісінько з ним не сталося.

- Ура, - закричав від радості Вітя і почав викрикувати підстрибуючи: Чари не подіяли, чари не подіяли.

- Що це ти тут кричиш про якісь чари? – запитав Юра, під’їхавши ближче до Віті.

- Та так, просто, - відповів Вітя. – Краще б дозволив на своєму велику прокататися, а то вчора пожалів мені дати.

Дав Юра свій велосипед і Вітя помчався. За поворотом він врізався у яблуню, шубовснув у калюжу, та ще й яблуком по голові одержав.

Тільки тепер Віті стало по - справжньому страшно. Чари старого дідуся діяли по справжньому. Що ж тепер з ним буде, якщо всі його погані думки і побажання будуть до нього повертатися?

Тільки витер Вітя бруд зі своєї куртки, як побачив Аню. У неї сьогодні день народження, і вона вийшла у двір з великою коробкою смачних цукерок.

- От, дурна, – подумав Вітя. – Я б такі цукерки всі сам з’їв би, а вона інших пригощає. Як тільки Вітя домислив свою недобру думку, знову подіяли чари. Хотіла Аня цукерками пригостити Вітю, та раптом передумала і сама їх з’їла. Образився Вітя і каже:

- Подумаєш, ну й подави… - тут Вітя запнувся на півслові, закрутив головою і вирішив не доказувати до кінця своє погане побажання, адже воно рано чи пізно обов’язково до нього повернеться.

Тепер здогадайтеся, хто став у дворі самим доброзичливим і в кого стало більше всіх друзів? Звичайно у Віті. Спочатку йому було важко бажати і робити тільки добро іншим, але потім він до цього звик, це йому навіть сподобалося, тому що всі стали до нього ставитися краще і по-доброму.

А на старенького дідуся, який зачарував його на все життя, Вітя ані стілечки не сердиться, а навпаки, кожного разу добрим словом згадує.
Запитання

- Чи вірно вчинив старенький дідусь, що зачарував Вітю?


  • Чому Вітя згадував дідуся добрими словами? ( Допоміг стати добрішим і кращим).

  • Чи ви образились би на дідуся, який би також зачарував вас і вам якомога швидше прийшлось би виправлятися?

  • Чи потрібні вам такі чари? Чому?

  • Щоб хотіли би ви змінити? Чому?

  • Що саме вам заважає у житті?


М. Андріанов

Дві хмаринки
Летіли у небі дві хмаринки, біла і сіра. Побачили вони між великим камінням маленьке сухе деревце і підлетіли до нього, стали його жаліти.

- Ой, яке воно бідне, напевне, із – за цього каміння йому не вистачає води, - сказала біла хмаринка, - а ці великі хмари літають так високо, що нічого не бачать і ніколи не знають, де їх дощ потрібний.

- Мені його так шкода, - сказала сіра хмаринка і тут же запропонувала білій: - А давай з тобою разом об’єднаємося і перетворимося у більшу хмарину. Тоді у нас з тобою як раз вистачить води на те, щоб деревце напоїти. Ми будемо з тобою лити обережно, щоб вода не на каміння, а прямо на деревце попадала.

- І ще чого, - незадоволено відповідала біла хмаринка. – Я політати хотіла, а ти мені білій і чистій, пропонуєш в темну хмару перетворитися і дощем в брудну землю вилитися.

- Але ж тобі шкода деревця, ось і давай допоможемо йому.

- Ні, жаліти деревце і співчувати його нещастю й біді я можу, а ось допомагає нехай хтось інший. А я краще далі полечу, - сказала біла хмаринка і полетіла.

Залишившись одна, сіра хмаринка вирішила скоріше знайти де-небудь воду. Потрібно було якомога скоріше зібрати у себе воду, вирости і, перетворитися у велику хмару, полити деревце. Але нажаль навкруги води не було, багато днів стояла спека, і всі калюжі давно висохли. Довго літала сіра хмаринка і лише випадково знайшла одну величезну калюжу. Зовсім не злякалася забруднитися і, всмоктавши із калюжі води, стала темною величезною хмарою. Повернулась хмаринка до деревця і напоїла його. Швидко деревце виросло, розсунуло у боки каміння і стало пригощати перехожих людей спілими грушами. Їдять люди грушки і не здогадуються, що солодку і соковиту їжу вони отримали, дякуючи милосердному вчинку сірої хмаринки.

Запитання

- Що вам більше сподобалось: співчуття і жалісливість білої хмаринки, чи милосердний вчинок сірої хмаринки?


  • Що важче: співчувати і жаліти або допомагати і чинити милосердно?

  • Співчуття – хороша чи погана якість? (Дуже хороша, але його часто бува замало для того щоб допомогти).

М. Андріанов

Дідусева порада
Єгорка був непоганим хлопчиком, але як тільки зустрічався з Валерієм, відразу ж починав нервувати. З усіх його знайомих, Валера був однин з най неприємних, тому що він завжди хотів бути в усьому першим, та ще й любив насміхатися і придумував всякі образливі дразнили. Одного разу Єгорка посварився з Валерієм і прийшов до дому весь брудний. Вдома його зустрів дідусь, і Єгорка розповів йому про все, навіть про те, що вже цілий рік ображений і сердиться на Валерія.

- Потрібно бути,Єгорко, доброзичливим до всіх людей, навіть до тих, хто тобі не подобається, - сказав йому дідусь.

- Як же можна бажати добра тим, хто не подобається і хто поганий? – здивувався Єгорка.

- Може бути так, що тільки ти вважаєш Валерія поганим, а інші навпаки, вважають його хорошим.

- Ні, я точно знаю, що він поганий.


  • Тоді скажи, Єгорка, мама Валери любить свого сина?

  • Напевне любить, - відповів Єгорка.

  • А друзі у нього у школі або у дворі є?

  • Є.

- Ось бачиш, інші до нього добре ставляться, а ти не можеш. Отже вся справа у тобі самому, а не у Валері. Просто не хочеш ти бути доброзичливим, а хочеш і надалі на нього зі злом поглядати.

  • Що ж, дідусю, мені робити, якщо він мені не подобається?

- Ти можеш не гратися і не дружити з ним, але завжди можеш тихо, про себе, побажати йому чого-небудь хорошого, щоб він став кращим і добрішим. А продовжиш злитися, ти будеш лише сам собі шкодити і душу свою бруднити.

  • А просто мовчати не можна? – запитав Єгорка.

- Ні, ти занадто довго злістю і дратівливістю отруював свою душу, тепер тільки добрі думки її очистити зможуть. Ти тільки не забувай вчасно погані думки на добрі міняти.

Став Єгорка робити так, як дідусь його навчив. Побачить Валеру, відвернеться у бік і пошепки побажає йому кращим і добрішим стать. Якщо згадає про нього, то погані думки у голову не пускає, а зразу ж добрими їх витісняє.

Через місяць йде дідусь до дому, дивиться, а онук його Єгорка з Валерієм граються і весело сміються. Посміхнувся дідусь дивлячись на дружних хлопців, і тут же пошепки щось їм хорошого побажав.

Запитання

- Поміркуйте, чи міг Єгорка бути добрим, чи він не хотів цього?

-- Чи не міг чи не хотів Єгорка бути доброзичливим до Валери?

- Що допомогло йому стати добрим?

- Яку пораду дав дідусь Єгоркові? (Бажати людям добра, змінювати погані думки на хороші)

- Чи траплялось щось подібне із тобою? Чи змінився ти? Чому?

М. Андріанов

Непередбачуваний страус

Люди знають, що страус не тільки найбільший, але і най непередбачуваний птах на світі. То він довгий час добрим і лагідним бува, то раптом неждано стає злим і дратівливим. Ніхто в Африці не міг зрозуміти, чи злий насправді Страус, чи добрий? Та чому він такий різний буває? А Страус був таким різним із-за того, що у нього були зовсім різні очі. Ліве його око завжди бачило в інших одне тільки погане, а праве око бачило в інших все добре і хороше. Везло тим, хто підходив до Страуса з правого боку, тоді дивлячись на все добрим правим оком Страус вів себе дружелюбно і доброзичливо. А ось з лівого боку краще було зовсім не наближатися. Страус відразу ж ставав нестерпним, насмішкуватим, злим і грубим.

Якось одного разу пішов Страус на річку попити води. Іде по дорозі і бачить справа від себе своїм добрим правим оком Крота, який землю копає, нірку нову для себе готує.

- Який ти молодець, Кроте, хорошу справу робиш, - привітавшись сказав Страус. – Скоро довгі дощі почнуться, а ти до цього часу як раз встигнеш новим будинком забезпечити свою сім’ю. Можливо тобі потрібна допомога?

- Дякую, Страусе, я сам спробую впоратися, – відповів Кріт.

Іде Страус далі і добрим оком помітив Антилопу. Підійшов він до неї, привітався і запитав, де вона сьогодні воду пила.

- Я до озера ходила пити, там сьогодні вода чистіша, ніж на річці.

Ввічливо подякував Страус Антилопу, подумав і вирішив замість річки піти до озера. Підійшов він до озера і правим добрим оком побачив Слона. Слон теж помітив Страуса, підійшов до нього і каже:

- Будь обережним Страусе, сьогодні біля берега під водою Крокодил голодний лежить і чекає на свою жертву. Якщо хочеш, то я тобі води сам принесу і між камінням наллю.

Ввічливо подякував Страус Слону і погодився з його пропозицією. Напившись води, яку приніс Слон, Страус вже повернувся, щоб іти назад, і тут побачив Слона своїм лівим злим оком. Слон у цей час ще воду ніс. Раптом замість подяки почув:

- Гей, висловухий, не потрібна мені вода із твого хобота, я і без тебе обійдусь, сам зможу напитися. Що для мене той Крокодил, як що щось, я його ногою наверну і встигну втекти.

Дуже здивувався Слон. Як так може бути? Щойно Страус був таким ввічливим і доброзичливим, а тепер раптом став грубим і різким.

А тим часом Страус підійшов до води, щоб показати Слону, як без його допомоги може обійтись. Як тільки Страус голову до води нахилив, як із води вискочив Крокодил. Він схопив Страуса своїми величезними зубами, став тягнути його в озеро. Ледь-ледь Страусу вдалося вирватися із крокодилових зубів, а половина його пір’я із крокодилової пащі стирчати залишилася.

Додому Страус повертався тією ж самою дорогою. Знову він побачив Антилопу, але вже іншим злим оком. Підбіг до неї Страус і накинувся зі злими словами:

- Краще б ти мовчала, - сердито став кричати він на Антилопу. – Із-за тебе і твоєї чистої води я половину пір’я лишився і ледь на обід Крокодилу не дістався. Це ти мені порадила піти на озеро.

Здивувалася Антилопа, побачивши, як Страус швидко змінився і відповідала:

- Я тебе не примушувала йти на озеро. Я лише сказала, де вода чистіша, а куди йти, ти сам вирішив.

Зрозумів Страус, що Антилопа ні в чому не винувата, і далі пішов.

Незабаром помітив того самого Крота, який нору собі копав. Тільки зараз побачив його Страус своїм лівим оком. Підбіг Страус до Крота і ні з того ні з чого сильно розсердився:

- Копають тут всякі землю під ногами, а коли прийдеться утікати від ворогів, спіткнешся, впадеш і в чиїсь зубах опинишся. Відігнав він від нори Крота і став нору закопувати.

Нічого не може зрозуміти Кріт. Що це зі Страусом сталося? Вранці він його за роботу хвалив, пропонував нору допомогти викопати, а тепер навпаки, свариться на нього і нору закопує.

Довго Страус був то добрим, то злим. Але ось одного разу його ліве око від довготривалої злості почервоніло, напухло і перестало бачити.

Помітили звірі, що Страус сильно подобрішав і став дружелюбнішим, а зрозуміти нічого не можуть. З тих самих пір у Страуса з’явилося багато друзів, адже тепер він на всіх по – доброму дивиться, в кожному щось хороше бачить, а погане не помічає.

Запитання



  • Чи одержав користь Страус від свого злого ока, чи помогло зле око йому у житті?Чому?

  • Чи багато друзів у того, хто в інших бачить лише погане?Чому?

  • Яким став Страус після того, як перестав бачити своїм лівим оком? (Добрішим, доброзичливішим, дружелюбнішим).

  • Чи хотіли б ви, щоб інші люди у вас помічали тільки погані якості чи бажаєте щоб бачили більше хорошого).

  • Чи буде добра, доброзичлива і дружелюбна людина шукати у іншого що не-будь погане, якісь недоліки?

  • З ким з героїв тобі хотілося б потоваришувати? Чому?

  • А з ким з героїв було б неприємно спілкуватися? Чому?


В. Сухомлинський

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка