Ольга Третяк Виховання у молодших школярів ціннісного ставлення до людини в навчально-виховному процесі



Сторінка6/10
Дата конвертації11.04.2016
Розмір1.97 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Андрій і Сашко
Узяв Андрій у свого друга Сашка на деякий час погратися диск з комп’ютерною грою. Каже:

  • Я тиждень пограюсь і обов’язково тобі поверну.

Сашко дав Андрію гру, тай каже:

  • Ти обов’язково принеси, а то моя двоюрідна сестра приїжджає через тиждень, а я їй теж хочу цю гру показати.

  • Звичайно! – відповів Андрій. – У неділю поверну. Взявши гру, задоволений пішов до дому.

У неділю Сашко телефонує Андрію. Запитує:

  • Чому ж ти гру не приніс?

  • Вибач, - відповідає Андрій, знаєш, я її ще не встиг пройти до кінця. Можливо на наступному тижні? Ми ж друзі!

  • Але ж ти мені обіцяв! – відповів Сашко. – І до мене приїхала моя сестра, я також хотів показати їй гру.

  • Ти чий друг, мій чи своєї сестри? – запитав Андрій.

  • Я твій друг, але я обіцяв своїй сестрі, а ти мені, - відповів Сашко.

  • Гаразд, - відповів Андрій, зайди до мене через годину.

Сашко забіг до Андрія і забрав гру. Андрій ображено дивився на свого друга: він сподівався, що Сашко залишить йому гру.

Запитання:

  • Якою грою цікавились хлопці?

  • Чому Сашко міг дати Андрію диск лише на тиждень?

  • Чи дотримався обіцянки Андрій? Чому?

  • Що відчував Сашко, коли Андрій не повернув вчасно гру?

  • Яку пораду ти міг дати хлопчикам?

  • Чи можна їх назвати друзями?

  • Кого ти б хотів мати за друга? Поясни свій вибір.

  • Як звати твого друга?

  • Чим він (вона) любить займатися?

  • Що вам подобається робити разом?

  • Чи траплялися подібні ситуації з тобою?


В. Сухомлинський

Хай я буду ваша, бабусю
На околиці села живе старенька бабуся Марина.

– У неї немає нікого – нікогісінько, – часто говорить матуся маленькій Марійці. Марійка з матусею живуть через дорогу від бабусі Марини.

Устане вранці Марійка, гляне на бабусине подвір’я: сидить старенька на стільчику, гріється на сонці й пильно – пильно дивиться на неї, Марійку.

Марійка біжить до бабусі, вітається:

– Добрий день, бабусю.

– Добрий день, Марійко, – радісно відповідає бабуся. – Посидь біля мене, дитино.

Марійка посидить трохи, послухає казку. Але довго сидіти не хочеться. Ваблять луки, – он скільки метеликів там літає. Вабить річка, – який пісочок чистий там на березі, яка вода тепла…

Марійка збирається йти, а бабуся зітхає.

– Чого ви зітхаєте, бабусю?

– Бо нікому й слова промовити. Одна я, однісінька…

– Хай я буду ваша, бабусю, – тихо шепоче Марійка й цілує її в старечу, зморщену щоку.

– Добре, дитинко, будеш моя, – усміхається бабуся Марина.

До вечора Марійка бігає в лузі, купається, милується метеликами. А тоді й побіжить на бабусине подвір’ячко й защебече:

– Я не забула, що я ваша, бабусю! Тільки в лузі бігати хочеться!


Запитання:

- Як ти вважаєш, чи відчувала себе бабуся Марина щасливою? Чому?

- Чому Марійка запропонувала бабусі Марині бути її?

- Як ти вважаєш, що робить людей щасливими?

-  Розкажи про вчинки, якими ти порадував свою бабусю.
В. Осеєва

Вирваний листок
У Діми хтось вирвав із зошита чистий листок.

- Хто ж це міг зробити? – запитав Діма.

Але хлопці мовчали.


  • Я думаю, що він сам випав, сказав Костик. – А може тобі у магазині такий зошит дали… Або вдома твоя сестричка вирвала цей листок. Мало що буває… Правда, хлопці?

Хлопці мовчали знизуючи плечима.

  • А можливо,ти сам де-небудь зачепився…Крах – і готово!.. Правда, хлопці!

Костя звертався то до одного, то до другого, швидко пояснюючи.

  • Кицька також могла вирвати цей листок… Ще й як! Особливо кошеня яке-небудь…

Вуха у кості почервоніли, він весь час говорив щось і ніяк не міг зупинитися.

Хлопці мовчали, а Діма хмурився. Потім він плеснув Костю по плечі і сказав:



  • Досить тобі!

Костя відразу пом’якшав, потупився і тихо промовив:

  • Я віддам тобі зошит… В мене є цілий!

Запитання:

- Як Костик намагався пояснити пропажу?

- Як Діма зміг виправити ситуацію?

- Як ви вважаєте, який вчинок укріплює дружбу?

- Як ви ставитесь до вчинку Кості?

- Обговоріть з другом, що заважає і що допомагає дружбі?

- Поясніть прислів’я:

Правда світліша за сонце.

Чесний правди не боїться.

В. Сухомлинський

Що легше?
Пішли три хлопчики до лісу. Там гриби, ягоди, пташки.

Загралися діти, не помітили, як день минув. Ідуть додому – бояться:



  • Перепаде нам вдома!

Зупинилися вони на дорозі і думають, що легше: обманути, чи правду сказати?

  • Я скажу, – мовить перший, – ніби на мене вовк напав у лісі. Злякається батько і не буде сваритися.

  • Я скажу, – говорить другий, що дідуся зустрів. Зрадіє мама і не буде сваритися.

  • А я правду скажу, – говорить третій. – Правду завжди легше сказати, тому що вона правда і придумувати нічого не треба.

Розійшлися вони по домівках. Тільки сказав перший хлопчик про вовка батькові – глянь, лісник іде.

  • Немає, – говорить, – у нашому лісі вовків.

Розсердився батько. За першу провину розсердився, а за обман – ще дужче.

Другий хлопчик про діда розповів. А дідусь тут як тут – у гості йде. Дізналася мама правду. За першу провину розсердилися, а за обман – удвічі.

А третій хлопчик, як тільки прийшов, так у всьому і зізнався. Присоромила його мама і пробачила.

Запитання:


  • Куди пішли хлопці?

  • Чому вони боялися йти додому?

  • Що вирішив сказати перший хлопчик?

  • Що вирішив сказати другий хлопчик?

  • Що вирішив сказати третій хлопчик?

  • Хто на твою думку вчинив вірно? Чому?

  • Чи були в твоєму житті ситуації, коли ти говорив (говорила) рідним не правду?

  • Чи погоджуєшся ти з думкою: „Краще гірка правда, а ніж солодка брехня”?



В. Сухомлинський

Як Іванко добро робив
Проснувся Іванко вранці. Подивився у вікно – сонце світить, день хороший. І захотілося самому щось добре зробити. Сидить він і думає:

„Ось, коли б сестричка топилася, я б її врятував!”.

А сестричка тут як тут:

- Пограйся зі мною, Іванку!

- Чого ти хочеш? Іди, не заважай думати! – незадоволено відповів хлопчик.

Образилася сестричка, відійшла. А Іванко думає: „Ось, якби на няню вовки напали, я б їх застрілив!”.

А няня тут як тут:

- Іванку, прибери посуд.

- Мені ніколи, – стурбовано відповів хлопчик.

Похитала головою няня. Іванко знову думає: „Ось, якби Жучка в криницю впала, а я б її дістав!”.

А Жучка тут як тут. Хвостиком крутить, лащиться: „Дай мені поїсти, Іванку”.

- Ану іди геть! Не заважай думати.

Відійшла Жучка, опустивши хвіст, зігнула хвіст, зігнула голову. А Іванко до мами пішов:


  • Що б мені таке хороше зробити?

Погладила мама Іванка по голівці, та й каже:

  • Пограйтеся з сестричкою, допоможи няні помити посуд, дай їсти Жучці.

Запитання:

- Що хотів сказати автор читачам:

- Він дуже розумний, тому весь час думає.

- Він грубий і злий хлопчик.

- Він хоче зробити щось добре людям, його потрібно навчити допомагати людям



  • Головну думку цього тексту можна висловити словами прислів’я. Вибери те прислів’я, що найбільше підходить.

- Без труда нема добра.

- Слово се ребро, мовчання - золото.

- Не сиди склавши руки, то й не буде скуки.

В. Сухомлинський

Як Сергійко навчився жаліти
Сергійко гуляв собі коло ставка. І побачив дівчинку, що сиділа на березі. Підходить до неї, а вона й каже:


  • Не заважай мені слухати, як грають хвилі.

Сергійко здивувався. А потім узяв та й кинув у ставок камінець.

Дівчинка питає:



  • Що ти кинув у воду?

Сергійко ще більше здивувався.

  • Хіба ти не бачила? Я кинув камінець.

Дівчинка й каже:

  • Я нічого не бачила, бо я сліпа.

Сергійко довго дивився на дівчинку. Він не міг уявити: як це воно, коли людина нічого не бачить?

Настала ніч. Сергійко ліг спати. Серед ночі прокинувся. Його розбудив шум за вікном. Шумів вітер, у шибки стукав дощ. А в хаті було темно.

Сергійкові стало страшно. Йому пригадалася сліпа дівчинка. Тепер уже не дивувався – йому серце стиснув жаль. Як же вона, бідна, живе в темряві?

Сергійкові хотілося, щоб швидше настав день. Він піде до сліпої дівчинки і пожаліє її.


Запитання:

  • Кого зустрів Сергійко біля ставка?

  • Чому здивувався Сергійко?

  • Чому Сергійкові стало страшно?

  • Що вирішив зробити Сергійко?

  • Що означає не бути байдужим до людей з фізичними вадами?

- Уяви, що ти познайомився з такою дівчинкою. Як би ти поводив себе з нею?

- Як ти вважаєш краще допомогти дівчинці: добрим словом чи добрим ділом?


В. Сухомлинський

Святковий обід
Ніна живе у великій родині. В неї мати, батько, два брати, дві сестри і бабуся. Ніна в родині найменша, їй восьмий рік. Бабуся найстарша: їй уже вісімдесят два. Коли сім'я обідає, в бабусі тремтять руки. Несе вона ложку до рота, ложка тремтить і з неї капає на стіл.

Незабаром у Ніни день народження. Мама сказала, що на її іменини буде в них святковий обід. На обід Ніна запросить своїх подруг. Ось і гості прийшли. Мама накриває стіл білою скатертиною. А Ніна думає: "Це ж і бабуся за стіл сяде. А в неї руки тремтять... Подруги сміятимуться. Розкажуть потім у школі: "В Ніниної бабусі руки тремтять”.

Ніна тихенько  каже:

-  Мамо, нехай бабуся з нами за стіл не сідає.

-       Чого? - дивується мати.

-       У неї руки тремтять. На стіл капає.

Мама зблідла. Не сказала ні слова, зняла зі столу білу скатертину й сховала її в шафу.

Вона довго сиділа мовчки. А потім сказала: "Бабуся нездужає. Тому святкового обіду не буде. Вітаю тебе, Ніно, з днем народження. Моє тобі побажання: бути людиною".



Запитання:

  • У якій родині живе Ніна?

  • До якої події готувалась сім’я?

  • Кого запросила на свій день народження Ніна?

  • Чому за святковим столом Ніна не хотіла бачити свою бабусю?

  • Чому слова Ніни засмутили маму?

  • Що побажала мама у день народження Ніни?

- Що це означає вислів: бути людиною?

- З якою метою автор написав нам такий твір?

- Над чим ми маємо замислитися?

- Яку пораду ти хочеш дати Ніні?

Висновок: Бути Людиною - це поважати старість, дбайливо й терпимо ставитися до проявів старості, немічності, пам'ятаючи, що ніхто в цьому житті не вічний, кожен буде старим і немічним.

В. Сухомлинський

Важко бути людиною
Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід. Шлях додому пролягав через невеликий хутірець, що лежав у долині за кілька кілометрів до села. Втомлені, знесилені діти ледве дійшли до хутірця. Знайшли в крайню хату, попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг маленький хлопчик. Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл серед двору, а сама пішла до хати. Діти напилися, відпочили на траві. Де й узялися сили.

Відійшли на кілометр від хутірця, Марійка тут і згадала:



  • А ми ж не подякували жінці за воду.

Діти зупинилися. Справді, забули подякувати.

  • Що ж… – каже Роман, – це не велика біда.

  • Жінка вже й забула, мабуть.

  • Хіба варто повертатися через таку дрібницю?

- Варто, – наполягає Марійка. – Хіба тобі самому не соромно перед собою, Романе?

Роман усміхнувся. Видно, що йому не соромно.



  • Ви як хочете, – каже Марійка, – а я повернуся й подякую…

  • Чому? Скажи, чи ж обов’язково це зробити? – питає Роман …

  • Адже ми так потомилися…

  • Бо ми люди… Якби ми були телята, можна було б і не вертатися…

Вона рушила до хутірця. За нею пішли всі.

Роман постояв хвилину й, зітхнувши, теж поплівся за гуртом.



  • Важко бути людиною… – сказав він.

Запитання

  • Куди ходили діти?

  • Чому обезсилилися діти?

  • Хто дав дітям води?

  • Що забули сказати діти жінці?

  • Хто з дітей запропонував повернутися і подякувати за воду?

  • Чому Роман теж повернувся, щоб подякувати жінці?


В. Сенцовський

Квітка для Марійки
До тітки Ганни у відпустку приїхав син-моряк. Микола йшов вулицею і ніс букет червоних троянд.

Побачив його Андрійко:



  • Миколо, навіщо тобі скільки квітів?

  • Хочу подарувати їх.

  • Кому?

Моряк весело підморгнув:

  • Одній гарній дівчині. А ти ще нікому не дарував квітів?

Андрійко зітхнув:

  • Нікому. А навіщо їх дарувати дівчині?

  • А ти спершу подаруй, отоді і взнаєш.

Андрійко попросив у матері кілька троянд. З букетиком пішов до Марійки, яка жила в сусідньому дворі. Марійка старша від Андрійка на рік і навчила його красиво писати.

Хлопчик знайшов її в саду.



  • Візьми. Це тобі, - сказав.

Марійка здивовано глянула на Андрійка. Потім обережно взяла букет і притулила до обличчя. Воно враз стало одного кольору з пелюстками троянд.

  • Дякую, - тихо прошепотіла дівчинка і щасливо усміхнулася.

“ Як гарно, - подумав Андрійко.

  • Тепер я знаю, навіщо дівчатам дарують квіти ”.

Запитання

  • До кого приїхав син-моряк?

  • Кому вирішив подарувати квіти Микола?

  • Чи доводилося дарувати квіти малому Андрійку?

  • Кому вирішив подарувати квіти Андрійко?

  • Що відчувала Марійка, коли отримала квіти від Андрійка?

  • Чи тобі дарували квіти? Що ти відчував (відчувала)?

  • Чого навчає нас цей твір?

В. Карасьова

Чий апельсин більший

Вийшов Мишко на двір з апельсином. І Валерик теж виніс апельсин, та такий великий, як два кулаки. Валерик любить, щоб у нього завжди все було найбільше й найкраще.

На лавці сиділа бабця Катя. Валерик підійшов до неї і питає:

- Правда, мій апельсин більший за Мишків?

- Не знаю, - загадково усміхнулася бабця. – Я поміркую, тоді скажу.

Поки вона міркувала, Валерик свій апельсин з’їв. І Мишко теж з’їв. Тільки їли вони неоднаково: Валерик обдер із плоду шкірку й кусав його, як яблуко, а Мишко поділив на дольки й роздав по одній усім, хто грався у дворі. А собі лишив тільки дві.

Після цього Валерик витер рукавом сорочки рота й питає в бабці Каті:

- Ви вже поміркували, вже можете сказати, чий апельсин більший?

- Поміркувала, - каже бабця. – Михайликів був у п’ять разів більший за твій. Його апельсин он скільки діток їли! А твого вистачило тільки тобі.

Запитання:

- Як звали хлопчиків?



- Чому став вихвалятися апельсином Валерик?

- Чому бабця Катя не стала зразу казати, у кого більший апельсин?

- Чому апельсин Мишка був більший?

- Чи справедливо визначила переможця бабуся? Чому?

- Якби ви вчинили на місці хлопчиків?

- Яку людину можна назвати щедрою?

- А ти щедра людина?
3 – й клас
В. Сенцовський

Парасолька

Андрійко та Оленка живуть на одній вулиці, разом ходять до школи. Щоранку хлопчик чекає подружку біля свого двору. І після уроків додому – теж разом. Іноді Оленку підвозить машиною батько, дядько Григір, бо школа ж далеченько. Тоді забирає й Андрійка.

Якось він не приїхав по Оленку. А тут дощ уперіщив!


  • Ми дощу не боїмося, - сказав Андрійко вчительці. – Підемо додому під парасолькою.

Затишно під парасолькою. Іноді діти й приказують:

  • Дощику, дощику, припусти.

На капусту, на картоплю,

Щоб росли!

Ось і Андрійків дім.


  • Далі біжи сама, - підштовхнув дівчинку Андрійко. – Бо в мене промокли черевики. Добіжиш?

  • Добіжу, - враз зіщулилась Оленка. Вийшла з-під парасольки й пірнула в дощ.

Уранці Андрійко знову чекав Оленку. Під’їхала машина дядька Григора, але в кабіні Оленки не було.

  • Застудилась, - зітхнув дядько Григір. – Учора промокла вся, до ниточки.

Запитання

  • Де живуть Оленка і Андрійко?

  • Хто іноді підвозить Оленку додому?

  • Що запропонував Андрійко, коли за Оленкою не приїхали?

  • Чому наступного дня Оленка не пішла до школи?

  • Яку пораду ти можеш дати Андрійкові?



Г. Поволоцький

Добре бути чарівником

Учора мама пекла пиріжки з сиром та й каже:



  • Колю, віднеси гостинця тітці Ганні.

Тітка живе поруч – лише перейти вулицю. В невеличкому будинку.

  • Пригощайтеся, тьотю Ганно, свіжими пиріжками, мама прислала, каже Микола, ставши на порозі.

  • Ох ти мій племінничку любий, дякую тобі. От колись спечу, то й тебе почастую.

  • Я, коли йшов до вас, то мало не перечепився. У вас сходинки біля ґанку поламані.

  • Оце все хотіла попросити твого батька, щоб полагодив, та все забуваю.

  • Я перекажу йому, що ви просили, - пообіцяв хлопчик і вибіг з хати.

Вранці, коли всі пішли на роботу, Микола взяв молоток і цвяхи та й пішов до тітчиної хати. Оглянув сходинку, прилаштував дощечку й кожну прибив.

Увечері до них зайшла тітка Ганна та й хвалиться:



  • Хтось так гарно відремонтував мені сходинки, чарівник якийсь.

Микола глянув крадькома на маму й тітку і сам собі усміхнувся.

Запитання:

  • Кому мама попросила Колю віднести гостинця?

  • Як зустріла тітка свого племінника?

  • Чому Коля перечепився на сходах?

  • Хто полагодив східці?

  • Чому твір має таку назву?

  • Чи здогадалася тітка, хто ж це той чарівник?

  • Чому Миколка сам собі усміхався?

  • Яким був Коля?

  • Як би ви повели себе у подібній ситуації?


Ю. Єрмолаєв

Суперечка

Вчителька задала учням написати твір про те, як вони провели літні канікули.

- Напиши за мене. В тебе є до цього хист. А я тільки мучуся і в мене нічого не виходить.

Розпитав Микола Стасика, як він канікули провів, та й написав за нього твір. А потім почав свій писати. Перевірила вчителька їх роботи, Стасика похвалила, а Миколі нічого не сказала. Відкрив він свій зошит, а в ній – трійка. Зрозуміло чому: Микола свій твір писав після того, як написав Стасику. Втомився вже, ось і написав гірше.

Боляче йому стало, і він сказав Стасику:


  • Не чесно чужий твір за свій видавати.

  • Як чужий? – здивувався Стасик. – Це ж я так добре канікули провів. А ти, свої канікули провів на трійку.

  • Канікули ти, може, й добре провів, а за твір п’ятірку отримав обманом.

  • Яким ще обманом?! Хіба твір не заслуговує на п’ятірку?

  • Заслуговує, адже Марія Іванівна за нього п’ять поставила. Тільки, з твого боку, отримати за нього п’ятірку несправедливо.

  • Це чому ж?

  • Тому що твір не твій, розсердився Микола. – От якби за нього тобі двійку поставили, було б правильно.

  • За що ж мені двійку ставити, якщо я канікули на п’ятірку провів?! Якби стояла у мене двійка за твір, то була б вона твоя. Адже твір ти писав.

  • Двійка моя, а п’ятірка твоя?! Класно в тебе виходить.

  • П’ятірці кожен радіє.

  • А ось і не кожний: я цій п’ятірці не радий.

  • Це тому, що вона не твоя.

  • А чия ж? Хіба ти її заслужив?

  • А хто ж ще?

  • А ось і не ти!

  • Як це не я, якщо я так гарно провів канікули?!

Так друзі ні до чого й не домовилися. Допоможіть їм суперечку завершити. Хто з них правий?

А можливо і не той і не інший? Адже і так буває…



Запитання

- Чому хлопці не змогли домовитися?

- Висловіть своє ставлення до вчинків Миколи та Стасика.

- Яку пораду можете дати хлопцям?

- Придумайте продовження історії з щасливим кінцем.
М. Носов

Незнайка у сонячному місті

(Скорочено)

У якійсь казці я читала, що потрібно підряд зробити три хороших вчинки – сказала Кнопочка. – Тільки тоді перед тобою з’явиться чарівник і дасть тобі все, що ти у нього попросиш.



  • І навіть чарівну паличку?

  • Навіть чарівну паличку.

- Ух ти! – здивувався Незнайка. – А що ти вважаєш хорошим вчинком? Якщо я, наприклад, вранці встану і вмиюся холодною водою з милом – це буде хороший вчинок?

- Звичайно, - сказала Кнопочка. Якщо кому-небудь буде важко, а ти допоможеш, якщо кого-небудь стануть ображати, а ти захистиш – це також буде гарний вчинок. І якщо хто-небудь допоможе тобі, а ти за це подякуєш, то також вчинеш добре, тому що завжди потрібно бути вдячним і ввічливим.

- Ну що ж, по-моєму, ця справа не важка, сказав Незнайка.

- Ні, це дуже важка справа, заперечила Кнопочка, - тому що три хороших вчинки необхідно здійснювати підряд, а якщо між ними попаде хоч один поганий вчинок, то вже нічого не вийде і прийдеться все розпочинати спочатку. Крім того, хороший вчинок буде тільки тоді хорошим, коли ти зробиш його безкорисливо, не думаючи про те, що ти робиш його для якої-небудь власної вигоди.

- Ну звичайно, звичайно, погодився Незнайка. – Який же це буде хороший вчинок, якщо ти його зробиш за ради вигоди! Ну що ж, сьогодні я ще відпочину, а взавтра почну творити хороші вчинки, і якщо все це правда, то чарівна паличка незабаром буде у наших руках!

Запитання

- Подумайте і скажіть, що таке добрий вчинок?

- Чому Незнайку здалося важким завданням робити підряд три добрих вчинки?

- Перерахуйте, які вчинки назвала добрими Кнопочка, а які Незнайка?

- Придумайте для Незнайки три добрих вчинки, для того, щоб він міг отримати чарівну паличку.

1.____________________________________

2.__________________________________

3.__________________________________________

- Придумайте ситуації, під час яких здійснюються гарні вчинки, і ситуації, під час яких робляться погані вчинки.

В. Сухомлинський

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка