Ольга Третяк Виховання у молодших школярів ціннісного ставлення до людини в навчально-виховному процесі



Сторінка4/10
Дата конвертації11.04.2016
Розмір1.97 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Тема: Виховання ціннісного ставлення до людини у дитини молодшого шкільного віку. Зниження рівня тривожності у зв’язку з труднощами адаптації до школи у першокласників.

Мета: Познайомити батьків з можливими варіантами уникнення труднощів у першокласників, у зв’язку з вступом до школи. Виховання ціннісного ставлення до людини. Створення ситуації радості, щастя, успіху під час знайомства батьків та учнів.

Хід тренінгу
1. Привітання, знайомство, створення комфортної психологічної обстановки.

Повідомлення теми, мети, основних питань:


2. Складання спільно з учасниками правил поведінки під час заняття, їхнє фіксування у письмовій формі (на дошці).

Орієнтовані правила

  • приходь вчасно;

  • будь активним;

  • будь доброзичливим, толерантним, справедливим, відповідальним, поважати гідність один одного;

  • один говорить – всі слухають;

  • поважай думку інших.


Вправа «очікування» (5 хв.)

Ведучий роздає кожному учаснику аркуш, вирізаний у вигляді квітки. І пропонує записати свої очікування від сьогоднішнього заняття. Учасники зачитують свої записи, приклеюють на плакат свої квіти, де зображено поле.

3. Мотивація учасників: визнання бажаного кінцевого результату участі в занятті.
4. Повідомлення теми (проблеми) заняття, коротке ознайомлення з технологією його проведення.
З анкет, які батьки заповнювали під час прийому дітей до школи, учитель вивчивши дані про улюблені заняття майбутніх учнів, розпочинає зустріч з переклички. Наприклад: «Чи присутні тут батьки хлопчика, який дуже любить собак, любить малювати, танцювати і т. ін. .

№1 Батьки можуть суттєво вплинути на процес адаптації дітей до школи, оскільки вони знаходяться у тісному емоційному взаємозв’язку із власними дітьми.


  • Що ж є важливим для дітей в перші дні перебування у школі? (Уміння познайомитися з іншими дітьми.)

Завдання №1. „Ми дорослі” Знайомство батьків у ролі дорослих. Батькам пропонується назвати своє власне ім’я і якомога більше якостей, які складаються з літер їхнього імені.

Завдання №2. „Назад в дитинство” Знайомство батьків у ролі дітей. Пропонується уявити себе дитиною і познайомитися з сусідом. Обговорення способів знайомств один з одним та їхню ефективність.



№2 Дітям у класі важливо не тільки познайомитися. Але й налагодити дружні стосунки. Вони це роблять по-різному: пропонують погратися, привертають увагу „гумором” та навіть стусанами.

Завдання №1. Пропонуємо батькам намалювати портрет дитини, з якою хочемо потоваришувати, і дитину, з якою не хочемо спілкуватися.



  • Подумайте, який портрет відповідає сутності вашої дитині і який ближче до вашого ідеалу?

Завдання №2. Пригадати ігри, цікаві шестирічним дітям, та впровадити їх.

3 У школі дитині важливо знайти спільну мову не тільки з однолітками, але й з дорослими. Це завдання є складним, оскільки Ваші учителі є носіями конкретної ціннісної основи, що визначає напрям їхньої виховної діяльності.



Дитина буде почуватися комфортно, якщо вимоги школи та сім’ї будуть спільними.

Завдання №1. – Висловіть свою думку, які якості ви хотіли б виховати у вашої дитини в першу чергу.

4 Якщо дитина поводить себе так, як подобається дорослим, коли вона радує їх, то, як правило, її хвалять. Важливо, щоб учителі й батьки дотримувалися однієї виховної лінії.

Завдання №1. Батьки у парах обговорюють, за що вони будуть хвалити своїх дітей (Записати по 3 найважливіших якості та варіанти батьківської поведінки).

5 Батьки будуть спокійні, якщо будуть довіряти школі, учителям.

Завдання №1. Батьки обговорюють та колективно складають «портрет» вчителя (називають його 3 основні якості, якій довірили б власну дитину).

6 Важливе завдання – навчити дитину правильно вести себе у конфліктних ситуаціях.

Завдання №1. Батьки, об’єднавшись у пари (у ролі дітей), намагаються вирішити конфліктні. (Наприклад: Владик на уроці фізкультури не нароком влучив в обличчя Аліні. Коля з Стасиком сперечалися хто стане першим, щоб іти у їдальню. Влад без дозволу взяв у Вані наклейки. Софійка посперечалась з Машею, хто першим буде витирати дошку).

7 Ціннісне ставлення до людини, визнання її найвищою цінністю, містить також поведінкові аспекти культури людських взаємин, які в повсякденному житті мають вигляд різних „технологій” діяльності та поведінки. Те, як ставляться до людини інші, значною мірою визначає її ставлення до себе. [5]


  • Як ви розумієте таке правило: „Як ти до людей, так само і люди до тебе”?

  • Чи згодні Ви з цим висловлюванням?

  • Можливо комусь із вас довелося переконатися у справедливості цих слів?

  • Поділіться Вашим досвідом.

  • Чи цінуємо ми людей, які нас оточують? В чому це виявляється?

  • Чи розповідаємо про позитивні якості, вчинки інших?

  • Чи замислюємося над тим, які ми батьки?

  • Чого нам не вистачає, щоб навчитися цінувати себе та інших?

8 Батькам необхідно не тільки навчитися правильно діяти при виникненні конфлікту, але й самим кваліфіковано реагувати на скаргу дитини. Головне не обіцяти покарати того хто образив, а підтримати власну дитину, дати пораду, як уникати конфліктних ситуацій.

Завдання №1. Кожен учасник отримує скаргу дитини про конфліктну ситуацію і демонструє групі своє рішення. (Наприклад: Сашко поскаржився мамі, що його однокласник Андрій без дозволу з портфеля взяв цукерку. Аліна поскаржилась мамі, що її образила Віка. Нонна поскаржилась мамі, що Андрій радів з того, що вона забула кольорові олівці.)

Завдання №2. Учасники утворюють два кола – внутрішнє та зовнішнє. Обличчям один до одного, утворюють пару. Батькам необхідно різними способами протягом кількох хвилин підтримати одне одного. Рухаються доти, поки всі не поспілкуються.

- Просимо поділитися власними почуттями і міркуваннями з приводу тренінгу.

- Чому навчилися?

- Чи справдилися Ваші очікування?

- Які проблеми Вас турбують у вихованні ціннісного ставлення до людини?


Методи виховання ціннісного ставлення до людини в учнів початкової школи

Навчально-методичне забезпечення процесу реалізації виховання ціннісного ставлення до людини у молодших школярів залежить насамперед від того, що приймається за одиницю виховання ціннісного ставлення до людини, а також від того, за допомогою яких методів це досягається.



Педагогічною одиницею досягнення виховання ціннісного ставлення до людини у даній роботі розглядається проблемно-дослідницьке навчальне завдання, що містить у собі як цілісний комплекс зв’язків людини з різними сторонами оточуючої дійсності, які є важливими для неї. Це виявляється у вчинках, реакціях та переживаннях індивіда, які формуються в процесі різноманітної життєдіяльності.

Методи виховної роботи конкретизуються в об’єднаних характеристиках однорідної групи прийомів, технік, завдань, ігор, вправ. Усього нами виділено три групи виховних методів, змістовно акцентованих на одному з компонентів ціннісного ставлення до людини.

Перша група – пізнавально-дослідницькі методи (етична бесіда, „дискусійна сітка”, „дискусія”, „запитання до автора”, метод „прес”, „філософія для дітей”). Під час їх застосування учні навчаються аналізувати ситуацію, отримувати знання, усвідомлювати життєвий досвід.

Друга групаметоди зворотного зв’язку, соціального порівняння і проекції („діаграма Вена”, „мікрофон”, „мозковий штурм”, „асоціативний кущ”,

метод „збережи останнє слово для мене”, „піктограми” ). У результаті їх застосування молодші школярі навчаться порівнювати те, що вони вже мають, і те, чому вони повинні навчитися (як вони ставляться до оточуючих, яких правил дотримуються), на основі чого визначають простір до особистісного вдосконалення.



Третя група – ігрові і діяльнісні методи (ігри, ігри-драматизації, рольові ігри, „галерея”, проблемне навчання (розв’язання морально-етичних ситуацій), акції, метод „проектів”). У результаті їх застосування учні навчаться отримувати радість від ціннісного ставлення до людини, відчувати духовне задоволення від доброго вчинку та турботи про інших.

Методи виховання

Етапи програми



Компоненти ціннісного ставлення до людини

Очікувані результати

Когнітивний

Емоційно-ціннісний

Поведінково-діяльнісний

1-ий клас

„Пізнай себе і прояви”



Етична бесіда, „дискусійна сітка”, „дискусія”, , „запитання до автора”, метод „прес”, „філософія для дітей”.

„Діаграма Вена”, „мікрофон”, „мозковий штурм”, „асоціативний кущ”,

метод „збережи останнє слово для мене”,

„піктограми”


Ігри, ігри- драматизації, рольові ігри,

„галерея”, проблемне навчання (розв’язання морально-етичних ситуацій),

акції,

метод „проектів”




Уміє розрізняти „добро” і „зло” та наводить приклади їх проявів у вчинках та діях (власних й інших). Аналізує поняття „людяність”.

Намагається втішити, розрадити оточуючих, безкорисливо допомагає іншим.




2-ий клас

„Мене можна цінувати за те, що я вмію робити”



Етична бесіда, „дискусійна сітка”, „дискусія”, , „запитання до автора”,

метод „Прес”,

„філософія для дітей”.


„Діаграма Вена”, „мікрофон”, „мозковий штурм”, „асоціативний кущ”,

метод „збережи останнє слово для мене”,

„піктограми”


Ігри, ігри – драматизації, рольові ігри,

„галерея”, проблемне навчання (розв’язання морально-етичних ситуацій),

акції,

метод „проектів”




Визнає права кожної людини.

Вміє об’єктивно оцінювати себе (самокритичність) та інших.

Уміє проявляти повагу до інших людей та до себе. Уміє відстоювати власну гідність.


3-ій клас

„Вчимося володіти собою”



Етична бесіда, „дискусійна сітка”, „дискусія”, , „запитання до автора”,

метод п„рес”,

„філософія для дітей”.


„Діаграма Вена”, „мікрофон”, „мозковий штурм”, „асоціативний кущ”,

метод „збережи останнє слово для мене”,

„піктограми”


Ігри, ігри – драматизації, рольові ігри,

„галерея”, проблемне навчання (розв’язання морально-етичних ситуацій),

акції,

метод „проектів”




Ніколи не обманює. Виступає проти насильства, зла, несправедливості.

Проявляє стриманість у словах і діях, уміє визнавати свої помилки у ставленні до інших. Зважає на думки інших.



4-ий клас

„Я та інші”



Етична бесіда, „дискусійна сітка”, „дискусія”, , „запитання до автора”,

етод „прес”,

„філософія для дітей”.


„Діаграма Вена”, „мікрофон”, „мозковий штурм”, „асоціативний кущ”,

метод „збережи останнє слово для мене”,

„піктограми”


Ігри, ігри – драматизації, рольові ігри,

„галерея”, проблемне навчання (розв’язання морально-етичних ситуацій),

акції,

метод „проектів”




Не насміхається і не кривдить інших: (представників інших етносів, релігій, людей з фізичними вадами) тощо.

Ретельно виконує свої обов’язки без нагадувань і спонукань.

Не бере участі в мобінгу (фізичному і психічному цькуванні дітей).

Дотримується слова, вміє передбачати наслідки власних дій, міру припустимої поведінки.


У процесі виховання ціннісного ставлення до людини у молодших школярів виникає безліч складних, виховних і навчальних проблем, розв’язання яких потребує комплексного підходу до застосування різних методів впливу чи варіантів їх раціонального поєднання. Тільки вміле їх використання дасть змогу досягти бажаного результату. За Н. Щурковою, „метод виховання – це ініційована педагогом діяльність дитини, що породжує спонтанне соціально-ціннісне новоутворення в особистісній структурі дитини” [13, С.201].

Ефективність виховання ціннісного ставлення до людини в молодших школярів значною мірою залежить від методів взаємодії учителя та учнів. На основі наукового підходу І. Беха (згідно з яким „основою процесу розгортання виховного впливу має бути таке подання певної соціальної цінності (ідеї, норми, вимоги), яке викликає у вихованця відповідний рефлексивно-емоційний процес” [2, С.125], нами були визначені такі інтерактивні методи виховання ціннісного ставлення до людини у молодших школярів:

• етична бесіда з використанням прийомів критичного мислення;

• „філософія для дітей”;

• метод гри;

• метод „проектів”;

• проблемне навчання (розв’язання морально-етичних ситуацій);

• казкотерапія;

• „піктограми”.

Етична бесіда – один із засобів прилучення учня до ціннісного ставлення до людини. Бесіди на уроках проводяться як пояснення змісту моральних понять на конкретних прикладах із життя, з допомогою художніх творів. Під час етичної бесіди вчитель використовує позитивний приклад поведінки дітей та наочність: плакати, ілюстрації книг, мультфільми, фільми Зміст бесід може бути різноманітний: про правила поведінки та спілкування в школі, удома, на вулиці, у громадських місцях; про позитивні та негативні моральні якості; про прийнятні й неприйнятні нами способи прояву емоцій, бесіди про роль ціннісного ставлення до людини у встановленні гармонійних взаємин; обговорення прочитаних художніх творів або вчинків дітей (негативні вчинки краще обговорювати, ведучи учнів від схвалення гарного вчинку до засудження негативного); аналіз спостережень за поведінкою людей. Бесіди можуть бути колективними (з усім класом), груповими (з кількома учнями), індивідуальними. Окремий вид етичних бесід у повсякденному житті – бесіди з ініціативи дітей. Вони потребують особливої довіри дітей до педагога та великого такту з боку вчителя. Структура етичної бесіди визначається її видом і завданнями, які мають розв’язуватися.

Технологія розвитку критичного мислення розроблена як модель інтерактивного навчання науковцями Бостонського центру розвитку етики та виховання і протягом кількох років апробувалася нами з учнями початкових класів. У філософії під критичним мисленням розуміють уміння логічно мислити та аргументувати, аналогічно дискутувати і правильно висловлювати свою думку. Критичне мислення – це мислення вищого порядку, яке спирається на інформацію, усвідомлене сприйняття власної інтелектуальної діяльності та діяльності інших, що сприяє розвитку такої особистісної риси, як креативність, і формує творче мислення, а отже, і творчу особистість. Серед прийомів розвитку критичного мислення найбільш ефективними у процесі виховання ціннісного ставлення до людини (як на уроках, так і в позаурочній діяльності) є „мікрофон”, „мозковий штурм”, „асоціативний кущ”, „дискусійна сітка”, метод „Прес”, „діаграма Вена”, „дискусія”, „галерея”, „запитання до автора”, „філософія для дітей”, метод „збережи останнє слово для мене” та інші.

Методи педагогічної роботи учителя варіативні, оскільки один і той же зміст навчального завдання може бути реалізованим і як суто пізнавальне завдання, і як завдання на пробудження почуттів, і як спроба ціннісного ставлення до людини.

Прийом „мікрофон” надає можливість кожному висловитися швидко, по черзі відповідаючи на запитання або обґрунтовуючи свою думку чи позицію. Такий прийом дає можливість учителю слідкувати за моральним розвитком учнів, рівнем знань про ціннісне ставлення до людини. При застосуванні цього прийому необхідно дотримуватися таких правил: говорить лише той, у кого в руках символічний (для молодших школярів бажано мати іграшковий) мікрофон; відповіді дітей не коментуються і не оцінюються; ніхто не має права перебивати того, хто говорить. Учитель постійно відстежує зміни в уявленні дітей про честь, справедливість, чесність, обов’язок, про толерантність як форму поваги до людини, про взаємостосунки з іншими людьми, що вимагають виконання відповідних правил.

Колективне обговорення важливих морально-етичних проблем доцільно здійснювати за допомогою такого прийому як „Мозковий штурм”, що об’єднує учнів та сприяє спільному прийняттю і схваленню тих чи інших правил, яких слід дотримуватися. Перед вивченням нового матеріалу або читанням статті, оповідання на морально-етичну тему дітям пропонується пригадати все, що вони знають або думають з цієї теми. За визначений час (3 – 5 хвилин) учні мають записати на аркушах свої думки. Інформація фіксується коротко, тезово – одним словом чи словосполученням. Записувати необхідно все, що спаде на думку. Правильність чи хибність думок учителем не оцінюється, тому учень має сміливо, безбоязно відтворювати всю можливу інформацію з цього питання. Учні вчаться розбиратися у ставленнях людей, задумуватися над мотивами вчинків, відчувати красу добра, виражати непримиримість до зла.

Асоціативний кущ” або „Павутинка” можна використати як на етапі актуалізації, так і на етапі рефлексії, оскільки за їх допомогою можна й актуалізувати наявні знання учнів з теми, а також підбити підсумок вивченого на уроці матеріалу. На дошці пишеться слово теми, а навколо – всі слова й фрази, що асоціюються з темою, потім між ними встановлюються зв’язки, виділяються аспекти, щодо яких потрібна додаткова інформація. При використанні цього прийому необхідно, щоб вчитель пояснив учневі певні правила: записувати все, що спадає на думку; не думати про орфографічну правильність запису слів; не припиняти роботу раніше визначеного вчителем терміну; намагатися встановити якомога більше зв’язків; не висловлювати критичних суджень щодо написаного. Така робота спочатку виконується індивідуально, потім у парах і в малих групах. Можливе й колективне складання „павутинки” на дошці.

Дискусія” є досить ефективним засобом формування моральної особистості. Метод дискусії дозволяє публічно обговорювати спірне питання, дає можливість визначити власну позицію, формує навички аргументації та відстоювання своєї думки без роздратувань, поглиблює знання з обговорюваної проблеми. Під час дискусії слід говорити по черзі, не перебивати один одного, не змінювати тему дискусії. Учитель стимулює висловлення учнів спочатку у формі відповіді на його запитання, потім як діалог між дітьми з участю вчителя, який спрямовує дискусію та заохочує до висловлень усіх учнів класу. У центрі уваги має бути ймовірний перебіг дискусії (що було б можливим за того чи іншого збігу обставин? Що могло статися, якби..? Чи були інші можливості, способи, дії?) Усі твердження учнів мають супроводжуватися аргументацією, обґрунтуванням. З цією метою вчитель ставить запитання на зразок: „Які факти свідчать на користь твоєї думки?”, „Як ти міркував, щоб дійти такого висновку?”. Такий підхід допомагає уникати суперечок, взаємних звинувачень і разом з тим дозволяє оцінити ситуацію по суті, викликає інтерес до іншої людини [6, С.48].

Дискусійна сітка” – багатоцільовий графічний організатор для розгляду бінарних (так ⁄ ні, за ⁄ проти або порівняння ⁄ контраст) відповідей у процесі дискусії.

Для роботи за методикою „Дискусійна сітка” необхідно заздалегідь підготувати бланк: у центрі аркуша записується питання, під ним два стовпчики – зліва записується слово „так”, а справа – „ні”. І запитання повинні бути бінарними, тобто такими, на які можна відповісти і „так”, і „ні”. Відповідно до визначених колонок учні будуть записувати аргументи до запропонованого питання „за” і „проти”. Робота проводиться у парах протягом 6 – 7 хв., потім у групах. За результатами проведеної роботи клас поділяється на дві частини. Усі, хто дотримується аргументів „за”, сідають з одного боку класу, хто „проти” – по іншу. Учні, які не змогли визначитися, – пересідають на останні парти. Для підготовки кожної групи для проведення „дебатів” визначається ще 7-8 хв. Після 10-12 хвилинної роботи кожна група має визначити представника для заключного слова. Учитель разом з учнями аналізує вербальні та реальні ситуації, а потім у грі, інсценівках готує варіанти поведінки, характер взаємодії, визначає причини, що їх викликали, та поступово підводить учнів до висновку, що людина своїм ставленням до оточуючих людей визначає їх ставлення до себе. Наприклад: - Мені одночасно подобаються і неподобаються хлопці з оповідання Я. Стельмаха „Нахаба”. Знайдіть у тексті аргументи „за” і „проти”. Будьте готові не лише висловити свою думку, але й підтвердити її текстом.

Діаграма Вена” будується за допомогою двох кіл, які між собою перетинаються. Прийом використовується для визначення спільного і відмінного у двох якостях (поняттях), що порівнюються. Учитель пропонує учням відповісти на запитання, що виявляють спільні та відмінні риси об’єктів. Спільні риси записуються у місці перетину кіл, а відмінні – в окремі кола. Для шестирічних дітей можна замість слів дібрати умовні зображення, що відповідають названим поняттям. Тоді вчитель не записує на дошці слова, а прикріплює відповідні малюнки. Робота проводиться спочатку у парах, потім у малих групах (четвірках) і підсумковим етапом її буде складання колективної діаграми на дошці. Використання прийому можливе на різних етапах уроку залежно від мети уроку. Наприклад, на початку уроку під час знайомства з поняттям „справедливість”, порівнюють, аналізують справедливі і несправедливі вчинки, дають їм характеристику. Таким чином поступово формується оцінка дітьми своїх учинків та вчинків оточуючих, потім і ставлення до оцінки вчинків інших.

Метод „взаємних запитань” використовується на етапі усвідомлення змісту. Учні читають текст у парах, зупиняючись після того, як прочитали абзац. Після ознайомлення з абзацом тексту по черзі ставлять одне одному запитання стосовно головної думки тексту, учинків персонажів, відтворення основних ідей, важливої інформації, що міститься в прочитаному абзаці. Важливо, щоб учні ставили не лише буквальні запитання (Що? Де? Коли?), а й запитання, які стосуються ідей, що не лежить на поверхні (Чому? Що буде далі? Чого навчає твір? Над чим ми мусимо задуматися після читання таких творів? Що дає підстави так думати? Як це впливає на наше життя? тощо).

Прийом „збережи останнє слово для мене” спрямований на стимулювання висловлювань після прочитаного тексту. У ході організації роботи з використанням цього прийому учням спочатку необхідно виділити декілька уривків, але не менше одного, які, на їхню думку, є особливо цікавими, або ті, що примусили їх переживати. На зворотному боці аркуша записується відповідний коментар до виділеного уривку. Учні озвучують виписані цитати та підготовлені коментарі до них на наступному уроці. Усі учні висловлюються з приводу почутого, але останнім має сказати учень, який виписав цю цитату. Він завершує відповідь, говорить останнє слово. Учитель стримує себе від заключних коментарів і узагальнень. Учні під керівництвом учителя мають змогу задуматися про людські взаємостосунки, про різноманітність характерів, про особливість душевних хвилювань різних людей, що зумовлюються різними причинами. Учень може запропонувати варіанти надання допомоги, висловити співчуття, проявити турботу про хворого, літнього тощо.

Метод прес” сприяє розвитку критичного мислення, дає змогу визначити власну позицію, формує навички відстоювання своєї особистої думки, поглиблює знання з даної проблеми. метод „прес” можна запропонувати до будь-якої морально-етичної проблеми за умови дотримання чотирьох етапів:


  • висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору (починаючи зі слів: я вважаю,що…);

  • поясніть причини виникнення цієї думки, тобто на чому ґрунтується доказ (починаючи зі слів: оскільки…);

  • наведіть приклади, додаткові аргументи на підтримку вашої позиції, а також, що демонструють ваші докази (... наприклад…);

  • узагальнюють свою думку (зробіть висновок, починаючи зі слів: Отже, таким чином…) [6, С.50].

Запитання до автора” використовуються при роботі над художнім текстом на етапі рефлексії. У ході читання тексту „із зупинками” учням пропонується поставити автору декілька запитань, а отже учень має включатися у постійну дискусію з автором, вести з ним діалог. Наприклад, спочатку автор оповідання є умовним героєм, який присутній на уроці, і діти можуть поставити йому будь-які запитання за змістом тексту, потім на уроці „автором” стає один із учнів класу і діти звертаються до нього як творця тексту. Застосування методу „Запитання до автора” сприяє осмисленню прочитаного та висловлюванню свого ставлення до подій і вчинків дійових осіб твору. Іноді розпочата на уроці дискусія продовжується у сімейному колі або переноситься у читальний зал дитячої бібліотеки.

Галерея” забезпечує детальну перевірку та узагальнення знань з вивченої теми. Спочатку учні мають викласти на папері власні ідеї з приводу опрацьованого матеріалу. Після вони об’єднуються у групи для підготовки „галереї” ідей, а також презентації чи захисту кожної. Для захисту в парах учитель призначає „екскурсоводів” та „екскурсантів”. Останні – сприймають матеріал і мають право задавати питання в ході „екскурсії”.

Урок за методикою „філософії для дітей” має діалогічний характер і будується на вільному обміні думками у формі бесіди, дискусії. Філософія для дітей є основою для міркувань, роздумів. Учні навчаються логічному підходу до обговорення питання. Завдання вчителя – створити ситуацію успіху як для кожного учня окремо, так і для всієї „спільноти допитливих”. На уроці з елементами філософії кожна думка, кожне висловлювання важливі й цікаві. У процесі діалогу народжується багато різних цінних думок. Ні в якому разі не можна виділяти єдине правильне чи хибне судження. Безумовно, усі ідеї заслуговують на увагу.

Цінність методики „філософія для дітей” у тому, що вона ставить перед учнями запитання, а не відповідає на них. Розгляд різноманітних життєвих проблем допомагає виробити аналогічні підходи до власного життя. Поступово „накопичується практика зняття емоційної напруги, прояв терпимості, знаходження розумних компромісів у міжособистісних конфліктах” [14, С.164 ].

Філософія для дітей спонукає до детального аналізу, обміркування усього прочитаного. У процесі обговорення творів саме з міркувань дітей і розбіжностей у їхніх поглядах зароджується поштовх до пізнання. Порівняння свого вчинку та вчинку героя за зовнішніми ознаками доповнюється порівняннями мотивів поведінки. Можливо, що учні ще не в змозі осмислити і чітко визначити мотиви своєї поведінки, але на емоційному рівні це вже відбувається. Потім вчинки стають предметом рефлексії дитини.

У четвертому класі, прочитавши оповідання В. О. Сухомлинського „Позбирай її сльози”, учні ведуть дискусію за такими запитаннями:

Коли ти хочеш пожартувати, чи задумуєшся: добрим чи злим буде твій жарт для іншої людини?

Що важче: співчувати і жаліти чи допомагати і бути милосердним?

Як ти вважаєш, співчуття – хороша чи погана риса характеру людини?

Чи є у тебе друг? Що ви робите разом?

Чи вмієш ти дружити і пробачати образи?

Чи може бути дружба між хлопчиком і дівчинкою?

Чи оберігаєш людей, з якими ти дружиш?

Деякі запитання навмисне виводять дитину за межі сюжету твору для того, щоб допомогти їй знайти аналогію в реальному житті та самостійно прийняти правильне, виважене рішення у необхідній ситуації. У результаті такої роботи над творами учень переживає радість відкриття, яка відіграє важливу роль у його духовному житті. Варто зауважити, що головна особливість цих завдань полягає в тому, що вони спрямовані на посилення гуманного виховання і зменшення диспропорції між вихованням і освітою, між художнім твором і реальністю. Філософія для дітей допомагає „створити у дітей стійкий імунітет до насилля, розпусти, моральної і соціальної безвідповідальності ” [14, С.153].

Метою проблемного навчання є моделювання ситуацій морального вибору, формування умінь аналізувати, оцінювати свої і чужі вчинки, розвиток особистісних позитивних якостей учня. Під проблемним навчанням розуміють навчально-пізнавальну діяльність учнів із засвоєння знань та способів діяльності на основі створення й розв’язання проблемних ситуацій. Учням необхідно запропонувати декілька варіантів дій у певних ситуаціях. Далі діти по черзі продовжують речення: „У цій ситуації я буду ставитися так… У мене виникнуть такі почуття…” або „Я хочу, щоб до інших людей так не ставилися, тому що…” Учитель пропонує дітям, внутрішньо пережити те, що для кожного у цій ситуації пов’язане з яким-небудь його особистим вибором, формулювання свого висловлювання, здійсненням вчинку. Аналіз морально-етичних ситуацій дає можливість познайомитися з тонкощами людських стосунків, отримати етичні знання універсального характеру й особистісний досвід ціннісного ставлення до іншої людини. Методи аналізу морально-етичних ситуацій сприяють формуванню активної моральної позиції особистості. Учні не тільки вибирають варіант поведінки, але й аргументують свої переваги. Учителю необхідно підводити їх до думки про відповідальність за свій вибір.

Застосування морально-етичних ситуацій у вихованні ціннісного ставлення до людини із молодшими школярами буде успішним за умов створення морально-емоційної атмосфери, яка характеризується такими ознаками: задоволення учасників один одним, увагою однієї сторони до інших сторін, поєднанням поваги і вимогливості, об’єктивності та справедливості, готовністю сторін до взаємодії та співробітництва.



З огляду на спрямованість нашого дослідження, варто враховувати значення методу гри для виховання у молодших школярів доброзичливих взаємин, ціннісного ставлення до людей. Гра – це вікове явище або данина незрілим потребам дитини. Це важлива форма життєдіяльності людини, з якою вона не розлучається впродовж життя, лише змінюються мотиви гри, форми, тривалість, ступінь залежності і вираження почуттів [10, С. 84]. Учням надають максимальну свободу інтелектуальної діяльності, що обмежується лише конкретними правилами гри. Учні самі обирають свою роль у грі, висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її вирішення, покладаючи на себе відповідальність за обране рішення. У ході гри на основі зміни ролей та ігрових ситуацій відбувається соціалізація дитини, набуття нею певного соціального досвіду тощо. Під час гри об’єднуються активна інтелектуальна і практична діяльність дітей. Наведемо класифікацію видів ігор Н. Кудикіної, які рекомендовано до використання у виховній і навчальній діяльності учнів. [8, С. 111 - 119]. Так, згідно з вищезазначеним автором, творчими іграми є: сюжетно-рольові, ігри-драматизації, театралізовані, ігри з елементами праці, ігри-фантазування. Театралізовані ігри у свою чергу можуть розігруватися як настільний театр, тіньовий театр, театр маріонеток, театр „рукавичка”, вертеп, театр пальчикових ляльок. Завдання рольових ігор полягає у створенні відповідного емоційного фону заняття, набутті учнями досвіду емоційно-ціннісної діяльності, формуванні ціннісних орієнтацій тощо. Рольові ігри мають гнучкі правила, обмежені роллю та реаліями відповідної епохи, високий рівень узагальнення, стимулюють фантазування, уяву, творчість, що відповідає віковим можливостям молодших школярів. Гра-драматизація розгортається на основі авторського сценарію. Саме гра-драматизація дозволяє дітям „прожити” ключові моральні ситуації та допомагає у розвитку моральної свідомості. Головною є задача ігрового спілкування з метою естетичного впливу на глядачів. У початковій школі широкого застосування набувають ігри за правилами. Це дуже велика група ігор, яка охоплює дидактичні, пізнавальні, рухливі, спортивні, хороводні, народні, інтелектуальні, комп’ютерні. Види творчих ігор та ігор за правилами використовуються як на уроках, так і в позаурочній діяльності. Реальні стосунки, що складаються між гравцями, викликають переживання реальних почуттів, потребу в розумінні станів іншої людини, прояв співчутливих реакцій у взаєминах з іншими. У процесі гри почуття, які виникають на основі спілкування з іншими людьми, сприйняття художніх образів, часто як результат є позитивне ставлення до інших. Ефективність впливу ігрових вправ на формування дитячої особистості прямо і безпосередньо залежить від педагогічного керівництва нею. Педагогічне керівництво грою розуміють як свідомий вплив педагога на ігрову діяльність дітей, у процесі якої цілеспрямовано здійснюються завдання їх навчання, виховання та розвитку.

О. Савченко зазначає: „В ігровій діяльності повною мірою виявляється здатність дітей моделювати людські відносини, відбувається соціалізація особистості” [10, С. 83].

Як правило, метод гри складається із чотирьох етапів:


  • орієнтація (введення учнів у тему, ознайомлення з правилами гри, загальний огляд її перебігу);

  • підготовка до проведення гри (ознайомлення зі сценарієм, визначення ігрових завдань, ролей, орієнтованих шляхів вирішення проблеми);

  • основна частина – проведення гри;

- обговорення [6, С.42]. Наприклад, на уроці читання під час гри „Стоп-кадр” треба визначити, в який момент розвитку сюжету можна було б сказати „Стоп!”, цим зупинити дію і вчасно дати герою таку пораду, щоб уся історія мала більш оптимістичне завершення. Наприклад: - „Коли і що потрібно було сказати Крутю і Вертю, та й самому Півнику, щоб кінець цієї казки був добрим і веселим?”

У сучасному розумінні проект – це намір, який буде здійснено в майбутньому. Проект визначається як сукупність певних дій, документів, текстів для створення реального об’єкта, предмета, створення різного роду теоретичного ⁄ практичного продукту. Під час планування виховного процесу проектувальниками виступають самі вихованці. У даній методиці мета, яку ставлять перед собою вихованці при створенні і реалізації проекту, збігається з педагогічною метою створення умов для соціального становлення і розвитку особистості та завданнями самовиховання.



Алгоритм роботи над проектом

Організація проекту

  • Визначення теми й мети проекту

- Формулювання проблеми

- Гіпотеза її розв’язання



Планування діяльності в проекті

  • Визначення джерел інформації

  • Опис бажаних кінцевих результатів

  • Розподіл завдань

Дослідження теми проекту

  • Збір необхідної інформації

  • Аналіз зібраної інформації

  • Висновки, пропозиції

Результати

  • Оформлення результату

  • Демонстрація (презентація) результату

  • Оцінка

У виховному процесі, побудованому на методі проектів, відбувається інтеграція навчальної і позаурочної діяльності (будь-який проект передбачає залучення широкого спектру різноманітних знань, інформації, що навіть виходить за рамки навчальної програми).

Казкотерапія” – це процес об’єктивності проблемних ситуацій. Погляд на казкотерапію як виховну та відновлювальну систему передбачає загальні закономірності роботи з казковим матеріалом. При цьому важливо послідовно використовувати принципи усвідомленості, множинності зв’язку з реальністю. Ці принципи включають:



  • усвідомлення причинно-наслідкових зв’язків у розвитку сюжету, розуміння ролі кожного персонажа;

  • розуміння того, що одна подія може мати кілька значень;

  • усвідомлення того, що кожна казкова ситуація демонструє нам якийсь життєвий урок.

Існує російська приказка „Сказка-ложь, да в ней намек, добрым молодцам урок”. Дуже важливо при читанні казки виявити цей не завжди прямо сформульований натяк, з’ясувати його суть, дати самому собі урок. Казки відіграють не останню роль у системі методів і засобів „виховання добрих почуттів”. Діти люблять героїв казок, які стають для них рідними, близькими, отже, можуть і мають стати прикладом для наслідування. У кожному конкретному випадку сюжет казки акцентує лише на окремих компонентах із цілої гами добрих почуттів: або на самопожертву, щедрість, або на подільчивість, або на співпереживання, співчуття. У зв’язку з цим і слід звернути увагу на суттєві у моральному плані моменти, а саме те, що казка:

  • навчає дітей розрізняти поняття „добро” як життєву цінність людини і поняття „зло” як його протилежність;

  • формує уявлення про права людини, про справедливість, толерантність, відповідальність;

  • ставить дитину на місце позитивного або негативного героя, і саме цим надає молодшому школяреві можливість вибору власної позиції, прийняття себе та інших;

  • вправляє дітей у синхронному прояві почуттів та тілорухів, що забезпечують глибоке співпереживання діям, ставленням і вчинкам героїв;

  • вчить проявляти повагу до інших людей та до себе, відстоювати власну гідність.

Під час обговорення у ситуаціях спілкування з героями, у взаємозв’язку мовного і морального начала (кому з героїв, наприклад, казки „Червона Шапочка” краще відправити записку, кому листа, кому термінову телеграму) або запропонувати нестандартне завдання (взяти інтерв’ю, зателефонувати герою на мобільний телефон, щоб заспокоїти його, привітати, а когось вчасно зупинити, попередити і ін.) [14].

Авторські казки допомагають усвідомити проблемні внутрішні переживання людини, відчути радість і горе інших. Але філософський, духовний сенс казки має бути зрозумілий повністю, щоб проблемні моменти у людини не були підсилені.

Дидактичні казки складаються педагогами для цікавого подання навчального матеріалу, вони сприяють розкриттю важливості знань про недопустимість словесного і фізичного насильства, агресії у ставленні до людей.

Психокорекційні казки створюються для м’якого впливу на поведінку дитини 11 – 12 років, учать стриманості у словах і діях, визнавати свої помилки у ставленні до інших.

Психотерапевтичні казки ніби лікують душу. Вони допомагають розкрити прихований зміст подій, побачити те, що відбувається, з іншого боку. Ці казки часто порушують питання, які стимулюють процес особистісного зростання, формують прагнення ставитися справедливо до всіх незалежно від власних уподобань.

Медитативні казки використовуються для накопичення позитивного образного досвіду, зняття психоемоційного напруження. Можна створювати психологічні казки для подолання конкретних випадків словесного і фізичного насильства, агресії у ставленні до людей.

Методика „Піктограми” відноситься до числа найбільш розповсюджених, вона дозволяє одержати досить детальні відомості, що стосуються не тільки особливостей наочно-образного мислення, але й особливостей емоційного стану випробовуваних, спрямованості їхньої свідомості, особистісних властивостей. Це зумовлює використання цієї методики для найрізноманітніших цілей, наприклад: при арт-терапії, оцінці міжособистісних відносин, при встановленні ієрархічних цінностей. Очікувані результати: позитивна динаміка у розвитку довільної саморегуляції емоційного стану дітей. На заняттях під час застосування „піктограм” стимулюється прояв учнями позитивних соціальних почуттів (повага один до одного, безкорислива допомога іншим, ціннісне ставлення до оточуючих людей).


Методика була запропонована вітчизняним нейропсихологом А. Лурія ще у 1936 році. Спочатку ця методика призначалася тільки для клінічних досліджень, але її простота й інформативність дотепер дозволяють розширювати сферу її застосування.

Сутність методики полягає в передачі якого-небудь вербально позначеного поняття через його образ. Сама назва піктограма – означає рисунковий лист, коли предмети, події і дії позначаються малюнками чи умовними знаками.

Виховні методи мають ґрунтуватися на рефлексивно-вольових механізмах, механізмах співпереживання і позитивного емоційного оцінювання, які апелюють насамперед до самосвідомості та до свідомого, творчого ставлення людини до суспільних норм і цінностей. Такі методи й можна кваліфікувати „виховними технологіями особистісної орієнтації” [1, С. 169].

Методика індивідуального підходу до молодших школярів з виховання ціннісного ставлення до людини

Підготовча робота:

1. Заповнити таблицю системи конкретних методів індивідуальної виховної взаємодії на особистість за таким зразком:

Етапи індивідуальної роботи

Методи і прийоми

Форми діяльності

Поради і рекомендації

1. Вивчення особистості молодшого школяра










2. Проектування розвитку особистості










3. Організаційна діяльність










4. Корекція










2. Скласти на основі цілеспрямованого спостереження за учнями індивідуальну і групову програму розвитку особистості.

Зразок групової програми

ПІП

учня


Існуючі

недоліки


Проектовані якості

Умови, що сприяють дієвості методів впливу

Методи і прийоми педагогічної

взаємодії



Результати























































[18]

Палітра цих методів багата й різноманітна, і кожен з них відіграє свою роль у вихованні у молодших школярів ціннісного ставлення до людини. Ми розглядаємо ті методи педагогічного впливу і ті форми організації діяльності учнів, доцільність використання яких уже обґрунтована в науковій літературі, хоча самі вони ще далеко не повністю використовуються в практиці роботи загальноосвітньої школи. Йдеться про переваги особистісно орієнтованого підходу, застосування методів проблемного навчання, моральних завдань, використання діалогічної форми взаємодії з однолітками тощо. Аналіз методів дозволяє виділити спільне для них: усі ці методи допоможуть підвищити коефіцієнт корисної дії соціального впливу при професійному їх застосуванні як у процесі навчання, так і в позаурочній діяльності, забезпечать розвиток моральної свідомості та ціннісне ставлення молодших школярів до людей. Провідна роль у вихованні ціннісного ставлення до людини в молодших школярів у навчально-виховному процесі належить учителю, його авторитету, його впливу на дітей, його прикладу (як потрібно аргументувати свої думки, як слід ставитися до висловлень іншого). Саме вчитель створює атмосферу комфорту, коли кожен учень бажає включитися в дискусію, гру, драматизацію, не боячись, що він припуститься помилки, що з нього будуть сміятися. Ситуація морального вибору вчинку та результат такого вибору визначають сутність особистості. Усвідомлюючи це, учитель має дати дітям відчути духовне задоволення від доброго вчинку, а також допомогти зрозуміти, на скільки принижує людину недостойна поведінка, які гіркі хвилювання він викликає у того, кому зробив прикрість, наніс образу.



Курс за вибором „Виховання у вчителів ціннісного ставлення до людини” (10 годин)

У сучасних умовах Україна переживає суперечливість і жорстокість сучасного суспільства, економічну та політичну нестабільність, поширення конкуренції на всі види людських стосунків, що спричинили руйнацію соціальних зв’язків та морально-етичних устоїв. Від суспільних трансформацій найбільше постраждала саме морально-етична сфера існування людини. Тому від цінностей, які сьогодні засвоять наші діти, залежить найближче майбутнє не одного покоління.

Людина, на думку В. Сухомлинського, завжди є найвищою цінністю. Він писав, що „світ вступає у вік Людини. Більш, ніж коли б то не було, ми зобов'язані думати тепер про те, що ми вкладаємо в душу людини” [11, С. 526-560]. Бажання бути хорошим, виявлення цього бажання в активній поведінці – найважливіша передумова виховання таких моральних цінностей, як бажання творення краси й радості для людей, чуйність і привітність, людяність, уміння серцем відчувати іншу людину, правильне бачення добра і зла, совість, відповідальність, толерантність, почуття власної гідності. Найголовніше полягає в тому, щоб учити дитину бачити і відчувати, розуміти й переживати всім серцем, що вона живе серед людей і що найголовніша людська радість – жити для людей. [12, С. 217-225]. Осягаючи ці моральні цінності, дитина вчиться вимірювати себе найвищою мірою людської гідності, вона ніби бачить себе очима суспільства, вдумливо і вимогливо аналізує свої вчинки, свою поведінку. Піклування людини про людину педагог вважав одним із головних принципів виховання школярів, неодноразово підкреслюючи особливе значення виховання в учнів початкової школи високоморальних почуттів, формування моральної чутливості до життєвих ситуацій оточення, стверджуючи, що, чим глибші почуття, що переживають діти, тим більше вони замислюються над сутністю цих явищ, виявляючи власне ставлення до них. „Сердечна чуйність до духовного світу іншої людини пробуджується в дитинстві і під впливом слова вихователя, і під впливом настрою колективу. Дуже важливо пробуджувати поривання сердечної чулості, готовності до доброго вчинку в усіх дітей” [11, С. 234]. Душа кожної людини це зародок прекрасної квітки, але чи розквітне вона, залежить від духовного виховання і навчання, яке отримує людина у сім’ї та в школі. Щоб душа наших дітей розквітла, необхідно створювати атмосферу „Краси у класі і сім’ї”.

Ш. О. Амонашвілі говорить, що "шлях до серця учня – це чисте серце вчителя", на своїх семінарах, звертаючись до вчителів, закликає замислитись над причинами невдач у вихованні: „Ми, вчителі, не можемо заспокоїти нашу вчительську совість, спостерігаючи, як освітній простір стає дедалі жорстокішим, звужується, забруднюється, як не хоче цей простір звільнити себе від авторитарних принципів, не хоче прийняти вищі цінності свободи, добра, духовності. Головною і первинною причиною залишається атмосфера байдужості, яку творить доросле населення – в сім'ї, і на вулиці, і у школі”[10, С. 53-54].

У народі кажуть: цінність дерева можна визначити за якістю його плоду, реальний смак якого можна визначити тоді, коли він повністю дозріє. Пора дозрівання школяра як майбутнього громадянина незалежної України – тривалий, безперервний процес, тим більше, школа – це багатосортний сад, який вічно функціонує. Вимогливі до себе садівники здають державі найдобірніші, найкращі плоди. За таким принципом має, очевидно, проектуватись і кінцевий результат школи – її випускник.

Виховання у молодших школярів ціннісного ставлення до людини великою мірою залежить від гуманістичної спрямованості особистості вчителя, який ставиться до дитини як до найвищої цінності, визнає її права на свободу і щастя, вільний розвиток і прояв своїх здібностей. Учитель покликаний не лише дати освіту, а й підтримати людське в людині, володіти високими моральними якостями, ґрунтовними знаннями, педагогічними технологіями, а також постійно підвищувати свій фаховий рівень, який необхідний в практичні діяльності.

Професійна підготовка вчителів до виховання у молодших школярів ціннісного ставлення до людини має будуватися, перш за все, на принципах престижу педагогічної діяльності, розгляду процесу виховання ціннісного ставлення до людини у контексті сучасних вимог до виховання, системності і неперервності підготовки вчителів розвитку їх творчого потенціалу і педагогічної ініціативи, врахування життєвого і професійного досвіду вчителя, інтересів і психологічних особливостей усіх учасників виховного процесу, доцільного вибору форм і методів виховання.

Критерієм вихованості ціннісного ставлення до людини вчителя є піклування людини про людину, визнання особистісних пріоритетів дитини; емоційна чутливість до сприйняття моральних цінностей педагогічної професії; емпатія; готовність до морального вибору; тактовність, вольова регуляція; дотримання учительської етики; уміння діяти в конфліктних ситуаціях.



Мета курсу: Розвиток професійної компетентності педагогів для забезпечення виховання у молодших школярів ціннісного ставлення до людини в навчально-виховному процесі.

Завдання курсу:

Систематизувати знання, щодо: загально філософських закономірностей, реформ освіти, пріоритетів сучасного виховання, вимог суспільства до виховання дітей, етичних норм; основних законів, принципів, правил педагогіки, психології, вікової специфіки та специфіки виховання дітей на різних етапах їх становлення; гуманістичних принципів виховання.

Сформувати вміння (навички):

  • здійснювати аналіз сучасних завдань в освіті та вимог до ролей та характеристик сучасного педагога у реалізації цих завдань;

  • визначити основні виховні потреби та стратегії щодо їх забезпечення;

  • визначити методи, форми та прийоми роботи з молодшими школярами у вихованні ціннісного ставлення до людини.

Розвинути установки до:

  • створення позитивного, комфортного виховного середовища для виховання у молодших школярів ціннісного ставлення до людини;

  • аналізу та рефлексії;

  • врахування індивідуальних психологічних особливостей кожного учня при плануванні виховного процесу;

  • використання сучасних виховних людинознавчих і культурологічних технологій в організації виховного процесу.

Очікувані результати

  • знання:

  • загально філософських закономірностей, реформ освіти, пріоритетів сучасного виховання, вимог суспільства до виховання дітей, етичних норм;

  • основних законів, принципів, правил педагогіки, психології, вікової специфіки та специфіки виховання дітей на різних етапах їх становлення;

  • гуманістичних принципів виховання.

  • уміння:

  • здійснювати аналіз сучасних завдань в освіті та вимог до ролей та характеристик сучасного педагога у реалізації цих завдань;

  • визначити основні виховні потреби та стратегії щодо їх забезпечення;

  • визначити методи, форми та прийоми роботи з молодшими школярами у вихованні ціннісного ставлення до людини.

- установки до:

  • створення позитивного, комфортного виховного середовища для виховання у молодших школярів ціннісного ставлення до людини;

  • аналізу та рефлексії;

  • врахування індивідуальних психологічних особливостей кожного учня при плануванні виховного процесу;

  • використання сучасних виховних людинознавчих і культурологічних технологій в організації виховного процесу.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка