Охорона праці в галузі ( конспект лекцій )



Сторінка1/13
Дата конвертації14.04.2016
Розмір2.53 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»


ОХОРОНА ПРАЦІ В ГАЛУЗІ

( КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ )



ОХОРОНА ПРАЦІ В ГАЛУЗІ

(КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ)

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВІ, ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ І ПРОМИСЛОВОЇ БЕЗПЕКИ



Лекція 1. Сучасний стан, структура і нормативно-правові основи охорони праці у галузі
1.1. Сучасний стан, завдання і структура охорони праці і промислової безпеки в Україні

1.1.1. Сучасний стан охорони праці в Україні

1.1.2. Завдання та структура охорони праці

1.1.3. Промислова безпека як галузь виробничих і суспільних взаємовідносин

1.2. Нормативно-правова база охорони праці у галузі

1.2.1. Законодавство України та міжнародні норми в галузі охорони праці та промислової безпеки

1.2.2. Нормативно-правові акти підприємств з охорони праці

1.3. Державний нагляд, відомчий i громадський контроль

за охороною праці
Лекція 2. Система управління охороною праці в організації
2.1. Загальна структура управління охороною праці

2.2. Системний підхід та аналіз при організації охорони праці на виробництві

2.3. Загальна структура та завдання системи управління охороною праці на підприємстві

2.4. Функції управління охороною праці

2.5. Рекомендації МОП та органів державного управління та нагляду щодо удосконалення існуючих систем управління охороною праці в Україні

2.6. Нормативно-правова база для організації системи управління охороною праці на підприємстві

2.7. Обов’язки посадових осіб підприємства з охорони праці (СРС )

2.8. Використання в системах управління охороною праці багатофункціональних інтегрованих систем комплексної безпеки

2.9. Алгоритм виявлення, оцінки та зменшення ризиків виникнення небезпечних ситуацій на виробництві ( СРС – «А»)
Лекція 3. Економічні аспекти охорони праці. Аналіз умов праці
3.1. Економічні аспекти охорони праці

3.1.1. Економічні методи управління охороною праці

3.1.2. Оцінка затрат на охорону праці та визначення їхньої ефективності

3.1.3. Визначення ефективності заходів і засобів профілактики виробничого травматизму і професійної захворюваності

3.1.4. Економічне стимулювання охорони праці

3.1.5. Фінансування охорони праці

3.2. Аналіз умов праці
Лекція 4. Аналіз умов праці. Розслідування, реєстрація, облік, аналіз та державне соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві.
4.1. Розслідування та облік професійних захворювань

4.2. Розслідування та облік нещасних випадків

4.3. Аналіз виробничого травматизму

4.4. Розслідування та облік аварій

4.5. Основні положення державного соціального страхування від

нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання



РОЗДІЛ 2. СПЕЦІАЛЬНІ РОЗДІЛИ ОХОРОНИ ПРАЦІ В ГАЛУЗІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ОСНОВНІ ЗАХОДИ ПОЖЕЖНОЇ

ПРОФІЛАКТИКИ НА ГАЛУЗЕВИХ ОБ’ЄКТАХ



Лекція 5. Основні напрями поліпшення стану повітря виробничої зони. Вентиляція і освітлення виробничих приміщень та захист від випромінювань
5.1. Основні напрями поліпшення стану повітря виробничої зони.

Вентиляція виробничих приміщень

5.1.1 Основні напрями поліпшення стану повітря виробничої зони

5.1.2. Вентиляція виробничих приміщень

5.2. Освітлення виробничих приміщень

5.2.1. Гігієнічні характеристики та вимоги до освітлення. Види виробничого освітлення.

5.2.2 Джерела штучного світла та освітлювальна арматура

5.2.3. Розрахунок штучного освітлення

5.3. Захист від випромінювань
Лекція 6. Принципи створення та використання засобів захисту від шуму, вібрації та ультразвуку
6.1. Заходи та засоби захисту від шуму

6.2. Захист від ультра- та інфразвуку

6.3. Методи та засоби захисту від вібрацій на робочих місцях

Лекція 7. Вимоги безпеки до технологічного обладнання і процесів. Заходи електробезпеки на підприємствах галузі
7.1 Загальні вимоги виробничої безпеки

7.2.Безпека експлуатації електроустановок

7.2.1.Загальна характеристика електроустановок

7.2.2.Характеристика нормативних документів щодо елекробезпеки



7.2.3.Класифікація методів безпечної експлуатації електроустановок

7.2.4. Заходи захисту від прямого дотику в нормальному режимі роботи електроустановок

7.2.5. Електрична ізоляція в електроустановках

7.2.6. Огорожі та оболонки в електроустановках

7.2.7. Бар’єри в ЕУ

7.2.8. Розміщення струмовідних частин поза зоною досяжності

7.2.9. Блоківки безпеки в ЕУ

7.2.10. Орієнтація в ЕУ.

7.2.11. Заходи захисту у разі непрямого дотику в електроустановках

7.2.12. Захисне зрівнювання (вирівнювання) потенціалів

7.2.13. Загальні вимоги до систем наднизької напруги

7.2.14. Обладнання класу ІІ.

7.2.15. Захисні міри при непрямому дотику (у аварійному режимі роботи електричних установок)

7.2.16. Електрозахисні засоби (ЕЗЗ

7.2.17. Захисні заходи


Лекція 8. Основні заходи пожежної профілактики на галузевих об’єктах
8.1. Джерела, шляхи і засоби забезпечення пожежної безпеки об’єктів

8.1.1. Схема і алгоритм забезпечення П Б об’єкта

8.1.2. Класифікація приміщень і будівель за вибухопожежонебезпекою

8.1.3. Класифікація пожежонебезпечних та вибухонебезпечних зон

8.1.4. Система попередження вибухів і пожеж

8.1.5. Система протипожежного та противибухового захисту

8.1.6. Система організаційно-технічних заходів
Лекція 9. Вимоги охорони праці до виробничих і допоміжних приміщень Організація робочих місць.
9.1. Вимоги до виробничих приміщень

9.2. Вимоги до допоміжних приміщень і будівель

9.3. Технічна естетика виробничих приміщень

9.4. Організація праці на робочому місці

9.5. Вибір оптимального режиму роботи і відпочинку



ОХОРОНА ПРАЦІ У ГАЛУЗІ

(КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ)



РОЗДІЛ 1. ПРАВОВІ, ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ І ПРОМИСЛОВОЇ БЕЗПЕКИ
Лекція 1. Сучасний стан, структура і нормативно-правові основи охорони праці у галузі
1.1. Сучасний стан, завдання і структура охорони праці і промислової безпеки в Україні
1.1.1. Сучасний стан охорони праці в Україні

Умови та безпека праці, їх стан та поліпшення – самостійне і важливе завдання соціальної політики будь-якої сучасної промислово розвиненої держави. Щоб краще усвідомити, на якому рівні перебуває стан охорони праці в сучасній Україні, необхідно зважити на те, що 1991 року розпочалася не лише розбудова нової держави, а й те, що країна, опинившись у стані економічної кризи, водночас вирішувала (та ще й зараз продовжує вирішувати) завдання зміни соціального, економічного та державного устрою.

Рівень безпеки будь-яких робіт у суспільному виробництві великою мірою залежить від рівня правового забезпечення цих питань, тобто від якості та повноти викладення відповідних вимог у законах та інших нормативно-правових актах. 1992 року вперше не лише в Україні, а й на теренах колишнього СРСР було ухвалено Закон України «Про охорону праці», який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності та принципи державної політики у цій сфері, регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в країні.

Заявивши про свій намір приєднатися до Європейського Союзу, Україна взяла на себе зобов’язання щодо приведення національного законодавства у відповідність до законодавства ЄС. Для цього прийнято нову редакцію Закону «Про охорону праці» та розроблено проект Закону «Про безпечність промислової продукції», розробляються нові нормативно-правові акти, триває робота щодо внесення змін до чинних нормативних актів за такими напрямами: загальні вимоги безпеки праці та захисту здоров’я працівників на робочих місцях, безпека машин, безпека електрообладнання, засоби індивідуального захисту, використання вибухових речовин, гірничі роботи, захист від шуму тощо.

Починаючи з 1994 року в Україні розроблюються національні, галузеві, регіональні та виробничі програми поліпшення стану умов і безпеки праці на виробництві, у перебігу реалізації яких було закладено основи для вдосконалення державної системи управління охороною праці, впровадження економічних методів управління, вирішення питань організаційного, наукового і нормативно-правового забезпечення робіт у сфері охорони праці. Розроблено засоби захисту працівників, які раніше не випускалися в Україні; створено низку засобів, що контролюють стан охорони та умови праці, небезпечні та аварійні ситуації; створено єдину автоматизовану інформаційну систему охорони праці тощо.

З часів набуття Україною незалежності спостерігається стійка тенденція зниження виробничого травматизму – і загального, і зі смертельними наслідками, що видно з табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Виробничий травматизм в Україні за період 1975 – 2008 рр.


Рік

Чисельність

працівників

Травматизм,

кількість травмованих/загиблих

Непрацездатність,

людино-днів

загальний

смертельний

1975

22 537 727

178 841

2 797

3 644 099

1990

22 614 835

139 600

2 640

2 847 840

1995

17 951 806

80 450

2 195

2 122 203

1999

14 300 370

39 844

1 388

1 250 563

2001

12 651 907

30 992

1 399

1 028 583

2004

11 954 094

22 691

1 164

839 475

2006

11 723 420

19 741

972

745 897

2011

11 516 089

16 206

1 005

653 000


Якщо в перші роки незалежності зменшення кількості нещасних випадків було зумовлене передусім такими обставинами, як падіння обсягів виробництва, зменшення чисельності працівників, можливе приховування нещасних випадків від реєстрації, особливо на малих підприємствах, то аналіз стану виробничої безпеки за 2001 – 2008 роки засвідчує, що в Україні набула тенденція зниження виробничого травматизму за стабілізації кількості працівників і зростання виробництва в народному господарстві, що не в останню чергу зумовлено реалізацією принципів, закладених до Закону України «Про охорону праці».

Основними причинами нещасних випадків у нашій країні є порушення технологічного процесу, трудової та виробничої дисципліни, вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів, незадовільне утримання і непродумана організація робочих місць, незадовільна організація виконання робіт, невикористання засобів індивідуального захисту. Водночас варто зазначити, що у зв’язку з погіршенням економічної ситуації і матеріально-технічної бази підприємств, що спостерігалася впродовж минулих майже двох десятиліть, умови праці на більшості з них також погіршилися. У промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті зросла кількість робочих місць, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам і правилам. У середньому 20–25% працівників постійно перебувають під впливом шкідливих умов праці.

Із загальної кількості технічних засобів, які експлуатуються в країні, під облік потрапляє лише 30%. З них близько 50% вичерпали передбачений паспортом ресурс роботи, 20% не відповідають вимогам нормативних актів охорони праці і лише 30% мають сертифікат.

Згідно з оцінками, наведеними в Програмі розвитку України до 2010 року, близько 2/3 основних виробничих фондів країни впродовж найближчих десяти років стануть зношеними. Це зумовлено тим, що критичного зношення досягнуть не лише фонди, яким зараз 15–20 років, а й ті, яким 10–14 років. Водночас за своїми потенційними можливостями Україна разом з іноземними інвесторами не зможе здійснити їх повне оновлення, особливо якщо зважити на сучасну світову економічну кризу. Через це слід очікувати збільшення кількості техногенних аварій, катастроф, нещасних випадків з людськими жертвами і травматизмом. У таких умовах необхідно прискорити процеси реструктуризації і модернізації перспективних і консервації, закриття та ліквідації малоперспективних і найнебезпечніших підприємств. У цьому процесі особливу роль відіграє охорона праці як система, яка має спрямовувати свої зусилля на забезпечення належного рівня безпеки праці та виробничого середовища.

Спостерігається суттєва (в кілька десятків разів) різниця за кількістю травмованих і загиблих на виробництві в окремих регіонах країни. Найбільший виробничий травматизм існує в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, а найменший – у Чернівецькій, Закарпатській, Тернопільській областях.

Вирішення проблем охорони праці потребує взаємодії відповідних органів влади,підприємців (роботодавців) та громадськості. Реалізація відповідних державних програм, спрямованих на поліпшення умов і охорони праці, дасть змогу розробити і впровадити науково обґрунтовану державну систему наглядової, навчально-методичної та контрольної діяльності у сфері охорони праці; адаптувати нормативно-правову базу з питань охорони праці до вимог директив Європейського Союзу і багато іншого.

Для вирішення цих завдань в Україні існує достатній науково-технічний потенціал. Передусім це Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці. Крім того, більш як 500 організацій і підприємств займаються питаннями охорони праці. З-поміж них відомі своїми розробками інститути НАН України, такі як Інститут економіки промисловості, ІЕЗ ім. Є.О. Патона, Інститут медицини праці; галузеві організації: МакНДІ (м. Макіївка), НВО «Респіратор» (м. Донецьк), ДержНДІТБХП (м. Сіверськодонецьк), ДержНДІБПГ (м. Кривий Ріг); вищі навчальні заклади: НТУУ «Київський політехнічний інститут», Державний університет «Львівська політехніка», Криворізький державний університет та інші заклади.

1.1.2. Завдання та структура охорони праці

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності. Таке визначення встановлено чинним Законом України «Про охорону праці». Воно свідчить, по-перше, про те, що охорона праці становить сукупність законів, норм, правил, стандартів тощо, а також комплекс різноманітних заходів і засобів, які забезпечують збереження життя, здоров’я та працездатність людей у процесі виконання ними трудових обов’язків, а, по-друге, про те, що турбота про стан здоров’я працівника є однією з пріоритетних функцій держави.

Охорона праці водночас вирішує два завдання. Одне з них – інженерно-технічне – передбачає запобігання небезпечним подіям під час трудового процесу через:

- заміну небезпечних матеріалів менш небезпечними;

- перехід на нові технології, які зменшують ризик травмування і захворювання;

- проектування і конструювання устаткування з урахуванням вимог безпеки праці;

- розробку засобів індивідуального та колективного захисту.

Друге – соціальне – пов’язане з відшкодуванням матеріальної, моральної чи соціальної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, тобто це захист працівника та його прав.

Сучасна концепція охорони праці в економічно розвинених країнах базується на тому, що до нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань справа не повинна доходити. До найважливіших функцій сучасної держави належить створення умов, головною метою яких є робота, спрямована на запобігання травматизму та професійним захворюванням, відновлення здоров’я потерпілих на виробництві, виплата компенсацій потерпілим.

Виходячи з поставлених перед нею завдань, охорона праці, ґрунтуючись на правових та організаційних основах, вирішує питання виробничої санітарії, виробничої та пожежної безпеки.
1.1.3. Промислова безпека як галузь виробничих і суспільних взаємовідносин

Науково-технічна революція, яка відбулася після Другої світової війни, сприяла розвитку таких виробництв, які використовують, виготовляють чи переробляють у великій кількості небезпечні речовини або застосовують технологічні процеси, що загрожують виникненням надзвичайної ситуації. Такі виробництва розглядають як об’єкти підвищеної небезпеки не лише для працівників, безпосередньо зайнятих на них, а й для працівників суміжних виробництв і для населення, що мешкає на прилеглій до цих об’єктів території.

У 2001 році було прийнято Закон України «Про об’єкти підвищеної небезпеки», який регулює роботу підприємств, де не виключені великі аварії з викидом шкідливих речовин, яким зокрема створено систему нагляду за промисловою безпекою. Чинний ДСТУ 2293 – 99 дає визначення промислової безпеки як безпеки від нещасних випадків та аварій на виробничих об’єктах і від їх наслідків. На відміну від охорони праці, яка є системою заходів і засобів, спрямованих на збереження життя і здоров’я людей під час трудової діяльності (тобто тоді, коли вони перебувають у трудових відносинах з роботодавцем), промислову безпеку розглядають як систему, що забезпечує збереження життя і здоров’я людей незалежно від того, перебувають вони у трудових відносинах з власником об’єкту, який наніс їм шкоду, чи ні. Якщо зважити на те, що в рамках охорони праці досить ґрунтовно і чітко закріплено правові, соціальні, технічні та інші аспекти взаємовідносини держави, роботодавця і працівника, то промислова безпека як окрема галузь повинна так само чітко і ґрунтовно визначати взаємовідносини держави, власників об’єктів підвищеної небезпеки та громадян. Поки що такої чіткості не існує, але на усунення цього упущення спрямовано зусилля державних органів, науковців і промисловців. Про це свідчать проекти нових документів, передусім такі, як проект Закону України «Про промислову безпеку», проект Закону України «Про аудит з промислової безпеки і охорони праці», нова редакція ДСТУ 2293, наукові публікації тощо.

Проект нового ДСТУ 2293 визначає промислову безпеку як стан захищеності інтересів людей і/або майна від негативного впливу аварій і їх наслідків. В проекті Закону України «Про промислову безпеку» встановлено, що промислова безпека – це створення умов захищеності життя та здоров’я людей від небезпечних виробничих факторів за умов використання небезпечних виробничих об’єктів, що забезпечується системою правових, соціально-економічних та організаційно-технічних заходів.

Під небезпечним виробничим об’єктом (НВО) розуміють об’єкт, на якому здійснюється технологічний процес, функціонально пов’язаний з використанням машин, механізмів, обладнання, що характеризуються підвищеним ступенем ризику завдання шкоди життю та здоров’ю людей. Термін небезпечний виробничий об’єкт, що пропонується у проекті Закону України «Про промислову безпеку», має ширше значення, аніж термін об’єкт підвищеної небезпеки, визначення якого наведено в чинному Законі України «Про об’єкти підвищеної небезпеки».
1.2. Нормативно-правова база охорони праці у галузі

1.2.1. Законодавство України та міжнародні норми в галузі охорони праці та промислової безпеки

Правові та організаційні основи охорони праці є тією базою, яка забезпечує соціальний захист працівників і на якій будуються санітарно-гігієнічна та інженерно-технічна складові охорони праці. Правова база охорони праці у галузі ґрунтується на національному законодавстві та міжнародних нормах. Законодавство України про охорону праці – це система взаємопов’язаних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері соціального захисту громадян у процесі трудової діяльності. Воно складається з Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Базується законодавство України про охорону праці на конституційному праві всіх громадян України на належні, безпечні і здорові умови праці, гарантовані статтею 43 Конституції України. Ця ж стаття встановлює також заборону використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах. Ст. 45 Конституції гарантує право всіх працівників на щотижневий відпочинок та щорічну оплачувану відпустку, а також встановлення скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Основоположним документом у галузі охорони праці є Закон України «Про охорону праці», який визначає основні положення щодо реалізації права на охорону життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Закон України «Про охорону праці», ухвалений 1992 року, вперше не лише в Україні, а й на теренах колишнього СРСР став таким правовим актом, який орієнтує законодавство на захист інтересів громадянина, віддаючи перевагу в цій сфері правовому регулюванню на відміну від адміністративного, що існувало раніше. У листопаді 2002 року Верховна Рада України прийняла нову редакцію цього закону. Закон «Про охорону праці» відповідає чинним конвенціям і рекомендаціям Міжнародної організації праці, іншим міжнародним правовим нормам у цій галузі. Саме у ньому викладено ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ПРАЦІ (нагадати про необхідність їх знання ). Їх перелік і зміст наведено у додатку в кінці параграфу 1.2.1 - Л.1). Доречи, Принципи державної політики в галузі охорони праці безсумнівно можуть розглядатися і як принципи державної політики у сфері промислової безпеки. Суттєво новим, що може бути впроваджено до Закону України «Про промислову безпеку», в разі його прийняття, – принцип обов’язкового страхування суб’єктами господарювання цивільної відповідальності за шкоду, спричинену життю, здоров’ю або майну інших осіб у результаті діяльності у сфері промислової безпеки.

Кодекс законів про працю (КЗпП) України затверджено Законом Української РСР від 10 грудня 1971 р. і запроваджено з 1 червня 1972 року. До нього не раз вносили зміни і доповнення. Правове регулювання охорони праці в ньому не обмежується главою ХІ «Охорона праці». Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України: «Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Праця молоді», «Професійні спілки», «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю».

Відповідно до Конституції України, Закону України «Про охорону праці» та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування 1999 року ухвалено Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Цей закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі людини на виробництві.

До основних законодавчих актів, що мають безпосереднє відношення до охорони праці, належить також низка інших законів - «Основи законодавства України про охорону здоров’я», Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», Закон України «Про пожежну безпеку», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку».

Раніше було зазначено, що законодавство у сфері промислової безпеки наразі лише формується. 20 серпня 2007 року на засіданні Урядового комітету з питань розвитку галузей економіки було прийнято протокольне рішення № 25, яким доручено Держгірпромнагляду розробити проект Закону України «Про промислову безпеку». Ухвалення нового закону зумовлено необхідністю законодавчого визначення принципів державної політики у сфері промислової безпеки, правових, економічних, соціальних та організаційних засад забезпечення безаварійного функціонування небезпечних виробничих об’єктів у процесі їхньої діяльності.

Ухвалений 2001 року Закон України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки, і спрямований на захист життя і здоров’я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об’єктах через запобігання їх виникненню, обмеження (локалізацію) розвитку і ліквідацію наслідків. Уперше в правовій практиці нашої країни цим законом закріплено вимогу до суб’єктів господарської діяльності проводити ідентифікацію об’єктів підвищеної небезпеки, розробляти декларацію безпеки та плани локалізації і ліквідації аварій на об’єктах підвищеної небезпеки та страхувати відповідальність за можливу шкоду, завдану аварією на цьому об’єкті третім особам. Під ідентифікацією об’єктів підвищеної небезпеки розуміють обов’язковий облік таких об’єктів, де використовують, виготовляють, переробляють чи транспортують небезпечні речовини у кількості, що становить суттєву загрозу мешканцям прилеглих територій і навколишньому середовищу. Декларація безпеки об’єкта підвищеної небезпеки – це документ, у якому викладено стратегію запобігання великим аваріям на такому об’єкті. Страхування відповідальності водночас захищає здоров’я людей, інтереси власника і держави. Воно є, по-перше, гарантом прав осіб, які потерпіли під час промислової аварії, на відшкодування збитку, завданого їхньому життю, здоров’ю та майну. По-друге, засобом захисту економічних інтересів власників небезпечних промислових об’єктів за пред’явлення їм претензій потерпілими внаслідок аварії. По-третє, засобом запобігання банкрутству підприємств. І – найголовніше – страхування відповідальності сприяє запобіганню аварій і підвищенню безпеки небезпечних підприємств.

Окремі питання правового регулювання охорони праці містяться в багатьох інших законодавчих актах України. Так глава 40 Цивільного кодексу України «Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди» регулює загальні підстави відшкодування шкоди і у т.ч. відповідальність за ушкодження здоров’я і смерть працівника у зв’язку з виконанням ним трудових обов’язків. Кримінальний кодекс України містить розділ Х «Злочини проти виробництва», статті 271–275 якого встановлюють кримінальну відповідальність за порушення вимог охорони праці, які призвели до ушкодження здоров’я чи смерті працівника або створили ситуацію, що загрожує життю людей. Ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачає, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо охорони праці, а ст. 8 визначає, що в угодах на державному, галузевому та регіональному рівнях регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики, зокрема щодо умов охорони праці.

Крім зазначених законів, правові відносини у сфері охорони праці у галузі регулюють інші національні законодавчі акти, підзаконні нормативні акти: Укази і розпорядження Президента, рішення уряду, нормативні акти міністерств та інших центральних органів державної влади.

Важливе місце у нормативно-правовому полі з охорони праці займають міжнародні договори та угоди, до яких Україна приєдналася в установленому порядку. Переважна більшість міжнародних договорів та угод, в яких бере участь Україна і які більшою або меншою мірою стосуються охорони праці, це такі чотири групи документів:

- Конвенції та Рекомендації Міжнародної організації праці.

­- Директиви Європейського Союзу.

- Договори та угоди, підписані в рамках Співдружності Незалежних Держав.

- Двосторонні договори та угоди.

Особливо велике значення серед міжнародних договорів, якими регулюються трудові відносини, мають конвенції та рекомендації Міжнародної організації праці, Міжнародні норми соціальної відповідальності (Стандарт SA 8000 «Соціальна відповідальність». Міжнародний стандарт ISO 26000 «Настанова по соціальній відповідальності»), Директива ЄС 89/391/єєс от 12 червня 1989р.о введені мір, що сприяють покращенню безпеки и гігієни праці робітників. (Зміст документів виноситься на СРС для отримання «А») До речі, Директиви, що приймаються в рамках Європейського Союзу і є законом для всіх його країн, завжди відповідають конвенціям МОП. З іншого боку, у розробці нових конвенцій, рекомендацій та інших документів МОП враховують передовий досвід країн – членів ЄС. Україна не є членом ЄС, але не раз на найвищих рівнях заявляла про своє прагнення до вступу до цієї організації. Одна з умов прийняття нових країн до ЄС – відповідність їхнього законодавства законодавству ЄС, тому в нашій країні триває активна робота з узгодження вимог законів і нормативно-правових актів директивам ЄС.

Активну роботу щодо розвитку та вдосконалення правової бази охорони праці провадять країни – члени СНД. Важливу роль тут відіграють модельні закони, прийняті на міждержавному рівні. Мета цих законів – сприяти зближенню національного законодавства в галузі охорони праці на міждержавному рівні, створення єдиної правової бази, спрямованої на максимальне забезпечення соціальної захищеності працівників.

Крім зазначених організацій, у справу охорони праці роблять свій внесок також Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), Міжнародна організація зі стандартизації (ІСО), Міжнародна організація авіації (ІКАО) та низка інших.

Для регулювання окремих питань охорони праці діють понад 2000 підзаконних нормативних актів. Усі ці документи створюють єдине правове поле охорони праці в нашій країні узагалі і у конкретної галузі зокрема.



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка