Одруження цілком природній стан у



Скачати 202.36 Kb.
Дата конвертації12.09.2017
Розмір202.36 Kb.
Все найкраще, що є на землі, починаєть­ся з сім'ї. Без неї, як без природи, людство обійтися не може. Сім'я дає життя дитині. У ній немовля одер­жує перші враження й уявлення про навколишній світ. Родина виступає як найперше соціальне мікро-середовище, в якому розвивається й виховується лю­дина з моменту її народження. Мамина ласка, бабу­сина доброта, дідусева мудрість, тепло хатнього за­тишку в колі рідних на все життя залишають глибо­кий слід у душі та серці кожної людини. Завжди якось по-особливому зворушливо, з великою тепло­тою згадується те родинне гніздо, з якого ви вийшли у світ широкий.

Тому, без перебільшення можна сказати: «Сім'я — ключ до щастя». Саме так назвали ми сьогодні свято, яке підготували батьки та учні нашого училища, за­початкувавши нову традицію: перед виходом у са­мостійне життя юнак і дівчина мають завітати у ба­гатющі краї української родинної педагогіки, щоб вивчити і запам'ятати наймудріше правило людсько­го життя — «З родини починається людина».

У народі кажуть: «Без сім'ї немає щастя на землі». Отож, кожна людина, ставши са­мостійною, дорослою, прагне знайти своє щастя і по­будувати сім'ю.

А зробити це не можливо, якщо ви не знайшли свого єдиного чи свою єдину, тобто своє ко­хання.

А якщо ви все-таки знайшли своє кохан­ня і вирішили створити сім'ю, то чи легко це буде зробити? Виявляється, ні. Перш ніж одружитися, треба роздивитися.

Адже в народі є приказка: «З ким вінчати­ся, з тим і кінчатися». Тому застерігали юнаків і дівчат від легковажності: «Поспішився — оженився і в біду зразу ввалився». Або «Ще молоко на губах не обсохло, а він женитися задумав».



Одруження — цілком природній стан у житті людини. «В тата-мами не довіку», але брати шлюб треба тоді, коли прийшов час для цього, не ра­но і не пізно.

Підготовка молоді до сімейного життя — це вироблення у юнака бажання й уміння бути вірним чоловіком, добрим господарем, годувальни­ком сім'ї, авторитетним батьком, вимогливим вихова­телем своїх дітей.

У дівчини — вироблення прагнення пов­ністю реалізувати своє природне призначення як жінки, дружини, матері, господині, охоронниці до­машнього затишку.

У народній педагогіці склалися певні пра­вила підготовки до сімейного життя.

Тексти пам'ятки: «Правила підготовки до сімейно­го життя».


  1. Юнак і дівчина, ставши чоловіком і дружиною,
    повинні шанобливо ставитися одне до одного.

  2. Юнак і дівчина повинні бути переконані, що
    справжні задоволення і щастя, насолода від статево­го життя можливі тільки в сім'ї.

  3. Батько повинен передати синові, а мати — доньці знання про особливості чоловічого й жіночого організму.

  4. Юнак і дівчина повинні усвідомлювати важли­вість створення сім'ї— міцної, щасливої, без чвар і розлучень.

  5. Дівчата і юнаки повинні мати шляхи й засоби,
    які забезпечили б ґрунтовне дошлюбне знайомство.
    Це клуби за інтересом, зустрічі з ровесниками, одно­думцями тощо.

  6. Юнак повинен мати лицарське ставлення до
    дівчини, прагнення стати справжнім чоловіком —
    оберігати свою обраницю від усіляких небезпек і
    незгод, не принижувати її гідності, дотримуватися да­ної їй обіцянки.

  7. Треба знати, що кохання — духовна спільність,
    сердечна прихильність до особи іншої статі.

  8. У народному середовищі схвалюється тривале, але не затяжне залицяння юнака до дівчини.




  1. Бажане взаємне знайомство батьків юнака і дівчини.

  2. Поспішний шлюб засуджується.

  3. Примусовий — також засуджується.

  1. Юнак повинен побачити у дівчині бажані для нього риси дружини та матері, друга, господині.

  2. Дівчина повинна подумати, зважити всі «за» і
    «проти» перед взяттям шлюбу.

У нас в Україні завжди казали так: «Чо­ловік та жінка — одне діло, один дух» або «Чоловік та жінка — найкраща спілка». І розлучень майже не було. А от зараз щорічно понад 180 тисяч сімей розлучуються, тобто кожна третя сім'я.

Тому народна мудрість вчить, як берегти шлюб. Народ засуджує пияцтво, ледарство, образи, брехню, лицемірство, сварки, бійки, несправед­ливість, грубощі, ревнощі, подружню зраду, статеву розпусту,



Ідеальною, за українським родинознавством, вважається така сім'я, в якій взаємини між чо­ловіком і дружиною складаються на основі їхньої рівноправності, на засадах взаємного кохання, довіри й поваги, подружньої вірності, духовної спільності, співробітництва та взаємодопомоги у вихованні дітей. Про такі сім'ї в народі кажуть; «Живуть між собою, як пара голубів».

«Усе — і хороше, і погане — людина отримує в сім'ї", «Усі ми родом з дитинства». Ці педагогічні премудрості відомі, мабуть, усім. Тому що сім'я була, є і напевне завжди буде найважливішим середовищем формування особистості і найголовнішим інститутом виховання, що відповідає не тіль­ки за соціальне відтворення населення, а й за створення певного способу його життя.

Фактори, які впливають у сім'ї на особистість дитини, спеціалісти умовно поділяють на три групи.

Перша — це со­ціальне мікросередовище сім'ї, в якій здійснюється прилу­чення дітей до соціальних цінностей і ролей, введення їх у складнощі і суперечності сучасного світу.

Друга — це внутрі - і позасімейна діяльність, переважно побутова праця, що є могутнім знаряддям соціалізації люди­ни та її прилучення до майбутньої життєдіяльності. Ця група факторів повністю зберігає своє значення на селі, але дуже ослабла в містах, де діти зазвичай не мають постійних до­машніх обов'язків.

Третя група — це власне сімейне виховання, певний ком­плекс цілеспрямованих педагогічних впливів.

У сучасній соціальній психології прийнято поділяти всі форми взаємин між людьми на:


  • співробітництво — ідеальні взаємини, що передбача­ють взаєморозуміння і взаємопідтримку;

  • паритет— рівні, «союзницькі» взаємини, засновані на взаємній вигоді членів союзу;

  • змагання — бажання домогтися більшого і кращого в доброзичливому змаганні;

  • конкуренція— прагнення керувати іншими, подавляти їх у будь-яких сферах;

  • антагонізм — різкі суперечності між членами групи, при яких їх об'єднання має вимушений характер, зберіга­ється через сильний тиск зовні.

Природно, що найкращою формою для майбутнього відтворення є співробітництво, безумовно, якщо воно не переходить у конкуренцію. Конкурентні, як і антагоністичні взаємини, шкідливі для сім! в цілому. Але ще жахливіше во­ни позначаються на дітях:

  • дитина зростає в умовах суперечливих, неузгоджених
    вимог матері і батька;

  • духовна атмосфера сім'ї позбавлена спокою, миру,
    добробуту і стабільності, тобто необхідних умов для повно­
    цінного духовного І психічного розвитку дітей;

  • різко зростає ризик нервово-психічних захворювань дітей;

  • знижується здатність дитини до адаптації;

  • дитина не засвоює цілої низки моральних загально­людських норм;

  • у дитини дуже часто формуються суперечливі почуття
    до своїх батьків, а Інколи і вороже ставлення до одного з них.

Цілком закономірно виникає питання: чи замислюємося ми, ким для дитини повинні бути батьки? По-перше, джере­лом емоційного тепла і підтримки. По-друге, владою, ви­щою інстанцією, розпорядником благ. По-третє, взірцем і прикладом для наслідування. По-четверте, другом і порад­ником. Проте «питома вага» цих функцій у різні вікові пері­оди неоднакова. У молодшому віці «лідирує» перша функція, у ранньому і дошкільному віці — друга, у молодшому шкільному віці — третя, а з початком пубертатного періоду дедалі більшої ваги набуває четверта.

Яким чином батьки можуть завоювати у дітей старшого віку особистий авторитет, можна сказати, лише проаналізу­вавши його чотири складових. Перша з них — частота і якість контактів з дітьми. Друга складова особистого авто­ритету — поінформованість у справах дітей. Третя — ступінь розуміння і рівень розв'язання проблем особистого життя дітей при доброзичливій, терплячій і турботливій увазі до них. І четверта складова батьківського авторитету — це на­ша активність у самовдосконаленні та позитивному впливо­ві на навколишню дійсність, щоб діти завжди були в захоп­ленні від своїх батьків, пишалися ними і брали з них приклад у будь-якому віці.

Підлітковий і юнацький вік настає непомітно й швидко, і перед батьками постає проблема передачі юнакам і юнкам усього необхідного для-щастя в їхньому майбутньому сі­мейному житті. І природно, що виникає питання: а що ж має ввійти в «список» цього необхідного? На думку спеціалістів, до цього «списку» має входити:

— підвищена відповідальність молоді перед шлюбним і сімейним життям;



  • усвідомлення соціальної відповідальності батьківства і
    материнства;

  • підвищена психологічна готовність юнаків і дівчат до шлюбу;

  • надання і передача їм необхідних знань з гігієни і дог­ляду за дитиною, психологія дошкільного віку, дитячої пси­хології, психогігієни сексуального життя, основних проб­лем стосунків між подружжям;

  • посилення антиалкогольної пропаганди;

  • висвітлення питань найраціональнішого ведення до­машнього господарства, ефективної й економної організа­ції бюджету сім'ї.

Розпочинати потрібно з усвідомлення старшокласни­ком соціальної сутності сім'ї: сім'я є історично-конкретною системою стосунків між подружжям, батьками і дітьми; сім'я є суспільним явищем і підкоряється законам суспільного життя.

Висхідним моментом готовності людини до шлюбу і створення сім'ї є діяльне розуміння нею суспільної значи­мості своїх дій, визначених зобов'язаннями одного перед одним, відповідальності за сім'ю й дітей, добровільне сприй­няття неминучих у сімейному житті клопотів і обмеження особистої свободи, На жаль, розуміння цього далеко не завжди властиве сучасним юнакам і дівчатам, через що спостерігається суцільний перехід до неформальних сексу­альних взаємин, заснованих виключно на емоціях взаємин любові без кохання, без будь-яких обов'язків партнерів і, турботи про здоров'я одне одного та майбутніх дітей. Су­часна молодь часто не усвідомлює моральної відповідаль­ності, не розуміє соціальної ролі сім'ї у фізичному і духов­ному відновленні населення і трудових ресурсів, а також того, що без сім'ї, якщо вона зникне, саме існування людст­ва виявиться під загрозою.

Є тут і глибоко особисте для будь-кого із нас. Юнаки і дівчата повинні досить чітко усвідомлювати непросту істи­ну, що шлюбно-сімейні стосунки вимагають і усвідомлено­го самообмеження, відмови від багатьох Інших, нерідко ду­же привабливих людей тієї чи іншої статі. А це означає, що до створення сім'ї юнаки і дівчата мають підходити з усією відповідальністю і розумінням можливих наслідків, які спри­чинить шлюб.

Виховання і самовиховання необхідних для життя в шлю­бі якостей — одне із найважливіших завдань сім'ї і школи. Не випадково А.С. Макаренко писав, що, якщо виростаючи, дитина не навчиться любити батьків, братів і сестер, свою школу, свою Батьківщину, якщо в її характері виховані початки глибокого егоїзму, дуже важко розраховувати, що вона бу­де здатна глибоко покохати вибрану нею іншу людину. А В.О. Сухомлинський справедливо стверджував, що якоїсь спеціальної «науки любові» немає — є наука людяності.

Виділимо ще одну комплексну якість особистості як не­обхідну умову щасливого шлюбу: спрямованість на Іншу людину, що передбачає уміння і бажання розуміти її, врахо­вувати її інтереси, смаки і звички, а також цілий комплекс ви­мог, обов'язків і соціальних стандартів поведінки, якими ре­гулюється сімейне життя. До них належать:

- готовність узяти на себе нову систему обов'язків у ставленні до свого шлюбного партнера і майбутніх дітей та відповідальність за їхню поведінку і вихованість;



  • повага прав і гідності інших членів сімейного союзу,
    визнання принципу рівності в людських взаєминах;

  • готовність до міжлюдського спілкування і співробіт­ництва, узгодження взаємодії, що, у свою чергу, передба­чає високу моральну культуру;

  • вміння пристосовуватися до звичок і рис характеру іншої людини та розуміння її духовних потреб і стану.

Соціолог В.А. Сисенко ввів поняття здатності до шлюбу, що включає такі складові:

— здатність турбуватися про іншу людину, до самопо­жертви, діяльно робити добро;

- здатність співчувати, співпереживати, жаліти, тобто «входити» в емоційний стан іншого партнера, розуміти його радості і горе, хвилювання й невдачі, поразки й перемоги, знаходити духовну єдність;


  • здатність до кооперування, співробітництва, міжлюд­ського спілкування, наявність навичок і вмінь до багатьох видів праці, організації домашнього затишку;

  • висока етична культура, що включає вміння бути тер­пимим і поблажливим, великодушним і добрим, сприймати іншу людину з усіма її дивацтвами і недоліками, заглушати власний егоїзм.

Аналізуючи психологію сучасної сім'ї та педагогіку сі­мейних взаємин, потрібно враховувати, що основополож­ним фактором шлюбно-сімейного життя є кохання. Тема ко­хання хвилює людство упродовж майже всієї його історії, І ніколи воно не було для людей чимось байдужим і непот­рібним. Необхідною І ризиковано-особистою тема кохан­ня залишається і на сьогодні для тих, хто ще тільки вступає в пору кохання чи готується до зустрічі з цим прекрасним по­чуттям. Чимало юнаків І дівчат готові йти на край землі, аби знайти коханого чи кохану. І дуже гірко усвідомлювати, що далеко не до кожного із них прийде це чудо й окраса зміс­ту життя.

Як не прикро, але кожна друга молода сім'я сьогодні в Україні розлучається. Нестабільність сучасної сім'ї можна розглядати і як свідчення того, що люди з кожним роком де­далі менше згодні миритися із невдалим, на їхній погляд, шлюбом. Але куди ж поділося кохання, якщо воно було? А що робити знедоленим дітям після розлучення батьків? Зга­даємо два курйозних, але серйозних за суттю історичні свідчення. Згідно з першим із них, найдавнішим, в Англії, в одному з міст графства Есекс. Існував цікавий звичай; тому, хто міг поклястися в церкві, поклавши руку на Біблію, що уп­родовж року він жодного разу не пошкодував про свій шлюб, безкоштовно видавався в нагороду великий окорок. Літопис повідомляє, що за період з 1244 до 1772 року ви­явилось лише вісім (!) претендентів на цей почесний приз.

Надійний спосіб зберегти сімейне й особисте щастя — це підвищення моральної, педагогічної і духовної культури сім'ї, яку мають створювати високоосвічені, морально чис­ті, духовно багаті, фізично досконалі, працьовиті, зі сформо­ваною національною самосвідомістю особистості. А виховати таких молодих людей — завдання сім'ї, системи освіти і науки, культури і мистецтва за активної підтримки держави і засобів масової Інформації.

Поки що ж дійсність підтверджує, що система культури і мистецтва, телебачення та інші засоби масової інформації активно пропагують еротику і секс без обов'язків, прагнен­ня до задоволення особистих фізіологічних потреб, що ве­де до бездуховності, аморальності і розбещеності молодих людей, яких не цікавить культура сімейних взаємин і вихо­вання дітей — майбутніх громадян української держави.

Найвища з усіх чеснот християнської віри є любов. Апостол Іван в І Посланні каже: «Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому».

Ісус каже: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного» (Ів. 13, 34-35).

Правдива християнська любов полягає не тільки у любові до тих, хто нас любить та чинить нам добро, але навіть у любові до ворогів.

Апостол Павло у посланні до римлян пише: «Христос умер із любові до нас, коли ми ще були ворогами.» Ісус заповідає нам щоб ми любили так, як він, та дає нам особистий приклад найвищої любові, коли, терплячи невимовні болі від катування та вмираючи на хресті прощає і молиться з тих, хто його розіп’яв: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять».

Любов – це основа, фундамент для створення справжньої сім”ї і родини.

У Євангелії Христос дає відповіді на питання: «як нам жити, як будувати сім”ю». «Як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само».

Ми хочемо щоб нас любили, але чи ми справді любимо?

Ми хочемо щоби нас шанували, але чи ми шануємо?

Ми хочемо щоб нас розуміли, але чи ми розуміємо?

Ми бажаємо щоби нам прощали, але чи ми прощаємо?

Ми хочемо щоб до нас відносились по-людськи, але чи ми відносимось?

Св. Іван Золотоустий повчав:

«Хочеш отримувати добродійства? Роби добро іншим. Хочеш щоб тебе хвалили? Похвали інших. Хочеш щоб тобі дарували? Даруй іншим.

Не любиш терпіти образи? Не ображай нікого. Не любиш щоб тобі заздрили? І сам не заздри нікому. Не любиш щоб тебе обманювали? І сам не обманюй нікого».

Одного разу молоде подружжя захотіло покращити свої стосунки. Жінка порадила своєму чоловікові впродовж одного місяця писати на листочках усе те, що вона робить і його нервує, і вона так само буде спостерігати за вчинками свого чоловіка і при кінці місяця вони прочитають хиби одне одного, щоб зробити належні висновки.

Місяць якось дуже швидко закінчився і кожний мав чимало папірців. Після вечері вони обмінялись папірцями. Чоловік взяв кільканадцять листочків і почав уважно читати роздумуючи над кожним зауваженням: „Пізно приходив з роботи", „не уважний до моєї розмови", „не похвалив мене сьогодні", „не допоміг мені сьогодні з дитиною ", „ створив непорядок в хаті... " і так далі.

Коли жінка взяла в руки папірці написані її чоловіком вона здивувалася, їх також: було досить багато але на всіх папірцях було написано одне і те саме: „ і я тебе люблю ".

Легко любити коли не має значних проблем в родині. А якщо існують значні проблеми, наприклад: алкоголізм, насильство, розпуста, моральне приниження, тиск чи страх, дуже важко сказати „і я тебе люблю".

Ми привикли любити тільки якщо нам щось подобається чи приємне. В наших стосунках ми також привикли тимчасово любити, „поки все добре", а коли вже в житті „здається нічого доброго не має", ми кажемо, що ми вже не маємо причин любити чи ми „розлюбили".

Людина, яка була створена з любові прагне любові. Кожна людина хоче щоб її любили, і хоче любити. Тільки що правдива любов не завжди є те, що приємне.

Любов виявляється в різних людських відношеннях, а насамперед любов - це вміти прощати.

Важкі образи лишають глибокі фізичні і душевні рани. Через ті рани, важко прощати, тим більше, якщо прийшлося перенести якусь важку образу з боку близьких нам людей. Хоча ми всі розуміємо, що потрібно прощати, і що прощення - добра річ. Прощати - не легко. Якби би було легко, то всі б прощали, і то постійно.

Прощати не означає, що ми більше не відчуємо болю, що ми зразу забудемо про ту чи іншу погану подію, не означає, що також ми повинні дозволяти подібні образи.

Слово "прощати" означає витирати начисто, помилувати, анулювати борг. Прощати - означає відпустити провину і приймати людину такою якою вона була перше ніж провинилася. Пише пророк Міхей ,»Бог не затримає гнів свій повіки, бо любить милосердя. Він знову змилосердиться над нами, розтопче наші безаконня". Та Єремія пише: „Слово Господнє: Я бо прощу їхню провину, гріха їхнього не згадуватиму більше".

Око за око, зуб за зуб, як диктує Старий Завіт. Але вище за справедливість є милосердя. Вище за покарання є прощення. Соломон у тому ж самому Старому Завіті диктував: „Голодний твій ворог, ти хлібом нагодуй його, хоче він пити, подай йому води". А псалом каже: „Щасливі ті, кому відпущені гріхи".

Прощати - це не людський, а Божий вчинок.

Притягаючи нас до Себе Своєю любов’ю Бог вчить нас бути подібними до Нього. Тому, по нашій духовній дорозі до Нього потрібно нам чим швидше навчитися прощати.
Дім для людини є чимось більшим, ніж просто житлом. В наш час дім - це не лише притулок від дощу, холоду чи вітру. Власне помешкання дає змогу задовільнити значну частину фізичних і духовних потреб людини.

Це те комфортне місце, де кожного з нас чекають, люблять, готові допомогти, де є однодумці в порозумінні, де можна відпочити душею й тілом від всіх життєвих негараздів, де панують взаємоповага, взаємна моральна відповідальність, спільна культура. Це місце, де живе сім'я, - найбільш надійний міні-притулок особи.

Кожна сім'я погодиться у справедливості англійської мудрості: „Мій дім - моя фортеця". Але найпростіше помешкання стає домом лише тоді, коли у ньому живуть люди.

Тому суть „сімейної фортеці", яка показує на комфортабельність та безпеку, не має відноситися до будівельних матеріалів чи способу захисту будівлі, а радше до її мешканців, які живуть в гармонії. Чоловік і дружина, які живуть одне для одного, які віддають своє життя одне одному і життя яких не просто спільне, а значною мірою єдине, створюють сімейну фортецю.

Але проблемою більшість сучасних сімей є невміння увійти в цю гармонію, і часто стається що люди, які живуть разом, залишаються самотніми та навіть чужими. Так що, незважаючи на безпеку конструкції на благо усіх мешканців, дім може перетворитися у домашню тюрму чи сімейне пекло.

Побудувати дім - це справа пов'язана з багатьма складностями. Вимагається відповідного дозволу, певного досвіду у будівництві, добрих співпрацівників-будівельників і не малих коштів, а утримувати його довгий час також забирає великих зусиль та видатків.

Принципи побудови власного дому також можна використовувати для того, щоб показати, як успішно будувати власну сімейну фортецю, тобто подружжя.

Багато хто хоче одружуватися чи виходити заміж, але мало хто задумується про те, чи у них є все необхідне для того, щоб розпочати такий важливий життєвий проект. Слушне зауваження маємо ще з Біблії: „Хто з вас, коли захоче збудувати башту, не сяде перше й не порахує видатків, чи має чим закінчити, щоб часом, як поставить підвалину та не спроможеться скінчити, усі, що бачитимуть те, не почали сміятися з нього, мовляв, цей чоловік узявся будувати, та не міг закінчити!" (Лк. 8, 28-30).

Існує певний підхід до зведення будинку: розумний вибір земельної ділянки, геологічне дослідження землі, удобрення архітектурного проекту, узгодження відповідного кошторису, закладання фундаменту, споруджування стін та покрівлі, огорожі або системи безпеки.

Подібний і підхід до подружнього життя: розумний вибір партнера, дослідження особистості партнера, розважання над вимогами подружжя та над відповідними особистими можливостями їх виконувати, переконання у любові, укладання нерозривного шлюбу, захист подружнього життя згідно з засадами моралі.

Але добре укладене подружжя - це не страхування щастя, що забезпечує безтурботне життя. Навіть, якщо людина усе зробила для того, щоб сім'я була міцною та непохитною, завжди існують елементи ризику та непередбачені фактори, які зможуть в одну мить змити з лиця землі те, чого вона довгі роки старанно будувала.

Розкриваючи проблематику цієї однієї миті, а саме припинення шлюбу, цікаво: коли починаються тріщини у сімейній фортеці? З яких причин наступає припинення спільного життя? Занадто часто стається, що люди одружуються не свідомо, безвідповідально, без доброї сформованої дозрілої оцінки про наслідки свого вчинку, без необхідного правдивого мотиву для шлюбу, що спричинює розколини чи руїну подружжя.

Тому, хотілося нагадати, що перший принцип захисту сімейної фортеці - це любов.

Сьогодні у багатьох людей розвивається егоцентрична думка про подружжя, де пріоритет надається людському суб'єктові. Різні види подружнього життя представляють таку егоцентричну природу шлюбу, де особа - „я", стає центром подружнього життя. У такому подружжі можна зустріти відношення між подругами „я - ти".

Егоцентричне подружжя маємо тоді, коли особа, яка вибирає співжиття з іншою особою, усвідомлює та передбачає: якщо життя буде неуспішним, то вона може вийти з невдалого співжиття розлученням. Якщо життя стає нестерпним, немає добробуту, немає дітей, панують сварки та бійки, особа починає думати навіщо вона одружилася? Відповідь здається простою - щоб бути щасливою, мати дітей, радіти життям. А якщо подружжя не дарує особі очікуваного, вона виходить з того шлюбу, щоб знайти своє щастя, добробут, народити дітей в іншому шлюбі. Егоїзм у всіх його видах прямо і радикально протиставляється принципам подружжя. Тому така особа і блукає від одного невдалого шлюбу до наступного, аж поки не знайде очікуваного.

Особа, яка укладає своє подружжя, і передбачає що в разі якогось незадоволення, можна припинити своє спільне життя, укладає його заради власних інтересів, власного добра, власного щастя. Така особа вважає, що у шлюбі можна виконати свою життєву функцію. Вона думає, що сам шлюб служить для того, щоб надати їй все, чого вона від нього очікувала, і якщо через певний період часу ця особа розчаровується І бачить, що шлюб не виконав своєї функції - вона з нього виходить і шукає джерело іншого щастя, інший шлюб. І тому молоді пари після перших років спільного життя роблять висновок, що цей шлюб їх не задовІльняє (з різних егоцентричних причин), і виходять з нього. Вони базують своє спільне життя на тому, що можна щось використати із свого подружжя. А постійне використання доводить до охолодження стосунків. Тому ми чуємо, як молоді пари говорять про те, що вони не підійшли один одному для спільного життя, або що вони просто розлюбили одне одного.

Подружжя, натомість, - це інституція, в якій сім'я знаходиться в центрі або на першому місці. Особи, які вибирають таке подружжя, повинні знати, що не вони вимагають чогось від свого подружжя, а саме подружжя вимагає від них. А що саме вимагає від нас подружжя? Істотними вимогами подружжя є: підтримування спільності життя (означає бути завжди разом), взаєморозуміння, взаємна любов, вірність, бажання народжувати та виховувати дітей. Найбільша вимога подружжя - жертва. Сім'я вимагає жертви. Особа, яка бачить сім'ю на першому місці у своєму житті, готова на все задля неї: працювати, зносити кривди, прощати, бути чесною, доброю; вона готова покинути свої мрії та бажання, вона згідна віддати все, жертвувати всіма своїми силами, своєю власною долею.

Але подружжя - це не страхування щастя, що забезпечує безтурботне життя. Кожна любов несе із собою певний ризик страждань. З'єднуючи своє серце з коханою людиною, ми піддаємося ризику зносити страждання через нещастя, якщо щось трапляється з коханою особою, або розлуку у зв'язку з її смертю. Ми свідомі того, що ми не живемо у раю, а в світі, де щастя обов'язково огорнуте лихом. Ісус не усунув страждання з нашого світу, Він надав йому нового значення. Тому все велике та важливе пов'язане з ризиком і закликає до сміливості та героїчного духу. Тільки герої ставлять понад усе свої життєві принципи.

Чи можливо, щоб дві особи щасливо жили разом необмежене довгий час?

Так, можливо, якщо вони люблять одне одного!

Є різні види любові: сердечна прихильність, прив'язаність, яка існує між близькими друзями; глибока приязнь, викликана родинними зв'язками; романтичне кохання. Але правдива любов - лагідна, неначе матері до дитини; ніжна любов, неначе нареченого до його нареченої, але одночасно однаково і сильно ревнива любов. Перш за все ця любов не карає, а прощає; це любов, яка воліє зустріти, піти на зустріч, допомогти, якщо потрібно віддати своє життя. Це неймовірна любов: щось повністю нове і перед тим не знане у всьому світі. Між чоловіком і жінкою у подружжі повинні розвиватися усі ці види любові, але найголовніше, вони повитті жити справжньою любов'ю. Це несамолюбне бажання робити іншим те, що правильне і добре, без різниці, заслуговують вони цього чи ні. Така любов спонукає до міцніших стосунків, де народжуються повага, прощення, взаєморозуміння.

Любов є вимогливою. Так! В наш час людям потрібно наново відкрити цю вимогливу любов тому, що вона - справді міцна основа сім'ї, основа, здатна „все перетерпіти".

„Хто по-справжньому любить свою дружину, той кохає її заради неї самої, той щасливий від того, що може збагатити її даром самого себе".

Коли у подружжі чоловік і жінка взаємно віддають себе і приймають один одного у єдності одного тіла, логіка „щирого дару себе" стає частиною їхнього життя, без цього подружжя стає порожнім.



Багато хто, прочитавши (послухавши) ці роздуми, збагне, що не тільки потрібна старанна особиста підготовка до сімейного життя, а для успішного підтримування шлюбу необхідно дотримуватися суворі вимоги подружжя, без яких нерозумне і марне будівництво сімейної фортеці.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка