Одне із основних завдань школи виховати творчу особистість



Сторінка6/6
Дата конвертації16.04.2016
Розмір0.93 Mb.
1   2   3   4   5   6

Використання спадщини В. О. Сухомлинського

на уроках читання.
Семенюк Ю.М., вчитель початкових класів навчально-виховного комплексу "загальноосвітній навчальний заклад І–ІІ ступенів- дошкільний навчальний заклад" с.Берестяги Гайворонського району
Іскра, яку кидає вчитель у свідомість дитини, здатна запалити вогнище лише тоді, коли, образно кажучи, вона не ось тільки, а горіла не один день і не один рік у його думках. Іншими словами, вогнище живої думки у свідомості своїх вихованців запалить лише той педагог, який знає у сто разів більше, ніж вимагає цього обов’язкова програма.

В. Сухомлинський


В. О. Сухомлинський – людина, педагог, директор сільської школи який, за відносно коротке життя, зумів своїм талантом і працею піднятись до висот світової педагогіки, увійти в наступне покоління з таким наробком, який під силу кільком інститутам.

У вчительській професії Василь Сухомлинський виділяв дві ідеї – учитель насамперед особистість, учитель і учень живуть один в одному. Він у масовій, і на перший погляд, непрестижній професії розкрив глибини духу і мислення, практично довів можливість всебічного виховання дитини в умовах взаємопроникнення школи і середовища. І завдання вчителів докладати ще більше зусиль, щоб не лише досліджувати, а й розширювати і доглядати освітянське поле засіяне зернами ідей Сухомлинського.

Сучасна педагогіка розглядає і його самого і його педагогічну спадщину в розвитку, у контексті сучасної дійсності. Величезне значення і сьогодні і в майбутньому має і матиме його літературно-педагогічна творчість, той дидактичний засіб, який дав змогу йому, як тонкому знавцеві дитячих душ, психології впливати на учнів засобами художнього слова, якими володів досконало. Його художні твори, написані для молодших школярів, позбавлені прямого дидактизму. Вони спонукають розум і почуття дитини до аналізу вчинків літературних героїв, до відповідних висновків, викликають бажання наслідувати їх або, навпаки, чинити по-іншому.

Настільною книгою у моїй педагогічній праці є збірка Василя Сухомлинського "Казки школи під голубим небом". В ній твори об’єднує одна спільна тема – стосунки між дітьми і близькими людьми. Ними виховую позитивне ставлення до батьків та рідних, до своїх обов’язків, до праці, наповнюю дитяче серденько чуйністю і засуджую черству душу. В оповіданнях не говориться прямо – що добре, а що погано. Ми самі робимо висновки: чому у мами з’явились сиві волосинки, чому вона може плакати, коли проводжає чи зустрічає своїх дітей, як проявити чуйність і піти у сусіднє село по глибокому снігу за лікарем для матусі, чому не потрібно соромитися того, що у твоєї бабусі тремтять руки, чому дуже легко образити своїх батьків, але важко цю образу потім забути. Ці твори повчають бути завжди чуйними й уважними до найрідніших людей.

Особливу увагу я звертаю на твори, в яких Сухомлинський порушує важливі проблеми сімейного виховання: стосунки дітей з матір’ю, їхнє ставлення до рідної неньки. Вони виховують повагу до найріднішої людини, учать цінувати її працю, розуміти значення матері в сім’ї, в суспільстві. Мудрі ідеї виховання поваги й любові до матері по своєму розробив Сухомлинський у художніх творах: "Чому мама тепер плаче?", "Хто кого веде", "Прийшла мама", "Сиві волосинки", "Моя мама пахне хлібом".

Наслідуючи Сухомлинського створюю культ неминущого: Матері, Вітчизни, Книги, Хліба. В цьому він вбачав головну умову розвитку громадянських якостей особистості, основа високої культури людини. Невеличке за розміром оповідання "Дідова колиска", формує у дітей поняття Батьківщини суто побутовим предметом – дитячою колискою, в якій колись колихали дідуся сучасного хлопчика. Навчаю дітей пам’ятати про предків, пишатися своїм родом, Батьківщиною. "Наша сучасна колиска – це наше рідне село, рідна хата, мати, батько. З рідної хати починається для нас Батьківщина" Одним найбільш значущим людським почуттям, яке робить людину людиною, є совість. Непросто формувати уявлення про це почуття, розуміння його сутності в молодших школярів. І це досягається поступово. Дитина повинна співчувати, переживати різні морально-етичні ситуації, в яких проявляється її або чиясь совість ("Як Наталя у лисиці хитринку купила")

Молодші школярі досить часто ставлять перед учителем і батьками запитання щодо філософії життя, місця кожного на землі. Відповіді на ці запитання шукають і в школі, і вдома ("Як же все це було без мене?", "Соловей і Жук"). Оповідання змушує замислитись над сенсом життя і мам, і татусів, і дітей.

Василь Сухомлинський у своїх творах часто піднімає питання етики дитячого спілкування, шкільного співжиття. Темі, як вживається "дитина з фізичними вадами в умовах не спеціальної, а загальноосвітньої школи" присвячене оповідання "Горбатенька дівчинка". Це не рядовий, звичайний текст. І в школі вчитель, і вдома батьки допоможуть дітям одержати на все життя гарний урок – урок співчуття до ближнього, співпереживання і бажання виявити йому підтримку. І так хочеться, щоб наші сучасні вихованці теж витримували іспит на людяність.

Для нас, педагогів, яскравим прикладом є любов Сухомлинського до рідної мови. Як багато уваги він приділяв роботі над словом, що має бути стрижневою опорою в процесі мовленнєвого розвитку школярів. Яскравим прикладом того, як Василь Олександрович навчає не лише учнів, а й учителів ставитися до слова не як до граматичної одиниці, а насамперед як до лексичної. В оповіданні "Я хочу сказати своє слово", звучать слова: "небо ласкаве…, небо сумне…, небо тривожне…,небо дихало, грало, трепетало, як жива істота". Тонкий психолог, Василь Олександрович змушує молодших школярів вслухатись в українське слово. В оповіданні "Сьома дочка" йдеться про те, як виражали доньки свою любов до матері, з якою були розлучені цілий місяць. Одна скучала "немов маківочка за сонячним променем", друга чекала її, "як суха земля чекає краплини дощу", третя плакала за нею "як маленьке пташеня за пташкою"…. Але всі ці гарні слова враз поблідли порівняно зі справжнім виявом любові до матері сьомої дочки, що виразилась не в словах, а в її простих діях: вона зняла з ніг матусі взуття і принесла їй води в мисці – помити з дороги ноги.

Дійовими особами оповідань В. Сухомлинського найчастіше бувають учні. Нам, вчителям початкових класів, доводиться весь час спостерігати за поведінкою дітей, аналізувати їхні вчинки, а згодом з дітьми обговорювати, робити висновки, щоб інші могли визначити, як поводитись в схожій ситуації. На уроках читання казки, оповідання, разом з дітьми визначаємо головну думку твору, пропоную сказати, які почуття виникли в дітей під час читання, прошу висловити своє ставлення до дійових осіб. У кінці уроку діти добирають прислів’я, яке висловлює головну думку твору:

- Слухай батька й неньку, буде тобі крізь гладенько.

- При сонечку тепло, а при матері добре.

- Гни дерево поки молоде, учи дітей поки малі.

Ознайомлюючи дітей із творами Василя Сухомлинського, звертаю увагу на портрет вчителя, вихователя, письменника. Важко переоцінити його творчий доробок. Він є автором багатьох праць, як для дорослих, так і для дітей. Оповідання створені видатним педагогом, несуть у собі любов до природи, людей, тварин, до життя; енергію доброти; спонукають до роздумів.



Василь Олександрович говорив "Це щастя бути вчителем, бо завжди повторюєш себе в дітях". І це справді так. Великий педагог живе в нашій пам’яті, продовжує себе в наступних поколіннях. На прикладі свого власного життя В. Сухомлинський учить нас, дорослих і дітей переживати почуття радощів чи суму, співчуття чи гордоті, ласки чи ненависті, учить своїми творами, як жити на світі, як бути справжньою людиною, як творити і любити добро на цьому світі.
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка