Одна порада замість вступу



Сторінка1/9
Дата конвертації02.05.2016
Розмір1.55 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9
ОДНА ПОРАДА ЗАМІСТЬ ВСТУПУ

Я не заперечую того факту, що існує категорія людей, котрі через певні генетично закладені особливості, або з причини неправильних уявлень про героїзм (це особливо помітно серед молоді) свідомо порушують ті чи інші загальноприйняті норми або параграфи закону. Водночас, наситившись кількарічним спілкуванням з правопорушниками й злочинцями, почуваюсь зобов'язаним засвідчити, що штовхнути людину на порушення тієї чи іншої статті Кримінального Кодексу або «загальноприйнятої норми поведінки», може тяжкий побут, обставини, незнання законів (трапляється й таке нині), або принципове (це стосується й мене особисто) небажання дотримуватись чинного законодавства. Одні відчувають докір сумління, інші пишаються цим. Значний відсоток «переступивших межу» чинили злочин свідомо, проте чимало довідуються про це лише після того, коли на його зап'ястях клацнуть кайдани. Дехто «вдається до неправомірних дій» з певних (відомих лише йому та, можливо, втаємниченим), міркувань, а решта навіть не приховують меркантильної зацікавленості. Кількарічне вимушене спілкування та співіснування з підслідними, підсудними та засудженими, засвідчили: більшість людей від природи не є злими чи добрими, надто дурними чи надто розумними, а надзвичайно обдарована людина — така сама рідкість, як абсолютно безсовісний насильник. Особисто мені таке спілкування дало можливість скласти уяву про те, що саме робить одних убивцями, інших благодійниками, а більшість — невдоволеними. Та є факт: люди порушували, порушують і ще довго порушуватимуть Карний Кодекс. Не дивуйтесь, але серед осіб котрі опинились на лаві підсудних й за гратами реально зустріти представників усіх соціальних прошарків та професій. Навіть тих, хто вчора приймав законодавчі акти, або власноруч позбавляв волі інших. Боротись з цим явищем лише репресіями — абсурдно й безперспективно. Як на мене, необхідні спільні зусилля всих гілок влади (законодавчих й виконавчих органів), психологів, громадських та політичних середовищ, духовенства, а головне - саме бажання широкого загалу позбутись (або принаймні суттєво зменшити та ослабити) одну зі своїх болючих виразок. Зайве вдаватись до простраційних псевдофілософських демагогічних монологів й дискусій довкола старих як світ, й донині не вирішених запитань: чи стає суспільство кращим, коли якийсь бідолаха потрапить до в'язниці? Нині наважуються зловживати позбавленим однозначної відповіді питаннями: хто взагалі? кому? що? і яким чином - завинив? Злочинець перед суспільством чи суспільство перед «схибившим з істиного шляху»? Не бажаю когось виправдовувати, а комусь нав'язувати свою думку. Попри те, послуглвуючись власним досвідом мушу засвідчити: дуже часто можновладці, працівники державних, силових та виконавчих структур своїми діями (або бездіяльністю) самі штовхають на порушення чинного законодавства. Саме тому від однієї поради не втримаюсь: не провокуйте, панове.




ПРО КОЕФIЦIЄНТ КОРИСНОСТI ВІД НАЦІОНАЛЬНОГО КРИМІНАЛУ

Ой-йой-йой! Яка прикрість! В часі Вашої відсутності хтось, не спитавши дозволу та не отримавши згоди, відвідав Ваше помешкання, й позбавив Вас заощаджень, кришталевого й фарфорового посуду та іранського килимка. Співчуваю. Це справді прикрість. Пробачте мене за недоречне (на перший погляд) зауваження, та я б радив відразу подумати над причиною халепи. Пригадайте: можливо, кілька днів чи тижнів тому Ви необачно (а можливо і свідомо, прагнучи “набити собі ціну”), похизувались у присутності сторонніх власним матеріальним добробутом? Якщо так, то Ви, самі того не бажаючи, спровокували заздрісних недоброзичливців. Дозвольте ще одне запитання: як Ви ставитесь до творчої спадщини Тараса Шевченка? Особливо до його заклику “...і чужому научайтесь...”? Не погидуйте повчитись у мудрих англійців, і втільте в життя їхнє прислів`я “Моя оселя — моя фортеця”. Ну як? Ви все обмізкували й зважили? Сподіваюсь, у майбутньому Ви не “розслаблятимете булки” (не втрачатимете пильності).

Як Ви вважаєте, чому більшість держав у корені власної назви мають ім`я етнічної спільноти (нації), котра здавна заселяє її терени? Загальновідомо: держава — інституція, що має гарантувати збереження національної ідентичності автохтонів, тобто тієї етнічної спільноти (нації), що дала ім`я державі. (З певних об`єктивних причин сучасна українська політична та економічна еліти не виконують покладених на них Творцем, нацією й природою обов`язки, але їхні злочинні дії не є правилом для цивілізованих народів). В ідеалі, делегуючи обраних до законодавчого органу влади представників тих чи інших політичних, громадських та економічних середовищ, нація сама формує власне внутрішнє життя й зовнішню політику. Держава має гарантувати загалові матеріальний добробут, захист честі й гідності всієї етнічної спільноти (нації) й кожного громадянина зокрема. Так мусить бути в ідеалі, й до цього прагнуть і прямують цивілізовані європейські народи. Прикро визнавати, але з серпня 1991 року (від початку відновлення української держави) постколоніальна, посткомуністична, постокупаційна адміністрація, не маючи на те жодного юридичного й морального права, посівши всі гілки влади, самопроголосила себе політичною й економічною елітою. Дійсність засвідчила: забаганки можновладців й потреби українського народу є цілком полярними.

Досконалий лише Господь. Падали в гріх звичайні смертні й Божі обранці: цар Давид, його син Соломон, ангели. Позаково, що значний відсоток громадян постсов`єтського простору не соромиться (незалежно від майнового й суспільного стану) порушувати чинний Карний Кодекс. Ніхто й ніколи (окрім Бога) не довідається про зміст Ваших думок і причини, що спонукали до тих чи інших вчинків. Ви любите Батьківщину й щиро зичите їй і народові суцільних гараздів. Ви розумієте, що “земна мандрівка” (життя в цьому грішному світі) це лише Господнє випробування на право перебувати з Ним після фізичної смерті, але Вас жахає кількість співвітчизників-співплемінників, котрі з вини недолугих політиків, мов дурна отара, бредуть на вірну загибель (“туди, де плач і скрегіт зубів”). Вас справедливо обурює безпринципність, продажність і запобігання перед бездумним натовпом владної верхівки й Ви не розумієте, чому вчорашні зрадники-колаборанти продовжують грабувати Україну, маскуючи власні злочини вболіванням за долю народу. Вас шокує беззаконня, що чинять правоохоронці, продажність журналістів і твердолобість міністерських челядників. Якщо Ви не пустомеля й прагнете змін, врешті-решт Ви зважитесь на вчинок. Не соромтесь і не зневірюйтесь, якщо “загал цього не сприйме”. В серпні 2004 року мої побратими заклали на одному з київських базарів вибухівку. “Шокована громадскість” і тогочасна верхівка (час показав, що й нинішня також), розцінили їхній вчинок як терористичний акт і кримінальний злочин. Внаслідок вибуху київська міліція (нехай і тимчасово) позбулася одного з джерел незаконного збагачення. Прагнучи приховати від чесних платників податків власну бездіяльність і свідоме покривання безлічі вчинених з їхнього відому злочинів, “правоохоронці”, самі того не бажаючи, вимушені були розпочати понад сто кримінальних справ супроти нелегалів-мігрантів, торгашів наркотиками та контрабандною продукцією. Квартет “троєщинських терористів” порушив Карний Кодекс, але чи вчинили хлопці злочин? Стверджую, що ні. Злочин чинить той, хто засуджує дії небайдужих до долі Батьківщини патріотів. Аналогічними до “троєщинських терористів“ міркуваннями керувались і боївкарі ОУН в 1932 році, грабуючи банк в Городку Ягеллонському. Двом з них (Біласу й Данилишину) за пограбування й вбивства польський окупаційний суд виніс смертний вирок, але в день страти в багатьох церквах Галичини били в дзвони й правили службу. Опір окупантам і насильникам (незалежно від зовнішньої форми) завжди викликав в українців захоплення й підтримку. Понад двадцять років змагав з московськими окупантами та їхніми лакеями з числа жидів і поляків Устим Кармелюк. Його вбивця отримав з рук московського царя золоту каблучку (як винагороду), але ім`я народного месника (а він не соромився й грабувати) довіку асоціюватиметься з національно-визвольним рухом.

Зафіксована на клаптику низькоякісного туалетного паперу “незалежність” жодним чином не дає нам підстави стверджувати, що Україна стала такою насправді, оскільки вона не є суб`єктом міжнародної політики, а українці не є господарями на власній землі. Події, що відбуваються в політичних колах, виходять за рамки будь-якої моралі. Торгуючись національними інтересами й свідомо погоджуючись на роль обслуговуючого персоналу зовнішніх чинників, українські політики змагають за міністерські портфелі, парламентські крісла та посади у виконавчих структурах. Донині жоден з них не був притягнутий до кримінальної відповідальності за зраду Батьківщини. (Як на мене, цей злочин є найтяжчим). В усі часи зростання злочинності було пов`язане з падінням моралі. Про яку мораль може йтися, коли з екранів телевізорів та шпальт періодики розголошуються таємниці приватного життя, пропагуються шахрайство, різноманітні форми крадіжок, контрабанда, незаконна підприємницька діяльність, статеве розбещення, а книжкові ятки цілком легально пропонують написані москвинською мовою вульгарні, брутальні й кримінальні “детективні романи”? Стверджую: все це стає підручником для духовно необтесаних підлітків. Гнила й наскрізь трухлява українська владна верхівка спочатку узаконила пропаганду зла й гріха, а потім тим самим законом позбавляє волі тих, хто вгледівши зло й гріх, втілює їх в життя. Гідний подиву факт упередженості української феміди. Її каральний меч безжалісно стинає голови рядових виконавців злочину, але він жодного разу не впав на голови “законослухняних” спокусників й ініціаторів.

Не полінуйтесь поспостерігати за діями і поведінкою “іноземних інвесторів”. Навіть неупередженого погляду досить, аби зрозуміти, що до нас ставляться з неприхованою зверхністю. Чужинців жодним чином не турбують і не цікавлять проблеми й потреби нашого народу. Українців і Україну сприймають як знаряддя заробітку. Вас влаштовує роль предмета, з яким працюють? Мене — ні. Я обурений тим, що окремі нинішні національні й наднаціональні потуги перетворили весь світ (Україну також) на арену змагань за виготовлення й збут продукції. Я не хочу, аби хтось, не питаючи моєї згоди, вимагав від мене чинити наперекір власному сумлінню й Божим Заповідям, а зденаціоналізовані гермафродити від мого імені й від імені багатостраждального українського народу жебрачили позики в валютних фондах сумнівної репутації. Як і в часі Другої Світової війни, Україна продовжує перебувати в ролі об`єкта змагань між зовнішніми чинниками. Змагаючись за панування, хижа Московщина й підлий англо-саксонський світ влаштували на нашій землі “вертеп розбійників”. З цієї причини я прошу Вас не поспішати засуджувати українців, котрі, виїхавши на заробітки до США або Росії, гуртуються там в “бригади” (ватаги) й здобувають кошти крадіжками, грабунком і шахрайством. Певний відсоток здобутих таким чином купюр й асигнацій потрапляють до кишень їхніх рідних в Україні. Не заважайте їм найпримітивнішим способом хоч би частково відновлювати справедливість. Запевняю Вас: душі “українських бандитів” — не бездушні колоди. Свого часу доля звела мене з “рекетирами” (здирниками), котрі контролювали митницю на ділянці українсько-польського кордону. Більшість з них були звичайнісінькими галицькими й волинськими хлопцями. Спільно з ними я “штрафував” “бариг” (гендлярів), які везли на продаж в Україну болгарські парфуми, сірійські бюстгалтери й турецькі джинси. За “підрив національної економіки” платили й американськими долярами, і українськими гривнями, і польськими злотими. Для водіїв російських автомашин і на хамовитих вихідців з окацаплених регіонів України діяла окрема (зрозуміло, що вдвічі вища від звичайної) такса. В моїй присутності зухвалому “рускоязичному кієвляніну” розбили пляшку об голову й порізали ножем обличчя. (Він набрався нахабства протестувати й погрожувати). Мені відомо, що на зароблені таким чином гроші, один з “рекетирів” збудував неподалік від Луцька кав`ярню. Невже збагачувати економіку України й поліпшувати добробут її громадян злочин?

Не важко здогадатись, з чиєї подачі підконтрольні різноманітним політичним, окремим національним і чисельним наднаціональним потугам «засоби масової інформації» (знаряддя одурманення й виховання збочених смаків) активно культивують й експлуатують таке поняття, як “суспільна думка”. За посередництвом цієї абстрактної “думки” приймаються й втілюються в життя закони, що радикально змінюють притаманний для нашого народу ритм життя. Мені не відомо, чим керувалась Верховна Рада, відміняючи графу про національну приналежність у паспортах. Та я на кожному кроці чую про сіцілійську мафію, неаполітанську камору, чеченські бригади, японську якудзу й китайські тріади. Розслідуючи злочин, працівники органу дізнання, насамперед з`ясовують національну приналежність злочинця. Знання особливостей національного менталітету полегшують оперативно-пошукові заходи.

Мешканці Києва, Одеси, Донецька й Харкова на власній шкурі відчули, що означає “бєзпрєдєл” (свідоме ігнорування всіх норм пристойності й моралі) вихідцями з Кавказу. Попри споконвічну ненависть між вірменами й азербайджанцями, осетинами й інгушами, чеченцями й грузинами, в керівників етнічних кримінальних угрупувань вистачило розуму, аби усвідомити, що перенесення бойових дій в Україну (рівно як і в Росію) виявиться для всіх них згубним. У цій війні не буде переможців. Чітко поділивши “сфери впливу”, “чорнозаді”, мов упирі, присмоктались до тіла автохтонів (українців) і нещадно висмоктують усі соки. Горбоносі грузини, підлі вірмени, смердючі азербайджанці, віроломні осетини, хтиві аварці та дикі чеченці й інгуші, в Україні “пустилися берега”. Окрім “традиційних” кримінальних угрупувань, у великих містах України існують і діють “національно-культурні товариства” в`єтнамців, арабів, вихідців з Африки (нігерів), латиноамериканців (гусаносів), китайців, курдів, корейців тощо. Від самих початків своєї “національно-культурної” діяльності вони займались розповсюдженням наркотиків, контрабандою й торгівлею краденим. Дезорганізовані «розвалом імперії зла» правоохоронці (міліція й перейменоване в СБУ КГБ) не чинили чужинцям жодного серйозного спротиву. Навпаки, силовиків чомусь влаштовував такий ненормальний стан речей. (1994 року я мав довгу й малоприємну “профілактичну співбесіду” з офіцером СБУ, за нанесення “особі кавказької національності” тілесних ушкоджень. Духовного нащадка й послідовника садиста Дзержинського жодним чином не турбував той факт, що “потерпілий” займався здирництвом).

Цілком протилежна ситуація склалась на Західних теренах України. Свого часу львівський “авторитет” Завінський кинув гасло “Львів для українців”. До боротьби з “чорною заразою” долучились майже всі громадські й політичні середовища. “Хачиків” (особливо чеченців і азербайжанців) стріляли й гамселили немилосердно. Порівняйте стан криміногенної ситуації в Західних й Південно-Східних регіонах і Ви переконаєтесь в єдиноправильності позиції Завінського. Його хлопці донині щедро офірують на відбудову поруйнованих московсько-большевицькими окупантами храмів, відверто конфліктують з кавказькими й московськими “законниками” (керівниками злочинного світу), й (як це не смішно й абсурдно звучить) протистоять безконтрольній приватизації. Аналогічно вчинила й Івано-Франківська “братва”. Ніким не кликаного чеченського бригадира-командира Како Махаурі та його посаджену в японські джипи “бригаду” козолупів зустріли, як прийнято стрічати непроханого гостя. Скажіть мені на милість: невже розумна й порядна людина засуджуватиме нащадків славних опришків? Як я маю ставитись до колишнього КГБіста (а нинішнього СБУшника), котрий в часі урочистого мітингу з нагоди Дня Незалежності розпитував мене про обставини й причини вбивства вищезгаданого “звіра”?

Щедрим на пожертви для українських церков та патріотичних середовищ був і киянин Петро Хмарук. Його принципова позиція, дієве протистояння чужонаціональному (насампепед російському) криміналові, викликали скажену лють у тих, хто навіть після проголошення Україною незалежності, продовжував з лакейською слухняністю виконувати вказівки Кремля.

Дозволю собі навести й інші приклади. В 20-30 роках минулого століття криміналітет новопосталих балтійських держав (Литви, Латвії й Естонії) найактивніше протистояв російським білоемігрантським зграям, й врешті-решт витіснив їх. Усе награбоване лишалось у Прибалтиці, а не текло до американських, німецьких, чи швейцарських банків.
Проте повернімось в нинішні нерадісні реалії. Не з вуст сторонніх, а з власного досвіду почуваюсь зобов'язаним засвідчити: під сучасну пору значний відсоток “потерпілих” від дій кримінальників становлять особи, котрі нажились нечесним шляхом. Невже Ви проти “перерозподілу награбованого”? Так, це нечесний і далекий від ідеалу шлях. Але чи творите Ви кращу альтернативу?

Дослідження гентиків науково обгрунтували задеклароване ще в «Старому Заповіті» застереження від гріховного трибу життя. Наслідки непослуху Господній Волі (здоровому глуздові) — трагічні. З причин певних генетичних аномалій (гріховності предків) народжуються люди котрі прагнуть безугавного конфлікту з суспільством. Але відсоток таких вкрай низький. Решта вдаються до криміналу з причини недолугості Конституції й законів, безчесності та безпринципності можновладців, відсутності змоги чесним шляхом досягнути бажаного.


Підсумовуючи викладені думки доходжу наступного висновку:

1) Національний кримінал спонукає загал до повсякчасного вболівання за особисту безпеку.


2) Протистоїть чужинському засиллю.
3) Змушує “працювати” “незадіяні” кошти.


ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

Буду прикро враженим, коли довідаюсь, що попереднім розділом зромантизував для Вас кримінальний триб життя. Навчіться аналізувати події й не будьте бездумним всепоглинаючим слимаком. Майте на увазі: верхівка мафії (зорганізованого криміналітету) — це працівники Апарату Президента, його охорона, Кабінет Міністрів, розвідка, контррозвідка, армія й керівники депутатських фракцій. Їхня мета — неподільно контролювати всі прибуткові галузі. Остерігайтесь “ходячих легенд” і тримайтесь на відстані від “невловимих” і “незасвічених”. Таких під сучасну пору практично не існує. Обставини примушують шукати «дах» (прикриття) серед можновладців. Не вірте й КГБістським і міліцейським баєчкам про блакитнооких ідеалістів-розвідників. Насправді все набагато складніше й заплутаніше, й водночас до сліз і сміху простіше. Ще з часів царату й ЧК-ГПУ-НКВД російські “правоохоронці” (а нинішні українські СБУшники й міліціонери є їхніми прямими й безпосередніми спадкоємцями) тісно співпрацювали з верхівкою “закононеслухняних”. Непідконтрольних просто нищили. Знаменитий терорист Азеф був водночас агентом царської охранки й організатором найгучніших терактів. Колишній начальник служби безпеки батька Махна Льова Задов у 20-х роках працював слідчим ГПУ, а вбивця Степана Бандери (агент КГБ) Богдан Сташинський в молоді роки належав до юнацької сітки ОУН. Сучасна історія дала нам чимало прикладів, коли “революційні вожді” найрадикальніших партій виявлялись агентами й стукачами. З одного боку ці люди були безкомпромісними борцями з системою, а з іншого — звичайнісінькими провокаторами (“сучарами”). Борці з “криміналом” в усьому копіювали своїх “політичних” колег. Численні приклади минулого й сьогодення свідчать про найтіснішу співпрацю між елітою зорганізованого криміналу й силовиків. (Дозвольте не обтяжувати себе, називаючи конкретні імена. Прийде час і для цього.) Аби відвести від себе підозру й виділитись із загальної сірої маси, керівники злочинних угруповань вимушені були вдаватись до екстранеординарних учинків. Така практика призводить до здобуття ще більшого авторитету. Але майже всією здобутою інформацією ці люди діляться з системою, що крізь пальці споглядає на їхні численні злочини. Силовики не чіпають “авторитета”, оскільки не бажають втрачати цінного інформатора, а “колеги по ремеслу” вбачають в ньому гідного ватажка й ніколи не сумніваються в його щирості. Роздуми над мораллю й аморальністю такого стану речей для безпосередніх учасників цього ганебного дійства не властиві. Завдавати біль ближньому й виправдовуватись фразою “така робота” стало для них нормою.


“Авторитетних людей” влаштовує той стан речей, що “правоохоронці” крізь пальці споглядають на їхні грабунки, шахрайства, вбивства, приховування прибутків, крадіжки. Водночас, керівники силовиків мають змогу “тримати руку на пульсі” й “контролювати ситуацію”. В разі необхідності “підконтрольні” розправляються з непокірними. Така плата за змогу тішитись можливістю “розчищати собі шлях” руками міліції.
Водночас, сучасна “українська мафія” не знає національних кордонів. Дільничі інспектори отримують від чужинців-нелегалів і торгашів наркотиками хабарі. Зрозуміло, що левова частка цього прибутку опиняється в кишенях керівників райвідділів міліції. Запевняю: кінець цього заплутаного ланцюжка Ви знайдете в Генеральній Прокуратурі й кількох міністерствах.


ПРО ПОСТАЛИХ ПОНАД ЗАКОНОМ

Попри задекларовану в Конституції та безлічі інших нормативних документах всезагальну (незалежно від майнового або суспільного стану та безліч інших чинників) рівність перед формально неупередженим законом, з сумом для самих себе особисто, й ганьбою перед всією світовою спільнотою, му­симо констатувати, що дана декларація в дійсності є пустим, беззмістовним й заколисуючим справедливі голоси протесту дзвоном. Гучно й урочисто виголошуючи монологи про визначні досягнення на шляху поліпшення добробуту громадян, в повсякденній дійсності можновладці здійснюють цілком протилежне. Майже кожному з нас (якщо не на конкретних випадках з особистого життя, то принаймні на гіркому досвіді близьких, знайомих і рідних) доводилось стикатись з випадками, коли особи наділені владними повноваженнями або матеріальними статками (як правило більш ніж сумнівного походження), безкарно дозволяють собі дії, за котрі Карним Кодексом передбачені відповідальність й покарання. Заперечуючи щойно сказане, опоненти напевно відразу згадають про вже покійного Агафонова й опального Лазаренка. Невдалі приклади, панове. Жодним чином не виправдовуючи й не беручи під захист згаданих (й ще десяток не згаданих) осіб, стверджую, що причини порушення супроти них кримінальних справ криються в політичній площині. Горде зарозуміння й небажання знаходити спільної мови з владним Олімпом (читай ухиляння від продовження грати за правилами системи з надр котрої вони й вийшли), коштувало їм мільйонних статків, посад й добробуту. Наразі, дозволю собі вже вкотре заторкнути й спробувати нагадати про реальний стан речей в царині діяльності тієї категорії нашого суспільства, яка попри взяті на себе зобов'язання дотримуватись й захищати нас, стоїть понад законом. Мова піде про одне з відгалужень виконавчої гілки влади. Конкретніше - про «наших славних, й щохвилини готових прийти на захист» правоохоронців.

Спочатку нагадаю події 2001 року, акцію «Україна без Кучми». На учасників наметового містечка, розташованого на Хрещатику, нападає гурт молодиків. Причетних до акції протесту, нічого не пояснюючи, б'ють залізними палицями. Затримані виявились курсантами академії МВС. Згодом, під час розгону наметового містечка, боєць спецпідрозділу «Беркут», не ховаючись від націленої на нього відеокамери, зриває й кидає під мітлу прибиральниці державний прапор. Кадри облетіли всю країну. Як ви гадаєте, чи був хтось покараний за нанесення тілесних ушкоджень й образу державного символу? Жодних звісток про це в ЗМІ не з'являлось. Для наділених владою й захисників беззаконня закони не писані.

Падка на скандали журналістська братія та гострий на язик обиватель вже давно набили оскоми на зубах в анекдотичних (й водночас трагічних) ситуаціях про хабарництво автоінспекторів та хамовиту недолугість в лавах патрульно-постової служби (ППС). Але чомусь рідко згадується про реалії їхньої роботи. А вони дійсно-таки далекі від декларованих й цивілізованих.

Спілкування з працівниками МВС, унаочнило жахливу й водночас притаманну більшості з них деталь: всі вони (від рядового до міністра) увірували у власну непомильність, непогрішимість й абсолютну правоту за будь-яких умов. Залишене в спадок від злочинного московсько-більшовицького окупаційного тоталітаризму обов'язкове «промивання мізків» донині діє бездоганно. Саме ця, безпідставна й зарозуміла самовпевненість, стає причиною безлічі посадових зловживань та злочинів. Розрекламовані як визначні досягнення на шляху становлення демократії нормативні акти, які регламентують діяль­ність й поведінку правоохоронців, так і залишились окозамилювальним па­пірцем для європейських і світових правозахисників. Скільком з нас відомо, що під час виконання службових обов'язків з охорони громадського порядку, працівники ППС й спецпідрозділу «Беркут», звертаючись до громадян (нагадаю, що всі ми є платниками податків, а значить і тими, з чиїх кишень оплачується діяльність бюджетних, серед яких є й правоохоронні органи служб) зобов'язані в першу чергу відрекомендуватись, а вже потім пояснити причину власної уваги. В дійсності, їхня поведінка далека від зафіксованої на папері й декларованої з високих трибун. Не відрекомендовуючись й не пояснюючи причин, у вас можуть вимагати документи які засвідчують особу, обмацати (згідно їхньої термінології це малоприємне дійство є не обшуком а «поверхневим оглядом») або протримати в кімнаті міліції кілька годин. В затриманих (байдуже чи за реальними, чи за надуманими право­порушеннями) не посоромляться без свідків й обов'язкового в таких ситуа­ціях протоколу, цілковито вивернути кишені й перерити особисті речі. Фор­мально такі дії пояснюються пошуком наркокур'єрів й убезпеченням себе від застосування затриманими зброї. Нагадувати міліціонерам про гідність самих затриманих – даремна справа. Значний відсоток затриманих стають жертвою цинічного полювання. «Набиті» на пошуках в натовпі простаків очі правоохоронців, вибирають хмільних або малообізнаних з власними правами громадян. Морально й психологічно стероризувавши затриманого, залякавши кримінальною або адміністративною карою, їх, шляхом дешевого й примітивного шантажу, позбавляють коштів й речей особистого вжитку. Водночас, закононеслухняна категорія наших співвітчизників та сонм іноземців, котрі зловживають гостинністю українців, з радістю наведуть вам приклади «знаходження спільної мови» з правоохоронцями за вчинені злочини й правопорушення. Тут все залежить від рівня тяжкості злочину, а вартість «вирішення питання» коливається від кількох десятків гривень до кількох десятків тисяч у.о.

Спостереження за реакцією й діями правоохоронців під час гарантованих Конституцією різноманітних акцій протесту громадськості, дало чимало цікавих фактів для роздумів. Висновки звичайно невтішні. Правоохоронці є сліпим знаряддям поборення всіх непідконтрольних нинішнім можновладцям процесів. Звичними стали перешкоджання здійсненню вільного волевиявлення. Майже всіх затриманих стандартно звинувачували в брутальній лайці в громадському місці. Формально, дії вчинивших це підпадають під юрисдикцію кодексу про адміністративні правопорушення. Бійці спецпідрозділу «Беркут» і ППС без анінайменшого докору сумління (складається враження, що ця чеснота в них цілковито атрофована) звинувачують затриманих в «голосній нецензурній лайці, грубій поведінці й порушенні громадського спокою, котрі викликають обурення громадян». Чинний кодекс про адміністративні правопорушення передбачає за висунуті звинувачення покарання (від штрафу до арешту на 15 діб) і позбавляє звинувачених права на оскарження. Здавалося б абсурд, але одного рапорту працівника МВС достатньо аби безапеляційно визнати затриманого винним. Брехливий рапорт міліціонера перекреслить в очах судді вашу чесність й принциповість.

Вислуховуючи (або читаючи) звіти чільників МВС про щоквартальне поліпшення справ на ниві розкриття злочинів, більшість посвячених в таєм­ниці діяльності органів дізнання й дільничних інспекторів, лише скрушно хитають головою. Така реакція є адекватною на існуючий стан речей. Непосвяченим повідомляю, що хвалений на кожному кроці Кримінально-Процесуальний Кодекс (КПК) зобов'язує працівників МВС перед першим допитом пояснити затриманому в чому його підозрюють або звинувачують, повідомити, що згідно того ж КПК він має право на захисника й на розмову з ним віч-на-віч до першого допиту, а також, що згідно 63-ї статті Конституції ніхто й нікого не має права змушувати чинити дії, які можуть зашкодити затриманому або його рідним. Як правило, всі ці норми Конституції й КПК працівники ВКР (Відділу Карного Розшуку) перекладають на слідчого. Морально стероризувавши, нерідко навіть фізичними тортурами, в затриманих вибивають перші покази, в яких дуже часто події зображені в спотвореному, далекому від дійсності вигляді. Частими стали випадки свідомої гіперболізації події та її наслідків. Наприклад побутову бійку зображують як свідоме й зумисне нанесення тілесних ушкоджень. Таким чином збільшується показник розкриття тяжких злочинів.

Варто згадати й про передбачену Карним Кодексом відповідальність за несанкціонований судом й прокуратурою збір інформації про приватне життя людини. Для працівників ВКР цих статей КК не існує. Вилучати приватну кореспонденцію, прослуховувати телефонні розмови, спостерігати (слідкувати) за пересуванням (або діями) підозрюваного або його рідних також стало нормою. Зібрані таким чином матеріали як правило не підлягають перевірці, а значить і не завжди відповідають дійсності, й є такими, що хоча й не долучаться до матеріалів кримінальної справи (досудового розслідування), але як «дані оперативної розробки» задовго до судового розгляду можуть сформувати і в слідчого, і в судді, і в прокурора упереджене ставлення. Окрема мова про працівників прокуратури, котрі знаючи про ці порушення, жодним чином не реагують на посадові злочини. Що подієш? Рука руку миє. Ваші спроби проявити співчуття працівникам слідчого відділу, котрі вимушені на маргінесі всіх цинічних посадових злочинів «розгрібати сміття», також будуть недоречними. Ігнорування скарг затриманих про катування, перекваліфікація в той чи інший бік окремих справ за матеріальну винагороду родичами підслідного або за вказівкою керівництва, свідоме й запопадливе фабрикування замовних справ, також стали звичною й вже не викликаючою осуд справою. Гнила, так і не реформована з часів постання незалежності система, продовжує продукувати безкарних і цинічних адептів. Стоячи понад законом, вони провокують загал до адекватної реакції. Звідси й такий високий відсоток невдоволених владою.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка