Обухівський міський центр творчості дітей, юнацтва та молоді «Романтик» Виховний захід «Я візьму той рушник …»



Скачати 90.52 Kb.
Дата конвертації02.05.2016
Розмір90.52 Kb.
#33271
Обухівський міський центр творчості дітей, юнацтва та молоді «Романтик»

Виховний захід

«Я візьму той рушник …»



З історії українського вишиваного рушника. Рушник у обрядах та звичаях, у життi людини. Майстринi Малишкового краю. Обухівський рушник.
Автор: Бабакіна Ірина Вікторівна

Керівник гуртка «Етнографічна сувенірна лялька»

ЦТДЮМ «Романтик»

м. Обухів

2012

Мета: Познайомити учнів з рушниками - оберегами рідної домівки, з народними звичаями,повір’ями,виховувати повагу до минувшини, глибоке почуття любові до отчого краю – батьківщини славетного земляка Андрія Самiйловича Малишка



Інтер’єр української хати. На столі лежать домашні обереги: калина, рушник, хліб. На стінах обухівські рушники, вислови:» Людина завжди повинна пам’ятати, звідки вона пішла в життя. Людина не має права бути безбатченком» О. Довженко

«Хто зберіг любов до краю

І не зрікся роду,

Тільки той віддав всю думу,

Все, що зміг, народу». О. Олесь

«І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала»

А. Малишко

( Центральна композиція - портрети поета Андрія Малишка, його матері Івги Остапівни)

На заході присутні батьки,учні, учителі,обухівські майстрині - вишивальниці.



Учениця: (одягнена в українське вбрання);

Доріжки білі ненька вишивала,

А заполоч блакитну з хвилі брала,

З клубочка свого серця жар-червону,

Із пасма ночі та із смутку-чорну…

П’ять ниточок на голку,

П’ять-під голку,

Ой білий шовку,непокірний шовку!

Швидкі роки ковзнули п’ятірнею

За матір’ю ласкавою моєю.

Та в’ю із хмелю радощі зеленi.

Бо вірю я у вишивання нені.

Хто сам малюнок долі вибирає,

Той пустоцвіту у житті не має.

(М.Павленко)
Звучить пісня про рушник на слова А.Малишка.
Ведуча підходить до рушників:

Український рушник…Оздоблений квітками, зірками, птахами…Стільки він промовляє серцю кожного із нас! Від сивої давнини і до наших днів, в радощах і в горі рушник – невід’ємна частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, вишитою на полотні.



Учениця: Два кольори оті на полотні -

Червоними і чорними нитками,

Світанок той і ті святетні дні,

Зігріті материнськими руками,

Лишаються у серці назавжди.

Освітлюють прожитих лiт суцвіттями,

І де б не був я, де б я не ходив.

Вони для мене найрідніші в світі,

Вдивляються в прийдешнє, ніби в степ,

А серце заболить – воно не камінь

Бо пісня про рушник враз тихо зацвіте

Червоними і чорними квітками.


Учні виконують пісню «Два кольори»
Сценка

Мати з сином прибирають хату. Мати прасує рублем рушники.



Мати: Допоможи мені, синку, розвісити у хаті рушники. Рушник – обличчя оселі, її господині.

Син: Чому так багато рушників?

Мати: У піст червоні рушники не вивішують, а два рази на рік – на Різдво і Паску хату прикрашають найгарнішими рушниками:


  • На образи, над дзеркалом,

  • На кілочок, на картині,

  • На сволок, хліб на столі накривали

  • Над дверима діжу хлібну на покуті покривали

  • Над вікнами.

На рушнику з хлібом – сіллю зустрічають дорогих гостей…(звучить пісня « Зеленеє жито, зелене…»)



Син: Які цікаві звичаї!

Мати: Так треба. Обереги, які знаходяться на краях рушника, мають чарівну, захисну силу.

Син: (здивовано зиркає на матір) Про які обереги ви мовите?

Мати: Це такі, щоб ти знав, добрі охоронці нашої хати, бережуть домівку від лиха, хвороб, блискавки.
( Розвісила останній рушник, стала віддалік,оглянула задоволено світлицю)

Бачиш (робить жест руками), наче небагато й зробили, а як гарно стало.


(Мати з сином виходять).
Учень: Дивлюсь мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

І чую: гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута – м’ята.

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.

І біль із серця раптом зник,

Так тепло – тепло стало…

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала.

Вірш «Рушник» І. Михайловська
1.Учениця: Здавна рушник супроводжував людину від самого народження і до смерті. У поганьскiчаси, коли наші предки обожнювали природу і вірили, що в лісах по дуплах живуть божества, вони шанобливо обвішували дерева рушниками – обрусами.

2.Учениця: На відзнаку народження дитини рушниками пов’язували куму і кума. Давався рушник – оберіг сину, який вирушав з рідної домівки.

3.Учениця: Донька перев’язувала рушниками сватів,коханого. Батьки підносили молодим хліб – сіль на рушнику. Дівчина готовила їх десятки, бо ритуал сватання й весілля вимагав їх щедру роздачу.

4.Учениця: Ось як в описі весілля зазначає М.Маркевич (1860р.): рушники обом старостам, рушник під коровай, по рушнику дружкам, рушники під ноги в церкві, по рушнику дружкам у тестя, рушники дружкам і старостам від батька молодої, два рушника навхрест під коровай з наміткою, якою будуть молоду скривать, знову по рушнику дружкам уже від молодих, у понеділок : дружині молодої 2 рушника й два червоних пояса для зав’язування миски з пиріжками, а потiм цими рушниками вони перев’язуються; коли в кінці прибула молода просить віддати червоні пояси, якими були зав’язані пиріжки, дружки кажуть: дайте нам чотири рушники, які нам слідують…а ще два рушники музиці, бо й той трудився і нарешті, у вівторок молода стелить на віці два рушника під коровай, який ділять усій рідні. Виходить, що тільки весільних рушників треба більше двадцяти. Недаремно у пісні співається: у коморі сволок, на ньому рушників сорок…

Ведуча: Коли будувалась хата, то крокви на верх також піднімалися на полотняних рушниках. До останку рушник супроводжував людину. Труну обов’язково слід було опускати в землю на рушнику. Рушник прив’язували до хреста.

Учениця: Він причаївся

На бильці мого ліжка –

Вишиваний

Із країв


Пташками та вишнями.

Увесь білий, а впоперек –

Червона стрічка,

Наче сонця схід над криницею…

Вишивала бабуся його молодою.

Тягнула голкою

Радість і біль,

І вплітався рушник цей в щербату долю,

А на ньому – і хліб, і сіль…

Крізь сторічну даль,

Крізь журбу і печаль

Він до мене прийшов

І мені приніс

Щебетання птахів,

Мрії жагу, солоність бабусиних сліз

І народного генія

Невмирущу печаль.

( В’ячеслав Рисцов )



Ведуча: Рушник у нашому побуті, обрядах живе й сьогодні. Обухівський край славиться майстринями - вишивальницями. На наше свято ми запросили членів Національної Спілки майстрів народного мистецтва України Зохнюк Світлану Сидорівну та Хіміченко Надію Омелянівну, авторів багатьох обухівських рушників.
Майстрині: Герб Обухова і на його основі створений прапор мають три джерела і проукраїнський символ - Дерево життя з неповторного обухівського рушника, український рушник як втілення українського духу, і звичайно ж, наш земляк, видатний поет сучасності Андрій Малишко, який у пісні підніс цей символ над усім світом. «Пісня про рушник» перекладена на 95 мов світу. У 1997 році рішенням міжнародної організації ЮНЕСКО визначена кращою піснею про матір тисячоліття.

14 листопада 2012 р. ми відзначаємо 100-річчя з дня народження нашого земляка Андрія Малишка.


Учні підготували питання до майстринь:

1. Скільки відомо на Україні технік вишивання? (Більше ста).

2. Що означає образ Дерева життя на рушнику? (Це своєрідна модель роду людського як організація світу в просторi і часi)

3. А чи правда, що обухівські рушники в давні часи вишивали переважно чоловіки?



Майстриня: Так, вишивали чоловіки, здебільшого на продаж. Рушники-червоні та вохристі з деревцями, вазонами, часто з птахами користувалися великим попитом. Їх охоче купували на ярмарках. Використовували для прикрашання хат, в обрядових дійствах.
Учні розглядають рушники майстринь. Розпитують вишивальниць про знаки – символи, техніку вишивання, волокнистий склад тканини, ниток. Дізнаються, що для міцності кольорів, нитки для вишивання запiкали у тісті.

Ведуча: Відома поетеса, вишивальниця Малишкового краю Тетяна Лакиза у своєму вірші «Вишиваю» розповіла про обухівські знаки – символи на рушниках.
Учениця: (Розповідає вірш)
«Вишиваю» Т.Лакіза

Вишиваю, мов пісню співаю,

Нитку хрестиком ніжно кладу.

Взір веселкою барв оживає,

Наче сонце у мами в саду.

Ось листочок бринить під руками,

Ось гойдлива плакуча верба.

Тут барвінок прославсь між гілками,

А ось мак похиливсь - то журба.
Вишиваю, мов Богу молюся,

Набираюся сили й снаги,

Злих очей і пліток не боюся,

Бо хрестом захищаюсь завжди.


Визріває червона калина,

Символ Роду, любові роса.

Дві голубки – то вірність пташина ,

Дуб – то сила, а мальва – краса.


Вишиванки. Одвіку й донині

Всесвіт в них, закодована суть.

I з – під голки на білій тканині

В рушниках моїх квіти цвітуть.


Рушники – то мої обереги,

В них магічна є сила така,

Що згорить, розіб’ється прокляття,

Затремтить навіть в смерті рука.


Вишиваю – мережу сорочки,

Хочу всіх захистити від зла.

Щоб сини українські та дочки

Виростали з любові й тепла.


Ведуча: Андрій Самійлович Малишко вірив у силу вишивок – оберегів. «Від смерті, ворожої кулі мене спасла мамина вишита сорочка» - сказав поет на з’їзді письменників України. Любов до матері привела Андрія Малишка до рідної хати, тільки – но звільнили Обухів від німців. Хоч на хвилинку побачити рідну неньку Івгу Остапівну.

Учень:(Читає вірш):

Мама вишивала рушники,

Ніжно – ніжно голкою вертіла

Ні, не йшли, а мчалися роки, -

А старіть же зовсім не хотіла…

Роки йшли і осінь майоріла

За селом лунало вже «курли»…

Пасмо сиве в дзеркалі узріла –

Ох, роки…Як швидко пропливли…

Мама вишивала рушники

Ніжно нитки хрестиком складала.

І шитво лишила навіки.

Віддала усе, усе, що мала.

Вишні розцвітали у садочку,

Й мальви під вікном цвіли й цвіли…

Рушники вишивані й сорочки

Ніби лебеді, у вирій попливли.
Звучить пісня про рушник на слова Андрія Малишка.

(спiвають учасники,гостi свята)



Ведуча: Підводячи підсумки нашої зустрічі, хочеться висловити сподівання, що ви берегтимете все,що нас оточує, адже мамина вишиванка, бабусина пісня, рушники – все це наша родовідна пам’ять, наша історія.

Не забувайте, про що ми сьогодні говорили і розкажіть згодом своїм дітям, рідним.



Учні: Були за князя Кия ми, і єсть у час космічний,

Бо не мина народ у просторі і в часі не мина.

В віках живе, не меркне наша полотняна вічність,

І прахом не стануть, не гаснуть полотняні письмена…


Щоб нащадки відали, як ми жили, воювали,

Як ми народжувались, як помирали на схилі днів.

Скільки ми рушників полотняних навишивали,

Скільки в майбутнє послали отих полотняних листів.


З поеми Євгена Гуцала « Материзна»

Список використаної літератури:


  1. . Полтава.:Верстка,1998 – 70 с.

  2. Гавриленко Л. А., Джерело. Посібник з народознавства. Запоріжжя, Просвіта. 2001 – 53 – 65 с.

  3. Домотенко Ю. К. Обухів. К.: Задруга, 2007 – 180 с.

  4. Домотенко Ю. К. Обухівський рушник. К.:Задруга 2005 – 32с.

  5. Народознавство на уроках праці, кооп.»Учбові посібники», 1992р.

  6. Кулінич – Стахурська О. Мистецтво української вишивки. – Львів.: Місiонер, 1996 – 176с.

  7. Мельничук Ю. О. Семантика українських вишитих рушників//Народне мистецтво. - : 2004. 3 – 4 (27 – 28)-с. 60-65.

Каталог: prof
prof -> Психологічні особливості синдрому «професійного вигорання» у працівників освітніх оранізацій
prof -> Професійно-технічна освіта України
prof -> Прокопів Валентина Василівна Калуш 2011 План Вступ Особистісно орієнтована освітня технологія Вимоги до сучасного уроку урок
prof -> Гигиеническое обучение и воспитание населения в медицинских организациях Новосибирск – 2013г
prof -> Професійна компетентність педагога як одна з умов його успішної професійної діяльності
prof -> Психологічні особливості синдрому «професійного вигорання» у працівників освітніх оранізацій
prof -> Концепція профорієнтаційної роботи в загальноосвітньому навчальному закладі
prof -> Професійно-технічна освіта України
prof -> Професійно-технічна освіта України

Скачати 90.52 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка