Обухівський міський центр творчості дітей, юнацтва та молоді «Романтик»
Виховний захід
«Я візьму той рушник …»
З історії українського вишиваного рушника. Рушник у обрядах та звичаях, у життi людини. Майстринi Малишкового краю. Обухівський рушник.
Автор: Бабакіна Ірина Вікторівна
Керівник гуртка «Етнографічна сувенірна лялька»
ЦТДЮМ «Романтик»
м. Обухів
2012
Мета: Познайомити учнів з рушниками - оберегами рідної домівки, з народними звичаями,повір’ями,виховувати повагу до минувшини, глибоке почуття любові до отчого краю – батьківщини славетного земляка Андрія Самiйловича Малишка
Інтер’єр української хати. На столі лежать домашні обереги: калина, рушник, хліб. На стінах обухівські рушники, вислови:» Людина завжди повинна пам’ятати, звідки вона пішла в життя. Людина не має права бути безбатченком» О. Довженко
«Хто зберіг любов до краю
І не зрікся роду,
Тільки той віддав всю думу,
Все, що зміг, народу». О. Олесь
«І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала»
А. Малишко
( Центральна композиція - портрети поета Андрія Малишка, його матері Івги Остапівни)
На заході присутні батьки,учні, учителі,обухівські майстрині - вишивальниці.
Учениця: (одягнена в українське вбрання);
Доріжки білі ненька вишивала,
А заполоч блакитну з хвилі брала,
З клубочка свого серця жар-червону,
Із пасма ночі та із смутку-чорну…
П’ять ниточок на голку,
П’ять-під голку,
Ой білий шовку,непокірний шовку!
Швидкі роки ковзнули п’ятірнею
За матір’ю ласкавою моєю.
Та в’ю із хмелю радощі зеленi.
Бо вірю я у вишивання нені.
Хто сам малюнок долі вибирає,
Той пустоцвіту у житті не має.
(М.Павленко)
Звучить пісня про рушник на слова А.Малишка.
Ведуча підходить до рушників:
Український рушник…Оздоблений квітками, зірками, птахами…Стільки він промовляє серцю кожного із нас! Від сивої давнини і до наших днів, в радощах і в горі рушник – невід’ємна частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, вишитою на полотні.
Учениця: Два кольори оті на полотні -
Червоними і чорними нитками,
Світанок той і ті святетні дні,
Зігріті материнськими руками,
Лишаються у серці назавжди.
Освітлюють прожитих лiт суцвіттями,
І де б не був я, де б я не ходив.
Вони для мене найрідніші в світі,
Вдивляються в прийдешнє, ніби в степ,
А серце заболить – воно не камінь
Бо пісня про рушник враз тихо зацвіте
Червоними і чорними квітками.
Учні виконують пісню «Два кольори»
Сценка
Мати з сином прибирають хату. Мати прасує рублем рушники.
Мати: Допоможи мені, синку, розвісити у хаті рушники. Рушник – обличчя оселі, її господині.
Син: Чому так багато рушників?
Мати: У піст червоні рушники не вивішують, а два рази на рік – на Різдво і Паску хату прикрашають найгарнішими рушниками:
-
На образи, над дзеркалом,
-
На кілочок, на картині,
-
На сволок, хліб на столі накривали
-
Над дверима діжу хлібну на покуті покривали
-
Над вікнами.
На рушнику з хлібом – сіллю зустрічають дорогих гостей…(звучить пісня « Зеленеє жито, зелене…»)
Син: Які цікаві звичаї!
Мати: Так треба. Обереги, які знаходяться на краях рушника, мають чарівну, захисну силу.
Син: (здивовано зиркає на матір) Про які обереги ви мовите?
Мати: Це такі, щоб ти знав, добрі охоронці нашої хати, бережуть домівку від лиха, хвороб, блискавки.
( Розвісила останній рушник, стала віддалік,оглянула задоволено світлицю)
Бачиш (робить жест руками), наче небагато й зробили, а як гарно стало.
(Мати з сином виходять).
Учень: Дивлюсь мовчки на рушник,
Що мати вишивала,
І чую: гуси зняли крик,
Зозуля закувала.
Знов чорнобривці зацвіли,
Запахла рута – м’ята.
Десь тихо бджоли загули,
Всміхнулась люба мати.
І біль із серця раптом зник,
Так тепло – тепло стало…
Цілую мовчки той рушник,
Що мати вишивала.
Вірш «Рушник» І. Михайловська
1.Учениця: Здавна рушник супроводжував людину від самого народження і до смерті. У поганьскiчаси, коли наші предки обожнювали природу і вірили, що в лісах по дуплах живуть божества, вони шанобливо обвішували дерева рушниками – обрусами.
2.Учениця: На відзнаку народження дитини рушниками пов’язували куму і кума. Давався рушник – оберіг сину, який вирушав з рідної домівки.
3.Учениця: Донька перев’язувала рушниками сватів,коханого. Батьки підносили молодим хліб – сіль на рушнику. Дівчина готовила їх десятки, бо ритуал сватання й весілля вимагав їх щедру роздачу.
4.Учениця: Ось як в описі весілля зазначає М.Маркевич (1860р.): рушники обом старостам, рушник під коровай, по рушнику дружкам, рушники під ноги в церкві, по рушнику дружкам у тестя, рушники дружкам і старостам від батька молодої, два рушника навхрест під коровай з наміткою, якою будуть молоду скривать, знову по рушнику дружкам уже від молодих, у понеділок : дружині молодої 2 рушника й два червоних пояса для зав’язування миски з пиріжками, а потiм цими рушниками вони перев’язуються; коли в кінці прибула молода просить віддати червоні пояси, якими були зав’язані пиріжки, дружки кажуть: дайте нам чотири рушники, які нам слідують…а ще два рушники музиці, бо й той трудився і нарешті, у вівторок молода стелить на віці два рушника під коровай, який ділять усій рідні. Виходить, що тільки весільних рушників треба більше двадцяти. Недаремно у пісні співається: у коморі сволок, на ньому рушників сорок…
Ведуча: Коли будувалась хата, то крокви на верх також піднімалися на полотняних рушниках. До останку рушник супроводжував людину. Труну обов’язково слід було опускати в землю на рушнику. Рушник прив’язували до хреста.
Учениця: Він причаївся
На бильці мого ліжка –
Вишиваний
Із країв
Пташками та вишнями.
Увесь білий, а впоперек –
Червона стрічка,
Наче сонця схід над криницею…
Вишивала бабуся його молодою.
Тягнула голкою
Радість і біль,
І вплітався рушник цей в щербату долю,
А на ньому – і хліб, і сіль…
Крізь сторічну даль,
Крізь журбу і печаль
Він до мене прийшов
І мені приніс
Щебетання птахів,
Мрії жагу, солоність бабусиних сліз
І народного генія
Невмирущу печаль.
( В’ячеслав Рисцов )
Ведуча: Рушник у нашому побуті, обрядах живе й сьогодні. Обухівський край славиться майстринями - вишивальницями. На наше свято ми запросили членів Національної Спілки майстрів народного мистецтва України Зохнюк Світлану Сидорівну та Хіміченко Надію Омелянівну, авторів багатьох обухівських рушників.
Майстрині: Герб Обухова і на його основі створений прапор мають три джерела і проукраїнський символ - Дерево життя з неповторного обухівського рушника, український рушник як втілення українського духу, і звичайно ж, наш земляк, видатний поет сучасності Андрій Малишко, який у пісні підніс цей символ над усім світом. «Пісня про рушник» перекладена на 95 мов світу. У 1997 році рішенням міжнародної організації ЮНЕСКО визначена кращою піснею про матір тисячоліття.
14 листопада 2012 р. ми відзначаємо 100-річчя з дня народження нашого земляка Андрія Малишка.
Учні підготували питання до майстринь:
1. Скільки відомо на Україні технік вишивання? (Більше ста).
2. Що означає образ Дерева життя на рушнику? (Це своєрідна модель роду людського як організація світу в просторi і часi)
3. А чи правда, що обухівські рушники в давні часи вишивали переважно чоловіки?
Майстриня: Так, вишивали чоловіки, здебільшого на продаж. Рушники-червоні та вохристі з деревцями, вазонами, часто з птахами користувалися великим попитом. Їх охоче купували на ярмарках. Використовували для прикрашання хат, в обрядових дійствах.
Учні розглядають рушники майстринь. Розпитують вишивальниць про знаки – символи, техніку вишивання, волокнистий склад тканини, ниток. Дізнаються, що для міцності кольорів, нитки для вишивання запiкали у тісті.
Ведуча: Відома поетеса, вишивальниця Малишкового краю Тетяна Лакиза у своєму вірші «Вишиваю» розповіла про обухівські знаки – символи на рушниках.
Учениця: (Розповідає вірш)
«Вишиваю» Т.Лакіза
Вишиваю, мов пісню співаю,
Нитку хрестиком ніжно кладу.
Взір веселкою барв оживає,
Наче сонце у мами в саду.
Ось листочок бринить під руками,
Ось гойдлива плакуча верба.
Тут барвінок прославсь між гілками,
А ось мак похиливсь - то журба.
Вишиваю, мов Богу молюся,
Набираюся сили й снаги,
Злих очей і пліток не боюся,
Бо хрестом захищаюсь завжди.
Визріває червона калина,
Символ Роду, любові роса.
Дві голубки – то вірність пташина ,
Дуб – то сила, а мальва – краса.
Вишиванки. Одвіку й донині
Всесвіт в них, закодована суть.
I з – під голки на білій тканині
В рушниках моїх квіти цвітуть.
Рушники – то мої обереги,
В них магічна є сила така,
Що згорить, розіб’ється прокляття,
Затремтить навіть в смерті рука.
Вишиваю – мережу сорочки,
Хочу всіх захистити від зла.
Щоб сини українські та дочки
Виростали з любові й тепла.
Ведуча: Андрій Самійлович Малишко вірив у силу вишивок – оберегів. «Від смерті, ворожої кулі мене спасла мамина вишита сорочка» - сказав поет на з’їзді письменників України. Любов до матері привела Андрія Малишка до рідної хати, тільки – но звільнили Обухів від німців. Хоч на хвилинку побачити рідну неньку Івгу Остапівну.
Учень:(Читає вірш):
Мама вишивала рушники,
Ніжно – ніжно голкою вертіла
Ні, не йшли, а мчалися роки, -
А старіть же зовсім не хотіла…
Роки йшли і осінь майоріла
За селом лунало вже «курли»…
Пасмо сиве в дзеркалі узріла –
Ох, роки…Як швидко пропливли…
Мама вишивала рушники
Ніжно нитки хрестиком складала.
І шитво лишила навіки.
Віддала усе, усе, що мала.
Вишні розцвітали у садочку,
Й мальви під вікном цвіли й цвіли…
Рушники вишивані й сорочки
Ніби лебеді, у вирій попливли.
Звучить пісня про рушник на слова Андрія Малишка.
(спiвають учасники,гостi свята)
Ведуча: Підводячи підсумки нашої зустрічі, хочеться висловити сподівання, що ви берегтимете все,що нас оточує, адже мамина вишиванка, бабусина пісня, рушники – все це наша родовідна пам’ять, наша історія.
Не забувайте, про що ми сьогодні говорили і розкажіть згодом своїм дітям, рідним.
Учні: Були за князя Кия ми, і єсть у час космічний,
Бо не мина народ у просторі і в часі не мина.
В віках живе, не меркне наша полотняна вічність,
І прахом не стануть, не гаснуть полотняні письмена…
Щоб нащадки відали, як ми жили, воювали,
Як ми народжувались, як помирали на схилі днів.
Скільки ми рушників полотняних навишивали,
Скільки в майбутнє послали отих полотняних листів.
З поеми Євгена Гуцала « Материзна»
Список використаної літератури:
-
. Полтава.:Верстка,1998 – 70 с.
-
Гавриленко Л. А., Джерело. Посібник з народознавства. Запоріжжя, Просвіта. 2001 – 53 – 65 с.
-
Домотенко Ю. К. Обухів. К.: Задруга, 2007 – 180 с.
-
Домотенко Ю. К. Обухівський рушник. К.:Задруга 2005 – 32с.
-
Народознавство на уроках праці, кооп.»Учбові посібники», 1992р.
-
Кулінич – Стахурська О. Мистецтво української вишивки. – Львів.: Місiонер, 1996 – 176с.
-
Мельничук Ю. О. Семантика українських вишитих рушників//Народне мистецтво. - : 2004. 3 – 4 (27 – 28)-с. 60-65.
Поділіться з Вашими друзьями: |