Обдаровані діти



Сторінка2/4
Дата конвертації15.04.2016
Розмір0.64 Mb.
1   2   3   4

По-друге, це констатація певного рівня досягнутих дитиною успіхів у тій чи іншій сфері діяльності. Констатація конкретних успіхів та способів дає змогу встановити, до якого саме типу обдарованості належить конкретна дитина.

Третій спосіб – виявлення обдарованих дітей з участю експертів. Так, за описовими характеристиками обдарованості М.Карне, учнів оцінюють: сам учень, батьки, педагоги. Психолог порівнює ці дані з результатами відповідних психодіагностичних методик.

Четвертий спосіб – здійснення відповідних тестових діагностувань, які мають стандартизований характер і забезпечують отримання результатів на основі єдиних критеріїв і норм.
На першому етапі виявлення обдарованих дітей ми враховуємо відомості від батьків, учителів про успіхи дитини. Також використовуємо групові тестування, соціологічні опитування.

Виявлення обдарувань залежить від багатьох чинників, тому ми прагнемо використати всі можливі джерела інформації про дитину. У стандартних життєвих ситуаціях педагоги використовують розповіді, зауваження, судження батьків, колег.

Виявлення обдарованих дітей повинне бути системним. Одним із видів пошуку та виявлення обдаровань є оптимальне поєднання єдиної й комплексної системи оцінювання обдарованості. Під системою єдиного оцінювання розуміють традиційну систему, за якою дитина має набрати певну кількість балів. В основу такої об’єктивної оцінки обдарованості обов’язково треба покласти дані, отримані за допомогою двох різновидів її вивчення – дискретного та неперервного. Передусім увагу слід приділити виявленню загальної обдарованості, оскільки вона є приоритетною в дітей цього вікового періоду.

На другому етапі здійснюється індивідуальна оцінка творчого потенціалу дитини. Завдання психолога – визначити рівень загального інтелектуального розвитку дитини, а також оцінити тип мислення.

Практичний психолог здійснює цілий комплекс вивчення особистості кожної дитини. Вивчає її темперамент, характер, виконує соціометричні дослідження, діагностуються між особистісні стосунки в класному колективі вивчає розвиток різних видів пам’яті, уваги, нахилів дитини, рівень її розумових здібностей.

Практичний психолог за допомогою тестів визначає особливості здібностей конкретної дитини. Крім тестів на визначення інтелекту він здійснює анкетування (див. додаток №3).

Надзвичайно актуальною проблемою у визначенні обдарованості дитини є роль і об’єктивність педагога. Виникає запитання: чому важливо знати, чи обдарована дитина? А тому, що всі діти заслуговують на щасливе життя. Обдаровані прагнуть знань, і справедливо, щоб ця потреба була визнана якомога раніше, щоб батьки й вчителі могли дати їм можливість розвинути таланти. Надто легко знищити впевненість у собі дитини, якщо вона здібна й талановита. Дуже важливо шукати показники, які б вказали, що складна і пригнічена дитина приховує талант.


На третьому етапі роботи з обдарованими дітьми основну роль виконують учителі. Вони розвивають та поглиблюють дитячі здібності. Крім уроків педагоги проводять індивідуальні заняття, консультації.

Для того щоб дитина цілком розкрила свої здібності, реалізувала їх у житті, ми створили всі необхідні умови. Адже саме в школі діти розвиваються і стають особистостями.

У вихованні дітей панує індивідуальний підхід. Спостереження за поведінкою учнів, аналіз результатів їхньої діяльності та пошук тих рис, які вирізняють учня, роблять його унікальним, потенціально здібним (див. додаток №4).
Можна визначити шість типів обдарованості:


  1. Найкращий учень.

Усі його люблять, робить те, що йому скажуть, любить подобатися.

  1. Бунтівник.

У нього часто виникає стан емоційно-вольового напруження, коли щось загрожує досягненню його мети. Сперечається, з ним важко спілкуватися.

  1. Підпільник.

Знає, що за обдарованість не платять, а навпаки – вимагають. Тому не прагне „вистрибнути”, а прагне бути „як усі”.

  1. Утікач.

Не може пристосуватися до умов школи, вчителів, “випадає” зі шкільної системи.

  1. Цілеспрямований.

Незалежний, автономний, знає собі ціну. Найкращий тип для розробки індивідуальної програми.

  1. Двобічний.

Відстає або має фізичні вади. Його розглядають як слабкого, не помічаючи обдарованості.
Нерідко обдаровані діти спотворено розуміють значення природних задатків у розвитку своїх здібностей і недооцінюють значення самовиховання та самовдосконалення. У такому разі їм неодмінно потрібно навести як приклад висловлювання відомих учених, винахідників про співвідношення природних задатків і наполегливої праці в успішній творчій діяльності. Дитині слід пояснити, що природні задатки – це її особисте надбання, особистий скарб, і вона може розпоряджатися ним як захоче. Проте здібності людини – це не тільки прояв її природних задатків, а й результат її суспільного виховання. Тому вчителі прагнуть виробити в обдарованих дітей переконання про їхню особливу функцію в житті суспільства.

Маючи інтелектуальні здібності, значно вищі за розумові можливості однолітків, обдаровані діти також потребують підтримки дорослого. Бувають випадки. Коли обдарована дитина не може захистити себе за свою унікальність від глузувань однокласників. Трапляються поодинокі випадки, коли обдаровання дитини батьки сприймають як шлях до піднесення родинного авторитету і престижу. Щоб показати батькам свою досконалість, учні беруться до виконання непосильних завдань, будучи об’єктивно неспроможними впоратися з ними, вони приписують невдачі на свій рахунок, внаслідок чого глибоко переживають зневіру в своїх силах.

Дуже важливо, щоб батьки обдарованих дітей чітко усвідомлювали: правильне домашнє виховання є основою хорошої освіти. не слід вимагати від своєї дитини більшого, ніж вона може. Не завжди соціальні здібності є такими ж високими, як розумові. Не можна позбавляти дитину відпочинку, замінюючи його заняттями музикою, спортом, танцями, до того ж вимагати й тут високих результатів. Для дитини дуже складним є багаторічний процес постійного спілкування з батьками, оскільки „нормальна” сім'я, домівка відіграють важливу роль у формуванні стабільної, позитивної
„Я”-концепції.

На жаль, деякі батьки не стримані в розмові з педагогом. Вони приймають критику дітей на свій рахунок. Почуття провини змінюється гнівом і цей гнів вони спрямовують на дитину: вона відповість за ті почуття, які пережили батьки.



Тому вчителі провадять відповідну роботу з учнями класу, бесіди з батьками. Вони також прагнуть не перевантажувати дітей ні у навчанні, ні у вихованні, допомагають батькам зрозуміти своїх дітей.
Дослідник Л.Холлінгоурт визначає такі проблеми обдарованих дітей:

  • Ворожість до школи.

Таке ставлення має місце, якщо навчальна програма нецікава дитині.

  • Ігрові інтереси.

Обдарованим дітям подобаються складні ігри, а не ті, в які грають однокласники.

  • Комфортність.

Мають свої стандарти комфорту.

  • Заглиблення у філософські проблеми.

Замислюються над такими явищами як космос, смерть, природа, філософія.

  • Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком.

Через те що вони спілкуються з дітьми старшого віку, важко стати лідерами.

  • Прагнення до досконалості.

Занижена самооцінка як результат прагнення до більшого.

  • Потреба в увазі дорослих.

Через прагнення до пізнання монополізують увагу батьків, вчителів та інших.
Обдаровані діти мають сприймати себе такими, якими вони є насправді, більше того, вони мають знати чим схожі, а чим відрізняються від інших. Інакше кажучи, такі діти завдяки правильному вихованню мають усвідомити, що кожна особистість унікальна по-своєму.
Одним із завдань є проектування очікуваних результатів та науково-методичне забезпечення школи.

З боку адміністрації школи це:

  • організація педагогічного досвіду з метою забезпечення розвитку здібностей обдарованих дітей;

  • визначення варіативної частини навчального плану;

  • розробка конкретних методичних рекомендацій;

  • добір педагогічних кадрів;

  • постійне вивчення педагогічної майстерності вчителів, забезпечення умов для їхньої самостійної діяльності, підвищення загальнокультурного та професійного рівня;

  • забезпечення участі обдарованих учнів у конкурсах, змаганнях, олімпіадах.


З боку психолога:

  • перманентна аналітична корекція результатів розвитку учня на основі вивчення рівня інтелектуального розвитку та коефіцієнта самореалізації, тестування;

  • робота з учителями щодо врахування результатів психологічних досліджень в їхній подальшій роботі.


З боку вчителя:

  • визначення мети, планування режиму роботи школяра;

  • впровадження в навчально-виховний процес нових гуманістичних підходів, які б ґрунтувалися на принципах педагогічної співпраці;

  • модернізація форм, методів навчання та виховання;

  • створення належних умов для розвитку особистості;

  • стимулювання постійного самоаналізу учнем своєї самостійної діяльності.


З боку сім'ї:

  • створення стимульної, духовної та морально-психологічної атмосфери;

  • побудова оптимального режиму життя, діяльності та розвитку учня;

  • пріоритет взаємин співробітництва;

  • забезпечення адекватної та матеріальної підтримки дитини.

Поняття обдарованості є багатогранним і тому можна визначити такі групи обдарованих дітей:



  • діти з високими показниками інтелекту;

  • діти з високим рівнем творчих здібностей;

  • діти, які досягли успіхів у будь-яких галузях (музика, спорт, окремі предмети тощо);

  • діти, які добре навчаються.

Така класифікація дала змогу створити банк даних, які використовують для подальшого планування та роботи з дітьми (див. додаток №5). Педагогічні працівники школи намагаються своєчасно створити умови для розвитку здібностей дітей, аби їхня обдарованість не втрачалася. Тому вчителі насамперед орієнтуються на розвиток природних здібностей дитини, а саме: інтелектуальних і академічних, творчих, лідерських, художніх, виконавських тощо.

Можна сформулювати загальні вимоги до норм, які, регулюючи діяльність учня, сприяли б розвиткові його здібностей:


  • врахувати ті здібності дитини, які вже зуміли розвинутися;

  • не чинити перешкод подальшому розвитку здібностей;

  • зорієнтувати на цілісний гармонійний розвиток особистості кожного індивіда.

Для розвитку спеціальних здібностей застосовують методи активного навчання – вимушену активізацію мислення і поведінки учнів, постійне залучення їх до активної пізнавальної діяльності, а також самостійний пошук рішень в умовах сприятливої мотивації, взаємодію вчителя і учнів.

Відомо, що творчо учень працює тоді, коли на основі здобутих знань і вмінь створює за завданням учителя щось нове, оригінальне. У тому й виявляються його судження, вміння і здібності. Використання творчих завдань у процесі навчання сприяє розвитку інтересу школярів до предмета.

Що слід розуміти під творчим завданням? У творчих завданнях потрібно мати певний принцип вирішення (у звичайних, нетворчих завданнях цей принцип міститься в умові). Творче завдання завжди пов’язане з пошуком тієї чи іншої ідеї, яка має бути використана вперше. Проте ця ідея не обов’язково стосується загального змісту розв’язання. Вона може стосуватися лише окремих її сторін. Творчі завдання не містять пояснювальних вказівок щодо розв’язання, а обмежуються формулюванням завдань у загальному вигляді, допускають різні підходи до їх виконання й різні шляхи розв’язання.


Творчі завдання можуть бути:

  • поточними;

  • підсумковими;

  • комплексними.




Поточні



це завдання на дослідження нових і закріплення вивчених питань програми.

Підсумкові



мають на меті повторення й закріплення основних питань, опрацьованих під час вивчення даної теми.

Комплексні



потребують для свого виконання знань різних тем програми.


За змістом творчі завдання можна поділити на такі види:

  1. Експериментально-досліджувані (тут важливий зв’язок теорії та практики).

  2. Конструкторські (розвиток технічної творчості, фізичного мислення учнів).

  3. Раціоналізаторські (пов’язані з економією матеріалів).

  4. Знайти і виправити помилку (застереження від типових помилок).

  5. Проектування дослідів (перевірка теоретичних знань у досліді).

Усі творчі завдання в своїй сукупності дають змогу широко варіювати самостійну творчу роботу учнів, що дає можливість усебічно враховувати індивідуальні особливості учнів, розвиток їхніх творчих здібностей, уміння самостійно поглиблювати свої знання.

Ефективними в практиці колективного творчого тренінгу є й різноманітні творчі ігри учнів. до них належать майже всі існуючи ігри, де дітям пропонують відгадати загадки, щось знайти, швидко зорієнтуватися в оточенні. Це ігри, що імітують професійний рівень діяльності.

Для творчих ігор, що мають багато спільного з так званими діловими іграми, притаманні свої особливості. Один із найважливіших моментів полягає в тому, що у творчій грі принципово не бажано регламентувати поведінку кожного окремого учасника стосовно генерування нових ідей, пошуків варіантів. (У даному випадку можна регламентувати лише деякі формальні функції „експертів”, „послідовність” ходів).

Для розвитку творчого мислення вчителі нашої школи практикують невеликі поурочні тренінги на різних уроках, пристосовуючись до специфіки цих уроків.

Відносно змісту діапазон тренінгу може бути широким: пригадування рис героїв знайомого твору, імпровізація оповідань, віршів-експромтів на вільну чи задану тему (наприклад, на уроках літератури). Інколи, для більшої наочності і стимуляції змагання, вчителі викликають най здібніших учнів і влаштовують показовий тренінг. Саме тут кожен з учнів на короткий час постає в ролі одного з героїв твору та імпровізує його монологи, діалоги з іншими героями. Потім група „експертів” оцінює ступінь відповідності таких імпровізацій змісту і духу твору. Такі тренінги педагоги влаштовують під час опитування учнів. ця форма роботи дає школярам радість пізнання, знахідок, відкриття.

Розвиток творчих здібностей – одне з найважливіших завдань школи. Питання навчання та виховання обдарованої дитини неодноразово було винесено на засідання педагогічної ради („Виховання обдарованої дитини”, „Як зберегти особистість дитини в сучасному суспільстві”, „Роль і місце вчителя у справі виховання особистості учня”, „Впровадження прогресивних педагогічних концепцій, інноваційних технологій, моделей, оптимальних форм і методів роботи з учнями”, „педагогічне керівництво інтелектуальними іграми в позаурочному навчально-виховному процесі”, „Активізація творчого потенціалу школяра як складова гуманізації освіти”). відбулися психолого-педагогічні семінари („Розливальне навчання за методикою Л. Занкова”, „Правиловідповідне виховання як суспільний виклик”).

З перших днів навчання використовується особистісно зорієнтований підхід до дітей. Учні вчаться оцінювати себе, володіти собою в різних ситуаціях, любити себе і навколишній світ, вчаться боротися зі своїми недоліками і розвивають свої здібності, таланти. Тобто відбувається процес креативного мислення дітей.

Добре налагоджено в школі позаурочну роботу. Діти постійно беруть участь у родинних святах, конкурсах, вікторинах.

Учні систематично беруть участь у шкільних та районних конкурсах, змаганнях. За останні кілька років школярі неодноразово виборювали перші та призові місця в різних конкурсах і олімпіадах.

Враховуючи потреби дітей, працюють різноманітні гуртки і курси.

Діти мають змогу відвідувати їх, розвиватися та самовдосконалюватися.

Зусилля педагогів у вихованні обдарованих учнів спрямовані на те, щоб прагнення дітей порівняти себе з іншими, бути кращим за інших реалізовувалося в неспотвореній формі. До вирішення цього питання

Вчителі підходять диференційовано. Учні сидять за партами за варіантами (відповідно до своїх завдань), учителі готують їм завдання на картках (індивідуальний підхід), навіть до перевірки зошитів педагоги підходять диференційовано. І якщо відбуваються якісь змагання, колектив ділять на дві рівні за знаннями частини, або ж обдаровані залишаються з обдарованими. Проте найефективніший метод – коли обдарована дитина змагається сама з собою: сьогодні свої результати з тими, що були вчора, а завтрашні порівнює з сьогоднішніми. Змагання з собою корисне, позитивно впливає на розвиток здібностей, гартує волю та виховує та виховує інші цінні риси майбутнього вченого, інженера чи лікаря. Такі методи стимулювання активності обдарованої дитини фактично не містять зародків егоїзму. Зарозумілого обману, хитрощів, а навпаки, націлюють на самоаналіз та самовдосконалення. Завдання вчителя полягає в тому, щоб максимально активізувати внутрішні ресурси своїх вихованців, навчити дітей самостійно розв’язувати навчально-виховні, а в подальшому й виробничі проблеми. Діти повинні вміти на оптимальному рівні виявляти свій інтелектуально-вольовий і моральний потенціал.

Роль учителя в навчанні обдарованих дітей унікальна, делікатна, відповідальна. Сучасні педагоги вже далекі від думки, що обдаровані діти тихі, спокійні, дисципліновані, врівноважені, гарно вчаться. І тому підготовка вчителя має унікальне значення для розвитку творчо-інтелектуальних здібностей обдарованих дітей, для трансформування шкільної обдарованості в дорослу. Творчі учні в навчанні найвірогідніше, виявляються в тих класах, де працюють творчі вчителі. Адже тільки оригінальність породжує оригінальність.

Специфіка компонентів педагогічної діяльності з обдарованими дітьми потребує створення вчителем чіткої системи завдань у роботі з ними, системного і водночас творчого підходу до їх вирішення, вироблення в учнів позитивної мотивації до праці.

Якими рисами і якої мірою повинен володіти вчитель, питання дискусійне і ще тривалий час буде предметом психолого-педагогічних досліджень. Але цілком логічно, що вивчення цієї проблеми починається з діагностики компонентів творчого потенціалу вчителя. За основу для розроблення програми діагностичних обстежень творчого потенціалу вчителя можна взяти загальну модель творчої особистості, що складається з таких компонентів:


  1. Психолого-фізичний аспект:

  • добрий фізичний розвиток;

  • міцне здоров'я;

  • міцність нервової системи;

  • рухливість нервових процесів.




  1. Пізнавальний аспект:

  • інтелектуальне сприйняття;

  • висока напруженість, концентрація уваги;

  • загальний розумовий розвиток:

  • самостійність мислення;

  • спритність, швидкість мислення, економічність;

  • вдумливість, глибина розуму;

  • критичність;

  • гнучкість;

  • узагальненість;

  • швидкість і міцність засвоєння;

  • володіння прийомами розумової діяльності.




  1. Інтелектуально-творчі особливості:

  • інтуїція;

  • творча уява;

  • оригінальність;

  • інтелектуальна активність.




  1. Мотиваційний аспект:

  • потреба у самореалізації;

  • потреба у творчості;

  • інтелектуальні потреби;

  • пізнавальна спрямованість;

  • мотив досягнення.




  1. Аспект відносин:

  • спеціальні здібності;

  • розвинутий науковий світогляд;

  • самоповага;

  • незалежність;

  • вольові риси особистості;

  • активність, ініціативність;

  • висока самоорганізація;

  • комунікативність;

  • оцінні якості.

Звичайно, в природі ідеального педагога не існує. Але модель ідеального педагога використовують для підтримки та підходу до процесу підготовки творчих педагогів. Схвальні всі варіанти співвідношень рис педагога, його гнучкість, адаптивність до місцевих умов, конкретних ситуацій (див. додаток №6).


Для роботи з обдарованими дітьми педагогу необхідно мати:

  • загальну професійну педагогічну підготовку, предметні психолого-педагогічні знання, уміння, навички;

  • високий рівень компетенції в контексті системи пошуку, підтримки та розвитку обдарованих дітей;

  • професійно важливі риси (прихильність до дітей, теплоту, почуття гумору, ентузіазм тощо);

  • уміння розпізнавати ознаку обдарованості в інтелектуальній діяльності, творчих проявах, художній майстерності, руховій сфері та спрямовувати учнів;

  • доброзичливість в оцінці діяльності учнів;

  • уміння створювати найкращі умови для розвитку творчих обдаровань;

  • почуття великої відповідальності за результати реалізації обдарованості.


Можна визначити такі психолого-педагогічні принципи взаємодії вчителя та обдарованого учня:

  • взаємини педагога з учнями слід будувати на основі творчої співпраці;

  • спільна діяльність педагога та учня, а також самостійна робота школярів;

  • обоє підтримують ідею подолання труднощів, ідею досягнення мети, не боячись помилок;

  • ідея вільного вибору форм, методів, напрямів діяльності розвиває в учнів творче мислення, вміння критично оцінювати свої можливості та прагнення самостійно вирішувати все складніші завдання;

  • навчання, освіта і самоосвіта ґрунтуються на особистій зацікавленості учня, його інтересах та здібностях;

  • нові смислові контакти навчання й виховання передбачають і нове педагогічне середовище – співдружність колег у творчому вихованні майбутніх спеціалістів;

  • домінантою виховання стає суб’єктивний підхід, абсолютне визнання гідності кожної особистості, її права на вибір, особисту думку, самостійний вчинок.

Учитель, ставлячись до учня як до особистості, дає йому змогу само- розвиватися та самореалізуватися, враховує його можливості, здібності, особливості. Учень має право на особистий шлях розвитку, вибір засобів навчальної діяльності в межах її мети. Звичайно, якщо вчитель намагається підібрати свій „ключик” до розкриття та розвитку обдарованих дітей. Тому можна дати низку порад щодо розвитку творчих здібностей та обдарованості школярів:



  • підтримуйте думки учнів, наголошуйте на їхній оригінальності, важливості, значущі;

  • підсилюйте інтерес дітей;

  • навчайте дітей систематичної оцінки своїх думок;

  • створюйте проблемні ситуації, що потребують альтернатив, прогнозування, уяви, міркування тощо;

  • не вирізняйте обдаровану дитину за чудові індивідуальні успіхи, заохочуйте її до співпраці з іншими дітьми;

  • не перехвалюйте дитину перед однолітками;

  • не принижуйте унікальних здібностей школяра публічно.
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка