Новаторство драматургії кінця XIX – початку XX ст. Генрік Ібсен франца Кафка



Сторінка5/8
Дата конвертації29.04.2016
Розмір1.56 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

«Каліграми. Вірші миру і війни (1913—1916)»
Друга велика поетична збірка, видана Аполлінером за життя, дістала назву «Каліграми. Вірші миру і війни (1913—1916)» і вийшла друком 1918 року. Збірка присвячена пам'яті друга-поета, літератора Рене Даліза, вбитого на фронті 1917 року.

«Каліграми» складаються з шести розділів і містять 84 поезії. Розділивши книгу на шість частин за хронологічним принципом, Аполлінер ніби підкреслив, що «Каліграми» — ліричний літопис епохи. Послідовність віршів створює щось схоже на проходження кіл пекла, яке завершується коротким оптимістичним апофеозом з кількох звернених у майбутнє віршів 1917—1918 років.

До збірки «Каліграми» увійшло багато фронтових віршів, які протестували проти війни, викривали її криваву абсурдність. У віршах цього циклу Аполлінер виявляє певну стриманість, уникає прямого вираження жалю — приховане страждання ще більше вражає.

Вірш-каліграма "Зарізана голубка й водограй" (збірка "Каліграми. Вірші Миру та Війни") був створений 1914 р. у Римі, де Аполлінер перебував в артилерійській школі. Задуманий як реквієм жертвам величезної історичної ка­тастрофи 1914—1918р., він здобув славу літературного пам'ятника Першої світової війни.

Написані на цьому пам'ятнику імена жінок і чоловіків, які постраждали через війну, надають віршу документально-реал­істичного звучання. Тут згадуються відомі поети і художники, котрі, як і сам автор твору, пішли на фронт. Деякі з них загинули.



У поезії «Зарізана голубка й водограй» Аполлінер

використав можливості ідеограми для створення

антивоєнного вірша-плаката. Розташувавши літери

різного розміру рядками, що розходяться в різних

напрямках, поет створив малюнок голубки над струменями фонтана. Цей образ є символом вічного плачу по тих, які загинули в Першій світовій війні («Душа ятриться з непокою /І водограй рида зі мною»).

Одночасно фонтан символізує потоки крові, що ллється на війні. Зарізана горлиця Аполлінера стала прототипом голубки Пікассо, який через сорок років підхопив ідею поета, створивши образ, що символізує мир в очах сучасного людства. Відбиваючи анти людяну реальність війни, пережиту ним у траншеях і на полях битв, Аполлінер протиставляє їй незнищенні гуманістичні цінності, передусім — кохання.

«Каліграми» є майже останнім ступенем вивільнення вірша, експериментом, який виходить навіть за межі верлібру. У збірці багато прозаїзованих «віршів-прогулянок», «віршів-розмов», які інколи більше схожі на склад будівельних матеріалів, ніж на побудовану споруду. Поет намагався майже безпосередньо передати миттєві враження, розмови. Так, у вірші «В понеділок на вулиці Крістін» ми чуємо характерні для паризької вулиці уривки розмов. Зовні це походить на звичайний магнітофонний запис. Але в Аполлінера ці наближені до побутової прози уривки вписані в інтенсивний ліричний контекст.
«Проза життя» Аполлінера
Г. Аполлінер сміливо прокладав шлях тогочасній поезії в XX століття. Слідом за романтиками, а також Ш. Бодлером, В. Вітменом, А. Рембо, Е. Верхарном. Г. Аполлінер зробив можливим художнє освоєння нових «непоетичних» галузей життя людини і суспільства. Саме він увів у сферу лірики «прозу життя» і дав могутній поштовх розвитку ліричного епосу в новому столітті.

Незадовго до смерті Аполлінер писав: «Звісно, життя поета - непересічне, але доля мене втягувала у такі пригоди, які, попри все, мені до душі, - я вмію радувати людей і добре це усвідомлюю».

В останні два роки життя, здавалося, почали збуватися заповітні мрії поета. 9 березня 1916 р. він нарешті отримав громадянство Франції. Пощастило йому пізнати і взаємне кохання. Прийшло до Аполлінера і визнання: молоде покоління поетів сприйняло його як метра французької лірики. На жаль, за іронією долі Аполлінерові не судилося насолодитися цими дарунками долі. Через тиждень після отримання французького громадянства поет був важко поранений у голову осколком снаряду. Він вижив, але поранення підірвало його фізичні сили.

Залишившись у Парижі, Аполлінер брав участь у літературному житті, однак йому, виснаженому повільним одужанням, це давалося нелегко. Недовго тривало й щасливе подружнє життя: за півроку після одруження 38-річний поет раптово помер від грипу. Це сталося 9 листопада 1918 р.


Вірш "Міст Мірабо "

Вірш "Міст Мірабо " (збірка "Алкоголі") став своєрідною візитною карткою любовної лірики XX ст. Це — щемливий твір про кохання, що без вороття спливає, немов води річки Сени, і про надію, яка, попри сум і розчарування, залишається "невгамовно жагучою". У своїй сукупності ці мотиви відтворюють суперечливу стихію самого життя, сповненого "журби і втіхи", життя, що, як зазначав Аполлінер в одному зі своїх творів, обпалює, наче спирт. До зазначених мотивів органічно додається мотив часу, що обігрується як рефрен:



Хай б 'є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є

В українському перекладі аполлінерівського вірша, здійсненому М. Лукашем, мотив часу перебігає із рефренових рядків в останню строфу, де набуває підсиленої динаміки: Минають дні години і хвилини,

після чого сягає вищої напруженості тема розставання з любов’ю, адже тепер вже впевнено говориться про приреченість кохання:

Мине любов

І знову не прилине.

Та, попри трагічну нотку, останній рядок цієї строфи:



Під мостом Мірабо хай Сена плине

У центрі твору – серце ліричного героя. Це крізь нього струмують усі потоки – міської річки, любові, життя, часу. Воно тремтить під останніми променями кохання, що згасає. А втім, намагається затягнути мить насолоди любовним почуттям.

Слід зазначити, що і в цьому шедеврі світової інтимної лірики Аполлінер залишився поетом великого міста – великого Парижа. Лірична сповідь героя розгортається на тлі урбаністичного пейзажу та обертається навколо своєрідних емблем столиці Франції – річки Сени та мосту Мірабо. Ці два образи, зберігаючи свою предметну конкретність, увиразнюють ідею поєднання плинності буття (Сена) й непорушності його духовних опор (міст Мірабо) – любові та надії.

Отже, у вірші автор досягає синтезу традиційних ан­титез плинного й вічного, кінцевого безкінечного, сум­ного і втішного, життя і смерті. Цей синтез відбуваєть­ся й на рівні окремих слів та звукопису. У французькій мові "Іе аетеиге " "я лишаюся, живу " анаграмовано "}е теигз " "я вмираю, зникаю, гину".

Сильний ліричний вплив "Мосту Мірабо" на свідомість читача значною мірою зумовлений поетичним ритмом. Відомо, що Аполлінер відтворив у цій поезії ритм ткацької пісні XIII ст., що надало твору надзвичайної мелодійності. Крім того, поет поєднав ритміку старовинної пісні-з духом народних пісень про любов. Однак внаслідок синтезу дав­ньої традиції та світовідчуття сина доби перших аеропланів народилася геніальна "бардівська" пісня поч. XX ст.



Подробиці

Музою, яка надихнула Аполлінера на написання "Мосту Міра­бо", була Марі Лорансен. Любовні стосунки Апол­лінера з нею тривали близько п'яти років. Несхожі за характера­ми, сімейними традиціями, темпераментами, поглинуті власною творчістю, Аполлінер і Марі, здавалося, були приречені постійно конфліктувати одне з одним. Ці зіткнення повільно вбивали живі почуття. Отож настрої прощання з любов'ю, відбиті у "Мості Мірабо", були навіяні ситуацією кризи взаємин поета та його коханої. Крім того, сама ідея поєднання любовної тематики із старовинною ткацькою піснею також живилася обставинами життя Марі, її мати, розповідає М. Яснов, "годинами наспівува­ла, займаючись шитвом, та й сама Марі постає у спогадах сучасників жінкою, яка співала гарним високим голосом старо­винні нормандські пісні. Можливо, це поєднання шитва і народ­ного співу викликало у пам'яті поета асоціацію з ритмікою ста­ровинної ткацької пісні тринадцятого століття?"


Особливості творчості Аполлінера
♦ Це авангардна поезія.

♦ Є риси символізму та кубізму.

♦ Використовується верлібр.

♦ Відмова від розділових знаків (з 1912 р.).

♦ Створення каліграм.
ПОМІРКУЙМО НАД ЖИТТЄВИМ ШЛЯХОМ МИТЦЯ
1. Як походження Аполлінера вплинуло на його життєвий шлях і світобачення?

2. Які обставини особистого життя поета зумовили розвиток у його ліриці теми «нелюбого»?

3. Як у житті Аполлінера відбилася його епоха?

4. Складіть психологічний портрет митця.


Перевіримо себе. Тести для самоконтролю.
І. Знайдіть правильну відповідь.

1. Прагнучи наблизити поезію до мови сучасного образотворчого мистецтва, Аполлінер спирався на творчі ідеї:

а) імпресіонізму;

б) кубізму;

в) експресіонізму.

2. Життєвою основою циклу «Райнські вірші» послужила історія кохання поета до:

а) Марії Дюбуа;

б) Луїзи де Коліньї-Шатійон;

в) Марі Лорансен;

г) Анні Плейден.

3. «Каліграми» - це:

а) вірші, написані у вигляді малюнків;

б) віршовані підписи під малюнками;

в) окремі ілюстрації до віршів.

ІІ. Знайдіть неправильне твердження.

1. Аполлінер визначив свою поезію як:

а) «новий реалізм»;

б) «натуралізм вищого типу»;

в) «неоромантизм»;

г) «надреалізм».

2. Для поезій зрілого Аполлінера характерні:

а) принцип симультанеїзму;

б) широке використання символічних сюжетів та образів;

в) політематичність;

г) відсутність знаків пунктуації.

ІІІ. Знайдіть зайве.

1. Важливу роль у творчому розвитку Аполлінера відіграла дружба


  • з П. Верленом, А. Жаррі, П. Пікассо.

2. На різних етапах своєї творчості митець виступав під псевдонімами:

  • «Гійом Макабр», «Гійом Аполлінер», «Єресіарх», «Луїза Лаланн».

3. За життя Аполлінера були надруковані такі поетичні збірки:

  • «Тінь мого кохання», «Звірослов, або Почет Орфея», «Алкоголі. Вірші 1898 – 1913 рр.», «Каліграми. Вірші Миру та Війни».

Запитання й завдання для розгорнутої відповіді.
1. Як події аполлінерівського життя позначилися на його творчості?

2. Чому Аполлінера називають реформатором французької поезії?

3. Розкрийте зміст назви збірки «Звірослов, або Почет Орфея». У чому полягала оригінальність її задуму?

4. Поет не одразу винайшов назву для другої своєї поетичної збірки («Алкоголі»). Як проміжні варіанти фігурували такі заголовки: «Вітер Райну», «Революційний рік», «Водка». На чому кожний з них наголошував увагу читача? Чому, на вашу думку, остаточним варіантом стала саме назва «Алкоголі»?

5. Опишіть найхарактерніші риси аполлінерівсьої поетики.

Федеріко Гарсіа Лорка (1898 – 1936)


Я – іспанець… Іспанія живе в глибинах мого серця, я її поет…

Г. Лорка


Час довів: його поезія – то чудова перлина світової поетичної скарбниці.

“Андалузький самородок” став сином світу та всесвіту.



Гарсіа Лорка - іспанський поет і драматург.
На формування поетичного світовідчуття Гарсіа Лорки безумовний вплив справила культура древньої Андалузії, нерозривно пов'язана з природним середовищем, її легенди, пісні та свята.

Гарсіа Лорка - старший син Федеріко Гарсіа, заможного орендатора, та Вісенти Лорки, шкільної вчительки. Дід Гарсіа Лорки був музикантом-аматором, організатором сільських свят; баба мала славу чудового читця; батько добре грав на гітарі. У селі Аскероса Гарсіа Лорка відвідував приватну школу. 1909 р. родина переїхала у Гранаду, де хлопчик навчався у Школі Святого Серця Ісусового, одночасно займаючись музикою. 1914 р. він вступив на факультет літератури і філософії та факультет права Гранадського університету.

Гарсіа Лорка брав участь у роботі Гранадського Літературно-художнього центру. 1915 р. датуються перші відомі вірші Гарсіа Лорки, навіяні читанням улюблених поетів: Р. Даріо, А. Мачадо, Х.Р. Хіменеса.

Улітку 1917 року в складі групи студентів Гарсіа Лорка подорожував по Іспанії під керівництвом професора теорії літератури і мистецтва М. Домінґеса Берруети. Підсумком поїздки стала перша книга — збірка шкіців у прозі та дорожних нарисів «Враження і пейзажі» (1918).

1919 р. Гарсіа Лорка переїхав у Мадрид і поселився у Студентській резиденції (вільному університеті), де жив до 1929 p., щороку навідуючись до Гранади. Невдовзі побачила світ перша поетична збірка Гарсіа Лорки — «Книга віршів» («Libro de poemas», 1921).

У липні 1922 р. у Ґранаді проходив фестиваль канте хондо, організований Гарсіа Лоркою разом з композитором М. де Фальєю.

«Поема про канте хондо» («Poema del cante jondo», 1931), що створювалась у 1921—1922 рр., — цілісний твір, об'єднаний образами-лейтмотивами, місцем дії, єдністю часу. Головна тема «Поеми...» — життя під загрозою насильницької смерті, протистояння особистості та світу безодні міфічних стихій, безвихідність:

Де не гляну

(о жах!) -

скрізь у серці

кинджал.

(«Перехрестя», 1922)

Кожен цикл «Поеми... « присвячений долі однієї з пісень — жанрів канте хондо, котрі, як і сили природи, стають живими істотами: «Поема циганської сиґірії», «Поема солеа», «Малюнки Петенери» і т.д. Хоча в піснях присутні традиційні прийоми й образи, головне, що пов'язує поета з фольклором, — світовідчуття, не «місцевий», а «духовний» колорит. «З народної поезії слід брати її глибинну сутність і, можливо, ще дві-три колоритні трелі, але не можна по-рабському наслідувати її неповторні інтонації», — вважав Гарсіа Лорка.

1927 р. вийшла друком наступна поетична збірка — «Пісні».

Другий шедевр Гарсії Лорки, присвячений долі андалузьких циганів, — «Циганське романсеро» (1928). Поет творить власний міф, і створення його починається з метаморфоз: «Романс про царівну-місяцівну». Людина в ньому настільки злита з природою, що розчинення в ній загрожує смертю. Водночас збірка сучасна, у ній може йтися навіть про скороминуще. На відміну від традиційного міфу, цивілізація в Гарсіа Лорки несе хаос.

Поет відроджує і трансформує старовинний іспанський жанр романсу; фольклорні не лише образи, повтори, символи, фрагментарна композиція. Майже всі романси Гарсіа Лорка завершує поглядом увись, що співвідносить окрему подію з усією світобудовою:

Святий Гавриїл у небо

побравсь по сяйній драбині,

а зорі в літеплі ночі

безсмертниками рябіли.

(«Святий Гавриїл»)

1928 р. Гарсіа Лорка разом з іншими молодими літераторами створив у Гранаді літературно-мистецький журнал «Ґальо» («Gallo»), в якому опублікував декілька своїх оповідань.

Через рік поет поїхав у США, відвідавши дорогою Париж і Лондон, де навчався на курсах англійської мови при Колумбійському університеті.

1931 р. з'їзд Федерації іспанських студентів вирішив створити пересувний університетський театр «Ла Баррака» («Балаган»). Гарсіа Лорка очолив його. Влітку 1932 р. театр давав спектаклі, їздячи по країні.

Одна з вершин творчості Гарсіа Лорки — андалузькі трагедії. Конфлікт у них народжується із зіткнення буденності та поезії. Герої намагаються здобути внутрішню свободу, але ці пошуки закінчуються смертю.

У липні 1936 р. Гарсіа Лорка виїхав з Мадрида до Гранади, де невдовзі розпочався фашистський заколот.

18 серпня поет був заарештований і наступного дня розстріляний неподалік від Гранади.

Ще впродовж сорока років після загибелі Гарсії Лорки його творчість перебувала під забороною. Лише після смерті Франко відбулося відкрите вшанування Гарсіа Лорки на його батьківщині, у Фуентевакерос.



В Україні перші переклади творів Гарсіа Лорки з'явилися у 30-х роках («Романс про іспанську жандармерію» в перекладі М. Іванова). Пізніше їх перекладали Л. Первомайський, Д. Павличко, І. Драч, М. Ільницький, Ю. Покальчук, В. Харитонов, В. Колодій, П. Марусик, Л. Олевський, М. Москаленко, О. Пахльовська та інші. Лірика Г. Л. у перекладі М. Лукаша була вперше видана в Україні 1969 р. в серії «Перлини світової лірики». До образу Гарсіа Лорки зверталися українські поети Д. Павличко, І. Драч, Б. Олійник, Л. Забашта, П. Дорошко та ін. П'єси Гарсіа Лорки «Дім Бернарди Альби», «Кохання дона Перлімпліна», а також вистава «Канте хондо» (за мотивами однойменної збірки) йшли в театрах Києва, Чернігова, Кіровограда, Луганська та інших міст.

Запитання та завдання

1. Який ліричний настрій переважає у поезії Гарсіа Лорки?

2. Звернувшись до поетичних образів Лорки, доведіть їх обумовленість звуковими або зоровими асоціаціями. З чим це пов’язано?

3. Наведіть приклади уособлень – улюбленого тропа Гарсіа Лорки. Якої мети досягає поет, звертаючись до численних уособлень


Філософське розуміння життя


Відтінок фатальності долі



Інтерес до народної творчості


Основні теми лірики Гарсіа Лорки

Емоційний натяк

Образ Батьківщини

Смерть

Кохання


Вірш «Гітара»

Як заридала моя гітара,

розбилась досвітку

криштальна чара,

(Гарсіа Лорка. «Гітара»)

Світ, у якому живе ліричний герой Лорки, сповнений трепетного життя. Тут усе бринить, звучить, співає, плаче, кричить, танцює, ридає. Яскравим прикладом такого художнього світобачення і світоро­зуміння є вірш «Гітара». Специфіка авторської манери складається тут з таких чинників, як: гнучкий ритм — короткі рядочки, після кожного зміна паузи; система повторів, риторичних окликів; монологічний характер оповіді і персоніфікація гітари як живої істоти:

Плаче, як вода,

що рине з яру,

плаче, як вітер,

що жене хмару...

вона ридає

за даллю...

А-ой, гітаро!

У серці п'ять ножів

одним ударом!

Слід звернути увагу на суцільну метафоризацію поетичної тканини тексту. Головний, домінуючий троп, який формує весь текст, — це персоніфікація гітари. Вона — жива істота, яка діє самостійно, незалежно від гравця. Такий троп називається метагоге. Це різновид метафори, який характеризується тим, що неживий об'єкт діє так, як живий. Головний прояв духовності гітари, а вона тут є суб'єкт дії, — це плач. У свою чергу плач — це гра, і ця гра безкінечна, вічна і трагічна. Сам образ плачу — сумний образ, прояв туги. Але у Лорки він набирає трагічного характеру завдяки системі порівнянь і паралелізмів. Наприклад: «плач» зіставляєтья з таким розгорнутим порівнянням:



Так, прощається птиця з життям

під загрозою жала змії.

Гітара як жива істота вписана в навколишній світ, вона частина цього світу. Вода, вітер, пісок, хмари — оточення, в якому існує, тобто плаче гітара, — теж живе, персоніфіковане. Тут усе пульсує, дихає. До цього життя спонукає гітара: вода плаче, вітер плаче; захід плаче, сумуючи за світанком (антитеза); «плаче стріла за ціллю»; «плаче пісок гарячий»; «плаче в голім гіллі пташка остання», і цей плач стає світоглядною константою Лорки, фактором його світосприйняття.

Поет полюбляє і прихований зміст. Його створює система метафор і символів, які кожний читач розшифровує так, як він сам розуміє. Такими символами з глибинним підтекстом у Лорки є наскрізні образи, за якими стоять стародавні міфи, легенди, притчі, архетипи. Це стріла, пустеля, спіралі, зорі, небо, туман, зграї птиць, ніж (пізніше кинджал), різно­манітні прояви навколишнього середовища. Кожний із них — імпліцитний образ (прихований), що є внутрішнім сенсом образної структури. О. Потебня вважав, що кожне слово має дві форми: внутрішню і зовнішню. Саме ця внутрішня форма слова-образу і є прихованим сенсом, формує підтекст творів Лорки і впливає на загальний настрій, на загальне звучання поезії. Ми ніби відчуваємо подих іспанських пустель, дихання теплого вітру, аромат чудових квітів, чуємо свист пущеної предком стріли, вступаємо в таємничі лабіринти, гріємося біля вогнища, перебуваємо поруч із казковими магами, волхвами, чаклунами, грандами, ба, навіть, і самим Сином Людським.
Поезія «Балада про чорну тугу»

Поезія Гарсіа Лорки немов зіткана із протилежно­стей, крайностей, суперечностей чуттєвого характеру, вона вражає читача небувалими глибинами почуттів. Брат Гарсіа Лорки Франціско писав: «Здається, ніби Федеріко-людина по-справжньому жив своїм життям і своєю творчістю лише в сміху та в плачі, лише в крайнощах радості та болю. Усе інше було інтермедією».

В поета життя не можна розкласти на полиці: добро і зло, гарне і погане. Він вміє побачити його всеохопно, в антитетичній єдності протилежностей.

Долиною співа річка,

Торочена бірюзою,

Квітчається новий день

Жовтим цвітом гарбузовим.

Ой туго, туго циганська,

Туго щира й одинока,

Туго досвітків далеких,

Туго схованих потоків!

(«Балада про чорну тугу»)

Наріжною у Лорки е циганська тема, яку він сприймає як фольклорну і тому втілює її у на­роднопісенному стилі. В листі до свого друга Хорхе Гільєна Лорка писав, пояснюючи своє звернення до циганської теми: «Я намагаюсь поєднати циганську міфологію з відвертою буденністю плинного часу. Виходить щось дивовижне, і, сподіваюсь, по-новому прекрасне». Прикладом можуть бути поезії «Про царівну Місяцівну», «Милоданка й Вітер», «Балада про чорну тугу» з «Циганських романсеро». Все бачиться поетом у нетривких, примарних чарах місяця — буденність сповивається романтичним покри­валом нічного сонця:

Клюють півні темний обрій,

ніяк сонця не знаходять...

(«Балада про чорну тугу»)

Гарсіа Лорці притаманна схильність до стислості, економії слів у віршовому рядку. Це приводить, з одного боку, до глибинного підтексту, а з другого — до створення афоризмів, концентрації спостережень, узагальнень, типологічних висновків. У Лорки подібне спостерігаємо у віршах збірки «Канте хондо», пишучи які, поет намагався сказати безмежно багато небагатьма словами. Він досягає сконденсованого лаконізму співу-крику, який в кількох словах відтворює безмірність усієї скорботи чи туги. Цю згущену емоційність І. Драч називає «затаєною вибуховістю, уповільненою вибуховістю». А походить вона з народного канте хондо, з цього гли­бинного співу Андалузії.

Ніж

врізається у серце,

немов леміш

у переліг.

Ні,

Не ріж мене.

Ні, ні!

Ніж,

неначе промінь сонця,

все запалить

в нутрині.

Ні,

Не ріж мене,

Ні, ні!

1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка