Неблагополучна сім’я – як об’єкт соціально педагогічної діяльності



Сторінка4/4
Дата конвертації15.04.2016
Розмір0.67 Mb.
1   2   3   4

2.4. Особливості соціально-педагогічної роботи з сім'ями, які пережили

втрату

Одним з типів неблагополучної сім'ї є та, що пережила втрату (члена сім'ї, роботи, місця проживання, здоров'я) і втратила здатність виконувати свої функції. При цьому ознакою неблагополуччя є втрата або погіршення зв'язків з членами сім'ї і мікросередовищем, звичного статусу в суспільстві і сім'ї, зміна функцій, що впливає на якість реалізації сім'єю своїх прав у суспільстві та членів сім'ї у родині, порушення членами сім'ї внаслідок цього морально-правових норм. Отже, на сім'ю впливають різноманітні первинні і вторинні стресові фактори, що дозволяє характеризувати її стан у такому випадку як кризовий. Якщо ж сім'я при цьому ще має проблеми із розв'язанням завдань свого розвитку на теперішньому і попередньому етапах життєдіяльності сім'ї, то це може привести до її розпаду.

Стресові ситуації — це ті, з яких людині важко знайти вихід і які негативно впливають на її існування. Оскільки сім'я має мету, засоби життєдіяльності, які забезпечують її існування і виконання функцій, то стресова ситуація для сім'ї — це та, з якої вона не може вийти без втрат чи негативних змін. Бувають ситуації, коли стресова ситуація об'єктивно незначна, але сприймається сім'єю та її членами як загрожувальна [8. 249].

Р. Паже розрізняє втрати:

1) пов'язані із становленням особистості, її ростом, розвитком (втрати зв'язку з матір'ю, але набуття зовнішнього світу; втрати уваги, часу

спілкування і набуття колективу). Це втрати, без яких не можна обійтися, людина стає через їх переживання більш досвідченою;

2) пов'язані з ситуацією, несподіванкою [20. 20].

Причини втрат можуть бути різноманітними: економічними, ідеологічними, політичними, емоційними, правовими, релігійними, медичними, педагогічними, але результат один — втрата, яка є горем для сім'ї та її окремих членів. Горе виражається через перший шок, образу, недовіру, відторгнутість через кілька днів, одинокість, агресію, озлоблення, розчарування, провину, страх, розпач, інколи — мстивість.

Б. Дейте на основі досвіду соціальної роботи з особами, які опиняються в кризі внаслідок втрати, визначає такі особливості свідомості і поведінки дорослої людини в цій ситуації, які розрізняються у часі: шок і заціпеніння; заперечення і відсторонення; визнання і біль; прийняття і відродження [8. 249].

Ці стани є основою для застосування різних видів допомоги подолання втрати на різних етапах. Діти відчувають те ж, що й дорослі, але не можуть виразити це словами, слабо розуміють, що діється, відчувають себе ти це словами, слабо розуміють, що діється, відчувають себе винними в чомусь [8. 249]. Але дорослі схильні приховувати почуття, а діти — виявляти. До того ж, діти буквально розуміють пояснення: пішов (у розумінні помер) -- переноситься ними на всіх тих, хто вийшов за чимось з будинку. Р. Паже виділяє особливості переживань у дітей: шок, заперечення, угода з собою, злість на себе та ін., прийняття, розуміння, вміння подолати втрати [20. 28]. Отже, можна говорити подібне в переживаннях втрати у дорослих і дітей, що передбачає у соціально-педагогічній роботі з ними однакову стратегію, спрямовану на поетапну допомогу у подоланні наслідків утрати. Разом з тим, діти і дорослі мають різне ставлення і розуміння втрати, що вимагає різних тактик допомоги у подоланні її наслідків. Ж. Шимкенс вважає, що розрив родинних зв'язків позначається на дітях різним чином. Характерним у таких випадках є порушення свідомості, контролю за поведінкою, міжособистісннх стосунків, емоційно-вольової сфери, мислення, зниження самооцінки. Це виявляється у: переносі провини на інших, відсутності почуття провини при порушенні морально-правових норм, неспокої; слабкому контролі за поведінкою, малому обсязі уваги, нестатку передбачуваності; невірі у кращі зміни, неможливості радіти з виконання завдань, низькому рівні самооцінки; невмінні організувати свій відпочинок, показі ворожої залежності, вимаганні уваги, недовірі, прагненні контролювати всі ситуації, нестійких стосунках з людьми; труднощах визначити власні почуття, їх неадекватному вираженні, невмінні визначити почуття інших; проблемах з визначенням причин і наслідків, логічним мисленням, передбачуванням; проблемах, пов'язаних із слуховим сприйняттям, вираженням себе вербальне, у здійсненні рушійних функцій, відставанням у розвитку [48. 137].

Р. Паже характеризує дитину, яка втратила сім'ю таким чином: вона буде шукати ідеал, авторитет, референтну групу, буде сама виконувати функції батьків (заробляти гроші, красти, просити, доглядати за собою) [20. 20].

Для дітей із неповних і розлучених сімей, згідно з А. Холманом, характерні: негативний стереотип у суспільстві, причини їх неадекватної поведінки завжди пояснюються неповною структурою сім'ї, хоча це не завжди так. Для дітей з таких сімей характерні відхилення в міжособових стосунках і навчанні (підлітки та юнаки і дівчата), афективні і поведінкові реакції (у дітей, які надавали великого значення батьківським стосункам), виконання невідповідних ролей (якщо батьки демонструють залежну поведінку).

Особливостями свідомості і поведінки дорослого у випадках зіткнення у житті із втратою, є: розгубленість, втрата контролю над собою; недовіра, нерозуміння, мовчанка, сльози, істерика, гіперактивність, втрата самоповаги, злість, смуток. Реакція людини в цей час непередбачувана, хоча вона може й готуватися до втрати (якщо була тривала хвороба у родичів, погані стосунки з чоловіком тощо). Люди можуть прагнути, переживаючи горе, уникнути його, швидше з нього вийти, почекати, коли воно пройде. Доведено, що протягом 6-9 місяців після втрати у людини пройде. Доведено, що протягом 6-9 місяців після втрати у людини сильно знижується імунітет, вона швидко втомлюється [8. 249]. Втрата чвідбивається на всій сім'ї, оскільки сім'я є системою. Виникає 2проблеми у роботі з такою сім'єю:

1) попередити розпад сім'ї;

2) відновити життєдіяльність сім'ї на нормальному рівні в нових умовах.

Саме це, на пашу думку, повинно складати зміст реабілітації неблагополучної сім'ї. Виходячи із розуміння сім'ї як системи, можна виділити такі напрямки реабілітації:

- компенсація втрати (роботи, місця проживання, здоров'я) або функцій померлого члена сім'ї, або того, хто вийшов з родини (розлучився чоловік, одружився син, переїхала на навчання дочка тощо);

- допомога сім'ї у реалізації її прав і виконанні функцій доти, поки вона не відновить свій потенціал.

На цій основі можна говорити, що соціально-педагогічна робота з такоюсім'єю може бути екстренною, тривалою і профілактичною (запобіганнявторинних стресорів) у реабілітації сім'ї. Основою для подолання втрати і пов'язаного з ним горя, на думку Б. Дейтса, є спрямування особистостіна її активне подолання, тобто контролювання думок, емоцій, поведінки через терплячість і витриманість протягом тривалого часу, самостійнуроботу та разом з іншими людьми над подібною проблемою, спілкування зтими, хто вже пройшов через подібне, з авторитетною людиною (священиком,другом тощо) за її згоди [8. 249]. Оскільки розвиток і виховання людиниможливий лише в діяльності і спілкування, а механізмом — зовнішні тавнутрішні протиріччя, то соціально-педагогічна робота з реабілітаціїсім'ї після втрати повинна мати за мету захист прав сім'ї та її членів через

1) створення протиріч, долаючії які, сім'я і окрема особистість прискорюють процес прийняття втрати і подолання ЇЇ наслідків,

2) створення умов для нормальної життєдіяльності сім'ї.

Під час надходження поганих відомостей: допомогти не стримувати реакцію людини на погану звістку, але утримати людину від афективних рішень, які стосуються серйозних проблем, майбутнього, бути рядом, розмовляти і контролювати дії, режим дня (харчування, здоров'я, сон), говорити вголос: «помер», «виїхав», «пішов», «захворів» тощо, організувати спілкування з друзями, з людьми, які можуть надати підтримку, загадуючи добро чи вислуховуючи Вас, спрямувати людину на конкретні необхідні дії (організацію похорон, догляд за дитиною тощо), обговорити з нею питання: «Чи правильно вона вчиняє?», «Як не могло статися?», «Що подумають про це друзі?», «Як я скажу про це сім'ї?», але не приймати за людину рішень, допомогти ї розібратися в своїх думках. Не можна приймати чиюсь сторону, судити. Треба тільки вислухати.

Заперечення і відсторонення. Характеризуються слабкістю, втратою апетиту, сил, фізичною біллю, очікуванням чуда, злістю, нездатністю робити звичні справи, безсонням чи сонливістю, відмовою від гігієнічних правил, фантазіями. Допомога подолає у визнанні нормальності такої реакції, вислуховуванні горя, спілкуванні з людиною, навіть якщо вона цього не хоче, па різні теми, виразі поваги до людини. Можна привести о не хоче, па різні теми, виразі поваги до людини. Можна привести власний приклад подолання втрати і розповісти, як ця втрата і Ваші дії вплинули на Ваше життя; які почуття Ви відчували, з ким розмовляли на цю тему і чого очікуєте від інших. Допомога повинна бути екстренною, якщо людина цілеспрямовано думає і говорить про самогубство, зловживає алкоголем, транквілізаторами, занедбала себе, дітей, дім, впала у депресію і заперечує втрату протягом кількох місяців, має неспокій, галюцинації. У цьому випадку необхідно примусити виконувати свої обов'язки, прийняти допомогу, залучити лікаря до обстеження і лікування, відновити і розширити соціальні зв'язки з мікро- і макросередовищем на основі фізичних потреб, спеціально створених нагальних проблем для переключення уваги (поведінка та успішність дітей, доручення вчителів тощо). З дітьми необхідно розмовляти про втрату, роз'яснюючи доступно і точно її зміст, виявлення їх відчуття і знання про подію, розповісти про те, що вони будуть найближчим часом робити, з чим зустрінуться і як себе при цьому поводити, дати можливість попрощатися із втраченим, відповідати на їх питання чесно і вчасно, пояснити, що вони будуть відчувати себе краще, створити їм атмосферу стабільності [8. 249].

Визнання втрати: означає повернення відповідальності за почуття і дії (триває від 3 місяців до 1 року). Робота з людиною полягає в організації спілкування з нею на тему «Як цей стан подолати», але не на тему: «Чому це трапилось зі мною?», «За що мене покарано?» Ці питання («Як...?» відбивають пошук шляхів організації життя після втрати. Тут доцільною є індивідуальна робота та у групі підтримки через консультації, пошук способів розв'язання проблеми: «Як зробити, щоб це не сталося ще раз?», «Як заповнити пустоту?», «Як жити далі, у нових умовах?», «Заради чого жити далі?»)

Спільноти можна поділити на:

1) групи, які працюють із соціальним педагогом примусово або за контрактом, або за власним бажанням;

2) групи взаємопідтримки (взаємодопомоги), які працюють з консультантом і керівником;

3) групи самодопомоги, які працюють з фасилітатором.

В основі цієї класифікації — ступінь самотності та активності членів групи. За напрямками діяльності А. Браун виділяє групи: у сфері емоційного та психічного здоров'я; для членів сім'ї, де є діти з особливими потребами; спрямовані на зміни у поведінці; спрямовані на життєві зміни, пристосування до їх наслідків; у сфері освіти та організації дозвілля; для задоволення потреб осіб, які мешкають в інтернатах чи відвідують денні центри [2. 84]. Основними ціннісними засадами діяльності груп взаємодопомоги користувачів служб психічного здоров'я, за Р. Кравченко, Н. Кабаченко, О. Васильченко, є: мудрість, динамічна робота, співробітництво, релігія, наявність сім'ї, спокійна робота, симпатія, спільнота, близькі взаємини, правда, природа [4. 130.]. У групі люди розуміють, що їх поведінка у лихові є нормальною реакцією, вони навіть здатні над нею посміятися; вони передають один одному вміння, чуйність, переживання, що сприяє виникненню почуття сть, переживання, що сприяє виникненню почуття єдності [4. 130.], отже, захищеності і врівноваженості. Групи підтримки працюють через такі форми: засідання 1 раз на тиждень з метою обговорення проблем, успіхів, спілкування, відпочинку; спілкування окремих осіб із спільними проблемами поза зустрічами (прийомних батьків, одиноких стариків тощо); телефонні консультації між членами групи, між консультантом і членом групи; соціальну рекламу у ЗМІ діяльності групи та її координації; лекції і бесіди фахівців на засіданнях групи; обмін досвідом з іншими групами підтримки на засіданнях, в іншому місці тощо; виконання вправ між засіданнями. Членам сім'ї доцільно виконати вправу у групі:

1. Якого ставлення до себе Ви прагнете до особи, яка понесла втрату?

2. Опишіть свою дитину (зовнішність, характер, звички).

Ви захворіли, дитину беруть на виховання. Кому б Ви ЇЇ віддали і чому? Такі вправи дозволяють усвідомити свої почуття, очікування, можливі наслідки довгого неприйняття втрати, потреби інших членів сім'ї в Вас.

Щодо роботи з дітьми, то вони можуть надовго залишитися на етапі невизнання, тоді з батьками треба проводити роботи на емпатію з метою краще зрозуміти дитину і на цін основі пояснити їй, що з нею сталося, допомогти справитися з наслідками втрати (привести себе в приклад, надати допомогу, яку хотілося отримати самому), виявити бажання дитини і по можливості їх задовольнити. Дитина повинна бути впевненою, що вона не самотня, захищена, в безпеці.

Цьому сприяють:

1) виявлення любові до дитини, такої, якою вона є, знаходження і підкреслення в ній позитивних якостей;

2) вияв поваги до дитини: ЇЇ рішень, страхів, почуттів, визначення їх причин і ліквідацій;

3) режим дня, традиції, правила сімейного життя, розподіл обов'язків.

Все це вимагає вироблення звички поведінки в нормальних умовах, переключає увагу;

4) спільно проведений з дитиною час (у спілкуванні, грі, прогулках тощо), який має предметне наповнення, не пов'язане із втратою;

5) застосування методів стимулювання і корекції поведінки до дитини;

6) роз'яснення дитині, що є близькі люди, які за неї відповідають і чуйно до неї ставляться;

7) роз'яснення дитині, як поводити себе після втрати у колі друзів, у школі тощо. Отже, соціально-педагогічна робота з дитиною здійснюється як безпосередньо з нею чи опосередковано (через батьків, родичів).

Показником ефективності роботи на цьому етапі є розуміння людиною того, що життя не є розбитим, воно є іншим і в новому житті можна бути щасливим. Доцільною є допомога в аналізі первинних і вторинних стресових факторів: що я втратив (батька, мати, дружину та 2) впевненість, віру в майбутнє, здоров'я, стосунки, почуття безпеки). Це дозволяє краще визначити потреби у допомозі при подоланні втрати, шляхи самовиховання та втручання.

Прийняття і відродження здійснюється через активну роботу над собою, навчання жити в нових умовах через спілкування і діяльність з іншими людьми, різних за віком, але переживших утрати різного роду і об'єднаних почуттям утрати. Такі люди можуть допомогти іншим (групи самодопомоги), ттям утрати. Такі люди можуть допомогти іншим (групи самодопомоги), можуть працювати разом з керівником/консультантом (групи взаємо підтримки), бути індивідуальними консультантами. Вивчення досвіду підтримки жінок, хворих на рак у м. Чернігові, довело ефективність поєднання допомоги особами різних кваліфікацій: спочатку протягом 5-7 хвилин виступали жінки, які пережили подібне і зараз живуть нормальним життям, цінують його і досягають успіхів. Вони розповідали про свою хворобу, показували своє тіло і говорили про свої успіхи. Потім виступали по черзі психолог, лікар, соціальний педагог, які розповідали про особливості поведінки до і після операції, спілкування з родичами, друзями, колегами, подолання комунікативних бар'єрів і психологічного захисту.

Необхідно стимулювати людину до аналізу: що треба робити, а чого треба уникати; спонукати її до висловлювання своїх почуттів та їх опису; зробити огляд суттєвих подій за останні роки життя і визначити вплив кожної з них на життя; зробити перелік хвороб, які були протягом останніх років і свою поведінку в них, поведінку членів сім'ї, аналізу за місцями свого настрою (щасливе, звичайне, погане) і виявити співвідношення настрою з подіями, хворобами, ставленням; описати стан свого теперішнього життя і бажаний; визначити те конкретне, що прагне і змогла б зробити людина. Такі вправи дозволяють визначити первинні і вторинні стресові фактори, зв'язок між ними і членами сім'ї, причини неуспіху в теперішньому часі, зпрогнозувати майбутні події, виявити свій погляд на життя (оптимістичний чи песимістичний), запобігти майбутні втрати або пом'якшити їх вплив, визначити, що є найбільшою втратою, шляхів подолання втрати (люди, цілі, способи, засоби) і своє ставлення до цих шляхів [4.136.].

Доцільною є вправа на персоніфікацію втрати: написати лист лихові, яке стоїть перед Вами («Дороге лихо...») і вправа на написання відповіді лиха Вам через добу. Це дозволяє усвідомити не тільки свої стресові фактори та їх наслідки, але й свої успіхи щодо їх подолання, найближчі задачі, дозволяє поглянути на себе з боку.

Показниками подолання цього етапу є: відчуття любові до життя і поваги до себе; перенос уваги з повсякденних речей на якість життя; розуміння спільних потреб, призначення життя; розуміння того, що життя у власних руках, що у людини є вибір [4. 130].

Формами реабілітації соціально-педагогічної роботи з сім'єю, яка понесла втрату члена чи стосунків, і є внаслідок цього неблагополучною, є такі:

1) за кількістю сімей (групові, індивідуальні);

2) за ступенем самостійності сімей (групи взаємо підтримки, працюючи з консультантом);

3) за місцем проведення (стаціонарні, виїзні);

4) за тривалістю (постійнодіючі, пульсуючі, одноразові);

5) за характером спілкування (безпосередні, опосередковані);

6) за умовами здійснення (екстрені, звичайні);

7) за змістом діяльності (навчальні, комунікативні);

8) за характером змістовного наповнення (інформаційні, практичні, інформаційно-практичні);

9) за метою (ліквідація чи компенсація втрати, профілактика вторинних дація чи компенсація втрати, профілактика вторинних стресорів);

10) за складністю побудови (прості, складні).

Методи соціально-педагогічної роботи у реабілітації неблагополучної сім'ї можна виділити на основі знання етапів подолання втрати. До них належать: на 1 етапі: навіювання, вимоги, приклад (у бесіді, розуміючому слуханні); на 2 етапі: приклад, заохочення, переключення, інформування, створення виховуючих ситуацій; вимоги; па 3 етапі: реконструкція характеру, переконання, приклад, заохочення, вимоги, аналіз; консультування; на 4 етапі: перенавчання, консультування, вправи, ьсамоаналіз, самооцінка. Можна відзначити, що жоден дослідник реабілітації сім'ї та особистості не назвав таких методів, як «вибух», покарання і змагання. Причиною цього є, на наш погляд, висока ступінь емоційного впливу цих методів на людину, яка знаходиться у кризовій ситуації. Виявлення методів, які застосовуються на різних етапах подолання втрати дозволило зробити висновок про те, що допомога у подоланні неблагополуччя повинна поступово зменшуватися, змінювати свій зміст, тобто бути субсидіарною. В екстреній ситуації застосовується допомога, яка спрямована па подолання розгубленості, коли людина некритично ставиться до подій та впливів навколишнього, а тривала реабілітація вимагає спільних зусиль педагога і вихованців, з поступовим зменшенням допомоги і збільшенням активності людини, застосуванням заохочень.

Висновок до розділу ІІ

В науковій соціологічній психолого-педагогічній літературі існує визначення сімейного благополуччя ,його сутності .Сімейне благополуччя визначається не матеріально-економічною забезпеченістю сім'ї, її прибутками ,а високим рівнем внутрісімейної моральності , духовності , задоволеністю емоційно-психологічних потреб всіх членів сім'ї Хороші матеріальні умови справляють свій позитивний вплив лише при нормальному емоційно-психологічному кліматі хороших взаємостосунках між членами сім'ї . Як стверджує М .С .Верб , сім'я скріплюється внутрішніми зв'язками, вона повинна мати міцну внутрішню основу .Спільне життя вимагає високого рівня координації та кооперації. В благополучній сім'ї існує взаєморозуміння взаємоповага між усіма її членами , спільність життєвої мети , позитивна моральна атмосфера ,приблизно однакова оцінка різних життєвих ситуацій, спільність інтересів в багатьох сферах духовного життя, взаємопогодження стосовно взаємних справ і обов'язків, врахування взаємних інтересів розуміння душевних переживань, іншого психологічна підтримка, трудова співдружність, задоволення почуття власної гідності , своєї значимості , взаємна довіра, людяність, доброта,чуйність , раціональні способи вирішення всіх сімейних проблем , розуміння завдань сімейного виховання .Дитина в такій сім'ї почуває себе рівноправним членом сімейного колективу, проте її не балують , залучають до посильної праці по дому, ставляться до її потреб з розумінням, роз'яснюють чому слід робити так ,а не інакше, тощо . Така сім'я створює душевний комфорт ,рятує від нервових перевантажень. Саме такі антажень. Саме такі сім'ї високо оцінюються дітьми, незважаючи на матеріальну забезпеченість батьків ,їх освітній рівень. Саме в таких сім'ях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад . У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою , гуманною, здібною до співчуття,уважною,спокійною ,оптимістичною , добрим товаришем з почуттям гумору, має тверді етичні правила .



Говорячи про сімейне благополуччя , В .О .Сухомлинський підкреслював ,що у хорошій сім’ї ,де батько і мати живуть у злагоді ,де панують тонкі відносини, чутливості до слова , до думки і почуття ,до погляду і найменшого відтінку настрою , у відносинах добра ,злагоди , взаємної поваги батьків - перед дитиною якраз і розкривається все те, на чому утверджується її віра у людську красу, її душевний спокій ,рівновага .

Потрібно берегти цю дитячу віру , в ній - осереддя моральної цільності людини ,її непримиренності до всього аморального антигромадського . Якщо ця віра зруйнована - в дитячу душу вриваються трагедія , горе . І немає нічого не безпечнішого для сім'ї, для школи, для моральної повноти життя нашого суспільства ,ніж дитина -стражденна, нещасна - на руїнах своєї віри.
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка