Неблагополучна сім’я – як об’єкт соціально педагогічної діяльності



Сторінка3/4
Дата конвертації15.04.2016
Розмір0.67 Mb.
1   2   3   4

Форми та методи правового виховання:

Методи правового виховання — це способи педагогічної діяльності, які спрямовані на реалізацію завдань правового виховання. Вони передбачають спільні зусилля вихователів, вихованців, сім'ї, колективу.

Форми правового виховання -- це способи організації виховного процесу.

Розрізняють індивідуальні та колективні форми. Один і той же метод може виступати у індивідуальній чи фронтальній формі. Так, переконання можна здійснювати через лекцію, бесіду, диспут тощо. Розрізняють такі методи правового виховання:

1. Методи формування свідомості: переконання, прогнозування наслідків негативної поведінки, лекції, бесіди, диспути, вікторини, кон курси з правової тематики, взаємо характеристики.

2. Методи формування правового досвіду та перебудови життєвого досвіду: перенавчання, переключення, регламентація образу життя, вибуху, реконструкції характеру, виховні ситуації, ділові ігри.

3. Методи стимулювання та корекції правової поведінки: заохочення, покарання, змагання, позитивні перспективи.

4. Методи самовиховання: самохарактеристика, самоаналіз, самооцінка, самопланування, самоприказ, самоприпущення, самозобов'язання, самонавіювання, самосхвалення [13:3-6].

На основі викладеного можна зробити висновок про те, що в Україні не тільки проголошено приєднання до міжнародних норм стосовно неповнолітніх, але й здійснюється велика робота по їх втіленню в життя через національне законодавство, молодіжну політику, соціальну роботу з дітьми та молоддю. Разом з тим ця діяльність є досить повільною, вимагає льною, вимагає коштів, подальшого законодавчого наукового обґрунтування, розробки методики соціальної роботи з неповнолітніми різних категорій і членами їх сімей з метою попередження та подолання негативної девіантної поведінки. Недостатньо враховуються можливості закладів освіти щодо попередження та подолання негативної девіантної поведінки: існуючі школи й училища соціальної реабілітації є закритими закладами, в той час як опора на позитивне в людині вимагає відкритих закладів (типа інтернату соціального патронажу дітей), залучення до цієї роботи позашкільних закладів освіти, громадських, молодіжних та дитячих організацій. Значне місце у цій роботі повинно відводитися сім'ї, перспективним напрямком роботи є створення прийомних сімей, які беруть на виховання дітей з девіантною поведінкою; укріпленні сімейних зв'язків, контактів з сім'ями вихованців та учнів шкіл, ПТУ соціальної реабілітації, ВТК.

2.2. Соціально-педагогічна робота з сім'ями хворих на алкоголізм і наркоманію

Розглядаючи сім'ю як систему, як фактор соціалізації особистості, як найменший осередок суспільства, слід пам'ятати, що вона може здійснювати і негативний вплив на своїх членів, якщо сім'я неблагополучна, в ній є негативні явища і насильство, порушені стосунки. Так, ВООЗ виділяє на основі системного підходу такі проблеми, пов'язані із вживанням алкоголю:

1) проблеми осіб, що мають алкогольну залежність: короткочасні функціональні розлади та втрата самоконтролю; агресивність, нещасні випадки; адміністративна відповідальність за перебування у нетверезому стані в суспільних місцях, отруєння алкоголем. Наслідками довготривалого непомірного вживання алкоголю є розвиток цирозу печінки, раку та серцево-судинних захворювань, недостатність харчування, втрата самоконтролю, працездатності, розвиток алкоголізму та алкогольних психозів, рання смерть та самогубство;

2) проблеми сім'ї: конфлікти в сім'ї, невиконання подружніх,батьківських та материнських обов'язків; втрата поваги, матеріальні труднощі; внутріутробне враження плоду; неправильне виховання та юнацький алкоголізм серед дітей алкоголіків, злочинність;

3) проблеми суспільства: порушення суспільного порядку; дорожньо-транспортні події; нещасні випадки, зниження продуктивності праці та прогули; економічні витрати, пов'язані з лікуванням та допомогою через непрацездатність, з охороною правопорядку.

Особливість пияцтва та алкоголізму як адиктивної поведінки в тому, що ці явища виступають каталізатором, що спричиняє прояв інших нидів соціальних відхилень: злочинності, адміністративних порушень, соціального паразитизму, самогубств, аморальної поведінки. Певна частина злочинів відбувається з метою отримання засобів для одержання спиртних напоїв. З іншого боку, особи, які знаходяться у стані сп'яніння, нерідко самі стають жертвами злочинів. Аморальна поведінка, пов'язана з анти-суспільними вчинками людей, які втрачають людську гідність, є незмінним супутником сп'яніння та захворювання на алкоголізм.

Під наркоманією розуміється вживання наркотиків чи схожих з ними речовин живання наркотиків чи схожих з ними речовин без медичних вказівок. Виникає потяг до наркотиків, явища абстиненції (наркотичного голоду), що веде до тяжких душевних та фізичних страждань, бажання частіше їх приймати та збільшувати дози. Все це свідчить про захворювання наркоманією, яка робить хворого рабом своєї звички.

Незворотніми наслідками є інвалідність, розумова неповноцінність та висока смертність. Головна небезпека наркоманії — не стільки в спричиненні фізіологічної шкоди особі, яка вживає наркотики, скільки в наступній деградації особистості, яка виникає в 10-20 разів швидше, ніж при алкоголізмі. Наркомани перестають цікавитись своєю роботою, а то й зовсім кидають її, ослаблюють зв'язки з друзями, виникають ускладнення в сім'ї, розвиваються егоїстичні риси характеру, лицемірство, брехливість

- головне «я» та придбання наркотиків. Це ще більш прискорює деградацію особистості, появу психозів, серед наркоманів високий процент самогубств, не кажучи вже про нещасні випадки, пов'язані із передозуванням наркотиків [5:137].

Діти батьків, які ведуть аморальний та делінквентний спосіб життя, втрачають нормальні родинні зв'язки і почуття, в них немає зразку позитивного способу життя, вони втягуються батьками в розпусту та правопорушення, кидають навчання, не бажають працювати, набуватипрофесію, втрачають моральні ідеали. В них спостерігаються затримки в розвитку, труднощі в спілкуванні з однолітками (вони ж знають більше за них, ведуть дорослий спосіб життя), що можуть використати дорослі для маніпулювання ними (докажи, що ти не маленький, зможеш це зробити).

Разом з тим члени сімей наркоманів та алкоголіків відчувають на собі зменшення матеріального благополуччя, впевненості в завтрашньому дні, емоційну напругу, страх за сім'ю, безсилля зупинити цей процес. Сім'ї втрачають внутрішньосімейні зв'язки (родинні почуття, почуття безпеки, сімейні ролі), замикаються у своїх проблемах вдома, втрачають зв'язки змікро- та макросередовищем, лишаються сам на сам із залежністю членів сім'ї. Ще однією з проблем такої сім'ї є спів залежність — особистісне утворення у дружини алкоголіка, яке розвивається внаслідок тривалої концентрації на проблемах того, хто п'є і характеризується само відторгненістю, ігноруванням своїх обов'язків щодо дітей (алкоголізм), що приводить до деградації морального обличчя, порушення емоційної, психічної, соматичної сфери; все це приводить до погіршення умов для соціалізації, виживання, захисту і розвитку дитини: діти страждають від неуважного ставлення, відсутності турботи з боку дорослих, жорстокої поведінки дорослих, схильні до девіантної поведінки, мають психопатії, граничні психічні розлади, відхилення в особистому розвитку, схильні до дитячого алкоголізму. Все це свідчить про необхідність спеціальної роботи з неблагополучною сім'єю. Оскільки сім'я є соціальною підсистемою суспільства, то на її неблагополуччя впливають як зовнішні фактории (становище і проблеми в суспільстві, мікросередовищі), так і внутрішні (стосунки і почуття між членами сім'ї, її соціальний і виховний між членами сім'ї, її соціальний і виховний потенціал). Виходячи з мети соціальної роботи — не витягувати із злиднів, а зовсім позбутися злиднів (М. Річмонд), що означає створення умов у суспільстві і родині для реалізації сім'єю та ЇЇ членами своїх прав, виконання обов'язків, функцій, відновлення родинних стосунків, збереження цілісності сім'ї, необхідністю є соціально-педагогічна робота з такими сім'ями. Для цього необхідним є знання завдань, принципів, змісту, форм і методів роботи, критеріїв її ефективності. У контексті розробки і реалізації програми УДЦССМ, Комітету у справах неповнолітніх, Управління кримінальної міліції у справах неповнолітніх «Соціальний супровід неблагополучної сім'ї» ця проблема є нагальною потребою практичних працівників цих служб, підготовки майбутніх фахівців до неї, підвищення кваліфікації вже працюючих фахівців, які досі ще не здійснювали такої роботи. Проблемами наукового і методичного характеру є: залучення неблагополучних сімей до соціальної роботи; співпраця з ними (а не тривала різноманітна допомога для підтримки функцій сім'ї); ступінь допомоги працівниками ЦССМ неблагополучним сім'ям; принципи методики роботи з ними; види послуг для них, їх кількість та якість. У цьому аспекті доцільним є вивчення та адаптація закордонного досвідутакої роботи.

Так, поширеними на Заході є програми «Анонімні алкоголіки», «Анонімні наркомани», які являють собою модель подолання залежності від алкоголю і наркотичних речовин. Ця програма почала діяти і в Україні. Вона починається в лікарні, продовжується після 3-5 кроків у группах самопідтримки під керівництвом і за допомогою колишніх алкоголіків і наркоманів. Важлива роль приділяється сім'ї як засобу підтримки на шляху ліквідації залежності. Сім'я звикла бачити хворого на алкоголізм, наркоманію як погану вівцю в стаді, але його успіхи необхідно помічати, включати його у сімейні стосунки, налагоджувати сімейне життя в нових умовах, перерозподіляти знов сімейні ролі, відновити почуття. Це важка робота і сам хворий її не подолає, а члени сім'ї цього не завжди хочуть робити або не можуть. Тут доцільними є групи взаємо і самопідтримки для членів сім'ї з подібними проблемами, тренінги, консультації, інформування про можливі заходи відновлення сім'ї.

Доцільно знати, що під час лікування та реабілітації хворий на алкоголізм і наркоманію проходить такі особисті етапи (карта Джелінека)[8. 249]:

Лікування:

1. Прийняття рішення звернутися по лікування.

2. Детоксикація.

3. Прийняття концепції хвороби, алкоголізм.

4. Розуміння факту втрати контролю над вживанням алкоголю та над своїм життям.

5. Узнавання фактів особистої залежності. Реабілітація:

6. Визначення особистих втрат, яких зазнав у зв'язку із зловживанням.

7. Руйнування власної «системи ілюзій та заперечень».

8. Побудова нового бачення особистої тверезості.

9. Праця над покращанням сімейних стосунків.

10. Навчання конструктивному виразу емоцій.

11. Прийняття рішення щодо участі в групах самодопомоги «анонім німних алкоголіків».

12. Робота над запобіганням рецидивів хвороби.

Самореалізація:

13. Відчуття потреби в тверезому житті.

14. Регулярний прийом їжі, спокійний сон і відпочинок.

15. Реалістичне мислення.

16. Зменшення сексуальних проблем.

17. Поява нових інтересів.

18. Покращання самооцінки.

19. Зменшення страхів перед майбутнім.

20. Тренування практичних навичок спілкування з людьми.

21. Покращення емоційного контролю.

22. Покращення сімейних стосунків.

23. Перші кроки до емоційної стабільності.

Тверезість:

24. Зміна стилю поведінки, життєвих цінностей та ідеалів.

25. Задоволення від тверезості.

26. Повне прийняття тверезості [8. 249].

Знання цих етапів дозволяє членам сім'ї побачити складності одужання і своє місце в цьому процесі відповідно до етапів, не вимагати від людини миттєво змінитися, а разом з нею працювати над змінами.

І. П. Лисенко свідчить, що під час роботи груп взаємодопомоги доцільно здійснювати як гетерогенні і сімейні заняття, так і заняття з представниками однієї статі. Це сприяє кращому розумінню між пацієнтами і представниками однієї з ними статі, прояву прихованих почуттів, які виникають у зв'язку з сімейними та соціальними проблемами [8. 249]. На таких заняттях обговорюються почуття учасників, які займаються в окремій групі, стосунки з родичами, теми насильства, сексуальні проблеми, ресурси для розв'язання сімейних проблем, майбутнє після одужання з наголосом на стать.

Доцільним є застосування схеми життєдіяльності, яка складається разом з об'єктом реабілітації (схема 2). На основі роботи О.К. Долгушина [7. 129] пропонуємо варіант, що стосується особистості і сім'ї.

На основі вивчення проблем об'єкта реабілітації складається план реабілітації з ним, який включає:

1) проблеми діяльності (самообслуговування, адаптацію до навколишнього середовища, пересування, продуктивність дій, комунікацію, психологічний стан тощо);

2) оцінки діяльності (первинну, контрольну, підсумкову). Цей план погоджується з іншими фахівцями, об'єктом реабілітації, з яким може бути навіть підписаний контракт про виконання плану, що дисциплінує [11. 58].

Педагог здійснює:

1) соціальну терапію (очну і дистанційну, індивідуальну і групову);

2) співпрацю з працівниками різних соціальних інституцій і залучає їх до надання допомоги особистості, що сприяє подоланню кризових ситуацій та проблем клієнта на основі самоусвідомлення особистістю відношення до себе, оточуючих та навколишнього середовища;

3) корекційно-реабілітаційну роботу, яка спрямована на зміну та вдосконалення особистих якостей людини, особливостей життєдіяльності та створення умов для розвитку потенційних можливостей осіб з функціональними обмеженнями, активне залучення їх до участі у суспільному житті. При цьому соціальний педагог повинен прогнозувати наслідки своїх дій і прогнозувати і планувати життєвий шлях об'єкта реабілітації, налагоджувати зв'язки з усіма можливими суб'єктами корекційно-реабілітаційної допомоги [34. 42]

Ж. Шимкене вважає, що для того, щоб сім'я не втратила свого благополуччя того, щоб сім'я не втратила свого благополуччя і не стала неблагополучною, необхідно створювати умови для:

1) взаємо відповідності членів подружжя;

2) збереження різними способами контактів між членами подружжя;

3) розвитку як особистості кожного з членів сім'ї, відпочинку один від одного;

4) підтримки самобутності сім'ї за рахунок традицій та ритуалів.

Виходячи з цього, для конфліктної сім'ї, сім'ї на стадії розпаду, прийомної сім'ї, повторпошліобної сім'ї ці умови є також необхідними для того, щоб ці сім'ї стали благополучними. Для цього, на думку Ж. Шимкене необхідно створювати також ситуації, в яких сім'я чи ЇЇ члени здійснюють:

1) вільний вибір;

2) вибір з кількох можливих альтернатив;

3) вибір після тривалого міркування;

4) високу оцінку і бережливе ставлення до наявних цінностей;

5) відкрите проголошення цих цінностей;

6) вчинки у відповідності до цих цінностей;

7) послідовні дії у відповідності до цінностей, спрямовані на вироблення моделі поведінки.

Це дозволяє зберегти благополуччя, жити батькам своїм життям, дітям — спостерігати і вчитися жити на прикладі батьків, сім'ї -розв'язувати свої завдання на кожному з етапів і тим розвиватися. Такі умови дозволяють подолати насильство в сім'ї, налагодити родинні зв'язки, стабілізувати стосунки, розвиватися як самодостатній особистості кожному члену сім'ї і тим попереджувати чи долати її неблагополуччя у поєднанні з етапами реконструкції характеру (за А.С. Макаренко), маємо умови для відновлення позитивного в члені сім'ї та сім'ї в цілому. Звичайно, що це не розв'язує проблеми всіх неблагополучних сімей, в них є специфічні проблеми, але дозволяє намітити напрямки і завдання, етапи роботи з окремими категоріями неблагополучних сімей.

Методи роботи з такими сім'ями:

інформування, переконання, працетерапія, покарання, вправи, навіювання, представництво інтересів членів сім'ї, приклад, вимоги, контракт, педагогічні ситуації, реконструкція характеру, переключення, перенавчання, соціальна реклама, «вибух».

Напрямки роботи: програми антинаркотичної освіти, організація виховної роботи антинаркотичної спрямованості («рівний — рівному»), контроль, правова просвіта, формування позитивного мислення, реабілітація алкоголіків, попередження і боротьба з насильством у сім'ї, вивчення умов життя сім'ї і сприяння їх покращанню як засіб усунення причин алкоголізму, тимчасове вилучення і реабілітація дитини з сім'ї, формування ціннісного ставлення до здоров'я, життя, сім'ї, допомога дитині і дружині в самореалізації та адаптації до умов життя, попередження сімейного алкоголізму, суїцидів, девіантної поведінки членів сім'ї, формування саморегуляції, вольових якостей, організація змістовного дозвілля, спілкування і відпочинку сімей.

Форми роботи:

групи взаємо підтримки, самодопомоги, відеолекторії, лекторії на замовлення, бесіди, походи, трудові десанти, педагогічні десанти в установи, підприємства, організації, розповсюдження брошур, буклетів, тренінги, семінари, телефонії «Довіри», заняття в клубах для лікування я в клубах для лікування алкоголіків і членів їх сімей, консультпункти, дитячі консультативні центри, інформаційні центри, тематичні концерти, виступи агітбригад, тематичні рубрики в пресі, передачі на радіо, ТБ, підготовка конференцій, залучення членів сім'ї до розробки антиалкогольних програм, фасилітаторство, спеціалізовані телефонні лінії для алкоголіків і членів їх сімей, інформаційні компанії.



2.3. Робота соціального педагога з сім'єю, де є насильство щодо членів

родини

Основна цінність демократичного суспільства — це людське життя. Тому робота з сім'єю з попередження в ній насильства щодо членів сім'ї повинно стати одним з напрямків роботи соціального педагога. Між тим зараз маємо інспекторів райвно і громадських інспекторів із захисту прав дітей, кримінальну міліцію у справах неповнолітніх і службу у справахнеповнолітніх, у коло обов'язків яких входить профілактична робота з неблагополучними сім'ями. Але ми не маємо системи попередження насильства в сім'ї, супроводу сімей, де є насильство, діти і батьки не знають своїх прав і обов'язків, що спричиняє насильство в сім'ї, але не знімає відповідальності за його наслідки. Таку роботу сьогодні здійснює за власною ініціативою в Україні американський «Проект Гармонія», який проводить навчальні семінари для працівників державної соціальної сфери і силових структур з цієї проблеми; міжнародний гуманітарний центр «Розрада», який проводить навчальні семінари для психологів і соціальнихпедагогів, видає і розповсюджує з метою інформування дітей і батьків буклети і брошури з прав дитини, членів сім'ї, проводить психологічні консультації; Дитячий Християнський фонд, який на своїх семінарах для психологів, працівників кримінальної міліції у справах неповнолітніх, викладачів соціальної роботи і соціальної педагогіки, державних службовців, які працюють в соціальній сфері організують навчання з окремих аспектів попередження насильства в сім'ї (усвідомлене батьківство, фостерні сім'ї, психологічна підтримка сім'ї в кризовій ситуації), розповсюджують літературу з цих питань. Існує проект Закону України щодо попередження насильства в сім'ї, який грунтується на світовому досвіді розв'язання цієї проблеми. Отже, необхідні будуть методики роботи по практичній реалізації цього Закону.

Для дитини важливими є довіра до батьків, почуття захищеності в сім'ї. Вони втрачаються при насильстві в сім'ї. У такій сім'ї зовні все благополучно, але втрачені між окремими членами сім'ї родинні зв'язки, емоційні почуття. Діти в таких сім'ях засмучені, розчаровані, неврівноважені навіть при незначних труднощах, думають, що вони є причиною розладу в сім'ї, не вміють висловлювати свої почуття та емоції, вразливі, нездатні контролювати ситуацію, вперті, агресивні, мовчазні, переживають відчуття страху, бентеження, приниження, безсилля, гніву па батька, вважають свою сімейну ситуацію особливою, себе — нікому не потрібними, неважливими людьми, які не заслуговують уваги та турботи, не можуть адекватно реагувати на ситуацію, виправдовують биття любов'ю. довують биття любов'ю.

Такі діти занепокоєні, прагнуть догодити, усамітнюються, погано встигають у школі, виявляють насильство для самовираження [6. 95]. Слід зазначити, що первинні стресові фактори (насильство, втрата) позначаються на інтелектуальному, емоційному, фізичному, духовному розвитку дитини, що є помітним для оточення і інколи викликає глузування з цих дітей однолітків. Все це поглиблює стресовий стан дитини, погіршує її здоров'я (з'являється енурез, заїкання, головний біль, біль у животі, порушення сну), і знову ж таки відбивається на емоціях та поведінці, може привести до девіантної та адиктивної поведінки [6. 95]. Але дитина при цьому продовжує любити своїх батьків, ідеалізувати їх, виправдовувати їх вчинки та поведінку, прагне повернутися до них, вважає, що батьки змінилися на краще, засуджує умови життя і середовище сім'ї, але не самих батьків. Підлітки більш реально оцінюють своїх батьків, але мають надію на зміну батьків у кращий бік, приймають обставини життя в сім'ї з насильством як звичайні [46. 84 ].

За офіційними даними [10. 28], насильство в сім'ї — досить поширенеявище в Україні. За свідченням дітей, з жорстокістю вони вперше зустрічаються у власній сім'ї, з боку батьків та старших братів та сестер, тобто тих осіб, які повинні їх захищати та підтримувати.

Насильство в сім'ї розглядається як: порушення прав людини; приклад примусового контролю, який одна людини практикує над іншою; домагання [6. 95.]; будь-які дії чи бездіяльність, що складаються з поганого фізичного, психологічного та сексуального поводження члена сім'ї з жінкою та іншими членами великої сім'ї [19. 216 ]. Насильство в сім'ї визначається також як певні види дій чи бездіяльності, які мають місце у межах певних стосунків; жорстоке ставлення до дітей (фізичне, психологічне, сексуальне); погане ставлення чи неуважність стосовно осіб похилого віку; погане ставлення дітей до батьків; фізичні та психічні напади на жінок з боку чоловіків-партнерів. Отже, насильство в сім'ї вимагає системного підходу до роботи з нього попередження та ліквідації в сім'ї, врахування особливості статі, віку, ролі кривдника і жертви.

Насильство в сім'ї розглядається як соціальне явище, яке характеризується взаємозв'язком та взаємопроникненням різних його форм[27. 106 ]. Насильство в сім'ї порушує цілу низку прав людини — правокожного на рівний захист перед законом і на захист від дискримінації за ознакою статі; право не піддаватися жорстокому ставленню; право на життя і фізичну недоторканість; право на найвищі стандарти фізичного і психічного здоров'я [28. 17]. Дослідження з проблеми приводять довисновку, що орієнтація на покарання (функцію закону) не забезпечуєбезпеки в сім'ї, необхідним є комплекс заходів — програми екстренної тадовготривалої допомоги жертвам насильства та їх сім'ям, спеціальніпрограми просвіти, консультування та психологічної л корекції длякривдника, жертви, інших членів сім'ї, у т. ч. дітей [22. 117].

Насильство з боку близької людини, яка розглядається як опора і ся як опора і підтримка, порушує основний принцип сім'ї — безпеку існування кожного її члена [22. 117]. Тому діяльність соціального педагога полягає у захисті прав людини, як створенні умов для виявлення та усунення причин і наслідків насильства в сім'ї.

Розрізняють таки типи насильства в сім'ї: пряме фізичне насильство; психологічне насильство; позбавлення ресурсів, необхідних для підтримання фізичного і психологічного добробуту; трактування особистості члена сім'ї як товару [6. 95,19. 216] Причини виникнення насильства в сім'ї різні: прагнення визнання в якійсь сфері (професійній, економічній, соціальній) і неможливість його добитися, раптові серйозні зміни у різних сферах життя (втрата роботи, хвороба, смерть дружини тощо), афект, невміння вчасно загальмувати свою поведінку, приклад власних батьків, психічні хвороби. Причиною насильства в сім'ї є також тендерні стереотипи суспільства: уявлення про стать у суспільстві, соціокультурне сприйняття статі, яке диктує певну поведінку, культурні норми, стиль одягу, психологічні якості: здібності, види діяльності, професії.

Форми насильства: ігрове, реактивне, із помсти, компенсаторне, архаїчне (жага крові), на основі релігії. Насильство є також формою виявлення агресії (тенденцій, які виявляються в реальній поведінці чи фантазії з метою нанесення втрат, лиха іншому) [22. 117].

Насильство здійснюється циклічно:

1. Збільшення психологічного напруження (емоційне та ін., нефізичні види насильства.

2.Фізичне насильство в різних формах.

3.Примирення.

4.Збільшення психологічного напруження і початок нового циклу.

З часом період примирення зменшується, може зовсім зникнути, а період насильства збільшується [13. 138].

Робота з сім'єю, як з системою щодо реабілітації після насильства дитини здійснюється у соціальній службі за такими етапами:

1. Первинний прийом соціальним педагогом центру. Збір інформації, виявлення ситуації в сім'ї. Формування у батьків первинної мотивації до довготермінової роботи, психологічна підтримка дитини.

2. Нарада спеціалістів центру і школи. Вироблення спільної стратегії і програми роботи з сім'єю.

3. Індивідуальна психотерапія дитини.

4. Індивідуальна психотерапія батьків.

5. Групова психотерапія батьків.

6.Тренінги з дітьми. Емоційна корекція. Формування соціальних навичок, розвиток сфери самоконтролю та вольової регуляції поведінки.

7. Тренінг для батьків. Навчання навичкам конструктивної взаємодії з дітьми.

Під час цієї роботи соціальні педагоги здійснюють її емоційний супровід: підбадьорюють, мотивують, наполягають, цікавляться станом справ дитини і батьків, підкреслюють віру в існування ресурсів сім'ї, повагу до членів сім'ї. Надаються поради для поточної підтримки дитини в мікро середовищі, виявлення змін у її стані [16. 98].

Показниками оцінки ефективності реабілітаційної роботи з неблагополучною сім'єю, в якій застосовувалося насильство є:

1. Порівняння даних психодіагностичного і педагогічного обстеження дитини до і після роботи:

- наявність адекватної самооцінки; ватної самооцінки;

- зниження рівня тривоги;

- поліпшення соціометричного статусу.

2. Порівняння даних психодіагностичного і педагогічного обстеження дитячо-батьківських стосунків до і після роботи:

- зменшення ступеню відторгненості (за опитувальником батьківського ставлення);

- зменшення впливу патологічних факторів (несформованість батьківських почуттів, не сприйняття, непослідовність вимог та ін.).

3. Експертні оцінки:

- оцінка батьками і педагогами змін у поведінці і настрої дитини, її адаптивних можливостей;

- оцінка членами сім'ї своїх досягнень, які сталися під час проходження тренінгів і консультування [16. 98].

Опис методики проведення інтерв'ю з дітьми, які зазнали насильства, наведено у посібнику по наданню допомоги потерпілим від торгівлі людьми [24. 124].

Наслідками сексуального насильства над дитиною є:

1) порушення сексуального розвитку, яке виявляється у ненормальній або передчасній сексуальній активності, нечіткій сексуальній ідентифікації, сексуальному збудженні з відхиленнями;

2) безсилля: безпорадність та страх;

3) стигматизація: дитина відчуває себе неповноцінною і прагне сама нести відповідальність за те, що сталось (це викликає почуття провини, сорому, зниження самооцінки);

4) розчарування після наруги людиною, якій дитина довіряла, чекала любові та захисту. Це приводить до недовіри та ворожості до інших людей [46. 84]. Чим більше наслідків, тим серйозніше стан людини. Діти, які зазнали сексуального насильства, можуть вести себе непомітно, вони можуть мати проблеми з інтимністю та сексуальністю, із вступом у стосунки з людьми і підтримкою їх; можуть відмовляться від їжі чи переїдати, мовчати, завдавати собі біль. Усе це важливо для виявлення ознак насильства.

З метою попередження насильства в сім'ї використовуються такі напрями захисту прав членів сім'ї: просвітні кампанії — в школах, на робочих місцях, в неурядових на урядових організаціях, громадський захист — за допомогою петицій, плакатів, листівок на вулицях, оголошень у газетах, відкритих дискусіях та дебатах; законодавчі та політичні кампанії — щодо певних проблем; обрання чи підготовка кандидатів, які розуміють проблему порушення прав; написання нових законів і критика старих; пошук факторів та підготовка звітів — забезпечення статистичних даних та фактажу для попередніх видів діяльності [10. 130].

Отже доцільним є знання про правила поведінки соціального педагога у випадку, коли жертва звертається по допомогу сама: уважно, спокійно, терпляче слухати, не обвинувачувати людину, вірити їй, виявляти співчуття, емпатію, але не говорити «я Вас розумію»; інформування про права, але не примушувати жертву обговорювати з нею всіх «за» та «проти» звернення до правоохоронних органів.

Якщо звертаються за порадою чи за допомогою родичі чи знайомі жертви: поговорити з нею самою, переконати, що, по можливості, жертва повинна сама звернутися до правоохоронних органів, обговорити з тими, хто прийшов повідомити про жертву, чому їх так турбує ця ситуація та обговорити можливі дії з її змінення. Слід пам'ятати, що при виявленні обговорити можливі дії з її змінення. Слід пам'ятати, що при виявленні насильства щодо дітей необхідно про це повідомити в міліцію, службу у справах неповнолітніх. Необхідно інформувати про можливість надання допомоги, а у випадку актуального насильства потурбуватися про безпеку жертви, її розміщення у спеціалізованій службі, у родичів, знайомих. При цьому необхідно пам'ятати, що не можна за людину приймати рішення, вирішувати долю (якщо вона у свідомості), це - право та обов'язок кожної людини [6. 95].

1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка