Неблагополучна сім’я – як об’єкт соціально педагогічної діяльності



Сторінка2/4
Дата конвертації15.04.2016
Розмір0.67 Mb.
1   2   3   4

5. Відділи освіти у райвиконкомах (через інспекторів з охорони дитинства):

- виявляють дітей, які вимагають захисту прав у сім'ї та суспільстві;

- надають матеріальну допомогу дітям з малозабезпечених сімей, організовують їх предметне дозвілля та відпочинок, культурну просвіту (екскурсії, свята).

6. Центри соціальних служб для молоді:

- соціальний супровід неблагополучної сім'ї;

- соціальна підтримка сім'ї;

- соціальне інспектування неблагополучної сім'ї;

- інформаційні і консультативні соціально-педагогічні послуги сім'ям:

- психологічна підтримка сім'ї;

- соціальна реклама здорового, сімейного способу життя;

- організація сімейного дозвілля, спілкування, відпочинку; оздоровлення дітей з неблагополучних сімей та дітей з девіантною поведінкою;

- вивчення проблем і потреб сімей різних типів.

Заходи соціально-педагогічного впливу до неблагополучної сім'ї передбачають перш за все захист прав дитини у сім'ї та суспільстві, але цей захист мало стосується сім'ї в цілому: не враховуються особливості позашлюбних, повторно-шлюбних, неповних сімей, сімей, які мають свій особливий уклад життя (релігійні сім'ї), авторитарних, конфліктних сімей, сімей безробітних з випускників інтернатів; майже не ведеться робота з попередження сімейного неблагополуччя, не враховуються етапи розвитку сім'ї і подружжя, відсутня комплексна робота з сім'єю як з системою за напрямками: «батько — мати», «діти — діти», «батьки — діти», ьробота в основному ведеться за напрямком «мати — діти», що не сприяє становленню тендерної рівності в сім'ї та суспільстві; відсутні примусова соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім'єю у разі порушення нею чи кимось з її членів морально-правових норм суспільства, відсутня система соціально-педагогічної роботи з сім'ями мігрантів, біженців, етнічними сім'ями з метою їх адаптації та реабілітації в нашому суспільстві.

Україна має досвід розробки програми «Соціальний супровід неблагополучної сім'ї», яку реалізують Український державний центр соціальних служб для молоді, Комітет у справах неповнолітніх, Міністерство внутрішніх справ України, Український центр практичної психології і соціальної роботи. Ця програма має за мету збереження цілісності неблагополучної сім'ї, захист прав її членів через створення умов для їх розвитку і самореалізації у сім'ї і суспільстві. Це перша комплексна програма такого роду в Україні, вона диктується необхідністю попередження девіантної поведінки в сім'ї, а потім вже в суспільстві, бо сім'я може бути як «колискою демократії», так і «колискою насильства», яке потім може поширюватися за межі сім'ї.

1.3 Види соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю

Розрізняють такі види соціальної роботи:



  • соціальне обслуговування,

  • соціальна профілактика серед дітей та молоді, соціальна реабілітація та соціальна профілактика серед дітей та молоді, соціальна реабілітація та

  • супровід дітей та молоді. Вимагає визначення соціально-педагогічна

  • специфіка цих видів соціальної роботи. Оскільки така робота є складовою

  • соціальної роботи, то в ній також виділяються обслуговування,

  • профілактика, реабілітація і супровід. Особливості сім'ї і мета та

  • завдання соціальної педагогіки дозволяють розкрити специфіку цих видів

  • роботи.

Соціально-педагогічне обслуговування — вид соціальної роботи, який спрямований на задоволення потреб і розв'язання поточних проблем, протиріч сім'ї, які виникають у процесі її життєдіяльності через надання різноманітної допомоги сім'ям та ЇЇ членам. Допомога означає надання сім'ям послугу: сфері освіти, культури, охорони здоров'я, спеціального медичного обслуговування, оздоровлення, відпочинку, доборі роботи і працевлаштуванні, професійної підготовки, перепідготовки, освіти і професійної орієнтації; фізкультурно-оздоровчих послуг. Обслуговування ьнеблагополучної сім'ї реалізується через: організацію змістовного дозвілля, відпочинку, оздоровлення сім'ї, сімейну просвіту, навчання сімейному бізнесу, розробку планів розвитку сім'ї для удосконалення внутрішньо-сімейних стосунків, життєдіяльності і розвитку сім'ї і кожного ЇЇ члена, консультування сім'ї, корекція сімейних стосунків.

Обслуговування грунтується на цілісності і збалансованості державних, громадських та приватних соціальних програм [15. 105], па координації функцій соціальних працівників, суб'єктів соціальної роботи.



Соціальна-педагогічна реабілітація — це комплекс заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених індивідом і сім'єю суспільних зв'язків та відносин унаслідок погіршення стану здоров'я, стійких розладів функцій організму (інвалідність); зміни статусу (особи похилого віку, безробітні, біженці); умов життя (смерть члена сім'ї, втрата житла тощо). Метою цих заходів є повернення сім'ї до виконання ЇЇ функцій, формування в особистості позитивного ставлення до життя, праці, навчання. Об'єктами соціальної реабілітації є сім'ї, які опинились у кризовій ситуації: діти-інваліди та їх батьки; діти-сироти, жінки та діти, які зазнали різних форм насильства; безробітні, особи похилого віку [34. 264]. Реабілітація спрямована на конкретну особистість чи сім'ю, але у певному соціумі, що зумовлює вибір заходів для відновлення їх можливостей і потенціалу на основі врахування зв'язків з мікросередовищем, його особливостей. Соціально-педагогічна реабілітація сім'ї повинна бути спрямованою на відновлення соціального і виховного потенціалу сім'ї, захист її прав у кризових ситуаціях, що дозволить їй повернутися до функціональної спроможності у суспільстві, знайти мету життєдіяльності і місце у мікро- і макросередовищі, самостійно розв'язувати проблеми. Реабілітація здійснюється як фахівцями, так і самою особистістю у спільній діяльності, яка передбачає комплекс заходів, їх неперервність, інтенсивність, підпорядкованість меті, індивідуальність відбору, наступність, комплексність заходів, співпраця заходів, співпраця з клієнтом та його оточенням, здійснення заходів на початку виникнення проблеми, профілактика рецидивів. Реабілітація передбачає надання допомоги особистості чи сім'ї, поки вони не відновили свої функції, життєдіяльність. Ця допомога залежить від потреб клієнта, характеру його проблем. Відновлення організму і потенціалу людини у реабілітації передбачає наявність орієнтирів для виявлення меж і ступеня допомоги.

Таким орієнтиром є якість життя — ступінь сприйняття окремою особою чи групою людей факту задоволення своїх потреб, наявність можливостей для досягнення щастя і самореалізації. Сюди належать умови життя людини, домашні обставини, задоволеність працею чи навчанням, оточення, соціальні та політичні умови [36. 14]. Вимірюється якість життя через оцінку таких показників, як:

1) фізичний стан і функції;

2) психологічна

сфера (пізнавальна діяльність, емоційна сфера, самооцінка);

3) рівень незалежності;

4) соціальні стосунки;

5) оточуюче середовище

Тому соціально-педагогічна реабілітація повинна здійснюватися у залежності від проблем сім'ї та особистості у комплексі з медичною, психологічною, соціальною, які з різних боків розв'язують проблеми дитини чи сім'ї.

Реабілітація здійснюється на базі спеціалізованих служб, які в змозі виконати захисну, відновлюючу, компенсаторну та профілактичну функцію (профілактика здійснюється вторинна, з метою попередження рецидивів стресових факторів і кризових ситуацій) через створення умов у суспільстві, мікросередовищі, вдома для реабілітації особистості та сім'ї. У суспільстві це: соціально-реабілітаційні і кризові центри, соціально-реабілітаційні програми, підготовлені фахівцями, у мікросередовищі — організація спілкування і різноманітної діяльності, незважаючи на існуючі для цього обмеження навчання самообслуговуванню та самодопомозі, формування чи відновлення соціального досвіду, у сім'ї — укріплення родинних зв'язків, подолання відчуженості дитини від сім'ї, корекція розвитку та стосунків, пошук і розміщення дитини у прийомну сім'ю.



Соціальний супровід - робота, спрямована на здійснення соціальної опіки, допомоги та патронажу соціальне незахищених категорій дітей та молоді з мстою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу [12. 105]. Соціальна опіка — це представлення інтересів особистості соціальним працівником в органах державної влади, місцевого самоврядування тощо з метою захисту прав людини; допомога — це соціальні послуги, а патронаж — соціальні послуги переважно вдома, дітям, які знаходяться під державною опікою. Тому соціальний супровід неблагополучних сімей - це вид соціальної роботи, який передбачає здійснення системи комплексних заходів соціальними службами щодо тривалої допомоги сім'ям та їх членам з метою збереження сім'ї, відновлення родинних стосунків, захисту і реалізації прав членів сім'ї у родині і прав сім'ї у суспільстві через створення умов для цього у суспільстві та сім'ї.

Соціальний супровід здійснюється щодо неблагополучних сімей після ей після реабілітаційних заходів з членами сім'ї для попередження рецидивів неблагополуччя; надання можливостей сім'ї для подолання причин і наслідків неблагополуччя, навчання самостійному розв'язанню проблем.



Соціально-педагогічний супровід — це довготривала, різноманітна допомога різним типам неблагополучних сімей, яка спрямована на створення умов для ліквідації причин неблагополуччя (чи їх можливій компенсації), форсування формування здатності сім'ї самій розв'язувати її проблеми, долати труднощі, виконувати функції, реалізовувати свій соціальний і виховний потенціал, права в суспільстві; корекцію і покращення внутрішньо-сімейннх стосунків, стосунків сім'ї із мікро- і макросередовищем.

Оскільки соціальна профілактика — це ВНД соціальної роботи, спрямований на локалізацію, обмеження, виявлення, попередження і запобігання соціальних відхилень, негативних явищ, впливів та їх наслідків на життя і здоров'я людей, усунення причин і умов виникнення асоціальної поведінки [12. 105], то соціально-педагогічна профілактика негативних явищ і насильства в сім'ї — це система заходів, спрямованих на створення умов для попередження утиску прав сім'ї та її членів, негативних явищ і впливів, виявлення і подолання цих явищ, утиску прав, їх наслідків.

Здійснюється в таких напрямках: підготовка молоді до сімейного життя, роз'яснення прав сім'ї та її членів у суспільстві, самим сім'ям, формування відповідального та усвідомленого батьківства, попередження сімейних конфліктів, виявлення потенційно-неблагополучних сімей, попередження розлучень, дисгармоній, стресів, помилок у сімейному вихованні, пропагування сімейного способу життя, здорового способу життя.

Усе вищевикладене дозволяє говорити про те, що неблагополучна сім'я вимагає перш за все реабілітації та супроводу, в той час як потенційно-неблагополучна сім'я — обслуговування і профілактики.



Етапами здійснення соціально-педагогічного супроводу неблагополучної сім'ї є:

1. Виявлення неблагополучних сімей до соціального педагога для подолання кризової ситуації. Неблагополучні сім'ї можуть бути виявлені: шкільними психологами, класними керівниками, вчителями, міліцією, сусідами, які зобов'язані повідомити про порушення прав людини в сім'ї органи державної влади. Якщо сім'я переступила морально-правові норми суспільства і знаходиться на обліку в міліції, то шансом залишення батьківських прав, попередження розлучень є робота сім'ї за контрактом з соціальним педагогом; у разі зняття сімейної кризи, її наслідків, причин сім'я знов починає існувати своїм життям, але під наглядом соціального педагога і міліції. Неуспіх роботи за контрактом приводить до дій органів влади по захисту прав людини.

2. Знайомство з сім'єю, збір інформації про неї, визначення її проблем, формування позитивної мотивації до участі в роботі з соціальним педагогом.

3. Подолання опору окремих членів сім'ї роботі через опосередкований вплив інших членів сім'ї, роз'яснення необхідності роботи, звернення до позитивного в сімейних стосунках, інформування про наслідки без формування про наслідки без діяльності, показ перспектив роботи.

4. Досягнення згоди сім'ї на соціально-педагогічну роботу, заключення контракту про обов'язки сторін у роботі.

5. Подолання наслідків неблагополуччя, стабілізація і корекція стосунків, укріплення зв'язків із мікросередовищем, усунення причин неблагополуччя. Розв'язання проблем сім'ї.

6. Профілактика рецидивів неблагополуччя, спрямування сім'ї на самовизначення і самостійне розв'язання проблем. Перевірка результатів роботи через опосередкований чи безпосередній нагляд.

7. Вихід із сім'ї соціального педагога. Закінчення контракту. Аналіз результатів. Розробка рекомендацій щодо подальшого самостійного життя сім'ї.



Висновок до розділу І

Демографічні зрушення , що відбуваються в Україні моральне і культурнее оновлення суспільства, політичні та економічні перетворення зумовлюють процеси духовного відродження, викликають потребу у вдосконаленні всіх ланок життя, в тому числі навчання та виховання підростаючого покоління, молоді ,її соціальної адаптації . Це створює , по суті ,нові соціально-педагогічні умови роботи тих інститутів ,що займаються підготовкою підростаючого покоління до життя ,а позашкільних закладів .соціальних служб молоді саме: школи тощо.

Сім'я ,що є найменшим осередком суспільства ,постійно відчуває на собі безпосередньо або опосередковано ті зміни, що відбуваються у країні і відповідно сама накладає відбиток на розвиток суспільства .

Процес переходу до ринкових відносин відбивається і Пастановленні сучасної сім'ї ,особливо молодої . До проблеми сучасної молодої сім'ї можна віднести омолодження шлюбів , економічну , психологічну моральну непідготовленість молодих людей до самостійного сімейного життя ,небажання мати дітей взагалі , відсунути їх появу або обмежитись однією дитиною; значне погіршення матеріально-побутового становища; значну кількість розлучень ,і відповідно збільшення кількості розлучень, збільшення кількості неповних сімей і дітей ,що виховуються без одного з батьків; збільшення кількості позашлюбних дітей .

Отже ,різке погіршення матеріального становища молодої сім'ї збільшення кількості розлучень молодих людей, що живуть поза сім'ями. Зниження народжуваності ,збільшення кількості неблагополучних сімей ,що не можуть забезпечити належний рівень виховання дитини в сім'ї призводить до збільшення дитячих захворювань. девіантної поведінки.

Зміцнення суспільства передбачає подальший розвиток молодої сім'ї, сімейних відносин ,як необхідної умови розвитку держави ,бо міцна сім'я - одна з найважливіших підвалин суспільства . У зв'язку з цим актуалізується питання про соціальний захист молодої сім'ї .сімей з малими дітьми , поліпшення якості сімейного виховання .відновлення закріплення кращих сімейних традицій .підвищення відповідальності за підготовку молодого покоління до життя ,праці піднесення його духовного, морального, культурного рівня.

Я вважаю особливе занепокоєння викликанні, сім'ї, які не можуть формування про наслідки без діяльності, показ перспектив роботи.

4. Досягнення згоди сім'ї на соціально-педагогічну роботу, заключення контракту про обов'язки сторін у роботі.

5. Подолання наслідків неблагополуччя, стабілізація і корекція стосунків, укріплення зв'язків із мікросередовищем, усунення причин неблагополуччя. Розв'язання проблем сім'ї.

6. Профілактика рецидивів неблагополуччя, спрямування сім'ї на самовизначення і самостійне розв'язання проблем. Перевірка результатів роботи через опосередкований чи безпосередній нагляд.

7. Вихід із сім'ї соціального педагога. Закінчення контракту. Аналіз результатів. Розробка рекомендацій щодо подальшого самостійного життя сім'ї.

3. Соціальний укріпити зв'язки та взаємодію між неповнолітніми правопорушниками і законослухняними однолітками, батьками та іншими дорослими.

4. Підхід, який виходить з того, що злочинна поведінка визначається

відсутністю контролю у мікросередовищі, де мешкає підліток. Посилення

впливу з боку групи, членом якої він є.

5. Підхід, який передбачає, що причиною злочинності є відсутність можливості виконання в межах законності ролі, яка відповідає інтересам особистості. Зменшення злочинності шляхом розширення і розвитку рольових

можливостей.

6. Організація дозвілля підлітків.

7. Підвищення освітнього і професійного рівня підлітків, оскільки за цим підходом в основі злочинності відсутність життєвих навичок у неповнолітніх.

8. Підхід, за яким причини злочинності у негативному впливі інших осіб, що вимагає зменшення цього впливу з боку злочинних угрупувань і осіб.

9. В основі злочинності неадекватні соціальні очікування і протиріччі соціальні вимоги. Необхідно узгоджувати ці очікування з різними інститутами, організаціями і впливами, які здійснюють вплив на молодь.

10. Економічний підхід. Причини злочинності - в поганих матеріальних умовах життя молоді та їх сімей, що вимагає матеріальної допомоги.

11. Стримуючий підхід. Причини злочинності пов'язані з легкістю здійснення злочинних дій, отже, необхідно обмежувати ці можливості, у т. ч. через суворе покарання.

12. Відмова від правового контролю і громадська терплячість: зло чинність збільшується, якщо суспільство непримиренно навіть до поганої поведінки, отже, необхідно виховувати терпимість до певних форм не адекватної поведінки, щоб не всі підлітки вважалися злочинцями [12:105].

Ці підходи надають змогу побачити різноманіття причин делінквентної поведінки, отже, і різноманіття можливостей для їх профілактики, необхідність роботи у мультидисциплінарній команді соціальних працівників.

Девіантна поведінка не завжди стає делінквентною, а сім'я є не єдиним, хоча й визначальним фактором виховання і розвитку дитини.

Аналіз міжнародних документів з проблеми попередження і подолання негативної девіантної поведінки неповнолітніх дозволяє окреслити напрямки, зміст, методи і форми такої роботи з неповнолітніми з девіантною поведінкою.

Напрямки: робота з попередження такої поведінки, після скоєння правопорушення до суду, після судового рішення при виконанні вироку. Цих напрямків додержуються і наші органи і служби у справах неповнолітніх,

спеціальні установи для неповнолітніх.

Згідно з Конвенцією про права дитини до неповнолітніх повинні застосовуватися такі заходи, як: догляд, опіка, нагляд, консультативні послуги, призначення іспитового терміну виховання, а також програми навчання і професійної підготовки та інші форми догляду, які замінюють нагляд в установах, з метою забезпечення такої поведінки з дитиною, якевідповідало б її добробуту, а також ЇЇ становищу і характеру злочину

[16. 98].

«Мінімальні стандартні правила ООН щодо здійснення правосуддя стосовно равила ООН щодо здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх», прийняті 29 грудня 1985 року Генеральною Асамблеєю ООН вПекіні, цей перелік доповнюють постійним наглядом, активною виховною роботою або розміщенням в сім'ю, або виховну установу, або будинок [44.52].

Існуючі в США програми підготовки до сімейного життя призначені для сімей на різних етапах розвитку, але розрізняються вони за проблемами сімей. Ідеєю цих програм є те, що кожна людина протягом свого життя часвід часу переживає певні зміни, до яких можна адаптуватися при наявності інформації про можливий хід подій. Тому групи підготовки до сімейного життя поділяються на 4 категорії: нормального розвитку, кризові,індивідуального розвитку та адаптації.

Групи нормального розвитку призначені для всіх категорій населення. Вони дають знання і вміння, які допомагають людині подолати передбачувані життєві зміни. Це групи для батьків, дошкільнят, підлітків, пенсіонерів, молоді, яка вступає до шлюбу. Кризові групи призначені для людей, які переживають серйозні життєві випробування. Люди звичайно не знають про те, як поводити себе в таких ситуаціях, яка тривалість реакції, як подолати кризу і повернутися до звичайного образу життя. У такі групи входять тільки-но розлучені члени подружжя, вдовиці, удівці та безробітні. Керівники груп, окрім методики викладання дорослим, надають емоційну підтримку і схвалюють колективну допомогу. Більшість тих, хто навчається, успішно долають кризу і повертаються до нормального життя. Групи індивідуального розвитку працюють для тих, хто прагне поліпшити якість свого життя, потребує коректування поведінки і розвитку життєвихнавичок, які сприяють підвищенню їх самооцінки і комунікабельності. Тут досліджують причини поведінки, за допомогою спеціальних методів навчання формують прагнення її змінити. Це групи, де формується впевненість у собі, підвищується самооцінка, підвищується контроль за стрессовою ситуацією, розвиваються навички спілкування. Групи адаптації працюють з людьми, які постійно відчувають на собі вплив негативних факторів, які пов'язані з хворобою чи відхиленнями у розвитку, що не підлягають поліпшенню, або живуть з особами, які знаходяться у такому стані.

Навчання тривале, його ефективність залежить від керівника групи і від колективної підтримки учасників групи. Це групи для батьків, які мають дітей з відхиленнями у розвитку, для родичів тих осіб, які мають хронічні захворювання. Зміст навчання складають медичні знання, які допомагають зрозуміти поведінку, виробити власну стратегію поведінки і на цій основі — індивідуально розвиватися і підвищити якість життя [12. 105]. На сьогодні існують програми підготовки до сімейного життя для повій з проблем виховання дітей; для засуджених — з проблем виховання, спілкування і самооцінки; для матерів, які залишили дітей, з метою підготовки до повернення їм батьківських прав; для іммігрантів, якізнайомляться з країною, допомагають засвоїти її культуру, цінності, норми. Всі заняття мають 2 мети: освітню та психотерапевтичну. Навчання хотерапевтичну. Навчання здійснюється через короткі та повні курси з розвитку навичок спілкування, тренування впевненості у собі і самооцінки [12. 105т.2,164]

Іншими напрямками соціальної роботи є робота з «дітьми вулиці», дітьми, які залишились з різних причин без батьківського піклування, щопередбачає або розміщення дитини в прийомну сім'ю, або повернення її до рідної, біологічної сім'ї. Розглянемо досвід такої роботи у Росії. Програми роботи з такими дітьми включають:

1) Збір інформації про рідну сім'ю, родичів (проводиться соціальнимипедагогами разом із органами влади, силовими структурами).

2) Встановлення контакту з батьками працівників дитячих закладівчерез листи, телефонні розмови, в яких висвітлюється питання можливостей взаємодії батьків і дітей, контактів між ними, правила відвідання дітей у дитячих установах. Такий контакт дозволяє контролювати ситуацію в сім'ї, ознайомитися з батьками, їх нахилами, повідомити батьків про справи дитини, навчити їх поведінці з дитиною при зустрічі.

3) Підготовка дитини до зустрічі із своїми батьками, близькими родичами. Здійснюється через бесіду з дитиною про сім'ю на основі «історії життя дитини». Спонукається пригадування позитивних сторін життя дитинив сім'ї. Якщо дитина хоче зустрітися з батьками і дає згоду на зустріч, яка пропонується, необхідно підготувати дитину до неї: що розповісти батькам про своє теперішнє життя, школу, друзів, що подарувати батькам і як це зробити. Дитину запевнять у безпеці і гарному ставленні педагогів до батьків.

4) Знайомство батьків з працівниками дитячого притулку, центру, будинку. Обов'язково присутні адміністрація і вихователь групи. У бесіді з батьками з'ясовується: як виховується дитина в державній установі, як вона тут живе, чого прагнуть батьки, якої допомоги дітям очікують, які проблеми були у батьків при вихованні дитини вдома, як батьки хотіли б допомогти дитині, як будуть здійснюватися подальші контакти з дитиною (умови, час, місце).

5) Організація зустрічі батьків з дітьми. Здійснюється вибір місця зустрічі, її учасників: у полі зору педагогів, у їх присутності, в спеціальній кімнаті для зустрічей, де є роботи, фотографії дітей, стіл, стільці.

Така зустріч необхідна для реабілітації сім'ї, її з'єднанню, встановленню взаємостосунків. Пояснюється, чому батьки не можуть зараз забрати дитину додому, наводяться вагомі аргументи. Після зустрічі здійснюється розмова з дитиною: що нового вона дізналася про життя батьків.

6) Підтримання регулярного контакту з батьками, інформування їх про успіхи терапії дитини.

7) Повернення дитини додому. Можливе лише за умов, що стосунки вдома нормалізувалися, є безпека в сім'ї. Критеріями для виявлення цих умов безпеки є:

а) помешкання, де дитина може комфортно себе відчувати (задоволення потреб у їжі, житлі, догляді);

б) послідовний режим дня (хто і як наглядає за дитиною вдома, відводить її до школи, забезпечуєїїхарчування, сон, навчання і дозвілля вдома);

в) фізична і психічна безпека дитини; ни;

г) виховання в сім'ї спрямовано на навчання і супровід (підтримка хворої дитини, можливість відвідання школі, батьки беруть на себе задачу і в змозі навчити дитину певним речам);

д) наявність соціальної підтримки серед знайомих і родичів, осіб, до яких дитина може звернутися у важкий час.

8) Повернення дитини додому. Здійснюється поступово: кожного разу дитина лишається вдома все більший час, що дає їй можливість звикнути до сім'ї. Кожного разу з батьками обговорюються результати відвідання дитини сім'ї, після повернення дитини здійснюється нагляд за ситуацією в сім'ї і допомога сім'ї працівниками притулку, дитячого будинку [31. 21]

Україна має досвід розробки програми «Соціальний супровід неблагополучної сім'ї», яку реалізують Український державний центр соціальних служб для молоді, Комітет у справах неповнолітніх,Міністерство внутрішніх справ України, Український центр практичної психології і соціальної роботи. Ця програма має за мету збереження цілісності неблагополучної сім'ї, захист прав її членів через створенняумов для їх розвитку і самореалізації у сім'ї і суспільстві. Це перша комплексна програма такого роду в Україні, вона диктується необхідністю попередження девіантної поведінки в сім'ї, а потім вже в суспільстві, бо сім'я може бути як «колискою демократії», так і «колискою насильства», яке потім може поширюватися за межі сім'ї.

Завданнями програми є:

- виявлення неблагополучних сімей, інформування про них відповіднихорганів, обстеження умов життя сім'ї;

- залучення сім'ї до соціальної роботи (у т. ч. —соціально-педагогічної, за контрактною моделлю);

- сімейна просвіта;

- консультування сім'ї;

- соціальна реклама про установи, які займаються допомогою неблагополучним сім'ям, її членам

- статеве виховання молоді, формування позитивної моделі сімейного життя;

- створення умов для ліквідації наслідків і причин сімейного неблагополуччя.

Програма розкриває спільні функції організацій-партнерів у реалізації програм та окремі їх функції відповідно до чинного в Україні законодавства, повноважень державних служб та установ, мети програми. Цеперший досвід в Україні створення такої програми, координації зусильсилових структур (які працюють через примус) і соціальних працівників (які працюють на засадах добровільності) через роботу з сім'єю як з системою і соціальним інститутом.

Прийняті VIII Конгресом ООН у 1988р. «Правила ООН щодо неповнолітніх, позбавлених волі» проголошують, що тюремне ув'язнення повинно застосовуватися лише як крайня міра, а позбавлення неповнолітніх волі —як крайня міра впливу і на протязі мінімально необхідного терміну. Термін «позбавлення волі» означає будь-яку форму утримання або тюремного ув'язнення якої-небудь особи або її розміщення в іншу державну чи приватну виправну установу, яку неповнолітньому не дозволяється залишати за своїм бажанням на підставі рішення будь-якого судового, адміністративного або іншого державного органу. Отже, позбавлення воліможна застосовувану формі тюремного ув'язнення, під вартою, під домашнім ув'язнення, під вартою, під домашнім арештом тощо.

Заходи, які застосовуються до таких неповнолітніх: юридичні консультації і послуги перекладача (безкоштовно); освіта, яка відповідає їх . потребам і здібностям і ставить за мету підготувати їх до повернення всуспільство; праця та справедлива винагорода за неї, право вільно розпоряджатися її частиною (інша частина — для відшкодування жертвам і заощадження, що видаються по виході на волю); організація занять фізичними вправами, мистецтвом і ремеслами; участь у службах відповідноз обрядами релігії, навчання віросповіданню, відвідування служб і зборів, що проводяться у виправній установі і пов'язані із духовним життям неповнолітнього; медичні послуга; спілкування з сім'ями, друзями, іншими особами або представниками організацій, які мають надійну репутацію, аж до залишення виправної установи для відвідування дому й зустрічі з сім'єю, присутності на похоронах померлого родича, відвідання тяжко хворого родича, регулярних і частих побачень (не менше 1 разу на місяць) з сім'єю в умовах відокремленості; листування або телефоний зв'язок з будь-якою особою за своїм вибором; одержання спеціального дозволу на вихід за межі виправної установи для навчання, професійноїпідготовки та інших важливих цілей.

Забороняються усі дисциплінарні заходи, які викликають жорстоке,негуманне ставлення або принижуюче людську гідність, включаючи тілесні покарання, утримання в карцері, суворе або одиночне ув'язнення абобудь-яке покарання, яке може нанести шкоду фізичному чи психічному здоров'ю неповнолітнього; скорочення харчування, обмеження абопозбавлення контактів із сім'єю в будь-яких цілях; застосування праці як дисциплінарної міри; носіння і застосування зброї персоналом [44. 52].

Згідно до «Мінімальних стандартних правил ООН щодо здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх» забороняється розголошення матеріалів справ неповнолітніх правопорушників, смертні вироки неповнолітнім, утримання їх під вартою разом із дорослими злочинцями [12. 105 ].

Закон України «Про органи служби у справах неповнолітніх і спеціальноїустанови для неповнолітніх» (від 25 січня 1995 р.) правове виховання підлітків вніс до основних завдань загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних училищ.

Правове виховання — це цілеспрямований процес, який передбачає озброєння вихованця правовими знаннями, перетворення цих знань в особисті переконання людини та формування на цій основі відповідального ставлення до своїх вчинків, до поведінки в цілому. Правове виховання –це цілеспрямована організація діяльності та спілкування особистості з метою формування правосвідомості та правової поведінки.

Правова культура — це досягнення особистості у сфері правових стосунків. Це ставлення людей до права і правової системи, їх переконання, цінності, ідеали, які дозволяють їй регулювати свої дії у відповідності до діючих законів. Правова культура складається з правосвідомості та правової поведінки.

Правосвідомість — це відбиття у свідомості людини поглядів, уявлень,явлень, переконань громадян відносно характеру, сутності, принципів права, законності. У ній виражаються також оцінка діючих правових норм, переконаність у справедливості, необхідності законів, прагнення їх виконувати. Поняття «правосвідомість» охоплює знання чинного права; його основних принципів і вимог у сукупності з поглядами та уявленнями про те, що є правомірним або неправомірним. Тому структуру правосвідомості складають:

- знання про право, правові ідеї, факти, уявлення, поняття про правові норми та категорії;

- ставлення до права, мотиви, потреби виконання правових норм, переконаність у необхідності дотримання закону;

Тобто правосвідомість виконує такі функції щодо поведінки: регулюючу, оцінну, стимулюючу. Виділяють окремо таку вищу функцію правосвідомості як правотворчість, тобто здатність до обгрунтування нових правових норм.

Таким чином, правосвідомість — це основа формування досвіду правової поведінки. Вона має певні особливості в юнацькому віці: непослідовність та суб'єктивізм у правовій поведінці молоді, що пояснюється тим, щоправові знання, ставлення до права та досвід правової поведінки ще не складають правову культуру особистості, а також тим, що дотримання закону молоддю залежить від того, яка конкретна особа виступає у ролі пред'явника норм права.

Правова поведінка — це усвідомлена законослухняна діяльність людини у всіх сферах життя; звичка дотримуватися закону, співвідносити свої дії убудь-якій ситуації з законом.

Виходячи зі сказаного, завданнями правового виховання є:

- формування в особи поваги до законів та норм моралі, правоохоронних органів, правильної правової орієнтації;

- формування переконаності у необхідності права для суспільства та його членів

- підготовка молоді до свідомого вибору правомірних варіантів поведінки, участі у боротьбі з правопорушеннями;

- формування звички додержуватися чинного законодавства, почуття особистої відповідальності за свою поведінку, розуміння невідворотності покарання за порушення правових приписів;

- формування в молоді глибокого розуміння своїх юридичних та моральних прав та обов'язків, формування в людини внутрішньої потреби до захисту суспільних та особистих інтересів від злочинних зазіхань;

- озброєння системою правових знань.

Правова просвіта — це спеціально організований процес засвоєння знань про основи держави та права з метою виховання у громадян поваги до закону, прав людини, небайдужого ставлення до порушень законності та правопорядку. Знання про основні правові принципи та положення чинного законодавства дозволяє подолати незнання окремих конкретних правових норм. Правова просвіта здійснюється на різних рівнях:

- як правова освіта у дитячих навчальних закладах з метою ознайомити дітей з їх правами та обов'язками, дати загальне уявлення про право нашої країни;

- як правова освіта у навчальних закладах неюридичних спеціальностей для ознайомлення з умовами майбутньої роботи, конкретними професійними обов'язками та правами, трудовим законодавством;

- як правова освіта у навчальних закладах юридичного профілю для правова освіта у навчальних закладах юридичного профілю для підготовки висококваліфікованих юристів;

- як правова пропаганда для населення з метою ознайомлення зі зміна ми в чинному законодавстві, роз'яснення громадянам їх прав та обов'язків;

- як самоосвіта громадян.

Формами правової освіти є: навчальна та публічна лекції, диспути та бесіди з правової тематики, зустрічі з провідними фахівцями різних галузей права, прес-конференції правових діячів та науковців, консультації юристів з правових питань, «круглі столи» з правових питань.

Правова просвіта передбачає не тільки надання знань про право, але й вироблення до нього позитивного ставлення та уміння співвідносити свої дії з чинним законодавством. Цьому сприяють такі форми як ділові ігри, ситуації вибору, вікторини, конкурси з правової тематики тощо.

Звичка правової поведінки формується через правову практику, що контролюється фахівцями: загони юних пожежників, ДНД, юних друзів міліції, «Голубий патруль», «Зелений патруль» тощо. Тут молодь виявляєсвою правову культуру у конкретних діях по забезпеченню законності та правопорядку.

Критеріями ефективності правового виховання є: глибина та міцність правових знань; повага до права; переконаність та впевненість у значущості та справедливості норм права; інтерес до вивчення права; непримиренність до правопорушень; правова активність.

Правова активність — це готовність особи до корисної діяльності у сфері правового регулювання.

1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка