Неблагополучна сім’я – як об’єкт соціально педагогічної діяльності



Сторінка1/4
Дата конвертації15.04.2016
Розмір0.67 Mb.
  1   2   3   4
Неблагополучна сім’я – як об’єкт соціально педагогічної діяльності

Зміст


Вступ.............................................................................................................................2-4 ст.

І розділ


Неблагополучна сім’я – як об’єкт соціально педагогічної діяльності......................4 ст.

1.1Теоретичні основи соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю...............4-9 ст.

1.2. Законодавче забезпечення соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю і дітьми девіантної

поведінки.....9-14 ст.

1.3. Види соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю………..14-17 ст.

Висновок до І розділу…………………………………………………………….18-19 ст.

ІІ розділ

Особливості діяльності соціального педагога з різними категоріями неблагополучних сімей............20 ст.

2.1. Соціально-педагогічна робота з дітьми девіантної поведінки та їсім'ями...................................20-29 ст.

2.2 Соціально-педагогічна робота з сім'ями хворих на алкоголізм і наркоманію.................................29-35 ст

2.3 Робота соціального педагога з сім'єю, де є насильство щодо членів родини……..35-40 ст.

2.4 Особливості соціально-педагогічної роботи з сім'ями, які пережили втрату..........................................40-46 ст

Висновок до ІІ розділу……………………………………………………….. 47-48 ст.

Висновок...........................................................49-50 ст.

Список використаної літератури…………………………………..…………….1-3 ст.

Додаток А………………………………………………………………………... 1-4 ст.

Додаток Б…………………………………………………………………………1-5 ст.

І розділ

Неблагополучна сім’я – як об’єкт соціально педагогічної діяльності.

1.1 Теоретичні основи соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю

Сім'я — це соціально-педагогічнин інститут та особлива соціальна система, яка є підсистемою суспільства і включає до себе інші підсистеми (членів сім'ї), це мала соціальна група первинний контактний колектив.

Ознаки як: шлюбні, міжпоколінні, кровні, всиновлені зв'язки між членами сім'ї, родинні почуття, почуття безпеки, захищеності, любові, поваги; спільний побут і проживання членів сім'ї; наявність функцій у суспільстві (видів життєдіяльності сім'ї); прав сім'ї у суспільстві і прав членів сім'ї у родині, обов'язків членів сім'ї стосовно один одного та відповідальність перед суспільством за своїх членів Стосовно поняття «неблагополучна сім'я» існують різні погляди. Використовуються для опису лучна сім'я» існують різні погляди. Використовуються для опису її неблагополуччя терміни «функціонально-неспроможна», «сім'я у кризовій ситуації», «аморальна сім'я», «сім'я з насильством щодо членів родини», «сім'я, де є серйозні помилки і прорахунки у вихованні дітей»,

«конфліктна сім'я», сім'ї алкоголіків і наркоманів, сім'ї, де є засуджені чи ув'язнені,

Метою яких повинно бути збереження цілісності сім'ї, захист її прав у суспільстві і прав членів сім'ї у родині. Це може бути здійснено як через примусові заходи юридичного характеру, так і через створення умов для подолання сім'єю причин і наслідків свого неблагополуччя самостійно чи за допомогою фахівців (педагогів, психологів, медиків, соціальних працівників.

Завданнями соціального педагога у роботі з неблагополучною сім'єю є:

- виявлення випадків порушення прав людини в сім'ї; причин неблагополуччя, інформування про них органів влади;

- профілактика девіантної поведінки в сім'ї та суспільстві, рецидивів порушення прав членів сім'ї у родині та суспільстві;

- пропагування ідеальної моделі сімейного життя, здорового способу життя, статеве виховання;

- правова і психолого-педагогічна просвіта населення з питань сім'ї та шлюбу, прав людини;

- організація предметного спілкування членів неблагополучних сімей між собою, з іншими сім'ями для подолання причин неблагополуччя;

- різноманітна допомога в організації життєдіяльності сім'ї, створенні нормальних умов для її життєдіяльності; самореалізації і розвитку її членів.



Мета і завдання соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю, розуміння сім'ї як особливої соціальної системи і соціального інституту, сутності і причин неблагополуччя сім'ї зумовлюють здійснення роботи з нею на основі таких принципів (основних положень теорії, вимогами до практичної діяльності, які забезпечують її успіх та ефективність) [3.440,15. 4]:

- необвинувачення (виходячи з презумпції необвинувачення); створення умов для виходу з кризи через опору на права сім'ї і позитивне в

- конкретність (розв'язання конкретних проблем конкретної сім'ї у реальних умовах);

- добровільності у прийнятті допомоги;

- орієнтація на пропозицію і надання послуг, а не на їх продаж в безальтернативних умовах;

- орієнтація на державний підхід і на об'єкти соціально-педагогічної роботи, їх проблеми;

- постійний (безпосередній та опосередкований) зворотній зв'язок з сім'єю;

- системність і систематичність у роботі;

- гнучкість у роботі і оптимальність вибору методів, засобів, форм роботи;

- здравого стимулювання;

- індивідуалізації допомоги сім'ям;

- субсідіарності (одержання допомоги відповідно до потреб сім'ї);

- поступового заколювання у середовищі;

- спрямованості на самовизначення, розвиток сім'ї та всіх її членів;

- гуманізму;

- доступності, конфіденційності;

- співпраці з сім'єю;

- цілісного, комплексного та систематичного підходу;

- рівності і якості послуг;

- законності, додержання і захисту прав людини;

- солідарності (спрямованість на допомогу і підтримку, які базуються на гу і підтримку, які базуються на

співчутті, усвідомленості спільного в інтересах, необхідності спільного досягнення мети, організацію спільних дій заради спільних інтересів сімей, розв'язання проблем окремих типів сімей):

- толерантності (повага до традицій, мети життєдіяльності сім'ї, її права на вибір і сповідання релігії для себе і своїх дітей, на визначення у середовищі, на відмінність, особливість, цілісність, на самостійність у прийнятті рішень і виборі засобів їх реалізації, на участь у формуванні і реалізації сімейної політики, на інформацію);

- компетентності (означає, що соціально-педагогічпу роботу з сім'єю може здійснювати лише особа, яка має для цього професійну освіту і володіє професіомально-педагогічною майстерністю)

- принцип надання соціальної допомоги молодій людині незалежно від національності, походження, соціального статусу, сфери зайнятості, місця проживання, релігійної належності;

- принцип адаптації, що визначає особливості включення різних категорій молоді у соціально-значиму діяльність;

- принцип безкоштовності обслуговування.

Виділяють такі стратегії вибору і прийняття етичного рішення (за Ю.М. Кулюткіним, Г.С. Сухобською), що впливає на надання послуг сім'ям:

/. Реалістична стратегія. Людина бере до уваги цінність об'єкту і значущість рівня своїх досягань у залежності від складності завдання.

Отже, більш складні завдання вимагають більшої компетентності працівника при забезпеченні захисту прав сім'ї і людини як найвищої цінності.

2. Стратегія ризику. Ризик пов'язується з вірогідністю помил ки. Коли ця вірогідність розглядається стосовно мети, вона і є ризиком, оскільки вказує на можливу невдачу поведінки. Отже, при паданні послуг важливо керуватися метою роботи і конкретністю проблем сім'ї.

3. Обережна стратегія. У ситуації вибору людина надає перевагу рішенням, що явно приводять до досягнення мети. Це впливає на темп роботи і передбачає співпрацю з іншими фахівцями щодо конкретної сім'ї, вивчення особливостей сім'ї.

4. Стратегія інтуїтивного пошуку. Базується на збиранні значної за обсягом інформації, глибокому усвідомленні наявних фактів, але не на науковому обгрунтуванні. Розв'язання задач зумовлене минулим досвідом вирішення людиною подібних задач. Тому надання послуг повинно теоретично обґрунтовуватися у кожному конкретному випадку.

Зазначені моделі та стратегії використовуються в залежності від умов соціально-педагогічної роботи, інформованого про них і клієнта, підготовленості фахівця, його досвіду, з одного боку, та з іншого — на основі принципів законності, професійної етики соціального педагога у роботі з сім'єю.

Методи соціально-педагогічної роботи — це способи як взаємопов'язаних дій клієнта і соціального педагога, так і способи впливу на клієнта (сім'ю, особистість) соціального педагога з метою соціального виховання середовища, допомоги у захисті прав сім'ї та людини. Отже, метод — це частина соціально-педагогічної діяльності, кожен з них як дія має свою мету, яка підпорядкована меті соціально-педагогічпої діяльності. Методи ядкована меті соціально-педагогічпої діяльності. Методи складаються з прийомів (окремих операцій, які не мають мети, виконують якесь завдання). Різноманітна сукупність прийомів складає різні методи.

Так, переконання як метод може включати бесіду, паузи, аналіз ситуацій, тестування, приклад тощо. Оскільки соціально-педагогічна робота є складовою частиною та умовою соціально-педагогічної роботи, то методи соціально-педагогічної роботи спираються па результати психологічних і соціологічних досліджень, використовуються спільно з методами психології, соціології, власне соціальної роботи з урахуванням того, що соціальні педагоги ЦССМ — державні службовці.



Розрізняють такі методи соціальної роботи [39. 21]:

- загальнонаукові — аналіз, синтез, індукція, дедукція, спостереження, опитування, аналогія, моделювання, експеримент;

- соціально-економічні — натуральна та грошова допомога, пільги, одночасні виплати та компенсації, побутове обслуговування, санкції;

- організаційно-розпорядчі — регламентування, інструктування, контроль;

— соціологічні — соціометрія, аналіз різних видів документації, статистичних даних, ранжування, експертні оцінки, ситуативно-подійний аналіз життєвого шляху, інтерв'ю;

- соціально-педагогічні — інформування, позитивний приклад, перспективи, перенавчання, реконструкція характеру, переключення, ігри різних видів, змагання, заохочення, аналіз педагогічних ситуацій, ситуація вибору,аналіз продуктів творчої діяльності, навіювання, переконання, «вибух»;

- соціально-психологічиі — сімейна терапія, тестування, гіпноз, сімей на інженерія, психодрама, психотерапія, арт-терапія, зміна ролі, зміна підходу.

Розкриємо сутність соціально-педагогічних методів у роботі з неблагополучною сім'єю.



Метод вибуху. Обгрунтував і вперше застосував цей метод А.С. Макаренко. Під «вибухом» він розумів миттєве руйнування негативних якостей, негативного стереотипу поведінки у процесі бурхливих емоційних переживань. А.С. Макаренко вважав, що перебудова духовного світу особистості еволюційним шляхом є малоефективним і важким як для вихователя, так і для вихованця. При застосуванні методу вибуху особистість переживає «катастрофу всередині самого себе», їй ніколи розмірковувати, зважувати, розраховувати, хитрувати. Цей метод передбачає доведен ня до межі конфлікту особистості з колективом. При цьому чітко ставиться альтернатива: стати об'єктом критики колективу та залишити його, або змінити себе, завоювати повагу, авторитет. При несподіваному збігу обставин особистість становиться перед конфліктною ситуацією і перед нею постає питання: як бути далі? Внаслідок цього у особистості виникає незадоволення собою, відраза до попереднього образу життя, антипатія до своїх недоліків та прагнення стати краще. Але цей метод можна застосовувати лише в сильному, згуртованому колективі, в крайньому випадку, дуже рідко, в реальних обставинах, разом з іншими методами впливу на особистість. Прийомами створення методу вибуху є: доведення до абсурду негативної лінії поведінки підлітка та нагнітання ки підлітка та нагнітання негативних переживань до межі. Цей метод тільки руйнує негативні якості та поведінку, тому після нього необхідним є застосування інших методів формуваннясвідомості та поведінки.

Метод перенавчання. Цей метод спирається на метод переконання і закріплює його результати. Спрямований на ліквідацію поганих звичок, відчування від поганих дій та привчання до позитивних звичок. Відчування здійснюється через заборону та контроль за діями. Не можна нав'язувати свою волю та думку як найправильнішу та найвірнішу, постійно вказувати на один і той же недолік. Це може викликати протилежну реакцію або нервовий зрив. Не можна також вимагати миттєвої відмови від поганої звички. Необхідно створити чіткий режим, демонструвати позитивні приклади, давати поради щодо поведінки у конкретних ситуаціях. Привчання вимагає послідовності та систематичності дій, дисципліни та самодисципліни.

Метод реконструкції. Цей метод застосував і обгрунтував А.С. Макаренко. Він вважав, що при перевиховуванні не можна разом з негативними руйнувати й позитивні якості особистості, необхідно зберегти «здорову основу» характеру вихованця. «Реконструкція» означає відбудову усього цінного, позитивного в характері та поведінці. А.С. Макаренко вважав, що педагогу необхідна віра в позитивне у вихованця і лише на цій основі можливо виправлення особистості. Треба знайти точку опору у душі вихованця, яка стане вихідним пунктом у перевихованні. Позитивні якості інтенсивно охоплюються, а негативні - критикуються.

Етапи «реконструкції»:

1. Вивчення особистості вихованця з метою визначення перспектив майбутнього розвитку.

2. Актуалізація та поновлення позитивних якостей, які досі не були потрібними (створення виховних ситуацій, вправи тощо).

3. Формування тих позитивних якостей, які швидко та легко з'єднуються з ведучими позитивними якостями.

4. Подолання опору вихованця виховному впливу, створення режиму, організація середовища та життєдіяльності вихованця таким чином, щоб не залишилось часу на погані вчинки.

Метод переключення. Сутність цього методу полягає в тому, що зонаактивності вихованця переводиться у соціальне значущу сферу діяльності на основі використання тих позитивних якостей, які є у вихованця. Приклади застосування цього методу знаходимо у «Педагогічній поемі» А.С. Макаренка: колишній крадій С. Карабанов одержує доручення отримати гроші на колонію і прагне всім серцем, щоб на нього напали бандити, а він бивідбився від них і виконав з честю доручення; колоністи охороняли шляхи, а колись на них грабували самі; тощо.

Метод переключення є ефективним за таких умов: використання поваги до вихованця; вивчення особистості вихованця, особливостей відносин у колективі, спільної думки; постійного контролю за діями вихованців, врахування конкретних обставин життя та діяльності вихованців.

Засобом формування звички правової поведінки є використання педагогом виховних ситуацій (спеціально заданого педагогом стану виховного процессу у сім'ї, середовищі (групі) вихованців; сукупності зовнішніх і ихованців; сукупності зовнішніх і внутрішніх умов, що склалися в даний момент між суб'єктами виховного процесу, які цілеспрямовані педагогом на позитивні зміни в системі міжособистісних стосунків і в особистості кожного з вихованців [40. 76].

1.2. Законодавче забезпечення соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю і дітьми девіантної поведінки

Державна політика щодо попередження та подолання девіантної поведінки неповнолітніх після набуття Україною незалежності почала формуватися лише з грудня 1992 р. з появою Декларації «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні». До цього періоду молодіжна політика не займала чільного місця в державотворенні України, увага приділялась зміцненню незалежності та економіки держави. Внаслідок цього, за даними Українського центру соціальних досліджень, кількість неповнолітніх, засуджених за окремі види злочинів, з 1992 до 1996 р. збільшилася па 63,8 % [42. 121]. Необхідною стала нова система попередження та подолання негативної девіантної поведінки неповнолітніх, що мала б чітко визначені мету, завдання, об'єкти та суб'єкти цієї роботи, принципи, зміст, форми, методи, починалася б із сім'ї. На сьогодні маємо значну кількість законодавчих актів, програм, що спрямовані на розв'язання цієї проблеми.

Сьогодні в Україні діє Український державний центр соціальних служб для молоді, який має напрямками діяльності центрів соціальних служб для молоді попередження та подолання негативної девіантної поведінки молоді через створення спеціалізованих служб для дітей, молоді, окремих категорії! жінок; проведення науково-практичних конференцій та семінарів, нарад з питань соціальної допомоги й надання соціальних послуг, соціальної профілактики і реабілітації дітей, молоді, жінок; участь у реалізації програм (проектів) соціального становлення та розвитку дітей, молоді (Національна програма протидії зловживанню наркотичними засобами та їх незаконному обігу, Національна програма профілактики СНІДу, комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр., комплексні заходи Кабінету Міністрів України щодо реалізації державної молодіжної політики в Україні («Молодь У країни», програма «Діти України»), комплексні заходи щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед неповнолітніх, їх соціальної реабілітації в суспільстві)

Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. вперше дає визначення і визнання тим самим існуванню в Україні бездоглядних дітей, дітей-інвалідів, дітей-біженців, неповної, багатодітної і прийомної сімей, що дозволяє визначити напрямки і заходи щодо охорони дитинства в Україні відповідно до міжнародних стандартів (Конвенції про права дитини), чинного в Україні законодавства. Завданням законодавства про охорону дитинства визнано: розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав і законних інтересів дітей в Україні. Цей закон передбачає таку закон передбачає таку систему заходів щодо охорони дитинства:

- визначення основних правових, економічних, організаційних, культурних і соціальних принципів з охорони дитинства, удосконалення законодавства про правовий та соціальний захист дітей, приведення його у відповідність до міжнародних правових норм у цій сфері;

- забезпечення необхідних умов для охорони здоров'я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи, рівності;

- проведення державної політики, яка спрямована на реалізацію цільових програм з охорони дитинства, надання дітям пільг, переваг і соціальних гарантій у процесі виховання, навчання, підготовки до трудової діяльності, заохочення наукових досліджень з актуальних проблем дитинства;

- встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб (посадових осіб і громадян) за порушення прав і законних інтересів дитини, спричинення їй шкоди [14. 62].

Цей Закон включає розділ «Права і свободи дитини», який розкриває їх сутність, механізм забезпечення і відповідальність за їх порушення, розділ «Дитина і сім'я», в якому визнається, що держава захищає права сім'ї (не розкриваючи, однак цей термін), бо сім'я є природним середовищем для розвитку дітей, і права дитини в сім'ї. Все це сприяє збереженню цілісності сім'ї, використанню ЇЇ можливостей для виховання, розвитку дітей, їх найкращого захисту. Розділи «Дитина і суспільство», «Дитина в несприятливих та екстремальних ситуаціях» забезпечують захист прав дітей в суспільстві (право на освіту, користування дитиною надбаннями культури, на працю, зайняття підприємницькою діяльністю, на об'єднання в дитячі і молодіжні організації) і несприятливих та екстремальних умовах (утримання і виховання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, бездоглядних дітей, їх соціальний захист, захист прав дітей-інвалідів і дітей з недоліками розумового чи фізичного розпитку; дітей, які постраждали внаслідок стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф; дітей, які вражені ВІЛ-інфеКцією, іншими невиліковними хворобами; захист дітей під час військових конфліктів, дітей-біженців; захист дітей від незаконного пересування, їх права на особисту свободу, в спеціальних установах

Можна говорити про достатність законодавчого забезпечення соціально-педагогічної роботи з сім'єю як з соціальною системою і соціальним інститутом: закони стосуються девіантної поведінки тільки неповнолітніх; порушення прав дитини в сім'ї та суспільстві; відповідальності дітей за батьків похилого віку; батьків за неповнолітніх дітей; рівності членів подружжя щодо прав та обов'язків у шлюбі; захисту прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Разом з тим проголошено, що держава захищає права сім'ї (але не визначено ці права), права сина і доньки у родині, які також не є визначеними, що є причиною відсутності відповідальності за їх порушення. дсутності відповідальності за їх порушення.

Оскільки закони дозволяють все, що не заборонено, тут є можливості для надання різноманітних соціальних послуг сім'ям у відповідності до соціальних стандартів і гарантій. Не передбачено чинним в Україні законодавством соціальну роботу з членами такої сім'ї, яка опинилась у кризі, неспроможна виконувати свої функції внаслідок аморальної поведінки батьків, зловживання алкоголем і наркотиками. Відсутнє визначення неблагополучної сім'ї, насильства в сім'ї і відповідальність за нього. Це б сприяло реабілітації всієї сім'ї, відновленню спроможності виконувати свої функції в суспільстві, обов'язки щодо дітей.

На сьогодні маємо такі структури, що займаються профілактикою правопорушень серед неповнолітніх (схема 1).

Разом з тим дітьми з неблагополучних сімей і дітьми з девіантною поведінкою, особливими потребами займаються й інші державні установи.

Ознайомлення з роботою різних державних установ дозволило виявити заходи, які застосовуються до неблагополучних сімей в Україні.

1. Служба у справах неповнолітніх:

- бесіди з батьками у сім'ї, які проводяться спільно з дільничними інспекторами міліції, народними депутатами або запрошення батьків на таку бесіду до працівника служби у справах неповнолітніх. Метою таких бесід є з'ясування причин невиконання батьками своїх обов'язків щодо дітей, допомога в їх усуненні (матеріальна, у працевлаштуванні, розв'язанні житлових, психологічних, медичних проблем тощо).

- рейди-перевірки сім'ї спільно з дільничними інспекторами;

-позбавлення батьківських прав, опіки, піклування.

- звернення до громадських організацій (перш за все профспілок) та трудових колективів з проханням вплинути на якість виконання батьками своїх обов'язків щодо дітей;

- листи-попередженіїя батькам на домашню адресу щодо необхідності виконання ними своїх обов'язків щодо дітей і інформацію про можливі покарання за їх невиконання;



2. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх:

- обстеження житлово-побутових умов життя сім'ї, виявлення асоціальної та аморальної поведінки батьків, ізоляція дітей від таких умов життя і передача їх у притулок, інтернат, соціального патронажу до вирішення майбутнього;

- допомога у розшуку сім'ї бездоглядної дитини, виявлення можливостей повернення туди дитини.

3. Дільничні інспектора міліції:

- за заявами сусідів, членів сім'ї здійснюють відвідання сім'ї з метою перевірки інформації і попередження про відповідальність батьків за невиконання обов'язків щодо дітей, запис у протоколі виявлених правопорушень;

- постановка на облік неблагополучних сімей (батьків, які недбало виконують свої обов'язки щодо дітей);

- рейди-перевірки стану сім'ї через зовнішній огляд дітей, умов життя, бесіди з батьками і дітьми;

- влаштування батьків на лікування від алкогольної та наркотичної залежності;

- допомога службі у справах неповнолітніх оформити опіку та піклування.



4. Відділи соціального захисту населення:

- допомога сім'ям у виконанні матеріально-побутової (економічної) мічної) функції через надання різних видів матеріальної допомоги (субсидій, виплат на дітей, пенсій, гарячих обідів, компенсацій, пільг тощо);

- допомога сім'ям у виконанні виховної функції (надання безкоштовних квитків на свята, в музеї дітям з малозабезпечених сімей).

  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка