Не нашого пера пташка



Скачати 120.04 Kb.
Дата конвертації09.09.2017
Розмір120.04 Kb.
НЕ НАШОГО ПЕРА ПТАШКА

http://pedpresa.com/wp-content/uploads/2012/06/img.newsinfo.ru_1.jpg


У гонитві за престижем деякі батьки воліють віддати дитину до «елітної» школи – і тим роблять їй ведмежу послугу

Літо – гаряча пора для батьків майбутніх першокласників. Деякі з них, звичайно, ще навесні визначилися з вибором школи для дитини, але більшість, по-перше, відкладає цю справу на літні місяці. Чому? Бо серед варіантів, які нині пропонує вітчизняна система освіти, кожен бажає вибрати для своєї дитини найкращий. Це за радянських часів школи були майже всі однакові. Хіба що якась вважалася «трохи кращою» за іншу.

Сьогодні ситуація змінилася доко­рінно. Окрім звичайних шкіл і спецшкіл, так би мовити, класич­ного зразка, працюють різноманітні гімназії, ліцеї. Десь робиться наголос на вивчення мов, історії, філософії, десь поглиблено вивчають точні або природ­ничі науки. Та що там гімназії – навіть звичайні загальноосвітні школи мають можливість варіювати програми, на­вчати дітей за цікавими розвивальними системами. А є ще один особливий різновид шкіл – такі, куди дітей підво­зять на бентлі та порше, де на батьків­ських зборах можна побачити обличчя, які щодня з’являються на екранах теле­візорів або на шпальтах газет.

РОЗПЛІДНИКИ ДЛЯ ЕЛІТИ

Такі «розплідники» були і за радянських часів – поодинокі престижні спецшко­ли з поглибленим вивченням іноземної мови. Але пересічній дитині потрапити туди було непросто, бо майже всі міс­ця були закріплені за «номенклатурними» нащадками.

Сьогодні вступити до школи для до­морослої еліти теж непросто. Але, виби­раючи для дитини місце навчання, дех­то з батьків думає не про програму, а саме про престижність. І попри все, во­ліє, щоб його чадо сиділо за партою по­руч із дітьми олігархів, телезірок та різ­них там «світських левиць».

Маю зізнатися: років із чотири тому я до цієї теми вже зверталася. Але тоді я працювала у «рожевенькому дитячо-мамському» журналі, тому мої розмірковування про соціальне розша­рування дітей у сучасних школах безжально «зарубали»: «Стаття занадто жорстка». Вона потім таки десь ви­йшла, але тема відтоді актуальності не втратила. Більше того, економічна криза ще дужче поглибила прірву між бідними і багатими, соціальне розша­рування суспільства набрало ще жор­сткіших форм. Тому не дивно, що на­віть малюки вже добре розуміють, що таке особа «не свого кола». Навіть до­рослий, опинившись серед чужих, по­чувається «не в своїй тарілці». А для маленької людини це може стати тяж­ким випробуванням.

До речі, якщо йдеться про соціальне розшарування, то воно не завжди ото­тожнюється з майновим станом батьків. Коли я розмірковувала над проблемою, то згадала свою шкільну подругу, яка піс­ля переїзду змушена була перейти до ін­шої школи. В нашій навчалися діти нау­кових працівників, а в її новій школі –з робітничих родин. І дівчинці було спершу досить важливо пристосуватися до ново­го товариства. Втім, були в цьому і два позитивних моменти. По-перше, з трієч­ниці моя подруга стала майже відмінни­цею: на фоні однокласників вона дуже вигравала. По-друге, вона навчилася то­лерантно ставитися до людей.

НА П’ЯТІРКУ НЕ ПОГУЛЯЄШ

Моїй співбесідниці і добрій подрузі, пси­хологу Олені Смірновій довелося сво­го часу попрацювати і в звичайній, і в спеціалізованій школах, і в досить пре­стижному ліцеї, де навчалися діти із за­можних родин. Отже, їй є що сказати щодо цього.

Соціальне розшарування – це прикмета не лише нашого часу. Воно було завжди. Але за Радянського Сою­зу воно так не впадало в очі, а ось нині до соціального розшарування додалося й майнове. Ситуації, схожі на історію шкільної подруги, сьогодні трапляються досить рідко. Так, якщо ви справді ку­дись переїжджаєте, треба шукати «соці­ально близьке» середовище для дитини.



Прикметою сьогодення стала зовсім інша ситуація. Припустімо, у вашому мікрорайоні є престижна гімназія, де навчаються діти заможних батьків. А ваші статки до них відверто «не дотя­гують». Але ви все-таки віддаєте дити­ну до цієї школи, бо вона. найближ­ча. Відмовити вам не можуть, і дитина потрапляє до класу із «заможненьки­ми буратінками». Це дуже велика по­милка.

Згадаю історію про те, як однокласни­ка мого сина батьки вирішили перевес­ти до престижного ліцею. Не минуло й кількох місяців, як хлопець знову повер­нувся до рідної школи. Коли я зустріла його маму, запитала, що ж «не склалося» в ліцеї – може, програма не така, може, вчителі погані? Виявляється, і програма, і вчителі були чудові. Але хлопець почу­вався дуже ніяково через те, що майже всіх однокласників батьки підвозили на машинах, а він їздив до школи на ме­тро. До того ж його нові товариші за­звичай ходили снідати до найближчого ресторанчика, де «бізнес-ланч» кошту­вав близько 50-ти гривень, а цій бідо­лашній дитині мама могла виділяти що­денно не більше п’ятірки. В ресторані на цю суму не погуляєш. «Я не хочу, щоб моя дитина почувалася гіршою за інших, через те, що в неї бракує грошей», – сказала мені жінка. І вона, безумовно, мала рацію.http://pedpresa.com/wp-content/uploads/2012/06/подростки.jpg

«ШКОЛА ВИЖИВАННЯ»

Треба сказати, що, мріючи про престижну школу для дитини, деякі з батьків керуються ще од­ним міркуванням: вони хочуть, щоб дитина змалечку спілкува­лася з «потрібними людьми» і заводила корисні зв’язки. Ось це вже і справді страшна по­милка.

У батьків спрацьовує сте­реотип, що шкільна дружба за­лишається на все життя. Мені довелося спілкуватися з мама­ми і татами, які віддавали сво­їх дітей до престижних навчаль­них закладів, аби ті потім могли увійти в коло дітей сильних сві­ту цього. Вони виростуть, успадку­ють батьківські гроші, а там, може, і про шкільного товариша не забудуть, допоможуть знайти тепленьке місце під сонцем. Так ось, ця ситу­ація є дуже небезпечною для дитини. Сподівання батьків, як правило, можуть справдитися лише в поодиноких випад­ках. І лише тоді, коли дитина – дуже яскрава, харизматична особистість. Тоді вона й справді зможе поставити себе в колі однокласників так, що вони не зва­жатимуть на її матеріальний статок. Але в більшості ситуацій дитині доводиться дуже тяжко. Аби не стати ізгоєм, вона має пройти справжню «школу виживан­ня», жити за подвійними стандартами, інтригувати, вдавати з себе блазня. Такі важкі випробування можуть навіть за­кінчитися справжнім неврозом. Поду­майте, чи треба піддавати маленьку лю­дину таким психологічним тортурам?


ДЕ ПІДЖАЧОК?

Ось вам ще одна історія, яку розповіла знайома вчителька. Вона влаштувалася на роботу до престижного навчального закладу і спочатку була дуже рада – адже гроші там платили непогані. Але минув деякий час, і вона почала помічати, що дехто з дітей ставиться до неї дещо зверхньо. А потім трапилася не­приємність – вчительці зателефонував особисто директор: «У нас ЧП. У вашої учениці зник піджак. Його треба негай­но знайти, бо він коштує сті-і-льки!…». Бідолашна жінка побігла до школи шу­кати того клятого піджака. Знайшла. Але на все життя запам’ятала приниження, яке відчула.

До речі, сприймати вчителів як при­слугу – дуже тривожний симптом.

Дитячий снобізм, зверхнє «пан­ське» ставлення до педагогів – не так просто, як може здатися на перший по­гляд, – пояснює психолог. – Це, по-перше, говорить про те, що в підлітка є внутрішні конфлікти, тривожність, страх, високий рівень агресії. Адже життя ди­тини із заможної родини – теж не мед. Вони частіше, аніж діти зі звичайних сі­мей, страждають від батьківської зайня­тості. Батьки заробляють гроші – і їм ніколи викроювати час на власних дітей.



Узагалі, в середовищі, де все вимі­рюється грошима, вчителі, навіть якщо вони отримують непогану (як для вчите­ля!) зарплатню, сприймаються як «дру­гий сорт». Невже ви хочете, щоб ваша дитина увібрала такі переконання?

І, нарешті, якщо ви все ще мрієте про школу, де навчаються маленькі па­ничі, ось вам ще історія. Цього разу із мого минулого. Колись я працювала у відділі права однієї всеукраїнської га­зети. Звичайно ж, спілкувалася з правоохоронними органами. Якось спів­робітники Управління по боротьбі з незаконним обігом наркотиків виріши­ли зробити рейд київськими школами. І з’ясувалося: якщо у звичайних навчаль­них закладах старшокласники іноді покурюють щось серйозніше за цигарки, то в елітних навчальних закладах ситу­ація дуже серйозна. Бо куди піде наркодилер з пачками «коліс» – до шко­ли, де дітям видають п’ять гривень на день чи до елітного ліцею, де пересіч­ний учень отримує щоденно на кишень­кові витрати десятки доларів?

А взагалі, розумні батьки, які хочуть дітям добра, мають, передусім, піклува­тися не про власні амбіції чи престиж, а про те, аби дитина почувалася у шко­лі добре. Буде психічний комфорт – і дитя навчатиметься із задоволенням. А це – найголовніше для нього.

ЧИ МОЖНА ЗА 30 ХВИЛИН ПЕРЕВІРИТИ ГОТОВНІСТЬ ДО ШКОЛИ?http://pedpresa.com/wp-content/uploads/2012/06/pressdispensary.co_.uk_1.jpg

Майже кожен 20-й навчальний заклад в Україні  – це гімназія, ліцей чи колегіум…

Хоча, наприклад, власне «ліцейна освіта» починається з 10 класу. Вже сама вивіска на будівлі – «гімназія», «ліцей» чи «колегіум» викликає пієтет у батьків і побоювання, що їхня дитина не впорається. Хоча початкові класи у цих закладах (якщо вони є) – це, як правило, спеціалізована школа. А порядок приймання для них чітко регламентований, тож правила гри для всіх однакові!

Що ж мають право вима­гати в дитини при вступі до «звичайної» і спеціа­лізованої школи? Справді, кож­на школа хоче бути особливою. Але чи завжди назва відповідає якості навчання?

ПРИЙМАТИМУТЬ, ЯК ЗАВЖДИ…

Є звичайні загальноосвітні школи, в яких якість навчання дітей нічим не відрізняється від гімназії, ліцею чи колегіуму, – вважає головний спеціаліст Де­партаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОНмо­лодьспорту Лідія Щербако­ва. – Там також працюють переважно висококваліфіко­вані фахівці, які дають своїм учням належні знання, ефек­тивно співпрацюють з батька­ми, досягають високої результа­тивності у вихованні дітей.



За словами Лідії Федорів­ни, порядок приймання дітей до перших класів загальноос­вітніх навчальних закладів на 2012 – 2013 навчальний рік не змінився. Дітей беруть відповід­но до території обслуговуван­ня. Дитина може розпочинати навчання і в інших закладах, якщо є місця.

До спеціалізованої школи (школи-інтернату) з поглибле­ним вивченням окремих пред­метів приймання дітей здійсню­ється незалежно від території обслуговування. Воно прово­диться в терміни, визначені навчальним закладом, у формі співбесіди у присутності бать­ків або осіб, які їх замінюють. Цей процес відбувається згід­но з інструкцією (див. рубрику «корисні посилання)». Співбе­сіда з дитиною повинна охо­плювати виконання спеціаль­них діагностичних завдань для перевірки рівня загального роз­витку дитини, її функціональ­ної готовності до систематичного навчання й здатності до опанування дисциплін відповід­но до спеціалізації закладу.

Такі завдання розробляє пе­дагогічна комісія на основі ма­теріалів, запропонованих цен­трами практичної психології і соціальної роботи (психологіч­ної служби), та затверджує ди­ректор навчального закладу за погодженням з відповідним ор­ганом управління освітою.

У ФОРМІ ДОБРОЗИЧЛИВОЇ СПІВБЕСІДИ…

Саме співбесіди інколи призво­дять до конфлікту у форматі «школа – батьки». Крім того, завдання цих перевірок викли­кають найбільше запитань. Лі­дія Щербакова наголошує, що перевірка знань і вмінь дитини понад обсяги державних вимог навчально-виховних програм до­шкільного навчального закладу не допускається. Не дозволяєть­ся також перевіряти вміння чита­ти, писати, рахувати, бо форму­вання цих навичок відбувається в процесі навчання дитини в по­чаткових класах за чинними на­вчальними програмами для 1 – 4 класів.

Приймати дитину повинен вчитель початкових класів і психолог у формі доброзичли­вої співбесіди, що триває не більш як 30 хвилин. Причому – у присутності батьків.

Готовність до систематич­ного навчання визначаєть­ся взаємопов’язаними компо­нентами: фізичною готовністю (станом здоров’я і фізичним розвитком дитини), інтелекту­альною і особистісною. Фізич­ну готовність дитини до шко­ли визначає медпрацівник, який робить відповідний запис у ме­дичній картці.

Особистісна готовність ха­рактеризується вмінням дитини орієнтуватися в навколишньому світі, встановлювати контакт з однолітками і дорослими, її став­ленням до школи, запасом знань, самостійністю, активністю й ініціативністю, потребою в спілку­ванні.

Інтелектуальна готовність містить в собі розумовий і мов­леннєвий розвиток, здатність сприймати інформацію, увагу, спостережливість, пам’ять, об­разне уявлення, зорове сприй­мання, а також фонематичний слух.

Якщо з першим пунктом усе більш-менш зрозуміло, то щодо двох останніх є запитання. І справді – чи можливо за трид­цять хвилин повною мірою пе­ревірити особистісну й інтелек­туальну готовність до школи? На щастя, всі українські діти навча­ються в школах. А починаючи з першого класу, шкільний психо­лог і вчитель вивчають особливості дитини для найефектив­нішого впливу на її всебічний розвиток і виховання у проце­сі навчання після зарахування до 1 класу.

З ПЕРШОГО ВЕРЕСНЯ – ЗА НОВИМИ ПЛАНАМИ

У 2011 році розроблено сім варі­антів нових типових навчальних планів для початкової школи, за якими першокласники навчати­муться з 1 вересня 2012 року, а учні 2 – 4 класів з 2013 – 2015 років відповідно.

Як розповідає Лідія Щербако­ва, в цьому документі приділено увагу як загальноосвітнім ЗНЗ, так і спеціалізованим школам з поглибленим вивченням інозем­них мов і предметів художньо-естетичного циклу.

Звичайно, у спеціалізованих школах навантаження учнів біль­ше, ніж у загальноосвітніх. Так, якщо у першому класі спеціалі­зованих шкіл іноземна мова ви­вчається три години на тиждень, то в загальноосвітній – годину. Якщо візьмемо, наприклад, спе­ціалізовану школу з поглибленим вивченням предметів музичного профілю, то в такому закладі в першому класі на освітню га­лузь «Мистецтво» припадатиме чотири години на тиждень, а в звичайній школі – дві чи одна залежно від типу загальноосвіт­нього навчального закладу.

Незмінними в першому кла­сі всіх типів загальноосвітніх навчальних закладів є кількість годин на вивчення української мови, іншої мови навчання, ма­тематики, природознавства, трудового навчання, «Основ здоров’я», фізичної культури. Важливим є й те, що години, пе­редбачені для фізичної культури, не враховуються під час визначення гранично допустимого на­вчального навантаження учнів.

Треба сказати, що за сані­тарними нормами, гранично до­пустиме навантаження у спеці­алізованих і звичайних школах однакове – від 20 годин у пер­ших класах до 23 у третьому – четвертому.

БАТЬКАМ НА ЗАМІТКУ

Відповідно до законодавства, з 2001 – 2002 року навчання в першому класі діти розпочина­ють, як правило, з шести років і навчаються за єдиним в Укра­їні чотирирічним терміном. Для зарахування дитини до першо­го класу батькам чи особам, які їх замінюють, треба подати зая­ву на ім’я директора, копію сві­доцтва про народження дитини, медичну картку встановленого зразка, яку видають у територі­альній поліклініці.

Подаємо також перелік нор­мативних актів, якими послуго­вуються навчальні заклади при прийманні дитини до школи.

Інструкція про порядок кон­курсного приймання дітей (учнів, вихованців) до гімназій, ліцеїв, колегіумів, спеціалізованих шкіл (шкіл-інтернатів) (затверджено наказом МОН від 19.06.2003 р. № 389).

Наказ МОН «Про прийом ді­тей до першого класу ЗНЗ» від 07 квітня 2005 року № 204.

Лист МОН «Про застосуван­ня Закону України «Про загаль­ну середню освіту» щодо роз­ширення мережі та організації навчально-виховного процесу в гімназіях, ліцеях, колегіумах» від 28.10.2002 № 1/9-472.

МОВОЮ СТАТИСТИКИ

Усього в Україні 19 690 загальноосвітніх навчальних закладів. Серед них – 580 гімназій, 377 ліцеїв і 45 колегіумів.

СМІХ, ТА Й ГОДІ!

АХМАТОВА, ЛЕСЯ УКРАЇНКА І… КОКО ШАНЕЛЬ?

Не так давно ми з колегами пупи надривали від сміху, переглядаючи один із сюжетів передачі «Дурнєв+1 ». Вона зазвичай демонструвалася на телеканалі «ТЕТ», але її легко відшукати в інтернеті. Ведучий (ще той провокатор!) розпитував старшокласників одного з найпрестижніших столичних ліцеїв, де відпочивали, на якій машині приїхали… І ставив запитання зі шкільної програми. Гарненька дівчинка, коли їй назвали кілька прізвищ жінок-поетес і запропонували продо­вжити цей ряд, так і не змогла цього зробити. А ось коли сказали «Гуччі, Прада, Дольче і Габбана», дівчина радо заторохтіла: «Луї Віттон, Шанель, Бальман, Феррагамо!» Смішно! Та не дуже. В гонитві за престижною школою батьки мають пам’ятати ще про один момент: не завжди «понтова» вивіска відповідає дійсності, а навчання справді коштує тих грошей, які за нього вимагають.

Навіть дуже престижні школи бувають різними, – пояснює психолог Олена Смірнова. – Серед елітарних навчальних закладів є справді сильні, з серйозною про­грамою. Але, по-перше, навіть у столиці їх одиниці. І є простий спосіб їх роз­пізнати – в хорошій школі «з традиціями» не дуже й зважають на матеріальні статки. Основне – здібності дитини, бо програма і справді розрахована на та­лановитих дітей.

А ось багато «престижних» навчальних закладів для «золотої молоді» ганяють­ся за зовнішніми символами успіху. Та насправді – все навпаки. Моя співроз­мовниця, до речі, розповіла про один цікавий момент. Якщо зіставити якість шкільних оцінок, то виявляється, що найбільш адекватно знання дітей оцінюють у звичайних школах. У спеціалізованих навчальних закладах (таких, наприклад, як фізико-математичні школи) оцінки часто-густо занижують, адже вимоги до учнів там дуже високі, і навіть здібна дитина може здаватися слабенькою… на фоні геніаль­них однокласників. А ось у «розплідниках для еліти» оцінки завищують! Тобто замож­ні батьки, які віддають дітей до закладу, навіть оцінки примудряються купувати! А що за цими оцінками? Суцільна тобі шанель…

Людмила ЗАГЛАДА, Дмитро ШУЛІКІН, «Освіта Україна» № 25


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка