Навчально-методичний посібник Київ 2012 к 43 Рецензенти: Болтівець С.І., доктор психологічних наук, професор



Сторінка3/18
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.9 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Самооцінка у вітчизняних психологічних теоріях


У вітчизняній психології методологічною основою трактування особистості та її самооцінки як компонента Я-концепції є принципи розвитку та єдності свідомості й діяльності.

Особистість розглядається в системі її реальних відносин, у конкретних соціальних ситуаціях, як суб'єкт практичної й теоретичної діяльності. У теоретичних і практичних дослідженнях вітчизняних авторів розробляються питання соціально-психологічної природи й етичної основи самооцінки, її структури й ролі в психічному житті особистості.



Самооцінка за теорією Л.С. Виготського. Основна ідея, на якій базуються теоретичні й експериментальні дослідження генезису самооцінки й особистості загалом, належить Л.С. Виготському [271, 232-237]. На його думку, всі вищі психічні функції спочатку існують як соціальні відносини і лише потім стають психічними функціями особистості. "Всі вищі психічні функції суть інтеріоризовані відношення соціального порядку, основа соціальної структури особистості, їх склад, генетична структура, спосіб дії, одним словом, вся їх природа соціальна; навіть перетворюючись у психічні процеси, вона залишається квазі соціальною. Людина і віч-на-віч із собою зберігає функції спілкування".

Аналогічно іншим вищим психічним функціям самосвідомість проходить у своєму розвитку ряд рівнів. Основою для розвитку самосвідомості і самооцінки, як її стрижня, є сприйняття власних рухів і виникнення мовних формул для подальших дій. Самосвідомість виникає поступово, в міру того, як людина за допомогою слова навчається розуміти саму себе. Розвиток самосвідомості перебуває в залежності від розвитку мислення, від розвитку здібності до узагальнення. Завдяки відображенню

об'єктивних зв'язків і, зокрема, самовідображенню людської практики в людському словесному мисленні, виникають і самосвідомість людини, і її можливість свідомо скеровувати свої дії.

Самооцінка в дослідженнях І.І. Чеснокової. До опису різних рівнів самосвідомості і специфіки пізнання й оцінок себе на цих рівнях вдається у своєму дослідженні І.І. Чеснокова. Вона зазначає, що узагальнююча робота процесів самосвідомості проходить різні етапи і перебуває на різних рівнях розвитку в ході становлення самої особистості [60, 78-79].

Самооцінка розглядається I.I. Чесноковою як єдність раціонального й емоційного компонентів. У раціональному компоненті відбиваються знання особистості притаманних їй особливостей, а в емоційному – ставлення до них. Кожен з компонентів самооцінки має свою лінію розвитку.

Раціональний компонент самооцінки у своєму розвитку йде від пізнання зовнішнього світу, інших людей, їх взаємовідносин і власних відносин з іншими.

Накопичення знань про себе здійснюється за тими ж законами, за якими пізнається навколишній світ. На початкових етапах розвитку знань про себе усвідомлюється лише зовнішній, видимий бік власних дій і вчинків. Пізніше здійснюється перехід на вищий рівень самопізнання, коли стає можливим усвідомлення глибинних механізмів діяльності й поведінки.

Пізнаючи особливості інших людей, свої зовнішні вияви в діяльності й поведінці, ставлення до себе інших, людина починає співвідносити ці окремі аспекти пізнання і внаслідок порівняльно-оцінної роботи складає оцінку самої себе загалом.

Самооцінка виступає як своєрідна форма самопізнання і відображає його рівень. Недосконалим формам самопізнання відповідають недосконалі форми самооцінки: її критерії або відсутні, або виявляються у певній ситуації, не співвідносяться між собою.

Становлення єдиної (глобальної) самооцінки особистості формується на основі самооцінки окремих її сторін. Можливості самоаналізу, які розвиваються, сприяють введенню недостатньо усвідомлених результатів самооцінки. Саме раціональному компоненту належить провідна роль у процесі становлення самооцінки. Через раціональний компонент здійснюється узагальнення найбільш значущих для особистості окремих самооцінок, їх синтез і вироблення цінностей самооцінки.

Таким чином, досліджуючи проблему структури й генезису самооцінки, І.І. Чеснокова провідну роль у цьому процесі відводить розвитку раціонального компонента.



Самооцінка в дослідженнях М.І. Лісіної. Дослідженням питань, що стосуються генезису самооцінки, займалася М.І. Лісіна. Основною ідеєю її концепції є ствердження первинності відносин з іншими людьми, діяльності та спілкування для внутрішнього життя дитини і для її розвитку.

Одним із продуктів спілкування є афективно-когнітивний образ самого себе. Когнітивний компонент образу себе – це уявлення або знання про себе [60, 119].

Розглядаючи питання про співвідношення загальної й конкретної самооцінки, М.І. Лісіна вказує на те, що загальна самооцінка народжується, існує й функціонує в центральному утворенні образу себе. Крім центру в образі себе є і периферія, куди приходять нові відомості про себе, результати її конкретних самооцінок. Ці нові відомості переломлюються крізь призму центрального утворення й обростають афективними компонентами. Вплив афективних компонентів може спричинити викривлення самооцінки – її заниження або завищення.

Але не тільки загальна самооцінка впливає на конкретну, вплив відбувається і в зворотному напрямі. Завдяки конкретним самооцінкам загальна самооцінка постійно модифікується й корегується. Становлення й розвиток Я-образу себе М.І. Лісіна пов'язує з впливом двох чинників: досвіду індивідуальної діяльності й досвіду спілкування з оточуючими людьми – дорослими й однолітками. При цьому найважливіша функція індивідуального досвіду полягає в забезпеченні когнітивної частини образу себе конкретними даними про себе, а досвід спілкування становить в основному матеріал для побудови його афективної частини, яку М.І. Лісіна співвідносить з самооцінками.

Недолік концепції М.І. Лісіної, на нашу думку, полягає в тому, що вона обмежує самооцінку її афективною складовою. Однак, незважаючи на цей недолік, дана концепція вносить нове розуміння в проблему становлення самооцінки.

У більшості робіт, присвячених генезису самооцінки, стверджується той факт, що самооцінка починає складатися на рубежі раннього й дошкільного віку в процесі розвитку конкретних видів діяльності і поступово удосконалюється, стає більш адекватною й реалістичною. М.І. Лісіна ж висловлює думку, що факти, які охоплюються поняттям "самооцінка", є породженням двох різних за природою психологічних утворень: загальної самооцінки і конкретної самооцінки. Конкретна самооцінка у своєму походженні пов'язана з розвитком конкретних видів діяльності, в той час як загальна самооцінка виникає в перші місяці життя в процесі спілкування дитини з дорослими. Загальна самооцінка не залежить від успіхів або невдач конкретних дій немовляти, а є відчуттям своєї безумовної цінності, яке лягає в основу особистості, що формується, складаючи її центральне ядро.

У зв'язку з даними положеннями, які знайшли експериментальне підтвердження в роботах учнів М.І. Лісіної, виникає необхідність інакше підійти до аналізу зародження і генезису самооцінки. Очевидно, виникнення самооцінки дитини в ході розвитку конкретних видів діяльності являє собою змішування феноменів двох психологічних утворень різного походження – конкретної й загальної самооцінки. Причому загальна самооцінка є генетично більш раннім утворенням, а конкретна самооцінка формується вже на її основі. Отже, формування й розвиток конкретної самооцінки необхідно вивчати на фоні дії загальної самооцінки, визнаючи той факт, що самооцінка як системне утворення виступає в єдності двох своїх форм.

Основні підходи до вивчення самоефективності як поведінкового компоненту Я-концепції


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка