Навчально-методичний посібник Київ 2012 к 43 Рецензенти: Болтівець С.І., доктор психологічних наук, професор



Сторінка1/18
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.9 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ

ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ

О.В. Киричук

С.О.Тарасюк

Психологічні особливості Я-концепції безробітного

Навчально-методичний посібник

Київ 2012



УДК 159.9

К 43

Рецензенти:

Болтівець С.І., доктор психологічних наук, професор

Матвієнко Л.І., кандидат психологічних наук, доцент


Рекомендовано до друку Вченою радою

Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України

6 березня 2012 року, протокол № 2


К 43 Киричук О.В., Тарасюк С.О. Психологічні особливості Я-концепції безробітного : навч. метод. посіб. / О.В. Киричук, С.О. Тарасюк. – К. : ІПК ДСЗУ, 2012. – 148 с.
ISBN 978-617-649-008-1

У посібнику розглядаються теоретико-методологічні засади дослідження Я-концепції безробітного, її емпіричні кореляти, діагностичні методи та процедури виявлення основних її складових (Я-образу, самооцінки, самоефективності безробітного у сферах діяльності та спілкування, самоактуалізації на ринку праці та ясність Я-концепції). Особливу увагу приділено психологічній підтримці та допомозі безробітному в корекції (самокорекції) відхилень у розвитку складових його Я-концепції.

Призначений для студентів магістратури Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, спеціалістів центрів зайнятості, академічних науково-дослідних та науково-методичних установ міністерств та відомств, навчальних закладів, що співпрацюють з державною службою зайнятості.

УДК 159.9



©


О.В. Киричук, С.О. Тарасюк, 2012



©
ISBN 978-617-649-008-1

Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України (ІПК ДСЗУ), 2012


ЗМІСТ

ВСТУП..............................................................................................................

5

РОЗДІЛ 1.


Теоретико-методологічні засади дослідження Я-концепції безробітного……………………………….

6





1.1.Основні джерела дослідження Я-концепції людини…………

6




1.2. Основні складові Я-концепції людини………………………

8




1.3. Я - концепція як складова професійної самосвідомості психолога……………………………………………………………

23


РОЗДІЛ 2.

Я-концепція в контексті суб’єктно-вчинкової парадигми в психології……………………………….

27





2.1. Суб'єктно-вчинкова парадигма в контексті філософсько-психологічних вчень……………………………………………….

27





2.2. Траєкторії спонтанного розвитку Я-концепції………………

36




2.3. Ампліфікація «Я» в структурі інтегральної суб’єктності….

40




2.4. Феноменологія вчинку та вчинковий напрям в психології…

44

РОЗДІЛ 3.

Емпіричне вивчення Я-концепції апліканта в соціально-психологічній ситуації безробіття……

54





3.1. Методи і процедури емпіричного дослідження Я-образу апліканта……………………………………………………………

55





3.2. Методи і процедури емпіричного дослідження самооцінки апліканта……………………………………………………………

61





3.3.Методи і процедури емпіричного дослідження самовизначення ефективності апліканта в сфері діяльності та спілкуванні…………………………………………………………

3.4. Методи і процедури емпіричного дослідження самоактуалізації апліканта на ринку праці………………………



69
77






3.5. Методи і процедури емпіричного дослідження ясності Я-концепції апліканта……………………………………………….

82


РОЗДІЛ 4.

Актуалізація внутрішніх ресурсів людини як умова позитивних трансформацій Я-концепції безробітного………………………………………….

89





4.1. Індивідуальна первинна психологічна діагностика………..

91




4.2. Індивідуальна та групова психологічна консультація……..

94




4.3. Поглиблена психологічна діагностика та кореляційний аналіз………………………………………………………………

96





4.4.Психологічна корекція Я-концепції засобами психологічного тренінгу………………………………………….

98





4.5. Соціально-психологічний експеримент як вищий рівень психологічної допомоги в позитивній трансформації Я-концепції безробітного…………………………………………...

105


Загальні висновки…………………………………………………………….

112

Список використаних джерел……………………………….………………

114

Додатки……………………………………………………………………….

135


Вступ

На сучасному етапі розвитку зарубіжної та вітчизняної психології є можливим більш глибоке дослідження внутрішнього світу людини, стрижнем якого є її Я-концепція.

Розбудова психології за зразком природничих наук призвела до превалювання суб’єкт-об’єктної парадигми, що мало соціально-педагогічні наслідки: маніпулятивний підхід у вихованні, конформізм і колективну відповідальність у груповій діяльності, меркантильні життєві орієнтації тощо.

Сьогоднішній стан системи соціалізації, освіти, активності безробітних на ринку праці, розвитку психологічних послуг формує запит на оновлення методологічних засад соціальної, вікової та педагогічної психології.

Вітчизняна психологія активно відреагувала на значні зрушення у функціонуванні складного суспільного організму. З’явилися монографії, навчальні посібники, змістовні публікації в періодиці (О.Г. Балл, І.Д. Бех, О.Ф. Бондаренко, М.Й. Боришевський, О.А. Донченко, С.Д. Максименко, З.С. Карпенко, В.А. Роменець, В.А. Семиченко, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко, Н.В. Чепелєва, Т.С. Яценко та інші), які по суті відкрили еру психологічної персонології в Україні з власним теоретико-методологічним “обличчям” і власними науковими авторитетами. В основу вихідної моделі цих досліджень покладено суб’єктно-вчинкову парадигму в психології, яка конкретизована в дослідженнях академіка О.В.Киричука, у збірниках наукових праць восьми Всеукраїнських науково-практичних конференцій (2004 ­­­­– 2011 рр.).

Опрацювання теоретичного матеріалу, результати численних емпіричних досліджень дозволили зробити загальний висновок, що апліканта (людину, що шукає роботу) можуть спонукати до пошуку роботи на ринку праці різні мотиви: матеріальні стимули, інтерес до змісту та процесу праці, почуття обов’язку перед родиною, прагнення до самоствердження та самореалізації свого внутрішнього потенціалу – афективного, аксіологічного, когнітивного, праксеологічного.

Одним із психологічних чинників, що сприяє активності безробітного на ринку праці, є формування в нього об’єктивного уявлення про себе (Я -образу), адекватної самооцінки своїх потенцій, системи настанов щодо власної особистості, зокрема самоефективності у сфері діяльності та спілкуванні, іншими словами, формування позитивної Я-концепції.

Сьогодні гострою залишається проблема розробки методик психологічної допомоги і психологічного супроводу безробітного. Для вирішення цієї проблеми необхідно використати кардинально новий підхід до понять “психологічна підтримка й допомога”, “супровід безробітного” і врахувати співвідношення суб’єктно-ситуаційних факторів у житті безробітного у напрямі збільшення рівня його суб’єктогенезу.



Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження Я-концепції безробітного

1.1. Основні джерела дослідження Я-концепції людини

Дослідження, пов'язані з Я-концепцією, так чи інакше ґрунтуються на теоретичних положеннях, які зводяться до чотирьох основних джерел:

- основоположний підхід У. Джемса;

- символічний інтеракціонізм в роботах Ч. Кулі, Дж. Міда;

- соціально-когнітивний підхід А. Бандури, У. Мішела;

- уявлення про ідентичність, які розвинені Е. Еріксоном;

- феноменалістична психологія в роботах К. Роджерса та А. Маслоу.

Я-концепція обговорюється і в інших теоретичних роботах. Але система понять, яка була розроблена в межах перелічених вище концептуальних підходів, є на даний час, з нашого погляду, найбільш продуктивною.

Розглядаючи дані джерела, треба наголосити, що У. Джемс перший із психологів почав розробляти проблематику Я-концепції. Особистісне Я (Self) він розглядав як двояке утворення, в якому поєднувалися Я - усвідомлююче і Я – як об'єкт (me). Це два боки одного цілого [109].

На думку У. Джемса, “Я” як об'єкт – це все те, що людина може назвати своїм там же. У цій сфері він виділив чотири складові і розташував їх за порядком значимості: духовне Я, матеріальне Я, соціальне Я і фізичне Я. Постулат Джемса такий: наша самооцінка залежить від того, ким ми хотіли б стати; яке становище хотіли б зайняти в цьому світі; це є відліком при оцінці нами власних успіхів або невдач.

Із цих теоретичних міркувань випливає один досить проблематичний висновок, а саме: для конкретного індивіда бути кращим в якійсь сфері автоматично означає його високу самооцінку. Однак є професії, які в суспільстві не досить престижні. Наприклад, людина, яка вважає себе кваліфікованим прибиральником, навряд чи має при цьому високу самооцінку.

У. Джемсу належить перша і досить глибока концепція особистісного Я, яка розглядається в контексті самопізнання. Він висунув гіпотезу про двояку природу інтегрального Я. У багатьох його формулювань, які стосувалися дескриптивної, оціночної та емоційної категоріальності Я, передбачений згодом розвиток уявлень про Я-концепцію.

В перші десятиліття минулого століття вивчення Я-концепції тимчасово перемістилося із традиційного русла психології у сферу соціології. Головними теоретиками тут стали Ч. Кулі та Дж. Мід. Вони розглядали індивіда в межах соціальної взаємодії (інтеракцій).

Символічний інтеракціонізм включає три такі компоненти:

1) люди реагують на навколишнє середовище залежно від тих значень, якими вони наділяють елементи свого оточення;



  1. ці значення є продуктом соціальної взаємодії;

  2. ці соціокультурні значення схильні до змін у результаті ндивідуального сприйняття в межах такої взаємодії [271].

Відповідно до цієї теорії індивід розглядається як сукупність соціальних ролей, коли в своєму житті, у спілкуванні з іншими людьми, діяльності ніколи не залишається “просто людиною”, а завжди виступає в тій чи іншій ролі, носієм тих чи інших функцій та суспільних нормативів.

Звідси неважко експериментально довести, що головним орієнтиром для Я-концепції є Я іншої людини, тобто уявлення індивіда про те, що думають про нього інші.

З погляду соціально-когнітивної теорії основна увага повинна бути сфокусована на людині як інтерпретаторі та діячі, що активно взаємодіє із соціальним середовищем, долаючи на своєму життєвому шляху перешкоди.

В той час як радикальний біхевіоризм відмовлявся вивчати когнітивні процеси, оскільки не довіряє інстроспективним даним, представники соціально-когнітивної психології А. Бандура і У. Мішел вважали, що подібні процеси обов’язково повинні вивчатися за допомогою самозвітів. Вони вважали, що конкретизовані самозвіти, одержані в умовах вільних від зовнішньої оцінки, можуть бути цінним доказовим матеріалом в розумінні когнітивних процесів. Так, один із аспектів “Я” став стержневим для побудови когнітивної концепції А.Бандури – це аспект, що стосується самоефективності, або уявлення людини про свої здібності успішно діяти в конкретних ситуаціях [251,429-436].

У цьому аналізі особливої уваги, з нашого погляду, заслуговують дві обставини:

по-перше, люди розглядаються як проактивні, а не просто реактивні істоти, тобто люди створюють власні стандарти і ставлять власні цілі, а не просто відповідають вимогам середовища;

по-друге, дякуючи здатності людей встановлювати власні стандарти до самопідкріплення, можлива істотна саморегуляція діяльності та поведінки. Ці судження про самоефективність впливають на мислення, емоції (збудження, радість або тривога, депресія) і на дію (більше прагнення довести справу до кінця або гальмування, іммобілізація).

Досить популярною є епігенетична концепція розвитку особистості, яку було запропоновано Е. Еріксоном [251, 135-137]. Проблематика Я-концепції розглядається крізь призму ідентичності, яка розумілася як продукт певної культури, що виникла на біологічній основі. Формування ідентичності Я – процес, який нагадував скоріше самоактуалізацію за Роджерсом. Свідомість, вважав Е. Еріксон, може відігравати самостійну адаптаційну роль пристосування особистості до зовнішнього середовища на основі діалогу. Людина ставиться до зовнішніх факторів вибірково, враховуючи їх значущість на кожному етапі життєвого шляху, роблячи вибір між протилежними ставленнями до світу і себе. Саме цей вибір визначає подальший етап саморуху.

На початку життя в дитини формується довіра чи недовіра до світу; пізніше поширеними переживаннями стають почуття автономії та сорому; ігровий вік пов’язаний з почуттями ініціативи–провини; у молодшому шкільному віці відбувається вибір між зацікавленістю трудовим досвідом, працелюбністю і почуттям неповноцінності; юнацтво пов’язане з почуттям визначення власного Я чи почуттям дифузії, розмитості, невизначеності ролей; молодість – це вік вибору між інтимністю та ізольованістю; зрілість - між творчістю та застоєм; похилий вік – переживання цілісності чи відчаю.

Кризу, що розділяє етапи життєвого шляху, Еріксон розглядає як необхідність повороту, а не як катастрофу. Означені тенденції зумовлені насамперед наступним етапом розвитку. Етапи, що вже пройдено, також впливають на особистість та її зростання, однак нові етапи стимулюють і нову форму цілісності. Коли людина переживає екзистенціальні ситуації, можливим є повернення на більш ранні рівні реагування. Всі кризові ситуації, глибинні конфлікти продовжують у певній формі існувати в особистості людини.



Феноменалістичний підхід у психології виходить із вражень суб'єкта, а не із позицій зовнішнього спостерігача, тобто як індивід сприймає самого себе, який вплив на поведінку індивіда чинять його потреби, почуття, цінності, переконання, тільки йому притаманне сприйняття оточуючих обставин. Згідно з цим напрямом, індивід не може змінити самі події, але може змінити своє сприйняття цих подій і їх інтерпретацію [251,201-215]. Феноменалістичний підхід до поведінки, яка нерозривно пов'язана з Я-концепцією, пояснює поведінку індивіда, виходячи із його суб'єктивного поля сприйняття, а не на основі аналітичних категорій, які були задані спостерігачем. Отже – люди можуть і повинні стати зрозумілими, виходячи із їх власного сприйняття себе і навколишнього світу.

1.2. Основні складові Я-концепції людини

Я-концепція властива кожній людині, вона формується в процесі розвитку її самосвідомості загальним організованим патерном аутоперцепції, що охоплює Я-вчорашнє, Я-сьогоднішнє і Я-завтрашнє.

Я-концепція будується на основі самосприйняття, самовідношення, що яскраво переживається, постійно зіставляється із сприйняттям себе іншими людьми, їхнім емоційним ставленням.

У створенні Я-концепції активну участь беруть самоспостереження, самооцінювання та інші рефлексивні процеси. Вона, як правило, не усвідомлюється і стає зрозумілою лише в кризових ситуаціях, що потребують від людини глибокої самоусвідомленності.

У психологічній літературі поняття “Я-концепція” визначається як системне, інтегральне і самоорганізуюче утворення психіки. Це складна, пережита, багаторівнева і багатокомпонентна система вираження відносин особистості до себе і до зовнішнього світу. Важливо відзначити, що Я-концепція є не статичним, а динамічним психологічним утворенням, з яким узгоджуються почуття й емоції, вчинки і поводження, психологічне здоров'я, дії і чекання, успіх у діяльності особистості.

Розглянемо основні компоненти цієї системи: Я-образ, самооцінка, самоефективність та самоактуалізація.



Основні підходи до вивчення Я-образу в психології

Я-образ – глибинна сутність людини, її самість, єдність всіх сторін, що відображена у свідомості в якості її основних складових, підсумкове уявлення про себе, результат роботи над пізнанням себе, формуванням ставлення до себе, осмисленням своє ролі на кожному життєвому етапі.

Я-образ є регулятивним механізмом психічного життя, мотиваційним ядром особистості. Це суб’єкт свідомості, усвідомлення всіх психічних явищ, внутрішнього і зовнішнього буття людини в їх інтегральності, цільності. У структурі Я-образу чітко проглядається діючий, субстанціональний компонент, що відбиває його суб’єктивну сторону, і компонент рефлексивний, в якому кристалізується об’єктивна його сторона, тобто уявлення людини про саму себе. Традиційно в Я-образі виділяють, крім когнітивного (пізнавального) і поведінкового (діючого), також афективний (емоційний) компонент.

Серед різних типів Я-образу в психологічній літературі, найбільш відомі Я-реальне і Я-ідеальне. Залежно від критеріїв відмінностей існують також Я-минуле, Я-сьогоднішнє, Я-майбутнє, Я-сімейне, Я-чисте (пізнавальне), Я-емпіричне (те, що пізнається), в середині якого виділяють Я-матеріальне, Я-соціальне, Я-духовне, Я-наявне, Я-бажане. У людини багато Я, які можуть бути в конфлікті. Те, ким людина хотіла б себе бачити (Я-ідеальне), те, що вона про себе думає (Я-суб’єктивне), і те, що про неї думають інші (Я-дзеркальне), і те, якою вона є в дійсності (Я-об’єктивне), які рідко збігаються.

Я-образ може мати високу або низьку стійкість на різних вікових етапах у різних людей. Коли в кризових ситуаціях виникає загроза стійкості Я-образу, що переживається дуже хворобливо, як правило, спрацьовують захисні механізми.

Психотерапія, запропонована К. Роджесом, спрямована на те, щоб, по-перше, сформувати в особистості новий, більш адекватний бажанню образ самого себе; по-друге, зробити більш реальним, більш відповідним можливостям людини її Я-ідеальне; і по-третє, створити теплий психотерапавтичний мікроклімат, завдяки якому людина створює позитивне ставлення до себе, що є безперечною умовою розвитку, дієвого самоконтролю і організованості дій. А щоб людині піднятися ще вище, їй треба усвідомити свої достоїнства і вади, прийняти їх як належне і почати працювати над собою [326].

Психічні образи особистих якостей змінюються в процесі розвитку відповідно до зміни когнітивних можливостей і форм соціальних взаємодій. Це зумовлено, в крайньому разі, здатністю людини розділяти те, якою вона хотіла би бути, від того, якою вона є в дійсності, або в цілому бачити різницю між реальним і уявним. У дорослому віці вже розвинута здатність розпізнавати абстрактні якості власної особистості і знаходити зв’язки між ними.

Основні підходи до вивчення самооцінки в психології

Проблема сутності самооцінки нерозривно пов'язана з розумінням її природи й генезису. Як відзначає І.С. Кон, вже психологи XIX століття "чудово розуміли, що людина живе в суспільстві і залежить від нього"[247, 315]. Але суспільство мислилося ними лише як умова, зовнішнє середовище розвитку особистості. Звідси виникала неможливість відповіді на питання, що спонукає людину до саморефлексії, які критерії її самооцінки і чому вона загострює увагу на одних аспектах власного досвіду за рахунок інших.

З'ясування того, що будь-який опис, фіксація тієї чи іншої якості Я-образу містить у собі момент оцінки й порівняння, а конкретний зміст і значущість цих оцінок змінюються залежно від соціальних і психологічних умов, спонукало психологів до розуміння їх соціальної природи. Однак проблема взаємозв'язку становлення Я і самооцінки з міжособовими відносинами по-різному вирішувалася в психологічних теоріях і дослідженнях.

У людини формується уявлення не тільки про власні атрибути (якості), а й про їхні цінності. У неї може сформуватися узагальнене уявлення про власну цінність як особу або почуття самоцінності. Дуже важливо розрізняти тонку відмінність між самооцінками окремих атрибутів (якостей) і єдиним почуттям самоцінності. Всі, хто вивчає зміст поняття Я , починаючи від Джемса, визнають, що в людей формується самооцінка, яка грунтується на частковостях, на результатах порівняння людиною своїх дійсних атрибутів і досягнень з ідеальними стандартами або цілями.

Дуже важливо в цьому разі встановити зміст поняття “самоцінність”. Не встановивши змісту, важко зрозуміти, як самоцінність розвивається. На сьогодні в психології існують різні погляди на природу цього поняття.

В афективних моделях самоцінність пов’язують з емоційними станами. Емоції концентруються переважно навколо почуття прийняття і досягненнях.

У когнітивних моделях вона розглядається у зв’язку із свідомими розумовими процесами. Людина, насправді “вираховує” свою самоцінність, складаючи свої сильні та слабкі сторони і зважуючи ці якості відповідно до такого критерію, як особистісна значущість. У дослідженнях останнього часу пропонується звертати увагу на зв’язки між самоцінністю і афективними якостями та темпераментом.

Переходячи від концептуальних моделей до емпіричних, слід відзначити, що дослідження підтверджують деякі закономірні зв'язки між періодами розвитку, психічними факторами і уявленнями про самоцінність. Чим старше людина, тим більш точна, реалістична її самооцінка, оскільки вона краще усвідомлює відмінності між реальним та ідеальним Я. Що стосується соціальних детермінант, об’єктивні зовнішні фактори, такі як рівень доходу або соціальний статус, напряму не впливають на самооцінку. Сильніше впливають суб’єктивні соціальні порівняння. Роль соціального порівняння особливо важлива при оцінці фізичної привабливості. У багатьох дослідженнях показаний тісний зв’язок між фізичною привабливістю, що сприймається, і самоцінністю.

У зв’язку з тим, що самооцінка виступає провідним осередком Я-концепції, варто розглянути її більш детально в різних психологічних теоріях.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка