Навчально-методичний посібник до навчальної програми «Сімейні цінності»



Сторінка6/13
Дата конвертації15.04.2016
Розмір3.05 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
Тема 9. Особливості підліткового кохання (2 години)
Дружба і кохання. Кохання і захоплення. Кохання і любов. Любовно-романтичні цінності підліткового віку. «Ідеальний» образ коханої людини.
Учень:

  • пояснює сутність понять «дружба», «захоплення», «кохання», «любов»;

  • характеризує любовно-романтичні цінності підліткового віку;

  • називає складові ідеального образу коханої людини;

  • уміє встановлювати конструктивні міжособистісні контакти в спільній діяльності.

Міжособистісні стосунки – необхідна умова для становлення особистості, адже вони є середовищем для реалізації індивідуальності, саморозкриття та саморозвитку. Головними регуляторами сталості, глибини, неповторності міжособистісних стосунків є привабливість однієї людини для іншої. Розрізняють такі типи міжособистісних стосунків: приятелювання, товариські, дружні, любовні, подружні та родинні стосунки. Критеріями для розрізнення міжособистісних стосунків є рівень включення особистості в стосунки, дистанція між партнерами, тривалість і кількість контактів, взаємні очікування та вимоги один до одного. Найбільший досвід саморозкриття, інтимності та духовної єдності особистість отримує в дружбі, коханні, подружніх стосунках. Саме тому дружба та кохання відносяться до основних цінностей життя людини.

З давніх-давен мудреці, філософи, поети, науковці, кожна людина прагнуть описати це унікальне явище – Любов. Немає на землі іншого поняття, якому було би присвячено стільки уваги, і Любов по праву заслуговує на це. Раніше ми писали, що Любов – це базове поняття у вченні про сім᾿ю. Адже в щасливій сім’ї все побудоване на Любові. Але чи однаково ми розуміємо, що таке Любов?

Деякі люди справжньою любов’ю вважають шалену пристрасть. Інші думають, що любов – це ілюзія, не розуміючи її сили й важливості, і проживають без неї все життя. Треті істинною любов’ю вважають жертовне ставлення до Бога. Четверті приймають за любов жалість. П’яті – потребу в іншій людині і насолоду. Шості – душевний комфорт і піднесення. Сьомі – сенс життя і відсутність егоїзму. Отже, багато людей – багато поглядів на любов, звідси й нерозуміння один одного, зменшення величезного значення любові в житті кожної людини.

Більшість людей вважає, що завоювати любов просто: достатньо бути привабливим зовні, сексуально виглядати і мати добру вдачу. Саме тут корінь багатьох особистих негараздів і бід, бо любов полягає в здатності кохати, тобто мати й розвивати в собі це почуття. Кохання – це вияв глобального прагнення до єдності з іншим, одвічне тяжіння одне до одного чоловічого і жіночого, потреба в їх взаємодоповненні. Людство усвідомило важливість взаємодії чоловічого і жіночого начал дуже давно, і не лише на основі розподілу функцій і народження дітей. Саме духовне єднання чоловічого і жіночого, їх взаємодія втілені в любові.

Сучасні дослідники говорять про те, що любов – це не лише вияв почуттів між чоловіком та жінкою. На думку Е. Фромма, любов – це рішучість, розумний вибір, відповідальність; це вчинок. Любов – це те, що людина робить задля того, кого кохає. Саме це в любові стимулює закоханих до вияву кращих рис особистості.

Любов має дієвий характер. Вона передбачає наявність таких якостей у людині, які дають їй змогу виявити свої почуття й реалізувати їх задля іншого. Здатність виявляти зацікавленість, відповідальність, повагу, турботу – результат досвіду переживання любові. Серед багатьох людей кожен із нас вибирає когось одного і закохується. Проте в цій людині ми любимо все людство, усе живе.

Любов починається з любові до себе. Коли ми говоримо про любов до себе, то маємо на увазі насамперед ставлення до себе як до творця власного життя, а це передбачає знання й розуміння себе, свого призначення, уміння прислухатися до власних бажань. Ставлення до себе як до цінності дає можливість побачити таку ж цінність і в іншій людині. Відомо, що тільки тоді, коли людина сповнена поваги, гідності, любові до себе, вона може виявляти таке ставлення до іншої людини. Адже ділитися можна лише тим, що маєш сам. Якщо людина не здатна любити себе, то вона не здатна й на відповідні почуття до іншого. Любити – означає бути зацікавленим у житті та розвитку того, до кого ми відчуваємо любов.

Американський науковець Роберт Стернберг виділяє три грані любові: пристрасть, дружба, угоди (домовленості). Розглянемо кожну з них окремо.

Пристрасть – спонукальний аспект любові, вона дає початок інтимним взаєминам. Виявляється пристрасть у фізичному потягу до партнера, бажанні його бачити, бути якомога ближче до нього. Пристрасть є складовою закоханості. Щоб закохатися, потрібен збіг принаймні двох обставин. Перша – бажання закохатися, тобто мати установку зустріти свою половинку. Друга – стан фізіологічного збудження щодо партнера. Саме тому так легко закохатися під час збудження нервової системи, коли людина переживає ейфорію, піднесений настрій (наприклад, на дискотеці).

Якщо потяг виявляється в прагненні до фізичної близькості взагалі, то закоханість – це прагнення до фізичної близькості з конкретним чоловіком або жінкою. Закоханість орієнтована на те, щоб заповнити собою «весь світ» коханої людини. Вона характеризується високим емоційним насиченням, яке під впливом обставин життя поступово або раптово зменшується. Саме тому почуття, що базується лише на сексуальному потягу, – нетривале. Про закоханість кажуть: «Туман любові, що швидко розсіявся». Любов без дружби, домовленостей і свободи називають «сліпою закоханістю». Прикладом такої любові є численні короткотривалі романи, які зав’язуються на вечірках, курортах, екскурсійних турах і закінчуються одночасно із завершенням відпочинку. Закоханість наповнює кохання особливою енергією, вона надає унікального шарму почуттям, однак для розвитку любові важливим є розкриття всіх її форм.

Між чоловіком і жінкою можуть існувати такі форми любові: фізичний потяг, закоханість, платонічна любов, любов-дружба, любов самодостатніх партнерів. У древньому східному трактаті про кохання «Гілка персика», багатоаспектність любові розкривається так: потяг душ партнерів породжує дружбу, потяг розуму породжує повагу, потяг тіл породжує бажання. При поєднанні цих трьох потягів і народжується справжня любов. Отже, у стосунках чоловіка і жінки має бути представлений увесь спектр любові.

З любов’ю пов’язано багато стереотипів. І це не дивно. Любов знаходиться в самій суті життя, любов і є життя, його єдине джерело. Разом із тим, поряд із любов’ю існує й багато хибних уявлень. Навіть прості слова древнього мудреця: «Бог є любов», – мало кого переконують.

Пройшли тисячоліття, а люди у своїй більшості не розуміють, що ж таке любов, вважають її одним із почуттів, поділяють її на божественну і земну, на світлу і брудну (гріховну), ділять між конфесіями, воюють заради любові, осуджують її, вважають, що вона може принести страждання, часто вбивають любов у собі або, посилаючись на неї, руйнують природу, своє життя та життя інших.

Іще 1000 років тому всесвітньо відомий перський поет, філософ, математик і астроном О. Хайям у своїх рубаї написав:

Изначальней всего остального – Любовь,

В песне юности первое слово – Любовь,

О несведущий в мире любви горемыка,

Знай, что всей нашей жизни основа – Любовь!

То що ж ми маємо в основі життя – Любов чи слово (Розум)? Давайте поміркуємо разом. Хоча, з нашої точки зору, це очевидно: припустімо, в одному місці зберуться тисячі чоловіків і жінок і цілий рік говоритимуть надзвичайно розумні слова. Якщо вони будуть тільки думати і говорити, то від цього не з’явиться нове життя – не народиться дитина. А залиште на короткий час закоханих чоловіка і жінку, усього одну пару! Навіть у повному мовчанні, не висловлюючи мудрих думок і слів, через деякий час вони створять на Землі нове життя. Для цього потрібна лише Любов, у будь-якій формі. Нехай навіть це буде просто потяг статей (а це теж прояв любові!) – і станеться воістину видатна подія – зародиться нове життя.

Простежуючи розвиток плоду, виникає запитання: на якому етапі дитина починає відчувати і проявляти любов? Уже в перші дні свого існування, перебуваючи в лоні матері! А коли в ній пробуджується свідомість і вона починає говорити? То давайте дозволимо Любові зайняти гідне місце в житті кожного з нас!

Отже, спочатку була Любов… Із цього й почнемо.

Існує ще одне поширене хибне уявлення: любов – це почуття.

Розуміючи любов лише як почуття, ми суттєво обмежуємо це поняття. Уявіть, що ми отримаємо, коли із широкого спектра сонячного світла (рис.2), який має діапазон від ультрафіолетових до інфрачервоних довжин хвиль, ми візьмемо лише один сегмент – вузьку смужку одного кольору, наприклад жовтого, і скажемо, що це і є світло Сонця. Так само і з Любов’ю. Вбачаючи в ній лише почуття, ми в тисячі разів збіднюємо любов, а відповідно, і життя, і людину. Звідси й перетворюється величезна міць – потужна, воістину космічна енергія Людини – на мікроскопічну потужність «маленької» людини. І живуть на Землі «маленькі» люди, вирішуючи непосильні для них завдання крізь великі страждання…

Як же побачити весь спектр Любові? Як її, таку безмежну і космічну, увести в наше життя?

Рис. 2
Це хибне уявлення ліквідувати просто: воно знаходиться у свідомості, а, отже, змінити ситуацію можна лише через усвідомлення того, що Любов – найвеличніша космічна субстанція, навіть можна сказати енергія. Слово «енергія» теж не відображає істинного значення любові, хоча воно є ближчим до суті, ніж поняття «почуття». Дуже важливо усвідомити істинну суть Любові, про яку рідко хто задумується. Любов – це кров, дихання і наповнення життя. Це те, що творить Життя, а не існування. «Без любові людство не змогло би проіснувати і дня», – стверджує Е. Фромм. Людина без любові втрачає сенс свого втілення. Її життєвий тонус знижується передусім через відсутність любові. Любов творить найпрекраснішу річ – Життя. Тому такий стан Любові є творящим початком матерії, тобто енергією.

Важливо усвідомлювати, що Любов – це розумна субстанція. З її допомогою пара усвідомлено творить свій всесвіт: простір, сферу життя, свій світ, дитину, різноманітні проекти. Та люди майже завжди живуть невеличкою її складовою – почуттям, і саме на основі цього мікроскопічного стану творять свою долю й опиняються в безвиході…

Також доречно згадати відоме висловлювання знаного поета, драматурга, дослідника літератури і мови І. Ф. Анненського про творчість Ф. М. Достоєвського: «Любов до людей у Достоєвського – це жива і дієва любов, неподільна з бажанням допомагати…»

На основі цього сучасні дослідники приходять до висновку, що Любов – це всеохоплююча найпотужніша жива високорозумна космічна субстанція (першооснова Життя). Це рушійна енергія, що поєднує Всесвіт. Іншими словами, це творяща і об’єднуюча енергія Всесвіту.

Побутує ще одна хибна думка, що любов можна отримати лише звідкілясь або від когось. Часто люди чекають прояву любові від когось, страждаючи й не розуміючи, чому їх ніхто не любить. Насправді, людина сама є творцем любові! Саме в цьому справжня велич людини, її суть та істинне значення!

На жаль, багато людей у наш час є споживачами енергії любові. Вони беруть її один в одного, у природи. І лише в окремі моменти життя, під час миттєвого злету, вони випромінюють крихти любові. При цьому самі живуть на мінімумі любові, яку отримують від інших. Для того, щоб їх хтось любив, одружуються, виходять заміж, народжують дітей, їздять на природу, відвідують сакральні місця. І дуже рідко свідомо запускають свій внутрішній генератор любові. Ось до чого призводить стереотип «маленької людини».

Звільнивши Любов від хибних уявлень, ми звільняємо від них і Життя, і Людину, і отримуємо нові можливості й нову картину Життя.

Коли людина зустрічає Любов, відчуває до когось любов, то це слід сприймати як ознаку виходу на новий рівень Любові до всіх! Таким чином, розкривається новий стан Любові. Сонце починає світити яскравіше, але воно не може світити для когось одного – і світить для всіх. Лише тоді це справжня любов, лише тоді це випромінювання душі. Для цього ми й живемо на Землі, і всі події відбуваються з нами, щоб ми мали змогу якомога більше розкрити свою Любов. Любов може прийти миттєво, як удар блискавки, і цілком захопити людину, або через легку хмарку закоханості, чи поступово, як сходить Сонце, може осявати людину. Але в будь-якому разі з людиною відбуваються неймовірні зміни, перебудова всього внутрішнього життя і перехід у новий стан. І дуже важливо поширити цей стан на все життя, на всі його прояви.

Дружба – це вибіркове, емоційно насичене ставлення однієї людини до іншої, що ґрунтується на взаємній симпатії. Поряд із любов’ю дружба виступає як найвища людська цінність. Навряд чи є людина, яка хотіла би прожити своє життя без справжніх друзів. Дружба передбачає глибокі інтимні стосунки, що включають відвертість, довіру, повагу, прийняття, взаємодопомогу, терпимість один до одного. Сила дружби вимірюється здатністю та готовністю підтримати, зрозуміти, вислухати, порадити, захистити, а також щирістю, відвертістю, теплотою стосунків. Невипадково кажуть: «Із другом можна говорити про все, він вислухає й не образиться, не зрадить». Друзі часто можуть без слів відчувати та розуміти потреби і бажання один одного, які не висловиш вербально: підтримати поглядом, дружнім жестом, дотиком руки. Уміння дякувати, говорити правду та вислуховувати – найважливіші складові дружби. Істинна дружба базується на рівності та свободі між друзями. При цьому друзі не дублюють, а взаємно збагачують один одного. Для кохання дружба є стабілізуючим, зміцнювальним фактором.

Особлива цінність дружби полягає в тому, що вона включає любов і соціальний аспект. Часто люди не усвідомлюють, яка справжня ціна дружби. За однією притчею Бог говорить: «Знають мене мільярди, люблять – мільйони, а дружать зі мною – одиниці». Дійсно, прикладів істинної дружби не так і багато. У чому ж причина? Справжня дружба можлива лише між рівними. При цьому мається на увазі не матеріальне становище. Як досягнути рівності, адже всі люди різні? Існує лише один шлях – через усвідомлення своєї глибинної суті та суті іншого. Бачити прояви іншого в собі, а себе в іншому – ось основа істинної дружби.

Іще одним компонентом любові, за Робертом Стернбергом, є взаємні угоди та домовленості, що базуються на відповідальності партнерів за свої почуття. Це певна система принципів, які приймаються в парі та спрямовані на розвиток любові. Якщо пара береже свою любов, вона використовує її для свого особистісного зростання в будь-якій сфері людського буття: вихованні дітей, участі в громадському та суспільному житті, занятті спортом, мистецтві, професійній діяльності. При цьому і чоловік, і жінка розвивають свій кругозір, збагачуються вміннями й навичками, піднімаючись дедалі вище щаблями особистісного зростання, постійно відкриваючи в собі і в коханій людині багато яскравих граней та рис індивідуальності. Отже, особистісне зростання, життєтворчість, повнота буття – це плоди любові, її похідні.

У підлітковому віці закладається фундамент для гармонійних міжособистісних стосунків у дорослому житті. Якщо в цей час особистість не отримує досвід дружніх стосунків, то в подальшому їй буде набагато складніше встановлювати інтимно-особистісні взаємини з іншими. Це пов’язано з тим, що в дружбі особистість розкривається, проявляє свої найкращі риси, вчиться підтримувати, допомагати, поважати себе й інших, проявляти співчуття, довіру, щирість, а також усе це отримувати від близької людини. Дружба позитивно впливає не лише на стан благополуччя підлітка, а й допомагає у вирішенні таких важливих завдань підліткового віку, як самопізнання (пізнаючи іншого, ми пізнаємо себе), саморозкриття та саморозвиток. Підліткова дружба заснована на індивідуальному виборі й особистій симпатії. Однак, на відміну від дружби в дорослому віці, вона найближча до романтичного ідеалу. Для неї іноді характерні надмірні прояви емоційності, максималізму, відвертості, вимогливості тощо.

Дослідження особливостей юнацької дружби показали, що для молодих людей головними є такі критерії: взаємодопомога, вірність і психологічна близькість. «Друг – це той, хто мене розуміє, з ким можна говорити про все», – так характеризують справжнього друга молоді люди. З віком потреба в психологічній близькості збільшується, досягаючи апогею у 18–19 років. При цьому в дівчат потреба в емоційній близькості в дружбі виражена значно сильніше, ніж у юнаків. Психологічна цінність юнацької дружби в тому, що вона є одночасно школою саморозкриття та школою розуміння інших.

Отже, дружба – це близькі взаємовідносини, засновані на глибокій особистій прив’язаності й симпатії, єдності поглядів, інтересів, життєвих цілей, які виражаються в прагненні до тривалого та різностороннього спілкування. Це один із проявів любові до людини, єдності між людьми, душевного резонансу один з одним. При цьому дружба позбавлена еротичної складової. Саме тому часто обговорюється питання, чи можлива дружба між чоловіком і жінкою. Однозначну відповідь знайти важко. Різність думок підтверджує істину – у що віриш, є правдою.

Однак дослідження свідчать: найбільш глибока дружба між чоловіком і жінкою можлива, і буває якраз у сім’ї, після багатьох років спільного життя. Крім того, наявність дружніх відносин у період залицяння та побудови сім’ї є найважливішою умовою стабільності в подружньому житті. Причина цього – рівність, котра наявна в дружбі, відсутність споживацького ставлення одне до одного, адже інший сприймається як «я сам».

Про дружбу в сім’ї ми говоритимемо ще не один раз, у тому числі і при обговоренні мотивів створення сім’ї. Нагадаємо, що один із мотивів створення сім’ї – побудова дружби між чоловіком та жінкою.

Саме в підлітковому віці взаємини між хлопцями і дівчатами набувають для них особливого значення. Між ними виникають нові форми взаємодії, що виявляються в романтичних стосунках (симпатії, приязні, флірті, кокетуванні, залицянні, закоханості). Виникає бажання подобатися особам протилежної статі, прагнення бути кращим, зробити щось приємне, допомогти, захистити. Отже, романтичні стосунки стають одним із мотивів самовдосконалення підлітка.

Романтичні стосунки можуть перерости в перше кохання. Зовнішня його ознака – повна захопленість обранцем, спрямованість на єдиний об’єкт при явній байдужості до інших можливих. Внутрішньо ж – це безмежна ідеалізація коханої людини, піднесеність переживань. У першому коханні виразно виступає безкорисливе ставлення до особи протилежної статі, замилування коханим, гордість за нього, прагнення поділяти з обранцем радощі й горе, особлива чутливість до всього, що хоч якось пов’язане з об’єктом почуттів, готовність до самопожертви заради його спокою й щастя. Для першого кохання притаманна висока емоційність і безкомпромісність. Цінність першого кохання в тому, що особистість уперше переживає цілу гаму почуттів і станів, пов’язаних з іншою людиною (самовідданість, радість, сум, бажання постійно бути поряд з коханим тощо), і при цьому пізнає себе та отримує досвід взаємодії з коханим.

Кохання, яке можна пронести через усе життя, – мрія багатьох. Однак утілити її вдається далеко не всім. Одна з причин скороминущості кохання полягає в тому, що на початку стосунків відбувається ідеалізація партнера. Однак рано чи пізно «рожеві окуляри» зникають, і людина розуміє, що вона значно перебільшувала переваги й не помічала недоліків партнера. Крім цього, юна особистість може закохатися під впливом стереотипів, які визначають «ідеал жінки» та «ідеал чоловіка» і спрямовані переважно на зовнішні ознаки (гарна зовнішність, статура), але при цьому не враховують внутрішні цінності людини. Причиною утворення пари може бути також страх самотності або страх бути не таким, як усі.

Психологи радять створити свій власний «ідеальний» образ коханої людини. Для цього потрібно дати відповіді на питання: «Що саме мене приваблює в особах протилежної статі? Що для мене є цінним у відносинах із партнером? Якими мають бути стосунки з коханою людиною?». Звичайно, образ може включати вимоги до фізичних характеристик людини (вік, зовнішність), до рівня освіти, культури тощо. Однак найважливішими є якості особистості, що виявляються в ставленні людини до себе та інших людей, осіб протилежної статі, старших за віком, дітей, тварин тощо. Саме ці ознаки характеризують внутрішній світ особистості. Образ коханої людини не є сталим, він видозмінюється, доповнюється, збагачується відповідно до змін у світогляді людини. Створення власного образу коханого дає можливість усвідомлено підходити до кохання як до цінності.

Щоб наведені вище знання про любов стали основою життя людини, потрібно вчитися любові, жити в любові. Навчитися любити – це означає розвивати любов до себе, до інших, до світу, усвідомлюючи, що кожна людина є творцем, і тільки ми самі відповідаємо за те, скільки радості, любові та свободи буде в нашому житті. Саме кількість і якість любові, яку дарує людина іншим людям та оточуючому світові, і є справжнім критерієм її реалізації в житті.
Практична робота

Рольова гра «Взаємини у сім’ї».

Вправа «Скульптура сім’ї»

Мета: Допомогти учню усвідомити власну модель щасливої сім’ї та скорегувати її відповідно до власних цінностей, очікувань, переживань тощо.

Хід проведення: Вчитель поділяє учнів на дві групи і пропонує в кожній обрати свого «скульптора». Завданням скульптора є створення композиції «ідеальна сім’я». Наприклад, можна зобразити сім’ю в будній та святковий день, на прогулянці, за обіднім столом тощо. «Скульптор» обирає учнів зі своєї групи, повідомляє їм про сімейну роль, яку вони виконують та просить зайняти відповідну позу. Коли скульптура сім’ї готова, «скульптор» проводить її презентацію, в яку входить історія сім’ї, характеристика персонажів, опис фрагменту взаємовідносин між ними. Далі кожен учасник по черзі ділиться своїми відчуттями: наскільки комфортна ця роль для нього, чи влаштовують взаємини з іншими «членами сім’ї», що б вони змінили у «скульптурі».

Обговорення. Вчитель звертає увагу учнів на позицію партнерства чи підлеглості, що панують у створеній «скульптурі сім’ї», особливості взаємодії між її членами. Просить учнів дати відповідь на питання: «Чи створений у «скульптурі сім’ї» простір любові? Якщо ні, то що потрібно змінити у стосунках між чоловіком та жінкою? Який з принципів і мотивів створення сім’ї можна використати у даній ситуації з метою покращення взаємовідносин у сім’ї?»

В кінці учням пропонується в уяві створити власну «скульптуру сім’ї». Після цього учні (за бажанням) обговорюють власні образи щасливої сім’ї. Підводяться підсумки.



Тема 10. Сімейні ролі (1 година)
Сімейна роль. Рольова структура сім’ї. Структура влади в сім’ї. Традиційна та егалітарна сім’я. Сімейні очікування. Самоідентифікація з майбутньою сімейною роллю.
Учень:

  • розкриває сутнісні характеристики сімейних ролей, рольову структуру сім’ї;

  • розрізняє різні види влади в сім’ї;

  • усвідомлює необхідність і важливість ідентифікації себе з майбутньою сімейною роллю;

  • знає і розкриває особливості традиційної та егалітарної сім’ї.

Одним із найважливіших питань, що постають перед молодою сім’єю, є визначення особливостей рольової взаємодії між чоловіком та дружиною.

Сімейна роль – це соціальна функція особистості, поведінка, що пов’язана із задоволенням потреб і бажань членів сім’ї. Як правило, кожен член сім’ї виконує в ній декілька ролей. Приміром, чоловік може бути батьком, лідером сім’ї, годувальником; дружина – матір’ю, господинею.

Дослідники виділяють такі основні сімейні ролі:



  1. Відповідальний за матеріальне забезпечення.

  2. Господар – господиня.

  3. Відповідальний за догляд дитини.

  4. Вихователь.

  5. Сексуальний партнер.

  6. Організатор розваг, відпочинку, дозвілля.

  7. Організатор сімейної субкультури.

  8. Відповідальний за родинні зв’язки.

  9. Роль психотерапевта.

  10. Відповідальний за напрям розвитку сім’ї.

Наприклад, розглянемо особливості виконання такої сімейної ролі, як організатор сімейної субкультури. Так, кожна сім’я має свою індивідуальну історію, певні традиції, свята, правила тощо. Отже, у сім’ї формується певна мікрокультура, яка духовно об’єднує її членів, значно збагачує їхнє життя. Саме тому важливо свідомо її підтримувати і розвивати. Роль організатора сімейної субкультури може бути як чоловічою, так і жіночою. Приміром, чоловік може влаштувати свято для дружини, пов’язане з річницею їхнього знайомства, освідчення в коханні, заручин тощо.

Але, незважаючи на виконувані ролі, у сімейних стосунках необхідно розуміти суть і мотиви побудови сім’ї, яка створюється для розвитку найкращих якостей чоловіка та жінки. І тоді все стає на свої місця. Один допомагає іншому в розкритті його талантів.

Сімейні ролі пов’язані з розподілом обов’язків у сім’ї. В залежності від типу розподілу розрізняють традиційні та егалітарні (партнерські) сім’ї. Традиційні ролі передбачають з боку дружини виховання дітей, створення домашнього затишку, обслуговування сім’ї, підпорядкування власних інтересів інтересам чоловіка. У стосунках із чоловіком – залежність і терпимість, покірливість. Функції чоловіка – влада і контроль, прийняття основних рішень, емоційна підтримка дружини. Чоловік є головою сім’ї, він забезпечує її матеріально та захищає в разі необхідності. На сьогоднішній день деякі сім’ї ще живуть за традиційним розподілом обов’язків, однак поступово цей тип стосунків знаходить усе менше й менше прихильників. Такий підхід уже неактуальний, бо він не веде до приросту любові та щастя в сім’ї.

Егалітарна сім’я будується на принципах партнерства. Ролі партнерів вимагають від дружини і чоловіка спільного матеріального вкладу в сім’ю відповідно до можливостей кожного, спільної відповідальності за дітей, спільної участі в домашній праці. Чоловік, дружина та їхні діти рівні в прийнятті важливих для сім’ї рішень. Партнерство передбачає ставлення до сім’ї як до спільної справи, до організму, що потребує уваги й участі кожного її члена. Сім’я при цьому може розглядатися як підприємство, з усіма притаманними йому функціями.

Традиційна сім’я в історичному аспекті має давнішу історію, що пов’язано із суспільно-історичним устроєм країн у минулому. Слід зазначити, що українська сім’я ніколи не була суто традиційною, для неї характерною є глибока повага до жінки-матері. Однак приблизно до кінця ХІХ ст. функції чоловіків і жінок у сім’ї були чітко розмежованими на «чоловічі» і «жіночі» справи: жінки займалися домашнім господарством і вихованням дітей, чоловіки працювали й матеріально забезпечували сім’ю та захищали її. Зміни в суспільстві, пов’язані з міграцією сільського населення в міста, призвели до того, що жінки почали брати активну участь у громадському житті, працювати на рівних із чоловіками. У подальшому трагічні події в історії країни (війни, голод) вплинули на демографічне зменшення кількості чоловіків, появу матерів-одиначок, що істотно позначилося на розподілі ролей у сім’ї. Так, у післявоєнний час жінка виявилася відповідальною фактично за все: виконання домашньої роботи, виховання дітей, прийняття всіх рішень та ще й при цьому мусила повністю матеріально забезпечувати сім’ю. Усе це призвело до того, що дівчата, виховані в таких сім’ях, у подальшому брали на себе всю відповідальність за власну сім’ю, а функція чоловіків зводилася лише до матеріального утримання родини. Розпад Радянського Союзу та кризові явища в економіці країни в 90-х роках минулого століття стали причиною того, що багато чоловіків утратили домінуючу роль годувальника сім’ї, а жінки почали більш активно займатися професійною самореалізацією та побудовою кар’єри, і це вплинуло на перерозподіл обов’язків щодо ведення домашнього господарства та виховання дітей.

Отже, знайти класичні варіанти традиційної та егалітарної сім’ї в сучасних умовах дуже важко, адже діти найчастіше наслідують моделі батьківської поведінки. Сучасні сім’ї являють собою переважно змішаний варіант, що часто виявляється в рольовій невизначеності та плутанині. Так, чоловіки нерідко вважають, що домашнє господарство – це суто жіноча справа, але не заперечують проти того, щоб дружина працювала і робила кар’єру. Жінки при цьому відчувають утомленість і незадоволеність життям від подвійного навантаження у вигляді виконання сімейних і професійних ролей.

Ведеться багато дискусій з приводу того, яка форма сім’ї є найбільш вдалою для розвитку особистості. Прихильники традиційних форм вважають, що надмірна сучасна емансипація жінок призводить до проблем у пошуку партнера, зменшення часу на виховання дітей і виконання ролі «берегині домашнього вогнища». Саме з цим пов’язані такі проблеми, як самотність жінок, збільшення кількості розлучень, ностальгія за «сильним чоловічим плечем». Інші дослідники наполягають на тому, що в традиційній сім’ї відбувається звуження сфери самореалізації чоловіка в процесі виховання дітей, а жінки – у професійній та соціальній самореалізації. Крім цього, чоловіки, що виступають у ролі єдиного годувальника сім’ї, часто підкреслюють залежність дружини, поводять себе як тирани, нав’язуючи свою волю та контролюючи всіх членів родини. Таке становище і розповсюдження емансипації часто-густо спонукає жінок самостійно заробляти гроші й навіть займатися бізнесом та іншими традиційно «чоловічими» справами, що ніяк не сприяє розвитку жіночих якостей. І лише зміна ролей у цьому випадку (коли жінка перестає займатися суто «чоловічою» діяльністю) може призвести до збереження взаємоповаги, любові та стосунків у сім’ї.

Кожна пара, вступаючи в сімейні стосунки, має самостійно та свідомо визначитися, які сімейні ролі кожен із подружжя буде виконувати в майбутньому. Чесна розмова чоловіка і дружини щодо всіх питань їхнього сімейного життя буде сприяти побудові глибоких і довірливих стосунків. Питання, які є обов’язковими для обговорення, стосуються професійної зайнятості та можливостей кар’єрного росту жінки, розподілу сімейних обов’язків щодо ведення домашнього господарства, організації проведення вільного часу, участі у вихованні дітей тощо. Від відповідей на ці питання буде залежати стиль стосунків у сім’ї.

Як правило, уявлення про рольовий розподіл і розподіл влади кожна людина отримує з досвіду проживання у батьківській сім’ї. В юнацькому віці відбувається завершення формування рольових позицій чоловіка та жінки, що виявляється в самоідентифікації з майбутньою сімейною роллю. Загалом людина підсвідомо засвоює норми й правила поведінки та звички, які панують у її батьківській сім’ї. Чоловік і жінка, одружуючись, уже, як правило, мають уявлення про те, які сімейні ролі вони будуть виконувати і виконання яких ролей очікують від партнера. Однак часто молодята не обговорюють майбутній рольовий розподіл. Саме в цьому криється причина непорозумінь і конфліктів. Так, наприклад, дружина чекає від чоловіка, що він буде допомагати їй у догляді за дитиною, а він вважає, що це – суто жіноча справа, адже в його батьківській сім’ї цим займалися виключно жінки і ніколи не просили допомоги в чоловіків. Отже, у період підготовки до сімейного життя важливо, щоб подружжя мало спільні уявлення про рольовий розподіл (рольову реалізацію) у сім’ї.

Сімейні очікування партнерів часто пов’язані з ідеалізацією образу партнера, що може мати значні розходження з реальними характеристиками людини. Так, науковці з’ясували, що часто молоде подружжя наділяють один одного власними якостями, але з їх явним перебільшенням. Надмірна ідеалізація партнера рано чи пізно призводить до розчарування в ньому і у власних очікуваннях. Саме тому потрібно враховувати як позитивні, так і негативні характеристики партнера до шлюбу. Існує помилковий стереотип, що дорослу людину можна відносно легко «перевиховати». Звичайно, кожна людина може змінити свої погляди, поведінку, розкрити й розвити різноманітні свої якості, але лише за умови власного рішення та відповідних дій. Тобто змінити можна тільки самого себе. І це дуже серйозна внутрішня робота над собою. Такі приклади існують, і їх чимало. Змінюєшся ти сам – змінюються і люди навколо тебе.

Неможливо побудувати стосунки раз і назавжди. Люди живуть, розвиваються й міняються, змінюються життєві обставини, іншим стає світ навколо нас – і все це позначається на стосунках. Тому важливе постійне «налагодження» стосунків, узгодження, обговорення. Першим кроком до гармонійних відносин є бажання і готовність обговорювати їх.

Важливу роль у формуванні стабільних стосунків у сім’ї відіграє готовність до зміни ролей, здатність швидко адаптуватись до нової ролі партнера. Бувають періоди в сімейному житті, коли хтось із подружжя потребує більше уваги турботи, піклування та підтримки, ніж зазвичай. Розуміння одне одного, взаємодія, обмін ролями, повага, виявлені в такі моменти, будуть сприяти глибшому розкриттю найкращих чоловічих і жіночих якостей, збільшенню любові в сім’ї.

Сім’я все більше починає розглядатися як підприємство, як будівництво гармонійних взаємовідносин, що вимагає високого рівня усвідомленості подружжя, однакового розуміння мотивів і принципів створення сім’ї, її світоглядних основ.

Створити щасливу сім’ю можна лише за умови постійного розвитку чоловіка та дружини. Мається на увазі, що з кожним роком:



  • здоров’я всіх членів сім’ї буде міцнішати;

  • матеріальний достаток збільшуватиметься;

  • гармонія чоловічого і жіночого начал членів сім’ї буде ставати повнішою;

  • взаєморозуміння буде глибшим;

  • самодостатність буде досягати все вищого ступеня;

  • чоловічі та жіночі якості ставатимуть більш яскравими і привабливими;

  • радості і любові в сім’ї буде все більше й більше.

У результаті, якість життя в такій сім’ї з року в рік буде покращуватися, що є невід’ємною умовою еволюції людини в суспільстві. Саме тому сучасна сім’я оцінюється за якістю стосунків, рівнем благополуччя і динамікою приросту щастя на різних етапах її розвитку.
Практична робота

Дискусія «Традиційна та егалітарна сім’ї: переваги і недоліки».

І. Питання що виносяться на обговорення:


  1. Як реалізується мотив створення сім’ї «Сім’я будується для розвитку обох партнерів» у традиційній та егалітарній сім’ях.

  2. Які ролі виконує жінка в традиційній сім’ї та егалітарній сім’ї? Чи є різниця?

  3. Які ролі виконує чоловік в традиційній сім’ї та егалітарній сім’ї? Чи є різниця?

  4. Чи однакові умови мають традиційна та егалітарна сім’я для розкриття якостей чоловіка та жінки?

  5. Яка з форм сім’ї є найбільш вдалою для розвитку особистості?

Підведення підсумків.

ІІ. Для кращого усвідомлення теми уроку, учням пропонується самостійно заповнити наведену нижче таблицю. Це дасть можливість краще підготувати учнів до виконання майбутніх сімейних ролей.



Інструкція для учнів: У таблиці наведені відомі вам сімейні ролі. Потрібно оцінити власні особливості виконання майбутніх сімейних ролей, готовність до них. Для цього в кожній колонці напроти сімейної ролі поставте цифру від 5 до 1, де 5 – це згода, найбільше виявлення ознаки, а 1 – незгода, найменше виявлення ознаки. Правильних і неправильних відповідей немає. Виконання цього завдання дасть можливість краще зрозуміти вам свої індивідуальні особливості, ставлення до сімейних ролей і окреслити шляхи подальшого самовдосконалення в цій сфері.

Наприклад, сімейна роль психотерапевт: виконую частково; роль подобається; вона сприяє формуванню любові до інших, співчуття, толерантності, відкритості, вмінню приймати точку зору іншої людини, поважати її, вмінню вислуховувати, допомагати іншим, відчувати свої «кордони» тощо.




Сімейні ролі

Чи є можливості виконувати цю роль зараз?

Чи подобається ця роль?

Чи буде сприяти ця роль розвитку твоїх якостей?

  1. Відповідальний за матеріальне забезпечення










  1. Господар – господиня










  1. Відповідальний за догляд дитини










  1. Вихователь










  1. Сексуальний партнер










  1. Організатор відпочинку, дозвілля, розваг










  1. Організатор сімейної субкультури










  1. Відповідальний за родинні зв’язки










  1. Роль психотерапевта










  1. Відповідальний за напрям розвитку сім’ї











1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка