Навчально-методичний посібник для студентів галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво»

1. 
   Функції
   

Проте, існують деякі універсальні принципи, дотримання яких дозволяє формувати здорові й ефективно працюючі організації. І в основі усього лежить головний принцип: знайти компетент-нихлюдей і правильно організувати їхню взаємодію. ^ /^Горизонтальна структура організації.

Діяльність організації можна розділити на:

• 
  зовнішню — взаємодія із зовнішнім світом;
  
• 
  і внутрішню — розвиток самої організації.
  

а) одержання інформації із зовнішнього середовища, напри-

б) виробництво для зовнішнього середовища, вплив на зовні-

Внутрішня діяльність також складається з двох протилежних функцій: а) виконання оперативних задач, наприклад, забезпечен­ня внутрішнього документообігу, узгодження роботи різних стру­ктурних підрозділів, дотримання процедур узгодження рішень;

Таким чином, кожен керівник постійно зіштовхується з чоти­рма системними функціями, що вимагають якісного виконання і взаємного ув'язування:

1. 
   отримання інформації із зовнішнього світу;
   
2. 
   виконання внутрішніх оперативних задач;
   
3. 
   виконання внутрішніх стратегічних задач;
   
4. 
   створення кінцевої продукції (товарів, послуг тощо) для зо­внішнього світу.
   

Для уніфікації, згрупуємо фахівців, які ідеально виконують дані всі чотири функції, за такими умовними назвами:

1. 
   Програматор.
   
2. 
   Синхронізатор.
   
3. 
   Коректор.
   
4. 
   Ефектор.
   

Програматор. По-перше, його життєві інтереси, в основному, повинні концентруватися на об'єктах зовнішнього світу, а не на власних переживаннях чи внутрішніх справах фірми. У протилежному випадку він може упустити зміну кон'юнктури ринку чи вчасно не зреагувати на дії конкурентів. Така психічна орієнтація на зовнішній світ у психології називається екстравер­сією, тому такий фахівець повинний бути екстравертом.

По-друге, він зобов'язаний володіти «професійним чуттям» на зміни, на рівні підсвідомості відчувати приховані процеси. На­приклад, на підставі непрямої інформації передбачати зміни інве­стиційного клімату чи податкового законодавства і вчасно попе­редити про це керівництво своєї фірми. Здатність осягати сутність явищ, проникати в майбутнє, робити вірні висновки на підставі здогадки й осяяння в психології прийнято називати ін­туїцією, тому такий фахівець повинний бути інтуїтом. Але вра­ховуючи, що такий фахівець постачає інформацію, на основі якої фірма генерує програму дій, називемо його програматором. На­голосимо, що він повинний бути інтуїтивним екстравертом.

Синхронізатор. Будь-яка організація повинна забезпечувати узгодження дій своїх співробітників, швидко й чітко реагувати на поточні зміни внутрішньої ситуації. Синхронізатор забезпечує «боєздатний» стан фірми в кожен конкретний момент. Його у меншому ступені цікавить те, що відбувається поза організаці­єю — увага сконцентрована на внутрішніх проблемах, на вдос­коналенні внутрішніх зв'язків, підвищенні їхньої якості й надій­ності. Така орієнтація на внутрішній світ, на вузьке коло, на пошуки глибини називається інтроверсією. А здатність швидко реагувати на стимул, скрупульозно враховувати найдрібніші де­талі, діяти «тут і зараз» прийнято називати сенсорикою. Таким чином, синхронізатор повинний бути сенсорним інтровертом.

Коректор. Організація може успішно вирішувати оперативні задачі, однак без правильної стратегії всі зусилля будуть марни­ми. Коректор здатний відірватись від турбот поточного моменту і бачити свою організацію в цілому і як би з боку, із позиції сто­роннього спостерігача, залишаючись при цьому її невід'ємною частиною. Він повинен вміти «подорожувати у часі» і бачити майбутнє; почувати тонкі, невидимі зв'язки, бути схильним до логічних висновків. Коректор не переймається поверховими да­ними, — він проникає в сутність явищ і прагне їх пізнати, вироб­ляючи при цьому рекомендації «глобального» характеру. Отже, можна зробити висновок, що коректор — це інтуїтивний екст­раверт.

Ефектор. Це той, хто формує кінцевий продукт діяльності ор­ганізації і передає його у зовнішній світ (створює кінцевий ефект). Він повинен перебувати в постійному контакті із зовніш­нім світом, тобто бути екстравертом. Крім того, він повинен ді­яти дуже конкретно, практично і вміло додавати кінцевому про­дукту виразну форму. Тому ефектор — це сенсорний екстраверт. Його ще називають «робочим органом» організації через властиву ефекторам енергійність, напористість, здатність до рішучих і чітких практичних дій.

Таким чином, для компетентного виконання основних систе­мних функцій необхідно підбирати фахівців із досить чіткими психологічними характеристиками:

1. 
   інтуїтивний екстраверт;
   
2. 
   сенсорний інтроверт;
   
3. 
   інтуїтивний інтроверт;
   
4. 
   сенсорний екстраверт.
   

Крім уже згаданих пар ознак (екстраверт— інтроверт, інту-їт — сенсорик) використовуються ще дві пари: раціоналіст — ір­раціоналіст, логік — етик. Визначивши схильність людини по кожній з цих чотирьох пар ознак, визначають її тип, що назива­ється соціотипом, або типом інформаційного метаболізму (ско­рочено ТІМ). При цьому необхідно відзначити, що людина наро­джується з визначеним соціотипом. Залежно від виховання, умов життя, кола спілкування тощо, окремі риси типу підсилюються або притупляються; людина виховує в собі окремі навички, але її соціотип залишається незмінним.

Усього існує 16 психологічних типів, у кожного з яких свої осо­бливості. Ці 16 типів природним образом поєднуються в 4 групи психологічного комфорту — квадри (альфа, бета, гама, дельта).

Особливістю кожної квадри є те, що в ній присутні і програ-матор, і синхронізатор, і коректор, і ефектор. Але при цьому ко­жна квадра має й свої особливості, що дозволяють їй вирішувати деякі задачі краще за інших. Так, наприклад:

1. 
   Квадра «альфа» відрізняється вільнішим мисленням, що сприяє пошуку нововведень, створенню творчих, дослідницьких, інноваційних колективів.
   
2. 
   Контрольні органи, служба безпеки, дослідний завод, вій­ськовий колектив — із цими завданнями краще впорається квад­ра «бета».
   

1. 
   Розробка бізнес-плану, бухгалтерія, робота з фінансами, прикладні галузі науки, перевірка будь-чого на життєстійкість — усе це поле діяльності квадри «гама».
   
2. 
   Відділ кадрів, людські ресурси, запуск перевіреного зразка в серію й доведення його до досконалості, екологія — ці задачі краще доручити квадрі «дельта».
   

Вертикальна структура організації складається з 4 рівнів. На першому рівні виконуються роботи в рамках вузької професійної діяльності. На цьому рівні можуть працювати люди найрізнома-нітного фаху— слюсарі й математики, столяри й комп'ютер-ники, ливарі й лінгвісти. Головне, що їх поєднує — заглиблення в тонкощі своєї роботи і наявність чіткої професійної майстерності. Людей, що працюють на даному рівні, називають Спеціалістами.

Але оскільки існує професійна спеціалізація, то хтось повинен виконувати й функцію кооперування. Зрозуміло, що це якісно інша системна функція. Виконуючі її, люди вже не можуть бути вузькоспеціалізованими фахівцями — адже їм необхідно інтегру­вати зусилля багатьох людей, а це вимагає ширшого погляду на виробничий процес. Працівників цього ієрархічного рівня нази­вають загальним терміном Менеджер, хоча до нього можуть на­лежати і бригадири, і начальники відділів, і керівники управлінь тощо. Головна їх особливість полягає у тому, що вони сконцент­ровані винятково на управлінській роботі в рамках свого сектора відповідальності.

Власне кажучи, менеджер поступається спеціалістові глиби­ною професійних знань, однак він здатний зрозуміти різних спе­ціалістів і організувати їхню продуктивну взаємодію.

На третьому рівні діють керівники, що працюють на всю сис­тему в цілому — будь-то підприємство, галузь чи нація. Звичай­но, вони можуть істотно відрізнятися масштабами своєї діяльнос­ті, але їх поєднує головне — ототожнення своїх інтересів з інтересами системи, служіння цій системі шляхом практичної роботи з її організації і захисту. Для позначення людей цього рів­ня в психоінформатиці використовується давній термін: Кшатрії. Ці люди працюють на загальне благо і заради нього погоджуюсь-ся на особисті жертви. Відзначимо також, що менеджери і спеці­алісти за необхідності також можуть піти на особисті жертви за­ради загальних корпоративних інтересів (це є бажаним і повинно заохочуватися), але формально вони цього робити не зобов'язані.

Існує ще й четвертий рівень. Для позначення діючих на цьому рівні людей застосовується ще один давній термін — Брахмани. Якщо рівень кшатріїв пов'язаний з діяльністю всієї системи, то рівень брахманів забезпечує її взаємодію з надсистемою (напри­клад, національною й світовою економікою, суспільством, при­родою). У сферу діяльності брахманів входить не тільки стан зо­внішнього середовища організації й прогнозування її розвитку, але також і питання моралі, ділової етики, науки, корпоративної філософії, місії організації. При цьому він не занурений у поточ­ну діяльність, хоча має пряме відношення до розробки стратегії.

У даному контексті необхідно звернути увагу на такий важли­вий момент: людське співтовариство є цілісним соціальним орга­нізмом. Суспільство у порівнянні з людиною є організмом вищо­го порядку. Як клітина організму може існувати лише в організмі, а всі її якості — суть і результат її взаємодії із зовніш­нім середовищем (у тому числі і з іншими клітинами), так і лю­дина може розвиватися лише в суспільстві, і тільки у взаємодії із собі подібними може розкрити свої суб'єктивні особливості. Як клітини організму мають своє призначення, так і люди мають свою вроджену спеціалізацію. Звичайно зрозуміло, що без слуху неможливо стати музикантом, а низькоросла людина за всього бажання не стане великим баскетболістом. Так само і наявність вроджених здібностей необхідна і для всіх інших сфер діяльності.

Допомогти кожній людині знайти своє місце, де вона зможе максимально самореалізуватися, покликана психоінформатика.

Психоінформативний сенс у менеджменті полягає у тому, що перед тим, як практично створювати організацію, вона має бути створена у нашій уяві. Це має бути певна ідеальна модель, до якої ми маємо наближати нашу реальну організацію. Але яку органі­зацію можна було б вважати ідеальною? Таку, яка діє як цілісний саморегульований колектив, який досягає поставлених цілей при мінімальних зовнішніх керуючих впливах.

Така організація діє як єдине живе тіло, тому її називаємо кор­порацією (від лат. «corpus», «іп согроге» — «тіло», «у тілі»). Саме таким є первинне, тобто істинне значення цього слова, що позна­чає «колективне тіло». Тобто корпорація — це органічне об'єд­нання людей, соціальний організм. З цього слідує, що далеко не кожна організація є корпорацією. Корпорація є вищим рів­нем розвитку людської організації — чи це підприємство, чи ціла нація.

Але коли організація перетворюється на корпорацію? Лише тоді, коли на всіх її рівнях працюють люди, які компетентно ви­конують необхідні для корпорації функції.

Для досягнення такої тотальної компетентності потрібно, щоб ту чи іншу роботу виконували люди, які мають для цього відпо­відні вроджені здібності і кваліфікацію. Без здібностей неможли­ве досягнення справжньої кваліфікації. Наприклад, жодними тре-нінгами неможливо зробити з людини гарного менеджера, якщо вона не має для цього відповідних здібностей. З іншого боку, лю­дина, що має такі здібності, швидко здобуде кваліфікацію мене­джера при мінімальній зовнішній підтримці, або ж і зовсім само­стійно (аби лише не заважали).

Отже, головною умовою створення корпорації є добір людей з відповідними вродженими здібностями і створення сприятливих умов для реалізації ними цих здібностей шляхом досягнення від­повідної кваліфікації. Тому найважливіше завдання того, хто створює нову організацію, полягає у вірному доборі і розміщенні людей. Саме цьому присвячений викладений у даному підрозділі матеріал. Він розрахований на лідерів-творців, які бажають сфо­рмувати колективний організм і вдихнути в нього душу.

З точки зору системного підходу, корпорація — це цілісна група людей, що взаємодіють один з одним і зовнішнім оточен­ням для досягнення спільної мети. Із самого визначення випли­ває, що для нормальної життєдіяльності корпорації необхідне ви­конання принаймні двох груп функцій:

1. 
   Керування взаємодією із зовнішнім середовищем (партне­рами, споживачами продукції, владою, меценатами тощо);
   
2. 
   Керування взаємодією між елементами самої корпорації (її членами та підрозділами).
   

Виходить, що сама природа організації вимагає принаймні двох елементів: один спеціалізується на взаємодії із зовнішнім світом, другий сконцентрований на внутрішньому житті корпо­рації. Без такої спеціалізації неможливо досягти компетентності. Але що таке компетентність?

З погляду психології всіх людей можна розділити на дві гру­пи— екстравертів та інтровертів {вище ми почали розглядати дані поняття).

На відміну від них, інтроверти схильні сприймати світ через своє ставлення до нього. Вони постійно порівнюють зовнішні об'єкти й явища зі своїм власним світом, власним розумінням життя. Тому вони легше витримують усамітнення і роботу на од­ному місці.

Можна сказати, що екстраверти схильні діяти «в ширину», а інтроверти — «у глибину». Першим більше притаманна зовнішня активність, другим— внутрішня. Екстраверта більшої мірою спонукає до активності і заряджає енергією зовнішній світ, а інт­роверта — внутрішній.


Ознака «екстраверсія — інтроверсія» є вродженою, однак че­рез певні причини в одних людей вона виявляється більше, в ін­ших — менш яскраво вираженою. В цьому можна переконатись, якщо спробувати визначити та встановити її наявність у себе, друзів і співробітників (табл. 5.1).

Зауважимо, що в деяких випадках ознаку «екстраверсія — ін­троверсія» можна сплутати з парою «комунікабельність — неко­мунікабельність». Для уникнення помилки необхідно пам'ятати, що бувають балакучі інтроверти і стримані екстраверти.

Допомагає те, що ознака «екстраверсія — інтроверсія» вияв­ляється практично в усьому.

Наприклад, інтерв'ю з яскравим екстравертом може звучати наступним чином: «Подобається працювати у великому колекти­ві. Завдяки спілкуванню з людьми завжди перебуваєш у курсі останніх новин і в гарній формі. Коли втомлений і хочеться від­почити, то йду до своїх знайомих в інші відділи. Подобається бу­вати на різноманітних офіційних зустрічах, ходити в інші органі­зації, іноді їздити у відрядження, відвідувати курси підвищення кваліфікації. Якби всього цього не було, то при напруженості ро­боти вже давно «згорів би».

Виражений інтроверт казатиме по-іншому: «Люди подоба­ються, але не відчуваю радості від поверхових знайомств і не ба­чу в них необхідності. Втомлююсь від різноманітних велелюдних прийомів. Дратує, коли доводиться знайомитись з великим чис­лом людей, чиї імена не можу навіть запам'ятати і з якими на­вряд чи коли зустрінусь».

Зрозуміло, що функції взаємодії із зовнішнім середовищем, в якому діє корпорація, легше і невимушеніше виконуватимуть ек­страверти. І навпаки, наведення внутрішнього порядку краще ви­ходить у інтровертів.

Але поділ на екстравертів та інтровертів, на зовнішні та внут­рішні функції — це лише один із фундаментальних аспектів фе­номену організації. Власне кажучи, організація — це складна соціотехнічна система, яка працює тим ефективніше, чим більше у неї ознак колективного організму. Наведемо найважливіші її ознаки.

1. 
   Цілеспрямованість: організація існує для виконання пев­ної місії, необхідної для життєдіяльності надсистеми (міста, регі­ону, нації, людства).
   
2. 
   Функціональність: в організації якісно виконуються осно­вні групи системних функцій (зокрема, відслідковування розвит­ку зовнішнього середовища, синхронізація внутрішніх ділових процесів, стратегічне управління, виробництво, реалізація това­рів/надання послуг).
   
3. 
   Спеціалізація: елементи організації (підрозділи й окремі співробітники) виконують лише одну системну функцію, оскіль­ки системні функції є важко сумісними.
   
4. 
   Компетентність: здатність кожного елемента якісно ви­конувати свою функцію визначається вродженими (потенційни­ми) здібностями і відповідною кваліфікацією (реалізованими зді­бностями).
   

Перераховані ознаки фактично є системними принципами. Отже, порушення будь-якого з них погіршує стан організації, навіть призводить до її повного розвалу. Правильне ж застосу­вання системних принципів до конкретних умов організації дозволяє створити її ідеальну модель — зразок, до якого треба прямувати, прагнути. Справжня ідеальна модель стає критері­єм правильного розвитку організації. Більше того, вона почи­нає начебто притягувати до себе, і перетворюється на реальний чинник організаційного вдосконалення. Завданням корпорати­вної філософії і корпоративної культури є створення такої мо­делі, відображення шляхів її досягнення, донесення її до кож­ного члена організації.

Численні дослідження показали, що успішні підприємства во­лодіють сукупністю чітко визначених уявлень про цінності та ке­руючі принципи. Це і є корпоративна культура, яка дозволяє співробітникам ефективно діяти в умовах ускладнення життя і постійної загрози хаосу. Але щоб вона була «живою» і справді рухала організацію до досконалості, її потрібно будувати на реа­льному фундаменті — фундаменті організаційних принципів.

У будь-якій організації можна виділити дві протилежні групи функційі,

2) «інтровертні»: управління взаємодією елементів самої ор­ганізації.

Компетентне виконання цих функцій можливе лише спеціалі­зованими елементами системи, тобто підрозділами або співробіт­никами з відповідними здібностями і кваліфікацією. З викладено­го можна зробити такий практичний висновок: якщо у організації є елементи, які будь-яким чином намагаються поєднати непоєд-нуване, то для організації це доволі погано.

Так, якщо спеціаліст із добору персоналу одночасно виконує пошук, залучення, розміщення й адаптацію нових співробітників, то в більшості випадків якась із цих функцій виконуватиметься неякісно. Тому функції потрібно розподіляти правильно:

2. інший (інтроверт) — включає їх у внутрішній процес ДІЯ­ЛЬНОСТІ корпорації.

Зрозуміло, що взаємодія організації із зовнішнім світом — це комплекс найрізноманітніших операцій. Однак всі вони зводять­ся до виконання однієї з двох принципово відмінних функцій:

1. 
   відслідковування розвитку зовнішнього середовища корпо­рації, наприклад, динаміки попиту на продукцію організації, дій і планів споріднених організацій, поточних і перспективних змін у законодавстві;
   
2. 
   виробництво, реалізація товарів/надання послуг, вплив на зо­внішнє середовище, зокрема, рекламування діяльності організації, розширення її мережі, формування громадської думки тощо.
   

Тому їх поєднання в одному елементі призводить до розсію­вання зусиль і зниження якості робіт. Але справа не лише в різній спрямованості впливів. Глибший розгляд засвідчує, що компете­нтне виконання даних функцій вимагає від людини протилежних психічних якостей.

Фахівець (або спеціалізований підрозділ), що відслідковує зо­внішню ситуацію, зобов'язаний професійно відчувати зміни та приховані процеси (в народі кажуть — «спинним мозком»). На­приклад, на основі непрямої інформації передбачати зміни законо­давства та завчасно попереджати про це керівництво корпорації.

Здатність осягати сутність явищ, проникати в майбутнє, роби­ти вірні висновки на основі здогадки і осяяння в психології при­йнято називати інтуїцією. Тому такий фахівець має бути інтуїти­вним типом— «інтуїтом». При цьому він також повинен бути екстравертом, оскільки саме екстраверти схильні концентрувати увагу на подіях в зовнішньому світі. Власне кажучи, такий спеці­аліст постачає із зовнішнього середовища інформацію, на основі якої корпорація генерує програму своїх дій. Тому його і називає­мо Програматором і пам'ятаємо, що він має бути інтуїтивним екстравертом.

Цілком іншими якостями повинна володіти людина, яка від­повідає за виробництво і постачання у зовнішнє середовище кін­цевого продукту діяльності корпорації (продукції: товарів або послуг). У такому разі не повинно бути жодних неточностей, не­домовок та алегорій. Суспільству потрібні не невиразні ідеї, але конкретний ефект. Елемент організації, який забезпечує вико­нання цієї системної функції, і називається Ефектором, а здат­ність до чітких, оперативних і конкретних дій називається «сен­сорикою». Тому Ефектор — це сенсорний екстраверт. Його ще називають «робочим органом» організації через властиву йому енергійність, завзятість та рішучість.

Елемент організації, що відповідає за відслідковування ситуа­ції у зовнішньому світі, називається Програматорами має бути інтуїтивним екстравертом. Елемент організації, що відповідає за створення кінцевого ефекту її діяльності, називається Ефек-торпм і-має бути сенсорним екстравертом.

Зауважимо, що людина не може бути одночасно і сенсориком, і інтуїтом, — як не можна одночасно бути і чоловіком, і жінкою. Це головна причина несумісності в одному елементі функцій Програматора й Ефектора.

Сенсорні типи сприймають навколишній світ в основному че­рез власні фізичні відчуття. Світ для них — це звуки, барви, за­пахи, естетичні і чуттєві насолоди. Вони добре відчувають власне тіло і його потреби. Можна сказати, що сенсорики дійсно сприй­мають світ «тут і зараз», вміють жити сьогоднішнім днем.

У інтуїтивних типів відчуття менш виражені, вони ніби віді­рвані від фізичного світу. Проте вони краще відчувають час, до­повнюють сенсориків щодо нових перспектив і можливостей, їм легше проникнути у сутність речей і явищ.

Сенсорні типи більш впевнені у своїх бажаннях і рідше сумні­ваються.

У інтуїтивних типів сумніви з'являються значно частіше, оскіль­ки вони краще бачать глибинну складність і заплутаність життя.

Очі сенсориків помічають в деталях все, що відбувається.

Очі інтуїтів нерідко дивляться крізь об'єкт, концентруючись на чомусь далекому, прихованому від поверхового погляду.

Під час ходи інтуїт готовий кожному поступитися дорогою, навіть не розмірковуючи про це. Певна відірваність від сьогочас­них турбот — такий його звичний стан.

Сенсорик іде чітко, впевнено, постійно контролюючи ситуа­цію і власне тіло.

Крім того, інтуїти більш схильні до теорії, а сенсорики — до практики.

При визначенні ознаки «інтуїція — сенсорика» корисно поди­витись на фотографію людини. У інтуїтивних типів очі дещо розфокусовані, вони дивляться вдалину, крізь вас. А от сенсори­ки дивляться не кудись, а конкретно в об'єктив фотоапарата.

Так само при розмові: сенсорик дивиться у ваші очі, а інту­їт — у вашу душу.

За допомогою наведеної нижче таблиці можна спробувати розпізнати ознаки сенсорики або інтуїції у себе, колег і знайомих (табл. 5.2).

Інтерв'ю з класичним інтуїтивним екстравертом може мати наступний вигляд: «Генератор ідей. Немає більш захоплюючого заняття, як дослідити ситуацію і знайти оригінальний спосіб змі­нити положення на краще. Проблема у тому, що майже ніхто в організації не бажає дивитися вперед. У розмові з керівником щодо певної грандіозної ідеї його цікавить лише: «Скільки це бу­де коштувати? Хто буде виконувати роботу, доки ви займатиме­тесь своїми проектами майбутнього?».

Те, що перший і другий не розуміють одне одного — не їхня провина. Зазвичай люди схильні оцінювати інших через призму власних якостей і життєвих цінностей. Але керівник зобов'я­заний чітко усвідомлювати, що кожна людина схильна компетен­тно виконувати лише одну системну функцію.

Організовувати таких людей необхідно так, щоб вони робили те, що їх цікавить, допомагати їм набувати відповідної кваліфіка­ції. В результаті буде отримано натхненних, компетентних пра­цівників. Але якщо поміняти їх місцями і нав'язати кожному ви­конання невластивої функції — в організації появляться ще двоє нещасних і некомпетентних співробітників. І жодні матеріальні стимули, накази, санкції, навчання, тренінги суттєво не покра­щать ситуацію.

Для того, щоб керівник міг правильно провести розстановку кадрів, зорганізувати до ефективної роботи персонал, йому по­трібні спеціальні знання. А щоб всі колеги вірно оцінили один одного, їм потрібна корпоративна культура. Культура, яка ство­рює в розумах людей точні і яскраві образи, що дозволяють пра­цівникам реально відчувати себе частиною єдиної корпорації. Справжня корпорація — це колективне тіло, організм, а де орга­нізм, там і функціональна спеціалізація його елементів («орга­нів»). З позицій організму, кожен із його органів є однаково цін­ним за умов досконалого виконання ним своєї функції.

Такі натуралістичні аналогії допомагають збагнути сутність функціональної спеціалізації підсистем колективного організму. Програматор — це «органи чуття організації» (її вуха, очі, нюх). Ефектор — це «руки організації», які майстерно формують кін­цевий продукт, тобто те, задля чого вона існує. Окремо від них мало користі, але разом з усім організмом — це сила і гармонія.

Часто зазначається, що люди недосконалі. І головна причина цієї недосконалості полягає у тому, що кожен народжений для виконання лише «своєї» системної функції. Саме вона і виходить у кожної окремої людини найкращим чином; в окресленому цією функцією секторі людина має шанс досягти компетентності. З усіх інших системних функцій шанс досягти компетентності відсутній, тому будь-яка робота поза рамками «свого сектора» має характер недосконалості і некомпетентності.

Мудрість, майстерність і, врешті-решт, завдання справжнього керівника полягає в тому, щоб із «недосконалих» людей створити «досконалу» організацію. Це метафізичний акт творення, при якому народжується нова жива істота — колективний організм, в якому люди знаходять своє покликання і досягають більшої пов­ноти буття.

Зрештою, кожна людина створена як спеціалізована частинка колективного організму, в яку з самого початку закладене праг­нення до об'єднання в одне ціле. У справжній корпорації це пра­гнення реалізується, і тоді праця людини дійсно приносить їй ра­дість, а організації — ефективність і стійкість.

Кожна людина має вроджені здібності до діяльності в певному секторі суспільного розподілу праці. Йдеться не про конкретну професію, а про те, що було названо «системною функцією».

Вище була розглянута сутність системних функцій Програматора і Ефектора. На перший погляд може здаватись, що їх цілком достатньо для нормального розвитку організації. Справді, Про­граматор визначає попит на продукцію корпорації, а Ефектор їх надає. Багато організацій працюють саме за такою схемою. Але деякі прикрі «дрібниці» — як-то внутрішній хаос, висока плин­ність кадрів і хронічна загроза розвалу— нажать також мають місце.

Справа у тому, що робота Програматора і Ефектора — це най­помітніша складова діяльності корпорації. Це видима частина корпоративного айсберга, тобто те, що «лежить на поверхні».

Розподіл системних функцій у корпорації

Однак не менш важливою є діяльність, спрямована на внутрі­шній розвиток самої організації. Очевидно, що вона діаметрально протилежна діяльності, що була розглянута вище щодо взаємодії із зовнішнім світом. Тому для її компетентного виконання необ­хідні люди з іншими психологічними якостями.

Вони мають бути внутрішньо зорієнтованими не стільки на контакти із зовнішнім оточенням, скільки на впорядкування вну­трішнього простору організації, бути більш схильними не до розширення, а до поглиблення. Всі вони дуже різні, але їх об'єд­нує одна спільна риса — інтроверсія.

Робота, спрямована на впорядкування і розвиток організації як цілісного організму, зводиться до виконання двох протилежних системних функцій. З деякими застереженнями їх можна назвати тактикою і стратегією. Однак у менеджменті для їх позначення існують точні терміни — «синхронізація» і «корекція». і

Синхронізатор— «той, хто наводить порядок». Жодна орга­нізація не зможе нормально працювати, якщо в ній не буде внут­рішнього ладу. Чіткий документообіг, своєчасне виконання внут­рішніх графіків, трудова дисципліна, швидка реакція на внутрі­шні зміни, ефективна взаємодія між співробітниками, забезпе­чення їх оперативною інформацією — ці та інші функції «син­хронізації» найкраще виконують сенсорні інтроверти.

Завдяки інтроверсії вони зосереджуються на внутрішніх про­цесах організації, прагнуть вдосконалити внутрішні зв'язки, під­вищити їхню якість і надійність. Цим вони відрізняються від екс­травертів, яких більше цікавлять події у зовнішньому світі.

Завдяки сенсориці сихронізатори мислять дуже конкретно, серйозно ставляться до найдрібніших деталей, добре знаються на фактичному стані справ, мають швидку реакцію. В цьому їм час­то допомагають добре розвинені чуття (слух дотик, нюх, тощо). Всіма цими якостями вони вигідно відрізняються від інтуїтів, які більше цікавляться не конкретними, а загальними питаннями.

До Синхронізаторів належать такі підрозділи, як бухгалтерія, диспетчерська служба, комп'ютерний центр, контрольно-ревізійний, технічний, технологічний, транспортний відділи, сек­ретаріат, охорона, буфет, ремонтно-технічні служби тощо. Фак­тично, Синхронізатори створюють сприятливі умови для життє­діяльності організації, за яких її співробітники якнайменше відволікатимуться від своєї безпосередньої роботи, але завжди знаходитимуться в курсі всіх подій, будуть добре взаємодіяти і підтримувати один одного. Керуючи внутрішніми інформацій­ними потоками, Синхронізатори фільтрують інформацію, заби­рають «інформаційні шуми» і дезінформацію. Завдяки їм (так званим «невидимкам») дії зовнішніх елементів системи — Про-граматора і Ефектора — набувають чіткості й узгодженості.

Коректор:

• 
  має здатність відходити від клопотів поточного моменту, спостерігати систему дещо збоку, в ролі стороннього спостеріга­ча (залишаючись при цьому органічною складовою цієї системи) і давати поради більш загального, глобального, стратегічного ха­рактеру;
  
• 
  вміє бачити як минуле системи, так і її майбутнє (певною мірою, «подорожувати у часі»);
  
• 
  відчуває тонкі, невидимі зв'язки і має схильність до умо­глядності;
  
• 
  його не можна ввести в оману «зовнішньою» збуреністю системи — він занурюється у глибинні передумови цього збу­рення і намагається зрозуміти сутність об'єктів і явищ.
  

Слово «коректор» походить від латинського «corrigere» — спрямовувати, направляти. Розглянемо, в якому напрямку Корек­тором спрямовується організація, і в чому полягає сутність його роботи.

1. 
   Коректор більше за інших думає про те, що буде в майбут­ньому. Але він не лише займається стратегічним плануван­ням, але й на практиці створює умови для досягнення стратегіч­них цілей.
   
2. 
   Коректор відповідає за кадрову політику, оскільки люди — це головний стратегічний ресурс організації.
   
3. 
   Він забезпечує цілісність організації у великих часових проміжках, створює умови для справедливих і теплих стосунків між її членами.
   

Узагальнюючи викладене, зазначимо, що функції Синхронізатора і Коректора не вичерпуються лише виробничою діяльністю.В цьому сенсі необхідно пригадати, що в стінах організації найчастіше протікає половина нашого життя. Якісна діяльність Синхронізатора і Коректора здатна зробити його наповненим змістом, духовністю, радістю. У справжній корпорації людина вливається у велику родину, що робить її життя більш цікавим, повноцінним і захищеним.

За результатами викладеного, можна зробити наступні висновки:

1. 
   Діяльність корпорації можна розділити на зовнішню (вза­ємодія із зовнішнім світом) і внутрішню (розвиток самої орга­нізації).
   
2. 
   Зовнішня діяльність включає виконання двох протилежних системних функцій:
   

б) виробництво, реалізація товарів/надання послуг, вплив на

3. 
   Внутрішня діяльність також складається з двох протилеж­них функцій:
   

б) виконання стратегічних завдань, серед яких довгострокове планування, кадрова робота, підвищення кваліфікації персоналу.

4. 
   Діяльність організації потребує узгодженого виконання чо­тирьох системних функцій:
   

• 
  відслідковування змін у зовнішньому світі;
  
• 
  виконання внутрішніх оперативних завдань;
  
• 
  виконання внутрішніх стратегічних завдань;
  
• 
  надання послуг, реалізація проектів, виробництво і продаж товарів.
  

5. 
   Компетентне виконання кожної системної функції потребує людей, які мають для цього певні внутрішні якості, пов'язані з вродженими здібностями:
   

• 
  Програматор: інтуїтивний екстраверт;
  
• 
  Синхронізатор: сенсорний інтроверт;
  
• 
  Коректор: інтуїтивний інтроверт;
  
• 
  Ефектор: сенсорний екстраверт.
  

Для прикладу розглянемо сферу діяльності Програматора (підрозділа чи окремого співробітника), тобто сферу корпоратив­ної розвідки. Як вище зазначалося, цю системну функцію най­краще виконують інтуїтивні екстраверти — завдяки їхній відкри­тості, рухливості, фантазії, здатності осягати сутність явищ.

З точки зору психології її можна розділити на два сектори:

1. інформація, пов'язана з особистими якостями людей;

2. інформація, пов'язана з технологіями, фінансами, законо-
давством тощо.

Компетентна діяльність в кожному секторі вимагає від людей -певних, багато в чому протилежних якостей. Соціотипи, які кра­ще відчувають людські стосунки, емоції, здібності, називаються етичними. Соціотипи, які краще орієнтуються в об'єктивному світі, називаються логічними.

~~ Етичні соціотипи краще розуміються на тому, що пов'язано з людиною: емоції, стосунки, здібності, бажання.

Логічні типи — на тому, що пов'язано з об'єктивним світом: зв'язки між об'єктами, техніка, фінанси, законодавство, перспек­тиви розвитку тощо.

Зазвичай, у етиків «тепліші» обличчя, а у логіків — «холодніші».

Показово, як люди усміхаються: у етиків посмішки відкриті, «від вуха до вуха», у логіків — стримані, дещо «натягнуті».

За допомогою тесту можна визначити, що переважає — логіка чи етика — у себе, у знайомих (табл. 5.3).

Інтерв'ю логіка щодо етика може виглядати наступним чином: «Дуже добре відчуває людей. Коли виникають конфлікти краще обговорити це з ним. Завжди може пояснити, чому людина на­строєна так, а не інакше. Іноді делікатно вказує на помилки і ра­дить, як їх виправити. Його поради часто допомагають».

Однак поділ на логіків та етиків — половина справи. Відомо, що в цілому інформація має два аспекти — позитивний і негати­вний, тобто містить як позитивні можливості, так і небезпеки.

1. 
   сприятливих можливостей об'єктивних процесів;
   
2. 
   суперечностей розвитку об'єктивних процесів;
   
3. 
   людей та їхніх здібностей, корисних для організації;
   
4. 
   небезпек, що несуть конкретні люди.