Навчально-методичний комплекс



Сторінка2/4
Дата конвертації11.04.2016
Розмір0.77 Mb.
1   2   3   4
ТЕМА 2. ПСИХОЛОГІЯ НАТОВПУ

Лекція – 2 год.

1. Типологія натовпу та особливості окремих його різновидів.

2. Склад агресивного натовпу та основні етапи його розвитку.

3. Психологічне забезпечення діяльності працівників ОВС при охороні громадського порядку.


Вступ

Як раніше зазначалося, психіка людини в натовпі змінюється: збільшується емоційність сприймання, пригнічуються раціональні засоби поведінки, підвищується навіюваність, пригнічується почуття відповідальності та ін. Внаслідок цього стає можливим вчинення дій і поведінка загалом, що в звичайних умовах для особистості неприйнятні.

Зазначені закономірності динаміки психічного стану кожного учасника натовпу зумовлюють спільність поведінкових реакцій, однорідність дій усіх присутніх. Але, безумовно, абсолютної психологічної єдності, повної тотожності індивідів у масі немає і не може бути в принципі, індивідуально-психологічні особливості зберігають відносну автономію.
1. Типологія натовпу та особливості окремих його різновидів

Найбільш сприятливим середовищем для виникнення масової стихійної поведінки є великі стихійні групи (масові скупчення громадян). В літературі можна зустріти різні типології натовпу. Так, якщо за основу береться така ознака, як керованість, то виділяють наступні різновиди натовпу (типологія Г. Ле Бона):



стихійний – формується й проявляється без організуючого начала з боку конкретної фізичної особи;

керований – формується й проявляється під впливом з самого початку або згодом конкретної фізичної особи, яка є в даному натовпі її лідером;

організований – зібрання індивідів, які вступили на шлях організації. Погодитися з таким підходом важко. Якщо якась спільнота людей організована, в ній є структури управління й підпорядкування, – це не натовп; інша річ, що вона може стати натовпом (наприклад, рота солдатів, що стала некерованою, втратила командирів і панічно втікає).

За ступенем активності натовп поділяють на:



пасивний – його характерною ознакою називається відсутність (прихованість) емоційного збудження. За таких умов люди слабко пов’язані між собою інформацією, а отже не можуть спільно діяти. Вони спокійно очікують на щось або хаотично і відносно незалежно один від одного пересуваються (наприклад, натовп людей на вокзалі);

активний – люди перебувають у стані емоційного збудження, яке породжує психологічну готовність діяти спільно. У присутніх формуються подібні соціальні установки на певні форми поведінки; з’являються зв’язки між людьми, стає більш інтенсивним обмін інформацією та ін. У стані внутрішньої активності натовп психологічно готовий до спільної дії, але ще не діє;

агресивний – його характеризує високий рівень емоційного збудження, внутрішньої і зовнішньої активності. З часом у цьому натовпі з’являється новий стан, пов’язаний із накопиченням психічного напруження людей, відчуттями відчаю, гніву тощо. Головною особливістю агресивного натовпу є деструктивна, руйнівна поведінка щодо предметів і людей (наприклад, футбольні фанати).

Така типологія також не видається нам цілком логічною. Зібрання, що називається пасивним натовпом, не має жодних спільних ознак і ніяким чином себе не проявляє. З таким же успіхом можна було б називати натовпом будь-яку велику контактну групу людей (пасажирів у громадському транспорті, покупців у магазині, хворих у лікарні, учнів у школі, глядачів у кінотеатрі), тобто наявна логічна помилка у вигляді надмірного розширення поняття.

За визначенням Б. Ф. Поршнева, натовп – це велика група людей, ні зовнішньо, ні внутрішньо не організованих, об’єднаних лише прагненням до негайної дії. Учасники натовпу стають спільністю лише тією мірою, якою вони охоплені однаковою негативною, руйнівною емоцією щодо якихось осіб, настанов, подій. Натовп робить спільністю те, що він «проти», що він «проти них».

Із цього визначення можна зробити висновок, що натовп – не будь-яке масове скупчення людей, а лише сукупність емоційно збуджених, найчастіше – агресивно налаштованих громадян; це неорганізована спільність, що, однак, не виключає можливості наявності в ній організованої групи (ядра), яке провокує й спрямовує індивідуальну агресивність присутніх.

На нашу думку, таке визначення поняття натовпу є, навпаки, дещо звуженим. Воно повною мірою стосується лише агресивного натовпу. Між тим, учасники натовпу дійсно об’єднані спільною емоцією та формою поводження (готовністю до неї), але така емоція – не завжди агресія, а форма поводження – не завжди напад. Можливі й інші варіанти.

Діючий натовп може проявлятися у наступних його різновидах:



1) конвенціональний – учасники масового дійства, що значно виходить за межі повсякденного життя. Їм притаманний підвищений емоційний фон, інтенсивний характер зовнішніх експресивних проявів (наприклад, передсвятковий чи сезонний розпродаж товарів, ярмарок, масові гуляння);

2) експресивний – учасники масового видовища, що має високий рівень емоційності. Учасниками притаманні спільні чи подібні поведінкові прояви, активність, відчуття ідентифікації себе з присутніми. На форму вияву їх почуттів впливають стереотипи, норми й традиції певного соціального, національного, професійного середовища (наприклад, дискотека, карнавал, народні свята);

3) екстатичний – велика група людей, які перебувають у стані несамовитості внаслідок взаємного емоційного зараження, що поступово та ритмічно зростає внаслідок безперервної динаміки їхнього впливу один на одного (рок-концерти, масові релігійні ритуали тощо). Підвищений емоційний фон, надзвичайно високий показник інтеграції учасників зумовлюють тут високий рівень потенційної готовності до негайних активних дій за наявності навіть незначного поштовху;

4) панічний – більшість учасників несподівано або поступово впадають у стан жаху та розпачу, починають поводитися ідентично і рухатися в тому напрямі, що видається їм шляхом до уникнення небезпеки, причому її реальність чи уявність не має при цьому значення. Тотожність дій людей в умовах паніки не виключає можливих індивідуальних проявів. Такий натовп надзвичайно рухливий, тому що єдине прагнення індивідів у його складі – уникнути небезпеки будь-яким чином;

5) грабіжницький – його представники об’єднані негативною емоцією та прагненням до негайного досягнення корисливої мети, задоволення певних потреб за рахунок перерозподілу матеріальних благ у суспільстві («бунт бідних проти багатих»). Вони знаходяться в критичному стані емоційної збудженості та напруженості, переживаючи почуття власної могутності і безкарності. Такому натовпу притаманний високий ступінь інтеграції присутніх (кожний бере участь у грабіжницьких діях), а стимулом до активних дій часто стає провокаційна інформація, що надійшла ззовні;

7) агресивний – велика група людей, які намагаються вирішити ті чи інші проблеми за допомогою насильства, що може мати випадковий та невпорядкований характер (наприклад, пошкодження транспорту), але частіше спрямоване на досягнення певної мети (насильницькі дії стосовно конкретної особи чи групи осіб). Скупчення з надзвичайно високим показником емоційної збудженості, напруженості та згуртованості; у більшості учасників високий рівень готовності до активних дій.

Будь-який із вищезазначених різновидів натовпу є соціально небезпечною формою масової поведінки, оскільки він створює загрозу для громадської безпеки; його учасники порушують громадський порядок, можуть проявляти непокору або протидіяти законним вимогам представників влади, що набуває в окремих випадках характеру адміністративних правопорушень та кримінальних злочинів (групові порушення громадського порядку, масові безпорядки).

Відповідно, всі раніше зазначені нами чинники, що впливають на виникнення та розвиток натовпу (соціальні, соціально-психологічні, індивідуально-психологічні), є єдиними психологічними закономірностями для всіх скупчень громадян. Саме вони зумовлюють переростання, трансформацію наявної спільності в натовп. Знаючи ці закономірності, можна не тільки стримувати, блокувати агресивність присутніх, а й своєчасно вживати заходів для її попередження.

При випадковому скупченні, коли люди збираються навколо якоїсь неординарної події, ступінь їх єдності мінімальний, контакти між учасниками невпорядковані. З позицій охорони громадського порядку тут є найважливішим факт самого скупчення людей, бо він означає потенційну можливість розвитку процесів, що невідворотно супроводжують великі групи. Чим більше учасників, тим вищий рівень збудження і напруженості; це також сприятливий грунт для розповсюдження чуток та виникнення різних версій інтерпретації того, що відбувається. Окрім того, значна кількість людей завжди принаджує осіб, які перебувають під впливом алкоголю чи наркотичних речовин, підлітків та молодь, емоційно неврівноважених і з граничним станами психіки осіб.

У подібних ситуаціях необхідно: 1) усунути або локалізувати джерело, об'єкт інтересу; 2) вжити заходів для попередження подальшого збільшення кількості людей (інформування про розвиток ситуації, прохання розійтися, блокування шляхів надходження громадян); 3) спостерігати за громадянами та їх поведінкою, попереджувати і припиняти спроби порушення громадського порядку.

Поведінка публіки (глядачів, учасників дискотеки) втручання не потребує, оскільки в ній не створюється образу майбутніх дій («образу ворога») та образу бажаного результату – спільної мети. Незважаючи на підвищений рівень експресивності, емоційності, зовні визивний вигляд та дії, присутні насправді не мають наміру порушення громадського порядку, отже достатньо загального контролю за ситуацією та припинення хуліганства та інших правопорушень. Але в кожному випадку необхідне попереднє узгодження дій з адміністрацією місць масового відпочинку на випадок виникнення групових ексцесів. Позитивний ефект дає звертання до глядачів керівника чи соліста музичної групи, ведучого програми та інших авторитетних людей, або ж, навіть, призупинення масового видовища, концерту при надмірній активності окремих осіб. Завжди слід пам’ятати, що світлові та звукові ефекти в залі, специфічний ритм і мелодичний малюнок музики створюють своєрідний «ефект наркотизації», коли навіюваність значно підвищується, а раціональний контроль за поведінкою гальмується. Окрім того, не виключено, що частина присутніх насправді перебуває в стані сп’яніння чи під впливом наркотичних речовин.



Паніка виникає внаслідок сильного емоційного збудження при події чи в ситуації, небезпечній для життя, причому ступінь ймовірності такої небезпеки не має суттєвого значення. Вона може, навіть, бути вигаданою, головне – як вона сприймається та оцінюється людьми.

Аналізуючи поведінку людей в різноманітних випадках паніки, дослідники встановили три етапи її розвитку. На першому (попередньому) - спостерігається, залежно від індивідуально-психологічних особливостей, відмова від уявлення про небезпеку, її підкреслене ігнорування або ж швидке наростання почуття страху. На другому (критичному) – значно підвищується рухова активність, звужується обсяг свідомої оцінки навколишнього та здатність адекватно реагувати на зміни в ситуації; спостерігається граничний неспокій та інтенсивні емоційні прояви. Лише окремі особи не втрачають холоднокровності та витримки. На третьому (післякритичному) – виражена пригніченість, приголомшення, невротичні реакції, депресивні стани тощо. Наслідки переживання паніки дуже тривалі, інколи психічний статус людини не поновлюється протягом усього життя і спричиняє різні захворювання.

Хоча реальність чи вигаданість небезпеки для життя не впливає на поведінку людей, становище завжди ускладнюється при дефіциті інформації. З урахуванням цього, основними заходами попередження паніки повинні бути: 1) якнайшвидше одержання правдивої інформації та роз’яснення, як правильно й найбільш доцільно поводитися в ситуації, що склалася; 2) надання громадянам посильної допомоги.

При «протестному» скупченні об’єднуючим механізмом стає почуття «Ми», яке виникає внаслідок аналогічних чи подібних негативних емоцій учасників і потребує пошуку винуватця існуючої напруженості («Вони»). Індивідуальна агресивність акумулюється та накопичується, поступово трансформуючись у нову якість – групову агресивність, що посилюється внаслідок дії раніше зазначених соціально-психологічних феноменів (зараження, навіювання, наслідування). З’являється почуття впевненості в єдності цілей (хоча насправді це може бути зовсім не так) та правомірності своїх вимог і дій.


2. Склад агресивного натовпу та основні етапи його розвитку

Важливою структурною характеристикою натовпу є його соціально-психологічний склад. Це – самостійний чинник, що значною мірою впливає на його формування, розвиток та, що особливо важливо, перехід його учасників до активних дій. Натовп за складом завжди неоднорідний, зокрема, у масових зібраннях протестного характеру можна виділити такі прошарки:



  1. лідери та активні учасники – ті, хто мають на меті підготувати умови або брати безпосередню участь у протиправних діях, причому мотиви їх поведінки можуть бути різними (самоствердитися та набути авторитету серед присутніх, дати вихід негативним емоціям, помститися працівникам правоохоронних органів та ін.). Такі ініціатори розгортають активну діяльність у натовпі й поступово спрямовують його поведінку. їх завданням є сформувати натовп й використовувати його руйнівну енергію в поставлених цілях;

  1. підбурювачі – ті, хто не має наміру особисто діяти активно, але прагне використати для досягнення власної мети зусилля інших осіб; вони формують «образ ворога», звертаючись до присутніх із лозунгами та закликами для формування певних позицій і установок, маніпулюючи їх свідомістю та уявленнями у власних інтересах, спонукаючи швидку динаміку негативних емоцій;

  2. зацікавлені, співчуваючі – прихильно ставляться до того, що відбувається, але первісно наміру брати участь в активних діях не мають. Такі суб’єкти ідентифікують свої ціннісні орієнтації з напрямом дій натовпу. Вони не ініціатори, але виявляються в сфері впливу натовпу й беруть активну участь у його діях. Особливу небезпеку становлять агресивні особи, які приєднуються до натовпу винятково через наявну можливість дати розрядку своїм невротичним імпульсам. У середовище учасників натовпу потрапляють і ті, хто «сумлінно помиляються». Ці суб’єкти приєднуються до натовпу через помилкове сприйняття ситуації, вони можуть керуватися, наприклад, неадекватно зрозумілим принципом справедливості;

  3. випадкові, спостерігачі – ті, хто опинилися на місці події внаслідок збігу обставин, ставляться до неї байдуже або ж навіть негативно, засуджуюче, але своєю присутністю збільшують чисельність, надаючи іншим учасникам відчуття могутності.

До натовпу приєднуються пересічні громадяни. Вони не проявляють великої активності. їх приваблює ексцес як хвилююче видовище, що дає змогу урізноманітнити існування. У натовпі знаходять собі місце люди, схильні до навіювання та піддані загальному настрою. Вони не пручаються владі стихійних явищ.

Учасниками натовпу виявляються й просто допитливі, що спостерігають осторонь. Вони не втручаються в хід подій, однак їхня присутність збільшує масовість і підсилює вплив стихії натовпу на поведінку його учасників.

Натовп переходить до дій, коли кількість активних учасників досягає «критичної концентрації» (приблизно 20%). Це стає можливим внаслідок дії наступних умов:


  • зумисне загострення обстановки підбурювачами, що може мати як словесну форму (звертання до присутніх, вигуки, скандування окремих слів чи лозунгів), так і виражатися у безпосередніх агресивних діях, які вчиняють спеціально проінструктовані та підготовлені особи, досить часто – за матеріальну чи іншу винагороду. Привід для таких дій, як правило, не відповідає ступеню активності (зупинка та пошкодження транспорту, биття шибок, застосування сили щодо «невгодних» ораторів чи працівників правоохоронних органів), метою якої є провокування на застосування сили представників офіційної сторони та агресивності присутніх громадян;

  • неможливість перевірки відомостей, що надходять, внаслідок чого на віру приймається та інформація, що відповідає загальному емоційному настрою та надходить від осіб, які користуються довірою і авторитетом;

  • присутність неврівноважених та легкозбуджуваних людей; осіб, схильних до агресивної поведінки та таких, що нарікають на несправедливе до себе ставлення в минулому; п’яних чи в стані наркотичного збудження; угрупувань підлітків та молоді з антисоціальними установками. Такі учасники з «підвищеною реактивністю» до порушень громадського порядку далеко не завжди з’являються на місці події спонтанно – їх можуть спеціально доставляти чи готувати, у тому числі й тенденційно пояснюючи події, доводячи до стану легкого сп’яніння, тощо.

Вплив зазначених умов призводить до зростання питомої ваги тих, хто прагне діяти активно, внаслідок чого протестне скупчення громадян трансформується в агресивний натовп, де багато хто починає поводитися зовсім не так, як у повсякденному житті – вони приймають за зразок та копіюють поведінку оточуючих, навіть якщо вона суперечить їхнім моральним принципам та звичкам. Значно зростає негативний емоційний потенціал присутніх, у їхніх висловлюваннях та діях з’являється ворожість і жорстокість.

Формування й розвиток агресивного натовпу визначається наступними етапами:



  1. початковий – виникнення конфліктної ситуації, що своєчасно не ліквідується; присутні висловлюють невдоволення та обурення, з’являються чутки, зростає емоційна напруженість людей і відбувається зараження негативною емоцією осіб, які не мають безпосереднього відношення до конфлікту. Громадяни втрачають спокій, стають підвищено вразливими щодо негативної інформації. З числа присутніх виділяється лідер (стихійний чи такий, що свідомо використовує для досягнення власної мети виниклу ситуацію) та активне ядро, які прагнуть будь-що збільшити кількість осіб, готових активно діяти. Швидко зростає емоційне напруження, яке вимагає спільних та невідкладних дій, формується агресивна установка;

  2. перехідний – актуалізація умов для реалізації агресивної установки учасників. Постійне і прогресуюче збільшення кількості присутніх, навмисне загострення обстановки активним учасниками і підбурювачами, безконтрольність спілкування, дефіцит достовірної інформації, звідси – поширення чуток і провокаційних повідомлень, досягнення «критичної концентрації» неврівноважених осіб та індукторів емоційного напруження;

  1. активний – від перших спільних агресивних дій до початку розсіювання натовпу. Як правило, він розпочинається після певних додаткових стимулів, у тому числі провокаційних закликів і вимог розправитися з «винуватцями» («образ ворога» залежить від ситуації). На даному етапі цілі й мотиви діяльності учасників натовпу можуть змінитися: агресивність присутніх спрямовується не на об’єкт, що первісно викликав негативні емоції, а на осіб, які забезпечують охорону громадського порядку і, на думку зібрання, є представниками «винуватої» сторони. Саме цим пояснюється ворожість натовпу щодо працівників правоохоронних органів та опір навіть правомірним їх вимогам і діям;

  2. заключний – самоліквідація натовпу (після досягнення мети та загального зниження активності, при вилученні лідерів та активних учасників, у випадку різкої зміни зовнішніх умов) або його розосередження за допомогою спеціальних заходів.

Виділення цих етапів не означає, що вони завжди наявні у повному обсязі та настають один за одним. Розвиток цього процесу може бути призупинений чи зовсім припинений, наприклад, коли подія, що згуртувала навколо себе людей, втрачає актуальність, увага присутніх переорієнтовується на інший об’єкт, лідери кваліфіковано нейтралізовані на перших етапах тощо. Розвиток подій може призупинитися внаслідок якихось об’єктивних обставин (злива, настання ночі та ін.) або застосування правоохоронними органами сили, але в таких випадках існує висока ймовірність поновлення активності після їх природного завершення чи ресурсного вичерпання. Нарешті, у виняткових випадках натовп може самоліквідуватися (наприклад, при досягненні лідерами своєї мети іншим шляхом).
3. Психологічне забезпечення діяльності працівників ОВС при охороні громадського порядку

Кожен із різновидів масових скупчень громадян або будь-який різновид натовпу потенційно може стати агресивним внаслідок надзвичайно високої динамічності подій.

Ситуації, в яких діють працівники ОВС, реалізуючи задачі по охороні громадського порядку в умовах прояву криміногенних форм масової поведінки, мають яскраво виражену психологічну специфіку. Багато в чому вона також пов’язана з дією таких екстремальних чинників, як:


  • небезпека і надзвичайний динамізм розвитку подій;

  • дефіцит часу та інформації;

  • невизначеність можливих варіантів зміни обстановки;

- необхідність у безперервному аналізі потоку неструктурованої чи малоструктурованої інформації;

- необхідність негайного вирішення задач, що вимагають нестандартного, творчого підходу;

- висока відповідальність за наслідки прийнятих рішень.

Зрозуміло, що у подібних ситуаціях обов’язковою передумовою ефективності дій працівників ОВС їхня ґрунтовна підготовка. Причому якнайкраще забезпечити ефективність діяльності в критичних, психологічно складних обставинах може лише комплексна професійна підготовка, яка має на меті формування не тільки правової, вогневої, тактико-спеціальної, фізичної, але й обов’язково – психологічної готовності.

Основним змістом формування психологічної готовності є:


  • побудова у працівників ОВС образу очікувальної ситуації, схеми майбутніх дій у можливих критичних, психологічно складних умовах тощо;

  • формування у них установки на ефективне вирішення майбутніх службових завдань, зняття надмірного попереднього емоційного напруження тощо;

  • відпрацювання окремих навичок, узгодженості дій при виконанні певних завдань тощо.

Основними завданнями професійно-психологічної підготовки працівників ОВС для ефективного здійснення ними охорони громадського порядку в умовах прояву криміногенних форм масової поведінки є:

  1. Розвиток професійно-психологічної орієнтованості особистості.

  2. Розвиток і вдосконалення професійно-значущих когнітивних якостей.

  3. Розвиток сензитивності при сприйманні навколишнього світу, інших людей, самого себе (тренування сензитивної спостережливості стосовно невербальних, проксемічних проявів людини або групи в актуальній ситуації спілкування; фіксація вербальних аспектів поведінки людини або групи; встановлення «авторства» думок, ідей, індивідуальної своєрідності висловлювань, аргументації тощо).

  1. Діагностика та корекція індивідуального стилю поведінки у конфліктних ситуаціях.

  2. Формування вмінь по реалізації посередницьких дій для вирішення або локалізації конфлікту в актуальній ситуації професійного спілкування.

  3. Розвиток і вдосконалення вмінь по самоконтролю і самовладанню в психологічно складних ситуаціях, що виникають в рамках службової діяльності.

  4. Оволодіння методами релаксації, самомобілізації для подолання психологічних труднощів, що виникають при вирішенні службових завдань.

  5. Відпрацювання відповідності індивідуальної просторово-часової метрики щодо реальності.

  6. Формування вмінь по здійсненню компетентної оперативної діагностики соціально-психологічних індикаторів поведінки натовпу, а також диференційованої оцінки окремих категорій його учасників.

  7. Формування вмінь по прогнозуванню можливих варіантів динаміки поведінки натовпу, можливостей трансформації його стану, наслідків його дій; вмінь по узгодженому оцінюванню імовірності прогнозу.

  8. Формування вмінь узгодженої реалізації регулюючих заходів впливу на поведінку натовпу з урахуванням психологічних умов їхньої ефективності.

  9. Формування вмінь і навичок реалізації переговорної діяльності.

Комплекс інструментальних психологічних якостей для здійснення регулюючого впливу на поведінку натовпу

Одним з основних структурних компонентів професійної готовності працівників ОВС до здійснення задач по охороні громадського порядку в умовах прояву того або іншого різновиду натовпу є інструментальні професійно значущі психологічні якості. Відповідний рівень їх розвитку забезпечує можливість:

ефективно здійснювати адекватні ситуації відбір, аналіз та оцінку значущої інформації;

обгрунтовано прогнозувати можливі варіанти розвитку подій;

- оперативно приймати рішення стосовно вибору найбільш ефективних способів дій;


  • комплексно та узгоджено реалізувати заходи регулюючого впливу на поведінку учасників криміногенного масового об’єднання.

Основними блоками інструментальних психологічних якостей для роботи в умовах прояву криміногенних форм масовидної поведінки є наступні.

Когнітивний блок. Адекватне сприйняття, аналіз та оцінка ситуації формування і розвитку того або іншого різновиду натовпу, стану окремих об’єктів професійного інтересу (індивідуальні і групові прояви поведінки різноманітних категорій учасників масового скупчення) – це основа для оперативного прийняття рішень, для вибору та ефективного здійснення конкретних заходів регулюючого впливу. Необхідно враховувати, що когнітивні процеси у подібних ситуаціях протікають у специфічних умовах: швидкоплинність подій, що зумовлює постійний дефіцит часу; динамічний і безперервний потік невизначеної і неструктурованої інформації, яка потребує аналізу і вимагає напруженої уваги; висока імовірність неочікуваних змін обстановки, що вимагає оперативних, часто нестандартних, рішень; шумові завади тощо. Усі вони висувають відповідні вимоги до змісту, умов формування і рівня розвитку когнітивних професійно значущих якостей, вмінь і навичок осіб, що забезпечують охорону правопорядку. Зважаючи на вищезазначену специфіку, до інструментальних когнітивних якостей, необхідних працівникам ОВС для компетентного збору, аналізу та оцінки значущої інформації в умовах прояву натовпу, слід віднести:

  • здатність до тривалої концентрації уваги на об’єкті професійного інтересу в умовах шумових завад;

  • уміння розподіляти увагу при виконанні декількох дій, функцій, завдань;

  • швидке переключення уваги з одного виду діяльності на інший;

  • здатність вести спостереження за декількома характеристиками об'єкту, а також за численними об’єктами водночас;

  • уміння робити висновки з суперечливої інформації;

  • уміння прогнозувати розвиток ситуації;

  • уміння швидко знаходити декілька варіантів вирішення проблеми і визначати найбільш ефективний;

  • здатність висувати нові, нестандартні рішення проблеми.

Блок саморегуляції.

Працівник міліції у натовпі часто стає об’єктом провокаційного, агресивного, нерідко принизливого впливу (демонстративне вираження присутніми свого презирливого, зневажливого ставлення, плювки, образи тощо) або навіть фізичного насильства. Для тих, хто психологічно не підготований до безпосереднього спілкування з агресивно налаштованими учасниками натовпу, такого роду ситуації призводять до істотного зниження ефективності професійної діяльності (провокують розсіювання уваги, її перенесення з зовнішніх об’єктів на внутрішні процеси і стани, зниження вольової готовності до негайних дій тощо); до неминучого накопичування нервово-психічного напруження, що здатне справити руйнівний вплив на організм, викликати зниження адаптаційних можливостей і негативно відбитися на стосунках з колегами, членами родини тощо.

До інструментальних якостей саморегуляції належать:

- здатність до самоспостереження: сприймання та усвідомлення особливостей перебігу власних психічних процесів і станів;



  • здатність об’єктивно оцінювати свої досягнення, сили, можливості;

  • здатність до самоконтролю та самовладанню (управління увагою, регуляція ритму дихання, тонусу скелетної мускулатури, релаксація, включення уявлень і чуттєвих образів, вербальне самонавіювання);

  • впевненість у собі, своїх силах, можливостях;

  • уміння зберігати емоційну витривалість у психологічно складних ситуаціях;

  • здатність до тривалого збереження високої активності;

  • усвідомлена готовність до виправданого професійного ризику.

Операціональний блок. До інструментальних психологічних якостей, що визначають ситуативну адекватність, гнучкість та оперативність дій працівників органів охорони правопорядку на місці події, належать:

1. Уміння здійснювати збір, узгоджений аналіз психологічної інформації в конкретній ситуації формування і розвитку натовпу (компетентна діагностика соціально-психологічних індикаторів поведінки його учасників).

2. Вибір адекватного способу дій:


  • прогностична оцінка тієї або іншої імовірності розвитку ситуації (динаміки стану натовпу, певних дій його учасників);

  • здатність приймати рішення в умовах дефіциту часу та інформації (з урахуванням психологічних показників ситуації та індивідуальних особливостей стилю прийняття рішень);

  • уміння розробляти узгоджені рішення службового завдання в умовах взаємодії з іншими особами.

3. Реалізація вибраного способу дій:

  • здатність до швидкодії в умовах дефіциту часу;

  • уміння точно виконувати накази;

  • вміння по узгодженій реалізації дій;

  • уміння чітко, логічно і доступно викласти інформацію в ситуації звернення до учасників натовпу;

  • уміння адекватно співвідносити вербальні і невербальні компоненти власної поведінки при реалізації звернення.

Виходячи з зазначеного, соціально-психологічний тренінг з підготовки до дій в умовах натовпу повинен складатися з наступних змістовних етапів.

1 етап. Знайомство (рефлексія) з «Я». Метою цього етапу є отримання учасниками групи нової інформації про себе, свої індивідуальні особливості.

2 етап. «Я» в значущих соціальних ситуаціях. Мета цього етапу – засвоєння учасниками тренінгу психологічно компетентних моделей поведінки при виконанні ними тих або інших звичних соціальних ролей у значущих ситуаціях.

3 етап. Знайомство з психологічними аспектами ситуації формування і розвитку натовпу. Мета цього етапу – сформувати у учасників тренінгу систему уявлень стосовно: класифікації масових форм вияву активності; соціально-психологічної специфіки конкретної ситуації формування натовпу (яку визначають: особливості того або іншого його різновиду, кількість учасників і соціально-психологічний склад, динамізм розвитку подій, невизначеність багатьох показників); закономірностей розвитку натовпу і шляхів його можливої трансформації у соціально небезпечні форми; соціально-психологічних механізмів впливу на учасників будь-якого неорганізованого масовидного об’єднання; закономірних змін у психічному стані кожного з присутніх у скупченні; причин та умов появи, закономірностей циркуляції чуток у натовпі.

4 етап. Знайомство з психологічними умовами ефективності управління поведінкою натовпу. Метою цього етапу є розробка учасниками тренінгу психологічного алгоритму дій в умовах прояву того або іншого різновиду натовпу.

Мета як третього, так і четвертого етапів реалізуються здебільшого шляхом:



  • психологічного аналізу та вирішення професійних задач-моделей певної ситуації формування і розвитку того або іншого різновиду натовпу;

  • використання групової дискусії (системного аналізу та обговорення випадків з практики професійної діяльності, запропонованих учасниками групи або тренером).

5 етап. «Я» в професійно-значущій ситуації. Мета цього етапу – формування індивідуальної динамічної моделі включеної діяльності в ситуацію прояву того або іншого різновиду натовпу. Створення подібної моделі можливе на основі: виділення та узагальнення учасниками групи вимог, що висуваються конкретною ситуацією до рівня розвитку інструментальних професійно значущих психологічних якостей; індивідуальної діагностики початкового рівня їхнього розвитку; спрямованого формування системи цих якостей (за допомогою цільових психотехнічних вправ).

6 етап. «Ми» як колективний субєкт професійної діяльності. Метою цього етапу є формування динамічної моделі колективної (командної) діяльності учасників групи в ситуацію вирішення професійних завдань. Вона реалізується шляхом: створення з першого дня роботи в групі атмосфери доброзичливості, поблажливості, взаємної прийнятливості, активного інтересу учасників один до одного; навчання їх ефективним прийомам партнерського спілкування та усунення неадекватних зразків поведінки по відношенню один до одного; пошуку і відпрацьовування (в процесі виконання цільових вправ) узгоджених способів та засобів спілкування в умовах взаємодії; чіткої диференціації функцій та ролей у групі при вирішенні навчальних завдань, що моделюють професійні умови та задачі; формування конкретних моделей професійної взаємодії в умовах досягнення поставленої загальної мети.
Висновки

Професійна психологічна підготовка працівників ОВС, які забезпечують охорону громадського порядку в умовах прояву криміногенних форм масової поведінки, установить собою складний, багатоплановий, багаторівневий і багатоетапний процес. Його реалізація спрямована, передусім, на цільове формування психологічної готовності працівників ОВС до вирішення службових завдань в умовах прояву феноменів натовпу.

Окрім цього, вона передбачає можливість підготовки експертів-консультантів, які здатні реалізувати інші напрями системи психологічного забезпечення професійної діяльності особового складу спеціальних підрозділів ОВС. Йдеться про психологічне супроводження служби і психологічну підтримку проведення оперативно-службових заходів. Безумовно, ефективне вирішення всього комплексу завдань професійної психологічної підготовки працівників ОВС передбачає необхідність впровадження цілісної системи тренінгових процедур, здійснення окремих елементів якої можливе як в рамках практичних занять на етапі підготовки молодих спеціалістів в навчальних закладах МВС України, так і в межах цільової роботи з працівниками відповідних спецпідрозділів. При цьому кожний учасник тренінгу має можливість: принести та проаналізувати в групі власний як позитивний, так і негативний досвід виконання професійних дій; активно прирощувати психологічні складові власного професійного досвіду; отримати кваліфіковану допомогу у створенні передумов для перенесення навичок виконання лабораторних вправ до життя.

Тільки за умовою наявності групи фахівців, що здатні реалізувати системне психологічне забезпечення професійної діяльності працівників ОВС, яких залучають до охорони громадського порядку в умовах прояву криміногенних форм масової поведінки, можна отримати якісні і надійні результати роботи. Психологічна служба у спеціальних підрозділах ОВС може забезпечити ефективну реалізацію кожного з наступних напрямів: професійний психологічний відбір, професійно-психологічна підготовка експертів-консультантів, професійно-психологічна підготовка особового складу, психологічне супроводження служби, психологічна підтримка оперативно-службових заходів.



1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка