Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності вінницької області методичний кабінет Н. О. Вовченко Навчально-методичний посібник м. Вінниця



Скачати 332.33 Kb.
Дата конвертації11.09.2017
Розмір332.33 Kb.
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

ТА БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Методичний кабінет
Н.О. Вовченко

Навчально-методичний посібник


украина стала рекордсменом европы по количеству суицидов


м. Вінниця

Рекомендовано Головним управлінням з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Вінницької облдержадміністрації

( лист від 09.04.2010 р. № 04-02-3-305 ).
Рецензенти:

Вовченко С.Д. – начальник Головного управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Вінницької облдержадміністрації;

полковник сл. ЦЗ Степанов С.М. – начальник Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Вінницької області.
Вовченко Н.О.

Попередження суїциду.

Навчально-методичний посібник – Вінниця, 2010. – 28 с.

В посібнику висвітлені актуальні питання щодо виявлення і профілактики спроб самогубства серед підростаючого покоління. Викладено сучасні наукові підходи стосовно проблеми запобігання та попередження суїциду в учнівської молоді.

Розглядаючи і використовуючи наведені методичні рекомендації, дорослі (батьки, педагогічні працівники) зможуть значно підвищити свій теоретичний рівень з даної теми а також гуманістичний потенціал своєї життєдіяльності, рятуючи від суїциду молоді життя.

Посібник також стане у нагоді учням, студентам, їхнім батькам тощо.

Навчально-методичний посібник розглянутий на

методичній нараді НМЦ ЦЗ та БЖД Вінницької області

(протокол № 2 від 27.02.2010 р.).




ЗМІСТ

1. Вступ……………………………………………………………… 4


2. Поняття «суїцид»……………………………………………….. 6

3. Причини виникнення та перебіг суїцидальної

поведінки у молоді……………………………………………... 9

4. Захисні фактори від суїциду ………………………………..15

5. Виявлення суїцидальних тенденцій у молоді…………….17

6. Як визначити перші загрозливі ознаки

суїцидальної поведінки……………………………………….. 20
7. Висновки…………………………………………………………25
8. Список літератури……………………………………………… 26
9. Телефони довіри ………………………………………………… 27

ВСТУП
Чи знаєте Ви що кожні 40 секунд хтось із жителів нашої планети помирає, наклавши на себе руки?

Відповідно до офіційних даних Україна входить у першу десятку країн світу з найвищим рівнем самогубства. Поширеність суїциду серед мешканців України становить 25-30 самогубств на 100 тисяч людей або 10-15 тисяч на рік.

Вінницька область – не виключення із списку регіонів України, де самогубство займає «чільне» місце серед основних причин загибелі людей. Так за 2008 рік зареєстрована 101 спроба суїциду, в яких 66 людей загинуло, серед них 3 дітей. В 2009 році зареєстровано 113 випадків самогубства, в яких загинуло 72 особи, серед них 3 дітей, а також отримали травми 41 особа, серед них 1 дитина.

Найбільшу кількість самогубств чинять діти віком до 14 років!!! Також молоді люди віком від 14 до 29 років. 70 % жінок не вдається «вдало» накласти на себе руки. Найчастіше це через те, що жінки хочуть «красиво» піти з життя – ріжуть вени або ковтають пігулки – їх рятують. Ні не принци на білому коні, а люди у білих халатах. Більшість з них залишаються каліками на все життя. У чоловіків інша психіка, тому вони вибирають «більш ефективні» методи, і їх не вдається врятувати.

Чому ж люди накладають руки? Невже життя не варте того , щоб його достойно прожити? У кожного свої причини, але усі вони через проблеми: на роботі, в сім’ї, у школі, в університеті, з дітьми… Усе це і штовхає людей на такий крок.

Та як би там не було, психоаналітики вважають, що винуватих у самогубстві, як правило, немає. Це – рішення самої людини. Розпоряджатися своїм життям – невід’ємне право кожної особистості. Та все ж необхідно відшукувати інші методи для вирішення власних проблем. Не бійтеся звертатися у скрутній ситуації по допомогу до близьких людей, друзів, працівників соціальних служб. Випробовуйте усі можливі шляхи виходу. Позбавити себе життя легко – неможливо повернутися назад і виправити скоєне.

У центрі наведених рекомендацій лежить ідея цінності особистості, людини, її життя як складової неперервного існування людської популяції, цивілізації, культури. У цьому контексті ми розглядаємо суїцид як екстремальний випадок, як виняток із неперервного процесу розвитку людини, як знецінення, приниження, нищення особистості внаслідок різних драматичних причин. Недарма найбільша група юних суїцидентів з’являється там, де не налагоджуються стосунки між протилежними статями, відбувається розпад кохання, руйнується сім’я, втрачається сенс життя, нищиться особистість. Психологічна профілактика зводиться в таких ситуаціях до пошуку шляхів повернення потенційного суїцидента у «вир життя», піднесення його цінності як незамінної, виняткової складової цього потоку.




ПОНЯТТЯ «СУЇЦИД»
Спеціалісти визнають суїцид (suizid – з лат. «себе вбивати»), тобто самогубство, як усвідомлювані, навмисні дії, спрямовані на добровільне позбавлення себе життя, що призводять до смерті. Ознаками поняття «самогубство» є:

  • мета позбавити себе життя;


  • потерпілий та суб’єкт суїциду – одна і та ж особа;

  • замах на власне життя;

  • смерть спричиняється діями самої людини.

Американські психологи, зокрема, А. Бергман, підкреслюють, що суїцид – навмисне самопошкодження зі смертельним кінцем – це винятково людський акт, який трапляється в усіх культурах. Разом із тим, слід відрізняти самогубство від спроби самогубства, яку Е.Дюркгейм вбачав «у припиненні самовбивчого акту, перш ніж настає смерть». Він вважав, що від власне суїциду не так вже і відрізняються вчинки, в яких люди ризикують життям: при актах хоробрості і самопожертви задля порятунку інших; у небезпечних заняттях; у ризикованих видах спорту, де гра зі смертю поєднання з прагненням її уникнути; при надмірному виснаженні себе працею; при недбалому ставленні до свого здоров’я, цілковитій відсутності турботи про нього; при легковажному нехтуванні небезпекою тощо.

Тому вивчення природи суїциду має враховувати цей ширший контекст, у центрі якого стоїть саме факт самогубства, а навколо нього – численні факти свідомого нехтування життям як вищою цінністю людини. Це підтверджує світова статистика: за рік на земній кулі від самогубства гине близько мільйона людей (більше, ніж у військових діях), а спроб самогубства, вважається, стається у десятки разів більше. До цього можна додати численні випадки замаскованих самогубств (у транспортних аваріях, хворобах, частина вбивства тощо). Через це деякі мислителі вважають самогубство однією із центральних філософських проблем. Розв’язуючи її, психологи, лікарі, соціальні працівники, педагоги використовують засоби профілактики, корекції, терапії тощо, утверджують цінність життя, людини, особистості як найвищу гуманістичну цінність світу.

Розрізняють декілька видів самогубств:


  1. неусвідомлюване самогубство.

  2. самогубство як ризикована гра і ризикована легковажність.

  3. психопатологічне й агресивно-невропатичне самогубство:

    • маніакальне самогубство осіб ,охоплених галюцинаціями або маренням;

    • самогубство меланхоліків у стані глибокого смутку, скорботи, гіпертрофованих докорів совісті, суму, журби;

    • самогубство охоплених нав’язливими ідеями;

    • автоматичне чи імпульсивне самогубство.

  4. самогубство психічно нормальної людини з такими видами суїцидальної поведінки:

а) демонстративно – шантажувальна форма суїцидальної

поведінки:

  • завершені і незавершені самовбивчі дії;

  • поведінка суїцидентів із: тривалим і сталим прагненням до смерті; коротким, але рецидивним ставленням, що час від часу повторюється; миттєвим, імпульсивним, рецидивним ставленням до смерті;

  • непрямий, напівнавмисний, напівпереднавмисний суїциди, суїцидальний еквівалент, незавершений суїцид, парасуїцид;

  • можливий суїцид, суїцидна гра, провокація агресії на себе;

  • серйозний та несерйозний суїциди;

  • суїцидні феномени;

б) форми суїцидальної поведінки:

  • внутрішні форми: суїцидальні думки, уявлення, емоційні переживання, задумки, наміри;

  • зовнішні форми: суїцидальні спроби і завершені суїциди;

в) егоїстичний суїцид, що виникає через руйнування

соціальних зв’язків особистості із суспільством;

г) альтруїстичний суїцид, який відбувається у формі

самопожертви задля захисту інтересів групи (японські

пілоти-камікадзе, релігійні фанати тощо);

ґ) аномічний суїцид, який виникає внаслідок виснаження;

д) суїцид, спровокований засобами масової інформації;

е) суїцид, спричинений депресією.

Суїциденти використовують різні


способи позбавлення себе життя:

повішання, отруєння чадним газом, поранення вогнепальною зброєю, отруєння, зокрема, через передозування лікарськими засобами, утоплення, самопоріз, стрибки з висоти тощо. Знаючи про суїцидальні наміри, в деяких випадках можна запобігти суїцидам, ускладнюючи доступ до зазначених способів суїцидальної поведінки.



Деякі психологи пов’язують ризик суїциду з інстинктом аутоагресії (на відміну від інстинкту агресії), що у підлітковому віці виявляється в:

  • аутодеструкції – неусвідомленій реалізації наміру завдати шкоди фізичному і психічному здоров’ю (ризикована поведінка, екстремальні види спорту);

  • різноманітних формах самотравми (самопорізи, самообпалювання);

  • суїцидальних еквівалентах (зловживання алкоголем, наркоманія, викликані бажанням забутися, втекти від неприємностей);

  • і як крайній прояв аутоагресії – суїцид.

У нормі у людини прояви цих інстинктів не тільки врівноважені, але і придушені вихованням, однак людина у критичних ситуаціях може виявляти їх, наближаючись до суїциду.
ПРИЧИННИ ВИНИКНЕННЯ

ТА ПЕРЕБІГУ СУЇЦИДАЛЬНОЇ

ПОВЕДІНКИ У МОЛОДІ
У листі Міністерства освіти України № 1/9-214 від 27.06.2001 р. «Про профілактику суїцидальної поведінки серед дітей та підлітків» вказується, що «характерними для мотивації підліткових самогубств є превалювання почуттів безнадії та безпорадності, підвищена чутливість до образ власної гідності, максималізм в оцінках подій і людей, невміння передбачати справжні наслідки своїх учинків». Значна частина підлітків відчуває депресію, самотність, невпевненість у завтрашньому дні, має проблеми у стосунках із дорослими та однолітками. Властива періоду становлення особистості самовпевненість у поєднанні зі згаданими рисами породжує відчуття безвиході, фатальності конфлікту, загострює переживання відчаю та самотності. При такому внутрішньому стані навіть незначний стрес може призвести до суїциду дитини або підлітка. Можна визначити такі фактори ризику для тих, у кого є схильність до суїциду:

  • сімейні проблеми;

  • попередні спроби самогубства;

  • суїцидальні загрози (прямі й замасковані);

  • суїциди чи суїцидальні спроби у родині;

  • алкоголізм;

  • вживання наркотиків і токсичних препаратів;

  • афективні розлади (особливо – важкі депресії);

  • хронічні або невиліковні захворювання;

  • тяжкі втрати (наприклад, смерть близької людини).

До соціально-психологічних факторів ризику, які можуть сприяти виникненню суїцидальних проявів у підлітків та молоді, належать:

  • серйозні проблеми у сім’ї;

  • відсутність контакту з однолітками;

  • смерть коханої або значущої людини;

  • розрив стосунків з коханою людиною;

  • міжособистісні конфлікти або втрата значущих відносин;

  • проблеми з дисципліною або законом;

  • тиск групи однолітків, передусім пов’язаних із наслідуванням самоушкоджувальної поведінки інших;

  • тривале перебування у ролі жертви або «цапа відбувайла»;

  • розчарування оцінками у школі чи інституті, невдачі у навчанні;

  • високі вимоги до підсумкових результатів навчальної діяльності (іспитів);

  • проблеми із працевлаштуванням і скрутне економічне становище, фінансові проблеми;

  • небажана вагітність, аборт і його наслідки (у дівчат);

  • зараження СНІДом або хворобами, що передаються статевим шляхом;

  • серйозні тілесні недуги;

  • надзвичайні зовнішні ситуації і катастрофи.

Якщо конкретизувати негативні сімейні чинники, які впливають на суїцидальність підлітків і юнаків, то до них належать:

  • психічні відхилення у батьків, особливо афективні (депресії та інші душевні захворювання);

  • зловживання алкоголем, наркотиками або іншими видами антисуспільної поведінки сім’і;

  • сімейна історія суїцидів або суїцидальних спроб членів сім’ї;

  • насилля у сім’ї (особливо фізичне і сексуальне);

  • брак батьківської уваги і турботи, погані стосунки між членами сім’ї і нездатність продуктивного обговорення сімейних проблем;

  • часті сварки між батьками, постійне емоційне напруження і високий рівень агресивності у сім’ї;

  • розлучення батьків, ситуації, коли один із батьків йде з родини або помирає;

  • часті переїзди, зміна місця проживання сім’ї;

  • надто низькі або високі очікування батьків щодо дітей;

  • надмірна авторитарність батьків;

  • брак у батьків часу й уваги до становища дітей, нездатність до виявлення прояву дистресу і негативного впливу довколишньої дійсності.

Психологи вважають, що деякі риси особистості юної людини також можуть бути пов’язані із суїцидальною поведінкою, зокрема:

  • нестабільність настрою або його надмірна мінливість;

  • агресивна поведінка, злочинність;

  • антисоціальна поведінка;

  • схильність до демонстративної поведінки;

  • високий ступінь імпульсивності, схильність до необдуманого ризику;

  • дратівливість;

  • погана здатність до подолання проблем і труднощів (у школі, ПТНЗ, ВНЗ, серед однолітків);

  • нездатність до реальної оцінки дійсності;

  • тенденція «жити у світі ілюзій та фантазій»;

  • ідеї переоцінки власної особистості, що змінюються переживаннями нікчемності;

  • почуття розчарування, яке надто легко виникає;

  • надмірна пригніченість, особливо при несуттєвих недугах або невдачах;

  • надмірна самовпевненість;

  • почуття приниження або страху, що приховується за проявами домінування, відторгнення або демонстративної поведінки щодо друзів-однолітків або дорослих;

  • проблеми з визначенням сексуальної орієнтації;

  • складні неоднозначні стосунки з дорослими, зокрема з батьками.

Шкільний психолог В.Силяхіна вважає, що мотивами суїцидальної поведінки школяра можуть бути:

  • шкільні проблеми;

  • втрата близької, коханої людини;

  • ревнощі, любовні невдачі, сексуальний протест, вагітність;

  • переживання, образи;

  • самотність, відчуженість;

  • неможливість бути зрозумілим, почутим;

  • почуття провини, сорому, невдоволення собою;

  • страх покарання, тортури;

  • почуття помсти, протесту, загрози;

  • бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття;

  • втеча від наслідків поганого вчинку або складної життєвої ситуації.

Вона зазначає, що це лише загальні мотиви, а конкретні у кожній ситуації можуть бути настільки різними, що їх важко перерахувати.

У суїцидальний поведінці підлітків можна умовно виділити 3 фази:
1 фаза - обдумування, викликана свідомими думками про здійснення суїциду. Ці думки згодом можуть вийти з-під контролю і стати імпульсивними. При цьому підліток замикається в собі, втрачає інтереси до справи сім’ї, роздає цінні для нього речі, змінює свої стосунки з оточенням, стає агресивним. Стає інакшим і зовнішній вигляд: підліток перестає дбати про себе, може змінитися його вага (пов’язано з переїданням або анорексією), через зниження уваги з ним може трапитися нещасний випадок.


2 фаза - амбівалентності, яка настає за умов появи додаткових стресових факторів, – тоді підліток може висловлювати конкретні прогнози або наміри суїциду комусь із найближчого оточення, але цей «крик про допомогу» не завжди буває почутим. Однак саме на цьому етапі підлітку ще можна допомогти.

Якщо ж цього не трапиться, то настає 3 фаза - суїцидальної спроби. Вона минає дуже швидко – для підлітків характерна швидка друга фаза і перехід до третьої.

Як вказує В. Силяхіна, більшість суїцидальних підлітків (до 70 %)обмірковує і здійснює суїцид упродовж 1-2 тижнів. Але підлітковому віку властива імпульсивність дій, тому інколи тривалість усіх трьох фаз може бути дуже короткою, не більше 1 години. Звісно, це вимагає від оточення, особливо від психологів і лікарів, оперативних дій, надання адекватної допомоги таким підліткам.

Як зазначив дніпропетровський психолог В. Мушинський, «суїцидальна поведінка включає усі прояви суїцидальної активності – думки, наміри, висловлювання, загрози, спроби самогубства – і є ланцюгом аутоагресивних дій людини, свідомо чи навмисно спрямованих на позбавлення себе життя через зіткнення з нестерпними життєвими обставинами». Суїцидальна поведінка є динамічним процесом і містить такі етапи:


Перший етап - суїцидальних тенденцій є прямою чи непрямою ознакою зниження цінності власного життя, втрати його сенсу, небажання жити. Суїцидальні тенденції виявляються у думках, намірах, почуттях або погрозах.


Другий етап - суїцидальних дій починається, коли відповідні тенденції переходять у дію; під суїцидальною спробою розуміється суїцид, який з незалежних від людини обставин був відвернутий і не призвів до смерті; суїцидальні тенденції можуть трансформуватися у завершений суїцид, результатом якого є загибель людини.

Третій етап - постсуїцидальної кризи триває з моменту здійснення суїцидальної спроби до повного зникнення суїцидальних тенденцій.

В. Мушинський наводить вичерпну характеристику форм і методів реалізації суїцидальної поведінки, він виділяє 9 загальних рис, властивих усім самогубствам:



1. Метою усіх суїцидів є вирішення якихось проблем, адже суїцид не є випадковою дією – його ніколи не здійснюють невмотивовано. Він є виходом із складнощів, кризи чи нестерпної ситуації, йому властива своя логіка і доцільність. Щоб зрозуміти причину суїциду, слід визначити проблеми, задля розв’язання яких його скоювали.

2. Завданням усіх суїцидів є повне припинення свого потоку свідомості, нестерпного болю – це сприймається як вирішення болісних і нагальних проблем. Відповідно до цього суїцид має три ознаки – наявність у людини, яка впала у відчай, душевного хвилювання, підвищеного рівня тривоги і високого летального потенціалу.

3. Загальним стимулом при суїциді є нестерпний психічний біль. Можна стверджувати, що припинення своєї свідомості – це те, чого прагне суїцидальна людина, а душевний біль – те, від чого вона намагається втекти, адже ніхто не здійснює суїцид з радістю.

4. Загальним стресором при суїциді є незадоволені психологічні проблеми, адже суїцид здійснюється передовсім саме через нереалізовані або незадоволені потреби. Щодо цього можна зазначити, що відбувається багато безглуздих смертей, але ніколи не трапляється безглуздих і необґрунтованих суїцидів.

5. Загальною суїцидальною емоцією є безпорадність, безнадійність. У цьому стані людина начебто констатує: «Я нічого не можу зробити, крім самогубства, і ніхто не може мені допомогти, полегшити біль, який я відчуваю».

6. Внутрішнім ставленням до суїциду є суперечливість, амбівалентність – людина відчуває потребу у здійсненні суїциду і водночас прагне порятунку і втручання інших.

7. Основним станом психіки є звуження пізнавальної сфери, що відбувається у формі нестійкого емоційного та інтелектуального звуження свідомості з обмеженням можливостей у виборі варіантів поведінки, які зазвичай доступні свідомості цієї людини, коли вона не перебуває у панічному стані.

8. Загальною дією при суїциді стає втеча, що відображає намір людини покинути зону нещастя. Тому суїцид вважають межовою, остаточною втечею. Сенс самогубства полягає у радикальній і остаточній зміні обставин, «декорацій» життя.

9. Загальною закономірністю суїциду є відповідність суїцидальної поведінки типовому стилю поведінки упродовж життя. Попри те, що суїцид – це вчинок, якому немає аналогу у попередньому житті людини, все ж йому можна знайти відповідність у стилі та характері повсякденної поведінки особи. Це і попередні переживання душевного хвилювання, і здатність витримувати психологічний біль, і тенденції до обмеженого мислення, і спроби втечі у важких ситуаціях тощо.
ЗАХИСНІ ФАКТОРИ ВІД СУЇЦИДУ
За спостереженнями спеціалістів, існують обставини, які захищають молодь від суїцидальної поведінки. Вони поділяються на культурні й соціодемографічні, сімейні й особистісні.

Культурні й соціодемографічні фактори:

  • участь у громадській діяльності (спортивні змагання і події, клуби, товариства тощо);

  • добрі, врівноважені стосунки з однолітками у навчальному закладі;

  • хороші стосунки з учителями та іншими дорослими;

  • підтримка близьких людей.

Захисні фактори сімї:

  • розвинуті навички спілкування в сім’ї, добрі, щирі стосунки між усіма членами родини;

  • підтримка сім’ї.

Особистісні захисні фактори:

  • добрі навички спілкування, уміння спілкуватися з однолітками і дорослими;

  • впевненість у собі, своїх силах, переконаність у здатності до досягнення життєвих цілей;

  • уміння шукати і звертатися по допомогу при виникненні труднощів, приміром, у школі та ПТНЗ;

  • прагнення радитися з дорослими при прийнятті важливих рішень;

  • відкритість до думок і досвіду інших людей;

  • відкритість до усього нового, здатність засвоювати нові знання.

До антисуїцидальних чинників належать усі фактори розвитку гармонійної, духовної, нормальної особистості. Однак серед них слід виділяти ті, що протистоять суїцидальним тенденціям безпосередньо, створюють особливий імунітет, запас протисуїцидної міцності особистості. До них спеціалісти відносять:

  • формування сенсу життя, життєвої перспективи, міцних зв’язків із близькими, сім’єю, суспільством, природою, адаптованість, інтегрованість у суспільство;

  • такі риси особистості, що сприяють її спілкуванню з людьми (щирість, доброзичливість, взаєморозуміння, емпатійність, підтримка, приязнь тощо);

  • віра в Бога, в божественні цінності Всесвіту і Вічності;

  • підвищення значущості особистості у кризових ситуаціях, відповідно до поглядів О. Бондаренка;

  • інтелектуальний опір смерті в усіх її видах, зокрема і самогубству;

  • піднесення цінності людини як вершини неперервного еволюційно-історичного прогресу і носія генетичного і культурного багатства людства і Всесвіту;

  • піднесення цінності особистості як суб’єкта і об’єкта, центру культурно-історичного процесу;

  • підвищення цінності життєвого шляху людини як невід’ємної складової еволюційно-історичного поступу людства.

В. Силяхіна звертає увагу на низку обставин, які допомагають людині вистояти у важкій для неї ситуації, не дозволяють здійснити фатальний самовбивчий крок.

Так, людина повинна мати активну життєву позицію, впевненість у тому, що вона відповідальна за свою долю, вірити в те, що все, що відбувається, - це результат її вільного вибору. Якщо людина сприймає інших рівними собі, тобто їй не властиве почуття неповноцінності, якщо реалістично сприймає оточення, його ставлення до себе, то вона стає стійкою до різних ситуацій, депресій і гнучкіше долає стани психологічної кризи.

У підлітка крім обов’язків, має бути ще й «віддушина» у житті – спорт, хобі тощо – все, що не дозволяє напосідати чорним думкам.

Важливо також мати не одну мету в житті, а кілька – щоб несподівані перешкоди не затягнули підлітків у тенета відчаю. Він повинен мати й інші «замінні» інтереси, на які можна переключатися за будь-яких життєвих невдач.

Школа, сім’я мають не тільки навчати, але й виховувати, формувати особистісні підлітка, прищеплювати йому повагу до людської особистості, здатність до співпереживання і співчуття, розвивати каяття за скоєне, здатність до самоконтролю, до дотримання моральних норм у людських стосунках, формувати адекватну самооцінку. Додамо, що дуже важливе усвідомлення молоддю цінності власної особистості, її недоторканості для будь-кого, зокрема і для себе.

У попередженні підліткових суїцидів вирішальну роль відіграє ступінь довіри між підлітками і дорослим. У дитини має бути можливість поділитися з кимось із дорослих чи однолітків своїми проблемами, сумнівами, тривогами – тоді кризова ситуація не зайде у глухий кут, і її можна буде подолати.

Якщо у підлітка немає довірливих стосунків із батьками, то у його оточенні має бути хоча б одна людина, з якою можна було б поділитися своїми переживаннями.

Ще однією важливою умовою попередження суїциду є здатність підлітків самостійно розв’язувати свої проблеми, а не обходити їх – цього їх слід вчити змалку.


ВИЯВЛЕННЯ СУЇЦИДАЛЬНИХ ТЕНДЕНЦІЙ У МОЛОДІ
Для ефективного виявлення суїцидальних тенденцій слід сформувати адекватне ставлення до цього явища, подолати помилкові думки, стереотипи його розуміння у широких верствах населення. Тому спеціалісти пропонують, передусім, порівняти поширені серед людей забобони, упередження і перевірені багаторічними науковими спостереженнями факти.

Ось приклади із компетентних джерел.

Упередження: більшість самогубств здійснюється майже або зовсім без попередження.

Факт: більшість людей подають сигнали про можливе самогубство – у формі безпосередніх висловів, фізичних, тілесних ознак, жестів, емоційних реакцій або поведінкових проявів. Вони повідомляють про можливість вибору самогубства як засобу позбавитися болю, напруження, зберегти контроль або компенсувати втрати. При цьому часто такі сигнали є криком про допомогу.



Упередження: не слід говорити про самогубство з людиною, яка схильна до нього, оскільки це може подати їй таку ідею.

Факт: розмова про самогубство не породжує і не збільшує ризику його здійснення, а, навпаки, знижує. Найкращий засіб виявлення суїцидальних намірів – пряме запитання про них. Відкрита розмова з висловлюванням щирого піклування і турботи, запитання, чи не має людина думок про самогубство, є для неї джерелом полегшення, навіть одним із ключових моментів у відтворенні безпосередньої небезпеки самогубства. Оминання ж цієї теми у розмові може стати додатковою причиною для прощання з життям.суицид у подростков: остаться в живых 1



Упередження: якщо людина говорить про самогубство, то вона його не здійснює.

Факт: люди, які самі йдуть із життя, найчастіше перед цим прямо чи опосередковано дають знати комусь про свої наміри. Так трапляється у чотирьох із п’яти суїцидентів. Тому, якщо до вас звернулася така людина, ніколи не відмовляйтеся від розмови з нею, відверніть її від цього усіма можливими засобами і, передусім, глибокою зацікавленістю в її житті.



Упередження: суїцидальні спроби, що не призводять до смерті, є лише формою поведінки, спрямованою на привернення уваги до суїцидента.

Факт: суїцидальні форми поведінки або «демонстративні» дії деяких людей є крайнім, останнім закликом або проханням про допомогу. Надання допомоги у розв’язанні проблем, встановлення контакту є ефективним методом запобігання суїцидальній поведінці.



Упередження: самогубець впевнено бажає померти.

Факт: наміри більшості суїцидентів залишаються подвійними аж до моменту смерті. Вони відкриті для допомоги інших, навіть якщо вони нав’язуються. Більшість осіб із суїцидальними тенденціями шукають спосіб жити далі.



Упередження: ті, хто накладає на себе руки, – психічно хворі.

Факт: справді, психічна хвороба є фактором високого ризику самогубства, проте переважна більшість суїцидентів не має цих недуг. Для них суїцидна ситуація тимчасова, вони просто не бачать виходу з неї, але його завжди можна знайти.

Упередження: якщо людина одного разу здійснить суїцидальну спробу, то вона більше її не повторить.

Факт: хоча більшість осіб, які роблять спробу самогубства, зазвичай її не завершують, однак значна частина з них повторює ці спроби. Так, частота самогубств в осіб, які раніше скоїли суїцидальні спроби, у 40 разів вища, ніж у решти людей.



Упередження: зловживання алкоголем і наркотиками не спричиняє самогубства.

Факт: залежність від алкоголю і наркотиків є фактором ризику суїцидальної поведінки.



Упередження: самогубство є надзвичайно складним явищем, тому допомогти самогубцям можуть лише професіонали.

Факт: справді, дослідження свідчить, що суїцид – складне явище, але розуміння і реагування на суїцидальну поведінку у конкретної людини не вимагає глибоких знань психології або медицини. Потрібно лише виявити увагу до того, що говорить людина, сприйняти це серйозно, підтримати або звернутися за відповідною допомогою. Адже багато людей гине внаслідок самогубства лише тому, що їм не була запропонована або стала недоступною невідкладна перша допомога і підтримка.



Упередження: якщо людина схильна до самогубства, то вона залишиться такою назавжди..

Факт: більшість суїцидальних кризових станів є нестійкими і усуваються при відповідній допомозі. Однак, якщо кризова ситуація триває, полегшення не настає, а допомога не надається, то зберігається ризик суїцидальної спроби. Після отримання професійної допомоги людина частіше за все здатна поновити своє звичайне життя і діяльність.



Упередження: самогубство – спадкове явище.

Факт: наявність певної генетичної схильності не означає, що людині не можна надавати реальної допомоги, адже йдеться про поведінку людини, яку важливо помітити і звернути на неї увагу лікарів або психологів.



Упередження: якщо людина не залишає записки, то не можна вважати її смерть самогубством.

Факт: лише чверть осіб, які скоїли самогубство, залишають записки.

Отже, оточенню слід долати у собі упередження, пасивність, скутість поведінки, навіть страх, щоб здійснити, можливо, найгуманніший акт у своєму житті – врятувати найцінніше, що є у суїцидента – його життя. Такий вчинок сприятиме повазі людини до самої себе як до справжнього гуманіста, який утверджує цінність життя іншої людини, її особистості як вищої, божественної форми існування Всесвіту.

ЯК ВИЗНАЧИТИ ПЕРШІ ЗАГРОЗЛИВІ ОЗНАКИ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ
Фахівці зазначають, що будь-які несподівані або драматичні зміни, що впливають на поведінку підлітка, будь-які зміни в його поведінці, словесні й емоційні ознаки слід сприймати серйозно. До них належать:


  • втрата інтересу до звичних видів діяльності;

  • раптове зниження успішності навчання;

  • незвичайне зниження активності, нездатність до вольових зусиль;

  • погана поведінка у навчальному закладі;

  • незрозумілі або часті, повторювані зникнення з дому і прогули школи чи ПТНЗ;

  • збільшення споживання тютюну, алкоголю або наркотиків;

  • інциденти із залученням правоохоронних органів, участь у правопорушеннях.

При появі цих явищ варто звернути особливу увагу на підлітка або молоду людину.

Також слід бути уважними до поведінкових, словесних, емоційних, депресивних ознак суїцидальної загрози.


Поведінкові ознаки суїцидальної загрози:

  • будь-які раптові зміни у поведінці і настроях, особливо такі, що віддаляють від близьких людей;

  • схильність до необачних і нерозсудливих вчинків;

  • надмірне споживання алкоголю чи таблеток;

  • відвідування лікаря без очевидної потреби;

  • роздавання дорогих речей або грошей;

  • придбання засобів скоєння суїциду;

  • підбиття життєвих підсумків, упорядкування справ, підготовка до самогубства;

  • нехтування зовнішнім виглядом.


Словесні ознаки суїцидальної поведінки:

  • запевнення у безпорадності і залежності від інших;

  • прощання;

  • розмови або жарти про бажання померти;

  • повідомлення про конкретний план суїциду;

  • подвійна оцінка значущих подій;

  • повільне, маловиразне мовлення;

  • самозвинувачення.


Емоційні прояви суїцидальних тенденцій:

  • подвійність емоцій і почуттів;

  • безпорадність, безнадія;

  • переживання горя;

  • ознаки депресії;0


  • почуття провини або невдачі, поразки;

  • надмірні побоювання або страхи;

  • почуття власної малозначущості;

  • неуважність, розсіяність або розгубленість.


Ознаки депресії у дітей, схильних до суїциду:

сумний настрій;

втрата властивої дітям енергійності;

зовнішні прояви журби;

порушення сну;

соматичні скарги;

зміна апетиту або ваги;

погіршення успішності навчання;

зниження інтересу до навчання;

страх невдачі;

почуття неповноцінності;

самообман - негативна самооцінка;

почуття «заслуженого»

відторгнення;

помітне зниження настрою

при найменших невдачах;

надмірна самокритичність;

зниження рівня соціалізації;

агресивна поведінка.
Депресивні прояви підлітків і молоді

із суїцидальною поведінкою:

сумний настрій;

почуття суму, нудьги;

почуття втоми;

порушення сну;

самотичні скарги;

непосидючість, неспокійність;

фіксація уваги на дрібницях;

надмірна емоційність;

замкненість, скутість;

розпорошена увага;

агресивна поведінка;

неслухняність;

схильність до бунту;

зловживання алкоголем

або наркотиками;

погана успішність навчання;

прогули занять у школі, ПТНЗ, ВНЗ.


В. Силяхіна звертає увагу батьків на такі моменти у поведінці та висловлюваннях підлітків, схильних до кризових ситуацій і суїцидальних спроб:

  • скарги на відсутність сенсу життя: «Навіщо мені жити?», «Який сенс у тому, що я живу?»;

  • висловлювання: «Мені усе набридло!», «Не хочу нікого бачити, не хочу нічим займатися!»;

  • скарги на погані передчуття: «Я відчуваю, що скоро помру!»;

  • підвищений, стабільний інтерес до питань смерті, загробного життя, поховальних ритуалів;

  • словесні натяки на смерть, що наближається: «Потерпіть, недовго вам залишилося мучитися!», «Ви ще пошкодуєте, але буде пізно!»;

  • наведення особливого порядку у своїх кімнаті, серед своїх особистих речей, роздача деяких речей товаришам, остаточне з’ясування стосунків;

  • раптовий, без видимих причин напад спокою, смиренного стану після стресу або тривалої депресії;

  • таємні приготування до чогось, що підліток відмовляється пояснювати;

  • тривалий стан внутрішньої зосередженості, що не було раніше для підлітків характерним, відсутність бажання спілкуватися з друзями, родичами, ходити в гості, гратися, вести активний спосіб життя.

Вчителі, класні керівники повинні мати на увазі й враховувати в роботі такі фактори ризику суїциду:


  • висока конфліктність спілкування;

  • ізоляція підлітка у класі чи групі;

  • несприятливе сімейне оточення;

  • спадковий фактор;

  • неадекватна самооцінка;

  • конфлікт, психотравматична ситуація;

  • різка зміна у поведінці;

  • асоціальний спосіб життя;

  • егоцентризм;

  • втрата членів сім’ї, погані стосунки.

Деякі з цих ознак мають, так би мовити, «подвійне» значення, тобто можуть свідчити не тільки про суїцидальну загрозу, а й про інші особистісні проблеми, кризи у житті юної людини. Але дорослим ніколи не слід забувати про «суїцидальну тему» при появі цих ознак. Для уточнення висновку про наявність суїцидальної загрози доцільно звернутися до спеціалістів.

ВИСНОВКИ
З кожним роком проблема самогубств набуває все більш глобального характеру. Вона пов'язана з психологічними та соціально-економічними чинниками (економічна криза, безробіття, "криза сім'ї", відкинутий батьківський досвід як зразок для наслідування, зруйновані ідеали, втрачені кумири, всі варіанти насильства і зневажання інтересів дітей з дитячого віку). Суїцидальні спроби дедалі частіше стають формою поведінки, до якої вдаються діти і підлітки в тій або іншій кризовій ситуації

Дорослі (батьки) в такій ситуації повинні будувати новий образ особистості, використовувати всі способи збереження життя людини. Вони повинні діяти креативно, стати проектантами, технологами, виробниками цього нового способу життя, архітекторами оновленого «потоку життя» за участю людини, яка була тимчасово відсторонена від нього.

Розглядаючи і використовуючи наведені методичні рекомендації, дорослі (батьки) зможуть значно підвищити свій теоретичний рівень з даної теми а також гуманістичний потенціал своєї життєдіяльності, рятуючи від суїциду молоді життя.

Пам’ятайте: ситуацій без виходу не буває, є тільки неприємні рішення. Наклавши на себе руки, ви не вирішите свою проблему.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


  1. Амбрумова А.Г., Бородин С. В., Михлин А. С. Предупреждение самоубийств. М. 1980. с. 40.

  2. Алиев И. А. Актуальные проблемы суицидологии. Уголовно-правовые криминалогические аспекты. Баку 1987. с. 7.

  3. Бердяев Н. А. О самоубийстве. Психологический журнал. т. 13 №3 1992. с. 96-106.

  4. Бородин С. В., Михлин А. С. Мотивы и причины самоубийств. Комплексные исследования в суицидологии. М. 1986. с. 65.

  5. Брухановский Н. П. Самоубийцы. Л. 1927. с. 127.

  6. Васильчук М.В., Медвідь М.К., Сачков Л.С. Збірник нормативних документів з безпеки життєдіяльності. - К.: Фенікс, 2000. - 896 с.

  7. Волков В. Н. Медицинская психология в ИТУ. М. Юридическая литература. 1989. с. 256.

  8. Змановська Е. В. Девиатология: (Психология отклоняющегося поведения): Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. - М.: Издательский центр "Академия", 2003.- 288 с.

  9. Короленко А. П., Дожик Т. А. Семь путей к катастрофе. Новосибирск. Сиб. отделение. 1990. с.224.

  10. Максимова Н.Ю. Воспитательная работа с социально дезадаптированными школьниками: Методические рекоменда -ции. - К.: ІЗМН, 1997. - 136 с.

  11. Овчарова Р.В. Технологии практического психолога в образовании: Учебное пособие для студентов вузов и практических работников. - М.: ТЦ "Сфера", 2000. - 448 с.

  12. Организация и содержание деятельности психологической службы образования. Методические рекомендации для руководителей средних общеобразовательных учреждений - Одесса: ИУУ, 1999 -76 с.

  13. Пачковський Ю.Ф., Корнієнко І.О Проблеми молоді: соціолого-психологічні аспекти вивчення та діагностики // Збірник науково-методичних матеріалів для роботи з дітьми, що зазнали насильства. - Львів: ВНТЛ, 1999 - 68с.



ТЕЛЕФОНИ ДОВІРИ
Всеукраїнська дитяча лінія «Телефон довіри»

0-800-500-21-80

з 9.00 до 21.00, безкоштовно з міських телефонів,

з міських таксофонів нового зразку,

з мобільних телефонів оператора «Київстар»


Національна «Гаряча лінія» з питань насильства та захисту прав дітей : 0-800-500-33-50

Національна «Гаряча лінія» з проблем ВІЛ/СНІД

0-800-500-45-10
Національна «Гаряча лінія» з питань протидії торгівлі людьми : 0-800-500-22-50

Мобільний номер з питань протидії торгівлі людьми

527
Національна «Гаряча лінія» з питань всиновлення

0-800-505-43-30
Вінницький обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями «Обрій»

21050 м. Вінниця, вул. Червоних партизанів, 10, obriy_real@mail.ru


8-0432-50-91-39; 8-0432- 50-91-45
Демко Світлана Василівна
ДЛЯ НОТАТОК


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка