Навчальний посібник Вінниця внту 2015 (075) ббк 88я73



Сторінка5/9
Дата конвертації15.04.2016
Розмір1.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Етап 3 – елокуція

Елокуція передбачає вираження думки в дієвій словесній формі, яка становить собою систему комунікативних якостей мовлення (правильність, точність, виразність, ясність, стислість, доцільність).


Першою ознакою мовлення, якій підпорядковуються всі інші, є правильність – відповідність встановленим правилам, нормам літературної мови. Замисліться над словами Цицерона: Вміти правильно говорити … ще не заслуга, а не вміти – вже ганьба, тому що правильне мовлення, по-моєму, не стільки достоїнство (чеснота) вправного оратора, скільки властивість кожного громадянина”.

Як найважливіші в публічному мовленні (тому що найпомітніше порушення саме цих норм) можна назвати лексичні, граматичні, орфоепічні норми.

Лексичні норми передбачають розрізнення значень і семантичних відтінків слів, а також закономірності лексичної сполучуваності.

Часто лексичні помилки виникають внаслідок плутання слів близьких за звучанням. Наприклад: пам’ятник - пам’ятка; формувати – формулювати; декораційний – декоративний; рятівник – рятувальник; заступник – замісник; посмішка – усмішка; талан – талант; громадський – громадянський.

Лексичні помилки в українському мовленні можуть бути пов’язані з проблемою українсько-російської двомовності (явище інтерференції). Кілька прикладів:

неправильно: вклонятися від обов’язків (рос. уклоняться)правильно: ухилятися від обов’язків, укр. вклонятися = рос. кланяться;

неправильно: лишитися батьківських прав (рос. лишиться) – правильно: позбавити, відібрати батьківські права, укр. лишитися = рос. остаться;

неправильно: мешкати з відповіддю (рос. мешкать)правильно: зволікати, гаятися, баритися, укр. мешкати = рос. проживать, жить.

Російське отношение” перекладається українською п’ятьма словами: відношення катета до гіпотенузи, взаємини між батьками, дружні стосунки, відносини між країнами, гарне ставлення. Перевірте, чи правильно ви говорите: відсутність-присутність людей; брак-наявність речей, явищ; укласти угоду; я рахую гроші, але я вважаю, що...; товарний облік, але моральне обличчя.

Лексичні помилки пов’язані також з неправильним (невиправданим) сполученням слів. Ось як написав про це А. Коні у післямові до книги П. Сєргєїча “Искусство речи на суде”: Недавно в газетах было напечатано объявление: “актёры-собаки” вместо “собаки-актёры”. Стоит переставить слова в народном выражении “кровь с молоком” и сказать “молоко с кровью”, чтобы увидеть значение отдельного слова, поставленного на своё место”. Ще кілька прикладів. Правильно: мати значення та грати роль, а не напаки; взяти участь і брати участь, а не прийняти, приймати участь. Помилкою є тавтологічні сполучення: своя автобіографія, вільна вакансія, колеги по роботі, великий мегапростір.

Граматичні норми передбачають вибір правильної синтаксичної форми, правильного закінчення. Наприклад: ректор університету, командир полку, уривок з тексту, немає екзамену, зміна принципу, ремонт пароплава.

Слід пам’ятати, що в російській та українській мовах одні і ті ж слова можуть належати до різних родів: чужий біль нікому не болить (рос. чужая боль); у дворі злий собака (рос. злая собака), в далеку путь (рос. далекий путь).

Під впливом російського в українському мовленні поширені помилки, пов’язані зі вживанням прийменників. Наприклад: рос. шкаф для одежды – укр. шафа на одежу. Прийменник для, як пише Б. Антоненко-Давидович у книзі “Як ми говоримо” (цю книгу варто проштудіювати), вживається, коли йдеться про певну річ, призначену для людини, для тварини, чи якоїсь ширшої потреби: Не для пса ковбаса, не для кицьки сало. Для загального добра”. Ще кілька прикладів: рос. болеть гриппом – укр. хворіти на грип; рос. по происхождению украинец – укр. за походженням; з походження, родом українець (останній варіант – найкращий).

Дуже важливо для оратора дотримуватися орфоепічних норм – норм наголошування та вимови. Президент СРСР Горбачов М.С. говорив: “углУбить и нАчать перестройку”, “укрАинский народ”. І саме про його мовлення були складені перші анекдоти. Іноді чуємо неправильне: шОфер, цЕмент, квАртал, катАлог, кілОметр. І якщо правильне – шофЕр, цемЕнт, квартАл, кіломЕтр – звучить частіше, то те, що катАлогів не буває, є лише каталОги, знають не всі. Запам’ятайте також: завдАння, навчАння, запитАння, видАння. Під впливом російської мови в українському мовленні з’являються помилки при вимові числівників 70, 80, 11, 14 (правильно: сімдесЯт, вісімдесЯт, одинАдцять, чотирнАдцять).

Негативно сприймається слухачами й неправильна вимова. Слід пам’ятати, що в українському мовленні майже відсутня якісна редукція (тобто, як пишемо, так і читаємо). Наприклад, “Галава Вєрховнаї Ради”, “папєрєднікі” – так українською не говорять.

Психологи свідчать: порушення мовних норм, особливо грубі помилки у мовленні оратора, які, як кажуть, “ріжуть вухо”, зменшують довіру слухачів до нього. Отже, вимога правильності – основна вимога до ораторського мовлення.

Але говорити правильно ще не означає говорити гарно, для гарного мовлення, зазначає український мовознавець Н. Бабич, необхідне й уміння відібрати в конкретній ситуації спілкування найбільш доречний, стилістично й експресивно виправданий варіант літературної норми.



Точність мовлення пов’язана з умінням ясно мислити (“Хто ясно мислить – ясно викладає”), зі знанням предмета мовлення, зі знанням точних значень слів. Точність мовлення – це сувора відповідність слів тим предметам, явищам дійсності, які вони позначають. Точність мовлення залежить й від позамовних факторів. Зокрема, Н. Бабич [8] зазначає, що чим гармонійніші інтелектуальні рівні промовця і слухача, тим вища гарантія точного сприйняття інформації; чим вищий цей інтелектуальний рівень, тим простіші засоби мови потрібні промовцеві, щоб висловитись точно.

Реалізується точність передусім лексичними ресурсами мови, в першу чергу, за допомогою синонімів. Синоніми – слова близькі за лексичним значенням, але відмінні відтінками цього значення або емоційно-експресивними чи стилістичними можливостями. Пригадайте міркування трунаря Безенчука з роману “12 стільців” І. Ільфа і Є. Петрова про те, як можна померти: “Вот вы, например, мужчина видный, возвышенного роста, хотя и худой. Вы, считается ежели, не дай бог, помрёте, что в ящик сыграли. А который человек торговый, бывшей купеческой гильдии, тот значит, приказал долго жить. А если кто чином поменьше, дворник, например, или кто из крестьян, про того говорят: перекинулся или ноги протянул. Но самые могучие когда помирают, железнодорожные кондуктора или из начальства кто, то считаются, что дуба дают.



– Ну а когда ты помрёшь, как про тебя мастера скажут?

– Я – человек маленький. Скажут: “гигнулся Безенчук”. А больше ничего не скажут. Мне дуба дать или сыграть в ящик невозможно: у меня комплекция мелкая…”

Аби точно передати думку слід добирати найбільш точні слова з синонімічних рядів, враховуючи предметно-понятійну, емоційно-експресивну відповідність слова предмету (явищу). Наприклад, слід розуміти, відчувати, як треба сказати: відомий письменник чи славетний письменник; естрадний співак чи зірка естради; ірраціонально чи безглуздо; йти чи сунути, лізти, волочити ноги; радіація чи невидима смерть; нерозумний чи дурень; бандит чи правопорушник; шпигун чи розвідник; сумувати чи побиватися; недостойний чи негідний; розсердитися чи розгніватися.

Ось які помилки зустрічаються, на жаль, у студентських роботах. Спробуйте виправити їх: 1. Серце починає битися з великою напругою. 2. Він здатний до виконання будь-яких завдань. 3. Музикант блискуче виконав як віртуозні твори Ліста, так і романтичні твори Шопена. 4. Шопен жив у міграції. 5. Хто з історичних персонажів відкопав Трою. 6. Особистість – дзеркало душі. 7. У мене від цього заняття залишились чудові думки у свідомості. 8. Мені більше подобаються інші види стилів музики. 9. Ця фраза не завжди має рацію, вона іронізує нашу поп-музику. 10. Вокальне мистецтво змушує задуматись над думками викритими в композиції. 11. Які передачі, на Вашу думку, являються для інтелектуального розвитку? 12. Який відбиток внесла помаранчева революція в історію України? 13. Чи вважаєте Ви, що в Україні присутня проблема ґендеру? 14. Прохання, покажіть широкоекранний фільм закордонного характеру.

Доречно буде тут згадати міркування російського поета М. Некрасова (з листа до Л. Толстого): Мне жаль моей мысли, так бедно я поймал ее словом. Изорвать хочется – чувствую тоскливость, которую Вы, верно, знаете – хочется сказать, а не сказывается. Бывало, я был к себе неумолим и просиживал ночи за пятью строками. Из того времени я вынес убеждение, что нет такой мысли, которую человек не мог бы заставить себя выразить ясно и убедительно для другого, и всегда досадно, когда встречаю фразу „нет слов выразить” и т. п. Вздор! Слово всегда есть, да ум ленив”.

Дуже важливою є вимога точності в науковому мовленні: тут вона пов’язана з точністю вживання термінів. В процесі викладу наукового матеріалу оратору варто переконатись (перевірити) чи однаково він та його слухачі розуміють використані ним терміни, (можливо аудиторії варто спочатку пояснити значення, суть даних термінів, понять). Загалом, слід пам’ятати, що не варто наукову доповідь перенасичувати складними поняттями, термінами, формулами. Формула гарна лише тоді, коли вона допомагає наочніше зрозуміти думку або ідею, а не тоді, коли з її допомогою хочуть “справити враження” на неосвічену людину” – справедливо зауважує Д. Будагов.

Логічність мовлення проявляється на рівні висловлювання (речення) та на рівні тексту. Умови логічності на рівні висловлювання пов’язані з правильною (логічною, несуперечливою) сполучуваністю слів. Приклади алогізмів: людина з гарною усмішкою і великим досвідом роботи; письменники і поети (родове і видове поняття, правильно: прозаїки і поети), судова і грецька риторика. По-друге, логічність на рівні висловлювання досягається правильним порядком слів. Актуально речення розділяється на 2 компоненти: тему (відоме, старе) і рему (невідоме, нове). Логічна побудова стилістично нейтрального речення в українській мові потребує, щоб тема передувала ремі. Актуально виражена (висловлена) інформація тяжіє до кінця речення.

Н: 1) Нам зробили зауваження.



тема рема

2) Зауваження зробили нам.



тема рема

Логічність на рівні тексту забезпечується чіткою композицією, методами організації матеріалу. Особливу увагу слід звернути на науковий текст, він створюється на основі відкритої логічності. Тому в науковому мовленні активно використовуються усілякого роду показники зв’язку (вставні слова, сполучники, фрази-зв’язки): по-перше, по-друге, по-третє, спочатку, продовжуючи думку, нарешті, отже, це означає, з цього випливає, як наслідок, таким чином, в зв’язку з цим, а також, що стосується, підсумовуючи, слід сказати, слід додати, інакше кажучи, викладені вище міркування дають підстави, крім того, більш того.

Умовою, що забезпечує багатство мовлення є активний запас мовних засобів, тобто великий словниковий запас, запас моделей словосполучень та речень, запас типових інтонацій. Мовлення тим багатше, чім рідше повторюються в ньому одні й ті ж знаки (слова); мовлення тим багатше, чім різноманітніше воно за своєю структурою. Урізноманітнюється мовлення використанням синонімів, заміною однієї частини мови іншою (дієслова – віддієслівним іменником), заміною слова на фразеологізм тощо. Наприклад: набути досвіду, стати досвідченим, досвідчена людина, пуд солі з’їсти; кращий, найкращий, кращий за всіх, щонайкращий, Сергій, він, мій друг, цей герой. Урізноманітнювати слід і сполучні засоби: і – та – й, але – та, щоб – аби, який – що, тоді як – у той час як, тому що – через те що, оскільки, позаяк.

Багатство словникового запасу важливе для оратора й тому, що дає можливість уникнути штампів, які стандартизують мовлення, роблять його безбарвним, сухим, мертвим. Приклади штампів (канцеляризмів): у справі підвищення, з боку керівництва, з боку держави, втілити в життя, прискореними темпами, забезпечити належний порядок, фактор часу, враховуючи вищесказане. К. Чуковський висміює канцелярську мову (канцелярит) у книзі “Живой как жизнь”. Приклади з цієї книги: Ты по какому вопросу плачешь, девочка” “В силу слабости его мировоззрения”.

У книзі “Мова – явище космічне” Павло Мовчан причиною розповсюдження “канцеляриту” вважає хворобу тоталітарного режиму: страх сказати не те, що треба, не так, як потрібно. Саме тому й були тексти періоду радянського застою сухими, нецікавими, а відтак складними для сприйняття. Приклад: “Необхідне істотне підвищення дієвості системи й механізму розповсюдження художніх цінностей, забезпечення більш широкого доступу народу до творів літератури та мистецтва, більш оперативне засвоєння ним естетичного багатства суспільства” (з газети). Така канцелярська мова свідчить, за словами П. Мовчана, “про атрофованість свідомості, не спроможної до створення життєздатних мовних контекстів”.

Значення стислості мовлення розкривається у словах С. Маршака: Как лишний вес мешает кораблю, так лишние слова вредят герою. Слова “Я вас люблю” звучат порою сильнее слов “Я очень вас люблю”. А як говорив герой І. Бабеля Беня Крік? “Беня говорил мало, но Беня говорил смачно. Беня говорил мало, и хотелось, чтобы он сказал ещё что-нибудь”. Можливо, Беня Крік знав, що “таємниця нецікавого у тому, щоб сказати все” (Вольтер). Отож, якщо ви були стислими у словах, а промова все одно виявилась завеликою, перевірте, можливо, слід звузити коло питань. П. Проховщиков про таку ситуацію писав: Якщо треба довести, що два на два чотири, чи варто додавати, що три на три дев’ять?” Можливо, слід зменшити кількість аргументів – відкиньте слабкі, ненадійні аргументи, велика кількість доказів втомлює і викликає недовіру. Пам’ятаймо мудру настанову наших предків: “Вчись коротко говорити, зумій море в глек вмістити”.



Виразність у мовленні досягається використанням спеціальних риторичних засобів. Власне, описом, класифікацією чисельних засобів виразності і займалась елокуція. Пам’ятаємо, елокуція дає відповідь на третє послідовне запитання в процесі підготовки промови: як сказати? І відповідь на це запитання не лише “Красиво сказати”. Хоча це досить важливо (Квінтіліан твердив, що краса промови сприяє успіху: ті, хто охоче слухають, легше розуміють, скоріше вірять). Краса мовлення підпорядковується головній функції ораторського мовлення – впливу на аудиторію, переконанню аудиторії.

Риторичні засоби поділяються на 2 групи: тропи та фігури. Поділ цей досить умовний, античні ритори не створили чіткої класифікації риторичних засобів, не було в них і чіткого обґрунтування розділення на тропи і фігури. Тропи можна назвати лексичними засобами виразності. Формуються вони на основі варіацій лексичних значень слів. Фігури називають синтаксичними засобами виразності. Формуються вони на основі варіацій структур словосполучення, речення, періоду чи кількох періодів.



Тропи. За своєю природою слова у більшості своїй є універсальними, багатозначними. Саме ця властивість слова використовується у тропах. Тропи (гр. tropos зворот”) – це різноманітні способи вживання слів в переносному значенні, таким чином створюються образи.

Метафора – перенесення назви з одного предмета на інший (залізний характер (характер порівнюється із залізом на основі спільної ознаки – твердості). Метафора, власне, є прихованим порівнянням. В цьому є “хитрість” метафори, адже третій компонент метафори ніколи не називається, він прихований. Слухачу дається можливість самому домислити, віднайти цей компонент. Для оратора це важливо тому, що метафора, як правило, не номінація предмета, а його характеристика. “Розкрутивши” метафору самостійно, слухач легше і швидше з нею погоджується. Крім того, вона на довше запам’ятається слухачам.

Справжні знахідки для оратора – різкі метафори, тобто оригінальні, несподівані, образність яких незаперечна.



Наприклад:Матюки, абревіатури, різні словесні кентаври – це мовні тромби, що призводять до загальнонаціонального паралічу” (П. Мовчан). “Викладач – лише “акушер думки”, він не може дати думку, а лише навести на неї і полегшити її появу на світ” (П. Лєсгафт). “Національна безтактність дуже часто виростає на добре угноєному ґрунті великодержавного російського шовінізму” (І. Драч) “У морі байдужості штормів не буває” (В. Чемерис). “Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за прогресуючу дистрофію душ – нам байдуже” (В. Стус).

Але варто нагадати: не можна риторичний текст перенасичувати метафорами, адже це не художній текст, у нього інші завдання. Через метафору (так само, як через інші тропи) можна передати основну ідею промови. Запам’ятається образ – запам’ятається ідея.



Порівняння – не тільки засіб досягнення образності, але й ефективний спосіб пояснення. Як правило, порівняння тим краще, тим швидше досягає мети, чим воно несподіваніше.

Наприклад: “Як свині в багні, вони насолоджуються, валяючись у нечистотах сріблолюбства” (І. Златоуст). “За відмову мою у задумах його [російського царя], убивчих для нашої отчизни, вибито мене по щоках, як безчесну блудницю” (І. Мазепа). “Я гордий, мов козацький предок мій, що перед можними не скинув шапки” (Б. Олійник). “Душа зруйнована, як Троя, своїх убивць переживе” (Л. Костенко).

Через епітет – образне означення можна висловити оцінку предмета, викликати певні емоції у слухачів. Епітет, як правило, метафоричний.



Наприклад:І вдача твоя вбивчо-життєдайна, і намір твій жорстокий та святий” (М. Стрельбицький “Поема колорадського жука”), “пекельний злочин 11 вересня”остогидла радянськість”, “кричуща комфортність”, “розкріпачене невігластво” (І. Дзюба), “зубодробильні пригоди” (А. та Б. Стругацькі).

Гарний ефект досягається використанням в ораторському мовленні алегорій та уособлень (вид алегорії). Ці тропи близькі до метафори. Алегорія допомагає перевести думку, ідею, в “картинку”. Як зазначає Є. Клюєв, “фокус” алегорії в тому, що уявлення (ідеї, думки), які передаються через картину, зазвичай складні для сприйняття в “первозданному” вигляді, а конкретну “картину”, персоніфікацію легко зрозуміти, до того ж вона надовго залишається у пам’яті. Алегорія часто рівноцінна ґрунтовному опису чи характеристиці, допомагає, таким чином, передати думку стисло.



Наприклад: Митрофани вищих навчальних закладів; Дядечко Сем (про Америку); “Титанік” (про становище України); Плюшкін (про скупу людину). Приклади уособлень: “Війна харчується грішми, війна звеселяється кров’ю – те саме і до нас було” (Данило Тупало, релігійний діяч 17 ст.). “Це лише здається, ніби ми впливаємо на слово, спотворюючи його сутність. Слово мстиве – воно неодмінно за це покарає” (Павло Мовчан). “Травень – вічний єретик” (Іван Драч).

Гіпербола – троп, який визначають як перебільшення. Літота – троп, протилежний гіперболі (зменшення). Іронія – троп, сутність якого у вживанні слова у значенні, протилежному буквальному значенню. Використовується з метою прихованої насмішки (“оратор” – про людину, яка не вміє говорити, “атлет” – про хирляву людину). Іронія виявляє особисте ставлення оратора до предмета мовлення. Користуватися нею слід обережно. Найкраща іронія – іронія над собою.

Фігури. Виділяють мікрофігури (трансформація структури слова) і макрофігури (трансформація структури речення). Смисл мікрофігури анномінація – знайти подібність у звучанні двох слів, і, використовуючи це, створити третє слово, синтезуючи значення обох даних слів (прихватизація, обмануальна терапія, апофігей, епідерсія).

До найпоширеніших макрофігур відносять інверсію – неправильний порядок слів у реченні з метою виразності, передачі відтінків думки.

Приклад: “А повстали ми за віру батьків наших, поругану, обпльовану нечестивими, повстали за вас, знедолених, і за весь наш в раби, в бидло обернений народ” (з промови Б. Хмельницького, за романом М. Старицького). В даному реченні логічно виділені означення поставлені в нехарактерну для них постпозицію, таким чином саме до них привертається увага.

Силу, динамічність, ритм надає промові повтор – фігура, що являє собою повторення одного чи кількох слів, або цілих речень.



Наприклад:Поки в нас відбирали хліб і майно, ми мовчали. Поки нам завдавали болю тілесного, ми терпіли. Поки хилили шиї наші під ярмо панське, ми сподівалися виприснути. Та коли накладено кайдани на волю нашу, коли спробувано уярмити душу нашу, ми взялися за меч...” (з промови Б. Хмельницького, за романом П. Загребельного).

Такий повтор називається анафора, коли кожне наступне речення починається одним і тим самим словом. Іноді в промові повторюється через певні періоди ціле речення. Як правило, в цьому реченні закладена основна думка, яка, таким чином, закарбовується у пам’яті слухачів. У знаменитій промові “I have a dream” Мартіна Лютера Кінга ця фраза повторюється багаторазово, її пам’ятає весь світ.

Мета риторичного запитання – твердження, що подається у формі запитання – активізувати сприйняття слухачів, дати їм можливість домислити самому, щоб підказана думка стала їх власною. Іноді оратор може поставити цілий ряд запитань.

Наприклад:Браття! Чи ж у вас в жилах тече не та ж кров, що в нас? Чи ж іншому ви молитеся богу? Невже в ваших серцях не озиваються стогони закатованих братів, крики наших дружин і сестер? Невже підніметься у вас на захисників України рука, невже підете ви з нашим ворогом нівечити свою матір?” (М. Старицький). Дане речення починається зі звертання – риторичної фігури, основна функція якої – привернути увагу слухачів і висловити своє ставлення до них. Ще кілька прикладів: “Чи ж можна присягати на погибель Вітчизни ?!” (П. Орлик). “І хто ж тут не признає, що тиран, який образив так ганебно особу, що репрезентує націю, вважає, звичайно, членів її за худобу нетямущу і свій послід?” (І. Мазепа). “Хто поверне в рабство ту країну, де стяг свободи затрепетав?” (М. Рильський).

Надзвичайно активізує увагу слухачів, додає експресії мовленню така риторична фігура, як питально-відповідальний хід. Поставлене оратором запитання активізує увагу слухачів, зацікавлює. Але, головне, ця фігура створює ефект діалогу в монологічному мовленні.



Наприклад: “Як ви гадаєте, які три речі є найцікавішими у світі? Секс, власність і релігія. За допомогою першого ми можемо створювати життя, за допомогою другого ми підтримуємо його, а за допомогою третього ми сподіваємося продовжити його у іншому світі” (Д. Карнегі). “Що то за народ, коли за свою користь не дбає і очевидній небезпеці не запобігає? Такий народ неключимістю своєю подобиться, воістину, нетямущим тваринам, од усіх народів зневаженим” (І. Мазепа).

Активно використовується у публічному мовленні також пряма мова, діалог, цитати, афоризми, прислів’я, літературні приклади. Ці засоби, як правило, теж відносять до риторичних фігур.

Щодо використання засобів виразності у мовленні слід зробити такі зауваження. Тропи та фігури дуже потужний засіб впливу на слухачів, та зловживати ними перевантажувати ними промову недоцільно і небезпечно. Підкреслено красива промова викликає недовіру до оратора (“гарно співає!”).

Крім того, слід пам’ятати, що підвищує планку сприйняття тексту лише вдале застосування засобу виразності, невдале – її опускає. “Текст з невдалим застосуванням засобів виразності визначає мовця як людину нерозумну, а це найтяжчий побічний результат у мовленні”, − вважає О. Зарецька.



Основні поняття та ключові слова: інвенція, диспозиція, елокуція, мета, ідея промови, композиція промови, методи впорядкування тексту, комунікативні якості мовлення, риторичні тропи, риторичні фігури.
3.3 Виголошення промови

Хвилювання і страх перед публічними виступами. Що таке хвилювання? Це викид адреналіну у кров. Що робить адреналін? Пришвидшує, покращує кровообіг, викликає рум’янець, блиск в очах. Тобто дає саме ту енергію, піднесення і задоволення, без яких неможливий ораторський успіх. Тому можна сказати, що хвилювання – це важливий інструмент красномовства, яким досвідчені оратори вміло користуються.

Приклад. Відомо, що Гітлер був блискучим оратором, саме завдяки тому нервовому збудженню, піднесенню і задоволенню, яке відчував, стоячи за трибуною. Його ораторське збудження досягало такого розпалення, що за лаштунками завжди тримали відерце з льодом, щоб цей несамовитий оратор міг остудити розжарені руки після виступу. Отож можна уявити, що сама лише енергія і натхнення Гітлера-оратора запалювали фанатизмом багатотисячні натовпи. З цього прикладу треба робити свої висновки і ораторам, і особливо слухачам.

Але слід відрізняти натхненне хвилювання від паралізуючого хвилювання, від страху трибуни (який ще називають аудиторним шоком, ораторською лихоманкою). Виявляється, такий страх – нормальне явище для початківців. Загалом, страх публічних виступів стоїть на другому місці серед людських фобій і поступається лише страху літати літаками, іншими словами, страху смерті. Але на відміну від останнього, страх публічних виступів ірраціональний, адже промовцю фізично ніщо не загрожує. То чому він виникає? Може тому, що людина – істота колективна. Рідко хто зі студентів не звертався до викладача, що їх викликав відповідати на занятті, з проханням: “Можна відповідати з місця?” “З місця”, справді, виступати не страшно, тому що мовець відчуває себе частиною групи, так, начебто “всі за одного”. Коли ж він виходить до трибуни, то опиняється в ситуації (положенні) “один (нав)проти всіх”. І тоді ці “всі”, навіть якщо вони його друзі, сприймаються мовцем супротивниками, конкурентами, ворогами. А коли перед оратором незнайома аудиторія?!

У тваринному світі розташування “один навпроти одного очі в очі” – це позиція агресії, нападу, коли вирішуються питання, хто сильніший, кому жити, а кому не жити. Може саме звідти корені людського страху перед необхідністю стояти одному навпроти групи людей і, дивлячись їм в очі, щось говорити?

Тим, хто хоче стати вправним оратором, треба розуміти, що оскільки цей страх безпідставний, то з ним можна і треба боротися і побороти.

Головне завдання на цьому шляху – знизити суб’єктивну значимість виступу. Треба собі сказати: життя не припиниться після виступу, ніщо мені не загрожує.

Розділимо методи подолання страху публічних виступів на тактичні і стратегічні. Спочатку про тактичні методи.

Часто можна почути від недосвідчених ораторів, що зменшити хвилювання перед виступом можна за допомогою алкоголю. Це хибний шлях! Хоча в літературі іноді можна знайти пораду випити келих вина під час винаходження ідей, формування змісту виступу для того, щоб створити творчу атмосферу, розбудити фантазію. Але безпосередньо перед виступом цього робити не можна: отримаєте зворотний ефект – пригніченість, в’ялість і язика, і думок. Те саме стосується і заспокійливих лікарських засобів, вони погіршують реакцію, уповільнюють темп мовлення. До речі, вживання за добу до виступу алкоголю чи заспокійливого викликає, як правило, сухість в роті. Це ще одна відповідь на запитання “Пити чи не пити?”.

Тому залишаються засоби з групи “Сам собі психотерапевт”.

Найвідоміший метод – фізична активність. Страх сковує тіло людини. Тому перед виступом спробуйте “розім’ятися”, щоб зняти скутість тіла: зробіть присідання, активні рухи руками, заряджайте себе, сильно потираючи долоні (це і фізична, і психологічна вправа, так робить людина, якій не терпиться приступити до справи). Розминайте кисті рук і пальці, існують дослідження, що це не лише знизить хвилювання, а й активізує мовленнєвий апарат.

Тренери з ораторського мистецтва радять перед виступом порухати вперед-назад 20 разів щелепами (це спричиняє подразнення корінців блукаючого нерву і викид речовини, що нейтралізує дію адреналіну). Або ж позіхайте, смачно, з насолодою, широко відкриваючи рота – і страх зменшите, і дикцію покращите.

Коли ми хвилюємося, то починаємо швидко і поверхнево дихати. Тому станьте рівно, розправте плечі, підніміть голову (поза переможця “диктує” відповідні емоції) і зробіть спокійно і повільно 20 глибоких вдихів і видихів животом (про дихання ще піде мова далі).

Вибирайте, те, що вам підходить. Тільки не перестарайтеся, щоб не виглядати сонним, в’ялим. Залиште певну дозу адреналіну, щоб надихнути слухачів. Придумайте для себе надихаюче гасло (“Вперед!”, “Я це зроблю!”, “Я сказав!” – використовуючи слова Гліба Жиглова, використовуйте і його жест або інші надихаючі жести). Не обов’язково промовляти вголос, можна й подумки – результат буде однаковим.

Спробуйте різноманітні вправи-візуалізації. Наприклад, “Заземлення”: уявіть, що ваш страх проходить по тілу, спускається в ноги, і далі – в землю. Або уявіть, що ви зусиллям волі можете виштовхнути страх з середини себе назовні і зменшити в розмірах, в деталях уявіть, як швидко і кумедно він зменшується і вже поміщається у вас на долоні, ви можете стиснути долоню, а потім дмухнувши, розвіяти його. Або “виштовхніть” весь адреналін на поверхню тіла і “струсіть“ його з себе. Придумуйте свої картини-візуалізації.

Можна зосередитись на слухачах. Д. Карнегі, наприклад, радить уявляти себе кредитором слухачів, які зібралися, щоб просити вас уклінно про відстрочку виплати боргу. Спробуйте вправу “Хто в клітці?”, суть якої в тому, щоб поміняти акценти: не глядачі прийдуть на вас дивитись, а ви йдете дивитись, як вони будуть себе вести. Можете уявити собі слухачів хоч живими зайчиками, хоч іграшковими ведмедиками. Важливо здійснювати самоаналіз після кожного свого виступу, робити “витяг уроків”. Кожну свою промову аналізуйте: чи був страх, чому він з’явився, чи заважав він у виступі, чому він завадив? Але не захоплюйтесь критикою. Не ставте на собі тавро “Я безнадійний(а)”. Концентруйтесь на своїх ораторських успіхах – це ще один метод подолання страху трибуни.

Але все ж найважливіший метод подолання страху – це ґрунтовна підготовка до виступу.

Оригінальну аналогію наводить російський ритор-тренер Р. Гандапас. Він згадує, що чоловіки перед побаченням більше хвилюються, ніж жінки, тому що чоловіки ніколи не знають, чим закінчиться побачення, а жінки завжди це знають. Індекс непередбачуваності, а відтак хвилювання чоловік може знизити ретельною підготовкою до побачення (телефон працює, гроші на телефонному рахунку є, ресторан добре знайомий, дірок на шкарпетках немає і таке інше). Те саме у красномовстві. Якісна підготовка до виступу знімає важливу причину страху – непередбачуваність риторичної ситуації.

Максимально зосередьтесь на меті. Подумайте, чому досягнення мети важливе особисто для вас. Не думайте про те, щоб сподобатися слухачам. Проаналізуйте свою майбутню аудиторію. Хто вони, скільки їх буде, який їх рівень знань, чого вони хочуть, що вам від них потрібно. Створіть гарну промову. Чим більше працюєте над промовою, тим більшає бажання виступати. Якщо ви знали про виступ за місяць, а писати промову почали увечері перед виступом – хвилювання зашкалить, бо промова ваша, швидше за все, вийде недолугою. Репетируйте промову. Записуйте текст на папері, перечитуйте його перед дзеркалом, нехай він лежить перед вами під час виступу, навіть якщо ви в нього не заглянете. Матеріалів з теми виступу опрацюйте значно більше, ніж використаєте. Продумайте відповіді на ймовірні запитання.

Перевірте залу, де будете виступати. Походіть по ній, послухайте, як звучить в ній ваш голос. Перевірте, чи є трибуна, чи вона не зависока. Улюблений прийом автора цих рядків – прийти на зустріч не останньою, коли зал повністю заповнений (тоді, справді, може виникнути аудиторний шок), а завчасно, щоб зустріти слухачів, трохи поговорити з тими, хто прийшов раніше, змініти щось в залі (пересунути стільці, увімкнути світло, відчинити вікно). Ці прості дії навіюють відчуття (як самому оратору, так і слухачам!), що саме ви “господар у цій хаті”, ви керуєте ситуацією. Як наслідок, ваш страх розвіюється.

Отже, маємо три напрями подолання страху трибуни. По-перше, ретельна підготовка. По-друге, правильне сприйняття себе. По-третє, правильне сприйняття ситуації. Сприймайте виступ як гру, яку можна як виграти, так і програти, але нехай вас захоплює сам процес гри.
Голос оратора

Голос оратора – це не просто інструмент, з допомогою якого оратор передає повідомлення слухачам. Існує твердження, приблизно 40% інформації не засвоюється, якщо інтонація “не та”.

Дух оратора, переконаність в правоті своїх слів, і навпаки, невпевненість, слабкодухість, сумніви – все це засвідчує голос оратора.

Отож голос або сприяє виступу свого володаря, і усій його кар’єрі загалом, або може зіпсувати і те, й інше. З цього виходить, що кожна людина, чия професія пов’язана з мовленням, повинна знати свій голос, його сильні й слабкі сторони, знати шляхи розвитку голосу й робити це. Як стверджує Л. Браун [12], відомий у США іміджмейкер, фахівець з постановки голосу, не важливо, який голос у вас від народження, завдяки практиці ви зможете отримати такий голос, на який заслуговують ваша професійна майстерність і ваша яскрава індивідуальність. Кожна людина наділена голосом, який може бути сильним, рухливим, гнучким, звучним і мати широкий діапазон. Для цього його треба “виховати”, “поставити”, тобто розвинути й зміцнити [42].

Але покладати надії лише на технічні вправи з розвитку голосу марно. Ви не можете в процесі голосового тренінгу “придбати” собі якийсь новий, “правильний” голос. Правильного голосу не існує. Голос – це характер, це особистість. Богатство голосу – це багатство почуттів та думок мовця. Якщо особистість духовно та інтелектуально багата, тоді техніка допоможе. К. Лінклейтер рекомендує пам’ятати в роботі з голосом два основних правила: 1) неясне мислення – суттєва перешкода до чистоти артикуляції; 2) пригамування емоцій – не менш суттєва перешкода до свободи голосу [38].

Інформація для роздумів. Існують теорії взаємозв’язку сили духу й голосу: розвиваючи голос – ми розвиваємо свою духовну енергію. Так, наприклад, в індійській системі чакр Вішуддха-чакра, центр якої знаходиться на шиї, у V-подібній западині, безпосередньо пов'язана з функціями мовлення й спілкування. Вона відповідає за якість нашого голосу, а через нього (!) - за ясність мовлення, свободу та якість словотворчості та свободу жестикуляції. Розкрита горлова чакра дозволяє людині почуватися вільно, самостійно і незалежно від інших, мати правильне уявлення про себе, дає гармонію почуттів та розуму, здатність продукувати ідеї та виражати їх у словах. Закрита чакра породжує труднощі із самовираженням та самооцінкою, страх висловлюватися щиро, спричиняє скутість тіла, невиразне мовлення, унеможливлює ясність та глибину мислення. На східні духовно-тілесні практики опирається теорія про сім зон хронічного напруження Вільгельма Райха, засновника тілесно-орієнтованої психотерапії. Все, що пов’язано з голосом, належить до горлової зони хронічного напруження. Як з’являється горловий блок? Як правило, в дитинстві через заборони на звучання: “Не можна кричати, бабай забере!”, “Закрий рот!“, “Перестань голосно говорити, на тебе всі дивляться!”. Тіло дитини інстинктивно блокує “небезпечні” імпульси. Людина не відчуває цих затисків, тому що звикає до них. Але саме звідси корені багатьох проблем з голосом, мовленням. Вважається, що, горловий центр також блокується від постійної брехні та негативних думок. Відповідно правдиві, позитивні, світлі думки знімають блоки, звільняють голос і мовлення. До речі, мантра “САТ-НАМ”, яку співають для «розкриття» Вішуддха-чакри перекладається «моє ім’я - правда». Для гармонізації горлового центру можна застосовувати (з користю для здоров’я, зокрема щитоподібної залози) фізичні практики Хатха-йоги. А саме такі асани: Сарвангасана – поза свічі, знайома усім зі шкільних уроків фізкультури ″берізка″ (стійка на плечах, ноги підняті вертикально вверх), Матсиасана – поза риби (сидячи на підлозі прогнутися назад і впертися верхівкою голови в коврик), халасана – поза плуга (з положення лежачи прямі ноги піднімаються вверх й потім опускаються на підлогу за головою). Розвивати горловий центр можна за допомогою музики, співу, багатого на високі тони, вправ для голосу та дихання.

Робота з голосом починається з правильного дихання. Публічне мовлення потребує великої кількості повітря, правильної витрати й добору повітря, тому для оратора недостатньо звичайного фізіологічного дихання. На початковій стадії в оволодінні мовленнєвим диханням беруть участь воля й свідомість, що спрямовані на виконання потрібного дихального завдання. Таке довільне мовленнєве дихання, що досягається шляхом тренування, поступово стає мимовільним та організованим [42].

В роботі над мовленнєвим диханням існує два основних підходи: 1) головне – це уміння вимовляти якнайбільше слів на одному видиху, тому що часті добори повітря роблять інтонацію рвучкою; 2) вправляння у довгих видихах – помилковий шлях: наприкінці довгої фрази голос стає слабким і нерівним; часті непомітні добори повітря дозволяють вільно користуватися голосом, тому необхідно виховувати частий подих. Гадаємо, що до тренування голосу слід підходити з обох боків: і те, й інше стане у нагоді в ораторському мистецтві.

Основою фонаційного (мовленнєвого) дихання оратора прийнято вважати діафрагмально-реберне дихання (діафрагма – м’яз, що розділяє грудну та черевну порожнини, головний м’яз вдиху). Є думка, що грудне дихання властиве жінкам, черевне – чоловікам. Це не завжди так. Проведіть елементарну діагностику дихання: зробіть глибокий вдих, і прослідкуйте, чим ви дихаєте: грудною клітиною чи животом? Повне чи диафрагмально-реберне дихання властиве людям фізично здоровим, з правильною поставою (положення голови й спини).

Тому перша рекомендація, щоб призвичаїтися до правильного фонаційного дихання – тримайте поставу. Сис­тематичний контроль за своєю поставою (корекція постави) допомагає засвоїти в корот­кий термін повне дихання [64].

Пам’ятаєте урок, який давала головній героїні “Службового роману” її секретарка: “Ззаду - в себе, спереду – в себе: все в себе. Зверху – все вільно”. Дуже правильна рекомендація не лише для того, щоб привернути до себе увагу протилежної статі. Це є класична постава оратора. Спробуймо розібратися, чому. Проексперементуйте: напружте м’язи сідниць. Що відчуваєте в інших частинах тіла? Спина мимохіть випрямилася? Низ живота підтягнувся? Плечі відкинулися трохи назад? Голова тримається прямо? Тоді все правильно. Це і є правильна постава, можна робити вдих (діафрагмою). Зробіть паузу для зміцнення черевного пресу – він створює “опору звука” (це такий фізіологічний ефект, за якого діафрагма знаходиться в тонічому напруженні впрадож всього мовленнєвого акту [67]). Робіть під тиском повільний видих через вузьку щилину між губами. Подумки рахуйте (до 10-15), промовляйте літери алфавіту чи якийсь текст (ми поділяємо позицію представників російської школи сценічного мовлення [64, 67], що для розвитку голосу необхідне тренування дихання зі звуком чи внутрішнім, “про себе” читанням, а також з рухом.

Перерахуємо переваги діафрагмально-реберного дихання.

Застосовуючи діафрагмально-реберне дихання оратор повноцінно забезпечує повітрям голосовий апарат; отримує контроль над видихом: в запасі завжди є повітря, добір повітря відбувається легко й швидко, а головне непомітно: діафрагмальне дихання, на відміну від поверхневого грудного, “безшумне”. Перебору повітря теж не відбудеться.

У бойових мистецтвах практикують діафрагмально-реберне дихання, аби руки були вільні: не скуті, не напружені, те саме й у красномовстві. Коли оратор дихає грудьми плечі здіймаються, уся верхня частина тіла затискається, відповідно затискаються голосові зв’язки, погіршується якість звучання голосу, м’язова скутість заважає правильній артикуляції; ще один наслідок – скутість жестикуляції. Діафрагмально-реберне дихання забезпечує свободу голосу й тіла.

Красивий голос – це резонуючий, вібруючий голос. Діафрагмально-реберне дихання створює гарний резонанс, створює фундамент для гнучкості, гучності і польотності голосу. Правильне дихання мовця забезпечує йому рівновагу тіла й спокій. Нарешті, правильне мовленнєве дихання забезпечує вповні мозок киснем – думати оратору теж не завадить. Тут постає запитання: дихати треба через ніс чи через рот? В літературі можна знайти різні рекомендації. “Дихати лише через рот, а не через ніс” [34]. Дихати треба лише через ніс – кажуть представники російської школи сценічного мовлення [64, 67]. Ми погоджуємося, що у тренувальних дихальних вправах слід дихати через ніс. Виховання навичок носового дихання готує артикуляційно-резонаторну систему мовця до правильного звучання голосу. Під час виступу носовим диханням оратор може скористаєтися лише на початку виступу й на великих паузах, на малих паузах оратору доведеться підхоплювати повітря і через рот, це відбувається швидко, повно й безшумно. Але при цьому в тренувальних вправах має бути вихований носовий вдих.



Інформація для роздумів. При виключенні носового дихання порушується газообмін у легенях (кількість кисню в крові зменшується на 25-30%). Постійне дихання через рот порушує вентиляцію середнього вуха, яке сполучається з носоглоткою, і може порушити слух. Постійне дихання через рот веде до того, що в носовій порожнині та порожнині черепа спостерігаються застійні явища й може підвищитися внутрішньочерепний тиск. Часте виключення носового дихання викликає хронічний нежить, гайморит, головні болі тощо.

Звертаємо вашу увагу на таке важливе зауваження: головне, чого треба прагнути в роботі над диханням, – це щоб дихання дихало саме. Необхідно навчитись дихати без зусиль [27].



Вправа з практики йоги на розвиток дихання: Виберіть зручну позу (можна для початку лежачи, потім сидячи). Покладіть одну руку на живіт, а другу на груди, щоб контролювати виконання вправи. Глибокий повільний вдих через ніс: наповнюємо повітрям живіт, він випинається вперед; далі розширюємо в усі сторони грудну клітину, потім ключичний відділ; має з’явитися відчуття, що ви наповнилися повітрям від черева до горла. Потім видих у зворотному порядку: видихаємо повітря із ключичного відділу, потім грудей, наприкінці звільняємо живіт, злегка втягуючи його в себе. Виконуючи вправу, зробіть 5-7 підходів. Далі ускладніть собі завдання: 1) те саме дихання, але із затримкою на 3-4 секунди на вдиху й видиху; 2) на видиху плавно, без ривків рахуйте: 1,2,3,4…до 15-20.

Важлива вимога до публічного мовлення – чіткість артикуляції (вимовляння звуків мови). Дуже часто можна зустріти мовців з “лінивими”, “неохайними” органами мовлення (рот, як треба, не відкривається, а артикуляція потребує простору; нижня щелепа, язик, губи активно не рухаються, в’ялі; “в роті каша”; закінчення слів з’їдаються). Такому оратору слухачі одразу виставлять червону картку. Оратор має бути почутим, і слухачі не повинні докладати до цього зусилля. Для розвитку артикуляційної чіткості застосовуйте артикуляційну гімнастику [див. 12, 27, 42, 64].

Розвивати чіткість артикуляції можна за допомогою скоромовок. У скоромовках головне – чітко промовляти кожен звук, не ковтати його, як ми часто робимо, говорячи швидко. Промовляйте скоромовки акцентовано, перебільшено чітко, примушуючи активно працювати усі органі мовлення. Добре практикуватися в скоромовках у діалозі з партнером: один говорить свою скоромовку, вкладаючи в неї певний підтекст, другий відповідає скоромовкою, вкладаючи в неї свій підтекст, що є відповіддю й продовженням “розмови”. Треба запам’ятати головне: ми тренуємося в скоромовках не для того, щоб навчитися швидко говорити. Багато людей і так “скоромовлять”, що звук у них наскакує на звук, слова обганяють одне одного.

Кілька скоромовок у ваш риторичний портфель. Був собі Карпо Карпович Полікарпович та розполукарпився на маленьких полукарпенят. Наш паламар усіх паламарів перепаламарив, перевипаламарив, нашого паламаря жодний паламар не перепаламарить, не перевипаламарить. Стоїть піп на копі, копа під попом, піп під ковпаком. Юра ловить рибку ловко, скоро мовить скоромовку : виринає рибка близько, розсипає срібні бризки. Привабливі люди приваблюють привабливих, непривабливі люди не приваблюють нікого.

Для розвитку артикуляційної чіткості практикуйте читання в голос будь-яких текстів (книг, журналів, газет), слідкуючи за активністю органів мовлення. Читайте художні тексти, це багата практика у емоційній виразності мовлення. Читаючи, фіксуйте інтонації радості, теплоти, гніву, стурбованості, співчуття, суму тощо. Але уникайте театральності, штучності. Оратор повинен вміти передавати свої справжні почуття слухачам. Замисліться над зауваженням К. Станіславького “Хиби дикції виправляються не в мові, а в уяві”. Читайте вголос поезію: ритми поетичних текстів виховують ритми дихання, збуджують нервову систему, активізують інтелектуальну діяльність. “Ритмічне переживання спричиняє активний робочий стан всього організму людини, в тому числі й голосового апарату” [56].

Слушну пораду щодо артикуляції дає Л. Браун: уникайте манірної артикуляції, надто правильна вимова дратує, тому що звуки виходять помпезними, холодними й нудними.

Темпоритм (швидкість мовлення в цілому, швидкість вимовляння окремих слів, паузи) – ще одна важлива ознака мовлення. Практика показує, що студенти частіш говорять швидко, швидко промовляють слова, не відчуваючи повновагості, звучності, широти, округлості, чіткості голосних та приголосних звуків (ймовірно, швидкий темп життя диктує швидкість мовлення). У такій ситуації слід посилити роботу над артикуляцією, що дасть певне уповільнення темпоритму.

Слід звернути увагу, що страх публічного виступу також пришвидшує темп мовлення оратора. Коли тебе сковує страх, тут уже не до логічних та психологічних пауз. А саме вони несуть основне змістове навантаження промови. Паузи привертають увагу до подальшого слова чи фрази, дають слухачам можливість осмислити сказане, дають можливість мовцю взяти дихання, подумати, що говорити далі. Якщо вам важко робити паузи, вправляйтесь в них, зробивши позначки у тексті промови (/ – коротка пауза, // – довга пауза), підкреслюйте слова, які треба виділити логічним наголосом.

Важко дати відповідь на запитання “Скільки слів на хвилину треба промовляти?” Це може бути й 100 слів на хвилину, а може й 170, більшість фахівців у своїх порадах дотримується діапазону 120-150 слів на хвилину. Темпоритм залежить від багатьох обставин. Зміст диктує темпоритм. “Доленосне” повідомлення промовляється уповільнено, а щоб передати швидку зміну подій у розповіді, ви будете пришвидшувати темпоритм. Головну думку, ключові слова промовляйте уповільнено, обов’язково виділяйте їх паузами.

Гучність “регулюється” величиною аудиторії. У камерній риторичній ситуації й сила голосу має бути обмеженою, вас почують, а занадто гучний голос у такій ситуації сприйметься як агресивний. У великому приміщенні з великою кількістю слухачів, ваш голос має охопити весь зал. Але й тут не потрібно переходити на крик. Чутність не залежить від гучності. Важливою умовою чутності голосу є його польотність, тобто вміння послати голос на відстань. Для тренування польотності уявіть свій голос м’ячем і м’яко “кидайте” його, уявляючи траєкторію польоту (ваш “м’яч” має долетіти до протилежної стіни аудиторії). Задіюйте у цій вправі руки і все тіло: уявіть м’яч в руці, зробіть разом зі звучанням кидок уявного м’яча. Але тренуючись, не забувайте головного, силою вашого голосу має керувати сила ваших переконань і почуттів.

Діапазон голосу оратора має охоплювати мінімум октаву, чотири звуки вище й чотири звуки нижче “середини” вашого голосу, це убезпечить голос від монотонності. Запам’ятайте: змінюючи, де потрібно силу й висоту голосу, не забувайте, що голос має залишатись вашим власним. Не говоріть чужим голосом!

Протестуйте свій голос за характеристиками Л. Браун, щоб знати над чим вам потрібно працювати. Характеристики гарного голосу: приємний, вібруючий, спокійний, добре модульований, низького тембру, довірчий, теплий, мелодійний, турботливий, впевнений, дружній, виразний, природний, багатий, звучний, доброзичливий. Характеристики поганого голосу: гугнявий, різкий або скрипучий, хриплий, високого тембру або пронизливий, плаксивий, з задишкою, боязкий, уривчастий, занадто гучний, занадто тихий, нечутний, безбарвний, помпезний, саркастичний тон, невпевнений, монотонний, напружений, слабкий, нудний.

Кілька вправ для голосу від Філіппа-Ніколя Мело, французького професора вокалу, автора курсу «Знайти свій голос».

1. Робіть зарядку для обличчя. Вимовляєте склади “кью-ікс”: на “кью” губи округляються, а “ікс” вимовляється із широкою посмішкою. Повторюйте вправу 30 разів.

2. 5-10 хвилин на день голосно читайте який-небудь текст, але без приголосних звуків. Так, фраза “П'ять вправ, щоб полюбити свій голос” буде звучати як “а а о о у и и і о”. Приголосні діють як трамплін, змушуючи голосні звуки вібрувати. Перечитайте той же уривок тексту, цього разу чеканячи приголосні. Голос знайде інтенсивність вібрації й звучання, при цьому ви не будете стомлюватися, а розуміти вас стануть краще.

3. Стоячи босоніж, спокійно дихайте, надуваючи живіт при кожному вдиху. Повільно переносьте вагу тіла з п'ят на носки і назад. Продовжуйте із закритими очима. Якщо ваша енергія занадто сконцентрована в зоні голови, ви заточуватиметеся. Перестаньте контролювати себе й зосередьтеся на стопах. Ця вправа допоможе вам краще розподіляти енергію. Ви краще «обживетеся» у своєму тілі, і тембр голосу стане багатшим.


На останок важливе зауваження М. Бахтіна. Голос оратора, його інтонація не можуть“жити” окремо від аудиторії, бо визначаються нею. Інтонація має відповідати умовам риторичної ситуації, народжується з єдності оратора та слухачів в оцінках предмета мовлення. Через це інтонація, як і аргументація, є способом “попадання” в дану аудиторію, в систему її цінностей, що дозволяє оратору бути зрозумілим для слухачів, бути переконливим.
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка