Навчальний посібник Вінниця внту 2015 (075) ббк 88я73



Сторінка3/9
Дата конвертації15.04.2016
Розмір1.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Ф. Кузін, узагальнюючи досвід психологічно правильного вислуховування співрозмовника, рекомендує дотримуватися таких правил [33].



  • Слухаючи, частіше усміхайтеся, кивайте головою, дивіться співрозмовнику в очі і весь час піддакуйте.

 Якомога частіше задавайте запитання і постійно уточнюйте, переконуйтесь, що ви точно зрозуміли співрозмовника, звертаючись до нього зі словами: “Ви хочете сказати, що…”, чи “Правильно я вас зрозумів, що…”.

 Слухаючи, прагніть зрозуміти, а не вишуковувати неточності або помилки того, хто говорить, ніколи не давайте оцінок почутому, нехай співрозмовник виговориться до кінця.

 Прагніть співпереживати із співрозмовником, дивіться на речі його очима, спробувавши стати на його місце.

 В процесі слухання будьте уважні і не втрачайте тему бесіди, не відволікайтеся на специфічні особливості того, хто говорить, думайте тільки про те, що він говорить.

 Якщо співрозмовник вам неприємний, то прагніть стримувати свої емоції, віддавшись почуттю роздратування або гніву ви не все зрозумієте або надасте словам неправильного значення.

 Будьте терплячі, не переривайте співрозмовника, не дивіться на годинник, не робіть нетерплячих жестів, не проглядайте свої папери, тобто не робіть того, що свідчить про вашу неповагу або байдужість до співрозмовника.

 Завжди уважно вислуховуйте все те, що вам хоче повідомити співрозмовник, – це не тільки знак уваги до нього, а й професійна необхідність у сфері бізнесу.

Завдання останньої стадії ділової бесіди – прийняття рішень і завершення – такі:



  • досягнути основної чи альтернативної мети;

  • створити сприятливу атмосферу для продовження контактів у подальшому;

  • стимулювання співрозмовника до дії.

До прийняття рішення слід переходити одразу, коли відчули, що переконали співрозмовника. Але тут треба пам’ятати, що пряме прискорення прийняття рішення часто закінчується відповідно: “Мені треба ще подумати, порадитись”. І в 50 % випадків після такої відповіді ви почуєте остаточне “Ні”. Більшість людей відчуває несвідомий супротив, коли потрібно сказати “Я приймаю рішення”. Якщо перед вами такий співрозмовник, застосуйте техніку непрямого прискорення прийняття рішення (“А якщо…”, “Уявімо, що…”, “Якби…, то чи…”) або поетапного прийняття рішення (прийняття попередніх, часткових рішень).

Ще кілька порад у такій ситуації:



  • завжди майте в запасі ще один сильний аргумент, коли побачите невпевненість співрозмовника під час прийняття рішення;

  • не проявляйте невпевненості;

  • не відступайте, поки співрозмовник кілька разів не скаже твердо “ні”;

  • як тільки рішення прийняте, привітайте співрозмовника з цим;

  • уникайте різких поворотів у бесіді [39].

Після закінчення ділової бесіди слід відзначити її позитивні і негативні моменти. Це важливо для удосконалення вміння спілкуватися, взаємодіяти з іншими людьми.

Схема аналізу бесіди може бути така.



  • Яка тема і мета бесіди?

  • Чи вдалося на початку бесіди створити гарну атмосферу, встановити психологічний контакт?

  • Чи аргументовано було викладено позиції?

  • Як були спростовані помилкові судження, зауваження?

  • Чи відмовляються співрозмовники від своїх суджень, якщо аргументація опонента виявилася більш переконливою?

  • Хто робив узагальнювальний висновок?

  • Які рішення прийняті?

  • Хто зі співрозмовників був більш впевнений в собі?

  • Чи вистачило співрозмовникам професійних знань?

  • Чи легко впоралися співрозмовники з професійними зауваженнями один одного?

  • Чи потребує удосконалення стиль висловлювання, спосіб переконання співрозмовників?

Основні поняття і ключові слова: ділова бесіда (розмова), інтерв’ю, задачі ділової бесіди, принципи ділової бесіди, етапи ділової бесіди, прийоми початку ділової бесіди, закони формування та передачі інформації, структура ділової бесіди.
2.4 Особливості бесід по телефону

У діловій практиці важко обійтися без телефону. Ділові люди витрачають на телефонні переговори від чотирьох до двадцяти п’яти відсотків свого робочого часу. Завдяки телефону підвищується оперативність вирішення величезної кількості питань, відпадає необхідність надсилати листи, телеграми або їхати до іншої установи, на підприємство чи фірму. Телефонний зв’язок забезпечує двосторонній безперервний обмін інформацією на будь-якій відстані. По телефону проводяться переговори, віддаються розпорядження, висловлюються прохання, надаються консультації, наводяться довідки і часто першим кроком на шляху укладення договору є саме телефонна розмова.

При ефективному використанні телефон стає найважливішим компонентом створення іміджу фірми. Саме від прийому, який буде виказаний потенційному партнеру на іншому кінці дроту, від того, як складеться попередня розмо­ва, багато в чому залежить чи не стане він останнім. Від уміння співробітників фірми вести телефонні переговори кінець кінцем залежить її репутація, а також розмах її ділових операцій.

В той же час постійне використання телефонного зв’язку веде до того, що частішають помилки, які коштують бізнесу досить дорого. Крім того, телефон, будучи одним з ефектив­них засобів економії часу бізнесмена, є одним з найпоширеніших “поглиначів” його робочого часу. Звідси висновок: знання телефонного етикету і раціональних правил телефонного спілкування необхідне кожній діловій людині.



Фахівці рекомендують дотримуватися таких правил телефонної розмови [39].
Коли телефонують вам

  • Не ігноруйте телефонні дзвінки – раптом телефонує партнер із цікавою пропозицією.

  • Знімати слухавку краще всього після другого дзвінка. Якщо у вас відвідувач, вам вистачить часу закінчити фразу і, сказавши співрозмовнику “Вибачте”, зняти слухавку.

  • В діловому спілкуванні слід відмовитися від нейтральних “Слухаю”, “Так”, “Алло” оскільки вони не несуть інформації про те, хто саме зняв слухавку і в якій організації або фірмі. Потрібно завжди привітатися, представити фірму і назвати своє прізви­ще.

  • Якщо секретар з’єднує з начальником, то начальник ніко­ли не повинен, знявши слухавку, говорити “Так”, “Алло”. Це невиховано. Потрібно, знявши слухавку, сказати: “Я Вас слухаю”, “Слухаю Вас”, “Слухаю”.

  • В розмові з клієнтом вживайте такі фрази: “Чим я можу допомогти Вам?”, “Чим я можу бути Вам корисним?” Це створює атмосферу довіри і допомагає краще зрозуміти співрозмовника.

  • Якщо телефонують у той момент, коли ви розмовляєте з відвідувачем, то попросіть вибачення перед ним і потім зніміть слухавку. Відповідаючи абоненту, повідомте, що в даний момент розмовляєте з відвідувачем, і домовтеся зв’язатися пізніше. Переривати бесіду з гостем або клієнтом розмовами по телефону неввічливо. А відклавши телефонну розмову, ви продемонструєте відвідувачу, що ставитеся до нього з великою повагою, він відчує себе зобов’язаним вам.

  • Якщо телефонний дзвінок лунає в той момент, коли ви го­ворите по іншому телефону, то зніміть слухавку і попросіть абонента зачекати, пояснивши, що ви ведете бесіду з іншим абонентом, і запитайте у нового співроз­мовника, чи почекає він закінчення розмови або його більше влаштує, якщо ви зателефонуєте через якийсь час.

  • Якщо ви не хочете переривати важливу телефонну розмо­ву, то можна підкреслити це такою фразою: “Це дзвонить другий телефон, але я не хотів би переривати нашу розмову. Будь ласка, не турбуйтеся, я попрошу зателефонувати мені пізніше”.

  • Якщо ви розмовляєте по телефону вдома і у цей момент лунає дзвінок в двері, відкрити які, окрім вас, нікому, поясніть ситуацію і пообіцяйте передзвонити через декілька хвилин. Але не забудьте виконати обіцянку!

  • Якщо абонент просить запросити до телефону співробітника, який в даний момент не може взяти трубку, за­питайте у того, хто телефонував, чи може він почекати.

  • Під час ділової розмови не допустимо що-небудь жувати або пити.

  • Якщо хтось з партнерів телефонує вам додому і слухавку піднімає один з членів сім’ї, можна попросити останнього, щоб вам зателефонували в офіс. Не слід телефонувати після деся­тої вечора.

  • Якщо вам зателефонували в той момент, коли у вашому кабінеті знаходяться колеги, ви можете у ввічливій формі пояснити їм, що хотіли б поговорити конфіденційно, запропонував­ши повернутися в свої кабінети, випити чашку кави. Після закінчення розмови запросіть колег знову.

  • При діловому спілкуванні по телефону стежте за інто­нацією, вимовою, гучністю, точніше підбирайте слова. Багатослівність шкодить не тільки іміджу, а й гаманцю. Будьте лаконічні, ввічливі і доброзичливі.

  • Якщо ви не можете одразу дати точну відповідь людині, яка вам зателефонувала, не бійтеся сказати: “Я зателефоную вам пізніше”. Зберіться з думками, підготуйте необхідні матеріали, подумайте, які додаткові питання можуть виникнути у абонента, коли ви повідомите йому цю інформацію. Перш ніж зателефонувати, перевірте, чи всі документи, записи з іме­нами і цифрами, що цікавлять абонента, у вас під рукою.

  • Якщо по телефону просять відсутнього на місці колегу, необхідно відповісти: “Його немає, буде тоді-то. Можливо, йому щось передати?”.

  • Коли до телефону просять вашого колегу, який сидить за сусіднім столом, ви можете відповісти на прохання: “Зараз” або “Одну хвилину”, після чого запросите товариша по службі до апарата, наприклад, “Зараз. Іване Івановичу, Вас!”

  • В окремих випадках при телефонному спілкуванні вико­ристовуються телефонограми, які, як правило, містять інформацію, котра за об’ємом не перевищує 50 слів. Обов’язковими реквізитами телефонограм є найменування установи (фірми) адресанта і адресата, реквізити “від кого” і “кому” з вказанням посади, прізвища, імені і по батькові посадовців, номер, дату і час передачі та прийому телефонограми, прізвища тих, хто пе­редав і прийняв телефонограму, номери телефонів, текст і підпис. Телефонограма повинна мати заголовок. Наприклад: “Про прибуття учасників конференції”.

  • Використовуйте у розмові фрази: “Чим я можу допомогти?”, “Чим я можу бути корисний?”.

  • У перші хвилини дайте змогу більше висловлюватися клієнтові.


Коли телефонуєте ви

  • Якщо телефонуєте ви, перш ніж це зробити в інше місто або солідним партнерам, корисно написати на аркуші паперу основні пункти майбутньої розмови, щоб хвилюючись або поспішаючи не упустити окремі важливі моменти.

  • Знявши слухавку, потрібно завжди сказати “Доброго ранку”, “Добрий день”, “Добрий вечір” і представити фірму, а також себе.

  • Якщо ви дзвоните другові, а до телефону підходить хтось інший, то слід сказати: “Здрастуйте. Вибачте за турботу. Це Володимир. Можна запросити до телефона Ігоря?”

  • Куди б ви не зателефонували, якщо це не пов’язано з робо­тою і офіційною установою, ніколи не потрібно питати: “А хто це говорить?”, “А хто його питає?”, “Навіщо він вам потрібен?” Людина, яка хоче представитися і сказати, з якого питання во­на телефонує, сама все повідомить.

  • Якщо ви телефонуєте своєму приятелю на роботу, слід поцікавитися, чи є у нього час вислухати вас з особистого питання. Може він у цей момент веде прийом співробітників або зайнятий терміновою роботою. Тим більше, якщо ваш друг посідає керівну посаду. Час таких людей зазвичай розписаний похвилинно.

  • Якщо ви берете номер телефону вашого знайомого, співробітника, підлеглого, ви обов’язково повинні запитати, в який час їм можна зателефонувати. У всіх людей різний розпо­рядок дня, різний ліміт часу. Тому одному можна телефонува­ти до одинадцятої вечора, іншому – тільки до дев’ятої вечора. Одному можна телефонувати з сьомої ранку, іншому – тільки з дев’ятої.

  • Якщо під час телефонної розмови на лінії відбувся збій і розмова перервалася, передзвонює той, хто тільки що телефонував.

  • Припустимо, ви зателефонували людині, яка попросила вас про це, але у момент дзвінка її не було на місці або не змогла підійти до телефону. В такій ситуації потрібно попросити пере­дати цій людині, що ви телефонували, і повідомити номер теле­фону, за яким з вами можна зв’язатися, а також – в який час.

  • Багато бізнесменів, закінчивши ділову частину розмови, розслабляються і заводять бесіду про погоду, спорт, політику або сімейне життя. Цілком можливо, що діловий партнер не проти поговорити на ці теми. Але все-таки обов’язково потрібно спершу довідатися, чи налаштований абонент про­довжувати розмову, чи є у нього для цього час і бажання.

  • При веденні ділової телефонної розмови необхідно дотри­муватися субординації. Тобто, старший за положенням ніколи не повинен чекати, а при рівному положенні чекає той, хто те­лефонує.

  • “Повислі дзвінки” – грубе порушення правил ділового етикету. Якщо змінилися обставини і ділова необхідність в дзвінку, про який ви домовлялися, відпала, все одно потрібно зателефонувати, вибачитися і повідомити, що питання вже вирішено.

  • Під час розмови записуйте найістотніші моменти. Зроби­ти конспект розмови і зберігати його в теці простіше, ніж три­мати в пам’яті. А головне – надійніше.

  • Не обговорюйте питання, які вас цікавлять, з некомпе­тентними людьми або людьми, які не наділені відповідними повноваженнями.

  • Якщо під час розмови було досягнуто згоди, потрібно як­найскоріше письмово підтвердити досягнуту домовленість. Крім протокольного аспекту, негайна відправка листа із запи­сом бесіди має і чисто практичне значення: усну угоду легко порушити, а не маючи на руках письмового підтвердження, важко, згодом, вимагати від партнера виконання взятих ним зо­бов’язань.

  • Не допускається по телефону: вітати людей старшого віку; висловлювати співчуття рідним померлої людини; запрошувати гостей на весілля; дякувати за подарунок; попереджати про свій візит.

Щоб про вашу фірму не склалося неправильне враження, Б. Можжевельніков радить уникати при телефонних роз­мовах таких виразів [40].

  • “Я не знаю”. Ніяка інша відповідь не може підірвати довір’я до вашої фірми так швидко і ґрунтовно. Перш за все, ваша робота полягає в тому, щоб усе знати. Саме тому ви займаєте своє місце. Якщо ж ви не в змозі дати відповідь вашому співрозмовнику, краще сказати: “Хороше питання... Дозволь­те, я уточню це для вас”.

  • “Ми не зможемо цього зробити”. Якщо це дійсно так, ваш потенційний клієнт звернеться до іншого, і, напевне, що його нова розмова складеться більш вдало. Замість відмови “з порогу” запропонуйте, наприклад, зачекати, перш ніж ви зро­зумієте, чим зможете виявитися корисним, і спробуйте знайти альтернативне рішення. Рекомендується завжди в першу чергу зосереджуватися на тому, що ви можете зробити, а не на зворотному.

  • “Ви повинні ...”. Серйозна помилка. Ваш клієнт нічого не повинен. Формулювання повинно бути набагато м’якшим: “Для вас має сенс ...” або “Краще всього було б ...”.

  • “Зачекайте секунду, я скоро повернуся”. Задумайтеся, ви хоч раз в житті встигали справитися зі своїми справами за “секунду”? Навряд чи. Скажіть вашому співрозмовнику щось більш схоже на правду: “Для того, щоб знайти потрібну інформацію, потрібно дві-три хвилини. Можете зачекати?”.

  • “Ні”, вимовлене на початку речення, мимоволі призво­дить до того, що шлях до позитивного вирішення проблеми ускладнюється. Універсальних рецептів, щоб позбутися “негативного ухилу”, немає. Кожну фразу, що містить незгоду зі співроз­мовником, слід ретельно обдумувати. Наприклад, для відмови клієнту, який вимагає грошового відшкодування за неякісний товар, підходить пояснення типу: “Ми не в змозі виплатити вам компенсацію, але з готовністю замінимо вашу покупку”.

Як правильно закінчувати розмову?

  • Першим кладе трубку той, хто телефонував. Чоловік, який телефонує жінці, чекає, коли жінка покладе трубку.

  • Якщо начальник зателефонував своєму підлеглому, підлеглий чекає, коли покладе трубку начальник.

  • Якщо співрозмовник занадто балакучий, потрібно ска­зати делікатно: “Я б хотів з вами поговорити довше, але, на жаль, у мене зараз термінова справа”.

Завершити телефонну розмову можна такими фразами [27].

  • Вибачте, я зараз зайнятий, чи можу я вам передзвонити?

  • Не хочу переривати вас, але мені зараз треба йти, інак­ше я спізнюся на нараду.

  • Дуже радий вас чути, але мені зараз необхідно піти.

  • Пробачте, підійшов час чергової зустрічі, мені час йти.

  • Дуже приємно з вами розмовляти, але мені треба зателефонувати ще в одне місце. Дозвольте, я зателефоную вам пізніше?

  • Я перервав переговори, коли ви зателефонували. Пробачте, мені треба їх продовжити.

  • Давайте обговоримо все через декілька днів.

  • Давайте ще раз поговоримо і оцінимо результат нашої розмови.

  • Я вам зателефоную в наступну середу.

  • Зателефонуйте, будь ласка, коли з’ясуєте ці питання.

Головними вимогами до те­лефонного спілкування є стислість і змістовність розмови.
Етикет стільникового зв’язку

Особливу увагу потрібно приділити етикету стільникового зв’язку. Не дивлячись на численні переваги використання мобільного зв’язку, в суспільстві виявляється все більше ознак негативного ставлення до стільникових телефонів.

Загальні правила етикету стільникового зв’язку ще не вироблені і, тим більше, не впроваджені. Але деякі великі оператори в Європі вже розпочали пропагандистські компанії із впровадження базових правил телефонного етикету.

Потребує обмеження використання стільникових телефонів в магазинах, ресторанах, в транспорті. Недопустимим є його використання в кінотеатрі, театрі, на концерті, під час навчального процесу. Особливу небезпеку складає розмова по телефону за кермом. Так, в Японії в 2000 р. близько половини аварій (557 випадків з 1351) відбулося через те, що водії намагалися відповісти на дзвінок, набирали номер (197 випадків) або розмовляли по телефону (187 випадків) [79].

В Україні введені нові пра­вила дорожнього руху, згідно з якими забороняється корис­тування мобільним телефоном за кермом, тримаючи його безпо­середньо у руці. Водії повинні використовувати пристрої hands-free. Хоча навіть з вільними руками телефон може відволікти водія від правильного оцінювання ситуації на дорозі.

Ще більш небезпечним є включений телефон в літаку. Відомі випадки вимушеної посадки літаків після зльоту, коли пасажири забували виключати телефон. З причини невиключеного мобільного телефона розбився під Цюрихом літак з 10 пасажирами на борту.

Правила поведінки в офісі, де люди звичні до частої зміни обставин і до того, що їх часто переривають, відрізняються від правил, прийнятих в спокійній, стриманій атмосфері вдома або в громадських місцях. Для дотримання етикету стільникового зв’язку обов’язково слід враховувати навко­лишнє оточення і керуватися здоровим глуздом.

Якщо використання стільникового телефону дратує оточуючих, необхідно знайти інше приміщення, щоб зробити дзвінок. Навряд чи у кого-небудь виникне бажання слухати ваші розмови за обідом, читанням книг або під час перегляду фільму, спектаклю тощо.

Особливе роздратування у оточуючих вас людей виклика­ють вхідні дзвінки. В цьому випадку можна порадити приглу­шити дзвінок або включити вібродзвінок (під час надходжен­ня вхідного виклику телефон не дзвонитиме, а тільки вібруватиме). Доцільною буде переадресація виклику на інший номер телефону або повне відключення стільникового телефону.

Знаходячись у приймальні або в кабінеті керівника, неко­ректно користуватися стільниковим телефоном. Якщо ви не хочете пропустити важливий для вас дзвінок, можна скориста­тися послугою переадресації повідомлень на персональний автовідповідач. Якщо оператор стільникового зв’язку такої послуги не надає, то краще вимкнути стільниковий телефон.

При користуванні стільниковим телефоном необхідно дотримуватися етичних норм. Ваш діловий партнер чекає від вас звичної манери спілкування – відповіді на вхідні дзвінки одразу або протягом декількох хвилин. Якщо цього не відбу­вається, то багато хто може сприйняти це мовчання як образу або зневагу. Телефонуючи, абоненти знають, що ваш телефон має функцію очікування і визначення номера. Тому виникає підозра, що, побачивши на дисплеї номер викликаючого абонента, ви ігноруєте дзвінок і не бажаєте спілкуватися з ним [39].

Деном Бріодом вироблені 10 золотих правил мобільного етикету [79].



  1. Не дратуйте ближнього балакучістю.

  2. “Кукарача” хай не буде дзвінком твоїм.

  3. Хай не буде почутим телефон твій в театрі.

  4. Не обтяжуй ремінь свій через міру.

  5. Хай відсохнуть руки у телефонуючого за рулем.

  6. Вуха твої хай не будуть зайняті без необхідності.

  7. Не підвищуй голосу свого з телефоном твоїм.

  8. Хай не будеш нероздільним з телефоном твоїм.

  9. Телефон твій хай не введе в спокусу ближніх твоїх.

  10. Хай не буде телефон твій поруч з хлібом твоїм.

Основні поняття і ключові слова: етикет телефонної розмови, етикет стільникового (мобільного) зв’язку.
2.5 Спілкування в електронному просторі

Комп’ютер суттєво збільшує можливість оперативного зв’язку та може працювати в системі електронної пошти. Електронна пошта (е-mail) – зручний спосіб швидкого та ефективного спілкування.

В Україні існують численні інтернет-мережі комунікаційного зв’язку, які працюють за різними міжнародними протоколами. Мережі можуть взаємодіяти між собою. Вони дозволяють передавати та отримувати різні повідомлення інформаційного або особистісного характеру, а також мати доступ до “Дошки оголошень” чи “Телеконференцій”, мережі новин про комерційні пропозиції, баз даних тощо.

Ділова людина, яка перебуває в дорозі, може приєднати свій персональний комп’ютер до мережі і вибрати необхідну їй інформацію із стаціонарного комп’ютера у власному офісі або отримати біржові котирування з “Дошки оголошень”.



Більшість правил етикету користувачів електронною поштою подібні до загальноприйнятих у діловому світі при звичайному листуванні. Але є ряд відмінностей або доповнень, які зумовлені, в основному, застосуванням нових технологій та способів передачі інформації. Враховуючи ці особливості, розроблено ряд правил використання електронної почти в ділових ситуаціях [50; 53]:

  • адреса вашої електронної пошти (e-mail) повинна відображати вашу посаду та коло занять;

  • якщо до комп’ютера мають доступ декілька осіб, треба налагодити систему паролів та ідентифікації користувача;

  • оскільки рівень таємничості електронної пошти досить низький, у своїй кореспонденції ніколи не вміщуйте конфіденційну інформацію – ви можете зашкодити собі та колегам;

  • використовуйте зручний для читання формат та шрифт (друкуйте в інтервалі "один"; між абзацами робіть інтервал "два"; користуйтесь лише звичайним шрифтом, оскільки курсив або інші виділення можуть викликати проблеми на деяких типах моніторів);

  • використовуйте адекватне, відповідне звертання до особи, якій направляєте лист;

  • пишіть коротко, чітко і зрозуміло;

  • у посланнях недоречно зловживати великими літерами, оскільки прийнято вважати, що у листуванні слова, написані у верхньому реєстрі з великої літери, є надзвичайно важливими;

  • уникайте жартів, які, у відсутності під час електронного спілкування жестів, тону голосу, можуть бути розцінені адресатом як образа;

  • уникайте у електронному спілкуванні скорочень та “смайликів” (smileys);

  • у випадку використання різного роду цитат необхідно правильно їх оформляти, виділяти та вказувати автора;

  • не надсилайте довгих додатків до ваших листів;

  • у разі надсилань повідомлень за кордон можуть виникати складності з іншими мовами, тому рекомендується писати послання латинськими літерами (Dobrogo ranky, vitayu);

  • завжди підписуйте свої електронні листи;

  • відсилаючи діловий електронний лист за необхідності вкажіть, коли ви очікуєте відповідь;

  • перш ніж відправити повідомлення, необхідно кілька разів його уважно прочитати;

  • правильно вказуйте адресу;

  • відповідь на електронний лист прийнято давати відразу після ознайомлення з ним, якщо ж певні умови перешкоджають цьому, необхідно відповідь надіслати протягом доби;

  • щоденно перевіряйте вашу ділову електронну пошту;

  • не читайте електронної пошти інших без відповідного дозволу;

  • не давайте чужої електронної адреси іншим особам без відповідного дозволу – це порушення службової етики;

  • якщо ви отримали неприємне повідомлення, яке вас обурило чи роздратувало, дайте відповідь на нього не зразу, а згодом, після ретельного обміркування;

  • виявом поганих манер та непрофесіоналізму є надсилання колегам та діловим партнерам спаму (“spam”);

  • не використовуйте електронну пошту для розсилання на випадкові адреси рекламних повідомлень;

  • не використовуйте жодних безплатних локальних мереж (як правило, службових) для приватного листування;

  • системний адміністратор повинен мати повний доступ до електронної пошти, тому користувачам необхідно це враховувати при листуванні;

  • системний адміністратор має право надсилати термінові повідомлення всім користувачам електронної пошти даного сервера (розсилання по всіх поштових скриньках), а звичайний користувач має право це робити лише з дозволу адміністратора.

Проведене компанією “Cідко комюнікейшнз” соціологічне опитування дало можливість визначити десять порушень правил етикету спілкування по електронній пошті, які користувачі Інтернету вважають найбільш неприємними. Відповіді розмістились у такому порядку [50].

  1. Переадресування дурного та вульгарного жарту.

  2. Детальна розповідь про особисту помилку.

  3. Написання всього тексту повідомлення великими буквами.

  4. Поширення пліток і чуток.

  5. Обговорення питань інтимного або особистого характеру.

  6. Висловлення критичних зауважень на адресу іншої особи.

  7. Скарги на роботу або власного начальника.

  8. Використання електронної пошти з метою уникнення важкої розмови один на один.

  9. Детальне обговорення власних або чужих хвороб чи проблем зі здоров’ям.

  10. Суперечки з друзями або родичами.

Таким чином, електронна пошта як новий вид зв’язку потребує нових методів спілкування, способу мислення та дії.

Основні поняття і ключові слова: Інтернет, комп’ютер, електронне спілкування, електронна пошта (e-mail), електронний лист, етикет електронної пошти.
2.6 Форми колективного обговорення проблем

Важливу роль у діловому житті людини відіграє колективне обговорення проблем. До форм колективного обговорення проблем відносяться:



  • нарада;

  • дискусія;

  • мозковий штурм;

Проаналізуємо дані форми колективного обговорення проблем.
Ділова нарада

Ділова нарада – найефективніша форма колективного обговорення питань і прийняття рішень. В цьому виді спілкування поєднуються різні жанри: ораторський монолог (слово ведучого, виступи учасників, доповіді); діалог (обмін інформацією), мозковий штурм, дискусія.

Залежно від задач, які мають бути вирішені на нараді, можна виділити такі типи: інформаційна нарада (обмінятися інформацією, скоординувати дії); нарада-інструктаж; проблемна нарада або “мозковий штурм” (колективний пошук ідей, вирішення проблем); нарада- конференція (навчання, підвищення кваліфікації співробітників).

Підготовку до наради фахівці рекомендують почати з визначення її необхідності. Цей складний вид спілкування слід використовувати, якщо немає альтернативи (наприклад, бесіда чи одноосібне вирішення питання).

Далі слід чітко сформулювати тему і мету наради, розробити порядок денний (коло проблем, питань). Має значення послідовність питань порядку денного. Психологи рекомендують найбільш складні, такі, що потребують ґрунтовного обговорення, опрацьовування, питання розглядати у другій третині наради, коли фізична і розумова працездатність колективу найвища. Термінові, поточні питання – на початку, найбільш “прості” або цікаві – в кінці наради.

Оптимальна кількість учасників наради 10-12 осіб, стверджує Іржі Томан [68], тому що, якщо людей менше – то менше і різних поглядів на проблему, користі від такої проблеми буде мало. Якщо кількість учасників більша ніж 16-18, то не всі зможуть взяти участь в обговоренні.

Слід визначити і якісний характер аудиторії. Як правило, на нараду запрошуються ті співробітники, посадові особи, які компетентні в питаннях, що будуть обговорюватися.

Найкращий час для наради, згідно з ергономічними дослідженнями, – 11 година середи чи четверга. Оптимальна тривалість спільної розумової діяльності великої кількості людей – 40–45 хвилин. Слід встановити регламент наради (до 7 хвилин на виступ).

Наради слід починати точно у встановлений час. Головуючий повинен зайняти своє місце за 3–4 хвилини до початку. На початку головуючий повинен запитати, чи немає у присутніх пропозицій, зауважень щодо змісту, регламенту, складу учасників наради. Керівник повинен сприяти, щоб виступили всі бажаючі. Особливу увагу слід приділити висловлюванням опонентів. Керівник повинен стимулювати викладення нових поглядів, підходів до вирішення проблем, висловлювання критичних зауважень. Найважливіше завдання голови – організувати і підтримувати полеміку, відвертий і доброзичливий обмін думками учасників наради.

Затверджуючи нараду голова може закликати всіх до виконання тих програм, завдань, які були прийняті в процесі обговорення; відмітити найбільш вдалі ідеї, виступи; подякувати всім за продуктивну роботу.
Дискусія

Дискусія – це публічний діалог, в процесі якого виявляються і протиставляються різні точки зору, позиції. Метою дискусії є вияв істинної думки, пошук правильного рішення. Дискусія є часто необхідним елементом ділової наради, тому менеджер, що їх проводить, повинен володіти технікою організації і проведення цієї форми спілкування.

Етапи підготовки і проведення дискусії.

Підготовчий етап складається з:



  1. Формування проблеми, мети;

  2. Збору інформації про предмет дискусії;

  3. Формулювання запитань;

  4. Оцінки аудиторії.

Слід обрати стратегію ведення дискусії з урахуванням індивідуальних особливостей дискутуючих.

Традиційно виділяють сильних і слабких учасників. Сильний учасник – впевнений в собі, добре знає предмет спору, має досвід полемічного спілкування, має авторитет. Слабкий учасник, відповідно, – недостатньо обізнаний у проблемі, нерішучий, недосвідчений у спілкуванні. За характером знань мовців поділяють на “лисиць” та “їжаків” (за байкою давньогрецького поета Архілоха: “Лисиця знає багато усяких речей, а їжак – одну, але велику”). Отже “лисиці” – широко обізнані мовці, але такі, що недостатньо глибоко розбираються в окремих питаннях, а “їжаки” – мовці, заглиблені в одну тему.

За манерою поведінки виділяють багато різних типів учасників дискусії: “агресор”, “всезнайка”, “марнослівний”, “мовчун”, “сором’язливий”, “незацікавлений”, “велика шишка”, “адвокат диявола” тощо.

Ставлення ведучого до різних типів мовців має бути диференційованим. “Сильному” слід ставити складні запитання; до “їжака” звертатися за роз’ясненнями; “сором’язливим”, “незацікавленим”, “мовчунам” – давати можливість висловитися в першу чергу, ставити нескладні запитання, підтримувати в них впевненість у своїх силах; “агресору”, який критикує всіх і все, одразу ставити запитання: “А що ви пропонуєте?”; “марнослівному” – тактовно нагадувати про регламент; з “великою шишкою” уникати прямої критики, застосовувати техніку “так, але”; “адвокату диявола”, який спеціально ставить запитання, що ведуть у глухий кут, блокує дискусію, слід переадресовувати його ж запитання, акцентувати увагу на провокативності його заяв.

Ведучий на початку дискусії оголошує тему, обґрунтовує її, виділяє предмет спору. Учасники дискусії мають чітко уявляти, що є пунктом розбіжностей. Сторони висувають аргументи і контраргументи щодо заявленої тези, ставлять запитання. Ведучий стимулює аудиторію висловлюватися, корегує, направляє дискусійний діалог, підкреслює спільність у висловлюваннях учасників.

Деякі правила ведення дискусії


  • Потрібно чітко розмежовувати питання, які є предметом дискусії і які не слід обговорювати.

  • Не допускати перетворення дискусії у з’ясування особистих стосунків.

  • Можна переконувати, але не можна принижувати опонентів.

  • Зберігати спокій і врівноваженість у спорі.

  • Критикувати без роздратування і злості, але й не вибачатися за критику, тому що це не ознака ввічливості, а вияв невпевненості у своїй правоті.

  • Програвати і перемагати гідно. При поразці не сердитися, і не бути розгубленим. При перемозі залишатися спокійним і скромним. Давати можливість опонентам “зберегти обличчя”.

На завершення дискусії ведучий характеризує стан питання, відзначає найбільш конструктивні, переконливі виступи, тактовну поведінку мовців, формує варіант погоджувальної позиції.
Мозковий штурм

Мозковий штурм – це метод колективного розв’язання проблеми, який забезпечується особливими прийомами. Мозковий штурм покликаний знайти якомога більше ідей, за допомогою яких можна вирішити дану проблему.

Засадничим правилом мозкового штурму є відмова від будь-якої критики і оцінювання ідей. Зниження рівня критичності, самокритичності у людини відповідно підвищує її впевненість у собі і готовність до творчого пошуку. Група просто висуває ідеї одну за одною, без зупинки для аналізу їхньої цінності, реальності чи нереальності. Під час мозкового штурму люди не повинні боятися виглядати по-дурному, адже мають вітатися найбільш дикі ідеї.



Р. Фішер та У. Юрі вважають, що немає якогось правильного способу проведення мозкового штурму. Скоріше треба його пристосовувати до своїх потреб і можливостей [69].

Підготовка до мозкового штурму

  1. Визначити мету. Бажано, щоб на розгляд виносилася лише одна проблема.

  2. Вибрати учасників. Група повинна бути достатньо великою, щоб стимулювати взаємний обмін думками, і достатньо малою, щоб стимулювати самих учасників. Оптимальна кількість – 8 осіб.

  3. Визначити місце. Слід підібрати таке місце, яке б якомога більше відрізнялось від звичайної робочої обстановки. Чим відчутніша відмінність мозкового штурму від звичайної зуcтрічі, тим легше його учасникам уникнути оцінного мислення.

  4. Створіть неформальну атмосферу. Це може бути зустріч без краваток і піджаків; можна звертатися не на ім’я; можна за філіжанкою кави тощо.

5. Оберіть ведучого. Хтось має стимулювати генерування ідей із запитаннями; слідкувати, щоб процес не зупинився; забезпечувати шанс висловитися кожному.

Проведення мозкового штурму

  1. Посадити учасників поряд. Відчуття один одного стимулює бажання спільно вирішити проблему.

  2. Озвучте основні правила, в тому числі і про заборону критики. Ще одне правило, яке можна прийняти, – не звертати увагу на те, хто яку ідею висунув.

  3. Записувати ідеї так, щоб усім було видно, краще на великих аркушах паперу, це створює у групи відчуття колективного досягнення.

  4. Час обговорення необхідно обмежувати до 30 хвилин. Дефіцит часу є додатковим стимулом мозкової діяльності.

Завершення мозкового штурму

  1. Виділити найперспективніші ідеї.

  2. Придумати шляхи удосконалення цих ідей, способів їх реалізації. Застосувати конструктивну критику.

  3. Визначити час оцінювання ідей і прийняття рішень.

Основні поняття і ключові слова: колективне обговорення проблем, форми колективного обговорення проблем, ділова нарада, збори, дискусія, “мозковий штурм”, переговори.
Запитання та завдання для самоконтролю

  1. Яке значення спілкування у житті людини?

  2. Проаналізуйте функції спілкування.

  3. Які існують рівні спілкування?

  4. Що таке ділове спілкування і чим воно відрізняється від побутового спілкування людей?

  5. Визначте сутність та рівні моральної культури ділового спілкування.

  6. Які Ви знаєте способи спілкування?

  7. Яка роль в діловому спілкуванні маніпуляції та актуалізації?

  8. Проаналізуйте теорію трансакційного аналізу як способу ділового спілкування.

  9. Зробіть аналіз моделей спілкування за В. Сатиром.

  10. Проаналізуйте стилі керівництва.

  11. Дайте характеристику вербального засобу спілкування.

  12. Які засоби спілкування належать до невербальних?

  13. Яку роль відіграє мова кінесики (жести, поза тощо) в діловому спілкуванні?

  14. Яку роль у спілкуванні відіграє дистанція?

  15. Поясніть, чому вербальні засоби під час спілкування повинні відповідати жестам, міміці?

  16. Визначте та проаналізуйте особливості індивідуальної ділової бесіди.

  17. Як можна ефективно використовувати телефон для розв’язання ділових проблем?

  18. Які існують правила спілкування по мобільному телефону?

  19. Проаналізуйте особливості ділового спілкування в електронному просторі.

  20. Визначте та дайте характеристику форм колективного обговорення проблем.

  21. Що таке “мозковий штурм”?


РОЗДІЛ ІІІ

РИТОРИКА
3.1 Теорія риторики

Класичні та сучасні визначення риторики. За 2500 років існування риторики були сформульовані сотні її визначень. Серед класичних (античних) визначень можна виділити дві групи дефініцій, в яких простежуються двоїстість самої риторики. Риторична діяльність передбачає творчість – пошук ідей, пошук змісту мовлення. Але також вона опирається на нормативність форм риторичних текстів. Таким чином, з’являються і розвиваються дві риторичні традиції: філософська риторика, ключове запитання якої “Що сказати?”, та дидактична риторика, яка шукала відповіді на запитання “Як сказати?”.

Найбільш послідовним представником філософської риторики можна назвати Аристотеля. Він визначає риторику як науку, що вивчає можливі засоби переконання стосовно кожного даного предмета. Аристотель наче передбачав майбутнє “розвінчання” риторики, коли інші науки (філософія, лінгвістика, стилістика, культура мови, літературознавство) “розділять” її між собою, тому особливо наполягав, що мета риторики – переконання, – “не є завданням ніякого іншого мистецтва”.

Друга концепція чітко простежується у давньоримського ритора Квінтіліана. Він визначав переконання можливою, а не головною метою оратора. Найважливішою стає естетична характеристика промови. Краса вислову стає найвищим мірилом риторичної практики. І вже в середні віки та раннє Відродження риторика розуміється як мистецтво прикрашення промови. Відбувається, за висловом Н. Безменової, розпад синкретичності логоса, пізнання (думка) і вираження (слово) починають нарізне існування.

На думку багатьох дослідників (Авелічева, Г. Сагач, Н. Безменової), саме дидактична концепція сприяла формуванню уявлення про риторику як про помпезне, зовнішньо красиве, але малозмістовне мовлення. З іншого боку, давньоримські ритори, і в першу чергу Квінтіліан, розробили методику навчання ораторському мистецтву, активно розвивали теорію тропів і фігур.

Отож, можна зробити висновок, що обидві риторичні традиції – філософська і дидактична – залишили помітний слід у теорії риторики.

Сучасні визначення риторики, як правило, узгоджуються з класичними. Х. Перельман, бельгійський вчений, засновник неориторики 20 ст., визначав риторику як теорію переконувальної комунікації. Хоча, як зазначає Н. Безменова, це визначення виділяє переконувальну комунікацію в окремий вид. Вплив на систему переконань, на думку російської дослідниці, не є ознакою якогось виду комунікації, а іманентною властивістю комунікації як такої.

Сама Н. Безменова [9] дає таке визначення риторики: наука, яка досліджує закономірності ідеомовного (рос. «идеоречивого») циклу; риторика – це інтегральна програма трансформації ідеї в слово. Схоже визначення пропонує відома українська дослідниця Г. Сагач [56]: філософсько-дидактична наука про закони управління мисленнєво-мовленнєвою діяльностю.

Отож, помітно, що: 1) переконання залишається ключовим поняттям сучасної риторики; 2) сучасні ритори намагаються відродити давньогрецьке розуміння синкретичності логосу.



    Зміст класичної і сучасної риторики. Зміст давньогрецької риторики визначався теорією про докази, про способи переконання через категорії: етос, пафос, логос. Етос засоби переконання, які апелюють до норм людської поведінки. В першу чергу, засобом переконання є сам оратор (чи образ оратора), його моральні якості, які допоможуть встановити контакт з аудиторією, утвердити свій авторитет. До ораторських чеснот ритори відносили скромність, серйозність, доброзичливість. Пафос (пристрасть, почуття) – засоби переконання, що апелюють до почуттів слухачів. Реакція слухачів на промову визначається часто не стільки їхнім розумом, скільки їхніми емоціями. Задача оратора, таким чином, викликати необхідні почуття у слухачів (радість, співчуття, почуття справедливості, патріотизму, обурення тощо). Логос – засоби переконання, що апелюють до розуму (факти, логічні умовиводи). Таким чином, оратор має триєдину мету: привабити мораллю (нравом, натурою), переконати аргументом, зачепити почуттям.

Давньоримські ритори сконцентрували свою увагу на описі основних етапів підготовки риторичного тексту. Вони виділяли 3 основних етапи процесу, на яких давалися відповіді: що сказати, де сказати, як сказати. Ці етапи описувалися у відповідних розділах риторики. Інвенція (inventio – лат. “винайти, що сказати”) – етап “попередньої рефлексії”, тобто визначення теми і мети майбутнього виступу, розробки концепції, відбору матеріалу для промови. Інвенція відповідала вимозі змістовності ораторської промови. Диспозиція (dispositio – лат. “розташування”) – етап “аранжування” компонентів матеріалу, здобутого в процесі інвенції, побудова композиції промови. Тут висувалася вимога логічності, ясності, цільності ораторської промови. Елокуція (elocutio – лат. “прикрасити словом”) – етап словесної реалізації концепції. На цьому етапі думку власне “одягають” у слово, добирають найбільш точну, влучну, доцільну словесну форму. Необхідність цього розділу визначається тим, що одну і ту ж думку можна висловити по-різному. Завдання мовця вибрати найбільш ефективну словесну форму. Класична риторика мала ще два розділи, де містилися рекомендації, як представити готовий текст слухачам. Акція (aktio – лат. “дія, рух”). Цей розділ відповідав за пластичне рішення виголошуваної промови. Цицерон називав його “красномовством тіла”. Акція давала рекомендації оратору щодо інтонаційної виразності, поведінки перед аудиторією. Меморія (memoria – лат. “пам’ять”). Цей розділ пропонував мнемотехніку – прийоми запам’ятовування матеріалу.

Як бачимо, класична риторика являла собою цілісну систему, що ґрунтувалася на готовій риторичній категорії – персуазивності (persuasion – лат. “вплив”, “переконання”). Цінність цієї системи в тому, що вона запропонувала універсальний алгоритм мисленнєво-мовленнєвої діяльності, на основі якого створюються і сучасні концепції риторики. Більшість сучасних риторів використовує класичні схеми риторики: Ю. Рождественський – етос, пафос, логос; Є. Клюєв; Г. Хозачеров – інтенція, диспозиція, елокуція; А. Волков; Т. Анісімова; О. Гімпельсон; Л. Мацько, О. Мацько – винайдення, розташування, вираження. Відповідає античному алгоритму риторичної діяльності система 7 законів риторики, розроблена Г. Сагач.



Основні поняття та ключові слова: філософська риторика, дидактична риторика, переконання, етос, пафос, логос, інвенція, диспозиція, елокуція, акція, меморія, мисленнєво-мовленнєвий алгоритм, закони риторики.

3.2 Алгоритм створення промови
Етап 1 - інвенція. Визначення теми, мети та ідеї виступу

Одне з найважливіших правил інвенції говорить: звертання до теми має бути мотивоване інтересом оратора та інтересами слухачів. Інтерес в перекладі з латини означає “важливо”. Саме в такому значенні слід розуміти інтерес як категорію риторики. Оратор має вибрати тему, яка його особисто цікавить, захоплює, – тільки так він зможе зацікавити й своїх слухачів. Також промова має потрапити в поле інтересу слухачів. Що цікавить усіх людей? П. Сопер витоками основних інтересів називає питання життя і смерті, здоров’я, грошей і власності, професії і соціального престижу. Представники різноманітних фірм мережного маркетингу збирають великі аудиторії, бо пропонують спосіб матеріального збагачення. Цілителі, ясновидці, релігійні проповідники збирають тисячні аудиторії, адже їхні виступи ґрунтуються на питаннях життя і смерті, душевного і фізичного здоров’я. Але не слід думати, що аудиторія буде слухати оратора, лише коли відчує свій “шкурний” інтерес. Потужними рушіями людської поведінки є почуття обов’язку, честі, справедливості, патріотизму. Загалом, інвенція доводить, що суспільно нецікавих тем немає, потрібно лише правильно поєднати індивідуальний інтерес оратора зі суспільним інтересом в межах однієї промови.

Згадаймо давню притчу про будівельників, що виконують одну й ту ж роботу, але на запитання “Що ви робите?” відповідають по-різному. Один відповідає: “Я тягаю каміння“. А другий каже: “Я будую храм”. Так само розрізняються й оратори. Одні – марнослівні балакуни, а інші – оратори, що мають мету, ідею, місію! Завжди починайте підготовку тексту промови з чіткого формулювання мети й ідеї.

Мета в ораторському виступі настільки ж значима, як у будь-якій іншій справі. Не маєш чіткого уявлення про свою мету, то й ніколи її не досягнеш. Римський філософ Сенека казав про таких людей: “Хто не знає, в яку гавань пливе, для того немає попутного вітру”. Тому кілька важливих зауважень про мету. Коли автор цих рядків ставить студентам запитання: “Якою може бути мета промови?”, найчастіше чує відповіді: “донести інформацію”, “привернути до себе увагу” . Останній варіант – привернути до себе увагу – це взагалі не мета, а засіб для досягнення мети. Її варіант “сподобатися аудиторії” здатен навіть зруйнувати виступ, тому що спонукає концентруватись на собі, а не на меті і перетворює оратора на мішень для невпевненості. Мета – “поінформувати”, спрямована лише на інтелект слухачів, дуже рідко буває самодостатньою. Згадаймо – оратор повинен сформулювати триєдину мету: 1) поінформувати; 2) вплинути на почуття, сформувати ставлення; 3) надихнути, спонукати до дії, вплинути на поведінку. В залежності від жанру промови (інформаційна, урочиста, переконувальна) домінує та чи інша складова цільової установки, але мета завжди повинна залишатись триєдиною!

Що повинно домінувати в промові: вплив на інтелект чи вплив на почуття, залежить не лише від її жанру, а й від аудиторії і від того, де і коли буде реалізовуватись третя частина мети: “спонукати до дії”. Якщо слухачі будуть приймати рішення “тут і сьогодні”, наприклад потрібно проголосувати прямо в залі, то слід посилити емоційну складову. Якщо рішення слухачі прийматимуть за межами зали, через якийсь час (завтра, через тиждень), то слід зосередитися на фактах, логічних аргументах. Визначаючи співвідношення складових цільової установки, варто звернути увагу й на такі “дрібнички”. Якщо у залі переважно жінки – додати більше емоцій, чоловіки – більше раціонального. Люди середнього віку – раціоналісти, молодь – емоційна. Виступ вранці чи вдень – бажано впливати на ліву півкулю мозку, тобто на раціо, ввечері – на праву, тобто на почуття.



Головна ідея промови. Часто на заняттях з риторики студенти не можуть сформулювати ідеї своїх промов навіть після їх виголошення. Як правило, такі “промови” є потоком речень, які не тримаються купи і не “чіпляються” за слух. Ідея – це стрижень промови, оратор постійно повинен тримати її в пам’яті аби зберегти смислову єдність. Запам’ятайте: немає ідеї – немає промови!

Можна виділити 10 основних зауважень щодо формулювання ідеї промови: 1) не слід ототожнювати ідею з метою; 2) ідея не є основним запитанням промови, вона є стислою, чіткою, і що важливо, не банальною, не загальновідомою відповіддю на це запитання; 3) ідея не має бути загальноприйнятою, принаймні щодо неї мають існувати різні точки зору (як писав Аристотель, ті, хто мають сумнів, що треба поважати батьків, потребують не доказів, а покарання); 4) ваша ідея має зацікавити слухачів, бо досліджено і доведено: інтерес зароджується тоді, коло людина сприймає повідомлення як нове й важливе для себе особисто; 5) основна ідея повинна вказувати на позицію оратора; 6) хороша ідея, як і промова в цілому, має “визріти”, тому для її винайдення потрібні не лише знання, а й час; 7) ідеї – вередливі “штучки”, вони мають здатність розвіюватися, тому одразу занотовуйте кожну ідею, що виникла у вашій голові; 8) формулюйте кілька варіантів основної ідеї – буде з чого вибрати найкращу, крім того більшість ідей так чи інакше використаєте в промові; 9) записуйте навіть безглузді, смішні фантазії і не поспішайте їх критикувати – з них іноді народжуються неординарні конструктивні ідеї, крім того гумор є незайвим у промові; 10) важливо запам’ятати: одна промова – одна ідея, тобто в кожній промові може бути лише одна головна думка!



Приклад. У ВНТУ відбулася гра “Дебати” між командами різних університетів Вінниці. Команді ВНТУ випало захищати ідею вступу України до НАТО. У першій промові члена нашої команди йшлося про те, що таке НАТО, які країни є її учасниками, про завдання організації, про умови вступу. Ця промова не виглядала переконливою, бо відчувалося, що процедуру попередньої рефлексії щодо теми, мети й ідеї не було зроблено. Зробімо це зараз. Тема. Вступ України до НАТО. Не “НАТО” і не “ Україна і НАТО” . Формулювати тему слід максимально конкретно. Мета. Переконати аудиторію у необхідності вступу України до НАТО. А це означає, що оратор повинен говорити не стільки про те, що таке НАТО, а скільки про те, чому вступ до НАТО є вигідним для України. Ідея: відповідь на запитання: “Чому вступ до НАТО є вигідним для України?” Варіанти ідеї: 1)через вступ до НАТО Україна наближається і долучається до найкращих світових і європейських цінностей (демократії, свободи, цінності людського життя, моральних і культурних цінностей); 2) лише вступ до НАТО забезпечить Україні реальну, а не формальну незалежність; 3) вступ до НАТО спричинить розквіт української економіки, відтак підвищення добробуту українців. 4)…5)…

Коло питань. Формування змісту промови. На наступному етапі оратор продумує, формує зміст промови, тобто відповідає на запитання: що саме розповісти про вибраний предмет мовлення. Яким же чином формується зміст промови? Один з найефективніших методів – метод запитань (запитання активізують мислення, уяву). Цей метод відомий ще з часів античності. І сьогодні використовується “схема опису подій”, яка являє собою класичний топос (топос – загальник, загальне місце, шаблон, схема, алгоритм, рецепт, приклад) риторики: що за подія? де відбувалася подія? коли відбувалася подія? як відбувалася подія? чому відбувалася подія? Використовуючи даний метод, оратор має сформулювати і записати запитань набагато більше, ніж буде використано в промові. Варто записувати всі запитання, які спадають на думку, навіть, на перший погляд, безглузді, несерйозні, недоречні. Іноді саме такі запитання стають початком нової, оригінальної концепції.

При розробці змісту промови можна спробувати використати метод асоціацій (метод асоціацій дуже ефективний як тренувальна вправа – активізує уяву, розширює і активізує словниковий запас). Метод асоціацій допомагає сформулювати означення понять.

Г. Сагач пропонує метод породження тексту – денотатний граф (денотат – зміст однієї мовної одиниці (слова, словосполучення, речення). Денотатний граф – це концепція розкладання цілого на частини, декомпозиція терміна на поняття, встановлення зв’язків між частинами і цілим (впорядкування понять).

Приклад: 1. Вибирається ключове поняття (опорне слово) – освіта. 2. Добираються дієслова, які допоможуть розгорнути денотатний граф: дієслова, що означають мету: спрямовує, передбачає, дає; дієслова, що означають результат: допомагає досягти, здійснити, дієслова, що означають передумови: базується на, опирається на. 3. Ключове слово дробиться на складові цеглинки: освіта – розвиток особистості; освіта – професія; освіта – самореалізація; освіта – суспільство; освіта – бізнес. Потім за допомогою цих складових елементів розгортається схема тексту, де всі поняття будуть впорядковані і логічно пов’язані.
Систематизація матеріалу. Наступний етап інвенції – вивчення і підбір енциклопедичного матеріалу і поєднання його з емпіричним, що є результатом самостійної роботи оратора, його оригінальним внеском в розробку теми. Якість емпіричного матеріалу свідчить про креативні можливості мовця, його спроможність “генерувати” ідеї. Енциклопедичний матеріал – це ”чужий досвід”, цитати, погляди різних людей, авторитетних з цієї теми, цифри, факти, приклади.

Енциклопедичний матеріал – це допоміжний матеріал. Тому до нього слід звертатися тільки після власного осмислення теми, адже головне в промові власне “Я” оратора (слухачі хочуть почути ваші думки, ваші ідеї; про ваші погляди і переконання). Якщо оратор почне підготовку до промови з підбору енциклопедичного матеріалу, його власне ”Я” може в ньому загубитись.

Але звертання до енциклопедичного матеріалу необхідне. Він створює необхідне тло промови, дає емпіричним фактам, як зазначає Є. Клюєв, необхідну перспективу, посилює їхнє значення, робить виступ ґрунтовним, вагомим, через енциклопедичний матеріал промовець ”перевіряє” правильність своєї позиції. Енциклопедичний матеріал робить промову поліфонічною (багатоголосою) – це цінували давні греки і цінує сучасна аудиторія.

Щодо пошуку матеріалу для промови оратор має пам’ятати таке: матеріалу (інформації, фактів, міркувань) має бути знайдено, вивчено і проаналізовано більше, ніж буде використано в промові. Резервний матеріал додає впевненості оратору, вагомості кожному слову промови.


1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка