Навчальний посібник с уми Сумський державний університет 2011 ’42 (075. 8) Ббк 81. 001. 1 К 71 Рецензенти



Сторінка14/16
Дата конвертації11.04.2016
Розмір2.67 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

3.3. Мова музичних інструментів

Принципи перекодування мовних висловлювань у звуки іншої природи можуть бути, як виявилося, ще простішими.

У негрів банту з трибиоломбо, що живуть у Центральної Африці, існує своєрідна гра. Гостя, що приїхав здалеку і не знайомий зі звичаями оломбо, запрошують у велику хатину або на галявину і просять його надійно заховати який-небудь предмет у будь-яке, ним самим обране місце. При цьому присутніми є декілька членів племені, один із яких тримає в руках незвичну двострунну гітару.

Потім усі присутні розсідаються по своїх місцях, а хтось із них запрошує ще одного чоловіка, що до цього не брав участі у грі. Він, природно, не знає, що саме сховав гість і де захована ця річ, але повинен проте розшукати її. У своїх пошуках ця людина орієнтується винятково на звуки, що один із учасників гри творить зі своєї двострунної гітари.

Музикант використовує не всі можливості свого інструмента – доторкаючись лише до однієї струни гітари, він відтворює тільки дві контрастні ноти, які складуються в короткі музичні фрази. І протягом двох-трьох хвилин запрошена з іншого кінця села людина без усяких зусиль знаходить захований предмет.

Принцип перекодування мови в звук, відтворений гітарною струною, виявляється тим самим, що й у свистовій мові мазатеко, з тією лише різницею, що в оломбо для цієї мети використовуються не чотири тони, а усього лише два. Ці прості музичні фрази перекладаються на мову оломбо в такий спосіб: “Йди назад”; “Це (шукана річ) залишилася за тобою”; “Не зроби помилки!” і т.д.

У народів оломбо, топоке, келе, комо, мба й інших, що населяють ліси Конго, основним засобом передачі повідомлень на відстань служать різноманітні гонги. Такий гонг має дуже мало спільного з барабаном. На відміну від барабана, що дає звуки однакової висоти, гонг улаштований таким чином, що з нього можна легко отримати звуки двох або більше тонів.

Які ж повідомлення можуть передаватися за допомогою гонга, і чи є межа їхній розмаїтості й складності? У колекції висловлювань мовою гонга налічується близько 170 фраз. Усі ці висловлювання можна поділити на шість основних тем: назви предметів і тварин; сповіщення про важливі події в житті села (скликання на танці, на спортивні змагання, повідомлення про народження дитини – зокрема, про народження двійні, про одруження, смерть, загрозу епідемії і т.д.); спеціальні сигнали, що потребують уваги й пильності; назви сіл; імена людей; менш важливі сигнали, приурочені до таких ситуацій, як скликання людей у село при загрозі сильної зливи.

Чудова властивість мови гонга саме у тому і полягає, що трансляція слова в ньому практично завжди замінюється трансляцією цілої фрази. Використання таких стійких зворотів мови дозволяє мові гонга вирішити дуже важливе завдання, що виникає завжди, коли необхідно передати деяке важливе повідомлення на велику відстань. Щоб необхідна інформація десь не загубилася (за рахунок втрат, неминучих у будь-якому каналі зв'язку), повідомлення повинно мати певну частку надлишковості. У розмовній мові ця надлишковість забезпечується тим, що слова, як правило, відрізняються один від одного не за одним, а за декількома звуками. Декількома літерами різняться вони й у рукописному або друкарському тексті.

У мові гонга використовуються й інші засоби підвищення надлишковості тексту і, отже, надійності їхнього дешифрування. Найбільш звичайний шлях для цього – подвоєння назв за рахунок використання різних синонімів того самого поняття. Наприклад, звістка “новини” передається в келе двома словами: “мболи санго”, що означає попросту “новини, новини”. У мові гонга народу оломбо слово “олія” транслюється так: “соко майна” (“пальмова олія, пальмова олія”). Щоб повідомити слово “риба”, сигнальник вистукує підряд назви двох різних видів риб.

Подібно до писемності, яка в історії мови виявляється більш консервативною, ніж розмовна мова, мови гонга можуть зберігати у собі висловлювання, що зникнули з повсякденного лексикону племені. Ця обставина важлива тим, що через свою безсумнівну старожитність і дуже жорстку традиційність мова гонга може дати при своєму ретельному вивченні багато чого для розуміння історичних шляхів розвитку і перетворення розмовної мови африканських народів, що не мають писемності.

Схожі музичні і сигнальні інструменти існують також у багатьох інших районах земної кулі. Етнографи знаходять їх у жителів багатьох архіпелагів Океанії (Фіджі, Нові Гебриди, Соломонові острови, острови Кука), на Новій Гвінеї, в Ассамі, в індіанців Еквадору і Перу. Мабуть, такі ж гонги існували й в ацтеків Мексики. Подібно до африканських гонгів ці інструменти можуть використовуватися і для танців, і з метою сигналізації.



3.4. Мова вигуків

Перекодування розмовної мови в послідовності звуків різного тону може бути досягнуто не лише за допомогою свисту або музичних інструментів. Виявляється, існує набагато простіший засіб. Мова йде про так звану “мову вигуків”, дуже поширену в уже згадуваних племен банту. Ця мова, по суті, не відрізняється принципово від мови гонга. Послідовність звуків двох різних тонів передається в “мові вигуків” просто двома різними складами, які людина відтворює за допомогою вокальних засобів, використовуваних нею у звичайній розмовній мові. Основою для передачі повідомлень тут слугують ті самі звороти і висловлювання, з яких побудована мова гонга.

Склади низької тональності передаються вигукуванням складів “ке” і “ле”, високотональні склади – звукосполученнями “ки” і “чи”. За рахунок невеличких розходжень у звучанні складів “ке” і “ле”, з одного боку, а також “ки” і “чи” – з іншого – змінюється і ритмічна структура фрази, що викрикується. Так, два висловлювання з однаковою тональною структурою (“ботандалококо”-“каное” і “толаконделоко”-“ми будемо процвітати”) передаються різними сполученнями складів, що викрикуються: “кекекелекеке” і “келекелекеке”.

Отже, невербальні засоби комунікації – невід'ємна частина нашого життя. Чи можемо ми, наприклад, розмовляти, не жестикулюючи? Напевне, ні. Спілкування стане ускладненим, адже міміка, інтонація та жестикуляція посилюють, доповнюють смисл мовлення та дають додаткову інформацію. Ще дві тисячі років тому Цицерон учив ораторів: “Усі рухи душі повинні супроводжуватися жестами, здатними пояснити справи душі і думки: жести кисті руки, пальців, усієї руки, простягнутої вперед, ноги, що вдаряє об землю, особливо міміка очей; жести подібні до мови тіла, яку розуміють навіть дикарі та варвари”.

Невербальна комунікація є культурно-історичним і психологічним феноменом внутрішньоособистісної природи, тісно пов'язаним із розвитком і становленням особистості, її психічним станом і властивостями. Вона служить засобом об'єктивізації, одним зі шляхів пізнання людини.

Сучасні люди, вступаючи у взаємодію з іншими, спираються багато у чому на невербальні засоби комунікації. Наприклад, коли одна людина дає своє судження про істинність висловлювання іншої, основним для неї буде саме невербальна поведінка останньої. Чи люди, які вперше зустрілися, завжди звертають увагу насамперед на зовнішність, манери, інтонацію та жестикуляцію один одного; іноді більшою мірою, ніж на те, що обговорюється. У деяких випадках можна навіть казати про вербальний компонент невербального спілкування. Так, іноді людина навмисно повідомляє іншій деяку вербальну інформацію з метою побачити її безпосередню реакцію.

Сучасна лінгвістична наука не визнає автономії невербальних засобів комунікації, називаючи їх паралінгвістикою. У той самий час лінгвісти визнають пріоритет невербальних засобів комунікації у становленні людини мовної, зазначаючи, що в культурно-історичному розвитку під натиском досконаліших засобів вербального спілкування вони втратили свою першість і перетворилися у додаток до мовлення. Жестова мова знаків розвивається і вдосконалюється всередині суспільства, переважна більшість членів якого володіє найефективнішим засобом пізнання світу та комунікації, яким є наша звукова мова. І хоча жестова мова відіграє надзвичайно велику роль у людському спілкуванні, немає жодних сумнівів у тому, що без впливу вже існуючої високорозвиненої культури і тісно пов'язаної з нею звукової мови жестова мова знаків не змогла б стати тим, чим вона є сьогодні.

Отже, система невербальних засобів комунікації є найпростішою і найекономічнішою системою, що усуває зайві формальні засоби та дозволяє досягти однозначності комунікації за умов узагальненого та полісемантичного характеру власне мовних засобів.



СПИСОК ОСНОВНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Аленикова С. Язык жестов // Наука и жизнь. – 1985. – № 7. – С. 143-147.

  2. Андрианов М.С. Анализ процессов невербальной коммуникации как паралингвистики // Психологический журнал. – 1995. – Т. 16. - № 5. – С. 115-121.

  3. Білецький А. О. Про мову і мовознавство: навч. посібник для студентів філол. спец. вищ. навч. закладів. – К.: АртЕк, 1997. – 224 с.

  4. Большая Советская Энциклопедия. – Т. 20. – Москва, ОГИЗ РСФСР, 1932.

  5. Кодухов В. И. Введение в языкознание: учеб. для студентов пед. ин-тов по спец. № 2101 ”Рус. яз. и лит.”. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1987. – 288 с.

  6. Колшанский Г. В. Паралингвистика. – М.: Наука, 1974. – 81с.

  7. Кочерган М.П. Загальне мовознавство: підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти. – К.: Видавничий центр “Академія”, 1999. – 288 с.

  8. Панов Е. Н. Знаки, символы, языки. – М.: Знание, 1980. – 191 с.

  9. Земская Е. А. Русская разговорная речь / отв. ред. Е. А. Земская. – М.: Наука, 1973. – 305 с.


ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ 10

    1. Яка наука вивчає НЗК?

    2. Що входить до фонаційних НЗК?

    3. Назвіть 4 аспекти вивчення інтонації (за Мартіном).

    4. Які акустичні параметри інтонації для вираження емоцій (гніву, смутку) встановив Леон?

    5. Що таке кінесика? Що входить до її складу?

    6. В яких аспектах можна проводити вивчення жестів?

    7. Що таке жест?

    8. Які види жестів існують?

    9. Де використовується мова прапорів?



ДОДАТОК А

(обов‘язковий)


ОСОБЛИВОСТІ ЕТИЧНОГО ЗВЕРТАННЯ
Мовленнєвий етикет – це набір або спектр фраз, якими ми послуговуємося у щоденних ситуаціях: знайомства, звертання, вітання, прощання, подяки, співчуття, відмови, компліменту тощо. Діловий стиль реалізується також в усній формі у ділових нарадах, публічних виступах, телефонних розмовах. На зборах, нараді, засіданні кафедри показником культури ділового мовлення є правильне називання головуючим прізвищ тих, хто виступає.

Слово надається професору (-ові), (інженеру), (депутату).... А далі? Потрібна форма давального відмінка.


Називний відмінок

Давальний відмінок

 

чол. р.

жін. р.

1. Шевченко

Шевченку, –ові

Шевченко

2. Сірик

Сірику, –ові

Сірик

3. Миколаєць

Миколайцю, –еві

Миколаєць

4. Лесів

Лесеву

Лесів

5. Чернега

Чернезі

Чернезі

6. Яворський

Яворському

Яворській

7. Ковалишин

Ковалишину

Ковалишиній

8. Павець

Павцю, –еві

Павцю

9. Швець

Швецю, –еві

Швець

Якщо виникає побоювання, чи правильно утворена форма давального відмінка, то можна використати інший варіант цього речення:

  • зараз виступає професор Салій (називний відмінок);

  • за ним виступатиме декан Ковалів (називний відмінок);

  • готується до виступу інженер Сірик (називний відмінок).

При використанні фрази:

  • Підготуватися...(кому?) знову виникає потреба у давальному відмінку.

Усякі ділові контакти починаються знайомством, яке здійснюється через посередника або безпосередньо. Прийнято вважати, що знайомство через посередника має більш офіційний характер і зобов‘язує нових знайомих вітатися один із одним, навіть якщо вони не будуть підтримувати знайомства. Той, хто знайомить двох людей між собою, повинен не лише назвати їх імена, по батькові й прізвища, а й посаду, звання та інші необхідні в цій ситуації дані. Після знайомства розмову розпочинає старший за віком чи за посадою.

Фрази, якими користується посередник:

  • Я хочу познайомити вас з ...

  • Дозвольте познайомити вас з ...

  • Дозвольте відрекомендувати вам ...

Без посередника:

  • Я хотів би з вами познайомитися.

  • Мені хотілося б з вами познайомитися.

  • Дозвольте з вами познайомитися.

  • Дозвольте відрекомендуватися.

  • Дуже приємно. Я радий з вами познайомитися.

  • Дуже радий, що знайомство нарешті відбулося.

Вітання:

  • Добрий ранок. Доброго ранку.

  • Добрий день. Доброго дня.

  • Добрий вечір. Доброго вечора.

  • Добридень. Привіт.

  • Доброго здоров‘я. Моє шанування.

  • Радий вас бачити. Як справи? Здоров’я?

  • Дякую. Добре. Прекрасно.

Прощання і побажання:

  • До побачення. Бувайте здорові.

  • На все добре. Добраніч. До завтра.

  • До швидкої зустрічі. Прощавайте.

  • Ідіть здорові. Щасливої дороги. Хай щастить.

  • В добру годину. З Богом.

Виходячи ненадовго:

  • Я не прощаюсь. Ми ще побачимось.

  • До вечора. До зустрічі.

Прохання – подяка:

  • Прошу вас ... Будьте люб’язні ... Будь ласка ...

  • Дозвольте ... Мені хотілося би попросити Вас ...

  • Чи можу я попрохати Вас ...

  • Вам не важко буде ... Чи не могли б Ви ...

  • Добре, що ми про все домовилися.

  • Дякую за цінні поради, за нову інформацію.

  • Дякую, що вислухали мене.

  • Дякую, що знайшли час зустрітися зі мною.

Категоричне прохання:

  • Я попросив би вас ...

  • Прошу. Будьте ласкаві.

  • Цілком можливо. Спробуємо.

Прохання-відмова:

Відмова потребує значно складнішої формули:



  • На жаль, не можу ...

  • Мені дуже шкода, але ...

  • Шкодую, що не зміг ...

  • З задоволенням би, але ...

  • Охоче, але ...

  • Мені незручно відмовляти, але ...

  • Я радий би дозволити, але ...

При цьому можна дати пораду:

  • Дозвольте порадити Вам ...

  • Дозвольте дати Вам пораду ...

  • Я порадив би Вам ...

  • Чи можу я дати Вам пораду ...

  • Може, Вам слід було б ...

Якщо не почули сказаного:

  • Пробачте, що Ви сказали?

  • Прошу!

  • Пробачте, я не почув Ваших останніх слів.

Формули пробачення:

  • Пробачте! Вибачте! Даруйте!

  • Прости мені. Друже! Я хочу попросити у вас пробачення.

Формула: Я вибачаюсь! – помилкова.

Подяка:

  • Прийміть мою щиру вдячність ...

  • Дозвольте висловити Вам подяку ...

  • Дуже вдячний за Вашу турботу ...

  • Щиро вдячний і зворушений Вашою увагою ..

  • Це дуже люб’язно з Вашого боку. Спасибі ...

  • Не знаю, як Вам і подякувати ...

  • Спасибі, Ви дуже люб’язні ...

  • Дякую. Ви так багато зробили для мене!

  • Спасибі. Я Вам так зобов‘язаний!

  • Як же мені віддячити за Вашу допомогу? Спасибі Вам велике.

Співчуття:

  • Прийміть моє найщиріше співчуття:

  • Дозвольте висловити Вам ...

  • Прошу прийняти мої найщиріші ...

  • Я хотів би висловити Вам ...

  • Я розумію Ваше горе.

  • Я сумую разом з Вами.

  • Дякую за співчуття!

Комплімент:

  • З тобою так цікаво розмовляти!

  • Ти сьогодні так чудово виступив!

  • Приємно бачити, як Ви посвіжішали, відпочили ...

  • Дякую за комплімент. Це Вам тільки так здається.

  • Спасибі, Ви явно перебільшуєте!

  • Я радий це чути.

  • Мені приємно почути це від вас.

  • Те саме можу сказати про Вас.

Телефонна розмова

Це один із видів усного мовлення. Службова телефонна розмова складається з таких компонентів:

1) момент встановлення зв’язку;

2) виклад справи;

3) заключні слова, знак, що розмову закінчено.

1. Початкові фрази у службовій розмові повинні вказувати не лише на те, що зв’язок між сторонами встановлений: Алло – Я слухаю! Вас слухають, але й визначити ці сторони. Службова особа, знявши трубку, називає прізвище або місце роботи: Кафедра. Бухгалтерія. Секретаріат. Той, хто починає розмову, називає своє прізвище, ім’я по батькові, а також установу чи особу. Від чийого імені він говорить. У відповідь теж називають себе й установу або себе й свою посаду. При цьому сторони вітаються.

Якщо ініціатор розмови не впевнений у правильності набраного номера, він послуговується формулою: Пробачте, це секретар ректора? Пробачте, це Світлана Олексіївна? Якщо ви помилились номером, припиніть розмову словами: Пробачте, це помилка. До речі, якщо до вас подзвонили помилково, не треба сердитись і ображати людину на другому кінці міста чи країни.

Якщо хочуть розмовляти не з тим, хто взяв трубку, кажуть:



  • Добрий день. Чи можу я попросити до телефона Миколу Петровича?

На це відповідають:

  • Добрий день! Одну хвилину, я зараз передаю трубку.

Або:

  • Прошу зачекати.

Або:

  • На жаль, Микола Петрович вийшов, буде о третій. Чи можу я йому щось переказати?

Або:

  • Є його колега (заступник). Будете розмовляти?

Ось фрази на ознаку особливої ввічливості:

  • Чи можна попросити...

  • Чи не можна покликати...

  • Ви можете покликати...

  • Чи не важко попросити...

В офіційному звертанні по телефону неприпустиме: "Мені Петренка" без привітання, "будь ласка" чи "прошу", без посади або імені по батькові.

Існує й ряд ввічливих форм відмови:



  • Вам не складно буде зателефонувати ще раз?

  • На жаль, його немає, ви не змогли б зателефонувати через годину?

2. Для викладу справи слід добирати короткі фрази, які легше сприймаються на слух. Крім того, слід пам’ятати, що довгі телефонні розмови формують у людей мовну нечіткість, неділовитість фрази.

Розмова по телефону не повинна перетворюватись у монолог: викладаючи багатоаспектне питання, слід передавати інформацію частинами, щоб міг включитися співрозмовник.

3. Ініціатива закінчення розмови належить, звичайно, тому, хто потелефонував, але якщо співрозмовник значно старший за віком або службовим становищем, слід дати можливість закінчити розмову йому. Розмову закінчує старший, але при всій віковій чи службовій відстані між співрозмовниками вони однаково повинні вживати обов’язкові формули ввічливості: Добрий день! Прошу! Будь ласка! Будьте любязні! Пробачте за турботу! Дякую за увагу! До побачення!

Бувають випадки, коли з якихось причин зв’язок під час розмови переривається. Існує правило, за яким і при розмові по службовому телефону й по домашньому знову набирає ініціатор розмови.



ПРИМІТКА 1. Поздоровити по телефону зі святом чи сімейною подією можна лише близьких друзів і знайомих. Людей, з якими ви підтримуєте офіційні стосунки. Поздоровляти слід особисто.

Висловлювати співчуття по телефону неприпустимо, лише особисто або листом.

Просити про послугу по телефону можна лише людину, близьку вам або рівну вам за своїм службовим становищем.

Подякувати за послугу по телефону можна. Але при нагоді подяку варто повторити в особистій розмові.



ПРИМІТКА 2. При розмові двох у присутності третього не говорити: "він казав", "вона ось чула" тощо. Цю третю людину слід певним чином називати.

Потрібно узгоджувати підмет із присудком: ви прийшла? ви подзвонив? ви ранком їла? ви принесли заяву? і таке інше.

При розмові не повчайте, не нарікайте на свої неприємності, хворобу, родичів.

Починайте фразами:



  • Як усі ви добре знаєте ...

  • Я, мабуть, не скажу вам нічого нового ...

ДОДАТОК В (ОБОВ’ЯЗКОВИЙ)

КОРОТКИЙ СЛОВНИК ТЕРМІНІВ
Адресантодин із комунікантів; той, хто породжує висловлення, тобто мовець або автор тексту. У дискурсі відбувається розщеплення адресанта на реальну особистість того, хто породжує повідомлення; функцію адресанта (автора) як відображення в тексті його світогляду, оцінок, позицій і сприйняття такої функції реальним адресатом.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С. 14.

Адресат один із комунікантів, на якого спрямована й розрахована мовленнєва дія того, хто породжує висловлення, тобто співрозмовник або читач, реципієнт повідомлення. Залежно від способу адресованості реальний адресант може бути конкретним, груповим або масовим за умови адресованості будь-кому.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С. 15-16.

БАГАТСТВО МОВЛЕННЯ – одна з якостей мовлення, ознака високої мовної компетенції людини. Багатство мовлення полягає у використанні великої кількості мовних одиниць (слів, словосполучень, речень), різних за смислом і будовою, відсутності невиправданих повторень слів, однотипних синтаксичних конструкцій. Багатство мовлення пов’язане із змістовністю, послідовністю, точністю, виразністю, доречністю, правильністю інформації (усної чи писемної), які формуються на основі літературної мови як акумулятора людських знань.

Словник-довідник української лінгводидактики: навчальний посібник / кол. авторів за ред. М. Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С. 20.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка