Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



Сторінка8/14
Дата конвертації11.04.2016
Розмір3.89 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14

Змістові модулі у досвіді литовського модульного навчання конструюються відповідно до вимог таких основних принципів:

  1. цільового призначення інформаційного матеріалу;

  1. поєднання комплексних, інтегративних і окремих дидактич­них цілей;

  1. повноти навчального матеріалу в модулі;

  2. відносної самостійності елементів модуля;

  3. реалізації зворотного зв'язку;

6) оптимальної передачі інформаційного і методичного матері­алу в модулі.

На основі цих принципів і похідних правил під керівництвом П.А.Юцявичене та нею особисто створені модульні програми для системи навчання англійської мови спеціалістів народного госпо­дарства, для системи підвищення кваліфікації майстрів промис­лового виробництва, а також курсів «Виховання колективу», «Формування авторитету керівника», які виявили високу ефек­тивність під час експериментального впровадження у практику вузівського навчання.

У досвіді російського новаторства принцип модульності реалі­зується з 1988 року шляхом експериментального запровадження нової структурио-управлінської моделі загальноосвітньої школи -об'єднання шкільних модулі» (ОШМ). При створені ОШМ модер­нізації підлягають: педагогічний процес, організаційна і фінансо­во-господарська діяльність і, особливо, система управління.

Отже, серед основних принципів модульності відмітимо такі:



  1. наявність самостійної групи ідей (знань), якими оволодіва­ють студенти (учні) за допомогою дидактичне доцільних засобів, що відповідають природі цих ідей;

  2. формування сам остійної планової, цілісної одиниці навчаль­ної діяльності, яка б сприяла досягненням студентом чітко визна­чених цілей;

  3. оволодіння принципом модульності досягається через зас­тосування різних форм і методів навчання, підпорядкованих за­гальній темі навчального курсу або актуальній науково-технічній, соціальній чи іншій проблемі;

4) принцип модульності - це також складання автономних
порцій, поділ навчального матеріалу на частини (кроки, порції,
такти - на зразок розділу або теми) для груп студентів.

Таким чином нова структура навчального процесу за модуль­ним принципом характеризується наступним змістом її елементів і логікою побудови:

1. Вивчення теми (розділу) навчального матеріалу проводить­ся не за окремими частками на кількох заняттях, а подається цілісно узагальненим модулем на установчих лекціях. Тривалість лекцій визначається об'ємом теоретичного матеріалу, способами

його структурування. Установчі лекції висвітлюють особливо складні, проблемні питання теми, найновіші факти і події. Акти­візація мислення студентів в ході такої лекції забезпечується, якщо лекція носить проблемний характер. Сутність проблемної лекції полягає в створенні на ній викладачем проблемного завдан­ня, яке вирішується як правило, за участю аудиторії.

Ідеальним є варіант, коли студенти беруть участь у розв'язу­ванні проблеми, висувають свої гіпотези, самі аналізують резуль­тати. Навіть тоді, якщо рішення буде з'ясовувати мім викладач, активність студентів буде висока.

Важливим прийомом активізації навчання є еврістична бесіда. Це ланцюг запитань викладача, які примушують студентів на базі вже сформованих понять, одержаних знань, життєвого досвіду, логічного мислення формувати нові поняття, робити висновки. Вагомою допомогою засвоєння лекційного матеріалу може бути робота студентів під час лекції з опорними конспектами.

2. Після установчої лекції слідує основні елементи структури модульного навчання:


  • семінарські заняття,

  • диференйційно-групова робота,

  • ділові ігри.

  • самостійна робота студентів під керівництвом викладача. Роль викладача в реалізації такої педагогічної технології

змінюється. Він в основному виконує роль консультанта. Студен­ти отримують від викладача завдання різних рівней. Концепція 3-х рівней змісту освіти дозволяє студенту самому вибрати рівень вивчення конкретного предмета. Перший рівень дає уявлення і цілісну картину матеріалу предмета, що вивчається. Невеликий об'єм (15-20% від всього курсу), вміння відповідати в основному на репродуктивні питання, що забезпечує його доступність для всіх.

Другий рівень повинен бути розширенням і поглибленням знань, одержаних під час засвоєння першого рівня. Завдання ви­магають аналізу матеріалу (відібрати матеріал за певними озна­ками, виділити головне, порівняти, складати тези, зробити вис­новки). Третій рівень містить знання, які є необов'язковими для всіх. Цей рівень забезпечує студенту найвищу оцінку.

Самостійна робота студентів під керівництвом викладача на занятті повинна забезпечити підвищення вимог до інформаційної ємкості змісту навчальних предметів, до творчої самостійної діяль­ності студентів.

Під час використання цієї педагогічної технології вводить­ся система модульного контролю. Модульний контроль та виз­начення рейтингу студентів використовується для того, щоб сти­мулювати систематичну та самостійну роботи студентів, підвищити об'єктивність оцінювання їхніх знань, створення здо­рової конкуренції між ними в навчанні, виявлення і створення творчих здібностей.

Модульний контроль знань студентів проводиться після завер­шення лекційних, семінарських, лабораторних і практичних за­нять, що належать до певного модуля.

Модульний контролі, проводиться у формі виконання письмо­вих контрольних завдань, що містять запитання для перевірки знань фактичного матеріала модуля і задачі. Тривалість проведен­ня модульного контролю — 4 академічні години. Оцінки виставля­ються в журналі успішності і в предметну відомість модульного контролю. Контрольне завдання зараховується, якщо воно оціне­не не нижче 11 балів (при використанні 20-бальної шкали). Сту­дент, що успішно склав весь, модульний контроль, може бути

звільнений від семестрово екзамену.

Якщо екзамен з предмета не передбачений програмою, а існує лише недиференційований залік, доцільно кожну форму роботи студента оцінювати певною кількістю балів. Після закінчення курсу за сумарною кількістю балів можна робити висновок про рівень засвоєння знань студентами.

Як приклад розглянемо застосування рейтингового контролю під час викладання курсу «Екологія» в Житомирському комерц­ійному технікумі (II рівень акредитації). Програмою передбачено з даного предмета 54 години, з них 28 аудиторних занять. Макси­мальна кількість балів за усну відповідь на занятті 6 балів (перед­бачено 11 занять), за виконання рубіжної перевірочної роботи -10 балів, за реферат - 20 балів, за індивідуальну творчу роботу (еко­логічний плакат, емблема, тощо) - 15 балів, заохочувальні бали -не більше 15) в залежності від виду роботи, що виконується), за виконання комплексної контрольної роботи - 20 балів. За кожне пропущене заняття знімається по 2 бали. Залік, виставляється в тому випадку, коли студент набрав від 130 до 160 балів.

Окрім перелічених підходів до модульного навчання, існує інший варіант - стратегічний. Він передбачає переведення на­вчального процесу на комп'ютерну технологію навчання. Вона можлива за умови розробки комп'ютерних програм, курсів і адекватних їм організаційних форм, методів викладання і на­вчання. Одною з основних цілей такої технології є використан­ня комп'ютерів у майбутній професіональній діяльності спец­іалістів.

Структура навчального процесу в цьому варіанті буде суттєво змінена на другому етапі, коли після загального заняття - лекції, студентам буде запропонований машинний варіант індивідуаль­ного спілкування на комп'ютері.

Отже, навчальний модуль - це цільова, відкрита і відносно за­вершена сукупність взаємозалежних циклів навчальної, виховної та освітньої розвивальної взаємодії викладача і студентів, що реа­лізує змістовий модуль через форму-модуль. Цей модуль є основ­ною ланкою модульно-розвивальної системи навчання, що забез­печує оптимізацію психо-соціального розвитку викладача і студентів, а тому багато в чому є альтернативною традиційним за­собам, формам і методам лекційно-семінарської системи.

У Житомирському педагогічному університеті з 1996 року за­стосовується модульно-контекстна технологія, яка ставить за мету формування педагогічної спрямованості способів розумових дій, розвиток емоційних і морально-естетичних якостей, засвоєння знань, умінь та навичок, дійово-практичної сфери та самокерую­чих механізмів особистості майбутнього фахівця.

Ця технологія по орієнтації на особистісні структури - всебічно гармонійна, за характером змісту гуманістична, навчально-вихов­на, за типом управління - система малих груп, за провідним мето­дом навчання - проблемно-пошукова, творча, діалогічна, ігрова; за організаційними формами - академічна, індивідуально-групо­ва, диференційована.

Вона спрямована на розвиток потреби студента в самореалї-зації, що посідає одне з найвагоміших місць у сфері спонукання дидактичного вибору. Виходячи з класифікації потреб А.Маслоу, самоактуалізація (самореалізація) становить вершину піраміди людських потреб. На його думку, лише за умови підготовленості особистості до духовного розвитку і бажання самовдосконалюва­тися), можна її досягти.

У зміст педагогічної освіти закладено модель підготовки вчи­теля-вихователя, яка відображає діяльнісну модель педагога, що включає предметно-професійний і соціальний контекст майбутньої професії. Перехід від навчальної діяльності до професійної відбу­вається за допомогою діяльнісного модуля - інтегрованої якості педагога-вихователя. Діяльнісний модуль включає в себе такі уг­рупупання: методологічний, теоретичний, практичний і соціаль­ний.

Технологічний підхід у вивченні курсу «Педагогіка» передба­чає: постановку цілей, проектування, організацію навчального процесу, діагностичну і підсумкову перевірку ефективності за до­помогою тестів, контрольних питань, розв'язання задач, крос­вордів тощо у кожному модулі.

Логіка викладання курсу така:



  • проектування цілей навчання відбувається відповідно роз­робленої моделі підготовки вчителя;

  • переведення цілей на мину практичних завдань у вигляді діяльнісного модуля, який мас забезпечити перехід від на­вчальних завдань до професійної діяльності;

  • реалізація моделі підготовки вчителя-вихователя у процесі викладання педагогічних дисциплін;

  • корекція процесу засвоєння ЗУН студентами;

  • контроль, оцінка (поточна, рубіжна, заключна) ЗУН сту­дентів.

Ця логіка реалізується у кожному модулю (темі) курсу «Педа­гогіка» через зовнішню структуру (тема, мета, обладнання, план, завдання студентам, рекомендована література, теоретичний і практичний блоки, прогнозовані педагогічні якості та вміння) та внутрішню структуру, що відображає основні рівні засвоєння ЗУН студентами, що відповідає таксономії цілей: на рівні пізнання, розуміння, застосування, аналізу, синтезу, оцінки. Підготовлені членами кафедри педагогіки навчальні посібники «Практикум з педагогіки» і «Технології професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів» включають загально-методичний модуль, філософську методологію, конкретно-методологічний мо­дуль, власне теоретичний, теоретичний модуль і практичний блок, блок контролю і самоконтролю, блок професійно-педагогічних умінь та професійних якостей.

В основу лекційно-семінарскіх занять з педагогіки покладе­на технологія проблемного навчання.

Технологія проблемного навчання не нова і вона отримала ши­роке розповсюдження у ВНЗ.

Сьогодні під проблемним навчанням розуміють таку організа­цію навчальних занять, котрі передбачають створення під керів­ництвом викладача проблемних ситуацій і активну самостійну діяльність студентів по їх розв'язанню, результатом якої є творче оволодіння знаннями, навичками, уміннями та розвиток мисли­тельних здібностей. Викладачами використонуготься різни типи проблемних ситуацій, як па змістом так і рівнем складності (див. рис. 9).

Основою проведення семінарсько-практичних занять з педаго­гіки є групові технології. Академічна група поділяється на мікрог­рупи. Технологічний процес групової роботи складається з таких елементів:







1. Підготовка до виконання групового завдання:

а) постановка пізнавальної задачі (проблемної ситуації);

б) інструктаж про зміст і послідовність роботи;

в) рекомендації щодо дидактичного матеріалу по групах.

2. Групова робота:

г) знайомство з матеріалом, планування роботи в групі;

д) розподіл завдань між членами групи;

е) індивідуальне виконання завдань;

є) обговорення індивідуальних результатів роботи в групі;

ж) обговорення загального завдання групи групи (зауваження, до­повнення, уточнення, узагальнення);

з) підведення підсумків групового завдання.

3. Заключна частина:

і) повідомлення про результати роботи в групах; й) аналіз пізнавальної задачі, рефлексія;

к) загальний висновок про групову роботу і виконання постав­леної задачі.

Висновки про роботу групи та їх членів,

У процесі групової роботи викладач виконує різноманітні функції: контролює хід роботи у групах; консультує, відповідає на запитання, координує діяльність, при необхідності допомагає окремим студентам або групі в цілому.

На практичних заняттях з педагогіки використовуються також технології на основі активації та інтенсифікації діяльності сту­дентів - ігрові технології.

Гра - це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, в якому складається формується і удосконалюється самоуправління поведінкою.

Концептуальними основами ігрових технологій є психологічні механізми ігрової діяльності, що спираються на фундаментальні потреби особистості у самовираженні, самоутвердженні, самовиз­наченні, саморегуляції, самореалізації.

За цільовими орієнтаціями ігрові технології поділяються на: дидактичні, виховні, розвивальні, соціалізуючі.

За характером педагогічного процесу: навчальні, тренінгові, контролюючі, узагальнюючі, пізнавальні, виховні, розвивальні, репродуктивні, продуктивні, творчі, комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні.

За ігровою методикою: предметні, сюжетні, рольові, ділові, імітаційні, драматизації.

Ігрові технології сприяючі, засвоєнню ЗУН, розвитку системи розумових дій, системи естетично-моральних якостей, системи дійово-практичної сфери і самокеруючих механізмів.

Ігрова діяльність виконує такі функції:


  • спонукальну (викликати інтерес);

  • комунікативну (засвоєння елементів культури спілкування майбутніх педагогів);

  • самореалізації (кожен студент реалізує свої можливості);

  • розвивальну (розвиток уваги, волі та інших психічних якос­тей);

  • розважальну (отримують задоволення);

  • діагностичну (виявлення відхилень в ЗУН, в поведінці, про­галин у знаннях);

  • коррекційну (внесення позитивних змін у структуру особис­тості майбутніх вчителів).

Більшість ігор мають риси вільної розвивальної діяльності, що має активний творчий характер, сприяє розвитку почуттів і пози­тивних емоцій,

Треба відзначити, що в сучасній середній і вищій школі ігрова діяльність використовується:



  • в якості самостійної технології для засвоєння теми, розділу, поняття;

  • як елемент іншої технології;

  • в якості уроку або його окремих частин (вступ, пояснення, закріплення, вправи, контролю).

У нашому досвіді широко використовуються ділові ігри для розв'язання комплексних задач засвоєння нового, закріплення ма­теріалів, розвитку творчих здібностей, формування загально-на­вчальних умінь. Ділові ігри дають можливість студентам зрозум­іти навчальний матеріал з різних позицій.

У процесі вивчення педагогіки застосовуються різні модифі­кації ділових ігор: імітаційні, операційні, рольові ігри, діловий театр, психо- і соціограма.

Імітаційні (імітуються події, конкретну діяльність студентів, викладачів, учнів, вчителів). Сценарій імітаційної гри, крім сюжету подій, містить інші структури і призначення імітованих процесів та об'єктів.

Операційні ігри допомагають відпрацьовувати конкретні спе­цифічні операції. Наприклад, розв'язання педагогічних задач, проведення зборів тощо.

Рольові ігри сприяють відпрацюванню тактики поведінки, дій, виконання функцій та обов'язків конкретної особистості. Для про­ведення гри з використанням ролі розробляється модель ситуації, розподіляються ролі.

Діловий театр передбачає написання сценарію, де описується конкретна ситуація, функції та обов'язки дійових осіб, їх задачі.

Психограма і соціограма близькі до «ділового театру», але спря­мовані на формування перцептивних умінь майбутніх педагогів (уміння відчувати стан іншої людини, уміння встановити контакт).

Технологія ділової гри складається з таких етапів (див. табл. 2).

В останній час у ВНЗ використовують інформаційні технології навчання, до яких відносять технології, що використовують спец­іальні технічні інформаційні засоби (ЕОМ, аудіо, кіно, відео). Коли комп'ютери стали широко використовуватись в освіті, з'явився термін «нові інформаційні технології навчання». Ми схильні до думки вчених, які вважають, що будь-яка педагогічна технологія - це інформаційна технологія, оскільки основу технологічного процесу навчання складає інформація та її рух (перетворення). Тому більш точним було б визначення для цих технологій -технічні інформаційні технології.

Технічні інформаційні технології - це процеси підготовки і пе­редачі інформації, засобом якої є комп'ютер та інші технічні засо­би. Вони розвивають ідею програмованого навчання і відкривають дійсно нові, ще не досліджені варіанти навчання, пов'язані з уні­кальними можливостями сучасних комп'ютерів і телекомуні­кацій. Проте в наукових джерелах ці технології отримали назву комп'ютерних технологій.

Комп'ютерні технології спрямовані на: підготовку особистості інформаційного суспільства; формування умінь працювати з інформацією; розвиток комунікативних здібностей; формування дослідницьких умінь та умінь вибору оптимальних рішень; забез­печення великим об'ємом якісної інформації.

Таблиця 2. Етапи проведення ділової гри.

Етап підготовки (постановка мети, аналіз проблеми, обґрунтування задач, планування, загальний опис процедури гри, зміст ситуації та характеристика дійових осіб)

Розробка гри


  • розробка сценарію,

  • плану ділової гри,

  • загальний опис гри,

  • зміст інструктажу,

  • підготовка матеріального забезпечення,

  • постановка проблеми, цілей,

  • умови,

  • інструктаж,

  • регламент,

  • правила,

  • розподіл ролей,

  • формування груп,

  • консультації

Етап проведення

Входження в гру

  • робота з джерелами і тренінг,

  • мозковий штурм




Групова робота над завданнями

  • виступ груп,

  • захист результатів,

  • дискусії,

  • робота експертів.

Етап аналізу та узагальнення

Міжгрупова дискусія

  • вихід з гри,

  • аналіз,

  • рефлексія,

  • оцінка та самооцінка,

  • висновки та узагальнення,

  • рекомендації.

Комп'ютерні технології можуть здійснюватися у таких трьох варіантах:

I - технологія як «проникнення» (застосування комп'ютерно­го навчання з окремих тем розділах);

II - як основна (застосування при вивченні базових тем);

ІІІ — як монотехнологія (коли весь процес навчання: діагностика, управління, моніторинг, провадиться за допомогою комп'ютера).

Концептуальними положеннями комп'ютерних технологій є такі: навчання - спілкування з комп'ютером; пристосування ком­п'ютера до індивідуальних особливостей студента (принцип адап­тивності); діалоговий характер навчання; керованість і корекція викладачем процесу навчання; здійснення взаємодії студентів з комп'ютером за всіма типами: суб'єкт, об'єкт, суб'єкт-об'єкт, об'єкт-суб'єкт; оптимальне поєднання індивідуальної і групової роботи; створення психологічного комфорту при спілкуванні з комп'ютером; необмежене навчання: зміст, його інтерпретація і додатки; комп'ютерна технологія засновується при використанні деякої формалізованої моделі змісту, котрий представлений про­грамними засобами, записаними у пам'ять комп'ютера, і можли­востями телекомунікаційної мережі.

Головною особливістю змісту освіти засобами комп'ютерних технологій є багатократне збільшення «підтримуючої інформації», наявність інформаційного середовища.

Комп'ютерні засоби навчання називають інтерактивними бо вони мають здатність реагувати на дії студента і викладача, всту-пати з ними в діалог, що і складає головну особливість методик ком­п'ютерного навчання

Комп'ютер виконує функції: викладача (вчителя); джерела навчальної інформації; наочності; індивідуального інформаційно­го простору; тренажера; засобу діагностики і контролю.

Комп'ютер виконує також функції робочого інструменту, оск­ільки він виступає в якості: засобу підготовки текстів та їх збере­ження; текстового редактора; графічного редактора; обчислюваль­ної машини; засобу моделювання.

Функцію об'єкту навчання комп'ютер виконує при: програму­ванні; створенні програмних продуктів; застосуванні різних інфор­маційних середовищ.

Викладач у комп'ютерній технології виконує такі функції: організація навчального процесу на рівні предмету, групи; орган­ізація внутрішньо-групової активності і координації; індивідуаль­не спостереження за студентами, надання допомоги; індивідуаль­не навчання; підготовка компонентів інформаційного середовища.

Інформатизація навчання вимагає від викладача і студентів комп'ютерної грамотності, до структури комп'ютерної грамотності входять:


  • знання основних понять інформатики і обчислювальної тех­ніки;

  • знання сучасних операційних систем та володіння їх основ­ними командами;

  • знання сучасних операційних засобів.

В останній час з'явилася нова технологія - технологія дистанц­ійного навчання. Поява дистанційної освіти не випадкова - це за­кономірний етап розвитку та адаптації освіти до сучасних умов. Виконати соціальне замовлення суспільства шляхом збільшення асигнувань на освіту, збільшенням кількості навчальних закладів та іншими традиційними способами не в змозі навіть заможні краї­ни. Тому поява дистанційної освіти, питання «бути чи не бути» дистанційній освіті вже не є актуальним. В усьому світі дистанцій­на освіта існує, займає. свою соціально значущу нішу в освіті. В кінці 1997 р. у 107 країнах діяло близько 1000 навчальних закладів ди­станційного типу. Кількість тих, хто отримав вищу освіту в сис­темі дистанційної освіти становило у 1997 р. близько 50 млн лю­дей, а у 2000р. близько 90 млн людей.

Особливо доцільною є дистанційна післядипломна педагогіч­на освіта, що зумовлюється низкою причин, найважливішими з яких є:



  • необхідність реформування післядипломної педагогічної ос­віти в напрямку підвищення її відкритості, масовості, осо­бистої орієнтованості і реальної неперервності;

  • позитивним активним впливом на зміст, форми і методи тра­диційного навчання;

  • збільшенням об'єму доступних освітніх масивів;

  • підвищенням комп'ютерної грамотності тих, що навчають­ся;

  • активізацією процесу навчання та посилення його творчої складової;

  • збільшенням ролі особистості у власній освіті;

  • постановкою освітніх цілей, вибором змісту, форм, методів, темпів та умов навчання.

Нині можна навести велику кількість визначень поняття «ди­станційне навчання», що відбиває різноманіття підходів до його розуміння:

Дистанційна освіта - особлива, досконала форма, яка поєднує елементи очного, очно - заочного, заочного І вечірнього навчан­ня на основі нових інформаційних технологій та систем мульти­медіа.

Дистанційна освіта - комплекс освітніх послуг, що надаються широким колам населення в країні і за кордоном за допомогою спеціалізованого інформаційного освітнього середовища, що ба­зується на засобах обміну навчальною інформацією на відстані (су­путникове телебачення, радіо, комп'ютерний зв'язок та ін.).

Дистанційне навчання є однією з форм освіти, що закликане реалізувати права людини на освіту і отримання інфор­мації.

Дистанційне навчання - сукупність інформаційних технологій, що забезпечують доставку студенту основного обсягу матеріалу, інтерактивну взаємодію студентів та викладачів в процесі навчан­ня, надання студентам можливості самостійної роботи по засвоєн­ню матеріалу, а також оцінку їхніх знань та навиків в процесі на-вчання.

В концепції створення та розвитку єдиної системи дистанційної освіти в Росії дається таке визначення. Дистанційне навчання - це універсальна гуманістична форма навчання, що базується на ви­користанні широкого спектру традиційних, нових інформаційних та телекомунікаційних технологій, технічних засобів, що створю­ють умови для вибору студентами вільних освітніх дисциплін, які відповідають стандартам, діалоговому обміну з викладачем; при цьому процес навчання не залежить від положення студента в про­сторі та часі.

Дистанційна освіта - це система, в якій реалізується процес дистанційного навчання для досягнення та підтвердження студен­тами певного освітнього цензу, що стає основою їх подальшої твор­чої та (або) трудової діяльності.

Дистанційне навчання - це нова форма організації освіти, що основана на використанні персональних комп'ютерів, електрон­них підручників та засобів телекомунікації, які становлять якіс­но нову технологію навчання .

Розглянутий вище матеріал показує, що у визначення дистан­ційного навчання входять три компоненти: відкрите навчання, комп'ютерне навчання, комп'ютерна система комунікацій (Інтер­нет). Дистанційне навчання - це технологія, що базується на прин­ципах відкритого навчання, широко використовує комп'ютерні навчальні програми різного призначення та створює за допомогою сучасних телекомунікацій Інформаційне освітнє середовище для доставки навчального матеріалу та спілкування.

Для цієї технології характерна позитивна пізнавальна моти­вація, що створюється мережею Інтернет, та якість підготовки фахівця. Це й робить дистанційне навчання технологією навчан­ня XXI сторіччя.

Характерними рисами дистанційної освіти є: гнучкість, мо­дульність; економічна ефективність; координаторська роль вик­ладача; спеціалізований контроль якості освіти; використання спеціалізованих технологій і засобів навчання.

Основний принципами дистанційного навчання є: гуманізм, пріоритетність педагогічного підходу при проектуванні освітньо­го процесу в дистанційному навчанні; педагогічна доцільність за­стосування нових інформаційних технологій; вибір змісту освіти; забезпечення захисту інформації, що циркулює в дистанційному навчанні; стартовий рівень освіти; відповідність технологій на­вчанню; мобільність навчання; неантагоністичність дистанційно­го навчання існуючим формам освіти.

Основними видами забезпечення дистанційного навчання є методичне, програмне, технічне, інформаційне, організаційне.

Наказом Міністра освіти і науки України № 293 від 07.07.2000 р. створюється структурний підрозділ Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут» Український центр дистанційної освіти (УЦДО), головною метою діяльності якого є створення системи дистанційної освіти України відповід­но до завдань Національної програми інформатизації.

Перехід до Інформаційного суспільства кардинально змінює положення системи освіти, її інституційний статус. Освіта стає не лише Інструментом взаємопроникнення знань і технологій в гло­бальному масштабі, але й капіталу, засобом боротьби за ринок, рішення геополітичних завдань. Сучасному суспільству необхід­не масова якісна освіта, спроможна забезпечити зростаючі потре­би споживача та виробника матеріальних і духовних благ.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка