Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



Сторінка7/14
Дата конвертації11.04.2016
Розмір3.89 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   14

Запитання для самоконтролю


  1. Сформулюйте сутність поняття дидактика вищої школи.

  2. Назвіть основні категорії дидактики вищої школи.

  3. Дайте стислу характеристику основним моделям освіти.

  4. Охарактеризуйте провідні форми навчання.

  5. Розкрийте специфіку лекційних занять з педагогіки.

2.2. Сучасні технології навчання
Мистецтво засновано
на інтуїції, технологія на науці.

В.П. Беспалько.


На рубежі тисячоліть в Україні створюється нова система вищої освіти, орієнтована на входження у світовий освітній простір. Цей процес супроводжується суттєвими змінами у педагогічній теорії та практиці навчально-виховного процесу ВНЗ.

Відбувається заміна освітньої парадигми, пропонується повий зміст, інші підходи, інший педагогічний менталітет. За цих умов викладачеві необхідно орієнтуватися у широкому спектрі сучас­них інноваційних технологій, ідей і шкіл. Сьогодні бути педагогі­чно грамотним фахівцем неможливо без оволодіння освітніми тех­нологіями.

Останнім часом поняття «педагогічна технологія» дедалі більше поширюється в науці й освіті. Його варіанти «педагогічна технологія», «технологія навчання», «освітні технології», «техно­логії в навчанні», «технології в освіті» - широко використовують­ся в психолого-педагогічній палітрі і мають багато формулювань, залежно від того, як автори уявляють структуру і компонента осв­ітнього процесу.

Етимологія слова «технологія» означає «знання обробки мате­ріалу» (techne-мистецтво, ремесло, наука+logos поняття, вчен­ня). Технологія включає також і мистецтво володіння процесом, завдяки чому персоналізується. Технологічний процес завжди передбачає певну послідовність операцій з використанням необхі­дних засобів (матеріалів, інструментів) і умов. У процесуальному розумінні технологія відповідає на питання: «Як зробити (з чого і якими способами)? »

Поняття «педагогічна технологія» відоме з 20-х років XX ст., зустрічається у працях А.Ухтомського, С.Шацького, В.Бехтєрє-ва, І.Павлова. Вже тоді воно трактувалося по-різному. В одному разі - як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять, що нагадує виробни­чу технологію; в іншому як уміння оперувати навчальним і ла­бораторним обладнанням, використовувати наочні посібники. У подальші роки сутність поняття досліджували Т.Ільїна, С.Ша-поваленко, Л.Прессман, Д.Чернілєвський, О.Філатов, І.Лернер, В.Беспалько, М.Кларін, В.Бухвалов, М.Сибірська, Б.Горячов, В.Гузєєв, А.Кушнір, В.Монахов, Г.Селєвко, М.Чошанов, В.Євдо-кимов, І.Прокопенко, В.Паламарчук, С.Сисоєва, О.Пєхота, Т.На-зарова та ін. У зарубіжній педагогічній теорії та практиці пробле­ми педагогічних технологій представлено в дослідженнях таких вчених як М.Кларк, Ф.Персиваль. Г.Веллінгтон, П.Мітчел, М.Вульман, С.Сполдїнг, С.Ведемейер, Р..Томаста ін.

Теоретичні й практичні аспекти інноваційних педагогічних тех­нологій організації навчально-виховного процесу у вищих навчаль­них закладах розглядались в дослідженнях О.Гохберг, О.Євдоки-мова, І.Козловської, А.Слободенюка, інноваційні технології професійної підготовки майбутніх учителів розкриті в роботах І.Богданової.

З розвитком навчальної техніки і комп'ютеризації навчання «технологія кавчання» і «педагогічна технологія» стали усвідом­люватись системою засобів, методів організації і управління на­вчально-виховним процесом. На кінець 70-х - початок 80-х років відокремились два складника педагогічної технології: використан­ня системного знання для вирішення практичних задач і викори­стання в навчальному процесі технологічних засобів (М.Кларк, Д.Фінн, Т.Сікамото).

На відміну від поняття «технології в освіті», що відповідало поняттю «технічні засоби навчання» під педагогічною техноло­гією почали розуміти сукупність засобів і методів педагогічного процесу.

У документах Асоціації з педагогічних технологій США підкрес­лювалось; «педагогічна технологія є комплексним інтегральним процесом (люди, ідеї, засоби і способи організації діяльності) для аналізу проблем планування всіх аспектів засвоєння знань». З цього часу відбувається осмислення педагогічного процесу з різни -ми деталізаціями поняття «педагогічні технології»

Тому є сенс говорити про те, що воно отримало еволюційний розвиток у науці. Щоправда, сьогодні розуміється не так однознач­но, як на початку XX століття.

Найбільш цілісним є підхід до визначення поняття «педагогічні технології» у Т.Назарової. Як стверджує автор, воно розвивалося адекватно до розвитку педагогічної науки, У зв'язку з цим транс­формувалось у нові поняття; освітні технології, педагогічні техно­логії, технології навчання. Що це - те саме поняття, але під іншою назвою? Т.Назарова зробила опис кожного, з'ясувала відмінності між ними, довела, що на кожному з них діє відповідна ієрархія цілей, завдань, змісту (рис.6).



Рис.6. Ієрархія і взаємозв'язок понять «технологія» в педагогіці.

Освітні технології відбивають загальну стратегію розвитку ос­віти, єдиного освітнього простору, їх призначення - прогнозуван­ня розвитку освіти, його конкретне проектування і планування, передбачення результатів, а також визначення відповідних освітнім цілям стандартів. Прикладами освітніх технологій можуть бути концепції осві­ти, освітні системи. На сучасному етапі - це гуманістична концеп­ція освіти.

Якщо освітні технології відбивають стратегію освіти, то педа­гогічні втілюють тактику її реалізації (за Т.Назаровою) у навчаль­но-виховному процесі шляхом впровадження моделей останнього і тотожних йому моделей управління цим процесом. Наприклад, модель особистісно орієнтованого розвивального навчання, мо-дульно-розвивального навчання, проблемного навчання та інші.

Отже, можна зробити висновок, що педагогічна технологія відображає модель навчально-виховного і управлінського процесів освітнього закладу і об'єднує в собі зміст, форми і засоби кожного з них.

Навчальна технологія - поняття близьке, але не тотожне по­няттю педагогічна технологія. Воно підбиває шлях освоєння кон­кретного навчального матеріалу (поняття) в межах відповідного навчального предмета, теми, питання. Потребує спеціальної організації навчального змісту, адекватних йому форм і методів навчання. Але можливі й такі варіанти: до форм навчання доби­раються зміст і методи навчання або до методів - форми і структу­рується зміст навчання. Наприклад, це можуть бути предметне на­вчання, ігрова технологія, технологія проблемного навчання (на рівні методу), інформаційні технології, технологія використання опорних схем, конспектів, класично лекційне навчання, навчан­ня за допомогою аудіовізуальних технічних засобів чи книжки, система «консультант», система «репетитор» (індивідуальне), ди­станційне навчання, комп'ютерне навчання та ін.

Слід зазначити, що технології навчання, виховання, управлі­ння пов'язані з педагогічними технологіями, освітніми технолог­іями загальною ідеєю відповідної освітньої концепції, педагогіч­ними парадигмами, змістовим наповненням функцій. Педагогічна техніка відбиває рівень майстерності педагога. Від того, як і яки­ми прийомами навчання й виховання він володіє, залежить ступінь розвитку суб'єктів навчання (виховання).

Це означає, що поняття педагогічна техніка, безумовно, по­в'язане з поняттями навчальна (виховна) технологія, педагогіч­на технологія, освітня технологія.

Змістовий взаємозв'язок розглянутих понять можна показати схематично (Рис.7).



1- освітні технології



  1. - педагогічні технології

  2. - технології навчання (виховання, управління)

  3. - педагогічна техніка

Рис.7. Змістовий взаємозв'язок понять педагогічної технології.
Наукові пошуки в напрямку оптимізації та вдосконалення організації навчально-виховного процесу на різних рівнях освіти, в тому числі й вищої освіти, свідчать про суттєву трансформацію терміну «педагогічна технологія» -від «технології в освіті» до «тех­нологічної освіти», а потім до «педагогічної технології».

Ґрунтовний аналіз літературних джерел дозволив нарахувати деяким авторам понад 300 визначень « педагогічна технологія». Близькими до нашого розуміння є визначення: Педагогічна технологія - це продумана у всіх деталях модель педагогічної діяльності з проектування, організації та проведен­ню навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів та вчителя (В.М. Монахов).



Педагогічна технологія - це системний метод створення, зас­тосування і визначення усього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів в їх взаємодії, що ста­вить своїм завданням оптимізацію форм навчання (ЮНЕСКО).

Педагогічна технологія означає системну сукупність і поря­док функціонування всіх особистісних, інструментальних і мето­дологічних засобів, що використовуються для досягнення педаго­гічної мети (М.В.Кларін).

Педагогічна технологія - це створена адекватно до потреб і можливостей особистості і суспільства теоретично обгрунтована навчально-виховна система соціалізації, особистісного і профес­ійного розвитку і саморозвитку людини в освітній установі, яка, внаслідок упорядкованих професійних дій педагога при оптималь­ності ресурсів і зусиль всіх учасників освітнього процесу, гаранто­вано забезпечує ефектнішу реалізацію свідомо визначеної освіт­ньої мети та можливість оптимального відтворення процесу на рівні, який відповідає рівню педагогічної майстерності педагога. (С.О.Сисоєва).

На нашу думку поняття педагогічна технологія є змістовим узагальненням, що включає в себе всі ці визначення і може бути представлено трьома аспектами:

а) науковим (педагогічна технологія - складова педагогічної науки, що проектує педагогічні процеси у педагогічних системах);

б) процесуально-описовим (опис, алгоритм процесу, су­купність цілей, змісту методів і засобів, для досягнення гаранто­ваних результатів, запланованої мети);

в) процесуально-дійовим (здійснення технологічного процесу, функціонування всіх особистісних інструментальних і методоло­гічних педагогічних засобів).

Таким чином педагогічна технологія функціонує в якості на­уки, що досліджує найбільш раціональні шляхи навчання, і в якості системи принципів, прийомів і способів, що застосовують­ся у навчанні, і в якості реального процесу навчання.

Теоретичний аналіз проблеми свідчить, що під педагогічною технологією, насамперед, розуміється система найбільш раціо­нальних способів досягнення педагогічної мети, наукова орган­ізація навчально-виховного процесу, що визначає найбільш раціональні й ефективні способи досягнення кінцевих освітньо-культурних цілей.

Педагогічна технологія повинна задовольняти деяким основ­ним методологічним вимогам, критеріям технологічності:



  • концептуальність (опора на певну концепцію, що містить філософські, психологічні, дидактичні і соціально-педа­гогічні обґрунтування освітніх цілей);

  • системність (педагогічна технологія повинно мати всі озна­ки системи);

  • логічність процесу, взаємозв'язок усіх його частин,

цілісність;

  • керованість (можливість цілепланування, проектування про­цесу навчання, поетапної діагностики, варіювання засобами і методами з метою корекції результатів);

  • ефективність (оптимальність витрат, гарантованість досягнен­ня запланованого результату - певного стандарту навчання);

  • відтворюваність (можливість застосування і інших однотип-них умовах, іншими суб'єктами);

  • єдність змістової і процесуальної частини, їх взаємообумов­леність.

Будь-яка сучасна педагогічна технологія являє собою синтез досягнень педагогічної науки і практики, поєднання традиційних елементів минулого досвіду і того, що породжено суспільним і тех­нічним прогресом, і перш за все, гуманізацією, демократизацією суспільства і технологічною революцією.

Джерелами і складовими частинами нових педагогічних тех­нологій є:



  • соціальне перетворення і нове педагогічне мислення;

  • суспільні, педагогічні, психологічні науки;

  • сучасний передовий педагогічний досвід;

  • історичний вітчизняний і зарубіжний досвід (надбання по­передніх поколінь);

  • народна педагогіка.

У сучасній педагогічній теорії і практиці існує багато варіантів педагогічних технологій. Найбільш глибоко і різнобічно до їх кла­сифікації, на нашу думку, підійшов Г.К.Селевко, який дає класи­фікацію за суттєвими та інструментально значимими властивостями: цільовій орієнтації, організації навчання, особливостями змісту освіти, орієнтації на особистісні структури (ЗУН - оволодін­ня знання, уміння, навички, СРД - систему розумових дій, СЕМ - систему естетично-моральну, СКМ - систему самокеруючих ме­ханізмів, СДП - систему дійово-практичну). Він виділяє декілька класів педагогічних технологій {див. рис. 8).

Кожна педагогічна технологія має свої процесуальні характе­ристики (мотиваційна, управлінська, категорія учнів), а також має програмно-методичне забезпечення (навчальні плани, програми, методичні посібники, дидактичні матеріали, наочні технічні засо­би навчання, діагностичний інтерпритарій).

Нині погляди українських педагогів усе частіше спрямову­ються до технології модульного навчання, яке останнім часом впроваджується в навчально виховну практику вищої школи як передовий педагогічний досвід і як експериментальна психолого­дидактична система.

Модульно-розвивальне навчання сприяє становленню особис­тості не тільки завдяки змісту, методам, формам організації, а й через свою сутнісну багатовимірність, логіку буття з огляду на спе­цифічну форму психосоціального зростання індивідуальності. Унікальність його полягає в тому, що всі сторони, аспекти, ком­поненти педагогічно керованого навчального процесу стимулюють, реально прискорюють численні процеси розвитку, які ієрархічно подані в загальній картині психосоціального розвитку кожного студента.

Нині можна виділити декілька підходів до створення модуль­ної системи залежно від географії та змістовно-структурних особ­ливостей іноваційно-освітнього досвіду: американська та німець­ка моделі, литовська модель, українська.

Щодо модульного навчання для вищої школи, то найцікавіши­ми є підходи К.Я.Вазіної та А.М.Алексюка.

Найважливішими положеннями, що забезпечують відносно цілісне розуміння призначення та принципових моментів фун­кціонування модульної системи (за А.М.Алексюк) такі:









  1. Модульна система навчання головним своїм призначенням повинна мати таку заміну організаційних засад педагогічного процесу у вищій школі, яка забезпечила б суттєву його демок­ратізацію, умови для дійсної зміни місця студента у навчанні (перетворення його з об'єкта в суб'єкт цього процесу), надала б навчально-виховному процесу необхідної гнучкості, запровадила б у дію принцип індивідуалізації навчання.

  2. Модуль - це відносно самостійна частина навчального про­цесу, яка містить насамперед одне або кілька близьких за змістом і фундаментальних за значенням понять, законів, принципів. Зміст курсу «Педагогіка вищої школи» в його досвіді поділений на чотири модулі.

  3. Засвоєння модуля розпочинається оглядово-установчою лек­цією. Далі йдуть індивідуальна самостійна навчальна робота, кон­сультації, потім кілька групових тьюторських занять за опрацьо­ваними джерелами, що впроваджені замість традиційних семінарських занять і в своїй сукупності складають зміст модуля.

  1. Організаційно кожне тьюторське зайняття включає у себе три-чотири види навчальної роботи, серед яких два є постійними невелика письмова робота та дискусія за змістом опрацьованих задач, евристична бесіда, рольові та ділові ігри тощо).

  2. Джерела, виділені У списках літератури позначкою «X», складають мінімум навчального матеріалу, необхідного для сис­тематичного оволодіння предметом.

  3. Студент може достроково вивчити й скласти звіт з матеріа­лу, що входить до того чи іншого модуля, за домовленістю з викла­дачем. Вивільнений таким чином час використовується ним згідно із своїми інтересами. Звіт студента за змістом конкретного моду­ля вважається прийнятим, якщо студент під час співбесіди з вик­ладачем продемонструє розуміння головних ідей модуля і послідов­но, аргументовано викладе їх (письмово та усно).

  4. Для студентів, що засвоїли матеріал і відзвітувалися за змістом усіх чотирьох модулів до закінчення семестру, екзамен з даного предмету відміняється.

  5. Коли студент не зміг з тих чи інших причин вчасно скласти звіт за змістом чергового модуля, він може зробити це за домовле­ністю з викладачем під час консультації.

  6. 9. При організації індивідуальної навчальної діяльності зали­
    шається актуальним питання про стимулювання систематичної
    самостійної роботи з першоджерелами. Формалізм у питаннях
    обліку її результатів значною мірою усувається за умов функціо­
    нування пропонованої системи навчання тим, що перевірка кон­
    спектів першоджерел відміняється і факт наявності або відсут­
    ності їх у студентів не впливає на оцінку якості його навчальної
    праці.

10. Виконання навчальних завдань оцінюється певною
кількістю залікових одиниць, облік яких ведуть як викладач, так
і сам студент. Оскільки наперед відомо, яку кількість їх треба на­
брати для того, щоб одержати «5», «4» або «З», кожен студент от­
римує можливість протягом усього часу вивчення предмету конт­
ролювати та свідомо регулювати успішність свого просування в
засвоєнні курсу шляхом цілеспрямованого планування та розпод­
ілу своїх зусиль для досягнення навчальних результатів, що відпо­
відають його запитам. Прикінцева оцінка успішності вивчення
предмета визначається підсумовуванням залікових одиниць, які
були отримані студентами за виконання всієї сукупності навчаль­
них завдань.

11.3 метою стимулювання навчальної активності студентів за підсумками кожного навчального року з урахуванням загальної суми набраних залікових одиниць визначається десятка найкра­щих студентів з предмета. З числа цих студентів рада факультету (за поданням кафедри) може рекомендувати студентів до аспіран­тури з педагогіки.



Традиційне навчання

Модульне навчання

Завдання

Здебільшого завдання не формулюються як діяльнісні. Студент розуміє їх з навчального матеріалу і контролю.

Завдання формулюються в діяльнісному аспекті і пред’являються студентам перед початком навчання.

Підготовка мінімального матеріалу

Спочатку готується навчальний матеріал (тексти тощо), далі має місце контроль засвоєння цього матеріалу, але не завжди визначається, як саме студенту використовувати здобутий матеріал.

Щонайперше формулюються в діяльнісному аспекті завдання навчання, далі організовується контроль за засвоєнням цих завдань і тільки після цього готується навчальний матеріал, що дає змогу студенту вирішувати поставлені завдання

Діяльність у процесі навчання

Орієнтація і діяльність викладача який передає знання групі студентів; тому сутністно домінує діяльність викладання всупереч діяльності учіння

Модулі дають змогу поєднувати різноманітні навчальну і викладацьку діяльність. Переважає навчальна діяльність студентів, індивідуалізоване учіння, що передбачає досягнення обов'яз­кового результату навчання.

Роль викладача

Викладач виконує роль постачальннка інформації,

Викладач виконує роль діагноста, консультанта, мотиватора і постачальника інформації.

Метод навчання

Спостерігається тенденція до використання викладачами одного- двох методів, таких як лекції, письмові завдання, практичні роботи, при цьому ігнорується багатство інших методів.

Для реалізації завдань навчання використовуються різноманітні методи з метою оптимізащі процесу засвоєння змісту конкретної теми.

Засоби навчання

Засоби готуються і використовуються на основі ознайомлення з матеріалом (тексти, фільми, слайди тощо) і підбираються викладачем здебільшого за одним критерієм; які з них зручно використовувати (переважно це друковані засоби).

Засоби обираються таким чином, щоб вони сприяли комплексному досягненню цілей навчання і контролю за засвоєнням, тому кожний модуль утримує різноманітні види навчання

Участь студента

Здебільшого роль студента є пасивною, тобто зводиться до читання тексту або слухання викладача.

Модуль забезпечує активну участь студента, який засвоює інформацію в ході діяльності, в активній роботі з навчальним матеріалом.

Індивідуалізація

Традиційне навчання орієнтоване на групу; здебільшого студенти одержують обмежену кількість навчального матеріалу (інформаційних джерел), а викладач чітко визначає, яким чином його треба засвоїти (прочитати 20 сторінок тексту, відповісти на запитання тощо).

Модулі можуть бути глибоко індивідуалізованим. Кожний студент має змогу використовувати один засіб, кілька або всі можливі засоби. Здебільшого самому студентові надається право вибирати найбільш прийнятний для нього спосіб учіння з тим чи іншим набором засобів нявчанням (прослухування магнітної стрічки, читаний тексту, аналіз креслень, перегляд кінофільму, вивчення реальних об'єктів тощо).

Темп учіння

Студент вимушений пройти курс "чітко визначенням кроком". Усі проходять навчання в одному темні; одночасно розпочинають і закінчують Його.

Кожний студент може навчатися у власному темпі. Він може засвоювати окремі частини модуля, якщо зуміє довести, що виконав поставлені перед ним завдання. Студент може також за власним бажанням повторювати певну частину модуля стільки разів, скільки йому потрібно.

Час

Здебільшого встановлюється однаковий для всіх студентів час проходження теми. Тому якість засвоєння перебуває у повній залежності від інтелекту того, хто навчається.

Кожний студент витрачає стільки часу, скільки йому потрібно для належного оволодіння змістом конкретної теми. Потрібний для індивідуального засвоєння час здебільшого має тенденцію до ко­реляції з інтелектуальним потен­ціалом студента.

Свобода дій

Традиційно за розкладом кожного дня певний час відводиться для вивчення конкретних предметів. Студенти безальтернативно вимушені відвідувати лекції і практичні заняття (наприклад, конкретний предмет з 8-00 до 8.50 щопонеділка, щосереди і щоп'ятниці).

Навчання може проходити у зручний для кожного студента час. Модулі забезпечують студентам велику свободу пристосування часу занять і змісту модуля до їхніх індивідуальних потреб.

Транспортабельність

Традиційне навчання переважно спирається на лекцію. Тому кавчання конкретного курсу може бути Перенесене в інше місце тільки з переміщенням викладача. Якщо студент пропустив частину курсу, пін змушений звертатися до викладача, переглядати конспекти колег або ж,, принаймні, залишається без інформації.

Модулями можна користуватися беззастережно будь-коли і будь-де -вдома, у лікарні тощо. Ними можна обмінюватися, розподіляти по ВНЗ. Кожен студент може вивчити будь-який матеріал у зручний час

Умови учіння

Можливі індивідуальні відмінності в учіння. Якщо студент зацікавлений в одержані додаткового матеріалу, то він має відшукати його сам. У випадку невдачі, викладач вимушений працювати з ним окремо, надаючи необхідну інформацію, На практиці характерним є протилежний варіант - викладач не звертає уваги на утруднення студента і залишає його одного. Здебільшого не вистачає часу і засобів для індивідуалізованої діагностики або додаткової допомоги

Модуль вважається поганим, якщо значній частині студентів не вдається досягнути визначеного рівня. Студент, якому важко дається засвоєння матеріалу, може навчатися у додатковий час або одержати допомогу викладача, не заважаючи всій групі проходити курс

Засвоєння знань

Більшість студентів знає про все, Реально важко сподіватися, що студенти зможуть засвоїти все найкращим чином.

Студенти, які повільно засвоюють матеріал, досягають частини дидактичних завдань. їм не вистачає часу для засвоєння всього матеріалу за відповідний час. Одержавши додатковий час, вони здатні засвоїти більшу частину змісту.

Організація повторень

Часто повторюють саме ті теми, яким з тих чи інших причин симпатизує викладач. Іноді він вимагає повторити матеріал курсу в цілому.

Повторення студентами матеріалу залежить від результатів засвоєння. Повторення доцільне тоді, коли студент поверхово оволодів матеріалом

Закріплення знань

За традиційного навчання студентів знання закріплюються і використовуються найчастіше на етапі комплексного контролю екзаменів

Невеликий обсяг модуля забезпечує невідкладний контроль знань і корекцію рівня їх засвоєння

Контроль

Контрольні завдання здебільшого ставляться під кінець навчального курсу. Студент часто не знає, як готуватися до такого контролю. Контрольні завдання у переважній більшості покликані з'ясувати бальну оцінку, а не здійснити повноцінний зворотній зв'язок, тобто не визначити рівень засвоєння. Поширеним є нормативний контроль, за якою оцінка досягнень конкретного студента залежить від результатів навчання інших членів групи

Студентам не лише визначаються завдання, а й критерії оцінювання їх досягнень. Контрольні завдання покликані поліпшити рівень особистого засвоєння знань кожним. Студент одержує залік якщо його відповіді покажуть нормативний рівень засвоєння, хоч він не обов'язково збігається з максимально можливим. Контрольні запитання мають на меті оцінити ступінь засвоєння знань, умінь і навичок, закріпити здобуте, діагнозувати труднощі. Проводиться еталонний контроль (за критеріями результативності навчання). Оцінка результатів конк­ретного студента по залежить від ріння результатів групи

Невдача студента - незасвоєння

Погане засвоєння або повне незасвоєння матеріалу здебільшого не помічається до кінця екзаменаційної сесії. Часто студенти прагнуть придбати вміння без належного багажу теоретичних знань. Зазнавши невдачі під час сесії, студент вимушений повторювати матеріал усього курсу чи семестру.

Недостатнє засвоєння можна помітити на кожному етапі навчання, тому курс засвоюється довершеними порціями. У випадку невдачі на конкретних етапах навчання студент повинен повторно вивчити окремий модуль, а не весь курс.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   14


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка