Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



Сторінка10/14
Дата конвертації11.04.2016
Розмір3.89 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Рекомендовані критерії' зазна-ють деяких змін відповідно до спе-цифіки поточного, модульного чи підсумкового контролю (див. таблицю 4).



Таблиця 4. Загальні критерії оцінювання професійних досягнень майбутніх учителів з педагогічної практики.

Рівні компетентності

Бали

Оцінка

Критерії оцінювання

Низький (фрагментарний)


1

«2»


* уміє визначати виховну мету уроку чи виховного заходу, але не володіє практичними вміннями і навичками для здійснення виховної роботи

2

* здійснює виховну роботу фрагментарне, з методичними пмилками

3

* здійснює виховну роботу фрагментарно

Елементарний (репродуктивний)

4

3

* здійснює виховну роботу за дорученням, використовуючи розробки класного керівника

5

* проводить виховну роботу з елементами самостійності, за окремими напрямами

6

* проводить виховну роботу з елементами самостійності, але згідно з усталеними в школі традиціями

Достатній (частково-пошуковий)

7

4

*здійснює виховну роботу самостійно, в системі, ви­користовує традиційні форми, методи і види

8

* здійснює виховну роботу самостійно, в системі, ви­користовує елементи сучасних виховних технологій

9

* здійснює виховну роботу самостійно, в системі, ви­користовує сучасні виховні технології, виявляючи праг­нення до власних творчих пошуків

Високий (дослідницький)

10

5

* Грунтовно і творчо володіє професійними вміннями і авичками, запроваджує нові досягнення теорії виховання;

* виявляє власні наукові інтереси щодо вдосконалення системи виховної роботи



11

* творчо застосовує професійні вміння і навички, досягнення педагогічної науки;

* проводить власні дослідження з окремих проблем, апрямів І ланок системи виховної роботи школи



12

* творчо застосовуючи професійні уміння і навички, здій­снює експериментально-дослідницьку роботу з актуальних проблем виховання і перевиховання за власною науковою програмою, має позитивні результати

Ще у 1994 році кафедра педагогіки Полтавського педагогічно­го університету перейшли на модульний зміст і розподіл на­вчального матеріалу. Тематичне оцінювання професійних знань студентів здійснюють за результатами модульних підсумкових контрольних частково-пошукового і дослідницького характеру, в тому числі і тестів. Після кожної теми, що входить до модуля, да­ються запитання для контролю і самоконтролю. При цьому реко­мендується використовувати 12-бальний тестовий і програмова­ний контроль.

Таким чином, адаптація викладачі» і студентів до нової систе­ми оцінювання - це процес, який не слід ні спрощувати, ні уск­ладнювати. Вона має, насамперед, стимулювати студента до сис­тематичної навчально-пізнавальної діяльності, а викладача -навчити орієнтуватися щодо якості майбутнього педагогічного поповнення.

Контроль і оцінювання як складові функції процесу навчання в сучасній вищій школі піддаються суттєвому переосмисленню. Вочевидь простежується тенденція їх максимальної диференціації й урізноманітнення.

Гуманізація, демократизація освіти, переорієнтація навчання з інформаційно-репродуктивного процесу на творчий розвиток особистості студента, формування у нього основних здатностей­компетенцій потребують зміни підходів до оцінювання навчаль­них досягнень майбутніх вчителів.

Важливим, на нашу думку, є й те, що увага педагогів акцен­тується не тільки на необхідність озброєння студентів певною су­мою знань, умінь та навичок, а й на обов'язковій сформованості певних компетенцій. Поняття «компетенція» включає сукупність якостей особистості, загальну обізнаність, яка грунтується не лише на знаннях, досвіді, певних цінностях, набутих в процесі навчан­ня в ВНЗ, а також і на власних здібностях.

У педагогічній літературі критеріями оцінювання навчальних досягнень студентів визначаються такі:

- соціальні (активність у суспільному житті, участь в діяль­ності громадських організацій, вміння попереджувати, уре­гульовувати конфлікти, самостійно приймати рішення й бра­ти на себе відповідальність за їх виконання тощо);



  • полікультурні (вміння досягати консенсусу, вирішуючи різні питання, що стосуються як професійної діяльності, так і по­всякденного спілкування з людьми різних поглядів, релігій­них конфесій, інших національностей тощо);

  • комунікативні (високий рівень культури спілкування в ко­лективі, знання декількох мов і використання їх в прак­тичній діяльності за певних обставин);

  • інформаційні (вміння знаходити різноманітну інформацію за допомогою сучасних інформаційних технологій, критич­но її осмислювати та використовувати для здобуття знань);

  • саморозвитку та самоосвіти ( передбачають потребу у само­вдосконаленні, підвищенні професійної майстерності, за­гального рівня культури, розвитку власних здібностей і т.ін.);

- компетенції, що виявляються як здатність до раціональної
продуктивної, творчої діяльності.

У сучасних освітянських документах підкреслюється, що осо-бистісно зорієнтована шкільна освіта передбачає : застосування нової педагогічної етики спілкування педагогів і учнів (взаємо­повага, взаєморозуміння, творче співробітництво); обов'язкове особистісіне спілкування; використання у спілкуванні діалогу (як домінуючої форми співпраці), що формує уміння вільно обміню­ватися думками, моделювати життєві ситуації; орієнтацію у на­вчально-виховному процесі на розвиток творчості, творчої актив­ності; утвердження всіма засобами цінності дитячої особистості; наявність у педагога уміння організувати одночасно навчання учнів «на різних рівнях складності» і т.ін.

Реформа сучасної загальноосвітньої школи висуває підвищені вимоги до нової генерації вчителів, які великою мірою визнача­ють подальший життєвий і професійний шлях тих, кому жити й творити у третьому тисячолітті.

Поліпшити якість вищої освіти в нашій країні може, на нашу думку, модульно-рейтингове навчання, яке вперше було впровад­жене в 60-ті роки в США і нині швидко розповсюджується в анг­ломовних країнах та Західній Європі. Нова технологія докорінно змінює педагогічні стосунки між студентом і викладачем і сприяє більш якісній підготовці фахівців.

На сьогодні вже набутий значний досвід рейтингової системи організації навчання та оцінки його результатів у вищих навчаль-них закладах України, в тому числі і в Житомирському педагогіч­ному університеті.

У чому суть рейтингової системи оцінки знань? Що таке на­вчальний рейтинг? Насамперед, це певна оціночна шкала, роз­ряд, ранг (англ. - rating). Це комплексний показник успішності, своєрідний індекс (інтегральний), клас.

В основі рейтингової системи лежить накопичення оцінок за певний період навчання (модуль, семестр, рік, 5 років) і за різноб­ічну діяльність. Сума цих оцінок виступає в ролі кількісного по­казника якості роботи студента порівняно з успіхами його това­ришів. Однак вона відображає не тільки якість знань і вмінь, а й точність у роботі, активність, самостій-ність, творчість. Провадить­ся періодичне ранжування студентів (а також кінцеве - випуск­ників).

Метою роботи є побудова рейтинг-системи, здатної стимулю­вати самостійну роботу студента та оцінювати якість І повноту зас­воєння матеріалу. Обсяг засвоєного матеріалу оцінюється за шка­лою :



  • від 70% до 79% фактичного матеріалу- «задовільно»;

  • від 80% до 89% фактичного матеріалу - «добре;

  • від 89% до 100% фактичного матеріалу - «відмінно». Якщо якість знань оцінюється за традиційною п'ятибальною

шкалою. Тоді загальний рейтинг студента визначається за такою формулою:

де 0(5), 0(4), 0(3) - кількість позитивних оцінок ( відповідно «п'ять», «чотири», «три»), отриманих під час засвоєння всього кур­су; К - кількість занять, відведених за навчальною програмою.

Високі оцінки з окремих тем курсу не можуть компенсувати відсутність знань з інших тем. З метою стимулювання само­стійності та активності студентів під час проведення аудиторних занять, а також для більшого заохочення їх до навчання пропо­нується пасивність оцінювати « незадовільно».




Отже, загальний рейтинг студента визначається за формулою:
де 0(2)-кількість «незадовільних» оцінок, отриманих під час зас­воєння всього курсу. Рейтинг повинен бути не нижчим як 70% засвоєння матеріалу з оцінкою «задовільно» і не нижчим, ніж 30% кількості «незадовільних» оцінок, тобто:

Р=0,7х 3-0,3x2=1,5; для оцінки «добре»: Р=0,8 х 4-0,2 х 2=2,8; для оцінки «відмінно»: Р=0,9 х 5-0,1 х 2=4,3. Введення додаткового рейтингу при оцінюванні навчальної діяльності студентів дає змогу диференціювати її. Так, якість вико­нання домашнього чи індивідуального завдання можна визначити, виходячи з «узагальненої функції Бажаності УФБ Харрінгтона», використовуючи таблиці відповідностей між співвідношеннями бажаності в емпіричній та психологічних системах:

«задовільно» -0,4-0,6

«добре» -0,6-0,8

«дуже добре» -0,8 - 1,0

Рейтинг індивідуальної роботи студента визначається за фор­мулою:

де Б - сума балів, отриманих за самостійну роботу; К - кількість лабораторно - практичних занять, відведених навчальною програ­мою для засвоєння курсу.

Причому загальний бал індивідуальної роботи студента почи­нає набувати суттєвих значень тільки тоді, коли кількість індиві­дуальних завдань перевищує кількість занять, відведених програ­мою на засвоєння курсу.

Індивідуальна робота будується на трьох рівнях: 1 -репродук­тивному, що вимагає від студента знань основних законів та умін­ня їх застосовувати для виконання елементарних завдань; 2 - реп­родуктивно-творчому, що потребує знань основних законів та вміння їх застосовувати відповідно до розглянутих на практичних заняттях алгоритмів розв'язку типових задач; 3 - творчо-пошу­ковому, який передбачає наявність умінь самостійно побудувати алгоритм розв'язку задачі.

За умови активної участі студента у самостійній роботі він при подоланні завдань «нижчого» рівня може отримати загальний рей­тинг з оцінкою, на бал вищою.

Такий комплексний підхід до оцінювання знань дає змогу вра­ховувати обсяг, якість засвоєного матеріалу, стимулювати само­стійну роботу студента, аналізувати навчальний процес у динаміці.

За умови модульної програми підсумкова оцінка студентів складається за результатами навчальної діяльності протягом усь­ого семестру. Рівень творчої активності визначається кількістю та змістом актів позитивної активності студентів за результатами поточного контролю (участь у вікторинах; написання рефератів, кросвордів; надання обґрунтованих пропозицій тощо). При цьому визначається індивідуальний коефіцієнт творчої активності сту­дента ( КТА) як відношення кількості індивідуальних актів твор­чої активності (АТА) до АТА найліпшого студента або норматив­ного значення.

Бали рейтингу під час проведення поточного, проміжного й підсумкового модульного контролю додаються і по закінченні кур­су перетворюються на індивідуальний кумулятивний індекс кож­ного студента, таким чином, кожен може наочно бачити свої інте­лектуальні й професійні здобутки, зіставити їх з рейтингом своїх товаришів. Ці мотиваційні умови реалізують принцип змагальності в навчальній діяльності, стимулюють кожного студента вдоскона­лювати свою роботу та організацію всього навчального процесу.

Якщо студент пропустив усі лекції модуля, його тестують за програмою-мінімум. За наявності відмінного результату він пере­ходить до наступного рівня.

За такої форми контролю творчі контакти педагога й студента значно розширюються, що дає змогу інтенсифікувати навчальний процес. При цьому більшість студентів планує свою особисту інди­відуальну стратегію навчання (за змістом, темпом, формами засвоєння), що унеможливлює випадковість і суб'єктивізм на ек­замені і приводить кожного до запланованої мети.

Студенти, котрі хочуть підвищити свій рейтинг і одержати вищу екзаменаційну оцінку, складають екзамен. На екзамені сту­дент може одержати не більше, ніж 22% балів від набраної ним суми протягом семестру. «Вартість» екзаменаційної оцінки підсумовується з рейтингом студента протягом семестру. Підсумкова оцінка визначається сумарним рейтингом. За незадовільної оцін­ки студент залишається на попередньому рівні оцінки знань. «Вартість» екзаменаційної оцінки визначається за формулою: Е (МІ ...М7)хР1 хР2/5, де (МІ . . . М7) - сумарний рейтинг студента за підсумком роботи протягом семестру; Р1 - коефіцієнт складності екзаменаційних запитань; Р2 - коефіцієнт оцінки.



Визначення коефіцієнта складності запитань ( Р1 )і оцінки ( Р2)

на екзамені


Складність запитань на екзамені, Р1

Оцінка, Р2

Підвищена - 1,1

Стандартно програма 1,0

Програма мінімум 0,9


"5" - 1,0

"4" - 0,8

"3" - 0,6


Примітка: білети підвищеної складності можуть одержати ті студенти, котрі склали складну програму на «відмінно» .

Таким чином, модель рейтингової оцінки навчальної діяльності студентів повинна складатися з окремих елементів навчальної й творчої діяльності, включати мотиваційні стимули, які за формою відповідають різноманітним мотиваційним потребам і постійно вдосконалюються під впливом реалізації принципу педагогіки співробітництва між викладачем і студентами.

Запитання для самоконтролю


  1. Визначити сутність понять контроль, оцінка, облік знань, умінь та навичок та їх взаємозв'язок.

  2. Дати характеристику основним функціям контролю знань, умінь та навичок студентів.

  3. Розкрити сутність різних видів перевірки ефективності пізнавальної діяльності студентів.

  4. Охарактеризувати методи і форми організації контролю знань, умінь та навичок студентів у вищому педагогічному закладі освіти.

  5. Проаналізувати різні підходи до оцінки знань, умінь та на­вичок студентів.

2.4. Науково-дослідна діяльність студентів магістратури

Досвідченим стає педагог, який
вміє аналізувати свою працю.

(В. О. Сухомлинський)

Науково-дослідна робота студентів магістратури випливає із завдань навчального процесу і сприяє підготовці висококваліфі­кованих спеціалістів. Однією з провідних вимог до студентів магі­стратури є всебічний розвиток їх творчих здібностей та дослідниць­ких умінь.

Науково-дослідна робота магістрів спрямована на розвиток у майбутніх педагогів і науковців нахилів до пошукової, дослідниць­кої діяльності, до творчого розв'язання навчально-виховних зав­дань в освітніх закладах, а також формування умінь і навичок за­стосування дослідницьких методів для розв'язання практичних питань навчання і виховання.

У практиці вищих навчальних закладів широко використову­ються завдання студентам магістратури для самостійної роботи, що передбачають складання:


  • узагальнюючих таблиць;

  • структурних блок-схем лекції;

  • кросвордів з теми;

  • тестів з теми (одиничний, множинний, альтернативний і впорядкований вибір);

  • переліку визначень ключових понять курсу з посиланням на джерела;

  • анотування статей (5-6 з однієї теми курсу), книги або окре­мих глав, що тісно пов'язані з темою;

  • написання рефератів і доповідей за визначеними викладачем темами;

  • різноманітні групові завдання, що передбачають розв'язан­ня або підготовку проблемних ситуацій.

В умовах активної творчої пізнавальної діяльності студентів магістерські роботи все більше набувають характеру дослідниць­кого пошуку. Студентам імпонують творчі завдання: підготовка доповідей, рефератів, дослідження шкільного досвіду, написання критичних статей і магістерських дипломних робіт.

Магістерська робота - це форма самописної творчої роботи за вибором магістра, залежно від рівня сформованості у студента дос­лідницьких умінь викладач може запропонувати написання: ре­ферату; критичної статті; есе; рецензію; анотацію; завдання на дослідження генезису розвитку певного явища; статті; тез.

Найпростіша форма - реферат - це доповідь на певну тему, що включає огляд наукових та інших джерел з обраної теми або вик­лад змісту наукової роботи. Важливо зазначити, що у рефераті необхідно не лише висвітлити відповідну наукову інформацію, а й показати своє ставлення до неї. Реферати ( від. лат. refero - по­відомляю) - стислий виклад у письмовому вигляді змісту науко­вої праці, літератури з теми. Його різновидністю є реферат науко­вого звіту, який відображає в дужо стислому вигляді основний зміст звіту: обсяг, кількість і характер ілюстрацій, наочності, таб­лиць, перелік ключових слів) сукупність виконаної роботи, мето­ди дослідження, стислі висновки і можливості застосування ре­зультатів дослідження. Реферат демонструє ерудицію дослідника, його вміння самостійно аналізувати, систематизувати, класифіку­вати й узагальнювати суттєву наукову інформацію. Реферат може містити аналіз і критику відповідних наукових теорій.

Основні вимоги до реферату:


  • повнота відображення змісту статті чи кількох праць за темою;

  • відповідність основних тез і положень, виділених реферую­чим, змістові статті;

  • визначення методики, яку автор обраної для реферування статті використовує, щоб розв'язати проблему;

  • відповідність висновків автора поставленим завданням (чи досягнуто мети дослідження).

Етапи реферування

Перший етап — це опрацювання наукової статті. Слід насам­перед уважно її прочитати, виділяючи ключові моменти та прин­ципові положення. На цьому етапі виділяють також довідково-інформаційний апарат, зазначаючи автора, назву праці, назву періодичного видання або наукового збірника, де міститься стат­тя, номер або том; місце видання (не для періодичних видань); рік та відповідні сторінки.

Другий етап - аналітичний - складання плану реферування статті за основними змістовими блоками. План повинен включа­ти всі основні складові статті: вступ, постановку проблеми засоби реалізації, саме дослідження, висновки. На цьому етапі формуєть­ся чітке уявлення про схему праці.

Третій етап — синтезуючий, на якому слід зосередитися, на­повнюючи складений на попередньому етапі план характерними методиками та аргументацією. Методика дослідження проблеми розкриває характер дослідження з точки зору концептуальних засад і базових принципів, а також рівень новизни дослідження. Аргументація є ілюстративною або наочною системою доказів чи спростуванням тієї або іншої тези (думки). Особливу увагу слід звертати на висновки, які подають у кінці реферування. Виснов­ки мають бути стислим викладом положень прореферованої статті.

Тези - це стислі, лаконічно сформульовані основні положення доповіді, повідомлення тощо. Вони включають виклад основних думок праці від початку до кінця, в по лише її дослідницької части­ни. У тезах однією-двома фразами обґрунтовують тему, виклада­ють історію питання, методику дослідження та його результати. Окремі положення в тезах мають бути пов'язані між собою логічно.

На відміну від конспекту в тезах відсутні деталі, пояснення, ілю­страції, що не заважає створенню цілісного, концептуального уяв­лення про зміст праці. По суті тези - це її розгорнуті висновки.

Залежно від того, наскільки поширено подано тези, їх поділя­ють на:



  • основні - принципово важливі, головні положення, що уза­гальнюють зміст джерела;

  • прості — головні думки в змістовій частині тексту; до кожної основної тези можна добрати кілька простих, що її роз'яс­нюють;

  • складні - запис, що включає в себе як основні, так і прості тези.

Тези можуть бути цитатними, вільними (формулювання того, хто виконує тези), комбінованими (цитати і власні формулювання).

Етапи складання тез:

  1. Свідоме ознайомлення з текстом.

  2. Поділ тексту на змістові частини.

  1. Осмислення кожного уривку, виділення в ньому найсуттєві­ших положень.

  2. Формулювання власними словами або цитатою основних те­зово визначених частин.

Виконуючи складні тези, потрібно виписувати також побіжні думки таким чином, щоб вони роз'яснювали, аргументу вали ос­новні.

Дослідження Балашової С.П. доводять, що студентам, у яких прояв дослідницькі умінь сягає середнього рівня, доцільно пропо­нувати написання критичної статті.



Стаття - науковий чи публіцистичний твір невеликого роз­міру, своєрідне дослідження важливої наукової, суспільно-пол­ітичної чи літературної томи. Ми вважаємо, що для такої статті характерне висвітлення конкретних питань з необхідним теоре­тичним осмисленням. Стаття науково-критична - досить широке за обсягом матеріалів і порівняно глибоке за аналітичним проник­ненням у наукові праці дослідження, де висвітлюються певні про­блеми, процеси, явища тощо. Вона включає в себе характеристи­ку осмислених педагогічних чи інших явищ або процесів, оцінки, підсумки, зауваження чи побажання, що випливають із зроблено­го аналізу.

Зміст, форма, спосіб організації і манера викладу матеріалу студентом мають відповідати жанру критичної статті. Для сту­дентів, які мають високий рівень розвитку дослідницьких умінь, можна запропонувати більш складну творчу роботу - есе.



Есе (фр. essai - спроба, намір, начерк) - невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висвітлює індивіду­альні думки та висловлення щодо конкретного питання і не пре­тендує на вичерпне і визначальне тлумачення теми.

Ми виходимо з того, що характерними ознаками есе є логічний виклад, що наближає його певною мірою до наукової літератури. Як правило, есе повинно виражати нову, суб'єктивну думку про проблему, що вивчається і носить філософський або науково-популярний характер. Ці дослідження пов'язані з виконанням навчальних завдань; вони формують у студентів досвід наукової постановки та збирання експериментального матеріалу для прак­тичних занять з навчальних дисциплін. Одночасно накопичується досвід вивчення та критичного аналізу наукової літератури (вітчиз­няної та зарубіжної), особливо тієї, яка стосується методологічних питань та методів наукового дослідження. При написанні рефе­ратів і доповідей з вміщенням до них зібраних матеріалів викри­сталізовується мова дослідника.

Попередньо на консультаціях, практикумах, навчальних за­няттях викладачі допомагають студентам осягнути сутність нау­ково-дослідницької праці, шляхи та способи організації досліджен­ня, загальні та специфічні критерії з окремих наук, вимоги до літературного оформлення результатів наукової роботи.

Результати науково-дослідницької праці з різних дисциплін магістранти можуть подавати в одній з таких форм:



  1. Науковий звіт.

  2. Наукова доповідь.

  3. Методичні розробки з теми дослідження.

  4. Наукова стаття.

Проте підсумком самостійнім дослідницької діяльності студен­та магістратури мне бути магістерська робота, яку можна назва­ти дипломною Визначальною рисою такої роботи є чітко вираже­ний індивідуальний характер.

Дипломна магістерська робота виконується на завершально­му етапі навчання студента за освітньо-професійною програмою підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр». Магістерська робота є кваліфікаційним науково-практичним до­робком, що містить математично обґрунтовані теоретичні чи екс­периментальні результати, наукові положення і свідчить про спро­можність студента самостійно проводити наукові дослідження в обраній галузі знань.

Узагальнені в магістерській роботі результати проведених її автором досліджень повинні відповідати одній з таких вимог:


  • отримання науково-обґрунтованих спостережень і вис­новків, які мають теоретичне і практичне значення, дають можливість аргументовано вирішувати певне конкретне зав­дання;

  • отримання нових науково обґрунтованих або' експеримен­тальних результатів, які є важливими для певної галузі науки.

Результати досліджень мають бути апробованими у вигляді публікацій в періодичних виданнях та наукових збірниках, допо­відях на наукових або науково-практичних конференціях тощо.

Тематика магістерських (дипломних) робіт визначається фа­ховими (випускаючими) кафедрами та кафедрами педагогіки і психології, затверджується вченими радами факультетів і дово­диться до відома студенті в одночасно із вирішенням питання про зарахування їх до магістратури.

Студенту-магістранту надається право обирати тему, визначе­ну кафедрою, або запропонувати свою з обґрунтуванням доціль­ності її розробки.

Теми магістерських робіт мають бути пов'язані з напрямами основних науково-дослідних робіт відповідних кафедр або продов­жувати (узагальнювати) результати дослідницької роботи їх ав­торів, проведених у період навчання в університеті (участь у СНТ, виконання курсових і дипломних робіт тощо).

Персональний розподіл тем з одночасним призначенням нау­кових керівників затверджується наказом ректора університету за поданням вчених рад факультетів.

Керівниками магістерських робіт призначаються професори, доценти, старші викладачі (кандидати наук) університету.

Виконання магістерських робіт проводиться за індивідуальни­ми планами, схваленими відповідними кафедрами і затверджени­ми деканом факультету.

Захист магістерських робіт проводиться на відкритому засі­данні Державної кваліфікаційної комісії, затвердженої наказом ректора університету у встановленому Міністерством освіти і на­уки України порядку. Рецензенти магістерської роботи призна­чаються деканом факультету.

Магістерська робота подається у вигляді відповідно оформле­ного (машинопис) дослідження обсягом не менше тридцяти умов­них сторінок основного тексту (для природничо-географічних та фізико-математичних профілів) або не менше сорока сторінок (для спеціальностей гуманітарного профілю). Зберігається магістерсь­ка робота п'ять років.

Загальні критерії оцінювання цих робіт співпадають загалом з критеріями оцінки дисертаційних робіт. Такими є: актуальність обраної проблеми дослідження, її теоретична і практична зна­чущість, самостійність дослідницької роботи, наявність експери­ментальних даних; новизна підходу до дослідження проблеми; методологічна обґрунтованість, адекватність методики досліджен­ня його предметові; оформлення тексту, наявність обґрунтованих висновків; володіння науковою мовою.

Тематика обирається залежно від наукового профілю кафедри, інтересів студентів. Доцільно брати теми, замовлені школами, коледжами, інститутами, університетами. У цьому випадку ре­зультати студентської науково творчості можуть бути рекомен­довані для використання безпосередньо і шкільній практиці або навчальному процесі вищих закладів освіти.

Актуальними проблемами педагогіки вищої школи, в розробці яких бажана участь студентів магістратури, є такі: самоаналіз пе­дагогічної профпридатності та її розвиток, професійне виховання майбутнього вчителя, система самостійної пізнавальної діяльності студентів, основи наукової праці студентів, проблеми спілкуван­ня, методика індивідуальної роботи над становленням педагогіч­ного мовлення та ін.

Предметом дослідження можуть бути: історико-педагогічні явища, система народної освіти, якість навчання і виховання, мо­ральний, екологічний, правовий та інший напрями виховання.

Загальні вимоги до педагогічних досліджень ґрунтуються на вихідних положеннях методології педагогічних досліджень.

Основна мета педагогічного дослідження полягає: у розкритті об'єктивних закономірностей навчання, виховання і розвитку осо­бистості; у свідомій та цілеспрямованій інтерпретації науково-пе­дагогічної теорії щодо її втілення у практику навчально-виховної роботи. Педагогічні дослідження мають бути спрямовані, насам­перед, на вивчення предметної діяльності особистості як головно­го джерела її формування і виховання. При цьому не варто об­межуватись пізнанням лише зовнішніх аспектів педагогічних явищ та емпіричними спостереженнями; необхідно глибоко і все­бічно вивчати педагогічні факти, явища, процеси, розкривати їх сутність, закономірності, використовувати різноманітні прийоми мислення — індукцію, дедукцію, синтез. У процесі дослідження необхідно розкривати внутрішні суперечності педагогічних явищ: причини змін у їх розвитку; наслідки застосованих методів впли­ву і організованої виховуючої діяльності, умови досягнення про­гнозованих результатів виховного і дидактичного процесу.

Будь-яке педагогічне дослідження має відображати предмет у його власній внутрішній логіці, інакше істинно наукове пізнання педагогічних явищ, закономірностей їх розвитку і функціонуван­ня є неможливим. Тому в кожному дослідженні обов'язковим є використання такого методу чи системи методів, які б цілком відповідали внутрішній логіці явища, процесу, що вивчається. Метод невіддільний від змісту дослідження.

Вдосконалення організаційних форм педагогічних дослід­жень - одне з найсуттєвіших завдань методології педагогіки. Дуже важливими умовами забезпечення ефективності педагогічних дос­ліджень є:


  1. Вибір найбільш актуальної проблематики досліджень (чин­ники підвищення якості навчання і виховання, рівня громадянсь­кого морального, трудового, економічного, естетичного правового та інших напрямів виховання тощо).

  2. Логічна відповідність проблеми, теми, об'єкта, предмета, мети, задач структурі дослідження. Структура педагогічного дос­лідження містить такі основні компоненти: визначення проблеми, теми дослідження; постановка мети й завдань дослідження; вибір об'єкта й предмета дослідження; попередній аналіз інформації, умов й методів вирішення певного типу та рівня дослідницьких завдань; формулювання початкових гіпотез; теоретична та експе­риментальна їх перевірка; аналіз та узагальнення отриманих ре­зультатів, наукових фактів, їх наукова інтерпретація; побудова теоретичних висновків, де це можливо й необхідно; розробка нау­ково-методичних рекомендацій щодо вдосконалення практики навчально-виховної роботи. Усі компоненти педагогічного дослі­дження мають бути тісно пов'язані й взаємозумовлені.

  1. Мета роботи має відповідати проблемі дослідження.

  1. Тема має конкретизувати проблему дослідження, віддзерка­лювати його предмет.

  2. Завдання мають розкривати мету дослідження; мета й зав­дання дослідження зумовлюють формулювання його гіпотези, яку можна підтвердити або спростувати методами дослідження, які найкраще відповідають вирішенню проблеми на певних етапах дослідження.

Орієнтовна структура магістерської роботи є наступною: вступ (подається обґрунтування теми дослідження, визначається об'єкт, предмет, гіпотеза, мета, завдання, методи, етапи дослідження); розділ перший (аналізується стан проблеми у психолого-педа­гогічній літературі і педагогічній практиці); розділ другий (аналі­зуються власні спостереження, одержані дані експериментальної роботи); висновки (формулюються загальні висновки та рекомен­дації); список використаної літератури; додатки (анкети, схе­ми, таблиці).

Можна виділити два рівні досліджень: емпіричний і теоретич­ний. На першому рівні встановлюють нові наукові факти і на ос­нові їх узагальнення формулюють емпіричні закономірності. На другому рівні формулюються основні, загальні закономірності, що дозволяють пояснити раніше відкриті факти, а також передбачи­ти факти і явища, що відбудуться у майбутньому. Емпіричне дос­лідження націлене безпосередньо на нічиїми педагогічний об'єкт, явище, процес або закономірність і спирається на дані спостере­ження та експерименти. До методів емпіричного рівня досліджен­ня відносять такі: спостереження, анкетування, бесіда, інтерв'ю, тестування, експеримент, біографічний метод вивчення продуктів діяльності.

Теоретичне дослідження пов'язане з удосконаленням та роз­витком понятійного апарату педагогіки і націлене на різнобіч­не пізнання об'єктивної дійсності разом з її суттєвими зв'язка­ми й закономірностями. До теоретичних методів дослідження відносяться аналіз та синтез, індукція та дедукція, логічні ме­тоди (порівняння, аналогія, класифікація), а також методи моделювання.

Слід зауважити, що експериментально-емпіричний та теоре­тичний рівні взаємопов'язані між собою. Теоретичні методи досл­ідження передбачають глибокий аналіз фактичного матеріалу, абстрагування від усього другорядного, розкриття суттєвих зако­номірностей процесу, явищ, пояснення зовнішнього внутрішнім тощо. Емпіричні методи передбачають дослідження на рівні явищ, теоретичні - на рівні їх сутності.

Лише спираючись на теоретичні методи дослідження, можна побудувати адекватну об'єктивну інтерпретацію накопичених пе­дагогічних фактів. Будь-яке педагогічне явище слід розглядати з позицій його впливу на загальний результат педагогічної роботи у зв'язку з іншими явищами. Застосування аналітичних методів дослідження дає можливість у кожному педагогічному явищі ви­ділити й розглянути окремі його сторони, ознаки, особливості, властивості. Аналіз допомагає розібратися з найскладнішими яви­щами: відокремити різнорідні факти, зіставити їх, виділити ти­пові. Таким чином створюється стратегія дослідження, яка перед­бачає певне чергування як емпіричних, так і теоретичних методів.

Якість виконання науково-дослідної роботи магістранта зале­жить від готовності магістранта до її організації і проведення. Під готовністю ми розуміємо інтегративну якість, що відображає здатність особистості під керівництвом викладача організувати власну науково-дослідницьку діяльність в процесі навчання і включає такі компоненти: творчі можливості, компетентність, оволодіння технологією наукового дослідження та викладу і за­хисту результатів наукового дослідження.

Творчі можливості - це система інтелектуально-творчих якос­тей особистості, які сприяють успіху у творчій діяльності. Вона складається з таких підсистем:


  • підсистеми спрямованості (мотиви, інтерес, потреби);

  • підсистеми характерологічних особливостей особистості (цілеспрямованість, працездатність, сумлінність тощо);

  • підсистеми здібностей (індивідуальних особливостей творчих процесів);

  • підсистеми творчих умінь.

Необхідними індивідуально-творчими якостями майбутнього дослідника є:

  1. Креативність мислення, тобто здатність продукувати нові ідеї, гіпотези, способи вираження проблемних задач.

  2. Інтуїція. Пряме бачення суті речей, знаходження правиль­ного вирішення проблеми без усвідомлення шляхів і способів досягнення.

  3. Творча уява. Самостійне створення нових образів, які реалі­зуються в оригінальних і цінних результатах діяльності.

  1. Дивергентність мислення. Альтернативність, здатність зап­ропонувати декілька підходів до розв'язання задачі та міня­ти їх, бачити проблеми, об'єкти в різних ракурсах.

  2. Оригінальність мислення, тобто своєрідність якостей розу­му, способу розумової діяльності, здатність створювати дум­ки, що відрізняються від загально прийнятих поглядів.

  3. Асоціативність мислення. Здатність використовувати асоц­іації, в тому числі аналогії, а також віддаленість асоціацій.

  4. Інтелектуальна активність. Це інтегральний пізнавально-мотиваційний показник рівня розвитку творчої особистості, що базується на інтелектуальній ініціативі»

Інтелектуальна ініціатива - це не стимулювання зовні продов­ження мислення, це продовження розумової діяльності за межа­ми заданої ситуації, що не обумовлена ні практичними потреба­ми, ні негативною оцінкою роботи.

Під поняттям компетентність студента у науково-дослід­ницькій діяльності ми розуміємо спеціальні і загольнонаукові знання, які слугують методологічною основою до організації та проведення дослідження (для кожного напряму педагогічних дос­ліджень вони різні), загальнонаукові, дослідницькі вміння, а саме:



  • організувати власну розумову діяльність;

  • здійснювати літературний пошук, бібліографічний огляд наукових джерел;

  • обґрунтувати актуальність теми дослідження;

  • чітко визначити мету і завдання дослідження;

  • оперувати понятійним апаратом;

  • володіти науковими методами пізнання;

  • визначати об 'єкт, предмет дослідження;

  • формулювати гіпотезу, доводити або спростовувати її дос­товірність;

  • обґрунтувати наукову новизну і практичну значущість дос­лідження;

  • оформляти результати дослідження у числових і графічних формах;

  • захищати результати свого дослідження у відповідній формі.

Володіння технологією наукового дослідження передбачає створення системного підходу до організації наукового дослідження. В основу його побудови покладені основні етапи та методи нау­кового дослідження. Це творчий пошук, котрий, як дидактичний процес, можна поділити на такі етапи: а) пошук проблеми; б) зосе­редження, заглиблення у проблему; в) збір інформації, об'єднан­ня даних, що мають зв'язки; г) інкубація, аналіз, осмислення, систематизація матеріалу; ґ) усвідомлення або інсайт - виникнен­ня ідеї; д) верифікація і застосування шляхом логічних роздумів або експерименту; е) основний зміст, де йдеться про важливі поло­ження, які автор вважає за необхідне висвітлити читачеві; є) вис­новки, що узагальнюють і підсумовують основний зміст статті.

Виклад матеріалів дослідження залежить від рівня готовності студента до науково-дослідницької діяльності.

Наші багаторічні спостереження, експериментальні досліджен­ня дають можливість виділити чотири рівня готовності студентів до науково-дослідинцької діяльності: дуже низький; низький; до­статній; високий.

Дуже низький рівень готовності характерний для студентів з відсутнім інтересом до науково-дослідницької діяльності. Основ­ний мотив виконання наукової роботи - необхідність отримати оцінку. Серед цих студентів більшість з низьким, іноді з середнім рівнем розвитку творчих можливостей. Вони мають середній іноді достатній рівень знань і не прагнуть знати більше, не володіють технологією дослідження і викладом матеріалу. Дослідницьку діяльність вважають за непотрібну.

Низький рівень готовності відрізняє студентів, які проявляють певний інтерес до окремих проблем, до певного питання; мають середній розвиток творчих можливостей, поверхнево усвідомлю­ють сутність проблеми. Ініціатива організації наукового дослід­ження належить викладачеві. Студент допускає помилки в логі­ко-змістовній стороні дослідження, не завжди добивається єдності процесуальної і логіко-змістовної сторони. Бажання займатися науковою роботою майже відсутнє. Виклад результатів досліджен­ня реферативний.

Достатній рівень готовності передбачає наявність інтересу до наукової роботи, високого або середнього розвитку творчих можли­востей, знання сутності науково-дослідницької діяльності, без са­мостійного виявлення всіх її характерних ознак; добре володіння більшістю дослідницькими і деякими загальнонауковими вміння­ми, намагання єдності процесуальної і логіко-змістовної сторін при доборі форм і методів організації наукового дослідження; невміння самостійно планувати наукове дослідження у зв'язку з недостат­ньою компетентністю. Для цих студентів характерно бажання ста­ти дослідником. Виклад матеріалу реферативно-аналітичний, іноді творчий.

Високий рівень готовності передбачає потребу у науково-досл­ідницькій діяльності, високий рівень творчих можливостей, знан­ня суті науково-дослідницької діяльності і вміння самостійно ви­являти всі її характерні ознаки, володіння дослідницькими і загальнонауковими вміннями, знання основних форм і методів організації науково-дослідницької діяльності; досягнення єдності процесуальної і логіко-змістовної сторін при доборі форм і методів науково-дослідницької діяльності; визнання соціальної ролі дослі­дницької діяльності дуже важливою у становленні нашого суспіль­ства. Для цих студентів характерний творчий стиль, роботи твор­чого рівня.

їх роботи відрізняє; розуміння суті наукового дослідження; вміння відшукати і сформулювати проблему, ввести необхідний понятійний апарат; сформулювати об'єкт, предмет, мету, завдан­ня, гіпотезу, довести її або спростувати; здійснити вибір методів і конкретних методик дослідження, провести аналіз результатів дослідження, узагальнити, зробити правильні висновки, оцінити межі застосування дослідницької моделі.

Аналіз статей, творчих робіт дає можливість виділити декіль­ка рівнів науковості і творчості студентів: реферативного рівня (стислий письмовий виклад основних положень теорії, наукових праць з проблеми дослідження) (для І-ІІ рівня готовності); аналі-тико-реферативний (стислий виклад на основі аналізу, творчої об­робки літературних джерел, аналіз фактів і теоретичне обґрунту­вання, систематизація, класифікація, узагальнення. І на цій основі висловлювання критичних зауважень по суті опублікованого фак­ту) (Щ-ІУ рівня готовності).

Кожний студент неповторна особистість і розкритися може тільки в діяльності. Якою б не була праця (нудна, одноманітна, однопланова, різнопланова) потрібно шукати в ній творче застосування наявних у студентів можливостей. Лише на базі творчості студент може відчути емоційне піднесення і духовне зростання. На думку В.О.Сухомлинського гармонійного, всебічного розвит­ку, освіченості, духовного багатства, моральної чистоти - усього цього людина досягає за умов, коли поряд з інтелектуальною, мо­ральною, естетичною культурою вона досягає високого ступеня культури праці, трудової творчості.


1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка