Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Київ "Каравела" 2005 '276. 11(075. 8) Гриф надано



Сторінка9/23
Дата конвертації16.04.2016
Розмір5.37 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   23
§ 1. Загальна характеристика лексики сучасної української літературної мови

Лексика (від грец. ІехікоБ - словесний, словниковий) - це сукупність слів будь-якої мови, а також сукупність слів певної сфери вживання (професійної, офіційно-ділової, наукової, виробничо-технічної тощо).

Слово - це граматично оформлений звук чи звуковий комплекс, за яким у процесі суспільної мовної практики закріпилося певне значення.

Основна функція слова в мові - називна. Що таке назва? Відмітна ознака, що впадає в око і яку ми робимо представником предмета. Сут­тєве сприймання дає предмет, розум - назву цього предмета", - ствер­джував Л. Фейєрбах. Ознака, за якою предмет одержав свою назву, може й не розкривати його справжньої природи. Наприклад, слово атом запозичене з грецької мови і буквально означає „неподільний", хоч наука довела, що атом ділиться на дрібніші частини.

Значення слова співвідносне з поняттям як категорією мислення, що виникає внаслідок відображення та узагальнення у свідомості лю­дини істотних ознак і властивостей предмета, являє собою сукупність людських знань про предмет. Слово матеріалізує поняття і тим самим робить його доступним і для інших людей. Однак слово не тільки ма­теріалізує поняття, а й формує його. Таким чином, воно - не умовне звукове позначення предмета, а мовний знак, що виникає внаслідок пізнання людиною ознак, властивостей предмета. Здатність слова на­зивати поняття дає можливість у процесі спілкування користуватися порівняно невеликим запасом слів. Усвідомлення нерозривного зв'яз­ку слова і поняття - запорука успішного глибокого оволодіння мовою свого фаху, вміння точно висловлювати думки, добираючи для цього відповідні лексеми. Поняттєвість як основна ознака наукового, про­фесійного мовлення закріплюється і виражається у словах-термінах.

У процесі розвитку мови можуть виникати нові значення слова, тобто його семантичний обсяг змінюється — розширюється чи звужу­ється. Але в кожний конкретний період семантична структура слова є



величиною постійною, інакше неможливим було б мовне спілкуван­ня. Здатність слова вживатися в кількох значеннях називається бага­тозначністю. Багатозначність вважають могутнім джерелом і засо­бом збагачення словникового складу мови. Нові значення слова вини­кають на основі перенесення найменування з одних предметів, ознак, дій, станів на інші на основі подібності чи суміжності. Внаслідок цьо­го створюється можливість одним словом позначати два і більше по­няття. Так, іменники механізм, приплив шляхом метафоризації набу­вали нового значення „сукупність заходів", „надходження чого-небудь суцільною масою", з яким вживаються в текстах професійного мов­лення без будь-якого відтінку образності чи емоційності, напр.: Кабі­нетові Міністрів України та Національному банку України розроби­ти та запровадити механізм, який сприяв би припливу коштів насе­лення до Ощадного та інших банків України. В усній формі ділової мови слова в переносному значенні використовують ширше, пор.: На біржах встановлюється так звана цінова стеля. Інколи ціна руйнує цю стелю.

Для ділового мовлення багатозначність - явище небажане, оскіль­ки провокує неточність, двозначність трактувань. В офіційно-ділово­му та науковому стилях мови слова використовують, як правило, в од­ному термінологічному значенні, яке не обов'язково є первинним. Наприклад, слово каса має п'ять значень, серед яких значення „назва кредитної установи, організації", з яким воно функціонує у банківсь­кій справі (ощадна каса, депозитна каса, прибуткова каса), словник української мови подає третім.

Точно визначити кількість слів, які сьогодні вживають в українсь­кій мові, практично неможливо. Відомо, що найповніше засвідчує сло­вникове багатство „Великий тлумачний словник сучасної української мови", який містить близько 170 тис. слів і словосполучень. Одинад-цятитомний „Словник української мови" подає тлумачення більше, ніж 135 тис. слів. Щодо термінологічних словників, то вони об'єднують 3-5 тис. слів, енциклопедичні (загальні чи спеціальні, галузеві) міс­тять 2-3 тис. словникових статей.

Словниковий склад сучасної української літературної мови форму­вався протягом тривалого історичного часу. Лексика сучасної україн­ської літературної мови не однорідна за походженням. Виділяють ко­рінну і запозичену лексику.

Корінна лексика - це слова, які успадкувала українська мова з індо­європейської мовної єдності, праслов'янської мови, а також створені на власному мовному ґрунті. Вона складає приблизно 90% від загаль­ної кількості слів.

Розрізняють кілька пластів корінної лексики. Ядро її становлять сло­ва, успадковані від індоєвропейського лексичного фонду (індоєвропе-їзми). Це слова, які й сьогодні вживають в усіх мовах або в більшості мов, що належать до індоєвропейської сім'ї, і дійшли до нашого часу найчастіше у вигляді коренів, напр.: мати, брат, сестра, око, дім.



Спільнослов 'янська лексика — це слова, які виникли в період спі­льнослов'янської мовної єдності й іншим групам індоєвропейських мов невідомі. Слів, які успадкувала українська мова від праслов'янсь­кої і які вживають тепер, приблизно 2 тисячі, напр.: чоловік, свідок; губа, палець, серце; пшениця, ожина, пиво; душа, пам'ять, відвага, правда, кривда; вікно, борона; боліти, читати, молотити, киснути; розумний, короткий, кислий, жовтий. Вони належать до активного складу сучасної української мови, становлять найважливішу і найдав­нішу частину лексики.

Спільносхіднослов 'янська лексика — це слова, які виникли в пері­од виділення східнослов'янських діалектів зі спільнослов'янської мов­ної єдності. Крім східнослов'янських, іншим слов'янським мовам не відомі, напр.: батько, дядько, племінник; тулуб, щока; собака, кішка, жайворонок, снігур; гречка, смородина, молочай, хвощ, клюква; мель­ник, пивовар; зовсім, тепер, спасибі. Варто зауважити, що спільносхід­нослов'янські слова не однаково збереглися у східнослов'янських мо­вах. Наприклад, слово митник відоме сьогодні лише в українській та білоруській мовах, але не вживається в російській.

Власне українська лексика - це слова, які виникли на українському мовному ґрунті в період формування і розвитку української мови і ви­ражають її специфіку. Це кількісно найбагатший та найбільш різнома­нітний пласт корінної лексики, який утворюють загальновживані слова різних тематичних груп, назви страв і напоїв, одягу та взуття, рослин, явищ природи, абстрактна лексика, напр.: вареник, галушка, борщ, го­рілка, паляниця, млинець, юшка, узвар; штани, спідниця, черевик, чо­біт, кожух, сорочка, хустка, стрічка; соняшник, суниця, шовковиця; гай, хурделиця; мрія, надія, поступ, а також назви із суспільно-полі­тичної, адміністративної, технічної, наукової, педагогічної сфер, напр.: власність, громада, громадянин, галузь, держава, працівник, урядо­вець, підприємство, промисловість, кисень, питома вага, підручник, іспит, освіта.

Крім корінних слів, у лексичному складі української мови певне місце займають запозичення з інших мов (близько 10% усього її сло­вникового складу). Цікавим є процес засвоєння слів з інших мов. Від­бувається він, як правило, внаслідок культурних, економічних, полі­тичних контактів з іншими народами. Безперечно, запозичені з інших мов слова відповідним чином пристосовуються до фонетичних, гра­матичних законів української мови, тобто відбувається їх фонетичне, графічне, лексичне, граматичне освоєння (адаптація). Тому не завжди легко встановити різницю між корінним та запозиченим словом, особ­ливо давніми запозиченнями чи запозиченнями з інших слов'янських мов, напр.: влада, власний, ганьба, гасло, праця, чекати (з чеської), місто, хвороба, кишеня (з польської), посланник, чиновник (з російсь­кої), бадьорий, дьоготь (з білоруської), левада, огірок, м 'ята (з грець­кої), бульба, коляда (з латинської), козак, шаровари, табун, отара, гар­буз (з тюркських мов).

Більшість запозичених слів зберігають характерні фонетичні, сло­вотвірні, морфологічні ознаки. Наприклад, для запозичень із грецької мови характерні голосні [а], [е] на початку слова: афера, ера, епос; звукосполучення пс, кс у середині слова: лексика, псевдонім; суфікси -ад(а), -ид(а), -ід(а): олімпіада, панахида, піраміда та ін.

Своєрідним різновидом запозичень в українській мові є кальки. Калька - це слово або вислів, скопійовані засобами української мови з іншої мови, тобто значуща частина оригіналу буквально перекладе­на і займає в перекладі таке ж місце, як і в оригіналі. Наприклад, укра­їнське слово прамова постало з німецького Ursprache, а слова відмін­ник, співробітник виникли під впливом російських отличник, сотруд-ник. Розрізняють кальки лексичні, семантичні, фразеологічні.

Калькування є одним із шляхів збагачення словникового складу мови. Однак у багатьох випадках воно стає причиною порушень мов­ної норми на лексичному рівні. Наприклад, поширене в українській мові неправильне вживання слів роздивляти, губити у словосполу­ченнях роздивляти закон в першому читанні, губити впевненість за­мість слів розглядати, втрачати виникло в результаті калькування російських висловів рассматривать закон в нервом чтении, терять уверенность. Невиправданим є використання таких кальок з російсь­кої мови, як добрий чоловік, рахувати своїм обов 'язком, дана пробле­ма, біля тисячі сторінок, не дивлячись ні на що, директор знаходить­ся у відпустці. Треба прагнути до використання українських слів і кон­струкцій, зокрема у цьому випадку добра людина, вважати своїм обов 'язком, ця проблема, близько тисячі сторінок, незважаючи ні на що, директор перебуває у відпустці.

Питання про використання слів іншомовного походження в україн­ській діловій мові є складним і вирішується неоднозначно. Вживання необхідних запозичених слів не вважають негативним явищем, але над­мірне, неправильне їх застосування однозначно оцінюють негативно. Звичайно, безоглядний мовний пуризм, який веде до збіднення лексич­ного складу, обмеження виражальних засобів мови, не завжди бажаний. Цікаві щодо цього міркування академіка А. Кримського: „... не варто сперечатися про те, звідки взяли слово, а намагання усунути такі іншомовні слова, які вже міцно ввійшли до української літературної мови, є просто зайвим, бо тут нашої філологічної заборони ніхто не послухає".

Добір, вживання слів іншомовного походження часто диктують обставини, умови та стиль спілкування. Недоречно вжиті слова не лише з мов віддалених, але й близькоспоріднених засмічують літературне мовлення. Однаково неприємно чути вислови прийняти міри" чи „є пропозиція припинити дебати, бо нас лімітує час". Різниця полягає в тому, що перше із них є суржиковим, а інше пересичене „заморянами".

Які саме слова іншомовного походження є необхідними в мові? На­самперед ті, які не можна точно перекласти рідною мовою. Здебіль­шого це загальноприйняті науково-технічні терміни. Серед запозиче­них слів-термінів виділяють пласт інтернаціоналізмів - міжнарод­них слів, які вживають з тим самим значенням не менше, ніж у трьох неспоріднених мовах, і які мають греко-латинську основу. Терміни-інтернаціоналізми залишаються єдиними назвами, як правило, тоді, коли були запозичені разом із поняттям, напр.: конус, перпендикуляр, бланк, штраф, аванс.

Питання національної чи інтернаціональної основи термінології завжди було дискусійним. Механічне запозичення термінів без враху­вання особливостей мови-реципієнта призводить до збіднення, ослаб­лення виражального потенціалу мови, забуваються її власні засоби, які найповніше відповідають внутрішній природі мови. „Свої не гір­ші, за заморян", - стверджує С. Караванський. „Страшидлом" називає він слова паблік рилейшнз, а також скорочення від нього піар. Англій­ській ідіомі public relations автор протиставляє український відповід­ник зв 'язки з громадськістю, а скорочення піар пропонує передавати абревіатурою О.Г.Д. (обробка громадської думки), оскільки вважає, що саме на агітаційно-пропагандистській частині поняття наголошу­ють американці. Знання буквального значення слів іншомовного по­ходження допомагає пояснити зміст інших „страшидл". Утворені за словотвірними моделями української мови, деякі похідні співвідно­сяться з власними твірними. Наприклад, слово накапати „донести на когось", вживання якого обмежується розмовним стилем через його несхвальне забарвлення, запозичене з німецької мови kappen, сарогеп і буквально означає „зраджувати, виказувати, доносити", і не має фор­мально-семантичного зв'язку з дієсловом капати; так само дієслово лобіювати „впливати на членів парламенту при прийнятті законів" пов'язане не з українським словом лоб, а з англійським lobby „кулуа­ри, коридор".

У новий час кількість запозичень з інших мов збільшується. Про це свідчить словник-довідник Д. Мазурик „Нове в українській лексиці"'. Укладений за матеріалами української преси і частково зарубіжних пе­ріодичних україномовних видань 1991-2001 pp., словник відображає динаміку процесів, що відбуваються в сучасній українській мові, зок­рема щодо запозичень. Уперше засвідчені серед неологізмів-запози-чень слова акредитувати, антиглобаліст, антидемпінг, ваучер, веб-сайт та ін.

При використанні запозиченої лексики варто керуватися такими правилами:

1. Не вживати слів, які мають українські відповідники (не в терміно­логічному значенні), напр.:



аргумент — підстава, мотив, обґрунтування, доказ авторитет — повага, пошана, вага економія — ощадливість, заощадження компенсація — відшкодування, оплата, покриття експеримент — дослід, спроба
Мазурик Д. Нове в українській лексиці: Словник-довідник. - Львів, 2002.

пріоритет — перевага, першість, переважне право

реальний - дійсний, справжній, можливий для виконання

ідентичний — тотожний, рівнозначний, однаковий

інцидент — випадок, пригода, непорозуміння, неприємна подія, оказія

лаконічний — стислий, короткий, небагатослівний

симптом — ознака, риса, прояв, знак

стимул — поштовх, причина, рушійна сила, заохочення.

2. Іншомовні слова повинні бути зрозумілими для тих, хто їх слу-
хає або читає, напр.:

апелювати - звертатися домінувати - переважати координувати — погоджувати лімітувати — обмежувати.

  1. Вживати слова точно, відповідно до значення. Тоді не доведеть­ся іронічно-жартівливо уточнювати: ,лЦе не ринок, це - базар". Заува­жимо, що обидва із використаних слів - запозичені. Чи можна заміни­ти слово сервіс українським обслуговування! Ні, оскільки значення його ширше. Перше пов'язане з діяльністю підприємств та організацій щодо побутового обслуговування на певній території, а друге називає дії, пов'язані із задоволенням чиїх-небудь потреб, запитів.

  2. Не вживати в одному контексті і запозичене слово, і українсь­кий відповідник - зупинити вибір на одному із них, наприклад:

патент — авторське свідоцтво санкція — непорушна постанова

Використання сучасної української літературної мови в різноманіт­них сферах суспільного життя зумовлює функціонально-стильове роз­різнення її лексичного складу і виділення двох груп лексики - за­гальновживаної та лексики обмеженого вживання.



Загальновживана лексика - це слова, які використовують усі но­сії мови незалежно від рівня освіти, фаху, місця проживання тощо. Насамперед це назви життєво необхідних для кожної людини понять, які зв'язані з побутом, суспільним життям, виробничою діяльністю тощо. Загальновживана лексика стилістично нейтральна (міжстильо-ва), тому вільно, без будь-яких обмежень уживається в усіх функціона­льних стилях мови. У зв'язку з підвищенням загального рівня культури, освіти, наукових і технічних знань народу, активною участю його у по­літичному і громадському житті, суспільному виробництві, корінними змінами у побуті загальновживана лексика поповнюється словами, які впродовж десятиліть складали спеціальну лексику з обмеженою сфе­рою вживання, напр.: радіо, газета, лекція, конференція, актив, пре­мія, ракета, електрика, газ.

Лексика обмеженого вживання співвіднесена зі сферами суспіль­ного життя та функціональними стилями мови. її поділяють на:

розмовну лексику, тобто слова, поширені в розмовному варіанті усного літературного мовлення. Наприклад, сьогодні в теле- та радіо-просторі можна почути дискусії стосовно приватизації металургійних гігантів України і намагання з'ясувати: це злочин чи елегантна бізнес-операція! Понятійний підтекст, закладений у цих назвах, цілком зро­зумілий, а вибір однієї із них певним чином залежить від наміру мовця чи ситуації мовлення.

З погляду стилістичного забарвлення розмовна лексика не однорід­на. Вона включає: а) слова, які не мають додаткового семантичного чи стилістичного навантаження і сприймаються як звичайні в словнико­вій системі української мови, напр.: ватман (ватманський папір); б) слова з додатковим стилістичним навантаженням (іронічним, жартів­ливим, фамільярним відтінком), напр.: професор „центральний про­цесор комп'ютера", проїхати „не почути або не зрозуміти сказаного".

У системі розмовної мови існують також слова, які сприймають як знижені, згрубілі або й вульгарні. Вони перебувають на периферії лі­тературної мови і переходять у розряд позалітературних напр.: облом, бомж, чмо, бидло, козел, прокол. їх вживання навіть в усному мовлен­ні ділових людей - факт неприпустимий. Зауважимо, що велика кіль­кість такого типу слів - це прямі запозичення з російської мови2.




2 Ставицька Л. Короткий словник жаргонної лексики української мови. - С. 15.

книжну лексику, тобто слова, що вирізняються на тлі стилістич­но нейтральної та розмовної лексики літературної мови вузькою сфе­рою вживання і вносять у спілкування відтінок офіційності, урочисто­сті, науковості. Порівняймо книжні слова усвідомлювати, вирушити зі стилістично нейтральними розуміти, піти чи розмовними кумека­ти, вшитися. її активно використовують у функціональних стилях, пов'язаних з виробничо-професійною, науковою, суспільно-політич­ною, офіційно-діловою сферами. Переважно вони мають писемну форму вияву (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний стилі).

Книжна лексика властива, звичайно, і тим стильовим різновидам усно­го літературного мовлення, що тематично і структурно зближуються зі стилями писемного мовлення, наприклад, лекція, доповідь, повідом­лення, виступи на зборах, ділових нарадах, конференціях, з'їздах тощо.

До книжної лексики належать також особливі поетичні слова, напр.: розмай, вітровіння, приваба, надхмар 'я (художній стиль).

Мова професійного спілкування, зокрема фахівців з економіки, фі­нансової справи, передбачає широке використання виробничо-про­фесійної та науково-термінологічної лексики.



Виробничо-професійна лексика - це слова чи словосполучення, які пов'язані з певною сферою виробництва (назви процесів виробницт­ва, знарядь праці) та професії. Спеціальні слова та вислови, притаманні мові певної професійної групи, називають професіоналізмами. Виді­ляють науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні професіоналізми3. Звичайно вони виступають як неофіційні, розмов­ні, а тому часто емоційно забарвлені синоніми-еквіваленти до устале­ної професійної номенклатури чи слів-термінів і виходять за межі літе­ратурної мови. Наприклад, у мові працівників банківсько-фінансової сфери можна почути професіоналізми зняти касу, підбити (прикинути) баланс; користувачі персональних комп'ютерів материнську плату на­зивають мама, а клавіатуру клава; у друкарів та журналістів помилка - це ляп. Лише деякі з них часом входять у нормативне вживання, напр.: двірник „пристрій для очищення вітрового скла", ліхтарик, боковик „підзаголовок, винесений за поля тексту".

На думку деяких дослідників, „професіоналізми виникають, коли та чи інша спеціальність або вид занять не має розвинутої терміноло­гії''4 . Більш виваженою, однак, видається думка про те, що професіо­налізми вживаються у певному професійному середовищі з метою „де­тальнішого членування дійсності в сфері спеціальних інтересів"5. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони спри­яють кращому взаєморозумінню.




> Зубков М.Г. Українська мова: Універсальний довідник. - X., 2004. - С. 306.

4 Потелло Н.Я. Теорія і практика ділового мовлення: Навч. посібн. - К., 1999. - С. 38.

5
Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: В.М. Русанівський, О.О. Тараненко, М.П. Зяблкж та ін. - К., 2000. - С. 500.

Професійна лексика тісно пов'язана зі спеціальною термінологією окремих галузей науки, техніки, освіти. Вони мають велику кількість спільних елементів, але між ними є й істотні відмінності. При деталь­ній диференційованості назв окремих предметів, їх частин та видо­вих понять у професійній лексиці немає назв для широких категорій однакових чи подібних реалій, а кожна назва за своїм походженням і структурою звичайно ізольовані від інших, виникають стихійно на власній мовній основі, не мають чіткого наукового визначення. У тер­мінології слова, що означають близькі поняття, становлять утворення від однакових коренів, галузеві терміни переважно творяться свідомо, часто з використанням іншомовних слів та словотворчих засобів.

Професіоналізми здебільшого застосовують в усному неофіційно­му мовленні, у писемній мові вживають у виданнях, призначених для фахівців (буклети, інструкції, поради). Взагалі в офіційно-діловому та науковому стилях професіоналізми використовують з певним засте­реженням. Чим вищою буде мовна культура і більш організованим ко­лектив, тим рідше з'являтимуться професіоналізми, особливо в діло­вому мовленні.

Науково-термінологічна лексика—один з основних лексичних ком­понентів таких функціональних стилів писемного мовлення, як науко­вий, офіційно-діловий, публіцистичний. Усі слова, які належать до тер­мінологічної лексики, об'єднуються в мові загальною назвою „термін".

Термінологічна лексика є важливою категорією лексики кожної мови. Становлення української спеціальної термінології відбувалося у досить складних умовах, викликаних різними обмеженнями суспільного функ­ціонування української наукової мови. Штучне гальмування її в різні періоди історичного розвитку позначилося на формуванні терміноло­гічного словника. Однак попри несприятливі попередні умови та за­вдяки активізації термінологічної роботи сьогодні, українська терміно­логічна лексика повно відбиває рівень сучасних наукових знань, техніч­ного і суспільно-культурного прогресу. При HAH України працює Комітет наукової термінології, який апробує суспільно-комунікативну вартість наукових термінів. Розв'язання термінологічних проблем має не тільки лінгвістичне, а й державне значення, оскільки наявність тер­мінології є однією з обов'язкових умов розвитку науки, техніки, освіти.

Термінологія становить окрему підсистему в складі лексичної систе­ми, „для неї характерний двосторонній зв'язок з лексичною системою, оскільки одночасно вона є й донором, і реципієнтом - збагачуючи пев­ною мірою лексику, вона сама перебуває під впливом тих процесів,

5 5-354

що відбуваються у лексиці загальнонаціональної мови"6. Кількість термінів з розвитком суспільства збільшується, оскільки вони перші фіксують соціально-економічні, державно-політичні, науково-техніч­ні та культурні досягнення усієї людської цивілізації.

Важливо також, наголошують мовознавці, сформувати національ­ну терміносистему у найсучасніших галузях, а саме у галузях комп'ю­терної техніки, штучного інтелекту, автоматизованого забезпечення, інформаційної служби, розширити присутність української мови в Ін-тернеті, тобто створити українську термінологічну базу сучасного пост-індустріального суспільства7.

У лексичному складі української літературної мови виділяють слова, які виражають не тільки поняття, а й містять у собі відтінок емоційної забарвленості, образності (емоційно-експресивна лексика).



Емоційно-експресивна лексика - це слова, які у своєму значенні містять компонент оцінки, виражають почуття, позитивне чи негативне сприймання дійсності. Вона характеризує ставлення мовця до того, про що він говорить, до ситуації спілкування, виступає безпосереднім вираз­ником людських емоцій.


6 Жданова Н. Активні процеси в сфері української економічної термінології // Лінг­вістичні студії: 36. наук, праць. - Вип. II. - Донецьк, 2003. - С. 462. 1 Масенко Л. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. - К., 2004. - С. 88.

Експресивна лексика з погляду реального значення і його співвідношення з емоційним забарвленням неоднорідна. Виділяють слова, що виражають емоційну оцінку позитивних або негативних рис людей, предметів, явищ, дій чи станів своїм лексичним значенням, напр.: красень, потвора, ра­дість, журба, веселий, сумний, тішитися, гніватися, радо, слізно. Емо­ційність деяких слів цієї групи визначається контекстом: в одному вони стилістично та емоційно нейтральні, а в іншому - емоційно забарвлені, напр.: пити воду та пити кров, солдати полку та солдати свободи. Це властиво тим словам, які здатні вживатися в переносному значенні і відпо­відно набувати оцінного значення. Варто звернути увагу на слова і вислови, які вживають для емоційної негативної характеристики осіб чи явищ, ви­раження різко осудливого ставлення до них, напр.: тихоня, мудрагель, паскуда, жерти, пащекувати, ляпати, влипнути. Грубі, лайливі слова або звороти називають вульгаризмами. Вони не відповідають нормам літе­ратурної мови і є абсолютно неприйнятними в мовленні ділових людей. Вживання їх погано характеризує мовця, створює конфліктну ситуацію.

Емоційне забарвлення слів може досягатися засобами словотвору, передусім суфіксами пестливості, здрібнілості чи навпаки згрубілості, напр.: матінка, сестричка, тепленький, спатоньки або тюряга, зло­дюга, дівчисько, бабище.

Експресивна лексика відрізняється своєю стилістичною функцією, передбачаючи існування додаткових стилістичних відтінків та психо­логічних оцінок у конкретному слововживанні. Вживається в усіх емо­ційно-експресивних та окремих функціональних стилях мови (розмов­ному, художньому, публіцистичному).

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   23


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка