Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Київ "Каравела" 2005 '276. 11(075. 8) Гриф надано



Сторінка8/23
Дата конвертації16.04.2016
Розмір5.37 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   23
§ 3. Український мовленнєвий етикет

Життя людини в суспільстві регламентоване системою різних пра­вил, законів. Правила соціальної поведінки людини, які виробилися впродовж усієї культурної еволюції людства і враховують його соціаль­но-історичний досвід, становлять зміст поняття „етикет".


" Там само. - С. 35.

Етикет (франц. йtiquette, від флам. steeken - встромляти) - вироб­лені суспільством норми поведінки. За ступенем ритуалізації поведінки виділяють різні види етикету:


  1. Повсякденний.

  2. Оказіональний.

  3. Святковий.

Етикет має багаторівневу будову:

- вербальний (словесний) рівень (етикетні вислови привітання, прощання, подяки, вибачення тощо);

  • паралінгвістичний рівень (темп мовлення, гучність, інтонація);

  • кінетичний рівень (жести, міміка, пози);

- проксемічнийрівень (стандартні дистанції спілкування, почесне місце для гостей тощо).

Своєрідним стрижнем етикету є словесний рівень. Він найповніше репрезентує етнічну самобутність. Кожна мова виробила свою систе­му спеціальних висловів ввічливості - мовленнєвий етикет.



Мовленнєвий етикет - це національно-специфічні правила мов­леннєвої поведінки, які реалізуються в системі стійких формул і ви­словів, що рекомендуються для висловлення подяки, прощання тощо в різних ситуаціях ввічливого контакту зі співбесідником, зокрема, під час привітання, знайомства, звертання тощо.

Знання правил мовленнєвого етикету виступає не тільки показни­ком зовнішньої культури людини, але й має безпосередній влив на фор­мування її особистості, на виховання високої моралі, духовності20. За­своєння національного мовленнєвого етикету, вміння користуватися ним робить спілкування приємним і бажаним. Для ділової людини ко­ристуватися правилами мовленнєвого етикету відповідно до ситуації є конче необхідно.




20 Білоус М.П. Мовленнєвий етикет українського народу // Мова і духовність нації: Тези доп. регіон, наук. конф. - Львів, 1989. - С. 99.

Мовний етикет українців постає із живої мовної практики україн-
ського народу. Він вироблявся впродовж тисячоліть і відбиває культурні
традиції української нації, відповідає її духовним засадам. Без сумні-
ву, в основі національних традицій спілкування лежать загальнолюд-
ські морально-етичні цінності — доброзичливість, повага, привітність,
ґречність. Поборник національного відродження, член „Руської трійці"
Я. Головацький у статті „Слова вітання, благословенства, чемності і
обичайності у русинів" засвідчує: „Його [народу] вітання, прощання,
просьби, перепроси, понука, благословення дихають одним духом доб-
роти, сердечні, богобійні, а заодно чесні та гідні чоловіка
".

За умовами та змістом ситуації спілкування в системі українського мовленнєвого етикету розрізняють 15 видів стійких мовних висловів:



1.

Звертання.

2.

Вітання.

3.

Знайомство.

4.

Запрошення.

5.

Прохання.

6.

Вибачення.

7.

Згода.

8.

Незгода.

9.

Скарга.

  1. Втішання.

  2. Комплімент.

  3. Несхвалення.

  4. Побажання.

  5. Вдячність.

  6. Прощання.

Відбором етикетних мовних формул у кожному виді мовленнєвого етикету створюється та чи інша тональність спілкування, тобто со­ціальна якість спілкування, яку можна визначити як ступінь дотри­мання етичних норм у процесі комунікації. В європейському культур­ному ареалі виділяють п'ять видів тональностей спілкування:

  1. Висока.

  2. Нейтральна.

  3. Звичайна.

  4. Фамільярна.

  5. Вульгарна.

Висока тональність спілкування характерна для зустрічей на найви­щому рівні - сфера суто формальних суспільних структур (урочисті збо­ри, засідання, презентації, ювілейні заходи, прес-конференції, брифін­ги тощо); нейтральна тональність панує у сфері офіційних установ під час спілкування з колегами, співробітниками; звичайна тональність ре­алізується в сфері побуту (магазин, майстерня, пошта, транспорт тощо); фамільярна - в сім'ї, дружньому товаристві; вульгарна - в соціально неконтрольованих ситуаціях і перебуває за межею літературної мови.

Ділове спілкування пов'язане з вибором етикетних мовних формул двох видів тональностей спілкування - високої та нейтральної.

Важливо добре засвоїти чинники, що впливають на вибір словес­ної формули в конкретній ситуації спілкування:


  1. вік, стать, соціальний статус адресата;

  2. особисті якості співрозмовників;

  3. комунікативні умови (місце, час, тривалість спілкування);

  4. характер взаємин між співрозмовниками та ін.

В офіційному спілкуванні особливе значення мають ті види мов­леннєвого етикету, які представляють категорію ввічливості, а саме: звертання, вітання, прощання, подяка, вибачення, прохання.

Звертання - найяскравіший і часто вживаний вид мовленнєвого етикету. Суть його полягає в тому, щоб назвати співрозмовника з ме­тою привернути його увагу, звернутись з проханням чи пропозицією.

Система етикетних звертань української мови зазнала в своєму іс­торичному розвитку найбільше змін, що пояснюється особливою за­лежністю від соціальної організації суспільства. Сьогодні реєстр слів-звертань офіційного вжитку складають пане (пані, панове), добродію (добродійко, добродії), друзі, товариство, колеги, громадо, громадя­нине (громадянко, громадяни), товаришу (товаришко, товариші), які супроводжують етикетні означення вельмишановний, вельмиповажний, глибокоповажний, високодостойний, шановний, дорогий, напр.: висо­коповажний пане Президенте, глибокоповажні пані та панове, доро­гі друзі, високоповажна святочна громадо, шановні колеги.

Вибір звертання значною мірою залежить від тональності спілку­вання. Офіційна величальна функція закріпилася сьогодні за звертан­ням пане (пані, панове). В офіційному, здебільшого усному, спілкуван­ні послуговуються цим звертанням у поєднанні з прізвищем або наз­вою особи за фахом чи родом діяльності, напр.: пане Ткачук, пане професоре, пане ректоре. Це шанобливо-ввічливе звертання пошири­лось в українській мові під впливом польської, в якій воно має нейтраль­не значення. Як офіційне звертання до високопоставлених привілейо­ваних верств суспільства „Словник староукраїнської мови ХІУ-ХУ ст." фіксує з XIV ст. Пізніше воно узвичаїлося як ввічлива форма звертання до людей незалежно від їх соціального становища в інтелігентному, а потім селянському середовищі. Вживалося самостійно або в поєднан­ні з іменем, напр.: Пані! ПаніІнно! До речі, в Галичині було пошире­не звертання пане-добродію, пане-товаришу. У свідомості поперед­ніх поколінь слово пан мало негативну конотацію, пов'язувалось з

„гнобителями народних мас". Насправді слово Пан у грецькій міфо­логії означає „покровитель усієї природи; господар". Тому вживання в народних українських піснях, колядках звертання пане-господарю є засобом вираження шанобливого ставлення до господаря дому. При­кро, якщо хтось зауважує на таке звертання: „У нас панів нема!". Так це ж погано, що таки вдалося за сотні років неволі вичавити з нас ГОСПОДАРЯ, ПАНА свого життя, свого слова і діла! Варто реаніму­вати і повернути в український мовленнєвий етикет цю формулу звер­тання до високоповажних осіб під час офіційних зустрічей.

Звертання добродію (добродійко, добродії) вважають давньою по­чесною назвою осіб, що роблять добро. Як етикетне звертання фіксує „Історичний словник української мови" Є. Тимченка з XVII ст. Поши­рене було здебільшого на сході України. Вживалось у сполученні з етикетними означеннями вельмишановний, вельмиповажний та з прі­звищем, ім'ям, іменем по батькові, напр.: вельмишановний добродію Олексію Петровичу. У традиційному значенні варто вживати це звер­тання й сьогодні в різних сферах суспільного життя, зокрема діловій.

Звертання товаришу з'явилося в українській мові наприкінці XIX-початку XX ст. і використовувалося в інтелігентському середовищі в значеннях „1. Людина, зв'язана з ким-небудь дружбою. 2. Людина, ідей­но зв'язана з іншими людьми". У радянський час це слово витіснило всі інші звертання, ідеологізувалося і функціонувало для називання соратника по партії. Дискусія про те, щоб замінити звертання товари­шу лейтенанте (полковнику) на традиційне для українського війська звертання пане ще тільки починається. Більш поширеним є звертання Товариство! до групи людей, які пов'язані певною спільністю (інте­ресами, становищем у суспільстві тощо).

Звертання громадянине (громадянко, громадяни) обмежується пра­вовою, юридичною сферою і підкреслює рівність усіх членів суспіль­ства перед законом як осіб, що користуються громадянськими права­ми і мають певні обов'язки.

Однією з форм звертання до незнайомих людей, яким наперед ви­казуємо „кредит довіри", є слово друзі. Це звертання набуло особливого звучання через часте використання його Президентом Віктором Ющен­ком під час виборів Президента та Помаранчевої революції в Україні.

У розмові з колегами, звертаючись до керівників установи, орга­нізації узвичаєною є форма звертання на ім'я та по батькові, напр.:

Вікторе Андрійовичу, Іване Степановичу, Юліє Володимирівно. В Київській Русі ім'я по батькові виконувало функцію прізвища, на­приклад, Анна Ярославна. І тільки тоді, коли узвичаїлося прізвисько, будова найменувань стала двокомпонентною, наприклад, Ярослав (Володимирович) Мудрий. Отже, легко відмовлятися від власне укра­їнських звертань на ім'я та по батькові, очевидно, не варто. Однак треба наголосити на тому, що не по-українськи звучить звертання Олександрівно! Миколайовичу! Така традиція звертання здавна відома російській мові й не слід її переймати!

Існує усталена система звертань до осіб духовного сану.

Згідно з церковною традицією виділяють три ступені священства. Вони співвіднесені з певними засобами титулування священиків, до­тримання яких обов'язкове у звертанні до духовної особи.

У християнстві найвищий чин у церкві - єпископ, або архієрей (у католиків кардинал). Це спільна назва для єпископа, архієпископа, митрополита. Єпископів прадавніх столиць (Єрусалим, Константино­поль, Рим, Київ) називали патріархами.

До патріархів і Папи звертаються:

Ваша святосте!

До архієпископа:



Ваша превелебносте!

До кардинала (найвищий духовний сан у католиків після Папи):



Ваша превелебносте!

Ваша ясновельможносте!

До єпископа (у Західній Україні):



Владико!

Нижчі чини духовного сану - священик, пресвітер (у більшості християнських сект - виборний керівник релігійної громади). До священиків звертаються: Панотче! Отче!

Найнижчий священицький чин - архідиякон (старший диякон при єпископові), диякон (помічник священика чи архієрея при Службі Божій).

У звертанні до осіб цього духовного сану: Всечесні отці! Всечесне духовенство!

Заслуговує на увагу і вибір звертання до великої кількості слухачів на різноманітних зібраннях: зборах, засіданнях, конференціях тощо. Форму звертання звичайно визначає вид зібрання. Кожне звертання враховує своє­рідність аудиторії, прагнення і можливість доповідача наблизитись до слухачів, напр.: Вельмишановний пане ректоре! Вельмишановний пане голово! Шановні колеги! Дорогі друзі! Вельмишановні пані та панове!

Вітання виконує важливу функцію в комунікативному акті - з ньо­го починається спілкування, а часто ним же і обмежується як етикет­ним ритуалом. Цим пояснюється спеціалізований характер і певний автоматизм вітальних висловів.

Перше враження про людину складається від того, наскільки щиро і привітно вона вітається. У вмінні вибрати доречну форму вітання виявляється загальна і мовна культура людини. Вибір залежить від того, в якому оточенні перебуває людина, від віку співрозмовника чи спів­розмовників, від характеру стосунків між людьми, що вітаються чи прощаються, від того, де й коли це відбувається тощо2'.

Набір українських народних вітань надзвичайно різноманітний і поліфункціональний, напр.: Доброго ранку! Добрий день! Добрий ве­чір! Здрастуйте! Привіт! Дай, Боже! Існує цілий ряд сакральних ві­тань, напр.: Христос воскрес! Христосрождається!

Формул вітання в українській діловій мові порівняно небагато, але завжди можна знайти потрібний вислів, виходячи з конкретної ситуа­ції, щоб висловити пошану до особи, напр.:



Добрий день! - найпоширеніше вітання, яке фіксують пам'ятки з XVI ст. Прикметник добрий вживається як синонім до слів приємний, сприятливий, а значення цілого вислову „побажання хорошого дня, удачі протягом дня". Використовується у високій та нейтральній тональ­ностях. Вітання Доброго дня! Добридень! обмежуються фамільярною тональністю. Залежно від часу дня для привітання з колегами по робо­ті використовують також вітання Доброго ранку! Добрий вечір!


21 Коваль А.П. Слово про слово. - К., 1986. - С. 47-48.



Прощання - це слова і вислови, які говорять, коли розлучаються. Мовленнєва частина прощання простіша, ніж вітання. Переважно це співвідносні формули, що мають інколи антонімічний характер, напр.: До побачення! Прощай! Будь здоров! або функціонують як самостійні вислови чи як репліки-відповіді на власне прощальні слова, напр.: На все добре! Бувайте здорові! Щасливо!

Вибір етикетних висловів прощання залежить від часу, на який роз­лучаються особи, тональності спілкування.

Діловий, або службовий, мовленнєвий етикет допускає формули прощання, які лімітовані високою тональністю і є закритими для варі­антності, наприклад:

До побачення! - вислів стилістично нейтральний, найбільш вживаний у високій тональності. За походженням його вважають калькою з росій­ської До свидания!. Разом із висловами На все добре! До нових зустрічей! обслуговує також ситуацію розлуки в межах нейтральної тональності.

Прощайте! — це прощальний вислів, пов'язаний з ритуалом проси­ти пробачення перед розлукою за можливі провини.

Подяка означає висловити вдячність, бути вдячним за щось. У ви­словах подяки виразніше виявляється функція ввічливості, тому їх ви­користання належить до обов'язкових етикетних настанов. Не раз ви­слови подяки вживають як знак ввічливої згоди або відмови на будь-яку пропозицію.

Вибір репліки-відповіді на подяку залежить від того, за що дяку­ють. Наприклад, за їстівне кажуть На здоров 'я!; за річ, одяг - Носи на здоров 'я! і т. ін. Універсальна, найбільш поширена відповідь на подя­ку це Прошу! Будь ласка!

Вибираючи формули подяки, треба враховувати значущість послу­ги, ситуацію. За незначну послугу можна сказати Дякую! Спасибі! Вва­жають, що вислів Дякую! запозичено в українську мову з німецької че­рез посередництво польської, а вислів Спасибі! є східнослов'янським явищем, яке виникло після прийняття християнства. Первинно це дво­слівна мовна формула вдячності Сьпаси богь з вихідним значенням по­бажання спасіння богом того, кому дякували. Цікаво, що в західно­слов'янському аналогічному побажанні закладена ідея „Хай Бог запла­тить тому, кому дякували" (порівняймо в польській мові Bog zaplac)22.

Посилюють вдячність слова щиро, сердечно, уклінно, дуже, глибоко, вельми, напр.: Дуже вдячний за Вашу турботу! Щиро Вам дякую!




22 Коломиец В.Т., Линник Т.Г., Лукинова Т.Б. и др. Историческая типология славянских языков. Фонетика, словообразование, лексика и фразеология / Под ред. A.C. Мель-ничука. - К., 1986. - С. 256-257.

В офіційних ситуаціях слова подяки часто вживаються зі словами до­звольте, прийміть, складаю (складаємо), напр.: Дозвольте висловити вам подяку! Прийміть мою найщирішу вдячність! Складаю щиру подяку!

Етикетні вислови подяки обмежено вживають у науковому мовлен­ні в ситуаціях усного спілкування - після закінчення наукової допові­ді чи лекції, практичного чи семінарського заняття, при захисті курсо­вих, магістерських робіт чи дисертацій. Висловлюють вдячність за ак­тивну співпрацю, допомогу, корисні поради, напр.: Дякую за співпрацю! Дякую за увагу! Дякую за запитання! Дякую рецензентові за слушні зауваження! Дякую керівникові за допомогу та цінні поради!

Рідко вислови подяки вживають у наукових статтях, монографіях, напр.: Автор складає щиру подяку професорові СІ. Дорошенку за цінні заува­ження й поради, висловлені під час обговорення матеріалів цієї статті.

Вибачення означає усвідомлення своєї провину і намагання її споку­тувати за допомогою спеціальних висловів. Воно завжди супроводжується проханням вибачити, тобто виявити поблажливість, простити провину.

У ситуації невеликої провини використовують у високій тональності конструкцію Прошу вибачення (пробачення, вибачити, пробачити) за... . Підкреслено ввічливим висловом є Вибачте ласкаво за... .

У нейтральній тональності вживають вислови:

Вибачте! - нейтральний вислів, який, вважають дослідники, запо­зичений з польської мови, де він означав „роздивлятися, побачити, розпізнати". Вислів Вибачаюсь! за формою не відповідає змістові ви­бачення - дія скерована на самого мовця. Дієслово вибачатися позна­чає дію, яка не може бути спрямована на предмет, є неперехідним і функціонує в українській мові в значенні „просити вибачення, усвідом­люючи свою провину" безвідносно до об'єкта дії, відповідно може вживатися в контексті ,иЧе живу, а вибачаюся".

Пробачте! - поширилось під впливом слова польської мовирпеЬасгус „недобачити, пропустити", однак розвинуло нове лексичне значення. Вживають в українській мові як вибачення, вияв перепрошення з XVII ст.

Прохання - спонукальна мовленнєва дія у ввічливій формі з ме­тою чогось домогтися від адресата. Мовні засоби прохання можуть використовувати як вислови привернення уваги, напр.: Будьте ласка­ві! Будь ласка! Ласкаво прошу!; формулами позитивних реплік-відпо-відей на прохання є, напр.: Прошу! Будь ласка!

Вживаючи стрижневе слово ласка, ми виявляємо привітність, добро­зичливість.

Серед форм висловлення прохання в ситуаціях ділового спілкуван­ня використовують формули:

Будь ласка! - функціонує в українській мові з XVI ст. для вираження прохання, запрошення, вибачення. В ситуації чемного звертання до не­знайомих старших за віком осіб вживають вислови Будьте (такі) лас­каві! Якщо Ваша ласка! З Вашої ласки! в межах високої, нейтральної та фамільярної тональностей.

Прошу! - форма, яка, вживаючись з різною інтонацією, може обслуго­вувати кілька етикетних ситуацій: І) Прошу! - прохання; 2) Прошу! - до­звіл; 3) Прошу? - спонукання до повторення сказаного при недочуванні. На думку Ю. Шевельова, другий і третій варіанти ілюструють галицький внесок у збагачення лексики української мови та етикетних мовних засобів.

Поширеними у діловій сфері є ситуації, які передбачають оцінку ді­яльності людини, висловлених думок тощо. їх мовне забезпечення по­в'язане з умінням вибрати та застосувати узвичаєні стандартні формули для вираження компліменту чи згоди.

Комплімент (франц. compliment - вітання) - слова, які містять не­велике перебільшення позитивних якостей людини (розумово-вольо­вих, морально-етичних), а також стосуються зовнішнього вигляду тощо.

Особливість компліменту як елемента мовленнєвого етикету - ви­кликати симпатію співрозмовника, піднести йому настрій, зробити при­ємність. Він допомагає людям спілкуватися, жити разом, працювати. „Коли людину підтримати, похвалити, підкреслити щось хороше в ній, - зазначає дослідниця А. Коваль, - вона почуває себе впевненіше, нама­гається дорівнювати уявленню, яке про неї склалося. Особливо це по­трібно молодій людині, яка не завжди буває впевненою в собі, потребує підтвердження своїх позитивних рис і починань"23.

Вибір компліменту залежить від статі (здебільшого компліменти говорять жінкам), соціального становища адресата, характеру взаємин чи ступеня близькості (неввічливо, наприклад, казати компліменти ма­лознайомим чи незнайомим людям), від ситуації спілкування і попе­реднього змісту розмови.


-3 Коваль А.П. Ділове спілкування. - К., 1992. - С. 86.



Словесна люб'язність є одним із психологічних прийомів досяг­нення прихильності підлеглих, з одного боку, та керівника, з іншого. Наприклад, керівник може адресувати комплімент співробітникові під час роботи, напр.: Мені приємно разом з вами працювати! Ви чудовий фахівець! Вдалий комплімент завжди спонукає до зворотної люб'яз­ності, напр.: Я щасливий працювати під Вашим керівництвом!

Відповідями на комплімент можуть бути вислови: Дякую! Дякую, але Ви перебільшуєте! Я радий (рада) це чути. Мені приємно це чути.

Своєрідним виявом наукового компліменту є стереотипні конструк­ції, які використовують у текстах рецензій для підкреслення актуаль­ності конкретної праці, напр.: ... є першою спробою ґрунтовного до­слідження; нова довгоочікувана оригінальна праця.

Комплімент повинен констатувати, стверджувати наявність характе­ристики, а не містити рекомендації щодо її покращення. Краще сказати людині добрі слова з авансом, ніж моралізувати. Вміння радіти чужим успіхам - це мірило шляхетності, доброго тону.

Згода - це позитивна відповідь на прохання, наказ, погодження з думкою, твердженням співрозмовника. Виражають переважно фраза­ми Так! Звичайно! Безперечно! Добре! Будь ласка! Погоджуюсь!

Репліка адресата на прохання щось зробити, яка має відтінок неба­жання, відмови чи сумніву, містить слова доведеться (погодитись); очевидно (це саме так); правдоподібно (що так воно і є); не можна заперечувати, але... та ін.

У системі наукового етикету єдність поглядів, наприклад, рецензента (опонента) й автора, виявляється через оцінку конкретних положень рецензованої праці, напр.: Ми цілком погоджуємося з думкою автора; Як справедливо зазначає автор тощо.

У разі незгоди етикет наукового спілкування передбачає виклад ін­формації у пом'якшеній формі. Доречно використовувати форми умов­ного способу дієслів, напр.: доцільно було б; хотілося б; або вставні слова, напр.: мабуть, напевно, можливо, очевидно, на мою думку. Такі конструкції, звичайно, не використовують, якщо йдеться про принци­пові розбіжності з положеннями, які висуває автор. Однак і в цьому випадку науковий такт вимагає висловлювати незгоду без зайвої кате­горичності. Хоча треба дбати, щоб надмірна „дозованість" наукової критики не перетворювала її на „стильову барву", що підмінює вива­жене, об'єктивне й вичерпне осмислення наукового доробку24.




24 Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. - К., 1998. - С. 436.

Досконале спілкування спроможне стати ключем до успіху в суспіль­стві та на етапах досягнення професійної кар'єри, тоді як неправиль­ність його є причиною багатьох конфліктів між людьми. Подолати перепони на шляху до взаєморозуміння та визнання допомагає ретельне дотримання правил лінгвоетикету.

Розділ З ЛЕКСИЧНІ НОРМИ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   23


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка