Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Київ "Каравела" 2005 '276. 11(075. 8) Гриф надано



Сторінка4/23
Дата конвертації16.04.2016
Розмір5.37 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23
тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це є наслідком певної стабільності її функцій.

  • смислова точність, ясність, які поєднуються зі стислістю, лако­нічністю висловлювання, строгою послідовністю викладення фактів.

  • висока стандартизація вислову та сувора регламентація тексту (для чіткої організації текст поділяють на параграфи, пункти, підпункти).

  • документальність - кожний офіційний папір мусить мати ха­рактер документа, тобто бути об'єктивним, достовірним, зберігати ста­більні традиційні форми (наявність реквізитів та усталений порядок їх розміщення).

    Усі ці риси є визначальними у формуванні системи мовних засобів і прийомів їх використання у текстах офіційно-ділового стилю, а саме:

    • широке використання суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології;

    • уживання мовних штампів з перевагою багатокомпонентних мовних конструкцій, напр.: Повідомлення про одержання директив­ного листа Міністерства освіти та науки від (дата,) за №...;

    • специфічний характер фразеології - компоненти стійких фразео­логічних сполучень функціонують здебільшого в прямому значенні, напр.: ставити питання, підбивати підсумки, виступати з ініціати­вою, брати участь, доводити до відома;




    • відсутність емоційно забарвленої лексики;

    • синонімія зведена до мінімуму і не викликає двозначності;




    • наявність безособових та наказових форм дієслів із значенням по­стійної дії і відсутність особових форм як засобів індивідуалізації автора;

    • широке використання простих поширених речень, часто усклад­нених однорідними, відокремленими, вставними членами речення.

    Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:

    Законодавчий - використовують у законотворчій сфері, регламен­тує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, державою та службовими і приватними особами. Реалізується в зако­нах, указах, статутах, постановах тощо.

    Зразок законодавчого підстилю:

    АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

    Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв 'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня Ў991 року, - продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

    виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,



    - здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Вер­ховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто

    ПРОГОЛОШУЄ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ та створення самостійної української дер­жави - УКРАЇНИ.

    Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конститу­ція і закони України.

    Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

    ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

    24 серпня 1991 року

    Дипломатичний - використовують у сфері міждержавних офіцій­но-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури між орга­нізаціями, міждержавними структурами та окремими громадянами. Реалізується в міжнародних угодах, конвенціях, комюніке (повідом­лення), нотах (звернення), протоколах, меморандумах (дипломатич­ний лист), заявах, ультиматумах тощо.

    Зразок дипломатичного підстилю:

    ЗАЯВА МЗС УКРАЇНИ

    Україна підтверджує відданість курсу на європейську інтеграцію, невід 'ємною складовою якого є подальший розвиток і удосконалення демократичних інститутів, приведення їх у відповідність із загаль­ноєвропейськими нормами і стандартами.

    В Україні із задоволенням відзначили відповідні заяви Голови Коміте­ту Міністрів Ради Європи та ЄС, а також висновок Венеціанської комісії, в яких дана позитивна оцінка рішенню Конституційного Суду України.

    Дисонансом на цьому фоні пролунало обговорення на Парламент­ській Асамблеї РЄ питання про інституційні реформи в Україні.

    Дискусія фактично звелася до обговорення проекту так званої „ре­комендації", який раніше був підготовлений моніторинговим Комі­тетом ПАРЄ.

    МЗС України вважає, що ухвалений за результатами обговорення документ не відображає реальної ситуації в Україні.

    Україна не вважає зазначені дії ПАРЄ щодо повноправного члена організації конструктивними.

    Незважаючи на ухвалення так званої „рекомендації" ПАРЄ, Укра­їна як повноправний член Ради Європи і надапі плідно співпрацювати­ме з усіма її органами з метою подальшого утвердження демократії та прав людини як в нашій державі, так і в Європі в цілому.

    Адміністративно-канцелярський - використовують у професійно-виробничій сфері, правових відносинах, діловодстві. Він обслуговує та регламентує офіційні відносини між підприємствами, структурни­ми підрозділами, службові відносини між приватною особою та орга­нізацією, установою, закладом, приватні стосунки між окремими гро­мадянами. Реалізується в наказах, розпорядженнях, довідках, заявах, автобіографії, характеристиках, службових листах, оголошеннях тощо.

    Зразок адміністративно-канцелярського підстилю:

    АКЦІОНЕРНИЙ ПОШТОВО-ПЕНСІЙНИЙ БАНК „АВАЛЬ"

    пропонує новий вид банківських послуг —

    ПЛА СТИКОВІ КАРТКИ VISA AVAL

    Пластикові картки VISA A VAL - це універсальний платіжний за­сіб, що дає змогу отримати готівку в більше, ніж 12 млн пунктах обслуговування понад 220 країн світу, а також здійснити найрізно­манітніші платежі.

    Чекаємо за адресою:

    вул. Лисенка, 5, м. Львів 79011 (тел.: /032/ 238-92-34, факс /032/ 238-86-64) Нинішній студент - майбутній фахівець - безпосередньо долуче­ний до наукової та професійної сфер. Він реалізує свою навчально-виробничу та наукову діяльність у функціональному полі обох стилів - наукового та офіційно-ділового. Тому оволодіння українською діло­вою мовою, або мовою професійного спілкування, є запорукою успіху в навчанні та професійній кар'єрі.
    § 2. Культура мови і культура мовлення. Комунікативні ознаки культури мовлення

    Мова і культура перебувають в одній поняттєвій площині і як ду­ховні вартості органічно пов'язані між собою. Слово культура (від лат. cultura — догляд, освіта, розвиток) означає сукупність матеріальних і духовних цінностей, які створило людство протягом своєї історії. Мова - це прояв культури. „Мова утримує в одному духовному полі націо­нальної культури усіх представників певного народу і на його терито­рії, і за її межами. Вона цементує всі явища культури, є їх концентро­ваним виявом"7. Плекаючи мову, дбаючи про її розвиток, оберігаючи її самобутність, ми зберігаємо національну культуру.



    Культура мови - галузь мовознавства, що займається утверджен­ням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях. Використовуючи ві­домості історії української літературної мови, граматики, лексиколо­гії, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, проводить цілеспрямовану мовну політику, сприяє втіленню норм у мовну практику. Культура мови має регулювальну функцію, адже про­пагує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови, хоча водночас живить її, оновлює. Вона діє між літературною мовою і діа­лектами, народнорозмовною, між усною і писемною формами.

    Культура мови невіддільна від практичної стилістики, яка дослі­джує і визначає оптимальність вибору тих чи інших мовних одиниць залежно від мети і ситуації мовлення.



    Культура мовлення - передбачає дотримання мовних норм вимо­ви, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.

    Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:



    • нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

    • адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

    • естетичність (використання експресивно-стилістичних засо­бів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

    • поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різ­них сферах життєдіяльності).


    7 Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація: Тези про місце і роль мови в національному авдродженні України. - Дрогобич, 1994. - С. 93-94.

    Висока культура мовлення означає досконале володіння літератур­ною мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність. Основ­ними якісними комунікативними ознаками, їх ще називають критеріями, культури мовлення є правильність, точність, логічність, змістов­ність, доречність, багатство, виразність, чистота.

    Правильність - одна з визначальних ознак культури мовлення. Мова має свої закони розвитку, які відображаються у мовних нормах. Вільно володіти мовою означає засвоїти літературні норми, які діють у мовній системі. До них належать правильна вимова звуків і звукових комплексів, правила наголошування слів, лексико-фразеологічна, гра­матична, синтаксична нормативність, написання відповідно до право­писних і пунктуаційних норм.

    Про деяких людей кажуть, що вони мають чуття мови. "Чуття мови" означає наявність природних, вроджених здібностей до мови, вміння відчувати правильність чи неправильність слова, вислову, гра­матичної форми. Це чуття можна виховати в собі тільки одним шля­хом - вдосконалюючи власне мовлення.



    Точність пов'язується з ясністю мислення, а також зі знанням пред­мета мовлення і значення слова. Уміння оформляти і виражати думки адекватно предметові або явищу дійсності зумовлюється знанням об'єктивної дійсності, постійним прагненням пізнавати реальний світ, а також знанням мови. Мовлення буде точним, якщо вжиті слова пов­ністю відповідатимуть усталеним у цей період розвитку мови їхнім лек­сичним значенням. Розуміння предметно-понятійної віднесеності сло­ва, його емоційно-експресивного забарвлення, місця в стилістичній па­літрі, сполучуваності з іншими словами - усе це в комплексі дає нам знання слова, вміння виокремити його з мовної системи. Точність дося­гається не лише на лексико-семантичному рівні, вона тісно пов'язана з граматичним (особливо синтаксичним) рівнем. Правильний словолад -це „душа ясности мови" (І. Огієнко). Треба так побудувати речення, щоб воно було зрозумілим без напруження думки. Отже, точність - це уважне ставлення до мови, правильний вибір слова, добре знання від­тінків значень слів-синонімів, правильне вживання фразеологізмів, крилатих висловів, чіткість синтаксично-смислових зв'язків між чле­нами речення.

    Точність мовлення залежить від інтелектуального рівня мовця, ба­гатства його активного словникового запасу, ерудиції, володіння логі­кою думки, законами її мовного вираження. Точність визначається і етикою мовця. Саме повага до співрозмовника не дозволить погано знати предмет розмови.

    Точність у різних стилях мови виявляється по-різному. У науково­му - це одна з найперших вимог до тексту, до вживання термінів. Не­даремно деякі науки називають точними. Точність у науці - пряма, емоційно-нейтральна. Точність в офіційно-діловому стилі реалізуєть­ся передусім на лексичному рівні, тобто виявляється на рівні слово­вживання і пов'язана з урахуванням таких мовних явищ, як багатознач­ність, синонімія, омонімія, паронімія. Художня точність відображає художньо-образне сприйняття світу, підпорядкована певній пізнаваль­ній та естетичній меті. Неточність у розмовному мовленні компенсує ситуація спілкування, міміка, жести.

    Логічність. Дотримання цієї ознаки культури мовлення означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне, у якому є внутріш­ня закономірність, яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знан­нях об'єктивної реальної дійсності.

    Логіка (від грец. - проза, наука про умовивід) - прийоми, методи мислення, з допомогою яких формується істина. Логічність виявля­ється на рівні мислення, залежить від ступеня володіння прийомами розумової діяльності. Пригадаймо безліч народних прислів'їв, які під­тверджують цей органічний зв'язок: Яка головонька, така йрозмово­нька; Який розум, така й балачка; Хто ясно думає, той ясно гово­рить. Логічність пов'язана з точністю мовлення на всіх мовних рів­нях, тобто знанням мови. Правильні, конструктивні думки і добре знання мови породжують логічно правильне мовлення.

    Розрізняють предметну логічність, що полягає у відповідності сми­слових зв'язків і відношень одиниць мови у мовленні зв'язкам і відно­шенням, що існують між предметами і явищами об'єктивної дійсності, і понятійну логічність, яка є відображенням структури логічної думки і логічного її розвитку в семантичних зв'язках елементів мови у мов­ленні. Якщо в казкових і фантастичних текстах можна обійтися без предметної логічності, то понятійна логічність є завжди.

    Логічність - поняття загальномовне. Це ознака кожного функціо­нального стилю. У науковому стилі суворо дотримуються логіки ви­кладу, вона "відкрита", адже ми простежуємо хід пізнавальної діяль­ності мовця і процес пошуку істини. В офіційно-діловому - це несупе-речливість, логічно правильна будова тексту, послідовність, смислова погодженість частин тощо. У розмовному стилі нелогічність компен­сує ситуація мовлення.



    Логічні помилки виявляють увесь спектр мисленнєво-смислових порушень. Так звані алогізми виникають внаслідок:

    • поєднання логічно несумісних слів, напр.: жахливо добрий, стра­шно гарний;

    • вживання семантично порожніх (зайвих) слів, тавтологія, напр.: місяць травень, моя особиста справа, особисто я, звільнити із займа­ної посади, о 20 годині вечора, захисний імунітет;

    • порушення порядку слів у реченні, напр.: Успіх породжує старання;

    • зіставлення незіставних понять, напр.: Структура фірми відріз­няється від інших фірм;

    • порушення хронологічної точності, напр.: У XVII ст. у Львівській області;

    • підміна понять, напр.: У всіх кінотеатрах міста демонструють ту саму назву фільму; Ревматичний діагноз не дає можливості мені ходити;

    • розширення чи звуження поняття, напр.: письменники і поети;

    • нечітке розмежування конкретного й абстрактного поняття, напр.: Нам розповіли про видатного письменника і прочитали уривки з його творчості;

    • невідповідність причини і наслідку, напр.: Збільшення кількості по­рушень залежить від того, наскільки активно ведуть з ними боротьбу.

    Багато логічних помилок можуть виникати внаслідок відступу від синтаксичних норм, наприклад, неправильної побудови ряду однорід­них членів речення, вибору сполучних засобів у складному реченні, пору­шень смислового зв'язку між окремим висловлюваннями у тексті та ін.

    Змістовність мовлення передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми, вміння добирати потрібний матеріал та під­порядковувати його обраній темі, а також повноту розкриття теми без пустослів'я чи багатослів'я.

    Доречність. Це такий добір мовних засобів, що відповідає змістові, характерові, експресії, меті повідомлення. Доречність мовлення - це вра­хування ситуації мовлення, комунікативних завдань, складу слухачів (чи­тачів), їхнього стану, настрою, зацікавлень. По-іншому цю вимогу мож­на назвати комунікативною доцільністю. Передусім це використання належних мовних засобів, досягнення стильової відповідності. Наприк­лад, стандартні типові вислови-кліше доречні у діловому мовленні, але зовсім не доречні в розмовному. У наукових текстах недоречною буде експресивна, емоційно-образна лексика, адже там панують терміни, мова формул, графіків, схем і т. ін. Доречність - це і вміння вибрати форму спілкування (монолог, діалог, полілог), тон, інтонацію спілкування, на­магання бути тактовним. Мовознавець Н. Бабич пропонує розкривати поняття доречність з усвідомлення значення часто вживаної сполуки "до речі": „Кожний історичний і кожний конкретний сучасний момент, кожен предмет мовлення і кожен співрозмовник вимагають нетотожних мовних засобів для свого вираження. Тому мовлення має бути гнучким, динамічним, функціонально мобільним"8. Стильова, контекстуальна, си­туаційна доречність свідчитиме про правильну мовленнєву поведінку.

    Багатство. Показник багатства мовлення - великий обсяг активно­го словника, різноманітність уживаних морфологічних форм, синтакси­чних конструкцій. Звичайна людина використовує близько 3 тис. слів, добре освічена - 6-9 тис. слів, хоча розуміє в десять разів більше. Порів­няймо: словник мови Т. Шевченка - понад 20 тис. слів. Багате мовлення

    - це естетично привабливе мовлення, що відображає вміння застосува­ти тропи, образно-емоційну лексику, стійкі вислови, урізноманітнити мову синонімами, знання синтаксичних виражальних засобів. Мати "дар слова" означає вміти так організувати своє мовлення, щоб воно вплину­ло на людину не лише змістом, а й своєю формою, чуттєвим моментом, щоб принести задоволення тим, на кого це мовлення спрямоване.



    Виразність. Ця невід'ємна частина культури мовлення означає ви­користання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови і лежить в основі мистецтва володіння словом. Виразність мов­лення забезпечується виразністю дикції і чіткістю вимови. Великою мі­рою - це вміння застосовувати виражальні засоби звукового мовлення

    - логічний наголос, видозміни голосу, паузи, емоційну тональність, що передає настрій, оцінку, викликає потрібне сприйняття. Технічні чинники виразності - дихання, інтонація, темп, жест, міміка. Вираз­ність мовлення - це "душа" мовлення, засіб самовираження.


    Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Львів, 1990. - С. 133.

    Чистота. Мова тоді буде чистою, коли буде правильно звучати, коли вживатимуться тільки літературно-нормативні слова і словосполучен­ня, будуть правильні граматичні форми. Що "каламутить" і засмічує українську мову? Зайві слова, слова-паразити, які заповнюють паузи у мовленні, коли людині важко чітко висловити думку. Найчастотніші з них: ну, от, значить, там, як це, чуєш, знаєш, так сказать, типу, розумі­єш та ін. їх можна легко позбутися, уважно стежачи за своїм мовленням.

    Недоречним є вживання діалектизмів, надмірне захоплення прос­торічною лексикою, канцеляризмами, запозиченнями. Вживання цих слів може бути доречним у відповідному стилі чи ситуації, а вжиті без потреби, вони роблять мову незрозумілою і важкою для сприйняття.

    Не варто „пускати" у свою мову вислови жаргонні, особливо лайли­ві, треба поставити їм стійку перепону, основану на глибокому переко­нанні, що вони мають руйнівний вплив на нашу мораль і духовність. І не тільки цуратися недобрих слів самому, а не дозволяти їх вживати у твоїй присутності, адже втратиш повагу до себе. Грубі слова, що зву­чать в мові людини, можуть засвідчити лише одне: ти повівся не з тим.

    Чистота мовлення - це відсутність суржику.



    Суржик означає штучно змішану, нечисту мову, гібрид української і російської мов, що, безперечно, є загрозою для існування рідної мови, соціальним злом. Назва сучасного терміна метафорична, адже первіс­не значення слова суржик - суміш зерна різних злаків і борошно з такої суміші, яке було невисоким за якістю і вживалося у важкі голод­ні роки. Примітно, що аналогічне мовне явище (суміш білоруської і російської мов) є в Білорусі. Воно має назву трасянка, так називали неякісний корм для худоби, в який до сіна додають („натрушують") солому. Спільне одне - ці змішані субмови є низьковартісними.


    Лесюк М. Доля моєї мови. - Івано-Франківськ, 2004. - С. 142.



    На жаль, суржик - давнє явище. Ще наприкінці ХІХ-ХХ ст. звуча­ло застереження інтелігенції щодо поширення цієї скаліченої мови Україною як "збитку і згуби слов'янського добра". Характеристики суржику - лише негативні: „мішана й ламана мова", „мовний покруч", „здеградована під тиском русифікації форма українського мовлення", „мовний безлад", „низька мова", „напівмовність", „кровозмісне дитя двомовності", „бур'ян". Причинами такого всеохопного впливу однієї мови на іншу науковці вважають цілеспрямовану мовно-культурну політику, тобто мовний тиск однієї мови на іншу, а також велику зов­нішню подібність і тісну спорідненість лексичного складу й граматич­ної системи української і російської мов9. Наприкінці XX ст. українські мовознавці, відчувши загрозу тотального розмивання норм української літературної мови, розпочали рішучу боротьбу проти наступу суржи­ку. Б. Антоненко-Давидович, Є. Чак, О. Сербенська, С. Караванський, О. Пономарів, М. Лесюк у своїх працях подали практичні поради щодо правильного слововживання, розподіляючи їх за мовними рівнями та сферами функціонування, створили реєстри ненормативних слів і сло­восполучень і їх правильних відповідників. Промовиста назва одного з посібників „Антисуржик" за загальною редакцією О. Сербенської свідчила про активне протистояння зросійщенню, занечищенню рід­ної мови.


    10 Там само. - С. 143.



    Суржик охоплює всі мовні рівні. Особливо потерпає від нього усне українське мовлення, а отже, вимова слів. Мовознавець Л. Масенко зазначає, що 90 % лексики цієї змішаної мови становлять російські слова, які, однак, вимовляють по-українськи. М. Лесюк зауважує, що така цифра більше стосується мовлення східних українців, у Галичині ступінь ураження може становити лише 30-40 % |0. На фонетичному рівні ці "непрохані гості" відрізняються від автентичних українських своїм звучанням (ноль, регістратура, двойка, хожу, сижу замість нуль, реєстратура, двійка, ходжу, сиджу), запозиченим наголосом (одина­дцять, чотирнадцять, новий, восємдесят замість одинадцять, чо­тирнадцять, новий, вісімдесят), порушують словотворчі закони (ан-глічанка, лікарство, зварщик, осінню, весною замість англійка, ліки, зварювальник, восени, навесні), мають російські граматичні форми продажі, два студента, по дорозі замість у продажу, два студенти, дорогою). Надзвичайно багато лексичних кальок, напр.: не дивлячись на, фамілія, учбовий, рахую, на рахунок, любий замість незважаючи на, прізвище, навчальний, вважаю, щодо, будь-який. Інколи мовець і не підозрює про своє ураження суржиком, хоч і послуговується ним тривалий час (всьо, здача, тоже, все рівно, куда, сюда, туда замість все, решта, теж, все одно, куди, сюди, туди). Але частіше - це ознака байдужості, адже той, хто промовляє слова вроді, вообще, mina, ладно, ужас, кашмар, прівєтік, добре знає, що це неправильно. „То як маємо трактувати наш суржик? - наголошує О. Сербенська. - Не як нашу вину, а як нашу органічну слабість, хворобу, яку треба лікувати. На­шою виною, моральною хибою є хіба загальне лінивство, крутійство та лизунство (І. Франко) і, як неодноразово підкреслював І. Огієнко, небажання пильно й ненастанно вчитися рідної мови, невизнання того, що існує складна наука рідної мови"".

    Потрібно усвідомити, що розмовляти суржиком - це ознака мов-леннєво-мисленнєвого примітивізму, неосвіченості, провінційності, байдужості до своєї мовної поведінки, а отже, неповаги до української мови, свідчення неможливості професійного зростання.

    До виділених комунікативних ознак можна додати й інші, що свід­чать про високий рівень культури, бездоганність і зразковість мовлен­ня, уміння використовувати дар слова з усією повнотою: достатність, стислість, чіткість, нестандартність, емоційність, різноманітність, внутрішня істинність, вагомість, щирість та ін.

    Ставлення до мови, потреба розвивати культуру мовлення формується передусім в сім'ї. Батьки закладають найпевніші основи поваги й любові до рідного слова. Школа додає теоретичних знань і практики, а далі у рамках суспільних впливів, культурного оточення, навчання, засобів ма­сової інформації приходить досвід користування словом, збагачується лексика, поліпшується чистота мовлення. Але за однієї умови - подолан­ня лінощів і бажання наполегливо працювати над своєю особистістю.

    Мовна характеристика - невід'ємна частина індивідуальної характе­ристики людини, віддзеркалення її загальної культури. Рівень мовної культури людини свідчить про її духовність чи бездуховність, інтелект чи невігластво, повно- чи меншовартість. Володіння культурою мовлен­ня - важлива умова успіху у навчанні, праці, складова психології бізне­су. Високу культуру мовлення можна вважати найбільш надійною опо­рою та рекомендацією для фахового зростання.

    Усі шляхи підвищення особистої культури мовлення передбачають тільки наполегливу і самовіддану працю. їх можна визначити як твер­ді принципи і як звичайні практичні поради:

    • свідомо і відповідально ставитися до слова;


    • стежити за своїм мовленням, аналізувати його, контролювати сло­вовживання, у разі потреби перевіряти за відповідним словником. Навчи­тися чути себе, таким чином виробляти чуття правильного мовлення;

    • створити настанову на оволодіння нормами української літера­турної мови, на удосконалення знань. Для цього звертатися до правопису, посібників, довідників, учитися самостійно, стежити за змінами норм;

    " Антисуржик: Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити: Посібник / За заг. ред. О. Сербенської. - Львів, 1994. - С. 7.

    • читати художню літературу - джерело збагачення мовлення, за­писувати цікаві думки майстрів слова, вчити напам'ять афоризми, вір­ші. Таким чином можна збагатити лексичний запас, пізнати красу і силу слова, його змістові тонкощі, набути досвіду образно-стилістич­ного слововживання. Так проникають у скарби мови, шліфують стиль, підвищують словесно-естетичний рівень;

    • оволодівати жанрами функціональних стилів. Потрібно однако­во добре вміти написати вітальну листівку, заяву, доручення, лист для електронної пошти, підготувати науковий реферат чи публічний ви­ступ та ін.;

    • активно пізнавати світ, культуру, розвивати здібності до наук -це підвищує інтелектуальний рівень особистості і віддзеркалюється у мовленні;

    • удосконалювати фахове мовлення. Для цього читати фахову лі­тературу (наукові статті, фахові газети і журнали), постійно користу­ватися спеціальними енциклопедичними і термінологічними слов­никами, набувати практики публічних виступів із фахової тематики (використовувати нагоду виступити з рефератом чи з доповіддю на сту­дентській науковій конференції);

    • прислухатися до живого слова високих авторитетів на сцені, на трибуні, за кафедрою, у храмі та в інших сферах і наслідувати найкра­щі зразки;

    • не піддаватися впливам "модних" тенденцій, аби прикрасити мовлення екзотичним чужомовним словом, "демократизувати" жарго­нізмом; уникати мовної агресії;

    • намагатися не впадати в крайнощі - не бути ні сором'язливим маломовним мовчуном, ні велемовним самовпевненим балакуном, а говорити тільки тоді, коли є що сказати.

    Праця над своїм мовленням викликає повагу і, без сумніву, дає ре­зультати. Шляхів вдосконалення є безліч, а процес триває усе життя.

  • 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23


    База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
    звернутися до адміністрації

        Головна сторінка