Навчальний посібник для слухачів курсів підвищення кваліфікації вчителів української мови і літератури / За загальною редакцією Н. В. Ганіної. Харків: Харківська академія неперервної освіти, 2011. [1- ше видання]. 96 с



Сторінка9/11
Дата конвертації16.04.2016
Розмір1.22 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Навчання різних видів мовленнєвої діяльності



Тема семінарського заняття: “Навчання різних видів мовленнєвої діяльності як шлях реалізації комунікативної мовленнєвої компетенції” .

Мета семінарського заняття: Поглиблення теоретичних і практичних знань з науково-методичних проблем навчання різних видів мовленнєвої діяльності.
Завдання й запитання до семінарського заняття

  1. Як Ви розумієте сутність поняття “мовлення”, “мовленнєва діяльність”?

  2. Назвіть основні види мовленнєвої діяльності, схарактеризуйте їх.

  3. Назвіть основні функції мовлення, обґрунтуйте їх.

  4. Назвіть труднощі, що виникають при навчанні мовленнєвої діяльності. Визначте опори та орієнтири в їх подоланні.

  5. Визначте етапи навчання всіх видів мовленнєвої діяльності.

  6. Проаналізуйте тезу: “Письмо, матеріальну базу якого складають орфографічні й графічні навички, є найскладнішим видом мовленнєвої діяльності”.

  7. Назвіть мотив читання як виду мовленнєвої діяльності.

  8. Дайте порівняльну характеристику понять: “голосне читання”, “читання мовчки”.

  9. Створіть діалогічні єднання за формулами: “повідомлення– повідомлення”, “повідомлення–запитання”, “запитання– контрзапитання”, “повідомлення–спонукання”, “обмін думками”, “спонукання – заперечення”.


Самостійна робота

Найбільш реальною на сучасному етапі, життєво необхідною і можливою є модель навчання рідної мови, що має на меті розвиток мовленнєвої діяльності школярів у взаємозв'язку чотирьох її видів – слухання (аудіювання), читання, говоріння й письма. Чинною Програмою передбачається практичне ознайомлення учнів із видами мовленнєвої діяльності, різновидами аудіювання (глобальним, детальним, критичним), різновидами читання (ознайомчим, вивчальним, вибірковим).



Основні етапи навчання мовленнєвої діяльності

Етапи навчання аудіювання: аудіювання на рівні фрази, аудіювання на рівні цілісного тексту.

Етапи навчання говоріння: слухання діалогу-зразка, засвоєння елементів діалогу для самостійної побудови діалогу; реплікування (підготовче або нульове); створення діалогічних єднань, мікродіалогів, діалогів, що поєднують від 6 до 24 реплік.

Основні етапи читання: дотекстовий етап (учні читають слова, словосполучення, речення, не об’єднані ситуативно); текстовий етап (учні вчаться розуміти текст, який читають); мовчазне читання. Основні етапи навчання письма: створення міні-міркувань, міні-описів, міні-розповідей, перекази текстів від простого до складного, написання переказів з творчим завданням різного типу, написання творів; вибіркові словникові диктанти й т. Ін.



Алгоритм послідовності дій у процесі навчання чотирьох видів мовленнєвої діяльності

Аудіювання: вправи на розуміння фраз з незнайомими лексичними одиницями, вправи на розвиток мислення механізмів аудіювання, вправи на розвиток уваги й пам’яті, вправи на передбачення змісту тексту; вправи на формування фонетичних, лексичних і граматичних навичок аудіювання.

Говоріння: вправи на навчання реплікування, на засвоєння діалогічних єднань, створення мікродіалогів, діалогів різних функціональних видів, на імітацію, трансформацію, відповіді на запитання, повідомлення, спонукання до певних дій.

Читання: розвиток техніки читання (5–6 кл.); читання вголос і про себе складніших текстів пізнавального характеру (7–9 кл.); удосконалення техніки читання, реферування, визначення в тексті нової інформації; анотування, рецензування.
Література

  1. Біляєв О. Концепція інтенсивного навчання мови / О. Біляєв // Українська мова і література в школі. – 1991. – № 6.

  2. Донченко Т.К. Уроки мови мають стати уроками словесності / Т.К. Донченко // Дивослово. – 1995. – № 4.

  3. Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання / [Науковий редактор українського видання доктор пед. Наук, проф. С.Ю. Ніколаєва]. – К.: Ленвіт, 2003. – 273 с.

  4. Методика навчання рідної мови в середніх навчальних закладах / [за ред. М.І. Пентилюк та ін.]. – К.: Ленвіт, 2000.

  5. Нечволод Л.І. Говоріння : [збірник навчальних і контрольних вправ та завдань. 5-11 класи] / Л.І. Нечволод. – Харків: Торсінг, 2004. – 208 с.

  6. Пентилюк М.І. Особливості технологій уроку / М.І. Пентилюк // Дивослово. – 1998. – № 4.

  7. Паращич В.В. Аудіювання : [збірник навчальних і контрольних вправ та завдань. 5-11 класи] / В.В. Паращич. – Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2005. – 176 с.

  8. Паращич В.В. Читання мовчки : [збірник навчальних і контрольних вправ та завдань. 5-11 класи] / В.В. Паращич. – Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2005. – 192 с.

  9. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Рідна мова 5-11 класи. – К.: „Шкільний світ”, 2001.


Навчання культури мовлення
Самостійна робота

Культура мовлення – широке й об’ємне поняття, але передусім – це грамотність побудови фраз, простота й зрозумілість викладу, виразність, яка досягається вмінням дібрати потрібні слова й синтаксичні конструкції та активним викориcтанням основних компонентів виразності усного мовлення – тону, динаміки звучання голосу, темпу, пауз, наголосів, інтонації, дикції, правильної вимови слів, правильного використання спеціальної термінології, небагатослів’я. Безсумнівно, для успішності професійної діяльності вчителя необхідними є такі риси його мовлення, як бездоганна дикція, дотримання всіх орфоепічних норм сучасної української літературної мови, добре поставлений голос, уміння керувати диханням, тобто професійне володіння технікою мовлення.

Учитель зобов’язаний бути не тільки компетентним фахівцем з високою науковою й діловою кваліфікацією, виконавською дисципліною; не лише духовно багатою особистістю, яка несе моральну відповідальність за свою навчальну й виховну діяльність у школі; педагог має бути водночас комунікабельною особистістю з високою культурою спілкування, умінням вести діалог, дискутувати, забезпечувати позитивний моральний та емоційний настрій у педагогічній взаємодії.

Труднощі починаються з першої хвилини перебування в класі. Потрібно підготувати учнів до роботи. І як запитати: «Хто черго­вИй чи хто чергОвий?», «Яке було домашнє завдАння чи завданнЯ?», «Що було дано, завдано чи задано додому?».

А як правильно сказати: «розкрийте, розгор­ніть чи відкрийте зошити (книжки)»; «покладіть, по­ложіть ручки»; «ви­тріть, стеріть чи зітріть дошку, чи з дошки»; «підніміть, підійміть, здійміть чи піднесіть руку»; «слідкуйте чи стежте по тексту чи за текстом»; «слухайте перше питання чи запитання»?

Не можна припускати помилок інтерферентного характеру, як-от: відповідати по бажанню (за бажанням), по проханню ста­рости (на прохання), в доказ привести слова (на доказ навести слова), по домовленості з паралельним кла­сом (за домовленістю), по програмі (за програмою), згідно наказу (згідно з наказом), години по фізиці (години з фізики) тощо.



Отже, рівень майстерності мовленнєвої діяльності вчителя визначається рівнем культури його мовлення й спрямуванням його комунікативної поведінки.
Завдання й запитання для самоконтролю

  1. Складіть діалог, зміст якого є висловлення вдячності колезі за надану Вам послугу.

  2. Усно відтворіть телефонні діалоги на професійну тему.

  3. Визначте логічні паузи та охарактеризуйте ритмомелодику самостійно обраного Вами для аналізу тексту.

  4. Що таке “культура мовлення”?

  5. Які є універсальні величини ділового мовлення?

  6. Чим відрізняються зміст понять “мовний етикет” та “мовний службовий етикет”?

  7. Чим відрізняється повсякденна бесіда від ділової?

  8. На які види поділяються ділові наради? У яких випадках їх проводять?

  9. Назвіть невербальні засоби інформування. Яку роль вони відіграють під час спілкування?

Література

  1. Бабич Н. Історія української літературної мови : [навч. Посіб.] / Н. Бабич. – Львів, 1993. – 342 с.

  2. Вихованець І. Таїна слова / І. Вихованець. – К.: Освіта, 1990. – 265 с.

  3. Головащук С.І. Словник-довідник з українського літературного слововживання / С.І. Головащук. – К.: Рідна мова, 2000. – 351 с.

  4. Горбачук В. Барви української мови / В. Горбачук. – К.: Освіта, 1997. – 187 с.

  5. Культура мови на щодень / Н. Дзюбишина-Мельник та ін. – К.: Генеза, 2000. – 320 с.

  6. Культура слова / [відп. Ред. С.Я. Єрмоленко]. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. – Вип. 72. – 183 с.

  7. Культура української мови : [довідник] / С.Я. Єрмоленко, Н.Я. Дзюбишина-Мельник, К.В. Ленець та ін. / [за ред. В.М. Русанівського]. – К.: Либідь, 1990. – 304 с.

  8. Словник труднощів української мови / [за ред. С.Я. Єрмоленко]. – К.: Генеза, 1989. – 267 с.



Міжпредметні звязки в навчанні української мови
Тема семінарського заняття: “Міжпредметні зв’язки як шлях до розвитку загальної ерудиції учнів”.

Мета семінарського заняття: визначити роль міжпредметних зв’язків у розвитку загальної ерудиції учнів.
Завдання й запитання до семінарського заняття

  1. У чому полягають особливості використання міжпредметних зв’язків на уроках української мови?

  2. Наведіть приклади ефективного використання міжпредметних зв’язків з Вашого досвіду.

  3. Розкрийте специфіку інтегрованих уроків та уроків з використанням міжпредметних зв’язків.

  4. Визначте роль міжпредметних зв’язків у реалізації ідей інтенсифікації та диференціації навчально-виховного процесу.

  5. Охарактеризуйте умови використання міжпредметних зв’язків при виконанні різних видів усних та письмових творчих робіт.

  6. Визначте напрями використання міжпредметних зв’язків як важливої складової позакласної роботи з української мови.

  7. Обґрунтуйте роль міжпредметних зв’язків в усвідомленні місця української мови в системі загальнолюдського досвіду.

  8. Наведіть приклади завдань з розвитку дослідницьких і творчих здібностей учнів з використанням міжпредметних зв’язків.


Самостійна робота

В основі сучасних технологій мовного навчання лежать пошуки оптимальних шляхів досягнення мовленнєвої (комунікативної) компетенції учнів.

На практиці комунікативна компетенція школярів складається з мовних знань і мовленнєвих умінь та навичок (мовна освіта), що формуються на широкому позамовному матеріалі (предметна й культурна компетенція).

Позамовний матеріал учні засвоюють в основному з трьох джерел: по-перше, через соціокультурні (культурологічні) теми, які пронизують мовну й мовленнєву змістові лінії (тексти дидактичного матеріалу до аспектних уроків і уроків з розвитку зв'язного мовлення); по-друге, через міжпредметні зв'язки, здійснювані впродовж навчання згідно з програмовими вимогами; по-третє, через інтегроване навчання або інтегровані уроки.

Необхідність здійснення взаємозв'язку вивчення мови з іншими предметами розглядалася в методиці давно. На це вказували Я.А. Коменський, К.Д. Ушинський, Ф.І. Буслаєв, В. Сухомлинський та ін. Сучасний підхід до навчання української мови теж акцентує увагу на важливості міжпредметних зв'язків.

Автори Концепції когнітивної методики навчання української мови зауважують, що «джерелом розвитку інтересу до вивчення української мови можуть стати міжпредметні зв'язки в навчанні, особливо мови з літературою, історією, географією, образотворчим мистецтвом, музикою».

У чинних програмах з української мови вказується на можливий для використання міжпредметний матеріал з різних навчальних предметів.

Практика свідчить, що найчастіше, на уроках української мови залучається матеріал, який генетично пов'язаний з виучуваним предметом, – українська, російська чи світова література, російська чи іноземна мова, історія, образотворче мистецтво, музика. Поєднання окремих предметів передбачається самим змістом мовного навчання: написання переказів і творів за картиною, вивчення правопису слів іншомовного походження, ознайомлення з історичним пластом української лексики, переклади з російської мови, опрацювання дидактичного матеріалу, узятого з художніх творів тощо. Опора на рідну мову учнів лежить в основі методики вивчення української мови як державної. Природно, що такий міжпредметний матеріал органічно вплітається в структуру уроку, легко засвоюється учнями, зміст і методика його застосування подається в підручниках і посібниках, а тому організація роботи над ним не викликає труднощів у вчителів.

Значно рідше використовуються для міжпредметних зв'язків суміжні навчальні предмети – математика, фізика, географія, природознавство, біологія, хімія, трудове навчання, фізична культура. На уроках української мови відповідні матеріали діють переважно епізодично, у вигляді окремих навчальних завдань. Наприклад, засвоюючи числівник, учні виконують вправу на запис словами цифрових прикладів математичних дій; розглядаючи тексти різних стилів, школярі виконують лексико-стилістичну роботу на зразках опису предмета (рослини, тварини), документа, процесу хімічної реакції чи фізичного явища.

Міжпредметні зв'язки на уроках української мови можуть здійснюватися як традиційними, так й інноваційними методами. Відомості, що мають інформаційно-розвивальний характер, засвоюються учнями через слово вчителя або самостійно, а також у процесі виконання мовленнєвих вправ. При цьому широко застосовуються методичні прийоми: зіставлення, порівняння, розмежування, дослідження, аналіз тощо. Так, під час підготовки до написання твору за картиною словесник знайомить школярів зі спеціальною лексикою образотворчого мистецтва, як-от: мольберт, пейзаж, натюрморт, інтер'єр, ескіз тощо, пояснює походження слів, зіставляє їх значення з українськими відповідниками.

Вступний урок у десятому класі на тему «Українська мова у світі» буде доречно провести методом лекції із демонстрацією карти світу, де позначено місця компактного проживання українців і функціонування там нашої мови, таким чином учитель здійснить зв'язок з географією та історією.

Міжпредметні зв'язки можуть здійснюватись і в процесі самостійної роботи учнів. Частіше це мовні завдання, що ґрунтуються на вже здобутих знаннях із різних навчальних предметів. Поширеною є, скажімо, домашня робота на виписування певних мовних явищ з підручників фізики, географії, біології, історії, літератури. Аналогічні завдання можуть отримувати окремі школярі для індивідуального виконання до уроків-конференцій, уроків-досліджень, уроків-презентацій, уроків-заліків чи для позакласних заходів. Таким учням на нестандартних уроках або на заняттях гуртка чи факультативу пропонується виступити з доповіддю, дослідницьким проектом на якусь цікаву лінгвістичну тему, яка тісно пов'язана з іншими науками: «Прикметники-синоніми у творах Т.Г. Шевченка» (література), «Походження власних географічних назв нашого регіону» (історія, географія), «Запозичені слова в українській мові» (іноземна мова, історія), «Чому наша мова співуча?» (музика) та ін.

Отже, формування комунікативної компетенції учнів можливе лише завдяки всебічному їх розвитку в процесі мовного навчання, що досягається в тому числі й через широке, систематичне й цілеспрямоване застосування міжпредметних зв'язків.


Література

1. Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі / А.М. Алексюк. – К.: Рад. школа, 1973.

2. Бабанский Ю.К. Рациональная организация учебной деятельности / Ю.К. Бабанский. – М.: Просвещение, 1984.

3. Плющ М.Я. Сучасна українська літературна мова / М.Я. Плющ. – К.: Освіта, 1994.

4. Якобсон П.М. Психология художественного восприятия / П.М. Якобсон. – М.: Искусство, 1964.


Педагогічне оцінювання як механізм діагностування

та забезпечення якості освіти
Тема семінарського заняття: “Методика та технологія вимірювання рівня навчальних досягнень учнів за допомогою тестування та письмових методів оцінювання”.

Мета семінарського заняття: розглянути сучасні підходи до оцінювання навчальних досягнень, надати практичну допомогу щодо моделювання уроків тематичної атестації.
Запитання й завдання до семінарського заняття

1. Чи можна встановити залежність між рівнями навчальних досягнень учнів та таксономією цілей навчання Б. Блума? Якщо так, то спробуйте це зробити.







10-12

балів

АНАЛІЗ

СИНТЕЗ

ОЦІНКА




7-9

балів

ЗАСТОСУВАННЯ




4-6

балів

РОЗУМІННЯ

1-3

бали

ЗНАННЯ

2. Розподіліть ключові питання за рівнями 12-бальної шкали навчальних досягнень учнів. Прокоментуйте та обґрунтуйте свої дії.

Класифікуйте .... Закінчіть фразу... Знайдіть альтернативу ... ... Яка структура ...? Що ви дізналися про ...? Що ви думаєте про ...? Як називається ...? Чому ...? Трансформуйте вираз... Чим відрізняються...? Що спільного...? Розкажіть правило. Розкажіть своїми словами. Що є наслідком ...? Порівняйте ... Проаналізуйте ... Запропонуйте алгоритм... Визначте проблеми... Систематизуйте... Які можливості пояснення ...? Назвіть ... Складіть зі слів ... Оцініть логіку ... Хто написав ...? Опишіть переваги ... Виділіть критерії ..., Перерахуйте ... Чи відповідає ... (встановіть відповідність). Оцініть, наскільки правильні висновки ... Складіть алгоритм написання твору.


з/п

Ключові питання відповідно

до рівнів навчальних досягнень учнів

К-ть

балів






1-3






4-6






7-9






10-12

3. Складіть тести для аудіювання учнів 5-го класу за пропонованим текстом, використавши один із варіантів, розглянутих під час лекції.

4. Моделювання уроку тематичної атестації:


  • Визначте тему, за якою Ви будете моделювати урок тематичного оцінювання.

  • Визначте форму проведення уроку.

  • Створіть модель уроку тематичної атестації (тема, цілі уроку, обладнання, форми організації діяльності учнів, структура уроку).

  • Захистіть свою модель уроку тематичної атестації.



Самостійна робота

Інструментом підвищення якості в реформуванні змісту освіти виступає удосконалення системи оцінювання успішності учнів, роботи навчальних закладів, кваліфікаційного рівня вчителів, ефективності функціонування системи інспекторату, досконалості освітніх реформ.

З метою визначення основних критеріїв для удосконалення системи оцінювання в країнах ЄС на сучасному етапі відбувається процес розробки таких ключових понять:

- що має бути базою для оцінювання досягнення особистості у порівнянні з іншими учнями (оцінювання відносно норми) або досягнення відносно незалежного стандарту (оцінювання відносно критерію)?;

- які засоби перевірки правильності свідчення є необхідними для встановлення правдоподібності оцінювальних рішень?;

- яким чином має бути забезпечена якість оцінювального процесу?

Основними функціями оцінювання навчальних досягнень учнів є:


  • контролююча, що передбачає визначення рівня досягнень окремого учня (класу, групи), виявлення рівня готовності до засвоєння нового матеріалу, що дає змогу вчителеві відповідно планувати й викладати навчальний матеріал;

  • навчальна, що зумовлює таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли його проведення сприяє повторенню, вивченню, уточненню й поглибленню знань, їх систематизації, вдосконаленню навичок і вмінь;

  • діагностично-коригуюча, що передбачає з’ясування причин труднощів, які виникають в учня під час навчання, виявлення прогалин у знаннях і вміннях та внесення у діяльність учня і педагога коректив, спрямованих на усунення цих прогалин;

  • стимулюючо-мотиваційна, що визначає таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли його проведення стимулює бажання поліпшити свої результати;

  • виховна, що полягає у формуванні вміння відповідально й зосереджено працювати, застосовувати прийоми контролю й самоконтролю, сприяє розвитку працелюбності, активності, акуратності та інших позитивних рис особистості.

При визначенні навчальних досягнень учнів підлягають аналізу:

  • характеристики відповіді учня – цілісність, повнота, логічність, обґрунтованість, правильність;

  • якість знань – осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міцність;

  • ступінь сформованості предметних умінь і навичок;

  • рівень володіння розумовими операціями – уміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, класифікувати, узагальнювати, робити висновки тощо;

  • досвід творчої діяльності;

  • самостійність оцінних суджень.

Ці орієнтири покладено в основу виокремлення чотирьох рівнів навчальних досягнень учнів: початкового, середнього, достатнього та високого.

У загальнодидактичному плані рівні навчальних досягнень учнів визначаються за такими характеристиками:

Перший рівень – початковий. Відповідь учня фрагментарна, характеризується початковими уявленнями про предмет вивчення.

Другий рівень – середній. Учень відтворює основний навчальний матеріал, здатний виконувати завдання за зразком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності.

Третій рівень – достатній. Учень знає істотні ознаки понять, явищ, зв’язки між ними, а також самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, вміє робити висновки, виправляти допущені помилки. Учень здатний самостійно здійснювати основні види навчальної діяльності, застосовувати знання не лише в знайомих, а й у змінених ситуаціях.

Четвертий рівень – високий. Знання учня є глибокими, міцними, системними; учень уміє застосовувати їх для виконання творчих завдань.

Досягнення учнями відповідного рівня навченості можна перевірити за допомогою завдань різного типу та рівня складності.



Запитання для самоконтролю

1. Які переваги має 12-бальна система оцінювання порівняно з 5-бальною?

2. Що підлягає аналізу при визначенні навчальних досягнень учнів?

3. Які орієнтири покладено в основу виокремлення чотирьох рівнів навчальних досягнень учнів: початкового, середнього, достатнього та високого?

4. Як повинен зростати рівень складності завдань для тематичної атестації?

5. Які функції має оцінювання навчальних досягнень учнів?

6. Яким чином класифікують тести:

а) за формою тестування;

б) за визначенням «що вимірюється»;

в) за психологічною ознакою:

г) за метою застосування:

д) за видом контролю:

е) за рівнем уніфікованості:

ж) за видом тестового завдання:



5. На яких етапах уроку доцільно використовувати тести?

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка