Навчальний посібник для слухачів курсів підвищення кваліфікації вчителів української мови і літератури / За загальною редакцією Н. В. Ганіної. Харків: Харківська академія неперервної освіти, 2011. [1- ше видання]. 96 с



Сторінка7/11
Дата конвертації16.04.2016
Розмір1.22 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Вивчення української еміграційної літератури



Самостійна робота

Шкільний курс літератури, зокрема вивчення теми «Українська еміграційна література», відіграє винятково важливу роль у соціалізації учнів, у вихованні національної самосвідомості, патріотизму.

Українська еміграційна література все міцніше утверджує себе як повноцінна складова загальноукраїнського літературного процесу. Серед імен, уведених до шкільної програми з літератури, є В. Барка, Є. Маланюк, У. Самчук, Т. Осьмачка, І. Багряний та інші автори. Оглядово пропонується розглянути діяльність МУРу, Об’єднання українських письменників «Слово», «Нью-йоркської групи».

Однак цікаво й захоплююче викласти учням великий масив інформації за короткий час надзвичайно складно. Потрібна копітка підготовча робота, виконання випереджувальних завдань, підготовка невеликих повідомлень, рефератів, озвучення яких урізноманітнить навчальний процес. Допомогти може й цікава проблема, яка стане системоутворювальною ланкою роботи над виучуваним матеріалом. Стосовно оглядових тем про діяльність угруповань письменників-емігрантів, це може бути розгляд психологічних домінант їх світосприймання й світобачення, проявів певних стереотипів у поглядах на дійсність, сутність мистецтва й роль письменника-українця, що простежуються протягом чи не всього існування української еміграційної літератури і справляють значний вплив на творчий процес.

Науковці вважають (П. Гнатенко, Л. Вострюкова), що емігрант не може адаптуватися до нових соціальних умов, орієнтуючись лише на культурні традиції свого народу. Вивчаючи мову іншого етносу, спілкуючись з її носіями, він всотує, не завжди навіть цілком усвідомлюючи це, елементи іншої культури, іншого світосприйняття й поступово асимілюється в культурне середовище іншої нації, не забуваючи при цьому рідні корені. Адже кожна етнічна спільнота має певний, характерний тільки для неї стиль життя, систему цінностей, поглядів, рис характеру, норм поведінки, свій «специфічний спосіб сприйняття і роз’яснення нацією свого внутрішнього світу й зовнішніх обставин залежно від етногенетичної пам’яті, культури, історії», тобто свою ментальність. Таким чином, у свідомості емігранта відбувається процес інтерференції ментальностей двох народів, певних особливостей, що є властивими різним культурам.

Саме в цьому полягає принципова відмінність еміграційної літератури від літератури материкової України й від зарубіжної: вона являє собою проміжний варіант художнього відтворення дійсності, адже письменник, який є носієм української ментальності, описує дійсність чужої країни чи життя своєї Батьківщини, що він за певних обставин вимушений був залишити, з позицій світогляду, на формування якого значний вплив мало нове культурне середовище тієї країни, де він опинився, її етнічні особливості, поширені там напрями філософської думки. Але при тому цей письменник за своєю ментальністю, психологічними особливостями, своїм світоглядом є українцем. Отже, він, так би мовити, українськими очима споглядає широкий світ. Тому можна говорити про панорамність світосприйняття письменника-емігранта.

Ґрунтуючись на українській ментальності, письменник-емігрант багатогранно сприймає навколишній світ, тому й проблеми українського життя на материковій Батьківщини він відтворює більш панорамно, ніж письменник материкової України, адже він збагачений досвідом зарубіжної культури, його традиційна українська ментальність зазнає суттєвого впливу нового середовища, де живе, він, інакше кажучи, описує українське життя, традиційні українські цінності, виходячи з того, що творчий процес відбувається в якісно інших умовах. На такі особливості літературної еміграції звертає увагу польський дослідник Едвард Касперскі. Він говорить про те, що письменник, опинившись в умовах «пограниччя культур», стає «більш чи менш активним спостерігачем і реципієнтом чужих мов, літератур і культур». Е. Касперскі стверджує, що еміграційну літературу можна сприймати як певний варіант літератури мовного й культурного пограниччя. Він звертає увагу на такі її риси:

1. Письменник-емігрант нерідко буває (з огляду на подвійне перебування: духовне – «у вітчизні» і фактичне – на чужині) природним і компетентним посередником між різними літературами й культурами.

2. Його творчість зазвичай тяжіє чи то до синтезу елементів вітчизняної й чужих культур чи то до контрастного протиставлення цих елементів.

Отже, письменник-емігрант може більш широко, панорамно охопити глибинну сутність навколишнього світу, з позицій іншого культурного, етнічного середовища показати власне сприйняття української дійсності, створити нові типи характерів, що не були властивими для літератури материкової України. Письменник-емігрант, перебуваючи в умовах пограниччя культур, має можливість з позицій людини, що є носієм української ментальності, але перебуває в неукраїнському культурному середовищі, багатогранно показати події, що відбуваються на його Батьківщині, подати більш глибокий психологічний портрет співвітчизника, що перебував під тиском влади тоталітарної системи.



Таким чином, вивчення учнями еміграційної української літератури відкриває нові можливості для формування широкого світогляду громадянина України, який здатен сприймати дійсність під різними кутами зору.
Завдання й запитання для самоконтролю

  1. Яку роль відіграють міжпредметні зв’язки з історією в процесі вивчення української еміграційної літератури?

  2. Які особливості розвитку українського еміграційного літературного процесу слід ураховувати вчителеві-словеснику?

  3. Які літературні об’єднання українських письменників-емігрантів відіграли найбільш визначну роль в історії розвитку літературного процесу поза межами Батьківщини?

  4. Наведіть приклади системи роботи щодо вивчення творчості письменника (представника еміграційної літератури).


Література

  1. Зарубіжні українці / [C.Ю. Лазебник (кер. авт. кол.), Л.О.Лещенко, Ю.І. Макар та ін.]. – К.: «Україна», 1991. – 252 с.

  2. Ільницький М. Об’єднані словом. (Українська повоєнна еміграційна критика.) / М. Ільницький // Дивослово. – 2000.– № 11.

  3. Ільницький М. Мале літературне відродження» (Українська повоєнна еміграційна критика) / М. Ільницький // Дивослово. – 2000. – № 4.

  4. Ільницький М. Поезія української еміграції міжвоєнного двадцятиліття / М. Ільницький. – Львів. – 1995.

  5. Історія української літератури ХХ століття. – К.: Наукова думка, 1994 .– Кн. 1.

  6. Мовчан Р. Українська проза ХХ століття в іменах : [посібник для старшокласників, студентів, учителів] / Р. Мовчан. – У 2 ч. – К.: ПП «Компанія «Актуальна освіта», 1997. – Ч. І. – 224 с.

  7. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі / С. Павличко. – К.: Либідь, 1999. – 447 с.

  8. Сподарець М. Іван Багряний – письменник і громадянин / М. Сподарець. – Харків: ХДУ, 1996. – 104 с.

  9. Уліщенко А. Система уроків за творчістю Івана Багряного в 11-му класі / А. Уліщенко // Українська мова і література в школі. – 2001. – № 1. – С. 36-47.

  10. Уліщенко А. Викладання літератури української еміграції в 11-му класі. Деякі акценти / А. Уліщенко // Українська мова і література в школі. – 2002. – № 5. – С. 34-38.

  11. Уліщенко А. Оглядова тема під час розгляду української еміграційної прози в умовах багатопрофільного навчання / А. Уліщенко // Українська мова і література в школі. – 2003. – № 7. – С. 25-29.

  12. Фисюк О. Викладання літератури української діаспори в середній школі / О. Фисюк // Українська мова і література в школі. – 1999. – №  10. – С. 37–40.

  13. Черінь Г. Останні десять літ. Критичний огляд української літератури на еміграції 1955–1965 рр. / Г. Черінь // Калейдоскоп. – К.: Всесвіт. – 1995.

  14. Шерех Ю. МУР і я в МУРі. Сторінки зі спогадів. Матеріали до історії української еміграційної літератури / Ю. Шерех. – Харків: Фоліо. – 1998.



Вивчення української міфології на уроках літератури
Самостійна робота

У Європі до XIX ст. вивчалися лише античні міфи, цікавість до яких виникла в епоху Відродження. Наукове вивчення давніх вірувань показало, що міфи існували у всіх народів на певних стадіях їхнього розвитку.

Порівняльно-історичний аналіз основних міфологічних сюжетів переконує, що при всій їхній різноманітності міфи народів світу мають багато спільних рис, тем і мотивів. Тобто можна зробити висновок, що всі міфологічні системи й окремі уривки міфів є залишками чи не єдиного джерела, даного людству у спадщину з незапам'ятних часів.

За тематикою міфи поділяють на кілька циклів:

1) космогонічні – про походження життя (сотворіння світу);

2) антропогонічні – про створення людини;

3) тотемічні – про тотемічних предків окремих племен, в основі яких лежать фантастичні уявлення про походження племені від певних тварин;

4) теогонічні – про походження богів;

5) календарні – про річні цикли природи та обряди, пов'язані зі зміною пір року і господарською діяльністю;

6) есхатологічні – про потойбічний світ та передбачення майбутнього;

7) історичні або культово-біографічні – про життєві випробування і діяння окремих героїв (тобто перехідні від опису міфічних божеств до подвигів героїв-людей).

Цілісність української міфологічної системи була зруйнована в період суцільної християнізації українського суспільства. Власне українських міфологічних текстів до нас дійшло мало. Тому нині можлива лише наукова реконструкція основних елементів цієї системи на основі вторинних джерел, літописів, творів давнього часу, позначених християнським світоглядом їх авторів, а також фольклорних творів і матеріальних пам'яток (мистецьких виробів) стародавньої доби.



Сюжети, які корисно знати учням:

5 клас. Міфи ,,Око”, ,,Сокiл-Род”, ,,Вирій”, ,,Бiлобог i Чорнобог” (космогонічні міфи про створення Світу, сонмища богів, Вирію та двох протиборчих сил, що символізують Добро i Зло).

„Коляда” – міф про богиню Неба, що народжує Молоде Сонце.

„Перун” – один із найголовніших персонажів давньоукраїнської міфології: бог блискавки i грому.

„Стрибог” – міф про те, як юнак Стриба став богом вітрів.

„Гук i Слава” – міф про появу перших людей на Землi.

„Дажбог” – бог лісів, гаїв, родючих нив та всього зела на Землі.

„Лада” – богиня весни, краси й родючості.

„Ор” – першоорач світу.

,,Дана” – богиня річок i всіх вод. Міф про шлюб Оря й Дани. Народження свята Оря й Дани – Йордана.

„Ярило” – першосiвач світу.

„Берегиня” – захисниця домашнього вогнища, української родини від усіляких бід. Красою перемогла ящерів.

Усі ці сюжети можна почерпнути з книги С. Плачинди „Міфи i легенди Давньої України” та зі „Словника давньоукраїнської міфології”. Обидва видання – у списку рекомендованої літератури.



6 клас. До навчального матерiалу „Загадково прекрасна i славна давнина України. Календарно-обрядові пісні” – колядки, що їx записав О. Довженко від своєї матері Одарки Єрмолаївни (зокрема, про ,,дiвку-iльмiвну” та ,,стрiлку­-п’ївку”).

7 клас. Загальна символіка.

8 клас. Розділ „З давньої української літератури” – розповіді про ,,Велесову книгу”.

9 клас. Розділ „Усна народна творчість” варто доповнити розповіддю про найпервiсніший український народний епос, зокрема – про космогонічні міфи та унікальний на тлі міфології народів світу міф-повість „Колесо”. Сюди ж уставити розповідь про перших українців – Славу й Гука.
Завдання й запитання для самоконтролю

1. У чому полягає завдання вивчення міфології в школі?

2. На які групи поділяють міфи?

3. Розкрийте сюжетно-тематичні особливості української міфології.

4. У чому простежується виховний потенціал міфологічної символіки?

5. Проаналізуйте характерні риси слов’янської міфології.

6. Яка роль міфології у формуванні особистості?

7. Складіть пропозиції до використання міфології при вивченні розділу „Давня українська література”.


Література

1. Войтович В. Міфи та легенди давньої України / В. Войтович. – Тернопіль: Богдан, 2005. – 392 с.

2. Голан A. Миф и символ / А. Голан. – [2-е изд.]. – М.: РУССЛИТ, 1994.

3. Горохiвський П. Трипiльська культура / П. Горохівський // Рідна школа. – 1996. – №7.

4. Концепція національного виховання / [Ю. Руденко, О. Губко, Г. Бiленька та iн.]. // Освіта. – 1996. – № 41 від 7 серпня.

5. Науково-освітній потенціал нації: погляди ХХІ ст. / [Авт. кол.: В. Литвин (кер.), В. Андрущенко, С. Довгий та ін.]. – К.: Навч. книга, 2003.

5. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології / І. Нечуй-Левицький. – К., 1992.

6. Плачинда С. Міфи i легенди давньої України / С. Плачинда. – К., 1997.

7. Плачинда С.П. Словник давньоукраїнської міфології / С.П. Плачинда. – К.: Укр. письменник, 1993.

8. Рассоха І.М. Язичницькі релігії та міфи народів світу / І.М. Рассоха. – Харків: Веста: Видавництво „Ранок”, 2002.

9. Українські замовляння / [упор. М. Москаленко]. – К.: Дніпро, 1993.

10. Філософський словник / [ред. В. Шинкарук]. – К.,1973.

11. Шостак В. Вірування українського народу / В. Шостак // Рідна школа. – 1997. – №12.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка