Наталія Каут основи дефектології та логопедії тексти лекцій для студентів спеціальності «Дошкільна освіта»



Сторінка9/25
Дата конвертації10.09.2017
Розмір4.51 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   25

2. Методи логопедії

Логопедична робота може здійснюватися з використанням різних методів, серед яких умовно виділяють наочні, словесні і практичні.



Наочні методи спрямовані на збагачення змістовного боку мовлення і забезпечують взаємодію двох сигнальних систем. Велика роль у цьому процесі належить вихователю.

Словесні методи застосовують для навчання переказу, бесіди, розповіді без спирання на наочний матеріал.

Практичні методи використовують для формування мовленнєвих навичок за допомогою спеціальних вправ, ігор, інсценізацій.

Особливе значення має застосування репродуктивних і продуктивних методів та їхнє поєднання з урахуванням специфіки мовленнєвого порушення.



Репродуктивні методи ефективні в розвитку імітаційних здібностей дітей, формуванні навичок чіткої вимови у процесі звукоскладових вправ, сприймання мовлення їхня роль особливо значна у формуванні першопочаткових навичок вимовляння звуків, корекції порушень голосу. Ефективність цих методів значно зростає, якщо їх використовувати у контексті цікавих і адекватних для дитини видів діяльності.

Продуктивні методи найширше використовують для по­будови зв’язних висловлювань, різних видів розповіді, в творчих завданнях. Перехід до використання продуктивних методів щоразу визначають логопед і вихователь залежно від конкретних завдань корекції порушення і рівня сформованості необхід­них посилань для переходу до самостійного мовлення.

Від правильного добору співвідношення застосовуваних методів здебільшого залежать ефективність логопедичної дії, якість і міцність сформованих мовленнєвих навичок у вільному спілкуванні.

Методика логопедичного впливу за різних видів і форм мов­леннєвих недоліків передбачає використання всієї різноманіт­ності психолого-педагогічних методів дошкільної корекційної педагогіки. Особливості застосування цих методів зумовлені специфікою мовленнєвого розладу, структурою співвідношен­ня первинних і продуктивних порушень мовлення дитини, її віковими ознаками.

Логопедичний вплив має бути спрямований на стимуляцію мовленнєвого розвитку з урахуванням порушеної функції мов­леннєвого механізму, корекцію і компенсацію порушень окре­мих ланок та всієї системи мовленнєвої діяльності, виховання й навчання дитини з мовленнєвими порушеннями для подальшої інтеграції її у середовище дошкільників, що нормально розви­ваються. В разі виражених («тяжких») порушень мовлення ве­лику роль відіграють перебудова мовленнєвої функції і форму­вання компенсаторних механізмів, що компенсують порушену ланку.


3. Причини мовленнєвих порушень

Серед чинників, що призводять до виникнення мовленнє­вих порушень у дітей, розрізняють несприятливі зовнішні (ек­зогенні) і внутрішні (ендогенні), а також зовнішні умови на­вколишнього середовища.

Під час розгляду різних причин мовленнєвої патології зас­тосовують еволюційно-динамічний підхід, який полягає в аналізі процесу виникнення вади, урахуванні загальних зако­номірностей аномального розвитку на кожній віковій стадії
(І. Сєченов, Л. Виготський, Р. Левіна, О. Мастюкова та ін.).

Потрібно також спеціально вивчати умови, що оточують дитину. Принцип єдності біологічного і соціального процесів формування психічних (у тому числі й мовленнєвих) процесів дає змогу визначити вплив мовленнєвого оточення, спілкуван­ня, емоційного контакту та інших чинників на дозрівання мов­леннєвої системи. Прикладами несприятливого впливу мовлен­нєвого оточення можуть слугувати недорозвинення мовлення у дітей, що чують, але виховуються у глухих батьків, а також у дітей, що тривало хворіють та яких часто госпіталізують (тобто соматично ослаблених), виникнення у дитини заїкання в разі тривалих ситуацій у сім'ї, що травмують.

У дітей дошкільного віку мовлення є вразливою функціональною системою і легко зазнає несприятливих впливів. Можна виділити деякі види вад мовлення, які виникають унаслідок успадкування: вади вимовляння звуків л, р, пришвидшений темп мовлення. Найчастіше страждає мовленнєва функція в критичні періоди її розвитку, що створює умови для «зриву» мовлення: в 1 – 2 роки, у 3 роки і у 6 – 7 років.

Основні причини патологій дитячого мовлення:

– внутрішньоутробні патології, що призводять до порушення розвитку плоду. Найгрубіші вади мовлення виникають у разі порушення розвитку плоду в період від 4 тижнів до 4 місяців. Виникнення мовленнєвої патології спричинюють токсикоз вагітності, вірусні й ендокринні захворювання, травми, несумісність за резус-фактором, екологія навколишнього середовища;

– пологові травми і асфіксії під час пологів, які призводять до внутрішньочерепних крововиливів;

– захворювання в перші роки життя дитини: залежно від часу їхнього впливу, локалізації ураження мозку, мовленнєвої вади можуть бути різного типу. Негативно позначаються на розвитку мовлення часткові інфекційно-вірусні захворювання, менінгоенцефаліти, ранні тривалі шлунково-кишкові розлади;

– травми черепа, що супроводжуються струсами мозку;

– спадкові чинники; у цих випадках порушення мовлення можуть становити лише частину загального порушення мовленнєвої системи а отже поєднуватися з інтелектуальною і руховою недостатністю;

– несприятливі соціально-побутові умови, що призводять до мікро соціальної педагогічної занедбаності, вегетативної дизфункції, порушень емоційно-вольової сфери і дефіциту розвитку мовлення.

Кожна із зазначених груп причин, а іноді і їхня сукупність, може зумовити порушення різних боків мовлення.

Під час аналізу причин виникнення порушень враховують сукупність мовленнєвої вади і збережених аналізаторів та функцій, які можуть бути джерелами компенсації у разі корекційного навчання.

Велике значення має рання діагностика аномалій розвит­ку мовлення. Мовленнєві дефекти, виявлені тільки під час всту­пу дитини до школи або в молодших класах, важко компенсува­ти (втрачений сензитивний період), що негативно позначаєть­ся на успішності. Якщо відхилення виявляють у дитини в ясель­ному періоді або дошкільному віці, то рання медична і педагог­ічна корекція значно підвищує ймовірність повноцінного на­вчання її у школі.

Раннє виявлення дітей із відхиленнями у розвитку насам­перед здійснюють у сім'ях з «підвищеним ризиком», до яких належать такі:



  1. де вже є дитина з тією або іншою вадою;

  1. зі спадковою розумовою відсталістю, де є хворі на ши­зофренію, з порушенням слуху в одного з батьків або в обох;

  2. де матері перенесли під час вагітності гострі інфекційні захворювання, тяжкий токсикоз;

  3. де є діти, що перенесли внутрішньоутробну гіпоксію, природну асфіксію, травму або нейроінфекцію, черепно-моз­кові травми у перші місяці життя.

У нашій країні послідовно вживають заходів щодо охорони здоров'я матері і дитини. Серед них передусім слід назвати дис­пансеризацію вагітних жінок з хронічними захворюваннями, періодичну госпіталізацію жінок із негативним резус-факто­ром та іншими хворобами, з ускладненою спадковістю тощо.

У профілактиці аномалій мовленнєвого розвитку велику роль відіграють диспансеризація дітей, що перенесли родові травми, їхній тривалий патронат у фахівців.

Велике значення для запобігання народженню дітей з мов­леннєвими вадами має профілактична робота серед населення і особливо з майбутніми мамами, а також лікарями, педагогами про причини і ознаки мовленнєвої патології.

Нині велику увагу приділяють проблемі ранньої діагности­ки і корекції відхилень мовленнєвого розвитку дітей. Значного поширення набув досвід корекційної роботи, який полягає у створенні діагностичних груп дітей дошкільного віку з відповідним медичним обслуговуванням. Спираючись на світовий досвід, потрібно створити центри ранньої діагностики і спеціальної допомоги дітям з відхиленнями у розвитку.


4. Анатомо-фізіологічні основи вимови й

сприймання звуків

Знання анатомо-фізіологічних механізмів мовлення, тобто будова і функціональна організація мовленнєвої діяльності, допомагають: по-перше, уявити складний механізм мовлення в нормі; по-друге, диференційовано підійти до аналізу мовленнєвої патології і, по-третє, правильно визначити шляхи корекційного впливу.

Усне мовлення є результатом роботи мовного апарату, що складається з центрального (або регулюючого) й периферичного (виконавчого) відділів.

В акті мовлення беруть участь різні аналізатори, але вирішальне значення відіграють мовнослуховий і мовноруховий. Мовні зони кори (кіркові відділи слухового, рухо­вого й інших аналізаторів) взаємодіють між собою і пов'я­зані з діяльністю всієї нервової системи.



Центральний мовленнєвий апарат міститься у головному мозку. Він складається із кори головного мозку (переважно лівої півкулі), підкоркових вузлів, провідних шляхів, ядер стовбура і нервів, які ідуть до дихальних, голосових та артикуляційних м’язів.

Мовлення розвивається на основі рефлексів. Мовленнєві рефлекси пов’язані з діяльністю різних ділянок мозку. Однак деякі відділи кори головного мозку мають першорядне значення в утворенні мовлення. Це лобна, вискова, тім’яна і потилична долі переважно лівої півкулі мозку (у лівші правої). Лобні звивини (нижні) є руховою ділянкою і беруть участь в утворенні власного мовлення (центр Брока). Вискові звивини (верхні) є мовленнєвослуховою ділянкою, куди поступають звукові подразники (центр Верніке). Завдяки цьому відбувається процес сприйняття чужого мовлення. Для розуміння мовлення має значення тімяна доля кори головного мозку. Потилична доля є зоровою ділянкою і забезпечує засвоєння писемного мовлення (сприйняття буквенних зображень при читанні і письмі). Крім цього, у дитини мовлення починає розвиватися завдяки зоровому сприйняттю артикуляції дорослих.

Підкіркові ядра відповідають за ритм, темп, виразність мовлення.

Провідні шляхи. Кора головного мозку пов’язана з органами мовлення (периферичними) двома видами нервових шляхів: відцентровими і доцентровими.

У ядрах стовбура беруть початок черепно-мозкові нерви. Усі органи переферичного мовленнєвого апарату інервуються черепно-мозковими нервами, а саме: трійчастий нерв – інервує м’язи, які приводять у рух нижню щелепу; лицевий нерв – мімічну мускулатуру, в тому числі м’язи, які здійснюють рухи губ, надування і втягування щік; язикоглотковий і блукаючий нерви – м’язи гортані і голосових зв’язок, глотки і м’якого піднебіння. Крім цього, язиглотковий нерв є чутливим нервом язика, а блукаючий нерв інервує м’язи органів дихання і серця. Додатковий нерв інервує м’язи шиї, а підязиковий нерв забезпечує м’язи язика руховими нервами і повідомляє йому про можливість здійснювати різноманітні рухи.

Через цю систему черепно-мозкових нервів передаються нервовоі імпульси від центрального мовленнєвого апарату до периферичного. Нервові імпульси приводять у рух мовленнєві органи.

Шлях від центрального мовленнєвого апарату до периферичного складає лише одну частину мовленнєвого механізму. Інша частина полягає в зворотньому зв’язку – від периферії до центру.

Кора великих півкуль еферентним й аферентним шляха­ми пов'язана з різними частинами периферичного мовного апарату.

Периферичний відділ мовного апарату складається з апарату слуху й апарату мовлення.

Апарат слуху (слуховий аналізатор) складається з трьох частин: периферичної, провідникової й центральної.

Периферична частина включає зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо. Звукові хвилі через слуховий прохід зов­нішнього вуха досягають барабанної перетинки і зумовлю­ють її коливання, яке передається слуховим кісточкам середнього вуха. Ланцюжок слухових кісточок передає звукові коливання у внутрішнє вухо. Слухові коливання викли­кають подразнення волоскових слухових нервових клітин кортієвого органа, які пов'язані із слуховим нервом провід­никової частини. Далі через провідні шляхи нервові імпуль­си надходять до слухових зон кори головного мозку. У корі головного мозку здійснюється вищий аналіз і синтез слухо­вих подразнень, що є фізіологічною основою сприймання звука.

Периферичний апарат мовлення складається з трьох частин: дихального апарату (легенів з бронхами і дихаль­ного горла); голосового апарату (гортані); артикуляційного апарату (надставної труби з системою порожнин).



Мал. 1. Схема слухового апарату:

1 – вушна раковина; 2 – зовнішній слуховий прохід; 3 – ба­рабанна перетинка; 4 – слухові кісточки; 5 – барабанна порож­нина; в – слухова труба; 7 – півколовий канал; 8 – присінок; 9 – завитка; 10 – присінковозавитковий нерв.
Дихальний апарат. Дихальний апарат здійснює газовий обмін, потрібний для організму та голосоутворення.

Головний орган дихання (легені) розміщений у грудній клітці. Права й ліва легені з'єднані відповідно з правими й лівими бронхами. На рівні п'ятого грудного хребця бронхи переходять у трахею. Трахея, або дихальне горло, складається з хрящових півкілець завдовжки 11 – 13 см. Задня стінка трахеї прилягає до стравоходу. У верхній частині трахея перехо­дить у гортань.

Дихальний цикл склада­ється з двох фаз – вдиху і видиху. За одну хвилину відбувається 16 – 20 повних дихальних циклів. Загальна життєва ємкість легень ста­новить 3500 – 4000 см3. У людей різного віку життєва ємкість легень неоднакова. В учнів молодших класів вона становить 1100 – 1600 см3. Фаза видиху під час мовлення значно переважає фазу вдиху (співвідношен­ня 5:1 або навіть 8:1). Це забезпечує злитність мовлен­ня на фазі видиху. Вдих під час мовлення здійснюється в основному через рот.

Гортань складається з хрящів і м'язів. Основу гор­тані становить перснеподібний хрящ. Над перснеподібним хрящем міститься щитоподібний хрящ. До цього хряща прикріплений надгортанний хрящ, або надгортанник. При ковтанні він щільно закри­ває вхід у гортань і захищає дихальні шляхи від потрап­ляння їжі. Під час дихання надгортанник піднімається, тому повітря вільно проходить у гортань. Зверху на печат­ці перснеподібного хряща симетрично розміщені два черпалоподібних хрящі. Кожний з них має по 2 відростки – го­лосовий і м'язовий. До голосових відростків прикріплені голосові зв'язки. Голосові відростки черпалоподібних хрящів сходяться і розходяться (наближаються і віддаляються один від одного). До того ж змінюється положення голо­сових зв'язок.

Найважливішим органом в утворенні голосу (фонації) є голосові зв'язки, які мають форму двох губ, що виступа­ють назустріч одна одній із внутрішніх стінок щи­топодібного хряща. Завдяки рухливості черпалоподібних хрящів і здатності голосових зв'язок скорочуватися вони можуть змикатися, утворюючи перепону для ви­дихуваного повітря, або розмикатися, утворюючи голо­сову щілину. Під час вимовляння голосних, сонорних та дзвінких при­голосних голосові зв'язки зближені.

Голос людини характеризується різною висотою, силою й тембром, що залежать від довжини, напруженості голосо­вих зв'язок, а також від статі, віку, індивідуальних особли­востей будови та функції голосових органів кожної людини.

Надставна труба складається з порожнини глотки, ро­тової і носової порожнин. Глотка розміщена над гортанню. У ній виділяють верх­ню (носоглотку), середню (ротову) й нижню (гортанну) частини. Носоглотка відділена від ротової частини м'яким піднебінням. М'яке піднебіння, скорочуючись, піднімається вгору й закриває вхід до носової порожнини. При такому положенні м'якого піднебіння повітря виходить тільки крізь ротову порожнину.

Якщо ж м'яке піднебіння опускається вниз і повітря проходить через носову порожнину, то звуки, утворювані при цьому, набувають носового відтінку. Носоглотка та носова порожнина з приносовими пазуха­ми відіграють роль резонатора, що підсилює голос і надає йому своєрідного тембру. Ротова порожнина розміщена між нерухомою верхньою й рухомою нижньою щелепами. У ротовій порожнині міс­тяться мовні органи: язик, зуби (верхні й нижні), альвеоли (верхні й нижні), м'яке й тверде піднебіння й язичок. Спе­реду ротова порожнина обмежена губами.

Найдіяльнішим органом мовного апарату є язик. На ньому виділяють кінчик, передню, середню і задню части­ни та корінь язика. Слизові оболонки, що вкривають м'язи язика, на дні ротової порожнини утворюють складку (вуз­дечку) . Завдяки великій кількості м'язів, розміщених у різ­них напрямах, язик може швидко й точно рухатись (угору, вниз, уперед, назад), утворюючи потрібні звуки.

Звуки мови утворюються під час видиху. Повітря, що йде з легень, надходить у бронхи, потім – у трахею, гор­тань. У гортані проходить між голосовими зв'язками і, коли вони змикаються, зумовлює їхнє дрижання. У надставній трубі голос набуває певного забарвлення. Органи артику­ляції, постійно рухаючись, увесь час змінюють форму й розмір ротової порожнини. Завдяки цьому утворю­ються різні звуки мови. Кожний звук характеризу­ється певним положенням органів артикуляції (артикуляція – це робота мовленнєвих органів спрямована на утворення звуків) та го­лосових зв'язок. Правильна будова органів мовлення є запорукою успіш­ного оволодіння звуковимовою. Але в деяких дітей є ті чи інші відхилення в будові мовного апарату.

Досвід роботи свідчить, що вади вимови не обов'язково зумовлюються відхиленнями у будові. Проте в процесі корекційної роботи їх не можна ігнорувати.

На оволодіння правильною звуковимовою можуть впли­вати відхилення в будові верхньої щелепи, зубних рядів, піднебіння та язика. Досить поширеними дефектами щелеп є прогнатія (збільшення й виступ уперед верхньої щелепи) і прогенія (аналогічна вада нижньої щелепи). На формування звуковимови здебільшого впливають прогнатія й прогенія, уск­ладнені вадами прикусу, що характеризуються деформа­цією зубних рядів. При глибокому прикусі верхні різці перекривають нижні або навпаки. Це обмежує рухи ниж­ньої щелепи, може позначатися на акті жування й артику­ляції.

Відкритий прикус характеризується відсутністю зімк­нення між зубами. Якщо щілина утворюється у фронталь­ній ділянці – це відкритий передній прикус. Утворення щілини між бічними зубами після їхнього зімкнення називається відкритим бічним прикусом.

Трапляються випадки звуження щелеп (здебільшого верхньої щелепи), що проявляється в зменшенні відстані між бічними зубами, надмірному зближенні фронтальних зубів або виступі їх уперед. Інколи звуження проявляється в асиметрії на певних ділянках зубного ряду. Аномалії роз­витку (розщеплення) твердого і м'якого піднебіння, язичка характеризуються утворенням щілин, через які повітря, що має потрапляти під час мовлення в ротову порожнину, над­ходить у носову. Голос і звуки мови набувають своєрідного носового тембру. Такі вади характерні для ринофонії і ринолалії. Інші відхилення в будові піднебіння (високе, вузьке, куполоподібне, низьке, плоске) впливають на вимову тоді, коли вони доповнюються вадами у будові щелеп, прикусів, зубних рядів тощо.

Вади у будові язика, що характеризуються збільшенням чи зменшенням його розміру (макроглосія, мікроглосія), відсутність язика (аглосія) та дефекти губ трапляються рідко. Частіше бувають випадки укорочення вуздечки язика.

Якщо вада в будові артикуляційного апарату перешкод­жає виробленню потрібних для правильної вимови того чи іншого звука положень органів артикуляції, можуть з'яви­тись вади у вимові звуків. Логопед повинен передбачити негативний вплив тієї чи іншої вади у будові мовного апарату на вимову певного звука, щоб вибрати правильний для такого випадку спосіб корекції вади вимови. У тяжких випадках потрібні консультація лікаря-ортодонта і відпо­відне лікування.

Досвід роботи свідчить, що вади звуковимови поширені в дітей з правильною будовою периферичного артикуляцій­ного апарату так само, як і в дітей з вадами у будові арти­куляційного апарату. Іноді, маючи значні вади в будові щелеп, язика, дитина оволодіває правильною вимовою всіх звуків.
Питання для самокнотролю

1. Що є предметом логопедії?

2. Які форми і види мовлення ви знаєте?

3. Розкрийте аспекти нормального розвитку мовлення дітей.

4. Що розуміють під поняттям «порушення мовлення»?

5 . У чому полягають основні завдання логопедії?

6. Які ви знаєте принципи аналізу мовленнєвої патології?

7. Охарактеризуйте основні методи логопедичного впливу.

8. Назвіть чинники, які можуть стати причиною мовленнєвих порушень у дитини.

9. Охарактеризуйте будову центрального та периферичного мовленнєвого апарату.


Література

1. Большой толковый психологический словарь / [Авт.- уклад. Ребер А. : в 2 т. ]. – М., 2000. – 400 с.

2. Волкова Л.С. Логопедия / Л.С. Волковой. – М. : Владос, 1989. – 680 с.

3. Гриншпун В.М. Классификация нарушений речи. Логопедия / В.М. Гриншпун; под ред. Л.С. Волковой,


С.Н. Шаховской // – М., 1998. – С. 55 – 70.

4. Захаров А.И. Своеобразие психического развития детей / А.И. Захаров // Психология детей с отклонениями и нарушениями психического развития. – СПб. : Питер, 2001. –


С. 93 – 129.

5. Навчання і виховання учнів 1-го классу. Метод посіб. для вчителів / Уклад. О.Я. Савченко. К. : Почат. шк., 2002.

6. Логопедія / [В. В.Тарасун, С. Ю. Конопляста,
В.О. Кондратенко та ін.]; за ред. М.К. Шеремет. – [ 2-е вид.]. – К. : Видавничий Дім «Слово», 2010. – 672 с.

7. Пінчук Ю.В. Основи методики виховання правильної вимови звука при дислалії / Ю.В. Пінчук // Педагогіка та методика спеціальні: зб. наук. праць. – К., 2000. С. 43 – 49.

8. Шеремет М.К. Формування усного зв’язного висловлювання у дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням мовлення / М.К. Шеремет, І.В. Сергєєва // Педагогіка та методика спеціальні: зб. наук. ст. НПУ
ім. М.П. Драгоманова. – К., 2001. – Вип. 2. – С. 100 – 106.
6.2. ВІКОВІ НОРМИ РОЗВИТКУ ДИТИНИ
1. Періоди розвитку дитини.

2. Сенсомоторний розвиток дитини.

3. Мисленнєвий розвиток.

4. Формування мовлення в процесі онтогенетичного розвитку дитини.

5. Розвиток спілкування та гри.

6. Емоційно-соціальний розвиток.

7. Основні форми і види мовленнєвих порушень.

8. Основні періоди нормального мовленнєвого розвитку дитини.
1. Періоди розвитку дитини

За перші сім років життя дитина проходить через три ос­новних періоди свого розвитку, кожний з яких характеризується певним кроком назустріч загальнолюдським цінностям і новим можливостям пізнавати світ. Ці періоди життя відмежовані один від одного; кожний попередній створює умови для виник­нення наступного. Крім того, ці періоди не можуть бути штуч­но «переставлені» в часі.



Перший період – немовляти (перший рік життя ди­тини) характеризується виникненням таких вікових новоутво­рень:

а) пізнавальний розвиток – наприкінці першого року жит­тя дитина починає орієнтуватися в елементарних особливостях навколишнього середовища і розуміти значення окремих звер­нених до неї слів; виділяє найближчих людей; з'являються еле­менти розрізнення між відчуттями, що надходять від власного тіла та ззовні; складаються початкові форми предметного сприй­мання. З'являються перші ознаки зародження наочно-дійово­го мислення, тобто дитина ще неусвідомлено починає розумі­ти, що існують певні типи дій, які можуть об'єднуватися у за­гальні структури. Отже, вона відкриває для себе прийоми логі­ки (порівнює, оцінює, класифікує, вимірює тощо), спираючись на конкретний предмет;

б) розвиток довільності – формуються рухи, що сприяють досягненню мети, переміщенню тіла в просторі, схоплюванню та утриманню предметів;

в) емоційний розвиток – у перші чотири місяці життя у немовляти з'являється «соціальна» посмішка, яка спонукає дорослого до посмішки у відповідь. Формується почуття довіри до світу, яке є основою позитивного ставлення до людей, до діяльності, до самої себе у подальшому житті.

Другий період – раннє дитинство (від одного до трьох років) є потенціалом для виникнення таких вікових новоутворень:

а) пізнавальний розвиток – дитині відкриваються можли­вості побачити світ, де кожний предмет щось означає, для чо­гось призначений. Вона починає вирізняти людей, які посіда­ють певне місце в її житті («свої» та «чужі»; засвоює власне ім'я; формує уявлення про «території» власного «я» (все те, що дити­на вважає своїм, про що може сказати «моє»). Розвиваються предметне сприймання і наочно-дійове мислення. Відбуваєть­ся перехід до наочно-образного мислення, внаслідок чого дити­на починає уявляти собі предмети за допомогою мисленнєвих образів і позначати їх назвами, а не прямими діями. Саме відтоді формується усвідомлення радикальної відмінності між можли­востями людини та всіх інших живих істот;

б) розвиток довільності – користуючись з речами, дитина освоює їхні фізичні якості, вчиться керувати переміщенням у просторі; починає координувати свої рухи; на основі оволодіння мовленням започатковується управління власною поведінкою (в основному у відповідь на вказівки дорослого);

в) розвиток переживань – виникає почуття автономії й осо­бистої цінності (самоповаги), зароджується почуття любові до своїх близьких.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   25


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка