Наталія Каут основи дефектології та логопедії тексти лекцій для студентів спеціальності «Дошкільна освіта»



Сторінка7/25
Дата конвертації10.09.2017
Розмір4.51 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   25

1. Будова зорового аналізатора

Зір – це здатність отримувати і витягати інформацію про світ із енергії еклекторомагнітного випромінювання світлового діапазону; складний комплекс процесів у зоровій системі, які починаються з трансформації світлової енергії у фоторецепторах і закінчуються зоровими відчуттями та сприйняттями. Видимою ділянкою спектра електромагнітного випромінювання вважається смуга з довжинами хвиль приблизно в межах з 380 до 760 нм. Розвиток зору тісно пов’язано з удосконаленням функції ц. н. с. Як засіб пізнання зір досягає найбільшого розвитку у людини, де воно забезпечує надходження понад 90% усієї інформації про навколишній світ.

У зоровій системі людини розрізняють:

1) периферичний відділ – око (пара очей), з його оптичною системою, зовнішніми очними м’язами і рецепторним апаратом – сітчастою оболонкою (сітчатка, ретина);

2) аферентні шляхи (зорові нерви і тракти, сяйво Граціоле);

3) підкіркові центри (латеральні колінчасті тіла, верхні бугри четверохолмія тощо);

4) зорові центри кори великих півкуль мозку ( 17-ті, 18-і, 19-ті поля Бродмана).

До складу зорової системи належать еферентні зорові шляхи, які забезпечують рух очей. Зорова система перебуває під активуючим впливом ретикулярної формації мозку. Важливе значення має для зору оптична система очей (рогівка або рогова оболонка, зіниця, райдужна оболонка, хрусталик, склоподібне тіло), яка формує зображення об’єктів на сітчатці, а також допоміжні і захисні апарати очей: повіки, вії, орбіти, сльозовий апарат, система кровопостачання.

Зорові процеси виникають у результаті впливу видимого світла на фоторецептори сітчатки (палочки і колбочки). У людини сітчатка містить приблизно 120 млн. палочок і 7 млн. колбочок (приблизно 160 000 рецепторів на 1 мм2). У вільній від палочок фовеальній ділянці (фовеолі) міститься приблизно 25 000 колбочок. Фоторецептори були відкриті Тревіранусом (1835), але ідею 2 типів фоторецепторів обґрунтував Макс Шульце (1866), який висунув теорію подвійного зору. Згідно з цією теорією, палочки і колбочки мають різні функції: палочки є апаратом нічного ахроматичного зору, колбочки – денного кольорового зору. Для виникнення збудження в нейронах сітчатки необхідно, щоб енергія, яка потряпляє на сітчатку у вигляді квантів світла (фотонів), була поглинена зоровими пігментами фоторецепторів: паличковим пігментом родопсином, або, зоровим пурпуром, і колбочкививми пігментами (ідіопсином). Фотохімічні зміни у цих пігментах дають початок зоровому процесу, який на всіх рівнях зорової системи проявляється у вигляді електричних потенціалів.

Сітчатка – це складна облонка, в якій виділяють 10 шарів; основними її елементами є нервові клітини. Первинна переробка зорової інформації здійснюється у сітчатці. Крім рецепторів у сітчатці є декілька типів нейронів – це горизонтальні, біполярні, амакрінові (вони входять у 6-й шар, який називається «внутрішнім ядерним шаром») і гангліозні клітки (8-й шар). Аксони останніх у кількості приблизно 1 млн. оптичний зоровий нерв; те місце в сітчатці, де збираються і виходять з очей волокна оптичного нерва, називається оптичним диском, тут немає фоторецепторів, а в полі зору їй відповідає ділянка, яка називається сліпа пляма.

Основна зорова функція – світлова чутливість. Абсолютна світлова чутливість визначається як величина, зворотна величині абсолютного порогу, тобто найменшої величини світлового подразника, при якій виникають відчуття. Абсолютна світлова чутливість дуже висока: достатньо, щоб сітчатка абсорбувала всього декілька квантів світла для того, щоб виникло зорове відчуття; її вимірювання проводять у повній темноті, коли закінчується процес темнової адаптації.

Розрізняють три основних види зору: фотопічне, або денне; мезопічне або сутінкове і скотопічне або нічне.

Фотопічний зір здійснюється за допомогою колбочкового апарата, при повній світловій адаптації до яскравості фона, який переважає 10 нит. Його характеризує відносна видимість монохроматичних випромінювань для денного зору, прийнята МКО (1924).

Скотопічний зір здійснюється за допомогою паличкового апарата, при повній адаптації до темноти або яскравості фона, не перевищує 0,01 нит. Його характеризує відносна видимість монохроматичного випромінювання для нічного зору, прийнята МКО (1951).

Мезопічний зір – проміжний між денним і нічним, коли функціонують рецептори двох типів.

Для зору важливе правильне функціонування рухового апарата очей. Рухи здійснюються м’язами очей: зовнішніми і внутрішніми.
2. Сліпі, слабозорі діти

Зорові порушення – це численні відхилення від нормального зору, зорові аномалії, які мають довготривалий і незворотній характер. Кількість і різноманітність зорових порушень відображає складність самого зору і зорової системи.

1. Найбільш поширені зорові порушення пов’язані з оптичною системою очей – помутніння рогівки (кератит, бельмо) і хрусталика (катаракта), астигматизм, близорукість (міопія), далекозорість (гіперметропія). При близорукості зображення фокусується перед сітчаткою, при далекозорості – за сітчаткою; ці дефекти знижують гостроту зору, але можуть бути оптично скоректовані.

2. Дефекти і пошкодження зовнішніх очних м’язів, а також порушення в системі окорухової регуляції призводять до косоокості, дисгармонії рухів правого й лівого очей і як наслідок розлад бінокулярного зору.

3. Численна група порушень пов’язана з фоторецепторами. Крім гемеролопії (куряча сліпота), до них належать різні дефекти кольорового зору (дальтонізм, протанопія, тританопія). Особливу групу кольорових дефектів утворюють хроматопсії.



4. Деякі зорові порушення можуть виникати при довготривалому перебуванні людини в умовах сенсорної ізоляції. До цих порушень відносять переоцінку розмірів видалених об’єктів (макропсія), і недооцінку розмірів близьких об’єктів (мікропсія).

Слабозорість – це значне зниження зору, при якому гострота зору на оці, яке ліпше бачить за допомогою звичайних засобів корекції (окулярів) є в межах з 0,05 до 0,2, або менше зниження гостроти зору при значних порушеннях інших зорових функцій (звуження границь поля зору).

Слабозорість дає можливість, на відміну від залишкового зору (зір, який характеризується гостротою зору від світловідчуття до 0,04 за допомогою звичайних засобів корекції (окулярів). У більшості сліпих дітей є залишковий зір.

Сліпі діти, які володіють залишками зору, вчаться писати і читати рельєфним шрифтом і користуються наочними посібниками, які пристосовані для дотику. Залишковий зір допомагає орієнтуватися в просторі, виступає як додатковий для дотику і слуху шлях до сприйняття.

Стан залишкового зору зумовлюється характером захворювань і аномалій розвитку органу зору. В період навчання в школі залишковий зір може погіршуватися та поліпшуватися. В зв’язку з цим учителі і батьки повинні слідкувати за виконанням усіх лікувально-профілактичних заходів, які призначаються лікарем. Окуляри й тифлоприбори підсилюють зір, тому необхідно слідкувати за тим, щоб діти користувалися ними лише за вказівкою лікаря-офтальмолога), використовувати зоровий аналізатор як основний у навчальній роботі .

Слабозорість виникає внаслідок аномалій розвитку або захворювань очей, які часто є проявами загального захворювання організму. Більшістю випадків слабозорість є наслідком аномалій рефракції очей.

Рефракція – це заломлююча здатність очей. Око, як оптичний апарат побудований за типом фотокамери, тобто має світлозаломлювальну систему і світлочутливий екран. Світлозамлювальна система ока має складну будову: головну роль відіграють рогівка та хрусталик. Роль світлочуттєвого екрану виконує сітчатка. Паралельні промені світла, які проходять через заломлювальне середовище ока, збираються в головному фокусі заломлювальної системи. Залежно від положення головного фокусу щодо сітківки розрізняють три види рефракції:

1) емметропічна, або нормальна – головний фокус лежить на сітківці;

2) міопічна, або близорукість – головний фокус лежить перед сітківкою; Розрізняють три ступені близорукості: слабка, середня і висока. Гострота зору коригується сферичними окулярами. Розрізняють також ускладнену прогресивну близорукість, яка супроводжується серйозними змінами у тканинах ока. При злоякісній близорукості діти повинні навчатися у школі для слабозорих і сліпих;

3) гіперметропічна, або далекозорість – головний фокус лежить за сітківкою (тобто, позаду). При невеликій далекозорості зображення окремих предметів може бути чітким із-за напруження акомодації. Акомодація – це (лат. – пристосування) динамічний процес посилення заломлювальної здатності ока при його пристосуванні до зору на різних близьких відстанях. Переключення погляду з далекої відстані на предмет, який розташований близько від ока, викликає безумовний рефлекс – включення акомодації. Акомодація здійснюється за рахунок збільшення кривизни хрусталика, який має здатність змінювати свою форму. Тобто, акомодація підсилює загальну заломлювальну здатність ока настільки, що промені, які з’єднуються на сітківці, зумовлюють чітке зображення окремих предметів.

У результаті напруження акомодації розвивається втома під час роботи на близькій відстані (букви зливаються, починаються головні болі).

Дефекти зору, які трапляються у дітей поділяються на прогресуючі і стаціонарні.

До прогресуючих належать:

– первинна і вторинна глаукоми;

– незакінчені атрофії зорових нервів;

– пігментна дегенерація сітківки;

– злоякісні форми високої близорукості;

– відшарування сітківки .

До стаціонарних: – вади розвитку: мікрофтальм, альбінізм, далекозорість, астигматизм.

Мікрофтальм – (грец. – мале око) – вроджена аномалія ока, яка характеризується зменшенням розмірів. Розвивається на одному оці або парі очей у результаті різних внутрішньоутробних патологічних процесах, наприклад, токсикоплазмозом – паразитарне захворювання, збудником якого є паразит, який належить до групи простіших тварин. Людина може заразитися від домашніх тварин (собак, котів, свиней, кроликів, курей тощо).

Альбінізм – (лат. – білий) – вроджена аномалія, яка характеризується відсутністю пігменту в очах (у судинній і райдужній оболонках), віях, бровах, шкірі. При альбінізмі райдужна оболонка очей має сіро-червоний відтінок, а зіниця при звичайному денному світлі – рожево-червоний. Альбінізм виникає внаслідок порушеного утворення пігменту меланіна із феніланіна. Ця аномалія часто буває спадковою. Ендокринні та екзогенні фактори також сприяють виникненню альбінізму. Діти, які страждають альбінізмом, при зниженні зору, повинні навчатися в школах для слабозорих.

Астигматизм – (грец. – відсутність фокусної точки) – аномалія заломлювальної здатності ока, при якій в одному оці спостерігається поєднання різних видів рефракції. Промені, які потрапляють в око по-різному заломлюються в різних меридіанах рогівки, у результаті чого на сітківці з’являється нечітке зображення. Коригується циліндричними окулярами.

Непрогресуючі наслідки захворювань і операцій:

– стійке помутніння рогівки;

– катаракта;

– післяопераційна афакія (відсутність кристалика) тощо.

Слабозорі діти характеризуються сповільненістю, зниженням точності, зорові уявлення у них менш чіткі, іноді викривлені. У них виникають труднощі у просторовій орієнтації, швидко втомлюються. Зорова втома викликає зниження фізичної і розумової працездатності.

Слабкий зір залишається у слабозорих дітей основним аналізатором. Вони користуються зором як основним засобом сприйняття. У слабозорих дотик не замінює зорових функцій як це відбувається у сліпих.



Сліпота – найбільш різко виражена ступінь аномалій розвитку і порушень органу зору, при якому неможливе або обмежене зорове сприйняття дійсності внаслідок глибокого порушення гостроти центрального зору (з 0 до 0,04) або звуження поля зору. За ступенем збереженості залишкового зору розрізняють:

– абсолютну сліпоту, яка характеризується повною відсутністю зорових відчуттів;

– сліпота, при якій зберігаються світловідчуття, які допомагають відрізнити світло від темряви;

– сліпота, яка характеризується залишковим зором, який дає можливість порахувати пальці біля обличчя, розрізнити контури, форми і колір предметів на близькій відстані.

Більшістю випадків при сліпоті зберігається залишковий зір. Сліпота може бути вродженою і набутою. Набута сліпота у дітей є наслідком атрофії зорового нерва, катаракти, глаукоми; захворювань центральної нервової системи (менінгіт, менінгоенцефаліт, пухлини мозку).

При вроджених формах трапляються внутрішньоутробні аномалії розвитку органу зору, або спадкова передача деяких дефектів зору.

При відсутності зору спостерігається своєрідність орієнтаційної реакції, особливо на звукові подразники. Це пояснюється тим, що при втраті зору звуки є важливим фактором орієнтації сліпих у навколишній дійсності.
3. Шляхи компенсації при незрячості

Зрачковий рефлекс – рефлекторне змінення діаметра зіниці залежно від інтенсивності падаючого на очі світла; це безумовний рефлекс. При великій інтенсивності світла зіниця звужується, при слабкому світлі розширюється, що приводить до регулювання світлового потоку, яке падає на сітчасту оболонку очей. Зрачковий рефлекс використовується для вимірювання рівня активації суб’єкта з метою діагностики її психічного стану. Встановлено, що діаметр зіниці збільшується з зростанням труднощів розв’язання завдання.

Проблема компенсації відсутнього зору є центральною для психології сліпих. Оскільки сприйняття навколишньої дійсності, яке компенсаторно розвивається за допомогою збережених аналізаторів (передовсім слуху і дотику) і «почуття перешкоди», яке формується у сліпих не можуть повністю замінити відсутній зір, конкретні уявлення про предмети розвиваються у сліпих дітей з труднощами. Орієнтування в просторі, здатність до пересування утруднені. Сповільненість і труднощі у формуванні сенсорного досвіду проявляються в недостатньому розвитку наочно-образного мислення.

Особливий вид сприйняття, який є властивим сліпим, – «почуття перешкоди» (названий «шостим почуттям», «почуття відстані» тощо) не розвивається, якщо втрата зору відбулася у похилому віці. Існує кілька гіпотез про природу «почуття перешкоди»: тактильна, температурна, слухова, дотиково-слухова. Сучасні дослідження доводять, що «почуття перешкоди» формуються в результаті спільної діяльності збережених аналізаторів при основній ролі слухового.

Відтворенню адекватних образів предметів і явищ, сприйняття яких сліпими утруднено, сприяють процеси відображення. Якщо запас уявлень про предмет у сліпих достатній, то їхнє відображення може створювати адекватні образи. Пам'ять сліпих значно розвивається, причому формування логічної пам’яті випереджує розвиток образної.



Зорова працездатність – це характеристика здатності людини-спостерігача до виконання зорової роботи; вимірюється швидкістю і точністю виконаної зорової роботи та заданий інтервал часу.

Зорове сприйняття – сукупність процесів побудови зорового образу світу на основі сенсорної інформації, яку можна отримати за допомогою зорової системи. Сучасні дані свідчать, що зір дає початок цілому ряду якісно різних процесів, пов’язаних з відображенням кольорових, просторових, динамічних й фігуративних характеристик, які містяться в зоровому полі об’єктів.

4. Корекційна робота

Особливості логопедичної роботи при порушеннях зору

У зв’язку з порушенням діяльності аналізатора у сліпих та слабозорих дітей може проявлятися своєрідність мовленнєвого розвитку. Теоретично і експериментально доведено, що розлади мовлення сліпих і слабозорих є складним дефектом, в якому прослідковується взаємозв’язок розумової та зорової недостатності.

М.Е. Хватцев, С.Л. Шапіро, С.В. Яхонтова та ін. у своїх роботах досліджували порушення звуковимови у дітей з глибокими дефектами зору. В 60-70 роках з’являються дослідження не лише із вивчення порушень звуковимови, але і досліджується недорозвиток мовлення (Р.Е. Левіна,
В.К. Орфінська, О.Л. Жильцова, С.Л. Коробко, Н. Костючек, Н.А. Крилова). Так, С.Л. Коробко виділила групу слабозорих дітей, у яких є загальне недорозвинення мовлення.

Проведені дослідження допомогли виділити чотири рівні сформованості мовлення у цієї категорії дітей:



Перший. Відзначаються одиничні порушення звуковимови, що не дає можливості цей рівень розглядати як мовленнєву норму.

Другий. Активний словник обмежений, помилки у співвіднесенні слова і образу предмета при вживанні загальноприйнятих понять, граматичних категорій, а також у складанні речень, оповідань.

Порушення звуковимови дітей цього рівня виражається в різних видах стигматизму, ротацизму, ламбдацизму, парасигматизму, параламбдацизму, параротацизму. Відзначається недостатня сформованість слухової і звуковимовної диференціації звуків і фонематичних уявлень. Фонематичний аналіз не сформований.



Третій. Експресивне мовлення відрізняється бідністю словника. На низькому рівні є співвіднесеність слова і образу предмета та знання узагальнюючих понять. Зв’язне мовлення граматичне, складається із одно – двоскладових речень. Недостатньо сформована слухова і звуковимовна диференціація звуків. На низькому рівні перебуває формування фонематичного аналізу і синтезу.

Четвертий. Експресивне мовлення обмежене, порушене співвіднесення слова – образу предмета і узагальнюючих понять. Зв’язне мовлення складається із слів. Відзначаються ехолалії, повна несформованість процесів фонематичного аналізу і синтезу.

У дітей з глибокими дефектами зору внаслідок порушення зорового аналізатора розлади мовлення зумовлені її раннім недорозвитком: відсутністю необхідного запасу слів, порушене розуміння змістовної сторони слова, яке не співвідноситься із зоровим образом предмета, „вербалізмом” (у дитини недостатній запас слів, але він може говорити про жовті листки, сніг).

Корекційна робота із сліпими та слабозорими дошкільниками та школярами початкових класів здійснюється в умовах педагогічного процесу. Корекційно-логопедичні задачі із розвитку зв’язного мовлення розв’язуються в ігровій, навчальній, трудовій діяльності, а також у предметно-практичній діяльності і на музичних заняттях.

При організації логопедичних занять із слабозорими дітьми особлива увага звертається на залишковий зір. У роботі використовуються дидактичний матеріал необхідної величини, забарвлення і обсяжності; використовуються об’ємні картинки, „чарівні мішечки” з набором іграшок, кубики для позначення звуків, побудови складів, слів.

Велике значення в роботі з таким дітьми з метою формування уявлень про багатобічність предметного світу має природна наочність. Обов’язковим елементом повинна бути гра, тому що у дітей з глибокими дефектами зору набагато пізніше формуються передумови ігрової діяльності, на відміну від зрячих дітей.

При плануванні корекційно-логопедичної роботи з дітьми, які мають перший рівень сформованого мовлення, особливу увагу приділяють фонетичному боку мовлення.

У дітей з другим рівнем сформованості мовлення, особлива увага звертається на словникову роботу, розвиток фонематичного аналізу і синтезу.

Для дітей, яким характерні третій і четвертий рівні сформованості мовлення логопеди (за згодою тифлопедагогів, вихователів) вводять елементи, спрямовані на корекцію предметно-практичної, ігрової і пізнавальної діяльності. Невід’ємним повинно бути удосконалення моторних навичок, координації, орієнтації у просторі і конструктивного праксису. Ця робота пов’язана з розвитком мовленнєвих навичок і формування відповідних понять.

В основу роботи покладено накопичення словникового запасу, практичне оволодіння граматичною стороною мовлення, складання речень за картинками, за опорними словами. У системі логопедичних занять відпрацьовуються найбільш слабкі ділянки мовленнєвої діяльності.
5. Рельєфний шрифт

Рельєфний шрифт – це спеціальний об’ємний шрифт, створений для читання і письма сліпих.

Рельєфний шрифт, вирізаний із дерева, був відомий ще в давнину як спосіб навчання сліпих читанню. Наприкінці


XVIIІ ст. французький тифлопедагог В. Гаюі запропонував розрізний рельєфний шрифт, який складається із випуклих курсивних букв латинського шрифту збільшеного розміру.

На початку XІX ст. курсивний рельєфний шрифт був замінений простими формами друкованого шрифту. Найбільш поширеними були лінійний, шрифт „перл”, голчатий. У лінійному рельєфному шрифті букви зображувалися випуклими лініями, а в голчатому і шрифті „перл” останні букви складалися із ліній, які виконані точками.

У 1829 р. французький тифлопедагог Л. Брайль винайшов рельєфно-точковий шрифт, який визнаний універсальним для читання і письма сліпих та поширений по цілому світі.

Кожна буква шрифту Брайля складається із випуклих точок різної комбінації у рамках шести і дає можливість одержати 63 знака. Цих знаків є достатньо для позначення всіх букв алфавіту, цифр, розділових знаків, математичних і хімічних формул і нотних знаків.

У системі рельєфного шрифту Брайля був прийнятий порядок букв латинського алфавіту. Для позначення перших букв використовувалися перші і середні точки знаку шести крапок. Для позначення наступних букв додається нижня точка зліва (при читанні), а потім нижня точка справа – цими буквеними знаками позначаються відповідні букви слов’янського та інших алфавітів.

Прилад для письма сліпих

Спеціальний прилад для письма рельєфно-точковим шрифтом, який сконструйований Луї Брайлем, складається із двох металічних пластин. Верхня пластина має вигляд решітки, що складається із рядів прямокутних клітинок, а нижня – це ряди вдавлених шести крапок, які за розмірами і розміщенням відповідають верхній пластині. Між пластинками закладається перфокарт очний папір, на який наклеюються рельєфні букви. Діти пишуть спеціальним грифелем – коротка металева спиця, яка вставлена в ручку. Існують настільні і кишенькові прибори для письма сліпих, які відрізняються кількістю лінійок і букв, а також матеріалом (цинк, сплав алюмінію, пластмаса).



Охорона зору

Важлива задача навчально-виховної роботи – охорона слабкого зору, тренування. Для цього в приміщеннях, де займаються слабозорі діти повинні бути підвищені норми освітленості. Для освітлення робочого місця підбираються електричні лампи залежно від стану зору дитини після консультації з очним лікарем.

У молодших класах використовуються підручники з великим шрифтом, для навчання письму – зошити з більш чіткими лінійками.

Особлива увага приділяється таким методам навчання як екскурсії, лабораторні роботи, робота в шкільних майстернях.

Для охорони зору необхідно робити перерви у зоровій роботі ( читання, письмо, розглядання ілюстрацій) через кожні 10 – 15 хв.

Залежно від характеру захворювання протипоказане велике фізичне навантаження, що враховується при навчанні, заняттях фізичною культурою, трудовій підготовці.


Питання для самоконтролю

1. Як впливають глибокі порушення зору на особливості психічного розвитку дитини?

2. Чим відрізняється розвиток сліпих і слабозорих дітей? Що спільного між ними?

3. У чомку полягає профілактика порушень зору в дітей у початковій школі?


Література

1. Волкова Л.С. Логопедия. / Л.С. Волкова. – М. : ”Просвещение” 1989. – С. 393 – 397.

2. Дефектологический словарь [Уклад. А.И. Дьячков]. –
М. : „Педагогика” 1970. – 503 с.

3. Синьов В.М. Основи дефектології. / В.М. Синьов,


Г.М. Коберник. – К. : Вища школа, 1994. – с. 40 – 48.

4. Литвак А.Г. Тифлопсихологія. / А.Г. Литвак. – М., 1985. – 88 с.



5. ДІТИ З КОМБІНОВАНИМИ ПОРУШЕННЯМИ
5.1. СЛІПОГЛУХОНІМІ ДІТИ

1. Причини сліпоглухонімоти.

2. Принципи системи навчання.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   25


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка