Наталія Каут основи дефектології та логопедії тексти лекцій для студентів спеціальності «Дошкільна освіта»



Сторінка6/25
Дата конвертації10.09.2017
Розмір4.51 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

4. ДІТИ З ПОРУШЕННЯМИ РОЗВИТКУ
4.1. ДІТИ З ПОРУШЕННЯМ СЛУХУ
1. Будова слухового аналізатора.

2. Класифікація порушень слуху.

3. Обстеження слуху у дітей.

4. Компенсація порушень слухової функції.


1. Будова слухового аналізатора

Слух у перекладі з англ. означає здатність людини ( живого організму) сприймати звуки і орієнтуватися по них у навколишньому середовищі за допомогою слухового аналізатора.

Спочатку життєво важливими стимулами, які формували слух, були звуки живої і неживої природи. Для людини надзвичайно важливим чинником формування слухової функції є членороздільна мова. Крім мовленнєвих звуків розрізняють і звуки музичні, трудові.

Як і для любої іншої сенсорної системи, основною особливістю слуху є відображення зовнішнього світу у формі адекватного образу, тобто в даному випадку – звукового. Найпростіший звуковий образ містить у собі три параметри, які пов’язані з об’єктивними характеристиками звуків:



гучність (відповідає інтенсивності), висота (відповідає частоті) і тембр, або «забарвлення» (відповідає структурі звукового спектру).

Для слуху характерна логорифмічна залежність рівня відчуттів (гучність) від сили дії стимулів, яка затверджується в законі Фехнера. Слухові відчуття розрізняються за висотою, гучністю і тембром. Висота залежить від частоти коливань звукової хвилі, яка вимірюється в герцах (Гц). Людський слух характеризується порівняно великим діапазоном розрізнення частот коливань звукових хвиль (від 16 до 20 000 Гц). Границею чуючих звуків відносно низьких частот є границя інфразвуків, а щодо високих частот – границя ультразвуків. Верхня границя сприйманих частот у дорослої людини кожні 6 міс. знижується приблизно на 80 Гц.

Гучність визначається в основному амплітудою коливань (інтенсивністю) звукової хвилі, але залежить і від частоти. Увесь діапазон інтенсивності звуків, які може сприйняти людина, складає 130 дБ (децибел). Звук інтенсивністю понад 130 дБ викликає відчуття болі у вухах. За одиницю гучності прийнятий «сон». Один сон відповідає гучності тона 1000 Гц на рівня 40 дБ (фонів) вище порога.

Тембр визначається формою коливання звукової хвилі і залежить від джерела звуку – тіла, яке коливається, а саме звуки, відтворені музичними інструментами, людські голоси.



Слуховий аналізатор – це сукупність соматичних, рецепторних і нервових структур, діяльність яких забезпечує сприйняття людиною і твариною звукових коливань. С. а. складається із зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха, слухового нерва, підкіркових центрів, коркових відділів великих півкуль.

Вухо – це підсилювач і перетворювач звукових коливань. Через барабанну перетинку (перепонку), яка є еластичною мембраною і системою предаточних кісточок – молоточок, наковальну і стремінце – звукова хвиля доходячи до внутрішнього вуха, викликає коливальні рухи його рідини, що заповнює його.

Внутрішнє вухо, або равлик – це спіралеподібний прохід, який складається із 2,5 витків. Заповнює равлик рідина – пери- і ендолімфа.

Внутрішнє вухо – у перекладі з англ.. означає лабіринт. Розташоване у піраміді вискової ділянки черепа і включає
2 рецепторних апарати 2-ох аналізаторів – вестибулярного і слухового.

Вестибулярний (рецепторний) апарат складається із 3-ох напівкружних каналів, які розташовані у трьох взаємно перпендикулярних порожнинах і є поєднаним з равликовим слуховим рецепторним апаратом.

Слухова частина (равликова ч.) – у ході еволюції розвивалася із вестибулярної. Це спірально закручений канал. На основній мембрані розташований рецепторний орган слухового аналізатора – кортів орган, який складається із чутливих волоскових клітин. Звукові коливання передаються до слухової частини із порожнини середнього вуха.

Середнє вухо з'єднується із зовнішнім середовищем через зовнішній слуховий прохід, який затягнутий барабанною перетинкою та містить Євстахієву трубу, яка відкривається в порожнину глотки. Євстахієва труба служить для вирівнювання тиску повітря в порожнині середнього вуха. Система кісточок (молоточок, наковальна, стремінце), які йдуть від барабанної перетинки передає звукові коливання барабанної перетинки на слухову частину (равлик).

Слух відіграє велике значення у житті людини. До слухових відчуттів належать відчуття музичних звуків і шум. Музичні звуки викликаються періодичними повітряними коливаннями, а шум – аперіодичними. Голосний шум несприятливо діє на організм людини і викликає неприємні відчуття: знижує працездатність людини, збільшує імовірність розвитку неврозів, погіршує зір, викликає головні болі і втому, є причиною зниження уваги і збільшення часу реакції.



Абсолютний поріг у перекладі з англ. означає вид сенсорного порогу. А. п. – це величина подразника, яке викликає ледь помітне відчуття.

Слуховим порогом – називають самий тихий звук, який може почути людина. Слуховий поріг дорослого виміряти доволі легко: пропонується чистий тон, і людина просто говорить, коло його чує. Для дослідження слухового порогу у новонароджених, які звичайно не можуть повідомити, про те, що вони чують, дослідники придумали ряд прийомів. Наприклад, малюка садять на коліна батьків. У одного із батьків і у дитини на голові наушники, такі самі як і у спостерігача, який перебуває у другій кімнаті та слідкує за малюком через віконечко. Коли спостерігач думає (вважає), що малюк є уважним, він подає сигнал експериментатору, який інколи подає звуки у наушники малюка, а іноді ні. Ні спостерігач, ні батьки не знають, коли буде поданий звук і вони не можуть чути його через наушники. При кожній пробі спостерігач просто відзначає, чи прореагував малюк, будь-яким чином, наприклад, поверненням голови або зміненням виразу обличчя, або рівня активності. Після чого експериментатор визначає, наскільки точно оцінки спостерігача відповідають пробам: якщо малюк може чути звук, спостерігач повинен був відзначити реакцію, тільки тоді, коли був поданий звук.

Цей тип тестування доводить, що загалом дорослі чують ліпше, ніж малюки; дорослі можуть чути дуже тихенькі звуки, яких малюки не чують. Цей тест демонструє, що малюки чують ліпше всього звуки, висота яких міститься у діапазоні людського мовлення – не дуже високі і не дуже низькі.

Малюки можуть розрізняти голосні звуки від приголосних, а до 4,5 місяців здатні впізнавати власні імена.

Крім цього, малюки використовують звуки для місцеперебування об’єктів, визначаючи чи вони справа чи зліва, далеко чи близько. В одному дослідженні 7-місячним малюкам показували брязкальце (іграшку). Пізніше експериментатори виключали у кімнаті світло і трясли брязкальцем або на 15, або на 60 см від малюка. Малюки протягували в темноті руки за брязкальцем, коли воно перебувало на 15 см., але рідко це робили, коли брязкальце було на 60 см. Ці 7-місячні малюки були здатні використовувати звук для оцінки відстані, у цьому випадку відрізняючи іграшку, яку вони могли дістати від тої, яку не могли.

Отже, до середини першого року життя більшість малюків реагують на значну частину інформації, що передається звуком.

Абсолютний слух – у перекладі з англ. – здатність правильно визначити (назвати) і відтворити голосом висоту окремих звуків без співвіднесення їх з іншими звуками, висота яких відома.

А. с. – це не абсолютно розвинутий музичний слух, а особлива форма сприйняття звуків. Особи без А. с. при визначених умовах можуть добре впізнавати висоту тонів, напр., порівнювати даний звук із високим або самим низьким звуком власного голосу.

За даними досліджень, час визначення висоти звуків у людей з А. с. значно коротший, ніж у тих які не володіють цією здатністю. Розрізняють пасивний А. с., коли досліджуваний правильно визначає висоту звуку, але не може відтворити її голосом за заданою назвою, і активний А. с., коли людина може назвати і відтворити звуки за висотою їхнього звучання.



А. с. виявляється у ранньому шкільному віці, а іноді в дошкільному віці.

Адаптація слухова – змінення в характері сприйняття звуків під час і після дії звукового подразника. Слухова адаптація проявляється в зниженні слухової чутливості, хоча при дії звуків можуть змінюватися і інші показники слухового сприймання.

Порушення слуху в дитинстві

Деякі діти з’являються на світ з обмеженим слухом. Інші народжуються глухими. Ці дефекти часто трапляються в африканських, азіатських, європейських і латиноамериканських малюків. Основною причиною порушення слуху у новонароджених є спадковість. Після народження основною причиною дефектів слуху є менінгіт – запалення оболонок, якими оточений головний і спинний мозок.

Які ознаки порушень слуху повинні відслідковувати батьки? Вони повинні проявити занепокоєння, коли малюк не реагує на раптові, голосні звуки. Також батьки повинні занепокоїтися, коли у дитини часто бувають вушні інфекції, якщо дитина не повертає голову в напрямку звуків до 4 – 5 місяців, не реагує на власне ім’я до 8 – 9 місяців і не починає імітувати звуки мовлення та прості слова до 12 місяців.

Якщо батьки помітили ці проблеми, вони повинні показати малюка лікарю, який перевірить, чи не має у дитини вушних захворювань, і отоларингологу, який оцінить слух. Батьки не повинні відкладати перевірку можливих порушень слуху. Чим раніше виявлена проблема, тим більшу допомогу можна надати дитині.

Якщо в ході перевірки виявляється, що в дитини порушений слух, можливі декілька видів лікування залежно від ступеня втрати слуху. Деяким дітям з частковою втратою слуху допомагають механічні пристосування, наприклад, слухові апарати, іншим – навчання читання по губам. Діти з сильною втратою слуху можуть навчитися спілкуватися за допомогою мови жестів. Якщо дитина оволодіває мовленням (або читанням по губах, або мовою жестів) і стане ефективно спілкуватися, її когнітивний і соціальний розвиток буде перебігати нормально. Основне завдання – своєчасно виявити порушення.

Порушення мовлення у дітей з недорозвиненням слуху

Для розвитку мову дитини вирішальне значення має повноцінний слух. Дитина чує мовлення дорослих, самостійно вчиться говорити. Глухі діти не оволодівають мовленням без спеціального навчання. У дітей із залишками слуху мовлення є грубо порушеним.

Слух відіграє велику роль в:

– інтелектуальному розвитку дитини – діти засвоюють значення багатьох слів раніше, ніж оволодівають умінням говорити;

– можливості контролювати власне мовлення і порівнювати його з мовленням людей, що оточують. Отже, дитина засвоює правильну звуковимову, лексико-граматичну будову мови;

– збережений фізичний слух є необхідною умовою для успішного оволодіння дітьми читанням і письмом.

У процесі нормального розвитку слухової функції у дитини можна виділити ряд етапів:

а) у перші години після народження у дитини виникає проста реакція на звук;

б) на 3-му місяці у дитини формується здатність розрізняти звуки за висотою та тембром;

в) у 10 – 11 місяців формується здатність до розрізнення слів і фраз за інтонацією та ритмічним забарвленням;

г) у період дальшого формування мовлення поліпшується сприйняття звукового складу мовлення, формується здатність до розрізнення на слух усіх фонем.
2. Класифікація порушень слуху

Класифікація порушень слуху визначається характером пошкодження слухової функції і станом мовлення. Залежно від того виділяють два види слухової недостатності: глухота і туговухість.



Глухі діти. Залежно від стану мовлення глухі діти діляться на дві групи: глухі без мовлення (глухонімі) і глухі, у яких збережене мовлення (пізньооглухші).

Глухонімота – це пошкодження, при якому є, по перше, вроджена або набута в ранньому дитячому віці глухота; по друге, зумовлена неможливістю оволодіти мовленням без спеціальних засобів навчання або втрата мовлення, яке розвинулося в тому чи іншому ступені до моменту появи глухоти.

Вроджена глухота трапляється рідше. Причини:

1) неправильний розвиток слухового органу у внутрішньоутробний період (вплив спадкового фактору);

2) несприятливі умови розвитку плода в результаті дії шкідливих факторів у період вагітності матері: перенесене інфекційні захворювання – грип, травми тощо; алкоголь, лікування стрептоміцином та іншими лікарськими препаратами; травми плода в перші місяці вагітності.

Набута глухота. Причини:

– результат запальних процесів у внутрішньому вусі і слуховому нерві при різних захворюваннях: менінгіті, скарлатині, грипі, свинці.

Термін „глухонімота” – це причинна залежність між відсутністю мовлення (німота) і пошкодженням слуху (глухота): німота є наслідком глухоти. Органічних пошкоджень мовленнєвого апарату як у центральному (слухомовленнєві і мовнорухові ділянки мозкової кори) так і в периферичному відділах немає у глухонімих. Вони не оволодівають мовленням або втрачають його, яке почало формуватися в результаті відсутності слухового сприйняття. Якщо до моменту втрати слуху був деякий мовленнєвий запас, то при відсутності педагогічних заходів цей запас не збагачується, а поступово втрачається.

До групи пізньооглухших належать діти, які втратили слух у пізньому віці (шкільному або дошкільному) і у них до виникнення глухоти зберігається у тому чи іншому ступені мовлення. Дослідження доводять, що при відсутності роботи над мовленням діти, які порівняно пізно втратили слух (4 – 5 років), до шкільного віку мовленням вже не володіють. Тому термін „пізньооглухлі діти” має умовний характер, так як цю групу дітей характеризує не час появи глухоти, а факт наявності мовлення при відсутності слуху.

При аудіометричному дослідженні можна спостерігати, що у глухих дітей залишки слуху неоднакові. Одні діти чують тільки самі низькі звуки, інші – сприймають крім низьких звуки середньої висоти, а деякі діти чують і високі звуки.

За обсягом сприймаючих частот діти, які мають залишки слуху, можна поділити на чотири слухові групи:

1 група – сприймає лише самі низькі частоти (до 250 гц);

2 група – сприймаються частоти до 500 гц;

3 група – сприймаються низькі і середні частоти (до
1000 гц);

4 група – сприймає широкий діапазон частот (до 2000 гц і вище).

Діти, які належать до першої групи лише трошки реагують на голос біля самого вуха і ніхто із них не розрізняє звуків мовлення. Діти другої групи – реагують на голос біля вуха, деякі з них розрізняють окремі голосні (а, у). Діти третьої групи реагують на голос, розрізняють 3 – 4 голосні, багато із них розрізняють окремі знайомі сова і фрази. Більшість дітей, які складають четверту групу, чують голос не лише біля вуха, але і на деякій відстані (2м) від вуха; ці діти розрізняють усі голосні, знайомі слова і фрази.

Туговухість (слабочуючі діти) – це зниження слуху, при якому виникають труднощі у сприйнятті мовлення за допомогою слуху (зниження слуху до 75 дБ). Але таке сприйняття в спеціально створених умовах можливе (посилення голосу, використання звукопідсилюючих апаратів). При глухоті сприйняття мовлення на слух неможливе.

До групи слабочуючих належать діти з пониженням слуху, який перешкоджає самостійному і повноцінному оволодінню мовленням, але при якому є можливість за допомогою слуху набути обмежений мовленнєвий запас.

Причини:

1) результат гострого або хронічного запалення середнього вуха: відбуваються патологічні зміни у середньому вусі;

2) хронічні захворювання носа і носоглотки ( наприклад, аденоїди); до того ж порушується прохідність євстахієвої труби;

3) результат перенесених інфекційних захворювань (скарлатина, грип, кір);

4) результат уроджених аномалій органів слуху в ембріональному періоді.

Туговухість може бути виражена різним ступенем – від незначного порушення сприйняття шепітного мовлення до різкого обмеження можливості сприйняття мовлення розмовного звичайної гучності.

Існує кілька класифікацій порушень слуху. Серед них найбільш поширеними є класифікації Б.С. Преображенського і Л.В. Неймана.

Згідно із класифікацією Б.С. Преображенського виділяють чотири ступені зниження слуху: легка, помірна, значна, важка – залежно від відстані, на якій сприймається розмовне і шепітне мовлення.

При легкому ступені зниження слуху шепітне мовлення може сприйматися на відстані від 3 до 6 м., при тяжкому
ступені – на відстані від 0 до 0,5 м.

Л.В. Нейман виділяє три ступені туговухості, враховуючи до того ж не лише відстань, на якій сприймається мовлення, але і стан мовлення:

1 ступінь – зниження слуху не перевищує 50 дБ;

2 ступінь – зниження слуху від 50 до 70 дБ;

3 ступінь – зниження слуху перевищує 70 дБ.

Основою для встановлення границь туговухості є такі роздуми: при зниженні слуху, який не перевищує 50 дБ., можливе розбірливе сприйняття розмовного мовлення звичайної гучності на відстані більш ніж 1 м., тобто, мовленнєве спілкування доступне. При зниженні слуху з 50 до 74 дБ. Мовлення розмовної гучності сприймається лише на відстані менше 1 м., тобто, мовленнєве спілкування забруднене. При втраті слуху, більше ніж 70 дБ., мовлення розмовної гучності стає нерозбірливим навіть біля самого вуха.

Оціннюючи можливості дитини слід брати до уваги, що порівняно невелика втрата слуху помітно відображається на сприйнятті звуків мовлення. Наприклад, при зниженні слуху на 20 – 25 дБ. виникають труднощі у сприйнятті деяких приголосних звуків на близькій відстані (біля вуха).
3. Обстеження слуху у дітей

Самим простим і доступним методом є дослідження слуху за допомогою шепітного і звичайного розмовного мовлення. Слух вважається нормальним при сприйнятті шепітного мовлення на відстані 6 – 7 м.

Для дослідження слуху безпосередньо шепітного мовлення використовують дві групи слів. Перша група слів має низьку частотну характеристику і їх можна почути на відстані в середньому 5м., друга група слів – володіє високою частотною характеристикою і чути на відстані 20 м. До першої групи належать слова, до складу яких входять голосні у, о, із приголосних – м, н, р, в. До другої групи належать слова, які включають із приголосних шиплячі і свистячі звуки, а із голосних – а, і, є.

Якщо дитина повторює слова невпевнено, необхідно підійти на 1 м. Пізніше відзначається відстань, при якій вона повторює слова впевнено.

За умови, що дитина не чує жодного слова, необхідно виявити здатність до сприйняття голосних і приголосних звуків: м, н, р, д, г, у, о (низькочастотні); шиплячі, і, є (високочастотні). В процесі обстеження необхідно врахувати й загальний стан: утомлюваність, увага, готовність до виконання завдань.

Дослідження слуху у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку повинно проводитися у формі гри, використовуючи до того ж мовленнєвий матеріал і іграшки, які звучать.

Особливі труднощі виникають у дітей, які не володіють мовленням. Первинне дослідження з такими дітьми ліпше проводити за допомогою іграшок, які звучать. Дитині дають дві гармошки, корови тощо. Одна з цих іграшок звучить, а інша ні. Глуха дитина буде приділяти однакову увагу двом іграшкам. Слабочуюча дитина буде маніпулювати іграшкою, яка звучить.

Для точного визначення слухової чутливості і обсягу слухового сприйняття служить аудіометрія. Аудіометрія – це дослідження слуху за допомогою спеціальних електроакустичних приборів – аудіометрів.

Порівнянно з іншими методами дослідження слуху (мовленням, камертонами, свистками), аудіометрія має ряд переваг: допомагає дозувати інтенсивність звукових сигналів у міжн. одиницях – децибелах (дБ), проводити дослідження майже всіх звукових частот, які сприймаються людиною, і здійснювати ряд функціональних проб (дослідження абсолютної та диференційної чутливості за інтенсивністю тощо). Аудіометрія доповнює інші методи дослідження слухового аналізатора, дає змогу точніше охарактеризувати функціональний стан й функціональні можливості аналізатора.

Аудіометрію проводять у звукоізольованих камерах: результати заносять на спеціальні бланки у вигляді графіка – аудіограми. Залежно від сигналу, який подається розрізняють аудіометрію тональну, мовленнєву, шумову; автоматичну і рефлекторну. Сьогодні в аудіометрії використовується метод реєстрації слухових викликаних потенціалів, які об’єктивно відображають ступінь зниження слуху і рівень ушкодження. Аудіометрія – основа диференційної діагностики ушкодження різних рівнів слухового аналізатора.

При використанні звичайної аудіометрії у дітей з порушеннями слуху та мовлення трапляються значні труднощі, так як діти не завжди розуміють інструкцію. У зв’язку з тим великого значення набувають методи об’єктивної аудіометрії. До них належить дослідження за допомогою умовних рефлексів. Л.В. Нейман і В.І. Лубковський запропонували модифікацію методики „ігрової аудіометрії”, в якій звуковий подразник поєднують з показом малюнків, надаючи, таким чином, звуковому подразнику сигнального значення.


4. Компенсація порушень слухової функції

При стійкому зниженні слуху, який викликає труднощі в мовленнєвому спілкуванні, велику роль відіграють звукопідсилювальні прибори.

Широке застосування отримали електричні слухові апарати. У них посилення звуку досягається за допомогою електричної енергії, яку отримують із мініатюрних дискових акумуляторів. Складовими частинами слухового апарату є мікрофон, підсилювач, телефон і джерело струму. Застосовуються телефони повітряної і кісткової провідності. В „повітряному телефоні” коливається мембрана, яка приводить у коливання повітря у зовнішньому слуховому проході, а в „кістковому телефоні” коливається корпус, що прикріплюється до сосцеподібного відростку за вухом і передає свої коливання через кістки черепа внутрішньому вуху. Підбір слухового апарату проводиться індивідуально, враховуючи характер і ступінь порушення слуху. „Кістковий” телефон використовується при захворюваннях середнього вуха, коли порушена повітряна прохідність, але добре збережена кісткова. При низькій якості слухові апарати дають побічні звуки, які викликають неприємні відчуття і примушують відмовлятися від апарату.

Сучасні портативні слухові апарати використовуються з успіхом слабочуючими дітьми як у процесі навчання так, і в мовленнєвому спілкуванні в побуті.

Останнім часом здійснюються спроби розширити можливості сприйняття усного мовлення за допомогою спеціальної апаратури, яка перетворює акустичні сигнали в оптичні, тобто звуки мови перетворюються за допомогою мікрофона в електричні коливання, а ті зі свого боку перетворюються в світлові сигнали, які відтворюються на екрані у вигляді різних фігур або ліній. Ці апарати отримали назву приборів „видимого мовлення”.

При глухоті та тяжкій туговухості велике значення при сприйнятті усного мовлення набуває застосування тактильно-вібраційної чутливості.

Вібраційне відчуття виникає в результаті дотику до предмета, який звучить, до деяких частин голосового апарату (гортань, грудна клітка), а також до предметів, що розташовані близько до джерела звуку. Звукове мовлення може викликати і тактильні відчуття, а також відчуття тепла й холоду. Наприклад, коли розмовляючий наближається до вуха слухаючого та останній відчуває шкірою вушної раковини і обличчя, струмінь, поштовхи повітря.

Тактильно - вібраційні відчуття відіграють велику роль у процесі навчання. Учень торкаючись до гортані, грудної клітки, носа вчителя відчуває вібрацію, яка виникає, коли вимовляється той чи інший звук або слово і контролюючи другою своєю рукою вібрацію своєї гортані, грудної клітки, носа відтворює такий самий звук, слово.

Основним методом компенсації є читання по губах.

Власна мова такої дитини (її експресивний бік) характеризується такими особливостями: запас слів обмежений, слова відрізняються недостатньою точністю, одне і теж слово може вживатися для позначення назви предметів, дій і тощо.

Відзначаються грубі порушення в граматичній будові, у вимові слів спостерігаються викривлення в складовій структурі. Для таких дітей характерним є змішування дзвінких й глухих приголосних, сигматизми, заміна свистячих шиплячими, змішування свистячих і шиплячих, неправильна вимова сонорів р, л, випадання приголосних при їхньому збігу.

При плануванні своєї роботи із слабочуючою дитиною логопед повинен виходити із закономірності нормального мовленнєвого розвитку, а також враховувати своєрідність як мовленнєвого, так і загального розвитку слабочуючої дитини, запас мовленнєвих навичок.

При легкому ступені зниження слуху є достатнім підсилення гучності розмовного мовлення на заняттях. Це допомагає активізувати ослаблений слух дитини.

При тяжких ступенях зниження слуху необхідно використовувати збережені аналізатори, насамперед зоровий: дітей вчать читати з губ, що допомагає розуміти мовлення людей, що оточують. Це сприяє подальшому мовленнєвому розвитку на основі повторювання.

Корекційно-виховна робота здійснюється за такими напрямами: розвиток розуміння мовлення, уточнення та розширення лексичного запасу, формування граматичної будови мовлення, а також звуковимови, водночас проводяться заняття із навчання грамоти – читанню і письму.

На всіх видах занять обов’язково використовується залишковий слух дітей, який підсилюється за допомогою спеціальної апаратури.

Корекційне навчання здійснюється в спеціальних яслах, дитячих садках для дітей з порушенням слуху. Пізніше вони продовжують навчатися у спеціальній школі для слабочуючих.

Попередження порушень слуху у дітей

Профілактичні заходи необхідно починати з внутрішньоутробного періоду розвитку плода, оберігаючи мати у період вагітності. Після народження важливо слідкувати за здоров’ям: тримати вушка в чистоті, попереджувати запальні процеси в органах слуху, оберігати вушка від холоду.

Для слуху шкідливі крик, шум, тому необхідно створювати дітям щадний режим.

Якщо у дитини є вроджені або набуті пошкодження органу слуху, необхідне втручання лікаря: від часу початого лікування залежить, який характер буде мати порушення слуху і як це вплине на формування мовленнєвої функції.


Запитання для самоконтролю

1. Яка роль слуху в розвитку дитини? До яких особливостей розвитку призводить порушення слухової функції?

2. Наведіть класифікацію слухових порушень та назвіть їхні причини.

3. Порівняйте особливості розвитку глухої, пізньооглухлої та слабочуючої дитини. Назвіть загальні та відмінні риси розвитку цих категорій дітей.

4. Ознайомтесь з прикладами досягнень осіб з порушенням слуху за книгою М.Д. Ярмаченка «Проблеми компенсації глухоти».

Література

1. Волкова Л.С. Логопедия. / Л.С.Волкова. – М. : ”Просвещение” 1989.– С. 383 – 393.

2. Боскис Р.М. Учителю о детях с нарушениями слуха. / Р.М. Боскис. – М., 1987.

3. Дефектологический словарь [Уклад. А.И. Дьячков]. –


М. : „Педагогика” 1970. – 503 с.

4. Синьов В.М. Основи дефектології. / В.М. Синьов,


Г.М. Коберник. – К. : Вища школа, 1994. С. 28 – 39.

5. Ярмаченко Н. Д. Проблема компенсации глухоты. /


Н. Д. Ярмаченко. – К., 1976. С. 148 – 164.
4.2. ДІТИ З ПОРУШЕННЯМИ ЗОРУ
1. Будова зорового аналізатора.

2. Сліпі, слабозорі діти.

3. Шляхи компенсації при незрячості.


  1. Корекційна робота.

  2. Рельєфний шрифт.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка