Наше славне минуле



Сторінка3/3
Дата конвертації29.04.2016
Розмір0.82 Mb.
#26642
1   2   3
    Навігація по даній сторінці:
  • сонці.

Шумлять Карпатські ліси. Карпатам понад двадцять п'ять мільйонів років. Учені кажуть, що для таких гір це відносно молодий вік, бо впродовж усього часу вони не перестають рости. А ми? Невже, ми такі розумні й так виросли, що в нас вистачає мудрості приходити до лісу із сокирою й не думати, що буде опісля?

165 слів За Н. Дичкою

39. Сині очі Волині

Із травнем у мене пов'язані надзвичайно приємні спогади про відрядження в рідний Любомльський район із метою дослідження екологічного стану джерел. їх і знамениті наші озера називають синіми очима Волині. Найвідомішими, найпрекрас- нішими з-посеред них є знамениті Оконські джерела. їх назва, як і наймення села, поблизу якого вони розташовані, утворилася, очевидно, від слова «око».

Зіркі, глибокі очі в цих джерел. З глибини землі вириваються два потужні потоки діаметром у півтора-два метри, утворюючи невеликі плеса-озерця. Вода тут чиста, мов сльоза, вона будь-якої пори року має однакову температуру — дев'ять градусів за Цельсієм. Тому влітку вода здається холодною, а взимку — теплою.

Джерельний край мого дитинства, що біля села Заболоття Любомльського району... Жебонять, виграють, співають джерела... Стою коло витоків і чую, як ноги мої лоскоче шовковистий шепіт ручая. У густому тумані пасуться коні. Дзвенить, зачепившись за покрівлю хати, мідне колесо місяця. Заворожений цією красою, повільно стаю на коліна, спираюся руками об землю і, нахилившись, п'ю холодну воду. Мовби спиваю, убираю в себе всі чари природи. Ні, немає нічого смачнішого у світі, ніж смак рідного джерела!

169 слів За В. Геем

40. Чарівний світ

З-під вишні відкривався звабливий чарівний світ. В Україні скрізь є такі невимовно дивні місця, які полонять своєю красою. Так і хочеться гукнути самій природі: «Годі, зупинися, нічого красивішого більше не треба!»

Ми сіли на лавку під вишнею, а перед нами за гомінким асфальтом, який пролягав трасою через село, у густих лозах і в глибоких берегах текла Вілія. Її хвилі з бурхливим клекотом вихоплювалися з-під шлюзу. За високою греблею розлилося озеро, затопивши широку долину. Ні гомону, ні хвилі — суцільне ГИНР гт гтргп Кіпя прпргя ппг пи пирпртм я я-л пчрг»п\* ріппячл/ тт-

чинався ліс. На широкоспадистій горі, на її білому камені, де не могли вчепитися ні трава, ні кущ, там і сям стриміли поодинокі сосонки, а за ними виднілися руїни замку й білостінний собор в Острозі. Шпиль на мурі фортеці й соборні бані висіли над землею, наче в самому небі. Не тільки річка, гребля, озеро, а й ліс, і безмежні поля навколо наче знялися ввись, дивуючи своєю красою весь білий світ, наповнюючи його вщерть своєю неповторністю. І немає цьому ні кінця ні краю.

169 слів За Б. Харчуком

КРАСА НАШОЇ ПРИРОДИ

41. Біля річки

Уздовж річки з'юрмилася мальовнича, здавалося, дружна й весела родина верб, а одна вербичка побігла за течією. Зупинилася далеко від гурту, роззирнулася там, а навколо ні кущика, лише низенька трава шепочеться своєю мовою. Хотіла повернутися назад, але коріння до берега приросло. Опустила вона віти у воду та й просить річку принести вісточку від сестер-иодружок. І хвилі приносять їй листочки-гіривіти. А вербичці також хочеться обізватися до рідні, надто ж коли сонце перестає гріти й віддаляються птахи. Та її листя не може пливти проти течії, воно жовтіє від туги, опадає, і вода відносить його в єдиному напрямку, до моря.

Коли гілки покидає останній листочок, верба шукає забуття й покори в холодах, у снігах, але ці речі для життя неприйнятні.

Тож тільки-но повітря запахне натяком про весну — знову оживають бруньки, а згодом так само тягнуться до води зелені довгі віти.

За ту постійну тугу-зажуру люди прозвали вербу плакучою. А хто бачить, як вона мається в самотині, ще й подумає: «І ворогові не побажаєш вікувати на чужині!»

162 слова За В. Думанським

42. Рідне село

Ах, як давно не випадало йому бути в рідних місцях у вересні! І яка ж то радість — на все знайоме з дитинства дивитися ніби новими очима! Усе сприймати як першосвіт, усе сприймати як першоцвіт! Синім сяйвом світилися небеса, вода в трьох сільських ставках набрала однакового кришталевого кольору, попросторішали краєвиди полів. Звідки б не глянув — ніби бачиш увесь світ.

Дерева в садках починають жовтіти, світяться на сонці солодкими медами рясні врожаї достиглих яблук, груш і слив, земля в городах поволі звільняється від овочевих багатств. Село стало лунким, як відро, у яке падають перші картоплини. Біля колодязів теж дзвеніли відра, але на свій лад — переливчасто, бо вже по-іншому, ніж улітку, дзвеніли металеві ланцюги, до яких вони прикріплювалися. І так само лункіше, ніж улітку, торохкотіли рідкісні нині в селі старенькі вози.

Зате звук літаків із неба був таким гучним і страхітливим, що аж душу брала тривога: чи не посипляться шибки з рам, як було у війну? Іще одна лункість по-новому озвучувала село: було так чути людські голоси, хоч говори пошепки.

167 слів За В. Гаманом

43. Коли копають картоплі

Мене щемно огортає передчуття осені, коли за селом стихає гул комбайна, у тиші ночей на землю починають падати зорі та груші, а з небесного купола з'їде Великий Віз. А ще як побачу в пишних кронах жовтий листок, а ще як підпалить хтось картоплиння! Дим перемішується з пахощами яблук і нагадує, що минає серпень, що сонце заходить зовсім не там, де заходило в червні. І, дивлячись на край свіжої ріллі, бачу кінець літа, а я наче й не набувся в його теплі, не нажився в його розкоші! Та зелені клени вже маряться золотими. І здається, що не комори наповнюються врожаєм, а душа збагачується життєвим ужинком.

О цій порі, коли копають картоплі, я все глибше впадаю в якусь велику й піднесену покору. Під її могутнім впливом безмовно дозволяю деревам скидати листя, відпускаю у вирій журавлів і благословляю діток у школу, бо повітря все дужче пахне вереснем, а вересень пахне сторінками нових підручників. На шкільному подвір'ї враз здійметься гамір, і почнеться новий навчальний рік. Так заведено здавна, і це неодмінно, як осінь.

169 слів За В. Німанським

44. Нічний степ

Восени, коли широким шляхом не їде повна, накладена золотою соломою гарба, коли із заходом сонця не чути протяжного погейкування хлібороба або чумака на волів чи коней, у степу стає сумно. Південно-східний вітер зривається з високих вершин далекого Кавказу, перелітає через Азовське море, виривається з його хвиль і швидко мчить на захід.

Він рветься туди, де буяє своєю силою безмежний степ, де так вільно почувається душа. А він рветься до волі, до свободи. Він хоче вивільнитися від пут.

Шелестить суха кукурудза, завиває порізаний соняшник, скрутившись від теплого денного сонця, горнеться під ноги на- піввисохла трава. Це вечорами. А осінні ночі в степу довгі й зажурені. Зірки де-не-де виглядають із-за хмар. А коли ж ці хмари насунуть темною непроглядною завісою, тоді всюди чорніє рівний нічний смуток. Якщо помічаєш блідий вогник серед чорної мли, то велике щастя. Коли тихо, тоді говорить степ сам із собою. А коли вітер прискорює ходу, він біжить або мчить, як і вдень, тоді шипіння переходить у тонке й жалібне дзеленчання. Уночі його чути далеко-далеко.

165 слів За С. Божком

45. Літній дощ

Такий дощ буває лише влітку. Ураз насупилося небо, ще годину тому ясне-яснісіньке, затріпотіли тендітні берізки, зашелестіла суха мертвотна трава. Потріскана від спеки, як старечі руки від тяжкої роботи, земля німотно чекала порятунку. Раптом пронеслася хвиля вітру. Потім ще й ще. Затарабанили по землі дички, гучно забабахкали в садку яблука. Червоним язиком спалахнула блискавка, за нею прокотився грім.

Як зерна на голодний стіл, упали на землю перші великі краплі дощу. І вона ніби аж зітхнула з полегкістю. А вітер шаленів, здіймав стовпи пилу, перемішував їх із сухим листям і травою, кружляв ними досхочу, а потім жбурляв знову на землю.

Дощ густішав і раптом полив так дужо, так владно й сильно, що вітер боязко затих, звільнивши йому дорогу. Земля, змучена спрагою, своїми потрісканими губами пила воду. Пила захлинаючись, насолоджуючись, радіючи.

Засміялася вода в калюжах під босими ногами дітвори, яка. почала розбігатися по домівках, наполохана рясним дощем, громом і блискавками. ГІоміж стеблинками сухої трави засяяла прозелень, відсвіжена цілющою вологою. А дощ усе лив і лив.

162 слова За 3. Кучерявою

46. Після зливи

Над моїм подільським селом темна хмара розкинула велетенське крило й витрусила з його таїни краплини-горіхи, що важко розбивались об твердь земну, об густе листя й дахи. Потім ринув густющий дощ — усі виямки, вихилки враз стали калюжами й наїжачилися цвяшками-бризками. Згодом дощова пелена поріділа, повернулися словам звуки, а очам — умитий краєвид.

Дорога, розігріта за день, парувала й неначе несла мене за село. У дворах по-родинному затишно гомоніли селяни: сьогоднішня злива раніше повернула хліборобів додому. Цьому особливо раділи діти, бо влітку їм мало випадає бути з батьками. Дерева блискучо зеленіли, озонове повітря пахло липовим цвітом, а з-за крайньої садиби вже тепло жовтіла смужка пшеничного лану.

На краю поля червоно зоріли маки, а далі золотіла стигла пшениця. Я так боявся, що її покучерявить бурхлива злива, але колоски стояли рівно й гарно, тихо видихаючи сизувату імлу, •наче поле вкривалося на ніч чимось м'яким і невагомим. Від серця відлягло: хмара покотила за обрій важкі громи, викрешуючи довгі блискавки. Повертаючись до села, я загадував усім цвіркунам: «Скликайте, скликайте гучно косарів, бо через день- два — збирати хліба!»

169 слів За В. Думанським

47. Барвінок

Баба Килина була невеличка й тонка, на її темному обличчі життя зоставило своє зморшкувате письмо, в очах випалило живий дух, і вони були подібні на дві бездонні криниці. Вона варила дуже смачний борщ, який уміла так затовкувати салом і засмачувати сметаною, що від нього не можна було одірватися.

Баба Килина пишалася своїм городом, на кожному крилі якого росли кущі барвінку. Здавалося, що він і взимку зеленіє, бо коли танули сніги, то на світ пробивалося його цупке зелене листя, не змучене холодом, не скалічене морозом. А коли повітря ставало по-материнськи м'яким і лагідним, то барвінок зацвітав так, наче небо бризнуло на землю живою своєю блакиттю, зацвітав так, немов дитячі очі землі дивилися на тебе довірливо. Баба гнівалася, коли зривали барвінковий цвіт. Вона взагалі ніколи не могла примиритися з тим, що квітку зривають.

Навіть на Спаса, коли, здається, з квітами просинаєшся, з квітами сідаєш за стіл і їси яблука, груші, а свіжовипечений хліб умочаєш у мед і несеш до рота, вона не могла відцуратись од свого святого ставлення до цвіту.

168 слів За Є. Гуцалом

48. Осінній мотив

Жовтогаряча осінь стоїть над селом, розкинувши над землею блакитні небеса. По садах загуляли молоді падолисти, та ще срібне павутиння літає в повітрі, снує дивну пряжу над перелазами.



Настала лагідна йора бабиного літа; останні сонячні дні такі ласкаві, оповиті сріблястим мереживом, мрійним смутком, прощальним ячанням журавлів, що відлітають у вирій.

На городах уже зібрано гарбузи, викопано картоплю, зрізано капусту. Тільки де-не-де стоїть соняшничиння й тихо шурхотить, нагадуючи про гарячі дні літа, коли воно цвіло жовтими решетами на городах, просіваючи сонячний пил. Зів'яли, поникли від нічних приморозків квіти, тільки одні високі синенькі стоять. їх у народі називають морозом, може, через стійкість до холоду, а може, через цвітіння, що нагадує голубуватий іній раннього приморозку.

ТПтт ^тпіі'пкк, зт^ч-аіі Т1Т.ТОІ ГПГПЛПИНІ ГіГіЧТіїїГТЯ ПИ ТПТТПТЛНІ

111Д ^їлашіі лиі ДУНїілііи, і иї.ліим^11" - .... ■ . .ид.. ' - —

чани кукурудзи, жовті гвоздики й кетяги червоної калини. Здалеку, коли глянеш, стоїть така хатина, як молода в осінньому вінку. Стоїть і жде весілля. Може, і справді завітають до такої старости, адже осінь — то найкраща пора для сватання. Щонеділі прокочуються по селу весільною перезвою дружки й бояри, гудуть бубни, лунає весільна музика.

169 слів За І. Цюпою

49. Єдність неба Й землі



Вітерець розганяє білі хмарки, і цілі потоки синяви заливають світ, ніжачи землю духом неба й коріння. Те єднання землі й неба щемить у грудях тривогою вічності, людина відчуває себе новонародженою перед красою життя, і сяйво добра освічує їй душу. У тому сяйві вона бачить себе збоку непорочною, доброю, як світло березових гаїв, ніжною й щирою, як голубине серце.

Дорош теж зайнявся тихим світлом добра. Природа входила в нього духом коріння, чистотою небесної синяви, бентежила хліборобське серце. Якою ж ви силою володієте, сині небесні потоки, ви, білі хмари? Пахуча земле, як з одного ти робиш звіра, а з іншого голуба? Отже, є в тобі таємні чари?

А хмари біліли, і гомоніли сині потоки: «Справедлива душа чарується небом, а чорна смертю». Дорош і справді чарувався небом і землею, ідучи понад річкою.

Сині потоки лилися, і річка кипіла під вітром. Верби сплакували листям, їхні золоті сльози гнало за водою. Комиші кошлатилися, здавалося, що в їхній таємничості хтось живе. Річка світила на Дороша лагідністю, виколисувала милість до всього живого.

165 слів За Гр. Тютюнником

50. Затишно й добре вдома

З-понад дерев, що за хатою, насувалася грозова хмара. Вона швидко захопила небо — і листя затремтіло з ляку. Гримало майже над головою, а ми з мамою квапливо хапали все, що треба було сховати, і кидали погляд то на хмару, то на хвіртку, виглядаючи з роботи батька. Він прийшов, коли посипалися перші краплі. Тікаючи до хати, нанесли із собою пахощів дощу, який, ні на що не зважаючи, напував поля, садки, городи... Спрагла земля підставляла йому свої груди й вбирала Божу благодать. Хвилями стікало по шибках, околиця стрясалася сильними громами, а мати подавала вечерю. Поряд із духмяною паляницею поставила макітру з молодою, присмаченою часником картоплею, виклала зелені огірочки.

І було нам затишно й добре біля столу, бо ми всі вечеряли вкупі й ні за ким не боліла душа.

Коли злива вщухла, заблищали вимиті вікна й на обрії заголубіла смужка неба. Вона ніжно обвивала серце, і нею, мабуть, досі там прив'язані і рідний край, і літній дощ, і натюрморт із картоплею, хлібом та огірками.

160 слів За В. Думанським

НАШІ МОЛОДШІ ДРУЗІ

51. Собака Пірат

Проживав у нас довго собака Пірат. Це був великий на зріст, немолодий уже, поважний і серйозний пес із двома волохатими хвостами та двома парами очей, з яких верхня пара, коли придивитися ближче, виявлялася парою рудих плям на темному лобі.

Якось одного разу, загубившись у Борзні на ярмарку, де батько продавав дьоготь, Пірат щез. Пожаліли ми його, та на тому й скінчилось. Аж ось у неділю, тижнів через п'ять, якраз після обіду, коли ми сиділи всі коло хати, лузаючи насіння, дивимось — біжить Пірат, зморений, худючий. Уздрівши здалека весь наш рід і хату, він упав додолу й повз до нас кроків, може, сто на животі, перекидаючись на спину й голосно плачучи від повноти щастя.

— Це я, ваш Пірат, упізнаєте? — гавкав він крізь сльози. — О, який я щасливий, як тяжко було мені без вас!

Він так зворушив нас слізьми, що навіть батько, який ненавидів одвертість почуттів, і той мало не сплакнув. Отаке буває па світі! Простий собака, а так може збентежити чоловіка.

159 слів За О. Довженком

52. Творці меду

Бджільництво відоме людині щонайменше п'ятнадцять тисяч років. Щоправда, спочатку бджіл не розводили у вуликах, а полювали на них. Лише у вісімнадцятому столітті люди навчилися робити вулики, з яких можна було виймати стільники, не вбиваючи бджолину сім'ю.

Сім'я існує за принципом, властивим для всіх комах. Роботи в бджіл багато. Як і в мурах, у них існує фахова спеціальність. Однак якщо мураха визначається з фахом один раз на все життя, то бджоли з віком його змінюють. Це дуже цікаве явище. Перші дні життя бджілці доручають роботу прибиральниці: вона вичищає старі чарунки, потім працює годувальницею — годує робочих бджіл спочатку квітковйм пилком, а потім і маточним молочком. Згодом вона приймає корм, стає будівельницею, далі — охоронцем. Найвідповідальнішу роботу, збирання нектару, виконують найстарші бджоли.

Мед — не просто згущений нектар. У бджоли він зазнає складних хімічних перетворень, збагачується органічними кислотами, ферментами, бактерицидними речовинами. Потім бджола передає краплину іншій бджолі, яка продовжує процес. Урешті-решт крапля напівфабрикату виділяється в чарунку стільника. Після цього відбувається процес згущення меду.

Стільки праці заради краплинки меду, яку майже неможливо побачити неозброєним оком!

169 слів За В. Сидоренком



  1. Вірність лелек

На даху однієї німецької школи лелеки змостили гніздо. Згодом у ньому з'явилися лелеченята. Якось маленьке пташеня випало з гнізда й лежало нерухомо: воно дуже забилося. Потерпілого знайшов учитель і взяв його в хату, годував, піклувався про нього, аж доки воно видужало. Потім чоловік відніс його на луку. Старі лелеки знайшли своє дитя й почали годувати. Коли в малого лелеки виросли й зміцніли крила, так тцо він зміг літати, батьки забрали його в гніздо. Щодня, як учитель виходив на луку пройтися, молодий лелека прилітав до нього й ходив поруч. Це було таке диво, що люди навіть приходили дивитися, як учитель з лелекою проходжується, а діти юрбою бігали навколо них. Птах нікого не боявся: з ним був приятель і оборонець.

Розповідають, що в Брюсселі один ткач знайшов малого лелеку, що випав із гнізда, і взяв до себе. Він панькався з ним, як із малою дитиною, бо жив собі сам-один, і лелека став йому за дитину. Уже лелека виріс, а добродія свого, старого ткача, не залишав. Вони дуже приятелювали.

166 слів За Б. Грінченком


  1. До рідного дому

У приблудної кішки на фермі народилися кошенята. Згодом одне з них оселилося в нашому домі. Мурка виявилася дуже жвавою. Коли на всій вулиці не залишилося, здасться, жодної миші, вона взялася за пацюків. Однак цим, на жаль, кішка не обмежилася. Наступним об'єктом полювань стали сусідські голуби. Породисті, дорогі, вони зникали один за одним. Хто б таке стерпів? Вирок було проголошено: вивезти шкодницю. Виконати його зголосився скривджений сусід. Раннього весняного ранку кішку посадили в сумку — і через мить на подвір'ї залишилася лише синя хмаринка від двигуна мотоцикла.

Минуло півроку. Перший сніжок притрусив примерзлу землю. Якось серед ночі почувся пронизливий плач. Батько, узявши ліхтарика, вибіг на вулицю — нікого не було, потім нахилився, присвітив. Зіщулившись від холоду, змучена й худа, плакала від щастя наша Мурка. Вона, здолавши сорокакілометрову відстань, витерпівши і голод, і холод, повернулася в найдорожче місце на землі — додому.

Як же змогло маленьке беззахисне створіння знайти домівку? Неймовірно. Але хіба ми, люди, пройшовши сто доріг, завершивши тисячу справ, не прагнемо до отчого порогу, до калини, що росте на розі хати?


    1. слів За І. Ковалем

55. Як тварини спілкуються?

Ніхто з вас, певне, і не підозрював, що тварини можуть спілкуватися. Вони контактують між собою за допомогою запахів, рухів тіла, голосу. Отже, у них є не один, а три способи розуміти один одного. Звуки можуть відтворювати не тільки звірі, птахи та комахи, а й амфібії, риби — мешканці морських глибин.

З народження кожна тварина володіє певною кількістю звуків. За допомогою їх тварини вітаються, повідомляють про знайдену поживу, сигналізують про тривогу, гнів, переляк, задоволення. Звуки тварин дуже виразні. Змалку звірі вчаться розпізнавати безпечні й небезпечні звуки і, крім того, визначати, які з них належать своїм, а які — чужим. Наприклад, птахи спілкуються між собою за допомогою крил, демонструючи своє строкате пір'я, але найбільше контактують, видаючи звуки. Підраховано, що голоси й пісні птахів мають майже чотириста відтінків.

Більшість тварин розуміє звуки не тільки свого, а й інших видів. Наприклад, стрекіт сороки знають усі мешканці лісу, вовки розуміють каркання ворони, олені — гавкіт собаки. Шпак, сорока, ворона, сойка, дрізд, снігур здатні наслідувати звуки інших тварин, а деякі птахи можуть відтворювати навіть окремі слова, їх називають пересмішниками.



    1. слів За В. Бондаренком

56. Легенда

Косуля — найменший олень. Ця граціозна тварина живе в зоні лісостепу, у мішаних і листяних лісах. Косулі доволі беззахисні: утеча — це фактично єдиний для них спосіб порятунку від хижаків. Улітку косуля має руду шерсть, а взимку змінює забарвлення на сіро-руде з характерними білими плямами. З давніх-давен відома легенда про своєрідне забарвлення цієї тварини.

Якось маленьке дитинча косулі відбилося від матері, бігало по лісу й заблукало. Стомившись, воно прилягло під кущем, та, перелякане криком сови, знову побігло на пошуки мами. Згодом, зголодніле й знесилене, козеня прибилося до лісникової сторожки. Побачило на призьбі горнятко з молоком, почуло запах, який тіагадав йому про неньку, і не змогло піти звідси, не покуштувавши молока. Тільки-но дитинча ткнулося мордочкою до горнятка, як посудина перекинулася, а з неї дрібненькими бризками розлилося молоко на його спину. Козеня побігло з переляку до лісу, і тут його зустріла мати, та не впізнала свого1 дитяти. Хотіла злизати ті білі плями, але не змогла нічого зробити: вони міцно вп'ялися йому в шерсть. Отак і залишилися косулі на все життя плямисті.

167 слів 3 енциклопедичного довідника

57. Віщунка погоди

У нас на сінокосі казали, що погодою щось років із півтораста завідувала ворона. Вона возсідала коло нашого куреня на високій сокорині й звідти бачила всіх нас і все, що ми пили, їли, яку рибу ловили, бачила всіх пташок у нашому лісі, усе чула і, найголовніше, віщувала погоду. Вона бездоганно вгадувала наближення дощу чи грому ще при безхмарному ясному небі.

Ворона знала кожного з нас як облупленого, бачила, хто чим дихає й чого хоче. Раз батько, розсердившись за дощ, що вона накаркала, попросив мисливця Тихона Бобиря застрелити її. І що ви думаєте? Не встиг ще батько закрити рота, як вона знялася зі своєї сокорини й перелетіла за Десну на високий дуб. І хоча Тихон категорично відмовився стріляти в не дозволену

Божими законами птицю, вона повернулася з дуба тільки ввечері й накаркала такого дощу й грому, що погноїла все сіно.

Тут читач може сказати, що така ворона нетипова й що дощ міг погноїти сіно і без її каркання. Так, можливо. Однак я описую тільки те, що було колись на Десні...

168 слів За О. Довженком

58. Лелеки

Я пригадую, з яким особливим нетерпінням чекав, коли прилетять лелеки до нашого села. І була якась особлива радість зустрічі з цими птахами: вони всідалися на старій клуні і, закинувши голову до неба, розсипалися клекотом. Разом із ними приходила весна, земля прокидалася й виповнювалася знову безліччю істот: жаби кумкали, жайворонки вимірювали піснями височінь неба, бджоли стрімко проносилися над головою, а джмелі особливо довірливо щось проказували до розцвіченої синенької кропивки. Який багатий світ! Спориш зворушливо зеленів дрібнесенькими листочками, червонясті язички кінського щавлю ловили тепле проміння, а на оболоні, залитій водою, походжали на певній відстані один від одного, поважно переставляючи ноги, лелеки.

Мені кортіло підійти ближче й погладити їх по чорно-білих перах, доторкнутися до червоного дзьоба, до лискучих шкіряних чобітків. Але це заборонено: ані торкатися, ані вилазити до гнізда, ані пускати по них із рогатки камінчики. Свята птиця, яка за кривди може помститися, кинувши на солом'яний дах жарину, діставши її з нічного неба. Лелеки повернулися з вирію, країни далекої, незнаної, яка невідомо де. Але дуже-дуже далеко, за краєм землі.

166 слів За 11. Мовчаном

59. Солов'їні співи

Тільки весна, тільки верби розпустилися — уже й тьохнуло. Десь з Африки чи, може, з Цейлону, здолавши безмірні відстані, летять сіренькі співаки до наших міст і сіл, щоб на ціле літо зробити осідок і вивести потомство. Прилітають солов'ї не всі одразу. Напровесні, надвечір, чуємо, як пробують голоси лише поодинокі солісти. Це прилетів господар, вона з'явиться пізніше. Як справжній лицар і глава сім'ї, він огляне свої володіння й, переконавшись, що все на місці, приготує гніздечко. Потім уже прибуває вона, пані солов'їха.

Верба з віттям — то її планета. Там панують її співи й любов. Спершу звідти долинає несміливий голосок, потім ураз заллється вільно, голосисто, а далі вся балка повниться, шаліє солов'ями. Звідусіль на всі лади змагаються, хто кого перевершить. Ось коли буде щебету, ляскання, тьохкання! Нічні поети наших левад і садів, як самовіддано віддаватимуться вони своїй творчості! П'янітиме ніч від солов'їного шалу, п'янітиме все, не знаючи сну, завмиратиме солодко не одна душа.

А наприкінці весни підуть вечірні концерти: то солов'їне подружжя навчатиме співу вже своїх малих.

164 слова За О. Гончаром

ЖИТІЯ - ШИРОКА НИВА

60. Спогади осіннього вечора .

Повертало на обід, але здавалося, що день ще й не починався. Сніг, перемішаний із дощем, усе сипався й сипався із сірого неба. У кімнаті була півтемрява. Чорнів, як ноги павука, мольберт у куточку, офорти на стінах були безколірні й тьмяні.

Тарас Шевченко підвівся з-за столу й поволі підійшов до вікна. Протер дірочку в заволоженому склі, подивився на вулицю. Ні, безнадійна річ: туман ліг над Петербургом, над островами. Немає просвітку: почалася довга осінь, а за нею прийде така ж мокра, слизька, довга зима.

Він ходив по кімнаті, примруживши очі, ходив і думав. Думав про те, як саме в час пізньої тут і ранньої ще на півдні осені чудово над Дніпром. Лист опадає з дерев у гаях — червоний, жовтий, золотий. Одірветься один листок із гілочки й попливе, попливе, як човник, у сухому й пахучому осінньому повітрі. Другий листок одірветься — пливе навздогін за першим. Так і линуть вони над Дніпром, що змінив уже трохи свій колір, бо напився перших осінніх дощів.

— Гай-гай! — зашепотів Шевченко. — Наче близько, атака далина.

166 слів За С. Скляренком

61. Баламути

Три разки жовтуватих від часу намистин, загорнуті в руду панчоху, перейшли мені в спадок від бабусі. У нас, на півдні Вінниччини, таке намисто називали баламутами — перекручене від перламутр. Бабуся в ньому виходила заміж, а до неї — її мама. Тримала баламути у великій скрині на самому дні, під горою домотканих скатертин, рушників і сорочок. Діставала дуже рідко, але коли це ставалося, завжди пускалася в спомини. Розповідала, що до неї часто приходили дівчата брати баламути на своє весілля. Тоді особливих статків не було, тому такі позички були звичні.

Намисто свідчило про статус його власниці: чим більше разків на шиї, тим багатшого вона роду. Найдорожчим було червоне із середземноморських натуральних коралів. Одна низка могла коштувати як добра корова. Найдешевшими були пацьорки — з дрібних скляних або дерев'яних намистин. Баламути йшли десь посередині між коралями та пацьорками.

Бабуся казала, що розділить баламути й дасть по одному разку в сім'ю кожного з трьох синів — дочок у неї не було. А недавно потай віддала все мені. Може, тому, що я найбільше любила слухати про її молодість?

169 слів За Т. Тисячною

62. Чумацький Шлях

Давньогрецький міф оповідає, що колись чудодійне молоко богині Гери розлилося по небу. Отак і виник Молочний Шлях.

З давніх-давен українці вирізняли це сузір'я з-поміж інших небесних тіл. Можливо, через те воно було завжди важливим орієнтиром, який уночі показував напрям на південь. Отож серед його народних назв найпоширенішою є Чумацький Шлях. Найкраще це сузір'я видно восени. У цю пору воно перетинає небосхил із південного заходу на північний схід. Приблизно в цьому ж напрямі наприкінці літа чумаки поверталися з Криму, а зірки слугували їм дороговказом.

Легенда розповідає про те, що Чумацький Шлях — то сіль, яку розсипали чумаки зі своїх возів, і вона, ставши світлою небесною смугою, освітлювала їм дорогу.

Проте людська фантазія не обмежувалася цим поясненням. На Наддніпрянщині переказували, що Чумацьким Шляхом можна без перешкод дійти аж до Єрусалима. В іншому варіанті — це дорога, одна половина якоі веде праведні душі в рай, а інша — душі грішників у пекло. Ще вірили в те, що-як настане кінець світу, то на землі має народитися стільки людей, скільки зірок у Чумацькому Шляху.



  1. слів За О. Боряк

63. Штокалові абрикоси

Ніхто з нас не куштував абрикосів, бо ні в кого в селі вони не ростуть, тільки в Штокала на горі, біля провалля. Старий Што- кало стереже їх удень і вночі.

Щодня, ідучи в училище, ми дивимося на абрикоси такими очима, що дід кам'яніє посеред садка — довгий, сухий, сивий — і свариться на нас пальцем. Тоді ми спускаємося з крутої гори й починаємо чекати темряви. Сонце Вже ховається за вітряк над проваллям. Угорі щось наче протупало й зникло. Потім звідти покотилася грудка, упала в багаття — і з нього шугнули іскри. Ми посхоплювалися на ноги й задерли голови.

-1- Не бійтеся, це я, — сказав хтось. До наших ніг потекла дрібна глина, а слідом за нею з'їхав Штокало. Він тримав біля грудей кепку з абрикосами...

— Нате, їжте та йдіть уже додому, бо мені спати хочеться, — промовив дід, засміявся й перший узяв із кепки абрикоси.

Ми несміло потяглися руками до кепки. Ні, зразу не добереш того невиданого смаку! Як мед? Куди там тому медові! Сонцем пахнуть, хоч і холодні. А ми думали, що вони гарячі.


  1. слів За Гр. Тютюнником

64. У Романовім садку

Коли в Романовім садку починає щось дозрівати, тоді ми почуваємо найбільшу спрагу, частіше навідуємося до колодязя, просто якоюсь силою тягне туди нашу ватагу. Відомо, що заборонений плід — найсолодший.

Тайновидець, він одразу ж розгадує наші думки. Підходить до дерева й довго розшукує між гіллям обернену до сонця гілку, кладе руку на неї й легесенько струшує. Гупнуло на землю. Перше гупнуло глухо й лежить, і важко очі від нього відвести. Це і є найулюбленіша в наших краях груша-скороспілка! Жовта, мов диня, від удару аж тріснула, соком-медом іскристим так і бризнуло з неї, на те іскріння одразу й бджола прилетіла. А тим часом гупнуло ще й ще. Ніхто з нас не сміє підійти й узяти. Лежать груші тут, там, ждуть, а в кожного з нас серце як не вискочить. Господар, нахилившись, сам бере, дає тобі, дає йому, нікого не забуде.

— Покуштуйте, хлопці, щоб не так надалі кортіло.

Ще вистачає нам повагом відійти від колодязя, а потім, не змовляючись, разом пускаємося щодуху, беззвучно сміючись на льоту.

Оце розговілись — і годі.

166 слів За О. Гончаром

65. Мелодія, народжена серцем

Мелодія, як тихий шелест листя, як ледь чутне зітхання лісу, здавалося, виникла десь у таємничій гущавині прадавнього бору. Ніби легенький вітерець, зродившись на порозі нового сонячного дня, пробіг по вершечках дерев, і вони озвалися враз тихо-тихо й ніжно. Кришталево-чисті звуки владно заполонюють душу, стискають серце солодким щемом і радістю.

Звуки наростають, голоснішають. Тепер уже лунає величний гімн природі й сонцю — творцю всього живого на землі. Могутні крила розпростуються для лету, їх не спинить ніяка сила у світі. І мелодія виривається на волю, шириться, росте, виповнює собою все довкола.

Це грає скригіаль-віртуоз, який дає концерт у містечку.

Василько сидить поряд із батьком, притихлий, непорушний. Кожен нерв його тіла напружений, кулаки міцно стиснуті на бильцях крісла. Якісь невиразні, але напрочуд прекрасні картини зринають перед ним. Усе, що переповнює його душу, важко передати словами.

— Дякую, тату, що привезли мене сюди, — шепоче він, шукаючи батькову руку.

Уже згодом, через багато років, Василь любив згадувати про той концерт, про зустріч, яка перевернула його життя.

159 слів За Н. Гордієнко-Андріановою

66. Українська гостинність

Хліб і сіль на столі, прикриті рушником, віддавна вважалися першою ознакою гостинності. Коли до хати заходив гість, хай і непроханий, його приймали дуже чемно, запрошували сідати, частували, розмовляли. У спогадах про Богдана Хмельницького читаємо: «Хмельницький похвалив шляхтичів за мужність і не хотів розпочинати серйозної розмови, поки вони не пообідають». Народна мудрість із правіків промовляє: «Гість у дім — радість у нім».

За особливу честь було приймати гостей на Різдво, Великдень, Трійцю, на храмові свята. Мотив зустрічі гостей надзвичайно популярний у різдвяних колядках. Крім колядників, до господаря приходять Господь, Божа Мати, святі й ангели. Обов'язкове пригощання колядників було вірною запорукою подальших успіхів господарів. Навіть найбідніші сім'ї прагнули приготувати до цих днів більше смачних і небуденних страв. Найпочесніших гостей садовили на покуті, хоча в повсякденній трапезі це місце належало старшому в родині. За застіллям неодмінно звучали гучні розмови, співи й сміх.

Основою ритуалу гостинності завжди була спільна урочиста трапеза. Це перевірений віками звичай запросити гостя до своєї оселі, заприязнитися.

156 слів За О. Боряк

67. До батька по розум

Повага до старших, до батьків уважалась у народі рисою, притаманною кожній порядній і вихованій людині. Навчаючи дітей поважати старших, їм розповідали різні повчальні історії, легенди й казки. Наведемо одну я найпоширеніших.

Давно-предавно старих людей, які вже нічого робити не могли, спускали спеціальним пристроєм у провалля, щоб дарма хліба не їли. Проте один чоловік дуже любив свого батька й, не виконавши жорстокого закону, заховав його в хліві. Щодня він потайки від односельчан носив батькові їжу. Минуло кілька років — і в селі стався недорід: нічим людям сіяти. Старий побачив, що син чомусь зажурений, розпитав про все й порадив зняти снопи зі стріхи, ще раз обмолотити їх і засіяти. Син так і зробив. У нього хліб зійшов найкраще, і найбільша нива була засіяна. Усі люди стали допитуватися чоловіка, як він до такого додумався. Той спочатку мовчав, а згодом розповів, що батько так навчив.

З того часу люди вже не спускали старих у провалля, а навпаки, стали шанувати їх до самої смерті, бо вони мудрі, життям биті, завжди розуму навчать.

166 слів З народної творчості

68. Світ довкола

Природа й людина — нерозривне ціле. Природа оберігає й застерігає людину від злих помислів, учинків, робить її благородною, щедрою, здоровою й мудрою.

Подивіться уважно довкола — і ви побачите багато гарного. Ось на озері плавають парами лебеді. Коли ви до них будете добре ставитися, то й вони вам віддячать добром. Принесіть їм білі лілеї — і розумні птахи ніколи вас не забудуть: відлітаючи в теплі краї, обов'язково зроблять коло над тим місцем, де ви їх обдарували лілеями. -

А ось ви спостерігаєте приліт журавлів. Скільки тривожної радості в їхньому високому курликанні! Журавлів у народі називають веселиками, бо на крилах вони приносять радість оновлення.

У селі Дзвонковому, що на Київщині, край лісу стоїть дуб — гордий велетень. Старий уже, навіть кора посивіла. На нього схилилася висока ялина: у бурю вітер її надломив. Вона б загинула, але дуб підтримав її, обійняв сильними руками. Отак і підтримує, як вірний товариш, уже понад сто років, Іноді у вічних сутінках спалахне вогниста блискавка — дуб стогне, але знаходить у собі силу підтримати подругу.

Отак і ми можемо творити добро для ближнього, для природи.

172 слова За Л. Павленком

Вічне залишається вічним

Пересічний афінянин античного світу, сидячи в амфітеатрі, бурхливо реагував на найменшу похибку актора чи музиканта, коли ставили ту чи іншу драму.

Античну людину, наприклад Діогеиа, наш сучасник найбільше подивував би своєю залежністю від безлічі речей. «Усе роблю для того, аби речі служили мені, а не я — речам», — зізнавався колись Горацій. Живучи в наш час, він навряд чи відстояв би свою незалежність. ІЦе в Есхіла один із героїв відмовився від щита, де було зображено різні страховиська для залякування супротивника: «Хочу бути мужнім, а не вдавати із себе такого».

Сучасній людині нелегко провести межу між отим «бути» і «вдавати»: імідж — одне з найпоширеніших нині понять. Горацій, опинившись серед нас, знову ж таки подивувався б, як часто віддаємо перевагу окові над звуком. А втім, вічні теми: життя і смерть, добро і зло, правда і кривда, багатство й убозтво, любов і ненависть — спонукали б до цікавої бесіди. І ті дві людини, нинішня й антична, однаково б подивувалися: скільки часу спливло, а вічне залишається вічним. Наче й справді нічого нового не з'явилося під сонцем.

169 слів За Д. Клочко

70. Мовою жестів

Яке значення в процесі спілкування надається гак званій позамовній комунікації, тобто всьому тому, що супроводжує словесне спілкування між людьми? Учені встановили, що поза мовця, його міміка, жести, відстань, яку він займає щодо співрозмовника, містять приблизно вісімдесят відсотків інформації, якою обмінюються люди в побуті. Тож більша частина важливої інформації передається не словами, а жестами.

При зустрічі та прощанні рукостискання вважається цілком природним. У первісних людей рука була символом влади та сили. Рука, витягнута в бік іншої людини, могла означати мирні наміри. Відтоді цей жест став ознакою відсутності зброї або бажання битися. Жестикуляція мала важливе значення в давніх релігіях: скажімо, греки молилися своїм богам із піднесеними руками; жест з'єднаних рук — долоня до долоні — означав у них пошану до старших. В арабів колись існував звичай цілувати старшим руки, згодом вони почали опиратися цьому, прагнучи випередити поцілунок одночасним потиском обох рук. Давні греки подавали праву руку, коли бажали висловити незнайомцеві дружні почуття.

Отже, коли ми, не замислюючись, тиснемо одне одному руки, то продовжуємо традиції, що дійшли до нас із сивої давнини.

167 слів 3 підручника

71. Коли дарувати

У нашому житті дуже багато свят, неодмінним атрибутом яких є подарунки. Скажімо, на Великдень заведено дарувати писанки, крашанки, па Новий рік і Різдво — цукерки, невеличкі корисні речі.

Однак є і такі подарунки, що не вимагають святкового дня. Звичайно ж, це — квіти, їх за незначними винятками можна запропонувати будь-кому, не побоюючись порушити правила хорошої поведінки.

З давніх-давен квіти для людини були символом відображення її почуттів і думок. Справді, де ми ще знайдемо такого ніжного, гарного, поетичного тлумача своїх найттотаємніших мрій і почуттів? На Сході здавна існує наука про значення квітів і мову цих чарівних творінь природи.

На жаль, у сучасному метушливому світі дуже мало людей, які по-сгіравжньому розуміють і відчувають мову квітів. Можливо, фантазії бракує, а можливо, часу, а швидше за все — бажання жити красиво. Уряди-годи хапаємо, виходячи з метро, кілька гвоздичок — і то вже радість. Мало хто замислюється, вітаючи ветеранів червоними гвоздиками, що цими квітами висловлюють колишньому бійцеві гарячу вдячність. До речі, гвоздикам ще в давнину надавали саме такого змісту.

Тож обов'язково навчіться ще однієї мови спілкування — мови квітів.

169 слів За О. Когут

72. Чудотворна ікона

Ще в дитинстві Григорій Квітка-Основ'яненко осліп через травму ока. Якось він поїхав із матір'ю в Куряж поклонитися відомій на всю Слобожанщину іконі Озернянської Богоматері, про яку йшла слава як про чудотворну.

Того пам'ятного дня в церкві Гриць несподівано відчув, що з очей спадає поволока. Спочатку замиготіли мінливі зеленувато- бурі плями, потім пішли колами рожеві й жовтаві хвилі — і враз у голубому тумані загойдалися людські постаті й ошатне вбрання церкви. Туман поволі розвіявся, погляд ковзнув по оздобленій золотом іконі.

Грицеві стало моторошно: а раптом це видиво зникне й знову все поглине темрява? Він боязко сіпнув матір за рукав і прошепотів:


  • Мамо, хто це?

  • Де, сину? Про кого ти?

Хлопчик показав рукою на ікону.

  • Пресвята Богородиця... А ти що, бачиш? — сплеснула вона руками, аж озирнулися передні.

Синові карі, чисті й допитливі, як і раніше, очі були осяяні якимось вогнем, вони були вже не смутні, не мертві, а живі, грайливі. Мати впала на коліна й у нестямі простягла руки до ікони: «Воістину чудотворна! Зглянулася на наше безталання...»

163 слова За І. Ільенком

73. Завоювати авторитет

Освічена людина не завжди має авторитет, а авторитетна — не завжди має вищу освіту. Тут варто згадати рідкісну серед людей рису — дипломатичність. Про таких щасливців часто кажуть, що це в них від природи. Одразу необхідно застерегти: не треба розуміти дипломатичність як пристосуванство чи слизьке підлабузництво, бо це те саме, що плутати праведне з грішним.

Дипломат — це особа, яка тонко й уміло діє в стосунках із людьми, а тому має авторитет. Отже, першою запорукою авторитета є дипломатичність. Коли спілкуєшся з різними за характером людьми, мусиш діяти толерантно й виважено.

Найкращим місцем для завоювання авторитету є школа. Щоб мати авторитет не тільки в однокласників, а й у вчителів, потрібно добре вчитися й отримати ґрунтовні знання. Знання — це запорука визнання людини розумної, але від цього роль дипломатичності ніяк не зменшується. Вона допоможе інтуїтивно визначити, коли демонстрація знань буде доречною й не при- зводитиме до агресивності однокласників, запобігатиме перетворенню розумності на зарозумілість.

147 слів З журналу

74. Сім п'ятниць на тиждень

Людину, яка не вміє дотримувати свого слова, часто змінює погляди й рішення, не виконує обіцянок, ніхто не поважає. Про таку людину кажуть, що в неї сім п'ятниць на тиждень. Чому саме сім п'ятниць, а не понеділків чи вівторків? Щоб відповісти на це запитання, повернімося на кільканадцять століть назад.

У ті часи п'ятниця була останнім днем тижня — вихідним і базарним. На базарах не лише продавали й купували, а й вирішували різні важливі питання. Хлібороб, скажімо, просив коваля, щоб той викував йому серп чи косу, гончареві замовляв десяток глечиків. Багатий господар, який не міг упоратись із своїм господарством, знаходив на базарі робочу силу — бідняків, які шукали, до кого б піти в найми. Тут, у присутності кількох свідків, складалася своєрідна усна угода, розірвати яку чи частково змінити можна було лише при тих самих свідках і на базарі, тобто в одну з п'ятниць. Проте траплялися й порушники цього звичаю. Вони дуже часто відмовлялися від однієї угоди, щоб укласти іншу, вигіднішу. Саме про таких користолюбців і казали, що в них сім п'ятниць на тиждень.

169 слів За А. Конельським

75.Я повернувся

Здрастуй, моя хато! Живи довго-довго й прости мені, що любов до тебе випробовував розлукою. Я вже повернувся. Наніс у світлицю пахощів чужих країв, і зараз душа моя вітається зі знайомими кутками, з речами, зі шпаринами-щілинками та з ма-

поиі.і/-!***!* тип г>тто гтот/л-гг- \г піиі

-і_ад,чу 'л іиДиі^ і и у іл її.

А хата обступає мене рідною ласкою. Гомонить минувшиною й знімає з моїх плечей утому, наче з брудної одежі роздягає. Тут усе своє, тут кожна жменя глини, кожна дощечка зігріті долонями батька-матері, що прагнули вибудувати оберіг родинного щастя. Тепер їхнє тепло з усіх боків струменить, щоб жилося мені легко.

Стою й тихо складаю хаті присягу: поки житиму в цих стінах і питиму чисту воду з криниці в цьому дворі, доти ці привітні вікна будуть випромінювати світло на вулицю, щоб не було моторошно ходити повз мою садибу. І вдень і вночі до мого дому, саду, джерела буде відчинено хвіртку для сусідів, для їхніх дітей і всіх добрих людей.

149 слів За В. Німанським

КРАСА ВРЯТУЄ СВІТ

76. Історія пісні «Червона рута»

За переказами, що досі існують у Карпатах, рута — жовта квітка, яка лише на декілька хвилин, у ніч на Івана Купала, стає червоною. Дівчина, яка її знайде й зірве, буде щаслива в коханні.

Пісню «Червона рута» в 1968 році написав дев'ятнадцятирічний студент Чернівецького медичного інституту Володимир Івасюк. Як же народився задум її написати?

У великій батьковій бібліотеці юний Володя, тоді ще старшокласник, натрапив на видану 1906 року збірку коломийок, упорядковану Володимиром Гнатюком. В одній із них він прочитав про чарівне зілля — червону руту.

Для юного музиканта цей образ став зворушливою знахідкою, справжнім одкровенням. У пошуках історії про цю квітку він багато мандрував селами, особливо гірськими, шукаючи ключ до розкриття таємниці, і згодом знайшов новий варіант коломийки про червону руту, а ще записав легенду про загадкове чар-зілля.

На обласному телебаченні Івасюк мав добрих друзів, яким повідомив про дві нові пісні. їх прем'єра відбулася в програмі «Камертон доброго настрою». І ось настало свято Володиної музики та поезії — торжество його творчої роботи. «Червона рута» стала піснею року в Радянському Союзі на конкурсі «Пісня-71».

169 слів За В. Бровком

77. Почаївський монастир

Коли взимку 1240 року Батий зруйнував Київ, кілька монахів Києво-Печерської лаври, шукаючи порятунку, прийшли на західні землі України. За ними, наступаючи на п'яти, гналися ординці. Здавалося, ось-ось ворожі коні наздоженуть знеможених ченців.

У найтяжчий момент, коли ординці були вже зовсім близько, у відчаї монахи впали на коліна й стали просити Богоматір, щоб урятувала їх від ворогів. Діва Марія зглянулася й заховала їх від ворожих очей.

На місці свого чудесного спасіння, на горі, вони викопали печери й стали жити в них, прославляючи в молитвах Богоматір, а своє поселення назвали Почаєвом на честь київської річки Почайни, від якої прийшли.

Минуло багато років, і на місці печер на пожертви багатої графині Анни Гойської було збудовано розкішний кам'яний монастир. Богомільна графиня подарувала йому, окрім земель і коштовностей, ще й найдорожчу свою святиню — чудодійну ікону Божої Матері, яка зціляла хворих. За народними переказами, сліпий брат графині, молячись біля цієї ікони, прозрів. І полинули до Почаєва звідусіль паломники, щоб уклонитися цій святині. Нині Почаївський монастир — міцний осередок православ'я на землях Західної України.

166 слів За Н. Крем'яичанкою

78. Ліс

Тихо в лісі, тихо. Вітер заснув, затих і тільки зрідка колишеться серед зеленого листя дерев. Він колишеться й цілує листя, а воно тремтить і в'ється під його палкими поцілунками. Але це тільки на хвилинку, на одну малесеньку хвилиночку, а там знов усе засне, помре, ніде ніщо не зворухнеться, не стрепенеться. Усе спатиме.

Тихо в лісі. Тільки над ним сонце горить рівним палючим світлом на безкрайньому блакитному небі. Воно горить і посилає сліпучі хвилі свого ясного проміння, посилає їх туди, у ліс. 1 проміння падає на верховіття дерев, силкується досягти низу, а могутнє коріння вганяється в сиру землю. Але надто густий цей ліс, щільно й дружно поспліталися його рясні віти. І не може проміння досягти низу, а тільки відбивається у верховіттях, золотить, гріючи їх своїм сяйвом. А там, унизу, тихо все, тихо.

І ліс стоїть. Він затих під палючим гнітом літнього полудня. Здається, немає у ньому життя, зовсім немає. Здається, у ньому й іскринки життєвості немає. Проте це тільки здається — життя в ньому є, воно не припиняється ні на мить.

169 слів За Б. Грінченком

79. Театральне мистецтво

Кожен із нас хоча б раз у житті відвідував театр. Чи знаєте ви, як він виник і яку роль відігравав у житті людей різних країн та епох?

У стародавні часи мисливець, чатуючи в лісовій гущині на здобич, одягав на себе шкуру тварини, копіював її рухи й імітував звуки, які вона видавала, щоб наблизитися до неї. Він ніби ставав актором, але не для розваги, а для успіху полювання. У цьому копіюванні можна побачити перші паростки майбутніх театральних вистав відтворення життя в певному образі й діях, подібних до реальних.



Театр став таким, яким ми його знаємо нині, зовсім недавно. Він пройшов довгий і складний шлях розвитку. Століттями накопичувався досвід акторської майстерності, удосконалювалася театральна техніка, утворювалися нові види театрального мистецтва.

Театрові неодноразово пророкували загибель, проте він щоразу вистоював, витримуючи конкуренцію з кінематографом, телебаченням і навіть із комп'ютером. Це мистецтво, долаючи кордони й мовні бар'єри, являє світові нові відкриття, дарує гля-

ГІ'111'і» > ііі^пігтти т-11 " 11 г* ■ \ 11 м.' г І ґ Лпптп

Дсі~гсіі\і і а ш/і і \).

151 слово За Л. Климоваю

80. Як одягались українці в давнину



Традиційний одяг виразно розкриває прикмети певного народу, його матеріальної та духовної культури. Український костюм формувався протягом тривалого часу становлення нашого народу як нації в конкретних природно-кліматичних, еоціально- економічних і побутових умовах.

Історія українського вбрання генетично пов'язана з одягом, що носили в Київській Русі. Археологічні знахідки й літописи дають уявлення про давньоруське вбрання: сорочку, штани, свиту, клобук — високий циліндричний головний убір із покривалом.

Традиційний український костюм сімнадцятого-вісімнадця- того століть суттєво змінився з часів Київської Русі, зберігши при цьому основні етнічні та регіональні риси. Представники кожної соціальної іругш ремісники, феодали, козацька старшина, бідні селяни - відрізнялися не тільки манерою поведінки, а й самобутністю вбрання. Костюм того часу був своєрідним паспортом, що підкреслював належність людини до певної соціальної групи. Одяг козацької старшйни шили з дорогих тканин, привезених із Західної Європи. Сорочки були вишиті шовком, сріблом або золотом. Сорочку заправляли в широкі шовкові шаровари яскравого кольору.

На свята одягали парчеві шуби, оздоблені хутром рисі, соболя чи горностая. Тканини прикрашали елементами стилізованих квітів, листя й плодів рослин.

Одяг українців, як і природа України, яскравий і барвистий.

169 слів За Л. Ко:жиховською

81. Київський «Портрет інфанти Маргарити»

Творчість усесвітньо відомого іспанського художника Дієго Веласкеса належить до вершин світового мистецтва. Більшість його робіт зберігається в Мадриді, у музеї Прадо. Однак багато картин митця є в Лондоні, Парижі, Римі, Санкт-Петербурзі й Києві.

Однією з улюблених моделей королівського художника Веласкеса була інфанта Маргарита. Портрети з її зображенням митець писав із задоволенням, уникаючи обов'язків зображувати пристаркуватого короля і його пихату дружину. Це був час, коли художник цілком віддавався радості творчості, немовби проникав у ясний світ дитячої душі.

«Портрет інфанти Маргарити» — перлина колекції Київського музею мистецтв Богдана й Варвари Ханенків. За своєю колористикою й композицією він безпосередньо пов'язаний із великим портретом Маргарити з музею ГІрадо. У ньому є задум, якому підпорядковані і композиція, і розміри, і спеціально зшита за модою для дорослих сукня. Глядача вражає споруда з волосся, стрічок, пір'їн і дорогих прикрас на голові дівчинки. В око впадає контраст між дитячістю личка, тендітністю фігурки Маргарити та її неймовірно пишним убранням дорослої панни.

Картину з інфантою Ханенки придбали в 1912 році в Берліні. Нині кожен, завітавши до Києва, може помилуватися нею.

169 слів За І. Ковалем

82. Коштовні квіти

Окрасу природного дивосвіту: червоний, мов крапля крові, рубін; волошковий сапфір; жовтогарячий бурштин; зелений, як трава навесні, смарагд; мов небо прозоре, синій топаз; веселково-прозорий діамант — називають кам'яними квітами.

Безліч казок і легенд присвячено самоцвітам, тисячі чудових прикрас зроблено з них. У давнину їх вважали мало не живими істотами. Тогочасні знавці самоцвітів стверджували, що каміння може хворіти, інколи росте, змінює колір...

Кожен місяць пов'язували з певним самоцвітом. Якщо ти народився, скажімо, у вересні, носи яшму, адже вона допомагатиме тобі в скрутну хвилину, бо нібито народилася також у вересні.

А скільки нісенітниць понавигадувано про походження самоцвітів! Неначебто алмаз — це скам'яніла роса, рубін — краплі крові велетнів, а онікс утворився внаслідок шлункової хвороби рисі. Не дивно, що з давніх-давен і жінки, і чоловіки (звичайно ж, багаті) намагалися прикрасити себе самоцвітами. Вони нашивали їх на одяг, носили вправленими в персні, кольє та діадеми, оздоблювали ними зброю і вважали: чим більше самоцвітів, тим краще.

Нині людина широко застосовує самоцвіти в техніці: нездоланний алмаз обробляє надтверді сплави, чарівний рубін народив лазери, сапфіри використовують у складних оптичних приладах.

169 слів За О. Когут

СВІТ НАВКОЛО НАС

83. З історії футболу

Найулюбленіша й найпопулярніша гра в усьому світі — футбол. Вона виникла в Англії давно, десь у дванадцятому столітті, приблизно вісімсот років тому. У містах Англії у футбол грали спочатку на базарних площах і навіть на кривих і вузеньких вуличках тогочасних міст.

У грі брали участь іноді до ста й більше чоловік. Грали, як правило, із середини дня й до заходу сонця. Спеціальних правил гри тоді ще ие було: натовп гравців у погоні за м'ячем змітав усе на своєму шляху. Сповнені жаху, притискувалися до стін будинків солідні громадяни, ченці й навіть безстрашні лицарі верхи на конях.

Для боротьби проти народної гри об'єдналися церковники, феодали й купці. Вони здобули перемогу: король Едуард II заборонив гру в межах міста. Пізніше футбол був заборонений у всьому королівстві.

Усе ж таки, незважаючи на заборони й покарання, англійці не припиняли грати у футбол, а з 1663 року гру було реабілітовано. У 1908 році футбол увійшов до програми Олімпійських ігор. Нині важко уявити життя будь-якої країни без футбольних матчів.

161 слово За А. Коваль

84. Можливості людини

Наполеон, Бальзак, Рузвельт і ще десятки відомих людей читали напрочуд швидко.

Тривалий час вважалося, що такі здібності — це талант, даний від народження. Однак якось американська студентка Евеліна Вуд звернула увагу на те, як один із професорів абияк перевіряв студентські роботи, точніше — гортав сторінки, не затримуючи на них погляд, проте ставив оцінки. Обурена такою недбалістю, вона дорікнула професорові й поставила йому запитання стосовно змісту роботи. На диво, змістовні й вичерпні відповіді настільки вразили студентку, що вона почала серйозно вивчати феномен швидкісного читання. На початку шістдесятих років Евеліна відкрила в Америці інститут динамічного читання, а вже через кілька років у країні діяло понад двісті центрів, у яких інженери й діловоди, учені й бізнесмени — усі, хто відчував у цьому потребу, училися читати швидше, аніж звичайно.

Згодом подібні курси почали відкривати в Німеччині, Англії, Франції... Тепер є можливість опанувати техніку швидкісного читання і в столиці, і в багатьох містах України. Швидкісне читання аж ніяк не є читанням з максимальною швидкістю без розуміння змісту написаного. Крім того, нині доведено, що цією технікою може оволодіти будь-хто.

169 слів За О. Когут

85. Сонечко — хижак?

Багато тварин намагається надійно заховатися від ворогів, а сонечко робить навпаки. Завдяки яскравому забарвленню його просто не можна не помітити. Як це пояснити? Спробуймо спіймати цього жучка й обережно стиснути. На пальцях залишаться крапельки жовтогарячого кольору з неприємним запахом. До того ж ця рідина ще й їдка, тому не треба, наприклад, після цього терти очі рукою: можна подразнити слизову оболонку. Якщо хижак, який ще ніколи не перевіряв сонечка на смак, спіймає його, то й відразу відпустить, а після цього ніколи не чіпатиме.

Сонечко — хижак, воно залюбки поїдає попелиць, павутинних кліщів та інших небезпечних шкідників сільського господарства.

Існує думка, що за кількістю цяточок на надкриллях сонечка можна визначити його вік. Насправді це не так. Комахи з різною кількістю цяток належать до різних видів, і ця кількість не змінюється протягом життя. Так, існує сонечко із сімома цятками, з двома тощо. В Україні налічується понад сімдесят різних видів сонечок! Ці яскраво-червоні жучки живуть не тільки в дикій природі, а й у містах, щоправда, сонечка-городяни мають темніше забарвлення.

164 слова 3 енциклопедичного довідника

86. Де раки зимують?

Існує думка, що звичайний спосіб пересування раків — задом наперед. Чому ж тоді очі та клешні раків спрямовані вперед? Річ у тому, що раки дійсно можуть задкувати, але тільки тоді, коли їм загрожує небезпека. Оскільки зустріч з людиною рідко дає ракові приємні відчуття, він почесно відступає, погрожуючи нападникові клешнями. До речі, налякана людина також мимоволі задкує. Звідси й пішла думка, нібито інакше як задом річковий рак рухатися не може.

Де раки зимують? Це запитання досить популярне, але мало хто знає, де ж вони насправді зимують. А все досить прозаїчно: раки зимують у норах, які самі риють клешнями. Улітку в цих норах вони ховаються й удень.

Відомий вислів «червоний як рак» може викликати подив, адже рак має буро-зелений колір. Та варений рак справді «червоніє» внаслідок хімічних перетворень, які відбуваються з компонентами його панцира під дією високої температури.

Хоча раки не мають важливого промислового значення, проте попит на них завжди є: їх залюбки вживають у їжу. А ще рак є одним із знаків зодіаку й героєм багатьох народних казок.

166 слів 3 енциклопедичного довідника

87. Сказати людині щось хороше

Разом з автором популярної книжки «Мистецтво говорити» Іржі Томаном поставимо й собі такі запитання: «Чи не вимагаємо ми від інших більше, ніж даємо їм? Чи допомагаємо людям, коли вони того потребують? Чи дає їм користь спілкування з нами, те, що ми пробуджуємо в них оптимізм, підкреслюючи їхні позитивні якості, даємо потрібну інформацію, добру пораду?»

Звичай говорити людині щось хороше про неї виник і закріпився не випадково: він допомагає людям спілкуватися, жити разом, працювати. Коли людину підтримати, похвалити, підкреслити в ній щось хороше, вона почуває себе впевненіше, намагається дорівнятися до уявлення, яке про неї склалося. Особливо це потрібно молодшій людині, яка не завжди буває впевненою в собі й потребує підтвердження своїх позитивних рис і починань.

Можна людину похвалити за все: за вчинок, характер, зовнішній вигляд, одяг, зачіску. Можна також похвалити когось із родини, сказати добре слово про дітей, батьків тощо.

Комплімент повинен бути щирим, інакше він буде сприйнятий як прихована образа. Навіть якщо ви бажане видаєте за дійсне, треба бути щирим у бажанні цій людині добра.

165 слів За А. Коваль

88. Японська гостинність

Ступивши до саду, запрошені нібито перетнули межу звільнення від буденності. Стежка вела через сад, розділяючи його на кілька частин. Очі насолоджувалися ніжним цвітінням плодових дерев на тлі густої зелені сосон і кипарисів, спалахами феєрверків квітів серед укритого мохом каміння.

Аж ось і чайний будиночок. Маленький казковий палац під витонченою покрівлею, декорований різьбленням. Мовчазне захоплення відтворилося на обличчях гостей, які по черзі занурювали руки в посудину з водою й проходили в будиночок.

Невелика кімната вміщувала чимало предметів інтер'єру. Погляди присутніх зупинилися на ніші із симетрично розміщеними каліграфічним сувоєм та ікебаною. Квіткова композиція була пречудовою: буяння кольорів хризантем, троянд, лілій на тлі ніжних хмаринок суцвіть сакури спалахувало справжнім феєрверком.

З'явився господар, поклоном привітав гостей і почав розпалювати вогнище. Звуки води, що починала кипіти, нагадували шурхотіння травневого дощу по молодому листю й сповнювали простір кімнати благодатною насолодою. Господар бамбуковим пензликом збив у густу піну заварений порошок зеленого чаю і простягнув кожному чашку ароматного напою. Бульки піни лопались у вишуканих порцелянових чашках із тонким квітковим розписом, немов нагадуючи про плинність і скороминущість буття.

169 слів За О. Когут

89. Горобина ніч

В Україні було широко відомим повір'я про те, що хоча б раз на рік неодмінно буває дуже бурлива ніч, з громами й блискавицями, страшенно темна, хоч в око стрель. Така ніч зветься горобиною.

На Житомирщині й Київщині горобину ніч очікували напередодні Івана Купала й вірили, що саме тоді квітне папороть. Досить часто її чекали перед святом пророка Іллі, що відзначається другого серпня.

Щодо самої назви «горобина ніч» є різні варіанти її походження. Дехто порівнює наляканих стихією людей із беззахисними пташками, бо ж кажуть: усі люди, як горобці від яструба, ховаються. Посилаються й на те, тцо, мовляв, гучний грім і яскрава блискавка не дають заснути горобцям. Доволі поширеним було повір'я, що від блискавки, яка спалахувала на небі в горобину ніч, могла статися пожежа, яку марно було гасити, хіба що тричі прочитати молитву від початку й до кінця й тричі оббігти хату. Радили також закидати полум'я землею чи заливати кислим молоком, але в жодному разі не водою. Проте люди й після таких заходів на успіх не дуже-то й сподівалися.

167 слів За О. Бор як

ОСОБИСТІСТЬ

90. Сперечатися з висотою

Сергій Бубка не пам'ятає свого першого стрибка. Так склалося, що на заняття секції стрибунів із жердиною він потрапив випадково. Його взяв на тренування старший брат Василь. Від нудьги Сергійко почав пустувати в спортзалі. Тренер, на диво, не вигнав його з тренування, а вказав на тумбу й звелів стрибати з неї, додавши: «Навчу тебе спочатку падати, а тоді вже літати». То був перший і єдиний тренер Сергія Бубки — нині заслужений тренер Віталій Петров.

Спочатку тренер радив займатися бігом/підняттям штанги, гімнастикою, що нібито не стосувалося стрибків. Лише пізніше Сергій зрозумів, який у нього мудрий наставник.

Коли чемпіона й рекордсмена світу зі стрибків із жердиною запитали, чи не буває йому страшно там, на шестиметровій висоті, він відповів: «Знаєте, у мене тричі під час стрибків ламалася жердина. У таких випадках більшість атлетів іде із сектору назавжди, адже їм не дає спокою думка: "Раптом завтра знову осічка?" Таким спортсменам уже не перемогти. Перед тим як сперечатися з висотою, треба перевірити свої сили. І якщо вже почав розбіг, то йди до кінця...»

167 слів 3 журналу

91. «Золотий голос» України

Її називають «золотим голосом» України. Ніна Матвієнко народилася на Житомирщині в багатодітній сім'ї. Після закінчення Київського університету імені Тараса Шевченка була прийнята солісткою хору імені Григорія Верьовки, з яким співпрацювала майже тридцять років. А ще співачка виступала в складі тріо «Золоті ключі», нинішній етап її пісенної творчості пов'язаний із роботою в ансамблі «Київська камерата».

У репертуарі співачки — численні народні пісні, обрядові, ліричні, гумористичні, патріотичні твори, пісні-балади... Чимало з-поміж них вона записала в різних куточках України, урятувавши від забуття.

Невичерпними здаються працелюбність і творчий діапазон співачки: вона створила образи Марусі Чурай і Катерини Біло- кур, знялася в кількох фільмах, брала участь у багатьох радіопостановках. Співачка озвучує документальні стрічки, багато працює як режисер-постановник. Її заслуги шодо популяризації української пісні оцінено високими званнями: народна артистка України, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка, Герой України.

Нині співачка продовжує активну концертну діяльність, з великим успіхом виступала в Мексиці, Канаді, США, Франції, Польщі, її спів захоплено вітали слухачі багатьох інших країн. Завдяки «золотому голосові» Ніни Матвієнко світ відкриває

найкращі скарби української пісні. *

166 слів За В. Говоровим

92. Юрій Кульчицький

Мало хто в Україні знає про Юрія Кульчицького, хоча цей українець відкрив Європі запашний східний напій — каву.

Родом він з української шляхетської родини Кульчицьких- Шелестовичів із Самбіріцини. Замолоду пішов на Січ. Під час одного з походів Юрій Кульчицький потрапив у полон, де досконало вивчив турецьку мову і звичаї. Саме там він відкрив для ссбс неповторний смак та аромат кави. Пізніше Кульчицький служив в австрійській дипломатичній місії. Він відіграв важливу роль у легендарній Віденській битві, яка, до речі, зупинила турецький наступ на Європу.

Крім будинку й медалі, рятівник отримав від міської влади Відня триста мішків кави. Зерна кави залишили в обозі турки, щоправда, австрійці вважали їх кормом для верблюдів. Однак тварини каву їсти не захотіли.

Підприємливий українець не розгубився й відкрив кав'ярню. Віденцям кава припала до смаку. Кульчицький, одягнувши турецький одяг, частував своїх гостей, пом'якшуючи смак кави медом, цукром, а згодом — молоком і вершками.

Нині одна з віденських вулиць названа на честь героя-каво- вара, на ній же українцеві встановлено погруддя.

157 слів Всеукраїнський радіодиктант

93. Славний гетьман

По київських церквах лунають дзвони, велике свято звіщають. Кияни знали, що гетьман Богдан Хмельницький приїде в Київ. Не було людини, яка б не бажала побачити великого гетьмана. Такої урочистості не було тут від княжих часів, бо Київ ніколи після того не був вільним від загарбників. Хоча вони тут не матій такої сміливості, не показувати! такої нахабності, як деінде, але все-таки столиця України залишачася під чужою владою.

По церквах гудуть дзвони, звіщаючи воскресіння України. Благочестя торжествує, радісний день, воскресіння волі. Усе, що живе й може ходити, прибирається святково для привітання того, хто довершив таку велику справу. Були й перед тим славні гетьмани, та не зробили того, що здійснив Хмельницький. Вони або гинули в нерівній боротьбі, на йолі слави чи в неволі, або служили в чужинців для їхніх інтересів. Були народні зриви, клалися покотом, мов скошена трава, лицарські голови за свободу рідного краю, та все надаремно.

Не надаремно! З тієї пролитої крові виростали нові борці, нові месники. Не вдалося на перший або десятий раз. то вдалося на одинадцятий.

166 слів За А. Чайковськи^м

НАШІ ЛЕГЕНДИ, СИМВОЛИ Й ОБЕРЕГИ 94. Веселка

Образ веселки в українській і світовій міфології пов'язаний із мотивами життя і смерті. Від цієї барвистої небесної дуги залежить якість і кількість живлющого дощу: саме вона, веселка, набирає для нього воду з річок.

Веселку називають небесним кільцем. У німців є легенда про велетенського лебедя, який плаває морем, тримаючи в дзьобі кільце. Коли він випустить кільце, світ загине. У давніх литовців, французів і фінів веселка асоціювалась із луком бога-громовика.

Найчастіше веселку ототожнюють із гігантським змієм, що випиває воду з криниць, щоб потім повернути її на землю у вигляді зливи. На Закарпатті такого змія називають велетнем. Розповідають, що він стереже воду.

Існує легенда, що веселка — це шлях до неба, величезний міст, по якому сходять на землю янголи. Про це свідчить і її друга назва — райдуга, тобто райська дуга. За біблійною легендою, веселка — це знак угоди між Богом і людьми. Після потопу Бог пообіцяв праведному Ноєві, який урятувався з родиною, що більше ніколи не насилатиме на землю такої страшної нищівної зливи. На згадку про це Господь створив веселку.

165 слів За В. Заводською

95. Вогонь

Вогонь — один із центральних образів світової міфології. Він може бути земний, небесний або підземний. І якщо в перших двох випадках вогонь асоціюється з добробутом, плідністю, сільськогосподарською обрядовістю, то в останньому — із загрозою для людини.

Давня людина не розрізняла живу та неживу природу. Вона одухотворювала все довкілля. Горіння різноманітних предметів пояснювала як поглинання їжі якоюсь химерною істотою. Спочатку виникали уявлення про вогняного духа. Скажімо, індіанці Сполучених Штатів Америки, щоб здобути прихильність вогню, приносили йому в жертву жменю тютюну, який кидали у вогнище із замовлянням: «Візьми, пали й не завдавай мені шкоди». Такі жертви вогняному духові приносили й мексиканські індіанці.

В українській обрядовості вогонь — це засіб, що оберігає людину й допомагає їй. При цьому дуже часто він виступає в поєднанні з водою: на Івана Купала дівчата ворожать на воді, пускаючи вінки, щоб дізнатися про свою долю. В Європі існував також звичай ходити купальської ночі босоніж по гарячому вугіллю. Це пояснювалося жертвоприношенням підземному божеству, символом якого був вогонь. Пізніше ці жорстокі ритуали перетворилися на звичайні танці навколо вогню та стрибання через багаття.

169слів За В. Завадською

96. Вінок

У багатьох народів вінок уважається оберегом. Він є символом жіночого начала, дівування й жіночої цнотливості. Вінок — знак життя, долі, досконалості й перемоги життя над смертю.

Звичай плести вінки навесні поширений із давніх-давен у багатьох народів світу. Вінки вдягали дівчата, ними прикрашали на свята родючості худобу, їх клали на могили родичів. Вінок із безліччю квітів в уявленнях давніх греків мав Зефір — бог західного вітру. Цей вінок символізував життєдайну силу вітру.

В Україні вважали, що вінок-оберіг захищає дівчину від недоброго ока, від нечистої сили. Іноді між квітами в нього вплітали часник, любисток і полин: від цього зела чимдуж утікала всяка нечисть.

Вінок — символ дівоцтва. Майже по всій Україні поширений обряд у купальську ніч ворожити з вінками. Кожна дівчина плете вінок, пускає його на воду й стежить: куди він попливе, з того краю треба виглядати нареченого.

Весільний вінок — це оберіг особливий. Його плетуть дружки на дівич-вечорі, як правило, з калини й барвінку. Це останній у житті вінок для молодої, адже заміжня жінка носить на голові вже іншу ознаку свого соціального стану — очіпок, хустку або намітку.

169 слів За Я. Музиченко

97. Папороть

Згідно з повір'ям, папороть цвіте лише раз на рік, купальської ночі. Її чарівна осяйна квітка розкривається на мить. Це стається опівночі: вона тріскотить і займається блакитним полум'ям.

Хто зірве квітку папороті, той усе знатиме, розумітиме мову дерев і звірів, стане ясновидцем.

Буває, що люди володіють цвітом папороті, але не відразу це помічають. Легенда розповідає про одного селянина, який загубив волів. Коли ж пішов до лісу їх шукати, то йому до плетеного взуття потрапив цвіт папороті. Завдяки йому селянин не тільки дізнався, де його воли, а й довідався, у яких місцях заховано скарби. От він ішов лісом і розмірковував про багатства, які вже вважав своїми. Раптом до нього наблизився розкішно вбраний пан і запропонував обміняти старе плетене взуття на свої чоботи. Селянин погодився, узув чоботи, а панок тим часом зник. І як тільки не стало в селянина його старого взуття, він позбувся своїх незвичайних знань.

З легендами про пошуки цвіту папороті до наших днів дійшло відлуння міфу про поєдинок героя-громовержця зі змієм — володарем потойбіччя, власником величезних підземних багатств і скарбів.

169 слів За Я. Музиченко

98. Писанка

Мудрі представники старшого покоління кажуть: «У світі доти існуватиме любов, поки люди створюватимуть писанки». Тільки велика любов може творити такі дива гармонії та уяви. Кожна писанка — це малесенький світ. Тут і небо із зорями, і вода з рибами, і дерево життя з оленями й птахами, і засіяне поле, і триверхі церкви — усе це вимальовано в певному порядку, щоб підтримувати лад і рівновагу в нашому великому світі.



На писанках найбільше бачимо знаків, що означають сонці. За допомогою символічних знаків на магічному яйці людина закликає до себе тепло й добробут, візерунки на писанці стають немовби мальованою молитвою. Ось значення деяких символів: сонце — джерело світла й тепла; хрест — символ Усесвіту, чотирьох сторін світу; спіраль — знак зародження нового життя; пташка — символ єднання земного й небесного, охоронець душ предків.

Кожен орнаментальний мотив — це окрема літера абетки. Поєднуючись, ці літери творять охоронну молитву за того, кому при значений оберіг. Писанки, на відміну від крашанок, не їдять, адже це обереги. Подаровані писанки тримають в оселі на почесному місці до наступного Великодня, а то й протягом багатьох років.

169 слів За Я. Музичеико

99. Хліб — усьому голова

Хліб — це саме життя, його обожнюють і звеличують, навколо нього зосереджується все існування людини, йому підпорядковуються час і простір. Тому й культура наших пращурів була хліборобською. До хліба українці віддавна ставилися з особливим пошанівком: крихітка хліба від паляниці не може бути зметена зі столу під ноги разом із сміттям.

Хліб — усьому голова. У цьому прислів'ї відображено великий досвід і важливе життєве правило, осмислення ролі хліба в бутті українців і ставлення до нього кожного з-поміж наших співвітчизників.

Хліб відігравав величезну роль, по суті, у всіх обрядах українців, використовувався як ритуальна страва під час багатьох свят. Наприклад, під час обряду сватання батьки молодят обмінювалися хлібом, а під час запросин дарували випечені з пшеничного тіста шишки. А на весілля випікали коровай і благословляли ним подружжя.

Так, хліб — це справедливість і добробут, праця й пісня. Однак найголовнішим є те, що хліб уособлює смерть і воскресіння, бо зернина вмирає, щоб воскреснути й подарувати людині десятки інших зернин. Людина ж, споживши хліб, вирощуватиме в душі добрі почуття, а в розумі — хвалебні думки.

166 слів За П. Мовчаном

100. Київські каштани

Останніми роками своєрідною візитівкою, окрасою та символом Києва став каштан. Українські поети й композитори складають пісні про київські каштани, пов'язуючи їх квітування з весною та коханням, а художники малюють розквітлі дерева на тлі Хрещатика чи інших вулиць нашої столиці. Зображені за законами геральдики листки каштана та його суцвіття прикрашають зібрання, символізуючи реалізовані та потенційні можливості української столиці в поезії, музиці й малярстві.

Здається, каштани уквітчували Київ завжди, відколи постало місто-красень на схилах Дніпра. Батьківщиною славнозвісного символу Києва є Балканськйй півострів. Ботаніки називають це дерево каштаном кінським. В Україні його почали вирощувати в першій половині вісімнадцятого століття в поміщицьких парках Одещини й Миколаївщини.

У Києві перші насадження каштанів з'явилися в середині вісімнадцятого століття, коли за наказом міського голови на Бібіковському бульварі (нині бульвар Тараса Шевченка) викорчували тополі й посадили ряди екзотичних каштанів, саджанці яких було завезено з південних регіонів України. Це зробили, готуючись прийняти російського імператора під час його візиту до Києва. Плоди саме цих дерев і стали насінням, з якого вирощували саджанці для подальшого оздоблення київських вулиць.

167 слів



1 Іменник чайка в множині наголошується двояко: чайки і чайки.

%


2 Партитура — сукупність партій багатоголосного музичного твору (для орксс/гру, хору чи ансамблю) або нотна книга із записом усіх партій такого твору.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

увійти | реєстрація
    Головна сторінка


завантажити матеріал