Національний університет „львівська політехніка” гозуватенко галина олександрівна



Скачати 327.58 Kb.
Дата конвертації26.04.2016
Розмір327.58 Kb.
#18617
ТипАвтореферат




НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ „ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
ГОЗУВАТЕНКО ГАЛИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 355.48: 37(477) 1991/2007


ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ, ЇХ СТВОРЕННЯ, РОЗВИТОК ТА РЕОРГАНІЗАЦІЯ НА КОНТРАКТНІЙ ОСНОВІ

20.02.22 – військова історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ЛЬВІВ – 2009



Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі історії, теорії та практики культури Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка».

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Буковський Іван Васильович,

Інститут гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка»,

доцент кафедри історії, теорії та практики культури.
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Трофимович Володимир Васильович,

Національний університет «Острозька академія»,

завідувач кафедри історії;
кандидат історичних наук

Кожевніков Владислав Миколайович,

Львівський інститут Сухопутних військ Національного університету «Львівська політехніка»,

доцент кафедри технічних засобів інформації та культурно-просвітницької діяльності військ (сил).
Захист відбудеться „_____” ______________ 2009 р. о ______ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.052.15 у Національному університеті „Львівська політехніка ” Міністерства освіти і науки України за адресою: 79013, м. Львів – 13, вул. С. Бандери, 12, корп. 4, ауд. 204.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету „Львівська політехніка ” за адресою: 79013, вул. Професорська, 1.
Автореферат розісланий „_”_____ 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Буковський І.В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні сили, які постійно реформувалися.

Армії з часом змінюються слідом за змінами в технології, суспільстві, але насамперед у сфері безпеки з виникненням нових загроз миру. Проте сама природа конфліктів зумовлює внутрішню єдність Збройних сил, субординацію, відданість традиціям і церемоніалу та сувору дисципліну ці якості необхідні для перемоги, але вони не сприяють здійсненню реформ. Радикальна військова реформа завжди болісна для Збройних сил, особливо за відсутності сильної заполітизованості вищого керівництва.

У перші роки незалежності в Україні багато зроблено для створення національних Збройних сил із попередніх структур, що залишилися на її території. Українська держава спромоглася на це, попри величезне скорочення особового складу та фінансування, завдяки зусиллям багатьох тисяч відданих своїй справі військових і цивільних фахівців, що значною мірою сприяли консолідації української нації, а військо залишалося одним із найбільш шанованих інститутів суспільства. Збройними силами багато зроблено для підвищення міжнародного статусу України завдяки їх активній участі у миротворчій діяльності ООН, операціям під егідою НАТО на Балканах та в Іраку.

Комплектування української армії цілком природно витікало зі суспільного життя, однак не відповідало потребам нового часу. Пошук перспективних шляхів вирішення цього важливого завдання став суттєвою особливістю національного військового будівництва в Україні. Проте, й нині ця проблема залишається відкритою. Поки її вирішення в українській армії обмежується внесенням окремих положень до інструкцій, наказів і директив, які, на думку автора, не повною мірою враховують історичний досвід становлення та розвитку військових формувань у цілому.



Актуальність теми цілком очевидна, оскільки знання історії будівництва вітчизняних Збройних сил є необхідним на сучасному етапі, особливо сьогодні, коли Міністерство оборони України здійснює перехід на програмно-цільовий метод стратегічного планування за стандартами НАТО. Зрозуміло, що з огляду на потребу перебудови всієї сфери безпеки та її пріоритетів варто більш докладно вивчати та аналізувати процес реформування Збройних Сил України, створення професійної армії майбутнього, акцентувати увагу на принципових положеннях будівництва національного війська, що сприяло реальній об’єктивності.

Необхідність дослідження обгрунтовується відсутністю в Україні аналітичної, узагальнюючої роботи як комплексного підсумку, закумульованого досвіду реорганізації війська, накопиченого у багатьох державах, що окреслило б процеси трансформації української армії наприкінці ХХ – початку ХХІ ст., висвітлено сучасний стан Збройних Сил України і показано перспективи їх переходу на професійну основу. Визначена тема це – всебічне дослідження, а науковий аналіз пов’язаних із нею матеріалів покликаний сприяти зміцненню теоретико-методологічних засад у контексті обгрунтування національної безпеки України, її найважливішої складової – воєнної безпеки, вдосконаленню перспективних пропозицій будівництва та бойового вишколу її Збройних сил, практичного застосування ефективних заходів щодо створення правового поля переходу на професійну основу.

Наукове завдання дисертації полягає у вивченні історичного процесу становлення і розвитку Збройних Сил України та їх переходу на контрактну основу, розкритті головних факторів, що впливали на нього, визначенні його характерних рис і особливостей, виявленні тенденцій та закономірностей, а також наданні рекомендацій щодо реалізації військової реформи в сучасних умовах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота виконана в межах планів наукової і науково-технічної діяльності Львівського інституту Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного Національного університету „Львівська політехніка” та Інституту Державного управління у сфері цивільного захисту та АЦЗ України. Дисертаційна робота виконана в рамках науково-дослідної роботи „Розроблення методики оцінки ефективності системи військово-патриотичного виховання рядового, сержанського і старшинського складу військової служби за контрактом”, шифр „Патріот-Ефект”, що здійснюється Науковим центром Львівського інституту Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного Національного університету „Львівська політехніка” у 2009 році, де автор бере участь у відпрацюванні проміжних звітів та виступів на науково-практичних конференціях.



Мета і завдання дослідження. На основі аналізу вітчизняних та закордонних архівних матеріалів, вивчення діючих нормативно-правових документів і статистичних даних розкрити процес становлення, розвитку та реорганізації Збройних Сил України на сучасному етапі, визначити його основні проблеми.

Для реалізації визначеної мети дисертант поставив наступні завдання:

- здійснити огляд літератури та джерельної бази за темою дослідження;

- узагальнити досвід будівництва української армії (1991-2007 рр.)

- в умовах політичного визначення Україною свого європейського вибору та орієнтації на вступ до НАТО;

- визначити шляхи реалізації військової реформи;

- на підставі існуючої наукової періодизації історії становлення і розвитку сучасних Збройних Сил України розкрити характерні риси та особливості цього процесу;

- виявити головні тенденції і закономірності розвитку сучасних Збройних Сил України та їх реорганізацію на контрактній основі;

- розробити практичні рекомендації щодо удосконалення цієї діяльності в сучасних умовах.


Обєкт дослідження: Збройні Сили України (1991-2007 рр.).

Предмет наукового пошуку: процес створення, розвитку та реорганізації Збройних Сил України на контрактній основі у визначений період.


Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети дисертаційне дослідження здійснювалося на основі принципів науковості, об’єктивності та історизму з опорою на філософські категорії загального і одиничного, причини і наслідки, форми і змісту, системи, структури та елементу, цілого і частини та ін.

Для розгляду питань реорганізації Збройних Сил України на різних етапах визначеного періоду застосовувались конкретно-історичний, проблемно-хронологічний та порівняльно-історичний методи дослідження. Це дало змогу об’єктивно оцінити конкретні історичні умови, що виступали найголовнішими чинниками особливостей такої діяльності, зіставити різні варіанти будівництва української армії в тих умовах, аналізу переваг і недоліків кожного з них.

У ході дисертаційного дослідження широко використовувались методи класифікації, систематизації, узагальнення, логічного аналізу, репрезентативний метод, їх використання допомогло шляхом аналізу значної кількості джерел дійти до цілого ряду висновків стосовно характерних особливостей реалізації військової реформи в Україні, визначити причини, від яких залежить її ефективність. Разом із цим це дало можливість запропонувати можливі напрями майбутнього розвитку української армії в контексті побудови професійного війська.

Хронологічні рамки дослідження визначені періодом від 6 грудня 1991р. – дня прийняття Закону України „Про Збройні Сили України” – і до 2007р., коли вступила в дію „Державна програма розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 роки”, яка надала військовій реформі ознак системності.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертації полягає у комплексному висвітленні проблеми, яка донині не була предметом спеціального військово-історичного дослідження. Насамперед, автором зроблено спробу відтворити цілісну картину будівництва Збройних Сил України в період їх реорганізації та запропонована її періодизація, в науковий обіг введено значну кількість невивчених попередниками першоджерел, а також статистичні матеріали Генерального штабу Збройних Сил України та Міністерства оборони України, узагальнено та проаналізовано питання трансформації і модернізації важливої інституції держави – її Збройних сил за різних умов їх існування, визначені основні їх здобутки та прорахунки, протиріччя та проблеми, відстежено процес створення професійного вітчизняного війська, визначено та обгрунтовано напрями удосконалення механізму управління комплектуванням Збройних Сил України за контрактом, надано пропозиції стосовно загальних практичних дій щодо важливого державотворчого процесу.

Практичне значення одержаних результатів. Наукові результати дисертаційного дослідження розширюють простір для подальшого теоретичного дослідження проблеми комплектування всіх військових формувань. Висновки із дослідження дозволяють сформулювати практичні рекомендації командирам, штабам, виховним структурам при організації роботи щодо комплектування частин і підрозділів військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом. Результати наукового пошуку доцільно використовувати у практичному житті Збройних Сил України з метою підвищення ефективності роботи кожного військовослужбовця у цій сфері діяльності.

Результати, фактичний матеріал, висновки та практичні рекомендації можуть бути використані при подальшому удосконаленні нормативно-правової бази будівництва Збройних Сил України, у процесі виконання заходів розвитку соціально – культурної сфери української армії, у вищих військових навчальних закладах при вивченні дисциплін історії України, військової історії та військового права тощо.

Відповідні положення дисертації дозволять врахувати недоліки і прорахунки в історії становлення і розвитку Збройних Сил України та вдосконалити систему їх життєдіяльності в сучасних умовах.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для науково-дослідної роботи відповідними установами, закладами, військовими формуваннями Міністерства оборони України, підготовки різноманітних видань, розробки навчальних і методичних матеріалів з історії для курсантів і слухачів ВВНЗ, гуманітарної підготовки військовослужбовців тощо.



Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати дослідження автором здійснені особисто. Публікації у наукових виданнях видані за його авторством.

Апробація результатів дисертації. Окремі аспекти дослідження оприлюднювалися на науково-практичних конференціях: „Перспективи розвитку озброєння і військової техніки в Збройних Силах України”, Перша науково-практична конференція, що проводилась у Львівському інституті Сухопутних військ м. Львові 4-5 березня 2008 року і „Соціально-економічні, психологічні та історичні аспекти трансформації Збройних Сил України”, яка була проведена в Національній академії оборони України у м. Києві 6 листопада 2008 року.

Апробація результатів дисертації здійснена під час її обговорення на засіданнях відповідних секцій науково-практичних конференцій.



Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлені в 6 наукових публікаціях; із них – 4 статті у наукових фахових виданнях та 2 тези у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.

Структура дисертації відповідає меті і завданням дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків (всього 160стор.) та списку літератури (26стор.). Повний обсяг дисертації – 186стор.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У Вступі обгунтовано актуальність дослідження, визначено його об’єкт, мету й завдання, хронологічні рамки, методологічну основу, з’ясовано наукову новизну та практичне значення дисертації, наведено інформацію щодо апробації результатів дослідження.

У Першому розділі – „Історіографія та джерельна база наукового пошуку„ – проведено аналіз спеціальної літератури, джерел з питань, які розглядаються, розкрито методологічну основу, показано сукупність творчого пошуку.

Наголошено, що відновлення державної незалежності України дало сильний поштовх розвиткові національної історичної науки. Значною мірою це пов’язано з актуальними потребами сучасного державного будівництва, успішне вирішення яких неможливе без творчого врахування досвіду минулого. Дослідження складного шляху становлення української державності вимагає виділення окремою проблемою питань військового будівництва як складової загального державотворчого процесу.

На жаль, проблема становлення, реформування, розвитку та реорганізації Збройних Сил України, співвідношення в ній соціальної і національної складових та їх вплив на боротьбу за державність України в сучасній історичній літературі висвітлена явно недостатньо. Цілісне дослідження визначеного питання до теперішнього часу не стало об’єктом вивчення вітчизняних істориків. Враховуючи такий стан справ, автором здійснено власну спробу наукового розгляду цієї теми.

Вітчизняний і світовий історичний досвід переконливо свідчить, що позиція, яку займає армія у вирішальні моменти розвитку суспільства, може докорінно вплинути на хід державного будівництва. Необхідно приймати до уваги те, що в умовах нестабільної політичної ситуації в Україні виникає загроза надмірної політизації війська, перенесення в армійське середовище, яке по суті є замкненим специфічним корпоративним утворенням, не притаманних йому норм цивільного життя. На думку В. Толубка, в таких випадках армія може вийти з – під контролю, у ній можуть розвинутися протиріччя на ідейному політичному грунті. Це може стати чинником внутрішнього збройного конфлікту або навіть громадянської війни, які роблять процеси реформування в суспільстві надто складними. Зазначимо, що підвищення ролі та значення людського фактору у військовій справі обумовлює те, що особливе місце у військовому будівництві посідають проблеми організації роботи з особовим складом, створення та вдосконалення ефективно діючої системи комплектування військ (у тому числі і на контрактній основі).



Отже, тільки науково обгрунтований підхід до військового будівництва надасть можливість уникнути помилок, допущених на початках українського державотворення. У першу чергу недооцінювання ролі цивільного контролю над військовою організацією держави, недосконалість нормативно-правової бази щодо формування організаційної структури Збройних Сил України та інших елементів військової організації держави, повільне розв’язання проблем комплектування військ, зміцнення військової дисципліни і правопорядку, організації військово-патріотичного виховання та ін.

З набуттям Україною незалежності та початком формування власних Збройних сил питання їх становлення та розвитку знайшло висвітлення в ряді вітчизняних видань (монографії, дисертації, наукові статті, публікації в засобах масової інформації).

У монографії українських дослідників Л.Соханя та Л.Бурлачука „Становлення Збройних Сил України: соціальні та соціально-психологічні проблеми” на основі великої кількості матеріалів, насамперед, соціологічного характеру, зроблено спробу комплексного аналізу становлення Збройних сил в незалежній Україні як одного з найважливіших соціальних інститутів держави. У загальних рисах автори намагалися розкрити питання професійної реадаптації кадрового складу Збройних сил, що набувають особливої гостроти за умов їх значного скорочення.

Свою увагу на минувшині української армії та на її сучасних проблемах будівництва у динаміці зосередив в своїй роботі „Збройні Сили України двадцятого століття” А. Папікян, який аргументовано доводить про доцільність переходу українського війська на професійну основу. І це підтверджено розгорнутою на державному рівні у листопаді 1999 році дискусією стосовно принципів комплектування української армії. На цьому загострено увагу Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України – Президента України.

Окремі аспекти розвитку Збройних Сил України, їх реформування та реорганізації у професійну армію висвітили в своїх роботах і такі відомі військові діячи, як М.Матюх, В.Радецький, В.Шкідченко, В.Лішавський, О.Затинайко, О.Кузьмук, А.Гриценко та ін.

Окремі аспекти нашої теми знаходимо в наукових працях О.Мазурика, В.Смолянюка, М.Требіна „Актуальні проблеми воєнної політології”, В.Мунтіяна, Г.Перепелиці, А.Соболева „Воєнна політика України: проблеми і пріоритети”, В.Смолянюка „Військова могутність України: теоретико-методологічні засади формування і розвитку (політологічний аналіз досвіду 1990-х років)”, О.Маначинського, В.Багдановича „Комплектування Збройних Сил України і демографічний чинник” тощо.

У колективній монографії „Проблеми комплектування Збройних Сил України військовослужбовцями служби за контрактом: соціальний аспект аналізу” автори розглянули досвід створення професійних Збройних сил на добровільних засадах.

Проте, всі ці роботи, як показує їх аналіз, в основному мають лише інформаційно-фактологічний, полемічний характер, що дає нам підстави для подальшого військово-історичного пошуку суто оптимальних шляхів трансформації війська України.



На особливу увагу щодо дослідження проблем будівництва Збройних Сил України на сучасному етапі заслуговують дисертації вітчизняних науковців, які зробили спробу у своїх роботах розглянути питання становлення в незалежній Україні Збройних сил як одного з найважливіших соціальних інститутів держави, комплектування їх поступово за контрактом, формування нормативно-правової бази цього процесу.

Це, зокрема, наукові пошуки В.Галєєва за темою „Социальный статус военнослужащих в период трансформации общества”, де автор дослідив військовослужбовців як окрему соціальну категорію суспільства; С.Корольова „Соціальний захист військовослужбовців Збройних Сил України (1991-2005 рр.): історичний аспект”, де дисертантом досліджено основні державні процеси, за яких відбувалося становлення системи соціальних гарантій військовослужбовців у період будівництва Збройних Сил України, висвітлено історію формування та розвитку її нормативно-правового забезпечення; В.Чорного „Соціальні передумови концепції реформування Збройних Сил України”, де автором з’ясовується період створення, розвитку та подальшого реформування Збройних Сил України, тощо. Але ж слід зазначити, що названі дослідники розглядали висвітлені аспекти будівництва армії суто з філософсько-соціологічного боку. Однак вагомість цих праць полягає у широкому висвітленні впливу соціальних передумов на проект концепції майбутнього реформування Збройних Сил України.

Проблемні питання нормативно-правового забезпечення формування інституту комплектування Збройних Сил України на професійній основі розглянуті в дисертаційному дослідженні В.Парламарчука „Організаційно-правові засади проходження військової служби за контрактом у Збройних Силах України”. Автор здійснив комплексний аналіз законодавства, матеріалів практики і наукової літератури з питань комплектування Збройних Сил України та військових формувань України військовослужбовцями за контрактом; вивчив досвід провідних країн світу; розкрив ряд особливостей та механізм комплектування військових формувань; виробив науково обгрунтовані рекомендації, спрямовані на вдосконалення діючого законодавства.

Доцільним буде виділити окремо військово-історичне дисертаційне дослідження О.Лойка „Історична необхідність формування сучасної професійної армії України” та О.Пулима „Збройні Сили України як фактор створення та забезпечення існування системи колективної безпеки у Європі”, в яких дана характеристика становлення і розвитку миротворчої діяльності Збройних Сил України, застосування українських військових підрозділів у миротворчих контингентах Організації Об’єднаних Націй та у складі багатонаціональних сил під проводом НАТО, визначив основні шляхи подальшого розвитку української армії. Проте, основна увага цих науковців в основному була зосереджена на узагальненні досвіду трансформації збройних сил провідних країн світу та їх переходу на добровільну систему комплектування.

Окремої уваги щодо теми дослідження заслуговують наукові публікації В.Безбаха, О.Даценка, М.Дзюби, В.Корнієнка, М.Крушельницького, В.Мандрагелії, М.Онищука, I.Тищенка та ін., які почали з’являтися в Україні наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. Вони різнопланові як за глибиною, так і за проблематикою висвітлення аспектів, а також масштабністю за формою і жанром. Так, при дослідженні процесу створення та розвитку української армії автор звернувся до наукових публікацій, що присвячені проблемі військового будівництва та визначають сутність армії, мету, зміст і функції, особливо М.Голика „Українські Збройні сили: Історія становлення та розвитку”. У роботі останнього стверджено про необхідність активізації зусиль науковців України щодо ефективних пошуків адекватної моделі створення майбутніх Збройних Сил України для виконання як внутрішньодержавних завдань і оборони держави, так і вдосконалення нормативно-правової бази будівництва професійної вітчизняної армії.

Аналізуючи видання відомих вітчизняних істориків О.Гуржія, Є.Дещинського, Л.Зінкевича, Л.Кривизюка, М.Перепелиці, В.Солдатенка, Г.Темка та ін., констатуємо, що соціальний розвиток держави, її національна безпека невід’ємні від боєздатності Збройних Сил України.

У працях О.Аксьонова, Ю.Андреєва, В.Гаоанцева, В.Гошовської, Л.Гриневича, Д.Кальмана, О.Мацагора, К.Морозова, В.Пашинського, А.Підгайного, І.Полянського, В.Янковського порушено проблему необхідності реорганізації Збройних Сил України, вказано шляхи її вирішення.

Проте, слід зазначити, що незважаючи на значний інтерес з боку вітчизняних фахівців до вказаної проблеми, зрозуміло, що на сьогодні залишається ще дуже багато „білих плям” у цьому напрямі дослідження. Дотепер в Україні практично відсутні спеціальні цілісні історичні праці стосовно створення, реформування та розвитку Збройних Сил України у визначений нами період. Здебільшого автори, розглядаючи певні аспекти військового будівництва, основну увагу зосереджують на національно-визвольних змаганнях 1917–1920 pp., питання становлення та розвитку сучасної української армії висвітлюються ними не комплексно, а лише фрагментарно, далеко не повно і тільки в контексті вирішення поставлених наукових завдань.



Представники російської військово-історичної науки А.Биков, П.Владимиров, А.Гарбуз, В.Дяконов, М.Закарлюк, М.Зеленков, В.Золотарьов, П.Корулін, В.Корякін, В.Кулаков, В.Овсяник, В.Малишев, Ю.Мгимов, В.Ремарчук, А.Шишканов, А.Холманських та ін., досліджуючи процес будівництва української армії в сучасних умовах, розглядають визначені нами аспекти, як правило, суто з практичної точки зору повсякденної діяльності збройних сил, однак, вивчаючи та узагальнюючи досвід будівництва Збройних Сил України, їх комплектування та підготовки, зробили спробу порівняти його з іноземними арміями.

Так, наприклад, у працях А.Бикова „Виховна робота у збройних силах іноземних держав: реферативний огляд матеріалів зарубіжної печаті”, В.Дяконова „Про досвід морально-психологічного забезпечення контртерористичних операцій” та М.Зеленкова „Підготовка військ в арміях іноземних країн” зазначено, що форми і способи бойової підготовки в українській армії відповідають сьогоденню і практично не відрізняються від іноземних, що дозволяє їй ефективно виконувати бойові та інші завдання в мирний і воєнний час. Такої ж думки дотримуються представники Інституту воєнної історії ЗС РФ та Штабу по координації військового співробітництва країн СНД.

Західні ж фахівці: Р.Арон, Дж.Партос, Р.Поммерін, У.Хартман, І.Федів, В.Джеймс, А.Маслоу, С.Лоу та ін., навпаки, розкриваючи особливості процесу будівництва Збройних Сил України, вважають, що він дещо відрізняється від країн НАТО, й, у свою чергу, потребує певних змін, враховуючи прагнення нашої країни щодо вступу в Євроатлантичний альянс.

Вивчення та аналіз усіх цих робіт дає нам можливість зазначити, що питання переведення українських Збройних сил на професійну основу набуває з кожним роком все більш важливого значення, зокрема, не тільки серед вітчизняних дослідників, а й серед дослідників інших країн, які вивчають сучасний стан українських військових формувань. Завдяки цьому можна порівняти погляди науковців різних країн світу щодо військового будівництва в Україні, визначити характерні риси та особливості цього процесу, виявити його тенденції та закономірності тощо.

У ході роботи над дисертаційним дослідженням автор також використовувала окремі публікації засобів масової інформації, що значно збагатило матеріал теми.

Особливий інтерес викликали матеріали виступів керівництва Міністерства оборони України та інших посадових осіб нашої країни. Це дозволило зробити певний спектральний аналіз полярності позицій, думок стосовно тенденцій та перспектив розвитку Збройних Сил України.

У цілому ж аналіз зарубіжної та вітчизняної історіографії дає підстави стверджувати, що проблема становлення Збройних Сил України, їх розвитку та реорганізації на контрактній основі в період з 1991 до 2007 рр. не набула всебічного висвітлення в історичних дослідженнях. Не здійснено всебічного комплексного аналізу нормативно-правової бази військового будівництва української армії, формування і розвитку її управлінської структури, не розкрито питання комплектування, підготовки кадрів, фінансування, забезпечення технікою та озброєнням, оснащення та спорядження, не узагальнено досвід застосування миротворчих контингентів Збройних Сил України, не висвітлено здобутки та проблеми діяльності керівних органів як держави, так і безпосередньо всіх силових відомств.

Все це підтверджує необхідність історичного узагальнення дослідження цих важливих аспектів для врахування історичного досвіду в процесі подальшого вдосконалення системи будівництва Збройних Сил України.



Джерельна база дослідження, відповідно до походження, автором систематизована та поділена на такі групи:

1. Законодавчі акти України, які є правовою базою створення та розвитку Збройних Сил України. У цих документах закладені основи реорганізації української армії на контрактну основу. Це Конституція України, закони України, постанови Верховної Ради, укази Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів.

Автором проаналізовано закони України з оборонних питань, її Воєнна доктрина, Концепція (Основи державної політики) національної безпеки України, Концепція виховної роботи у Збройних силах та інших військових формуваннях України, відповідні державні програми. Тому необхідний грунтовний та неупереджений аналіз всіх державно-законодавчих актів. Слід зазначити, що українське законодавство до цього часу перебуває у стадії реформування і вдосконалення. Широка кількість законодавчих актів, та актів вищих органів виконавчої влади з об’єктивних причин носить непослідовний і в багатьох випадках неузгоджений та суперечливий характер. Ця характерна особливість сучасного військового будівництва в нашій державі істотно впливає на подальший розвиток Збройних Сил України, поступовий перехід їх до професійної армії. Наявний стан нормативно-правової бази потребує її першочергової уніфікації, приведення у відповідність до реалій сьогодення та вимог часу.

2. Накази та директиви Міністра оборони України, Начальника Генерального штабу Збройних Сил України стосовно організації діяльності Збройних сил в цілому, та зокрема дій їх керівного складу, в ході повсякденної діяльності, в загрозливий період, у ході підготовки та ведення операцій (бойових дій) на підставі чинного законодавства визначені та корегуються, у відповідності до реалій обстановки, конкретних питань організації діяльності Збройних Сил України та їх будівництва. Порівняльний аналіз змісту цих документів також свідчить про наявність протиріч у підходах до функціонування військ (сил) у різних умовах: мирний час, загрозливий період, бойове застосування. Потребує узгодження не лише понятійно-категорійний апарат, а й відпрацювання єдиних підходів до визначення завдань, а особливо принципів військового будівництва.

3. Особливої уваги заслуговують архівні джерела, що мають першорядне значення для дослідження дисертаційної проблеми. Саме їх вивчення надало можливість документального підтвердження узагальнень і висновків. У ході проведення дисертаційного дослідження вивчались матеріали Галузевого Державного Архіву Міністерства оборони України, Центрального Державного архіву вищих органів влади та управління України, Архіву Верховної Ради України тощо. Загалом у роботі використано 6 фондів названих архівів.

4. Деяку кількість інформації почерпнуто із статистичних та аналітичних матеріалів Генерального штабу Збройних Сил України стосовно організаційно-штатної структури, кількісно-якісних характеристик особового складу української армії тощо. Використання зазначених матеріалів дозволило більш об’єктивно зробити висновки з історії становлення та розвитку Збройних Сил України.

5. Використання довідкових видань дозволило узгодити категорійний апарат розвитку та реорганізації вітчизняних Збройних сил висвітлена не повністю і потребує подальшого вивчення. Особливо це стосується питань творчого використання вітчизняного і зарубіжного досвіду в сучасних умовах існування Збройних Сил України та реалізації політичного вибору нашої держави щодо інтеграції у євроатлантичні структури, у тому числі й у НАТО.

У Другому розділі – „Збройні Сили України: становлення та розвиток” – розглянуто погляди вітчизняних та іноземних фахівців щодо формування сучасних збройних сил, досліджено процес будівництва Збройних Сил України в 1991-2007 рр. та визначено головні принципи сучасного військового будівництва в українському контексті.

Зазначено, що Збройні Сили України з 1991 по 2007 рр. пройшли складний шлях свого становлення і розвитку, за цей час відбулося багато позитивних змін, проте, залишалася й низка проблемних питань.

Відзначимо, що сьогодні в Україні, як і багатьох інших державах, питання скорочення Збройних сил, військової реформи, демократичних змін, фінансування призводить до того, що її військовому керівництву важко відволіктися від складних і болісних проблем й дати належну оцінку. Інакше спроби військової реформи й надалі зводитимуться до намагань тільки реорганізації, забуваючи зосередитися на пошуку шляхів, які відповідали б цілям безпеки і оборони та наявним у державі засобам. Тому, власне, свій внесок у процес військової реформи в Україні мають зробити науковці і політики. Велику допомогу можуть надати їй зарубіжні експерти.

В Україні повинно докорінно змінитись сама суть і характер Збройних сил.

Виходячи з досвіду військового будівництва у 1991 – 2007 рр., можна зазначити, що у процесі розвитку Збройних Сил України проявилися наступні тенденції:

1.Перехід на якісні параметри будівництва Збройних Сил України, що зумовило їх кількісне скорочення.

2.Оптимізація чисельності та організаційної структури Збройних сил.

3.Інформатизація Збройних сил, автоматизація управління військами та засобами збройної боротьби.

4.Професіоналізація військ.

5.Подальша демократизація та гуманізація відносин між суспільством та армією, між різними категоріями військовослужбовців.

Одним із головних завдань держави на сучасному етапі окрім соціально-економічних і культурних стало вирішення проблем військового будівництва. За результатами дослідження, зумовлено це низкою обставин: по-перше, переходом світового співтовариства від стану „холодної війни” між великими державами та наддержавними об’єднаннями до потепління міжнародного клімату у планетарному вимірі; по-друге, зростанням кількості локальних конфліктів і небезпекою їх переростання в локальні війни; по-третє, зміною геополітичного становища України внаслідок розпаду світової системи соціалізму і СРСР, утворення нових незалежних держав, скорочення їх матеріально-технічних і мобілізаційно-демографічних можливостей, що різко змінило умови забезпечення національної безпеки; по-четверте, зміною соціально-політичного ладу і, отже, соціального призначення і функцій військової організації держави.

У Третьому розділі Пріоритетні напрями створення професійного війська України на сучасному етапі розкрито аспекти, що пов’язані з участю України в міжнародному військовому співробітництві, з формуванням інституту комплектування Збройних Сил України за контрактом, а також виявленням головних тенденцій і закономірностей розвитку сучасних Збройних Cил України та реорганізація на контрактній основі.

Доведено, що за роки свого існування українська армія, незважаючи на всі негаразди та випробування, стала гарантом незалежності й територіальної цілісності нашої держави, подолавши складний шлях від безсистемної сукупності окремих складових, що залишилися після розпаду Радянської Армії, до теперішньої дієздатної структури.



Визначено, що на сучасному етапі переходу Збройних Сил України на професійну основу Міністерство оборони України діє відповідно до Державної програми розвитку до 2015 року, у рамках виконання якої триває процес реорганізації всіх структур армії – Генерального штабу, Сухопутних військ, Повітряних та Військово-Морських Сил.

Генеральний штаб Збройних Сил України фактично завершив перехід на так звану j - структуру, апробовану в країнах-членах НАТО, яка дозволяє ліквідувати зайві управлінські ланки, чітко визначити рівень відповідальності та повноважень посадових осіб, позбавити органи управління не властивих їм функцій.

Підгрунтям для формування міжвидових угруповань військ, призначених для виконання завдань, що випливають із розвитку потенційних конфліктних ситуацій, стане процес реорганізації видів Збройних Сил України. Українська армія зразка 2015року відповідно до програми розвитку матиме у своєму складі Об’єднані сили швидкого реагування (а це 30% бойового складу Збройних сил), до яких у постійній боєготовності будуть входити Сили чисельністю 6 тис. осіб з негайним реагуванням та ще приблизно 23 тис. осіб – Сили швидкого реагування, які матимуть різний термін готовності, починаючи від кількох годин до кількох діб. Іншою функціональною складовою Збройних Сил України виступатимуть Основні Сили оборони. Це близько 70 відсотків бойового складу армії, до якого належатимуть Сили нарощування (близько 20 тис. осіб) та Сили стабілізації (45 тис.).

На державному рівні прийнято рішення щодо створення військового резерву постійної готовності із військовослужбовців запасу. До 2015 року його чисельність планується довести до 20-30 тис. осіб. Паралельно з реорганізацією й розвитком усіх структур Збройних Сил України продовжуватиметься процес скорочення чисельності армії: наступні роки воно складатиме в середньому по 16 тис. осіб на рік.

Щодо бойової підготовки, то акцентується на підвищення мобільності частин. З цією метою передбачається змінити структуру аеромобільних військ і армійської авіації, об’єднавши їх у аеромобільні бригади, для яких вертоліт буде мобільним засобом доставки особового складу у визначений район.

ВИСНОВКИ
Проведене дисертаційне дослідження дозволило вирішити наукове завдання, яке полягає в дослідженні історичного процесу становлення і розвитку Збройних Сил України та реорганізації на контрактну основу, розкритті головних факторів, що впливали на нього, визначенні його характерних рис і особливостей, виявленні тенденцій та закономірностей, а також наданні можливих рекомендацій щодо використання отриманого досвіду в сучасних умовах реалізації військової реформи тощо.

Основні наукові та практичні результати дисертаційної роботи:

1.Історіографічно-джерельний аналіз дослідження дає підстави стверджувати, що на сьогодні у вітчизняній історичній літературі комплексні наукові дослідження процесу становлення та розвитку Збройних Cил України, переходу їх на контрактну основу практично відсутні.

2. Розвиток Збройних Сил України на професійній основі вимагає створення якісно нових умов для їх функціонування. Повинна оновлюватись не лише структура армії, процес бойової підготовки, зміст управлінської діяльності, умови військово-професійної діяльності, а також і система комплектування військ особовим складом. Очевидно, що головним у змісті кадрової політики в Збройних Сил України на період до 2015 року буде перехід до комплектування військовослужбовцями служби за контрактом.

3.Практика комплектування військових частин і підрозділів у умовах переходу їх на професійну основу показала, що попередні методи роботи не відповідають сучасним вимогам і завданням, поставленим перед військами. Потрібна більш досконала і максимально пристосована до сучасних умов військової діяльності система цілеспрямованих заходів і способів, форм і методів, за допомогою яких забезпечувалося б вирішення завдань підвищення професійного рівня солдатів і офіцерів, формування у них високого рівня національно-патріотичної свідомості та морально-ділових якостей.



В умовах переходу до комплектування Збройних Сил України на професійній основі, зменшення терміну служби військовослужбовців строкової служби постало питання створення нової системи роботи з кандидатами для служби за контрактом та цілеспрямованого впливу на населення, проведення широкої роз’яснювальної роботи як серед військовослужбовців, так і в цивільному середовищі.

Сучасний етап розвитку Збройних Сил України потребує ретельного індивідуального відбору кандидатів для проходження військової служби за контрактом. На перший план у цій роботі висувається проведення заходів військово-професійного орієнтування молоді. Це надасть можливість сформувати позитивні світоглядні орієнтири, підвищити рівень патріотизму, готовності до виконання службових обов’язків, а найголовніше – усвідомити особливі умови військової служби, функції і завдання, які необхідно буде виконувати, труднощі, з якими доведеться зіткнутися.



4. Важливим напрямом у роботі з майбутніми військовослужбовцями служби за контрактом стало роз’яснення правових основ військової служби за контрактом. Заходи з військово-професійного орієнтування молоді дали змогу підняти рівень інформаційно-пропагандистської роботи, спрямованої на ознайомлення майбутніх військовослужбовців військової служби за контрактом з узагальненими даними про Збройні сили, переліком військово-облікових спеціальностей, у тому числі споріднених з цивільними професіями.

5. Головні зусилля інформаційно-соціологічного забезпечення військової служби за контрактом передбачали грунтовне та всебічне вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду створення та застосування військових формувань, укомплектованих військовослужбовцями служби за контрактом, та громадської думки населення щодо ставлення до військової служби за контрактом. Для цього створюється банк даних можливих кандидатів на військову службу за контрактом та проводиться з ними цілеспрямована професійно-орієнтаційна робота. При цьому актуальним завданням стає постійне вивчення запитів військовослужбовців, що вже проходять службу за контрактом, та кандидатів на цю службу щодо грошового утримання, умов служби і проживання, соціальних і правових гарантій військовослужбовців та членів їх сімей тощо.

Одним із пріоритетних завдань національної безпеки України поступово стало формування оборонної свідомості, моральної та психологічної готовності молоді до захисту Вітчизни, формування у неї високих громадянських і патріотичних якостей. Все це доводить потребу прийняття Державної програми військово-патріотичного виховання української молоді. Ця програма повинна охопити основні суспільно-державні сфери життєдіяльності, пов’язані з підготовкою громадян до військової служби.

6. Стратегічним напрямком розвитку Збройних Сил України на 2006–2015 роки стали системні заходи з підвищення якісних параметрів, що визначають новий обрис ЗС зразка 2015 року. Разом з тим у будь-якій системі є основний елемент, який не тільки визначає її сутність та характеристики, а й прямо або опосередковано впливає на формування інших елементів. Як свідчить світовий і вітчизняний досвід, такою основою стала система комплектування військ (сил) військовослужбовцями, які проходять службу за контрактом. Але недосконалість нормативно-правової бази з питань соціального захисту військовослужбовців військової служби за контрактом, забезпечення їх службовим житлом, недостатнє грошове забезпечення на сьогодні роблять військову службу за контрактом непривабливою для громадян України. Відсутність належної роз’яснювальної та агітаційної роботи у військових комісаріатах, військових частинах та й в державі у цілому (засобах масової інформації) не сприяє підвищенню престижу військової служби за контрактом.

7.Існуюча система добору громадян України на військову службу за контрактом не дозволяє повною мірою реалізувати якісні параметри контингенту, який приймається на військову службу за контрактом. Тому на військову службу за контрактом, в основному, іде молодь, яка не може себе реалізувати в умовах цивільного життя. Відсутність робочих місць, значний рівень безробіття, неспроможність оплатити навчання та неможливість отримати житло спонукає молодих людей в умовах сьогодення іти на військову службу за контрактом. І це не краща частина нашої молоді, а така, що здатна до правопорушень, зловживань спиртними напоями, наркоманії тощо.

8.За результатами дослідження основними причинами, які призводять до розірвання угод і звільнення з військової служби військовослужбовців служби за контрактом, є:

низький рівень організації бойової підготовки;

факти безглуздого планування і використання службового часу;

відсутність можливості підвищувати свій інтелектуальний та фізичний рівень;

завантаженість різного роду господарськими роботами;

незадовільне речове забезпечення;

недостатній рівень грошового забезпечення.

Невирішеність цих проблемних питань негативно позначається на престижності військової служби за контрактом та спричиняє значну плинність військовослужбовців професійної служби. Отже, стає цілком зрозуміло, що без глибоких перетворень у системі комплектування Збройних Сил України особовим складом, удосконалення форм і методів підготовки військовослужбовців, поліпшення кадрової політики, організації військової служби і створення для особового складу необхідних соціально-побутових умов, як свідчить досвід, не варто очікувати якісних зрушень у розвитку Збройних Сил України.

Виходячи з цього, автором запропоновані деякі можливі напрями використання отриманого досвіду в сучасних умовах реорганізації Збройних Сил України.



У цілому результати наукового пошуку можуть бути використані при підготовці концептуальних засад військового будівництва України, у застосуванні законодавчими органами для вдосконалення нормативно-правової бази життєдіяльності Збройних Сил України шляхом розроблення нових, внесення змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів. Вони стануть у нагоді військово-політичному керівництву для вирішення інноваційних підходів під час реформування вітчизняного війська з урахуванням сучасних політичних і економічних реалій, актуальних вимог військової думки у сфері національної безпеки й обороноздатності держави. Основні положення дисертації можуть бути використані під час викладання курсу спеціальних дисциплін, розробки підручників з історіографії вітчизняного війська та проведення занять із гуманітарної підготовки особового складу Збройних Сил України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.Гозуватенко Г. О. Чинники, що впливають на комплектування української армії військовослужбовцями професійної служби / Г. О. Гозуватенко // Держава та армія. – Львів. НУ «ЛП». 2008.№ 612. С. 195 201.




2. Гозуватенко Г. О. Особливості патріотичної виховної роботи з військовослужбовцями професійної служби в Збройних Силах України на сучасному етапі. / Г. О. Гозуватенко // Схід (Аналітично-інформаційний журнал). Донецьк. ІЕП НАН України. – 2008. № 5 (89) – С. 81 –84.

3. Гозуватенко Г. О. Підготовка підрозділів Збройних Сил України до участі в міжнародних миротворчих операціях на сучасному етапі. / Г. О. Гозуватенко // Воєнна історія. – Київ. УІВІ. – 2008. № 1-2.– С. 204 –208.

4. Гозуватенко Г. О. Особливості морально-психологічного забезпечення військ (сил) в умовах реорганізації Збройних Сил України. / Г. О. Гозуватенко // Держава і армія. – Львів. НУ«ЛП». – 2008. – № 634. С. 187 .



5. Гозуватенко Г. О. Сучасний досвід та актуальні проблеми становлення Збройних Сил України : зб. тез доповідей Першої Всеукраїнської науково-практичної конференції «Перспективи розвитку озброєння і військової техніки в Збройних Силах України», 04-05 берез. 2008 р., : – Львів : ЛІСВ НУ «ЛП», – 2008. – С.66.
6. Формування інституту комплектування Збройних Сил України за контрактом. Конференція Національної академії оборони України «Соціально-економічні, психологічні та історичні аспекти трансформації Збройних Сил України». – Київ, НАОУ, 6 листопада 2008р.– С.

АНОТАЦІЯ



Гозуватенко Г.О. Збройні Сили України, їх створення, розвиток та реорганізація на контрактній основі (1991-2007 рр.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22 – військова історія. – Національний університет „Львівська політехніка ”. – Львів, 2009.

На основі аналізу опублікованих документів та статистичних матеріалів в дисертації досліджується історичний процес становлення і розвитку Збройних Сил України та їх переходу на контрактну основу, розкриваються головні фактори, що впливали на нього, визначаються його характерні риси та особливості, виявляються тенденції та закономірності, а також надаються можливі рекомендації щодо використання отриманого досвіду в сучасних умовах реалізації військової реформи тощо.

Ключові слова: Збройні Сили України, Міністерство оборони, Генеральний штаб, контрактна основа, професійна армія, комплектування, озброєння.
АННОТАЦИЯ
Гозуватенко Г.А. Вооруженные Силы Украины, их создание, развитие и реорганизация на контрактной основе (1991-2007 гг.). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 20.02.22 – военная история. – Национальный университет „Львовская политехника”. – Львов, 2009.

В диссертации рассмотрены вопросы становления и развития Вооруженных Сил Украины, их перехода на контрактную основу, раскрыты главные факторы, влияющие на него, определены его характерные черты и особенности, выявлены тенденции и закономерности, а также представлены возможные рекомендации по использованию полученного опыта в современных условиях реализации военной реформы.

В ходе исследования проведен анализ научной литературы и источников, рассматриваются и раскрываются методологические основы и алгоритм исследования по данной проблеме. Отмечается, что в настоящее время в Украине практически отсутствует обобщенный материал относительно становления и развития Вооруженных Сил Украины, перехода их на профессиональную основу.

Автор установил, что развитие Вооруженных Сил Украины на профессиональной основе требует создания качественно новых условий их функционирования. Должна складываться не только структура армии, процесс боевой подготовки, содержание управленческой деятельности, условия военно-профессиональной деятельности, а также и система комплектования войск личным составом. Очевидно, что главным в содержании кадровой политики в Вооруженных Силах Украины на период до 2015 года есть переход к комплектованию военнослужащими службы за контрактом.

Практика комплектования воинских частей и подразделений в условиях перехода их на профессиональную основу показала, что прежние методы работы не отвечают современным требованиям и задачам, поставленным перед войсками. Нужна более доскональная и максимально приспособленная к современным условиям воинской деятельности система целенаправленных мероприятий и способов, форм и методов, с помощью которых обеспечивалось бы решение задач повышения профессионального уровня солдат и офицеров, формирования у них высокого уровня национально-патриотического мышления и морально-деловых качеств.

В условиях перехода к комплектованию Вооруженных Сил Украины на профессиональной основе, уменьшения срока службы военнослужащих срочной службы встал вопрос создания новой системы работы с кандидатами для профессиональной службы и целенаправленного влияния на население, проведение широкой разъяснительной работы, как среди военнослужащих, так и в гражданской среде.

В выводах проведен анализ исследуемого материала, разработаны практические рекомендации по его применению в современных условиях строительства Вооруженных Сил Украины.



Ключевые слова: Вооруженные Силы Украины, Министерство обороны, Генеральный штаб, контрактная основа, профессиональная армия, комплектование, вооружение.
АNNOTATION
Hozuvatenko H.O. Armed Forces of Ukraine, their formation, development and reorganization on the volunteer basis (1991-2007). - Manuscript.

The candidate of historical science of 20. 02. 22 Military History speciality dissertation. - The National University ‘Lviv Polytechnic’. - Lviv, 2009.

The dissertation researches historical process of Armed Forces of Ukraine formation, development and their transformation to the volunteer system on the basis of published documents and statistics analysis. The dissertation reveals main factors which have influenced on this process, defines its characteristic features and peculiarities, and distinguishes tendencies and regularities. The dissertation presents possible recommendations as for employing the gained experience in the modern conditions of military reform implementation.
Key words: Armed Forces of Ukraine, Ministry of Defence, General Staff, volunteer basis, professional army, recruitment, armament.
Каталог: bitstream -> ntb -> 3020
ntb -> Національний університет "Львівська політехніка" На правах рукопису Галайко Богдан Миколайович
ntb -> Вячеслав Борисов, м. Слов’янськ Олена Ткаченко
ntb -> Загальна характеристика роботи
ntb -> Національний університет „львівська політехника” ланько олег Миколайович
ntb -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «Львівська політехніка»
ntb -> Національний університет „львівська політехніка”
ntb -> Цуркан олександр васильович
ntb -> Конспект лекцій для студентів спеціальностей 07 09 04 "Землевпорядкування та кадастр"
ntb -> Національний університет «Львівська політехніка»

Скачати 327.58 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка