Національна академія наук україни державна установа «інститут всесвітньої історії національної академії наук україни»



Скачати 190.42 Kb.
Дата конвертації13.04.2016
Розмір190.42 Kb.
#5089

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ


ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «ІНСТИТУТ ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ»
01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4 тел / факс: (044) 279-06-29

e-mail: office.ivinanu@nas.gov.ua http//www.ivinas.gov.ua
Україна в Європі: контекст міжнародних відносин

цикл наукових праць

  1. Україна в Європі: пошуки спільного майбутнього / За редакцією доктора історичних наук, професора А.І. Кудряченка. – К.: Фенікс, 2009. – 544 с.

  2. Культурно-цивілізаційний простір Європи і Україна: особливості становлення та сучасні тенденції розвитку: колективна монографія / Керівник авторського колективу і науковий редактор доктор історичних наук, професор А.І. Кудряченко // Інститут європейських досліджень НАН України – К.: Університет «Україна», 2010. – 405 с.

  3. Україна в Європі: контекст міжнародних відносин / За редакцією доктора історичних наук, професора А.І. Кудряченка. – К.: Фенікс, 2011. – 632 с.

1. Кудряченко Андрій Іванович – доктор історичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, директор Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України»

2. Михальченко Микола Іванович – член-кореспондент НАН України, Заслужений діяч науки і техніки України, президент Української академії політичних наук, доктор філософських наук, професор, завідувач відділу теорії та історії політичної науки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України

3. Рудич Фелікс Михайлович – доктор філософських наук, професор, завідувач відділу теоретичних і прикладних проблем політології Інституту політичних і етно­національних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України

4. Богданович Іван Іванович – кандидат економічних наук, доцент, старший науковий співробітник Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України»

5. Бульвінський Андрій Григорович – кандидат історичних наук, доцент, старший науковий співробітник Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України»

6. Горєлов Микола Євгенович – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник відділу теорії та історії політичної науки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, головний редактор журналу «Діалог. Історія, політика, економіка»

7. Калінічева Галина Іванівна – кандидат історичних наук, доцент, заступник директора з наукової роботи Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України», Відмінник освіти України

8. Метельова Тетяна Олександрівна – кандидат філософських наук, доцент, старший науковий співробітник Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України»

9. Солошенко Вікторія Віталіївна – кандидат історичних наук, доцент, старший науковий співробітник Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України»

10.Чорногор Ярослав Олексійович – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Державної установи «Інститут всесвітньої історії НАН України»
РЕФЕРАТ

Київ - 2013

Реферат

циклу наукових праць

«Україна в Європі: контекст міжнародних відносин»
колективу авторів у складі: доктора історичних наук, професора Кудряченка А.І., члена-кореспондента НАН України, доктора філософських наук, професора Михальченка М.І., доктора філософських наук, професора Рудича Ф.М., кандидата економічних наук, доцента Богдановича І.І., кандидата історичних наук, доцента Бульвінського А.Г., кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника Горєлова М.Є., кандидата історичних наук, доцента Калінічевої Г.І., кандидата філософських наук, доцента Метельової Т.О., кандидата історичних наук, доцента Солошенко В.В., кандидата історичних наук Чорногора Я.О., що висунутий на здобуття Державної премії в галузі науки і техніки 2013 року.

 

Актуальність дослідження зумовлена тим, що за понад 20 років неза­лежного існування української держави її підходи до формування зовнішньої політики, визначення методології утвердження її в Європі і світі складалися здебільшого стихійно, із використанням успадкованих з радянського минулого стереотипів без концептуального врахування тих змін, яких зазнали євро­пейські соціокультурні та політичні обшири під впливом глобалізації та євроінтеграційних процесів. Відповідно, на шляху зміцнення позицій України в Європі, посилення її ролі в сучасних загальноєвропейських і геополітичних процесах та оптимізації її відносин з близькими сусідами до сьогодні не задіяно значний потенціал. Виявленню цього потенціалу та можливостей його акту­алізації й підсилення присвячено цикл наукових праць «Україна в Європі: контекст міжнародних відносин», що має концептуальну, тематичну та змістовну єдність.



Цикл наукових праць є своєчасною відповіддю на потреби вітчизняної науки та практики реалізації європейського стратегічного вибору України і складає цілісний науковий доробок загальним обсягом понад 120 авторських аркушів. Три колективних монографії являють собою результат фунда­ментальних досліджень та узагальнюючий виклад науково-теоретичних і науково-рекомендаційних напрацювань Державної установи «Інститут все­світньої історії НАН України» та науковців Інституту європейських досліджень (на базі якого створена і діє ця академічна установа) і Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України.

Наукова значимість циклу праць полягає у дослідженні актуальних проблем утвердження України в колі сучасних держав європейського континенту на рубежі ХХ–ХХІ століть, результатом чого стала розробка новаторських теоре­тичних, науково-методологічних та практичних підходів до розв’язання завдань зміцнення позицій України у загальноєвропейських процесах, утвердження її повноправним учасником міжнародних відносин на континенті. У реферованих монографіях використано оригінальний авторський підхід до вивчення сучас­них міжнародних процесів і участі в них нашої держави, який спирається на поєднання конструктивістської та інституціональної парадигм, а також включає теоретичні елементи світ-системної теорії та культурно-цивілізаційні пара­метри. Обрані науково-теоретичні засади дозволили розв’язати завдання теоретичного, методологічного та прикладного характеру.

Здійснений на широкому історичному матеріалі ретроспективний і про­гностичний аналіз умов існування й визнання України як європейської дер­жави, дослідження політико-правових, економічних, світоглядних і духовно-культурних засад нинішніх відносин України з далекими і близькими сусідами по спільному європейському дому, їх становлення, трансформацій і сучасного стану, формують панорамне бачення нинішнього місця нашої держави у міжнародних відносинах, уможливлюють раціоналізацію концептуальних засад входження України до європейського простору та їх ефективну практичну реалізацію.

Спираючись на міждисциплінарний і системний підходи, автори вперше комплексно дослідили культурно-цивілізаційні параметри європейського вибору України та його обґрунтованість. На широкому історичному матеріалі із залученням архівних джерел, історіографічної бази, наукової спадщини українських мислителів минулого, результатів сучасних соціологічних до­сліджень соціокультурних особливостей українського соціуму вперше дове­дено, що європейська орієнтація та зовнішньополітична стратегія країни органічно базується на виразному європейському векторі цивілізаційних та духовно-культурних процесів на українських землях та має спадкоємність від часів Стародавньої Русі до сьогодення. Проаналізовано політико-правовий дискурс ґенези міждержавних відносин в Європі, історичні епохи та наріжні етапи міжнародних відносин України з європейськими країнами упродовж тисячолітньої історії, виявлено роль України в системі міжнародного співробітництва на континенті та її історичні трансформації.

У контексті аналізу феномену розвитку об’єднаної Європи, його передумов, реалій і перспектив конкретизовано визначальні чинники та складові регіо­нальних інтересів та геостратегічних пріоритетів незалежної України у довгостроковій перспективі, вивчено і висвітлено провідні напрями розвитку держави та громадянського суспільства в Україні з погляду потреб і відповідності їх національним інтересам України та формуванню спільного європейського простору.

Наукова значимість циклу праць полягає також у виявленні та розкритті культурно-історичного сенсу зовнішньої і міжнародної політики, що постають концентрованим вираженням всесвітньо-історичного процесу, в якому цивілі­заційна відмінність і своєрідність України може і повинна сприяти її більш оптимальному утвердженню в сучасному міжнародному співтоваристві. Показано, що зміцнення позицій України в Європі, у сучасних міжнародних відносинах держав і народів найбільш плідно реалізовуватиметься через задіяння у цьому процесі всіх історично-ціннісних надбань нашого народу, зміцнення складових його європейської ідентичності та культурно-цивіліза­ційного потенціалу країни. У монографіях проаналізовано перспективи, умови та можливі наслідки входження України до спільного політичного і правового простору Європи з огляду на засади демократичного розвитку, економічних потреб і доцільності, реалізації державного курсу на європейську інтеграцію. Показано, що імплементація та розвиток на вітчизняному ґрунті демократичних норм і цінностей, притаманних об’єднаній Європі, не суперечить збереженню націо­нальної самобутності України і створює додаткові та актуалізує імпліцитні можливості для реалізації цієї мети.

На конкретному історичному і політологічному матеріалі доведено, зокрема, що з часів Стародавньої Русі і до утворення Української козацької держави в середині XVII ст. Україна була інтегральною частиною європейської цивілізації, її східним прикордонням, пов’язаним з нею політично, культурно, духовно, економічно та способом життя й стереотипами світосприйняття. Цьому сприяли належність частини наших земель до Речі Посполитої, розвиток та вільне поширення ренесансу, бароко, інших культурних явищ і течій, освіта за європейськими зразками та стандартами, поширення спільних з євро­пейськими реформаційних, гуманістичних, політико-правових тощо ідей, тісні й інтенсивні торгові зв'язки українських земель з європейськими країнами.

З’ясовано, що суспільно-політичне та культурне життя в Україні після укладення у 1654 р. військового союзу з Московською державою, особливо з початку XVIII ст., характеризувалося двома паралельними, однак різноспря­мованими процесами. З одного боку, Україна продовжувала розвиватись як частина європейського світу, з іншого, Російська держава вживала системних заходів для цивілізаційної переорієнтації українського суспільства та інтеграції його до російського цивілізаційного світу. Це концептуальне положення в роботі підтверджене конкретним і широким фактичним матеріалом.

У дослідженні вперше здійснено концептуальне узагальнення ролі Війська Запорозького у світовій історії та міжнародних відносинах європейського та євразійського регіонів, розкрито зовнішньополітичний досвід і традиції участі українського народу в міжнародних відносинах у період з оформлення національної державності в середині XVII ст. Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що в надскладних геополітичних умовах Військо Запорозьке, яке репрезентувало Україну зовнішньому світу, змогло суттєво, а інколи й вирішально впливати на перебіг боротьби трьох цивілізаційних світів за панування у регіоні Східної Європи. Саме так було під час морської війни козацтва проти Османської імперії у 1610–1630-х рр., Хотинської війни 1621 р., подій російської Смути у 1604–1618 р. та Національної революції українського народу 1648–1676 рр. Доведено, що в часи Пізнього Середньовіччя і раннього Нового часу козацька Україна відіграла вирішальну роль у зупиненні територіальної експансії московського та мусульманського цивілізаційних світів у Східній Європі.

Автори дослідили чинники збереження української цивілізаційної складової в Російській імперії та у Габсбурзькій монархії у продовж ХІХ – початку ХХ ст., виявили та проаналізували відмінності цивілізаційного розвитку частин української нації, спричинені значними розбіжностями між суспільно-політичним устроєм цих монархій. Показано, що в Російській державі офіційний асиміляційний процес був малоефективним, а репресивний характер відомих імперських заборон та указів мав зворотній результат і спонукав до відродження національної свідомості широких мас українців. Водночас перебування упродовж понад ста п’ятдесяти років українських земель у складі Габсбурзької імперії мало двоякі наслідки. З одного боку, українці після встановлення конституційного устрою з 1848 р. вперше отримали, хоч і обмежену, можливість долучитися до політичних процесів у якості суб’єкта, що сприяло формуванню сучасної політичної нації, набуттю відповідного досвіду участі її у державних справах. Це контрастувало з практикою, що побутувала в Росії. З іншого боку, українська меншина, подібно до словаків, євреїв й інших продовжувала й надалі відставати від провідних національних спільнот.

У реферованому циклі наукових праць з висоти сучасних знань досліджено широке коло проблем, що постали перед Україною у період міжнародних потрясінь ХХ століття. Зокрема, міжнародний контекст українського питання напередодні та в роки Першої світової війни та його практичні наслідки для України та інших держав європейського регіону, особливості виходу на міжнародну арену УНР, пошук впливових партнерів за часів її існування та розширення дипломатичних відносин за Гетьмана П. Скоропадського, діяль­ність дипломатії ЗУНР, уряду Радянської України, місце Карпатської України у геополітичній грі держав континенту та обмеженість міжнародної право­суб’єктності УРСР у період після Другої світової війни. У кожному із цих розділів автори з’ясовують детермінанти та спонуки зміцнення національної свідомості, успіхи та невдачі відстоювання національних інтересів українського народу. Виявлено дипломатичні колізії та прорахунки дипломатії України на європейському та Російському напрямах та узагальнено цей досвід в контексті його експлікації на сучасному етапі.

У циклі наукових праць здійснено дослідження еволюції ідеї об’єднаної Європи, аналіз історичних етапів та їх особливостей, специфіки інтеграційних процесів на сучасному етапі. Нині об’єднана Європа сприймається як єдине ціле зі спільними інтересами, цілями та цінностями, а представником цієї єдності здебільшого постає Євросоюз, який сприяє посиленню європейської ідентичності, формує відносини між європейськими державами на демо­кратичних засадах. Однак з’ясовано, що таке поширене уявлення неадекватно відображає характер процесів, що мають місце на європейських обширах, і навіть сьогодні ЄС не становить окремого єдиного політичного організму, а її складники характеризує наявність власних зовнішньополітичних інтересів, з урахуванням яких можуть більш прагматично та ефективно формуватися зовнішньополітичні стратегії й практики України.

Новизна циклу праць полягає також у здійсненні аналізу перспектив нашої держави в реалізації євроінтеграційного курсу та у двосторонніх відносинах з провідними країнами континенту – ФРН, Францією, Великою Британією, Польщею, Угорщиною під кутом зору геостратегічних інтересів України в Європі. Двосторонні відносини із Німеччиною авторами розглянуті крізь призму геополітичних зрушень на континенті та в контексті розвитку демократичних процесів та інтеграції нашої країни до ЄС. З погляду подальшого розвитку двосторонніх відносин та піднесення їх рівня, з’ясовано можливості їх інституалізації, дослідженні історичні етапи та форми посиленої співпраці України з Євросоюзом та ФРН, яка виступає «локомотивом європейської інтеграції», що лягає у площину реалізації нашою державою євростратегічного курсу.

Авторами досліджено політичну практику, особливості функціонування інституцій ЄС, висвітлено роль європейського права як продукту й інструменту інтеграції, вагомість мобілізації суспільної підтримки, форми впливу грома­дянського суспільства на суспільні процеси та способи його взаємодії з владою, а також проаналізовано та концептуалізовано особливості демократичних інститутів і процедур та використання механізмів підтримки громадянського суспільства, які працюють у Європейському Союзі. На основі цього скоре­говано стратегічні положення щодо входження України до європейського простору шляхом адаптації вітчизняних норм до європейських практик та виявлено можливості й визначено напрями зміцнення аналогічних вітчизняних інституцій. Так, зокрема, встановлено, що громадянське суспільство і правова держава не можуть розглядатися як окремі чинники сучасного державо­творення, вони зумовлюють одне одного, однак у певних обставинах розвиток громадянського суспільства може здійснюватися всупереч низькому рівню розвитку правової держави й слугувати чинником її зміцнення.

У реферованому циклі із залученням широкого вітчизняного й європей­ського соціологічного матеріалу вивчено складові й причини зростання при­тягальності об’єднання держав і народів Євросоюзу та встановлено, що провідну роль серед них відіграють неухильне дотримання прав людини, функціонування демократичних норм і цінностей у повсякденній практиці, перехід країн ЄС одними з перших до постіндустріального та інформаційного розвитку суспільств, реалізація нових підходів в екологічній політиці, ціле­спрямована підтримка країн молодої демократії.

На конкретному історичному матеріалі авторами розкрито засади та встановлено рівень політичної й економічної підтримки демократичних перетворень в Україні з боку ФРН, що відповідає національним інтересам обох держав та слугує значному розширенню географічних меж демократії у постбіполярний період. З’ясовані якісні складові взаємовідносин України з ФРН, встановлено, що український вектор у східній політиці Німеччини являє собою окремий напрям, що було підтверджено на початковому етапі спів­робітництва не лише офіційними заявами, а й підписанням низки двосторонніх політико-правових документів. Доведено, що вже з середини 1990-х рр. об’єднана Німеччина не розглядає Україну через «призму московських окулярів», а обстоює окремим напрямом відносини з офіційним Києвом у своїй східноєвропейській політиці. Дієвою підтримкою євроінтеграційних прагнень України з боку офіційних кіл об’єднаної Німеччини стала запроваджена якісно нова форма двосторонніх відносин наших держав – політичні консультації на найвищому рівні, започатковані в травні 1998 р. Становлення та розвиток цієї форми співпраці засвідчили зростаючу взаємну довіру та практичну готовність до поглиблення співробітництва в різних сферах та ширших межах. Такий механізм відносин Німеччина має лише з Францією, Великою Британією, а також з Польщею і дещо пізніше – з Росією. Використовуючи цей рівень відносин, наші держави зміцнили і розширили інституційні форми співро­бітництва і поширили його у форматі Україна – ЄС. У їх числі стали регулярні політичні взаємовідносини на рівні міністрів закордонних справ, директорів їх відповідних департаментів, «Трійки ЄС – Україна», формування Ради зі співробітництва ЄС – Україна, Комітет парламентського співробітництва, прийняття у 1999 р. «Спільної стратегії ЄС щодо України», у 2003 р. – концепції «Ширша Європа», започаткування з 2008 р. «Політики східного партнерства» тощо.

Однак ускладнення внутрішньополітичного характеру, а також відчутні зовнішньополітичні чинники негативно впливали на просування України до чисельно зростаючої об’єднаної Європи, що відбивалося й на можливостях реалізації заходів підтримки з боку Німеччини. Непорозуміння з керівництвом ФРН за попередньої владної команди України відбилися на двосторонніх українсько-німецьких відносинах. Розкрито можливості й окреслено форми реалізації нових підходів та ініціатив сучасної влади України на цьому напрямі з урахуванням довгострокових національних інтересів двох держав, які спроможні інтенсифікувати відносини й відновити високий рівень партнерства. Поглиблення демократичних перетворень в Україні сприятиме зростанню підтримки ФРН щодо входження нашої держави до європейського простору. Потребують подолання недоліки та упущення попередніх років – завищенні очікування владних інститутів, перманентні політичні кризи в Україні, слід також посилити кадровий потенціал вітчизняної дипломатії на німецькому напрямі та розробити чітку стратегію Києва щодо нарощування українсько-німецького співробітництва в усіх сферах міждержавних відносин.

У роботі доведено, що поглиблення науково-технічного співробітництва між Україною та ЄС, зокрема, шляхом розширення партнерства України в РП-7 та покращення інвестиційного клімату спроможне додати динаміки двосто­роннім відносинам у форматі з країнами-членами ЄС та на рівні ЄС в цілому.

Шляхом компаративного аналізу демократичних здобутків України та трансформаційних перетворень у країнах ЦСЄ виявлено можливості набуття Україною ролі регіонального лідера. Вивчено досягнення та втрати України у взаємовідносинах з цими та іншими державами об’єднаної Європи, на підставі чого зроблено висновки та запропоновано концепцію зміцнення позицій України на континенті. Визначено напрями й способи корегування відносин з державами ЄС шляхом реалізації диференційованого, селективного підходу та зміцнення його культурно-цивілізаційних засад при здійсненні пріоритетного розвитку секторальної взаємодії. У циклі наукових праць з’ясовано контро­версійність питання європейської інтеграції та ідентичності, розв’язання проблеми енергетичної та міжнародної безпеки, глобального та інноваційного розвитку.

Окремо аналізуються двосторонні відносини України з Балтійськими державами, що завжди позначались дружнім, конструктивним і взаємовигідним характером співробітництва. Доведено, що країни Балтії, будучи членами НАТО і Європейського Союзу, є прихильниками України на шляху євро­пейської інтеграції. Тісні відносини між ними й Україною визначаються історичними факторами та участю в проектах диверсифікації джерел і шляхів постачання енергоресурсів з Каспію і Центральної Азії до Європи, а також намірами створити разом з іншими країнами східноєвропейський пояс енер­гетичної безпеки.

Автори також ґрунтовно аналізують відносини з сусідніми країнами СНД та країнами Митного союзу й доводять, що стратегічно важливим для України постає завдання формування сучасної парадигми відносин з Росією, як найбільшою державою-сусідом, яка не повинна містити в собі альтернативу євроінтеграційному курсу, проте має лягати у міжнародний і загально­європейський контекст. Виходячи з цього, авторами запропонована нова модель відносин з Росією, орієнтована на європейські пріоритети та відхід від практики патерналізму, нейтралізацію відкритого опору Росії європейській стратегії України, диверсифікацію постачання енергоресурсів, протидію інформаційній, еміграційній та гуманітарній політиці РФ, спрямованій на включення нашої країни у власний культурний простір, заходи зміцнення української національної ідентичності та європейських цивілізаційних ознак у політичній, економічній та духовній сферах.

Наукова новизна циклу праць полягає також у тому, що на засадах міждисциплінарного культурно-цивілізаційного аналізу вперше доведено спів­мірність духовно-культурних та цивілізаційних ознак європейської та укра­їнської спільнот, розкрито особливості національної самоідентифікації україн­ства в наш час та можливості розвитку українського соціуму як унікального за своїми культурно-світоглядними ознаками та національними знаково-симво­лічними кодами, однак належного до європейського простору за ціннісними вимірами.

На широкому культурно-історичному матеріалі, вперше в науковій літе­ратурі розглянутому крізь призму співвідношення «особа – спільнота» й ставлення до іншого, піддано компаративному аналізу ціннісні засади європейського та українського суспільного буття, їх трансформації у контексті нових світоглядних вимірів постіндустріального світу. Виявлено інваріантні ціннісні, символічні й семіотичні коди, притаманні європейській спільноті й українству, та доведено, що аксіологічний фундамент світоглядних змістів був і є для них спільним упродовж усього історичного часу. Здійснений аналіз дозволив авторам дійти висновку про відповідність національних світоглядних орієнтацій українства сучасним світоглядним інтенціям Європи та пошуковим напрямам її розвитку. Перед Україною, як новою незалежною державою імперативно стало питання самовизначення в його різноплановості. І це не лише політичне, економічне і нормативно-інституціональне самовизначення, а й цивілізаційне та історичне. Самостійність у культурно-історичному сенсі постає різновидом самоусвідомлення і формує ідентичність нації та держави, що вирішально впливає на процес формування національних інтересів.

У циклі наукових праць «Україна в Європі: контекст міжнародних від­носин» досліджено ґенезу наукового застосування понять «цивілізація» і «культура», проаналізовано їхній зміст і його еволюцію та вперше з позицій системного аналізу концептуалізовано істотні відмінності охоплюваних ними феноменів. Розгляд взаємовпливів цивілізаційного та культурного чинників в епоху глобалізації в контексті європейського поступу та входження України в європейський простір показав, що існування уніфікаційних тенденцій у розвитку сучасних суспільств не є наслідком глобалізаційних процесів, а являє собою результат дії загальних закономірностей цивілізаційного розвитку людства. Дослідження змін комунікативної архітектоніки дозволило зробити висновок, що існуюче посилення впливу культурного складника сприяє поши­ренню зворотньоспрямованих процесів, що протистоять загрозі деідентифікації особистості та деетнізації спільнот, потенціал чого плідно використано у функціонуванні Євросоюзу. Розкрито можливості використання виявлених закономірностей в Україні.

Використовуючи матеріали соціологічних досліджень за останні 20 років
(з моменту отримання Україною незалежності) авторами проаналізовано ціннісні орієнтації українства та досліджено особливості й динаміку змін національної самоідентифікації українських громадян у часовому та терито­ріальному зрізах. Шляхом зіставлення сучасних процесів формування україн­ської національної та європейської наднаціональної (в рамках ЄС) ідентич­ностей показано, що закономірності й конститутивні чинники обох процесів аналогічні. Проте під впливом глобалізації вони зазнають істотних змін, що відрізняє їх від процесів формування національної ідентичності доби Модерну. Показано можливості цілеспрямованого використання цих відмінностей у реалізації державної культурної політики та їх екстраполяцій на зовнішньо­політичному напрямі.

Аналіз впливу глобалізаційних процесів на сферу національно-культурного буття, здійснений крізь призму їх впливу на європейські країни, дозволив зробити висновок, що комунікативне становлення єдності людства ґрунтується на зростанні самодостатності, а відтак, і цінності людини та значного розширення можливостей самоідентифікації особистості й її національно-культурного самовизначення, а поглиблення глобалізаційних процесів має наслідком для всіх втягнених в орбіту глобалізації суспільств не лише формування уніфікованого культурного шару (мас-культури), а й протилежно спрямований результат – посилення сегментизації культурної панорами глобалізованого світу. При цьому центр ваги культурного життя зміщується з національного до локального рівнів, що потребує відповідної спрямованості національної етнокультурної політики та її зовнішньополітичного вектора.

Виявлено, що ідентифікаційні відмінності українців корелюють з глоба­лістськими вимірами проблеми і потребують пошуку засад співіснування представників протилежних ціннісно орієнтованих світоглядів, однак пропо­новані сьогодні варіанти розв’язання проблеми є варіаціями ліберальних моделей і можуть бути непридатними для досягнення національної консолідації в Україні. Запропоновано альтернативні постмультикультуральні моделі розв’язання проблеми формування культурного діалогу в країні та консолідації української нації.

У цілому в рамках дослідження розроблено оригінальну концепцію вза­ємодії культурного й цивілізаційного чинників суспільного буття, спираючись на яку проаналізовано тенденції змін структури соціального простору й часу. Автори циклу наукових праць обстоюють логічну послідовність: «історично-культурна належність – ідентичність – національний інтерес», що дає змогу сформувати концепт української національної ідентичності та провести логіч­ний алгоритм її формування в історичному процесі, сучасній Європі та світовій спільноті.

З проведеного огляду циклу праць та їх здобутків видно, що він має велике наукове і практичне значення. По-перше, він може бути основою корегування складових стратегії зовнішньої політики України, зокрема на європейському напрямі. Основи викладені в розділах трьох монографій, що стосуються дво та багатосторонніх відносин нашої держави.

По-друге, зміцненню позицій України в Європі, у сучасних міжнародних відносинах держав і народів має прислужитися задіяння у цьому процесі всіх історично-ціннісних надбань нашого народу, зміцнення складових його євро­пейської ідентичності та культурно-цивілізаційного потенціалу країни.

По-третє, Україна має реалізовувати селективні засади нарощування взаємовигідних відносин на рівні міждержавних зносин та секторальний підхід до піднесення рівня взаємовідносин з існуючими інтеграційними об’єднаннями. Стверджуючи глибокий культурно-історичний сенс зовнішньої і міжнародної політики, слід більш повно використовувати цивілізаційну відмінність і своєрідність України, її рубіжність для її оптимального утвердження як на Заході, так і на Сході та загалом у сучасному міжнародному співтоваристві.

Викладене дає підстави зробити висновок, що цикл праць є фунда­ментальним науковим дослідженням, яке являє собою вагомий внесок у розвиток гуманітарних наук та стверджує високий авторитет вітчизняної науки, позитивно впливає на суспільно-економічний прогрес й уможливлює підви­щення ефективності реалізації Україною зовнішньої політики у відносинах з ближнім і дальнім зарубіжжям за рахунок включення до неї невикористаних раніше внутрішніх культурно-цивілізаційних складників як потенціалу зов­нішніх зносин.




Каталог: sites -> default -> files
files -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
files -> Мета навчального курсу
files -> Мета та завдання навчальної дисципліни
files -> Пояснювальна записка Курс «Зоопсихологія, порівняльна психологія»
files -> Онуфрієва Л. А. ( Кам’янець-Подільський )
files -> Робоча програма з дисципліни «Юридична психологія»
files -> Навчальний посібник за науковою редакцією Т. М. Титаренко к иїв 2011 у дк 316. 614: 159. 944](072) ббк 88. 5Я7 п 84
files -> Методичні рекомендації для організації самостійної роботи з теми «Особистісно орієнтований урок: конструювання та діагностика»
files -> Информация Комитета по охране прав детей мон рк к Глобальному обзору деятельности по предотвращению насилия в отношении детей
files -> Потенциал провинциального университета в подготовке педагогических кадров высшей научной квалификации

Скачати 190.42 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка