Національна академія керівних кадрів культури І мистецтв інститут післядипломної освіти кафедра суспільних наук



Сторінка3/3
Дата конвертації17.04.2016
Розмір0.71 Mb.
1   2   3
Тема 2. Система державного управління

у сфері Цивільного захисту. Правова основа та юридичний статус системи Цивільного захисту країни
Кожен громадянин відповідно до Конституції України має право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха, застосування зброї та на вимогу гарантованого забезпечення реалізації цього права від органів виконавчої влади, керівників підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності та підпорядкування.

Цивільний захистце функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час і в особливий період.

Метою державної політики у сфері цивільного захисту є зниження ризику і пом’якшення наслідків надзвичайних ситуацій, підви-щення гарантованого рівня безпеки особистості, суспільства та навко-лишнього середовища в межах показників прийнятного ризику.

Правовою основою цивільного захисту є Конституція України. Зокрема ст. 3 Конституції України декларує: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

До правової основи відноситься Кодекс Цивільного захисту населення України, що вступив у дію з 1 липня 2013 р., інші закони України, а також акти Президента України та Кабінету Міністрів України.

Цивільний захист забезпечується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про основи національної безпеки України», суб’єктами, уповноваженими захищати населення, території, навколишнє природне середовище і майно, згідно з вимогами цього Кодексу – у мирний час, а також в особливий період – у межах реалізації заходів держави щодо оборони України.

В особливий період єдина державна система цивільного захисту функціонує відповідно до зазначеного Кодексу та з урахуванням особливостей законів України «Про правовий режим воєнного стану», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також інших нормативно-правових актів.

Кодекс Цивільного захисту населення України розкриває суть нової державної політики у сфері національної безпеки. Нова ідеологія протидії катастрофам і надзвичайним ситуаціям передбачає об’єднання всіх компонентів захисту населення і територій. Відповідно до Кодексу Цивільний захист здійснюється за такими принципами:

1) гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров’я і власності;

2) комплексного підходу до вирішення завдань цивільного захисту;

3) пріоритетності завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров’я громадян;

4) максимально можливого, економічно обґрунтованого зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій;

5) централізації управління, єдиноначальності, підпорядкованості, статутної дисципліни Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, аварійно-рятувальних служб;

6) гласності, прозорості, вільного отримання та поширення пу-блічної інформації про стан цивільного захисту, крім обмежень, встановлених законом;

7) добровільності – у разі залучення громадян до здійснення заходів цивільного захисту, пов’язаних з ризиком для їхнього життя і здоров’я;

8) відповідальності посадових осіб органів державної влади й органів місцевого самоврядування за дотримання вимог законодавства з питань цивільного захисту;

9) виправданого ризику та відповідальності керівників сил цивіль-ного захисту і забезпечення безпеки під час проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.

Забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту здійснюється Єдиною державною системою цивільного захисту, яка складається з функціональних і територіальних підсистем і їх ланок. Ця система створюється з метою забезпечення реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення і територій, матеріальних і культурних цінностей, довкілля від негатив-них наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та особливий період.

Основні завдання Єдиної державної системи цивільного захисту:


  • прогнозування й оцінка соціально-економічних наслідків НС;

  • розробка та здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню НС;

  • створення, збереження і раціональне використання матеріаль-них ресурсів, необхідних для запобігання НС;

  • оповіщення населення про загрозу та виникнення НС, своєчасне інформування про обстановку та вжиті заходи;

  • організація захисту населення і територій у разі виникнення НС;

  • проведення рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації наслідків НС та організація життєзабезпечення постраждалого населення;

  • здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту;

  • надання оперативної допомоги населенню в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;

  • навчання населення способам захисту в разі виникнення НС і побутових нестандартних ситуацій;

  • міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту.

Єдина система цивільного захисту складається із постійно діючих підсистем: територіальних і функціональних. Територіальні під-системи створюються в адміністративних одиницях, на території міст і областей. Функціональні підсистеми створюються в міністерствах і відомствах.

Кожна підсистема має чотири рівні: загальнодержавний, регіональ-ний, місцевий і об’єктовий. До складу підсистеми входять: органи управління; сили та засоби; резерви матеріальних і фінансових ресурсів; системи зв’язку, оповіщення та інформаційного забезпечення.

Єдина державна система залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації, що прогнозується або виникла, функціонує в режимах:



  • повсякденного функціонування; підвищеної готовності; надзвичайної ситуації;

  • надзвичайного стану.

Загальне керівництво ЄС ЦЗ здійснює Кабінет міністрів України. Начальником ЦЗ України є Прем’єр-міністр України.

Безпосереднє керівництво діяльністю ЄС ЦЗ покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань ЦЗ – Державну службу надзвичайних ситуацій (ДСНС). Керів-ник цього органу є заступник начальника ЦЗ України. Керівництво територіальними підсистемами ЄС ЦЗ здійснюють органи виконавчої влади в областях і містах.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного захисту – ДСНС: забезпечує реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту; контролює організацію здійснення заходів щодо захисту населення і територій від НС усіма органами виконавчої влади, підприємствами й установами незалежно від форми власності; перевіряє наявність і готовність до використання засобів індивідуального та колективного захисту, майна ЦЗ, їх утримання та облік; забезпечує нагляд за дотриманням вимог стандартів, нормативів і правил у сфері цивільного захисту; з’ясовує причини виникнення НС, невиконання заходів із запобігання цим ситуаціям; здійснює нормативне регулювання у сфері цивільного захисту, у тому числі з питань техногенної та пожежної безпеки; здійснює інші заходи, передбачені законом.

ДСНС здійснює свої повноваження через територіальні органи відповідно до адміністративно-територіального поділу, районів включно.



Органи управління за функціональним призначенням поділяються на: координуючі, постійні й органи повсякденного управління.

Координуючими органами, що забезпечують координацію діяльності виконавчої влади у сфері цивільного захисту, є:

а) на загальнодержавному рівні – Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет міністрів України, що створює Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (ТЕБ і НС);

б) на регіональному рівні – комісії з ТЕБ і НС, держадміністрацій областей;

в) на місцевому рівні – комісії з ТЕБ і НС районних державних адміністрацій;

г) на об’єктовому рівні – комісії з НС об’єкта.

Державні, регіональні, місцеві й об’єктові комісії забезпечують безпосереднє керівництво реагуванням на надзвичайну ситуацію на відповідному рівні.



Постійними органами управління є ДСНС, територіальні органи ДСНС, органи виконавчої влади на відповідному рівні та уповноважені підрозділи цих органів (управління, відділи) з питань надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення, а на об’єктовому рівні – підрозділ (відділ, сектор) або спеціально призначені особи з питань надзвичайних ситуацій.

Органами повсякденного управління є: центри управління в НС, оперативно-чергові служби уповноважених органів з питань НС і захисту населення усіх рівнів; диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, організацій, установ.

До сил цивільного захисту належать: оперативно-рятувальна служба цивільного захисту; аварійно-рятувальні служби; формування цивільного захисту; спеціалізовані служби цивільного захисту; пожежно-рятувальні підрозділи (частини); добровільні формування цивільного захисту.

Основними завданнями сил цивільного захисту є:

1) проведення робіт і вжиття заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, захисту населення і територій від них;

2) проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт;

3) гасіння пожеж;

4) ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій в умовах екстремальних температур, задимленості, загазованості, загрози вибухів, обвалів, зсувів, затоплень, радіоактивного, хімічного забруднення та біологічного зараження, інших небезпечних проявів;

5) проведення піротехнічних робіт, пов’язаних із знешкодженням вибухонебезпечних предметів, що залишилися на території України після воєн, сучасних боєприпасів і підривних засобів (крім вибухових пристроїв, що використовуються в терористичних цілях), крім територій, які надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, військових навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань;

6) проведення вибухових робіт для запобігання виникненню надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків;

7) проведення робіт щодо життєзабезпечення постраждалих;

8) надання екстреної медичної допомоги постраждалим у районі надзвичайної ситуації і транспортування їх до закладів охорони здоров’я;

9) здійснення перевезень матеріально-технічних засобів, призна-чених для проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій і надання гуманітар-ної допомоги постраждалим внаслідок таких ситуацій;

10) надання допомоги іноземним державам щодо проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

11) проведення аварійно-рятувального обслуговування суб’єктів господарювання та окремих територій, на яких існує небезпека виникнення надзвичайних ситуацій.


Тема 3. Надзвичайні ситуації природного, техногенного

і суспільно-політичного характеру
Надзвичайна ситуація – порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, ката-строфою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела або може призвести до загибелі людей і значних матеріальних втрат.

Під час НС потенційні небезпеки проявляються в більшій кількості та з більшою ймовірністю, що призводить до масштабних негативних наслідків.



Умови виникнення НС:

  1. Наявність джерела небезпеки (вибухових, отруйних, радіоактивних речовин та ін.).

  2. Дії чинників, що уражають у разі прояву небезпек (викид газу, вибух, займання).

  3. Знаходження в зоні дії уражаючих факторів людей, сільськогосподарських тварин.

Відповідно до Кодексу цивільного захисту України надзвичайні ситуації класифікуються за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат і матеріальних збитків.

Надзвичайні ситуації класифікують за різними ознаками. Відповідно до причин походження подій, що можуть зумовити виникнення НС на території України, розрізняються:



Надзвичайні ситуації техногенного характеру транспортні аварії (катастрофи), пожежі, аварії з викидом небезпечних речовин, руйнуванням споруд і будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.

Надзвичайні ситуації природного характеру небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів і біосфери тощо.

Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру, пов’язані з протиправними діями терористичного й антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об’єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв’язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або, морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо.

Надзвичайні ситуації воєнного характеру, пов’язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафто-продуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо.

Відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, за класифікаційними ознаками визначаються чотири рівні надзвичайних ситуацій: загальнодержавний, регіональний, місцевий та об’єктовий.

До загальнодержавного рівня відносяться надзвичайні ситуації, які розвиваються на території двох і більше областей або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні та технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області.

До регіонального рівня відноситься надзвичайна ситуація, яка розгортається на території двох і більше адміністративних районів (міст обласного значення) областей або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району.

До місцевого рівня відноситься надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно небезпечного об’єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні та технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно-небезпечного об’єкта, але не менш одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать усі надзвичайні ситуації, які виникають на об’єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно-небезпечних об’єктів.

До об’єктового рівня відноситься надзвичайна ситуація, яка розгортається на території об’єкта або на самому об’єкті, і наслідки якої не виходять за межі об’єкта або його санітарно-захисної смуги.

Основними причинами виникнення надзвичайних ситуацій є аварії та катастрофи, стихійні лиха (природні катаклізми), епідемії, епізоотії, епіфітотії (значні розповсюдження інфекційних захворювань або уражень відповідно серед людей, сільськогосподарських тварин і рослин), збройні конфлікти та інші фактори соціального і політичного характеру.
Тема 4. Надзвичайні ситуації воєнного характеру
Сучасна ракетно-ядерна зброя володіє величезною руйнівною силою і здатна викликати великі людські жертви та заподіяти величезний матеріальний збиток. У військових планах ядерних держав перш за все передбачається руйнування адміністративних центрів управління, великих промислових центрів і регіонів, вузлів комунікацій та інших економічно важливих об’єктів у тому числі й військового призначення.

До складу засобів масового ураження входять такі компоненти як ядерні (термоядерні) боєприпаси та засоби їх доставки, хімічна зброя на базі застосування бойових отруйних речовин, бактеріологічна зброя (біологічна), дія якої заснована на використанні хвороботворних властивостей мікроорганізмів і токсинів продуктів їх життєдіяльності, звичайні та специфічні боєприпаси.



Ядерні боєприпаси характеризуються високою потужністю. Їх дія заснована на використанні внутрішньоядерної енергії, що виділяє при ядерних реакціях поділу. Це ядерна енергія ділення ядер урану – 235, плутону – 239, урану – 233.

Термоядерні боєприпаси. Засновані на використанні ядерної реакції синтезу ядер легких хімічних елементів дейтерію та тритію. До вражаючих факторів ядерної зброї належать: ударна хвиля (повітряна ударна хвиля), світлове випромінювання, проникаюча радіація, радіоактивне зараження середовища, електромагнітний імпульс. Це іонізоване повітряне середовище. Характеризується формою імпульсу й амплітудою.

Досвід бойового застосування ядерних боєприпасів у 1945 р. У Японії 6 лютого 1945 р. о 2 годині 45 хвилин за місцевим часом бомбардувальник Б-29 скинув на Хіросіму ядерну бомбу Малюк. У Хіросімі загинуло до 80 тис. чол. Місто повністю було зруйноване і спалене. Через 3 дні стільки ж загинуло в Нагасакі.

До країн які володіють ядерною зброєю належать США, РФ, Великобританія, Франція, Китай, Індія, Пакистан. КНДР вийшла з договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Перші випробування провела 9.01.2006 р. Країни, які добровільно відмовилися від ядерної зброї це Україна, Білорусь, Казахстан, Південно-Африканська республіка.

Хімічна зброя – це зброя масового ураження, дія якої ґрунтується на токсичних властивостях хімічної речовини. Основу хімічної зброї становлять бойові отруйні речовини та засоби їх доставки до цілей. Хімічну зброю заборонено.

Способи захисту населення від хімічної зброї при знаходженні в приміщеннях – герметизація приміщень; використання чистих продуктів, води; постійний моніторинг хімічної обстановки; використання засобів колективного захисту.

Урядом України 17.12.2008 р. прийнята Концепція підвищення рівня хімічної небезпеки. Запроваджені нові терміни: токсичні хімічні речовини; отруйні речовини; надзвичайно небезпечні хімічні речовини; отрутохімікати.

На наших хімічних об’єктах виготовляється понад 70 тис. тонн найменувань хімічної продукції.

Біологічна зброя відноситься до категорії засобів масового зараження. Дія її заснована на використанні хвороботворних властивостей мікроорганізмів – бактерій, вірусів, інфекцій, грибків і їх токсинів.

Біологічна зброя застосовується у вигляді біологічних рецептур – сумішей біологічного агента і спеціальних препаратів, що забезпечують сприятливі умови їх виживання в процесі застосування.

Висока ефективність біологічної зброї обумовлена малою дозою, необхідною для інфікування; можливістю прихованого застосування на великих територіях; труднощами індикації; вибірковістю дії; сильним психологічним впливом великим об’ємом сил і засобів щодо реалізації захисних заходів; складністю ліквідації наслідків.

Способи застосування бактеріологічної зброї поділяються на аерозольний спосіб (зараження приземного шару повітря аерозолями біологічної рецептури), трансмісивний спосіб (розсіювання заражених кровосисних: кліщів, комарів, бліх та ін.), диверсійний спосіб (приховане зараження біологічними засобами замкнутих просторів життєдіяльності населення).

Найбільш типовими та небезпечними біологічними агентами є збудник чуми, натуральної віспи, сибірської виразки, чуми, холери, туляремії, ящуру та ін.

Зона бактеріального зараження – це територія місцевості та повітряного простору, заражена біологічними збудниками захворювань. Біологічну зброю заборонено.

До надзвичайних ситуацій воєнного характеру також відноситься застосування звичайних видів озброєння і військ, які супроводжуються нанесенням ракетно-бомбових ударів, знищенням інфраструктури міст і нанесення збитків промисловим об’єктам.
Тема 5. Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій
Захист населення і території в умовах надзвичайних ситуацій здій-снюється відповідно до Кодексу Цивільного захисту населення України.

В основу планування і проведення захисних заходів покладені такі принципи.



Принцип повсюдності – це означає, що захисні заходи повинні проводитися на всій території країни, в усіх областях, містах, населених пунктах і на всіх об’єктах.

Принцип завчасності – це означає, що захист повинен плануватися і проводитися завчасно, тобто до моменту виникнення надзвичайної ситуації з урахуванням ймовірності її виникнення.

Принцип диференційності – це означає, що захисні заходи повинні проводитися не однаково скрізь, а з урахуванням економічної й оборонної значимості територій та об’єктів.

Принцип комплексності – це означає, що захист населення повинен проводитися комплексно із застосуванням усіх існуючих способів захисту.

Останній принцип припускає наявність декількох способів захисту населення.



Основними способами захисту населення є: використання засобів індивідуального захисту населення; використання засобів колективного захисту населення; проведення евакуаційних заходів захисту населення.

Суть способу використання засобів індивідуального захисту полягає в захисті органів дихання та шкіри людини від впливу радіоактивних речовин, сильнодіючих отруйних речовин, отруйних речовин і бактеріальних засобів. Даний спосіб реалізується шляхом постачання населенню засобів індивідуального захисту і навчання правильному і вмілому користуванню ними.



Використання засобів колективного захисту полягає у своєчасному використанні засобів колективного захисту для укриття населення. Цей спосіб реалізується за рахунок наявності підготовлених до прийому людей сховищ і протирадіаційних укриттів, знанням людей їхнього розташування й умінням знаходитися в них.

Засоби колективного захисту класифікуються:

  1. За призначенням – для захисту людей, для розміщення органів керування (командних пунктів, пунктів керування, вузлів зв’язку), а також медичних установ.

  2. За захисними властивостями – сховища, протирадіаційні укриття, найпростіші укриття (перекриті чи відкриті щілини).

  3. За місцем розташування – вбудовані в будинки, а також ті, що стоять окремо.

  4. За строками будівництва – завчасно збудовані та швидко споруджувані.

  5. За місткістю – малої місткості – 150–600 чоловік, середньої місткості 600–2000 чоловік, великої місткості – більш 2000 чоловік.

Організація та проведення евакуаційних заходів захисту населення полягає в переміщенні людей із зон, у яких в умовах надзвичайних ситуацій створюється загроза здоров’ю і життю людей, у більш безпечні райони. Це переміщення може здійснюватися у вигляді евакуації та розосередження в залежності від категорії населення.

Даний спосіб реалізується за рахунок обґрунтованого визначення зон, у яких створюється загроза для здоров’я та життя людей і безпеч-них районів, а також визначенням категорії людей, що підлягають евакуації і розосередженню.



Евакуація – це організоване виведення чи вивезення робітників і службовців підприємств та організацій, що припиняють роботу в місті або переносять свою діяльність у заміську зону, а також непрацездатного і незайнятого у сфері виробництва населення з зони можливих сильних руйнувань у заміську зону.

Розосередження – це організований вивіз робітників і службовців підприємств, що продовжують роботу в місті в умовах надзвичайної ситуації, із зони можливих сильних руйнувань у заміську зону.

Евакуація здійснюються за виробничо-територіальним принципом. Це означає, що вивезення і виведення в заміську зону робітників, членів їхніх родин, студентів, учнів середніх навчальних закладів організовується через відповідні підприємства, установи, навчальні заклади. Виведення чи вивезення іншого населення здійснюється житлово-експлуатаційними організаціями за місцем проживання.

Евакуація проводиться на державному, регіональному, місцевому або об’єктовому рівні. Залежно від особливостей надзвичайної ситуації встановлюються такі види евакуації: обов’язкова; загальна або часткова; тимчасова або безповоротна.

Рішення про проведення евакуації приймають: на державному рівні – Кабінет Міністрів України; на регіональному рівні – міські державні адміністрації; на місцевому рівні – районні, державні адміністрації, відповідні органи місцевого самоврядування; на об’єктовому рівні – керівники суб’єктів господарювання.

У разі виникнення радіаційних аварій рішення про евакуацію населення, яке може потрапити до зони радіоактивного забруднення, приймається місцевими державними адміністраціями на підставі висновку санітарно-епідеміологічної служби відповідно до прогнозованого дозового навантаження на населення або за інформацією суб’єктів господарювання, які експлуатують ядерні установки, про випадки порушень у їх роботі.

Обов’язкова евакуація населення проводиться в разі виникнення загрози:

1) аварій з викидом радіоактивних і небезпечних хімічних речовин;

2) катастрофічного затоплення місцевості;

3) масових лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геологічних та гідрогеологічних явищ і процесів;

4) збройних конфліктів (з районів можливих бойових дій у безпечні райони, які визначаються Міністерством оборони України на особливий період).

Загальна евакуація проводиться для всіх категорій населення із зон:

1) можливого радіоактивного та хімічного забруднення;

2) катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі при руйнуванні гідротехнічних споруд.

Часткова евакуація проводиться для вивезення категорій населення, які за віком чи станом здоров’я в разі виникнення надзвичайної ситуації не здатні самостійно вжити заходів щодо збереження свого життя або здоров’я, а також осіб, які відповідно до законодавства доглядають (обслуговують) таких осіб. Часткова евакуація може проводитися також для інших категорій населення за рішенням органів і посадових осіб, зазначених у частині четвертій цієї статті.


Проведення евакуації забезпечується шляхом:

1) утворення регіональних, місцевих та об’єктових органів з евакуації;

2) планування евакуації;

3) визначення безпечних районів, придатних для розміщення евакуйованого населення та майна;

4) організації оповіщення керівників суб’єктів господарювання і населення про початок евакуації;

5) організації управління евакуацією;

6) життєзабезпечення евакуйованого населення в місцях їх безпечного розміщення;

7) навчання населення діям під час проведення евакуації.

У разі виникнення загрози життю або здоров’ю громадянам України на території іноземних держав відповідні центральні органи виконавчої влади проводять їх евакуацію.

Евакуація матеріальних і культурних цінностей проводиться в разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій, які можуть заподіяти їм шкоду, за наявності часу на її проведення.

Порядок проведення евакуації визначається Кабінетом Міністрів України. Планування заходів з евакуації здійснюється відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Радіаційний і хімічний захист населення і територій – це комплекс заходів, проведених з метою захисту населення від радіаційного, хімічного та біологічного зараження. Радіаційний і хімічний захист населення і територій включає:

1) виявлення й оцінку радіаційної та хімічної обстановки;

2) організацію та здійснення дозиметричного та хімічного кон-тролю;

3) розроблення та впровадження типових режимів радіаційного захисту;

4) використання засобів колективного захисту;

5) використання засобів індивідуального захисту, приладів радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю аварійно-рятувальними службами, формуваннями та спеціалізованими службами цивільного захисту, які беруть участь у проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасінні пожеж в осередках ураження радіаційно та хімічно небезпечних об’єктів і населення, яке проживає в зонах небезпечного забруднення;

6) проведення йодної профілактики рятувальників, які залучаються до ліквідації радіаційної аварії, персоналу радіаційно небезпечних об’єктів і населення, яке проживає в зонах можливого забруднення, радіоактивними ізотопами йоду з метою запобігання опроміненню щитоподібної залози;

7) надання населенню можливості придбання в особисте користування засобів індивідуального захисту, приладів дозиметричного та хімічного контролю;

8) проведення санітарної обробки населення та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;

9) розроблення загальних критеріїв, методів і методик спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки;

10) інші заходи радіаційного та хімічного захисту залежно від ситуації, що склалася.

Радіаційний і хімічний захист населення та територій забезпечується визначенням суб’єктів господарювання, на яких обладнуються місця для проведення санітарної обробки населення та спеціальної обробки одягу, майна та транспорту; завчасним накопиченням і підтриманням у готовності:

а) засобів колективного й індивідуального захисту;

б) приладів радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю;

в) засобів фармакологічного протирадіаційного захисту для йод-ної профілактики населення, рятувальників і персоналу радіаційно небезпечних об’єктів радіоактивними ізотопами йоду з метою запобігання опроміненню щитоподібної залози.

Здійснення заходів радіаційного і хімічного захисту та його забезпечення покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.

Оповіщення населення про надзвичайну ситуацію, порядок надання інформації у сфері цивільного захисту повинно бути своєчасними, достовірними, відкритими і доступними. Системи оповіщення населення в Україні створюються на різних рівнях: загальнодержавному, регіональному, місцевому й об’єктовому.

Дозиметричний і хімічний контроль. Суть дозиметричного і хімічного контролю полягає в контролі радіоактивного опромінення робітників і службовців, об’єктів і населення, а також у визначенні ступеня зараженості радіоактивними речовинами та сильно діючими отруйними речовинами місцевості та предметів.

Дозиметричний контроль включає контроль опромінення і контроль радіаційного забруднення (РЗ).

Контроль опромінення поділяється на: груповий, індивідуальний. Груповий контроль проводиться на об’єкті по бригадах і цехах з метою визначення їхньої категорії працездатності. Для цього в бригаді, цеху й у формуванні цивільного захисту враховуються дози опромінювання для кожної людини. Індивідуальний контроль проводиться з метою виміру дози опромінювання, отриманої кожною людиною, що необхідно для первинної діагностики ступеню променевої хвороби.

Контроль радіаційного забруднення проводиться з метою виміру ступеню забруднення людей, будинків, споруджень, устаткування, продовольства, води та ін. Контроль може бути суцільним зі стовідсотковою перевіркою людей і техніки, і вибірковим – з перевіркою від 30 % до 50 % людей і техніки. Ступінь небезпеки зараженого об’єкта визначається шляхом порівняння виміряної величини зараження з припустимою.

Хімічний контроль проводиться з метою визначення ступеню зараження техніки, продовольства, води та місцевості. Хімічний контроль на об’єкті може бути суцільним (контроль 100 % техніки та людей) і вибірковий (контроль до 50 %).

Біологічний захист населення, тварин і рослин включає:

1) своєчасне виявлення чинників та осередку біологічного зараження, його локалізацію і ліквідацію;

2) прогнозування масштабів і наслідків біологічного зараження, розроблення та запровадження своєчасних протиепідемічних, профілак-тичних, протиепізоотичних, протиепіфітотичних і лікувальних заходів;

3) проведення екстреної неспецифічної та специфічної профі-лактики біологічного зараження населення;

4) своєчасне застосування засобів індивідуального та колективного захисту;

5) запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів, обсервації та карантину;

6) здійснення дезінфекційних заходів в осередку зараження, знезараження суб’єктів господарювання, тварин і санітарної обробки населення;

7) надання екстреної медичної допомоги ураженим біологічними патогенними агентами;

8) інші заходи біологічного захисту залежно від ситуації, що склалася.

Біологічний захист населення, тварин і рослин додатково включає встановлення протиепідемічного, протиепізоотичного та протиепіфітотичного режимів і їх дотримання суб’єктами господарювання, закла-дами охорони здоров’я та населенням. Здійснення заходів біологічного захисту покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.



Тема 6. Забезпечення заходів і дій

у межах єдиної системи цивільного захисту
Для координації дій органів державної влади й органів місцевого самоврядування, органів управління та сил цивільного захисту, а також організованого та планового виконання комплексу заходів і робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій використовуються пункти управління та центри управління в надзвичайних ситуаціях, а також утворюються спеціальні комісії з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, призначаються керівники робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, утворюються штаби з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, визначається потреба в силах цивільного захисту, залучаються сили цивільного захисту до ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

До утворення спеціальної комісії з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій або призначення керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій організацію заходів з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій здійснюють відповідні комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.

Для забезпечення сталого управління суб’єктами забезпечення цивільного захисту та реалізації функцій, передбачених на особливий період, органами державної влади, органами місцевого самоврядування, суб’єктами господарювання використовується державна система пунктів управління.

Для управління в режимі повсякденного функціонування суб’єктами забезпечення цивільного захисту, координації дій органів управління та сил цивільного захисту, здійснення цілодобового чергування та забезпечення функціонування системи збору, оброблення, узагальнення та аналізу інформації про обстановку в районах надзвичайних ситуацій у системі центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, функціонує державний центр управління в надзвичайних ситуаціях.

На регіональному рівні в системі центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, функціонують центри управління в надзвичайних ситуаціях.

У разі виникнення надзвичайних ситуацій відповідні центри управ-ління в надзвичайних ситуаціях безпосередньо взаємодіють із штабом з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації в разі його утворення і забезпечують його роботу. Розпорядження та вказівки керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації для персоналу таких центрів управління в надзвичайних ситуаціях обов’язкові для виконання.

У разі виникнення надзвичайних ситуацій до роботи центрів управління в надзвичайних ситуаціях залучаються представники заінтересованих органів державної влади.

Порядок діяльності центрів управління в надзвичайних ситуаціях визначається центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Правові й організаційні засади функціонування системи екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112 визначаються законодавством.

Залучення сил цивільного захисту до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій здійснюється згідно з планами реагування на надзвичайні ситуації, планами взаємодії органів управління та сил цивільного захисту в разі виникнення надзвичайних ситуацій, а також планами локалізації та ліквідації наслідків аварії.

Рішення про залучення сил цивільного захисту приймають органи управління, яким підпорядковані такі сили, на підставі звернень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання, на території яких виникла надзвичайна ситуація, або керівник робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації відповідно до її рівня. У надзвичайних ситуаціях сили та засоби функціональних підсистем підпорядковуються органам управління відповідних територіальних підсистем.

У разі загрози виникнення надзвичайної ситуації залежно від прогнозованих наслідків і можливого рівня надзвичайної ситуації за рішенням Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в Україні або в межах конкретної її території тимчасово вводиться режим підвищеної готовності.

У разі виникнення надзвичайної ситуації з тяжкими наслідками за рішенням Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в Україні або в межах конкретної її території тимчасово вводиться режим надзвичайної ситуації.

Умови та порядок введення режимів підвищеної готовності і надзвичайної ситуації, завдання та порядок взаємодії суб’єктів забезпечення цивільного захисту щодо запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій у зазначених режимах визначаються Положенням про єдину державну систему цивільного захисту, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій здійснюється безоплатно.

Проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час і в особливий період включає:

1) організацію й управління аварійно-рятувальними та іншими невідкладними роботами;

2) розвідку районів, зон, ділянок, об’єктів проведення робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;

3) визначення та локалізацію зони надзвичайної ситуації;

4) виявлення та позначення районів, які зазнали радіоактивного, хімічного забруднення чи біологічного зараження (крім районів бойових дій);

5) прогнозування зони можливого поширення надзвичайної ситуації та масштабів можливих наслідків;

6) ліквідацію або мінімізацію впливу небезпечних чинників, які виникли внаслідок надзвичайної ситуації;

7) пошук і рятування постраждалих, надання їм екстреної ме-дичної допомоги і транспортування до закладів охорони здоров’я;

8) евакуацію або відселення постраждалих;

9) виявлення та знешкодження вибухонебезпечних предметів;

10) санітарну обробку населення та спеціальну обробку одягу, техніки, обладнання, засобів захисту, будівель, споруд і територій, які зазнали радіоактивного, хімічного забруднення чи біологічного зараження;

11) надання медичної допомоги постраждалим, здійснення санітарно-протиепідемічних заходів, забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення в районі виникнення надзвичайної ситуації та місцях тимчасового розміщення постраждалих;

12) запровадження обмежувальних заходів, обсервації та карантину;

13) надання психологічної та матеріальної допомоги постраждалим, проведення їх медико-психологічної реабілітації;

14) забезпечення громадського порядку в зоні надзвичайної ситуації;
15) проведення першочергового ремонту та відновлення роботи пошкоджених об’єктів життєзабезпечення населення, транспорту і зв’язку;

16) здійснення заходів соціального захисту постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій;

17) проведення інших робіт і заходів залежно від характеру та виду надзвичайної ситуації.

Аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи проводяться відповідно до порядку, що визначається інструкціями, правилами, ста-тутами, іншими нормативними документами щодо дій у надзвичайних ситуаціях, які затверджуються відповідними центральними органами виконавчої влади.

Аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи, гасіння пожеж проводяться в максимально стислі строки, безперервно до їх повного завершення, з найбільш повним використанням можливостей сил і засобів, неухильним дотриманням вимог встановлених режимів робіт і правил безпеки.

Гасіння пожеж здійснюється безоплатно. У пожежно-рятувальних частинах і підрозділах встановлюється цілодобове чергування в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту. Пожежно-рятувальні підрозділи виїжджають для гасіння будь-яких пожеж, за винятком пожеж на підземних спорудах (крім діючих станцій метрополітену).

Організацію гасіння пожежі та керівництво силами, які залучаються для цього, здійснює керівник гасіння пожежі. Керівництво гасінням пожежі здійснює старша за посадою особа центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, яка прибула до місця пожежі. Усі пожежно-рятувальні підрозділи та частини, що залучаються до гасіння пожежі, підпорядковуються керівникові гасіння пожежі.

Заходи життєзабезпечення постраждалих здійснюються під час надзвичайних ситуацій, а також під час ведення воєнних (бойових) дій або внаслідок таких дій.

Життєзабезпечення постраждалих полягає в створенні та підтри-манні умов, мінімально необхідних для збереження життя і здоров’я населення в зонах надзвичайних ситуацій, на маршрутах евакуації та в місцях розміщення евакуйованого населення, за встановленими нор-мами і нормативами та включає забезпечення населення водою, продуктами харчування, предметами першої необхідності, місцем для тимчасового проживання, виробами медичного призначення, лікарськими засобами та комунально-побутовими послугами, а також тран-спортне й інформаційне забезпечення.

Організація та керівництво проведенням відновлювальних робіт за наслідками надзвичайних ситуацій покладаються на відповідні центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, керівників суб’єктів господарювання, на території яких виникла надзвичайна ситуація.

З метою ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру державного рівня та їх наслідків може проводитися цільова мобілізація в порядку, визначеному Законом України «Про правовий режим надзвичайного стану» та іншими нормативно-правовими актами.

Організаційні, фінансові, правові та інші заходи, необхідні для забезпечення функціонування сил цивільного захисту в період цільової мобілізації, здійснюються на основі плану проведення цільової мобілізації та відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з урахуванням особливостей Кодексу Цивільного захисту населення України.



Соціальний захист постраждалих. Постраждалий внаслідок над-звичайної ситуації – це особа, якій заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків.

Заходи соціального захисту та відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайної ситуації включають:

1) надання (виплату) матеріальної допомоги (компенсації);

2) забезпечення житлом;

3) надання медичної та психологічної допомоги;

4) надання гуманітарної допомоги;

5) надання інших видів допомоги.

Відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій здійснюється в порядку, визначеному законом. Постраждалі під час надзвичайних ситуацій мають право на надання їм безоплатної медичної допомоги.



РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Основна


  1. Кодекс Цивільного захисту населення України. 2013.

  2. Стеблюк М. І. Цивільна оборона та цивільний захист : підручник / М. І. Стеблюк. – 3-тє вид., стер. – К. : Знання, 2013. – 487 с.

  3. Бикова О.В. Основи цивільного захисту : навч. посіб. / О. В. Бикова, О. В. Болієв, Д. М. Деревинський, В. Н. Єлісеєв та ін. − К. : 2008. – 223 с.

  4. Михайлюк В. О. Цивільна безпека : навч. посіб. / В. О. Михайлик, Б. Д. Халмурадов. – К. : Центр учб. літ-ри, 2008. – 158 с.

  5. Осипенко С. І. Організація функціонального навчання у сфері цивільного захисту : навч. посіб. / С. І. Осипенко, А. В. Іванов. − К., 2008. − 286 с.

  6. Русаловський А. В. Цивільний захист : навч. посіб. / А. В. Русаловський, В. Н. Вендичанський ; за наук. ред. О. І. Запорожця. − К. : АМУ, 2008. − 250 с.

  7. Сусло С. Т. Цивільний захист : навч. посіб. / С. Т. Сусло, В. М. Запла-тинський, Г. М. Харамда ; за ред. проф. М. О. Біляковича. – К. : Арістей, 2007. – 386 с.


Додаткова


  1. Бегун В. В. Культура безопасности на ядерных объектах Украины : учебн. пособие. / В. В. Бегун, С. В. Бегун, С. В. Широков та ін. – К. : НТУУ КПИ, 2009. − 363 с.

  2. Гончарук В. Є. Оцінка обстановки у надзвичайних ситуаціях : навч. посіб. / В. Є. Гончарук, С. І. Качан, С. М. Орел та ін. – Львів : Вид-во НУ «Львів. політехніка», 2004. − 136 с.

  3. Довідник з цивільної оборони (з питань захисту населення і територій у надзвичайних ситуаціях мирного часу) / за ред. Г. Г. Міговича. − К. : Укртехногрупа, 2001. − 288 с.

  4. Збірник нормативно-правових актів з питань надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру / під заг. ред. В. В. Дурдинця ; Вип. 3. − К. : Чорнобильінтерінформ, 2001. − 532 с.

  5. Зеркалов Д. В. Цивільний захист : конспект лекцій для напряму підготовки 6.030503 «Міжнародна економіка» / Д. В. Зеркалов. – [Електрон. ресурс] : Режим доступу : www.zerkalov.kiev.ua/node/14.

  6. Зеркалов Д. В. Екологічна безпека: управління, моніторинг, контроль : навч. посіб. / Д. В. Зеркалов. − К. : КНТ, 2007. – 412 с. [Електрон. ресурс] : Режим доступу : http://www.zerkalov.kiev.ua/node/14.

  7. Методичні вказівки з курсу «Цивільна оборона» для студентів магістратури денної форми навчання / уклад. : О. І. Бабенко, Р. І. Черевко. – К. : КДЕУ, 1997. – 136 с.

  8. Мігович Г. Г. Сильнодіючі отруйні речовини / Г. Г. Мігович та ін. − К. : Укртехногрупа, 2001. − 150 с.

  9. Надзвичайні ситуації та цивільний захист населення : навч. посіб. / за ред. С. П. Сонько. − Львів : Магнолія Плюс. − 2006. − 232 с.

  10. Норми радіаційної безпеки України (НРБУ−97). − К. : Відділ поліграфії Укр. центру держсанепіднагляду МОЗ України, 1998. − 125 с.

  11. Цивільна оборона : підручник / О. П. Депутат, І. В. Коваленко, І. С. Му-жик ; за ред. П. І. Кашина. − Львів : Вид-во «Василькевич К.І.», 2005. − 340 с.

  12. Цивільний захист України : Кодекс України від 02.10.2012 № 5403-VI. – [Електрон. ресурс] : Офіц. веб-сайт ВР України. – Режим доступу : http: //zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5403-17.

  13. Цивільний захист : лекції 1–5 для студентів, що навчаються по програмі «спеціаліст», «магістр». – [Електрон. ресурс] : Режим доступу : http: //www.zerkalov.org/node/3002.

  14. Шоботов В. М. Цивільна оборона : навч. посіб. / В. М. Шоботов. − К. : Центр навч. літ-ри, 2006 − 438 с.


Інформаційні ресурси
Перелік офіційних Інтернет-ресурсів, рекомендованих до використання при підготовці до семінарських занять і при виконанні самостійної роботи наведено в таблиці 9.
Таблиця 9

Перелік офіційних Інтернет-ресурсів, рекомендованих до використання при підготовці до семінарських занять і виконанні самостійної роботи




з/п

Назва Інтернет-ресурсу

Електронна адреса

Інтернет-ресурсу



Веб-сайт Верховної Ради України

http://rada.gov.ua



Офіційне Інтернет-представництво Президента України

http://www.president.gov.ua/



Кабінет Міністрів України

http://www.kmu.gov.ua/



Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

http://www.mon.gov.ua, www.osvita.com



Міністерство екології та природних ресурсів України

http://www.menr.gov.ua/



Рада національної безпеки і оборони України

http://www.rainbow.gov.ua/



Постійне представництво України при ООН

http://www.uamission.org/



Український інститут досліджень навколишнього середовища i ресурсів при Раді національної безпеки i оборони України

www.erriu.ukrtel.net



Офіційний сайт Державної служби України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд)

http://www.dnop.kiev.ua



Офіційний сайт Фонду соціального страху-вання від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України

http://www.social.org.ua



Інформаційно-пошукова правова система «Нормативні акти України (НАУ)»

http://www.nau.ua

Навчально-методичне видання

Карпов Віктор Васильович



ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС

для студентів усіх спеціальностей

за освітнім рівнем «Спеціаліст», «Магістр»

Відповідальна за випуск О. І. Бугайова

Редагування Н.В. Ковальчук

Комп’ютерне верстання Н. В. Ковальчук

Підп. до друку 27.10.2014 р. Формат 60х84 1/16. Папір др. апарат.

Друк офсетний. Ум. друк. арк. 2,9. Зам. ____ Наклад 100


Видавець і виготовлювач

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб’єктів видавничої справи



ДК № 3953 від 12.01.2011


1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка