Національна академія керівних кадрів культури І мистецтв інститут післядипломної освіти кафедра суспільних наук



Сторінка2/3
Дата конвертації17.04.2016
Розмір0.71 Mb.
1   2   3
Тема 1. Система державного управління у сфері

цивільного захисту. Правова основа та юридичний статус

систем цивільного захисту країни


  1. Основні етапи становлення та розвитку системи цивільного захисту в СРСР і сучасній Україні.

  2. Система державного управління цивільного захисту.

  3. Концепція захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

  4. Основні заходи та способи захисту населення і територій (інженерний, медичний, біологічний, радіаційний, хімічний захист).

  5. Евакуаційні заходи. Індивідуальні засоби захисту населення.


Література:
Тема 2. Надзвичайні ситуації природного, техногенного,

суспільно-політичного і воєнного характеру


  1. Види, рівні та критерії класифікації надзвичайних ситуацій.

  2. Надзвичайні ситуації природного характеру (землетруси, гідрологічні НС, виверження вулканів тощо).

  3. Надзвичайні ситуації техногенного характеру (аварії, ката-строфи).

  4. Характеристика осередків ядерного, хімічного ураження.

  5. Характеристика біологічного та комбінованого ураження.

  6. Основні методи оцінки обстановки при надзвичайних ситуаціях.


Література:
ЗАВДАННЯ ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
Тема 1. Вступ. Структура та концепція курсу. Передумови

виникнення суспільної потреби в створені Цивільного захисту


  1. Охарактеризувати предмет, структуру навчальної дисципліни «Цивільний захист», розкрити основні поняття і терміни в системі Цивільного захисту.

  2. Вивчити передумови виникнення суспільної потреби в створені Цивільного захисту.

  3. Назвати основні етапи становлення та розвитку системи цивіль-ного захисту в СРСР і сучасній Україні.

Тема 2. Система державного управління у сфері

цивільного захисту. Правова основа та юридичний статус

системи цивільного захисту країни


  1. Назвати законодавчо-нормативну базу України з питань цивільного захисту.

  2. Розкрити основні принципи державної політики України у сфері цивільного захисту.

  3. Вивчити питання державного управління системою цивільного захисту.


Тема 3. Надзвичайні ситуації природного, техногенного

і суспільно-політичного характеру


  1. Вивчити класифікацію надзвичайних ситуацій природного характеру.

  2. Назвати надзвичайні ситуації техногенного характеру.

  3. Охарактеризувати надзвичайні ситуації суспільно-політич-ного характеру.


Тема 4. Надзвичайні ситуації воєнного характеру


  1. Вивчити вплив ядерного ураження на людей і господарські об’єкти.

  2. Надати визначення й охарактеризувати осередок хімічного ураження.

  3. Розкрити основні характерні риси осередку біологічного ураження.


Тема 5. Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій


  1. Розкрити основні заходи з захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

  2. Вивчити питання державного регулювання діяльності суб’єк-тів господарювання з питань цивільного захисту.

  3. Проаналізувати питання забезпечення техногенної та пожежної безпеки.

  4. Вивчити порядок оповіщення й інформування суб’єктів забезпечення цивільного захисту.



Тема 6. Забезпечення заходів і дій у межах

єдиної системи цивільного захисту


  1. Вивчити організацію робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

  2. Проаналізувати порядок залучення сил цивільного захисту до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

  3. Охарактеризувати заходи щодо запобігання та мінімізації втрат на об’єктах, які становлять національне культурне надбання.



МЕТОДИ НАВЧАННЯ
При вивченні дисципліни «Цивільний захист» застосовуються такі групи методів:

1) словесні методи навчання (лекція, бесіда). У процесі їхнього роз’яснення викладач у словесній формі пояснює навчальний матеріал.

    1. практичні методи навчання. Охоплюють надто широкий діапазон різноманітних виглядів діяльності студентів. Під час використання практичних методів навчання застосовуються прийоми: постановка завдання, планування його виконання, оперативного стимулювання, регулювання і контролю, аналізу підсумків практичної роботи, виявлення причин недоліків, корегування навчання для повного досяг-нення мети;

3) індуктивні та дедуктивні методи навчання характеризують винятково важливу особливість методів − спроможність розкривати логіку руху змісту навчального матеріалу дисципліни. Застосування індуктивних і дедуктивних методів означає вибір певної логіки розкриття змісту теми, яка вивчається: від приватного до загального і від загального до приватного.

При використанні індуктивного методу навчальна діяльність викладача і студентів протікає таким чином (табл. 5)




Таблиця 5

Використання індуктивного методу

при вивченні дисципліни «Цивільний захист»


Викладач

Студент

1 варіант

Викладає спочатку факти, демонструє досвід, наочність, організує виконання вправ, поступово підводячи до узагальнень, визначення понять, формулювання законів



1 варіант

Засвоюють спочатку окремі факти, після цього роблять висновки й узагальнення приватного характеру



2 варіант

Ставить перед студентами проблемні зав-дання, що вимагають самостійних міркувань від приватних положень до більш загальних, до висновків і узагальнень



2 варіант

Самостійно міркують над фактами і роблять доступні висновки й узагальнення


При використанні дедуктивного методу діяльність викладача і студентів носить такий характер (табл. 6).


Таблиця 6

Використання дедуктивного методу

при вивченні дисципліни «Цивільний захист»


Викладач

Студент

Спочатку повідомляє загальне положення, формулу, закон, а після цього поступово починає наводити приватні приклади, більш конкретні завдання

Сприймає загальні положення, формули, закони, а після цього засвоює слідства, що випливають з них


СИСТЕМА ТА МЕТОДИ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ
Контроль знань і вмінь студентів при вивченні дисципліни «Цивільний захист» передбачає проведення поточного модульного кон-тролю та підсумкового контролю у формі заліку.

Поточний контроль поділяють на оперативний і рубіжний (модульний).

Оперативний поточний контроль охоплює індивідуальний або груповий контроль засвоєння навчального матеріалу, перевірку підготовленості студентів до виконання лабораторних, практичних і семінарських занять, ходу виконання окремих розділів індивідуальних завдань. Проводячи такий контроль, викладач має можливість своє-часно оцінити глибину розуміння студентами матеріалу лабораторного, практичного чи семінарського заняття, засвоєння ними певної теми лекційного курсу, правильність виконання окремих індивідуальних і домашніх завдань, виявити, проаналізувати й виправити помилки, перевірити вміння студентів логічно мислити, їх мовлення і пам’ять.

Рубіжний (модульний) поточний контроль полягає в перевірці знань і практичної підготовленості студентів з певної завершеної частини навчальної дисципліни (змістового модуля), умінь виконання індивідуальних завдань. Це певний проміжний підсумок роботи студента, що дає змогу поглибити і зміцнити його знання.

Методами поточного контролю можуть бути:



  • письмові контрольні роботи за темами лекційного курсу, практичних занять;

  • тестування знань студентів з певного розділу (теми) або з пев-них окремих питань дисципліни;

  • усне опитування;

  • виступ на семінарських заняттях (з рефератом, участь у дискусії);

Підсумковий контроль – це семестровий контроль, що проводиться в обсязі навчальних матеріалів, визначеному програмами навчальних дисциплін. Він здійснюється у формі диференційованого заліку форма підсумкового контролю засвоєння студентом теоретичного і практичного матеріалу з певної навчальної дисципліни. Залік проводиться в письмовій формі, з використанням тестів.
РОЗПОДІЛ БАЛІВ, ЯКІ ОТРИМУЮТЬ СТУДЕНТИ
Визначення рейтингової оцінки студента
Загальна рейтингова оцінка студента RD визначається як сума рейтингових балів за кожний з видів навчальної діяльності за дисципліною протягом семестру. Таким чином максимальна RD студента з дисципліни «Цивільний захист» становить 100 балів.

Необхідною умовою допуску до заліку є загальна рейтингова оцінка не менше 40 балів.

Студенти, які протягом семестру набрали від 40 до 60 балів зобов’язані виконувати залікову контрольну роботу (ЗКР). Студенти, які протягом семестру набрали 61 і більше балів отримують залікову оцінку без виконання ЗКР.

Розподіл балів за окремими елементами змістових модулів і методи поточного контролю успішності навчальної роботи студентів наведено в таблиці 7.



Таблиця 7.

Розподіл балів за окремими елементами змістових модулів і методи поточного контролю успішності навчальної роботи студентів


Елементи модуля

Кількість балів

основних (обов’язкових) видів робіт:

Лекційний курс

10

Семінарське заняття. Доповідь на семінарах

15

Семінарське заняття. Доповнення до доповіді

10

Семінарське заняття. Питання доповідачу на семінарах

5

Виконання завдань самостійної роботи письмово

5

Написання рефератів

20

додаткових видів робіт:

Участь в олімпіадах, конкурсах тощо за тематикою дисципліни

5

Виконання завдань із удосконалення методичних матеріалів, практичних або інших робіт з дисципліни

5

Усього

65

Залік

40

Разом

100

Підсумковий контроль (диференційований залік) проводиться в письмовій формі, включає чотири завдання, кожне з яких оцінюється за шкалою 10; 5; 0 балів. Загальна найвища кількість балів − 40. У разі коли відповіді студента на заліку оцінені менше ніж у 20 балів, він отримає незадовільну оцінку (тобто 0 балів) і загальна підсумкова оцінка включає лише результати поточного контролю.

Загальна підсумкова оцінка з дисципліни складається з суми балів за результатами поточного контролю знань і виконання індивідуальних завдань.

До заліково-екзаменаційної відомості заносяться сумарні результати в балах поточного контролю та заліку (загальна підсумкова оцінка).

Академічні успіхи студента визначаються за допомогою системи оцінювання за національною шкалою та шкалою ЕСТS.

Критерії підсумкового контролю результатів навчання студента шляхом складання екзамену з дисципліни «Цивільний захист» наведено в таблиці 8.



Таблиця 8.

Критерії підсумкового контролю результатів навчання студента шляхом складання екзамену з дисципліни «Цивільний захист»


Сума балів за всі види навчальної діяльності

Оцінка ECTS

Оцінка за національною шкалою для екзамену,

курсового проекту (роботи), практики,

диференційованого заліку

90 – 100

А

зараховано

82 − 89

В

74 − 81

С

64 − 73

D

60 − 63

Е

35 − 59

FX

не зараховано з можливістю повторного складання

0 − 34

F

не зараховано з обов’язковим повторним вивченням дисципліни


ПИТАННЯ ДО МОДУЛЬНОЇ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ
Модульна контрольна робота (МКР) передбачена навчальним планом для денної форми навчання. Метою проведення контрольних робіт є поточний контроль знань студентів з окремих розділів і тем.

Для кожного розділу розроблено перелік питань для проведення контролю знань. У кожному окремому випадку модульна контрольна робота формується з вказаного переліку питань шляхом вибірки. Усього проводиться 1 МКР, на яку разом відводиться 90 хв. У залежності від тривалості контрольної роботи і складності питань до вибірки білету включається 5 питань. Знання студентів оцінюються за письмовими відповідями. Максимальна оцінка за вірно виконану контрольну роботу становить 30 балів.


Перелік питань, які виносяться на МКР


  1. Предмет, структура, зміст і мета навчальної дисципліни «Цивільний захист».

  2. Основні терміни та визначення в галузі Цивільного захисту.

  3. Основні етапи становлення та розвитку системи цивільного захисту в СРСР і сучасній Україні.

  4. Характеристики основних законодавчих і нормативно-правових актів держави стосовно захисту населення країни.

  5. Правова основа та юридичний статус системи Цивільного захисту України.

  6. Державне управління системою Цивільного захисту.

  7. Координаційні органи у сфері Цивільного захисту населення й територій.

  8. Державна стандартизація з питань безпеки в надзвичайних ситуаціях.

  9. Види, рівні та критерії загальної класифікації надзвичайних ситуацій.

  10. Надзвичайні ситуації природного характеру, їх класифікації.

  11. Надзвичайні ситуації техногенного характеру, їх класифікації.

  12. Надзвичайні ситуації суспільно-політичного характеру.

  13. Надзвичайні ситуації воєнного характеру.

  14. Державне регулювання діяльності суб’єктів господарювання з питань цивільного захисту.

  15. Моніторинг і прогнозування надзвичайних ситуацій.

  16. Державний нагляд (контроль) з питань цивільного захисту.

  17. Забезпечення техногенної безпеки.

  18. Забезпечення пожежної безпеки.

  19. Державний нагляд (контроль) у сфері техногенної та пожежної безпеки.

  20. Оповіщення та інформування суб’єктів забезпечення цивільного захисту.

  21. Укриття населення в захисних спорудах цивільного захисту й евакуаційні заходи.

  22. Заходи з евакуації.

  23. Інженерний захист територій, радіаційний і хімічний захист.

  24. Медичний, біологічний і психологічний захист, забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення.

  25. Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях.

  26. Організація робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Пункти і Центри управління в надзвичайних ситуаціях.

  27. Система екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112.

  28. Керівник робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації. Штаб з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

  29. Залучення сил цивільного захисту до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій.

  30. Режими підвищеної готовності та надзвичайної ситуації.

  31. Проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.

  32. Гасіння пожеж.

  33. Життєзабезпечення постраждалих.

  34. Проведення відновлювальних робіт.

  35. Цільова мобілізація.

  36. Відшкодування матеріальних збитків і надання допомоги постраждалим внаслідок надзвичайної ситуації.

  37. Соціальний захист постраждалих.

  38. Забезпечення житлом постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій.

  39. Надання медичної та психологічної допомоги.

  40. Гуманітарна допомога. Форми організації гуманітарної допомоги. Послуги і матеріальні ресурси в рамках гуманітарної допомоги, що надаються у вигляді благодійності.

  41. Планування і реалізація заходів щодо запобігання та мінімізації втрат на об’єктах, які становлять національне культурне надбання.


ТЕМИ РЕФЕРАТІВ


  1. Основні принципи державної політики України в галузі ци-вільного захисту.

  2. Надзвичайні ситуації природного, техногенного та суспільно-політичного характеру.

  3. Надзвичайні ситуації воєнного характеру.

  4. Система державного управління у сфері Цивільного захисту.

  5. Характеристика правової основи системи Цивільного захисту країни.

  6. Концепція захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

  7. Основні заходи та способи захисту населення і територій.

  8. Організація робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

  9. Державний нагляд (контроль) у сфері техногенної та пожежної безпеки.

  10. Проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.

ПИТАННЯ ДО ЗАЛІКУ


  1. Аварійно-рятувальні служби та їхня роль у захисті населення.

  2. Виробничі аварії та катастрофи на підприємствах.

  3. Державні органи управління Цивільним захистом в Україні.

  4. Загальні вимоги щодо розміщення, будівництва та використання захисних споруд Цивільного захисту.

  5. Кодекс Цивільного захисту України.

  6. Засоби індивідуального захисту виробничого персоналу та населення.

  7. Засоби колективного захисту населення в надзвичайній ситуації.

  8. Значення національної та міжнародної термінології в системі Цивільного захисту.

  9. Історія виникнення суспільної потреби в створенні системи Цивільного захисту.

  10. Класифікація та кодифікація в управлінні Цивільним захистом.

  11. Координаційні органи системи Цивільного захисту.

  12. Нагляд і контроль у системі Цивільного захисту.

  13. Невідкладні роботи, які проводяться в надзвичайних ситуаціях на об’єктах промисловості.

  14. Організація евакуаційних заходів на підприємствах.

  15. Організація оповіщення виробничого персоналу підприємств і населення в системі Цивільного захисту.

  16. Осередки ураження об’єктів промисловості. Ступені руйнування та їх характер.

  17. Основні засади та положення міжнародного права з питань захисту людей.

  18. Основні заходи у сфері захисту населення і територій.

  19. Основні положення Кодексу Цивільного захисту України.

  20. Основні принципи, завдання і методи Цивільного захисту.

  21. Особливості проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах стихійних лих.

  22. Оцінка стійкості об’єкта до впливу радіоактивного та хімічного зараження.

  23. Оцінка стійкості функціонування об’єкта економіки в надзвичайних ситуаціях.

  24. Підстави й умови визначення критеріїв і специфікації надзвичайних ситуацій.

  25. Піраміда державної регламентації у сфері Цивільного захисту.

  26. Повноваження структурних елементів системи Цивільного захисту.

  27. Поняття про рятувальні та інші невідкладні роботи.

  28. Порядок оцінки стійкості об’єкта до впливу повітряної ударної хвилі.

  29. Правова основа та юридичний статус Цивільного захисту.

  30. Прилади радіаційної розвідки та радіаційного контролю.

  31. Протирадіаційні укриття: загальна характеристика, класифікація.

  32. Радіаційний, хімічний і медичний захист населення.

  33. Радіаційно небезпечні об’єкти.

  34. Сили Цивільного захисту України.

  35. Стандарти безпеки в надзвичайних ситуаціях.

  36. Стандарти економічного оцінювання збитків від надзвичайних ситуацій.

  37. Стандарти оцінювання наслідків аварій і катастроф.

  38. Стандартизація та сертифікація в Цивільному захисті.

  39. Стихійні лиха та їх класифікація.

  40. Структура й інфраструктура Цивільного захисту.

  41. Сучасні технології прогнозування виникнення загроз населенню.

  42. Укриття виробничого персоналу підприємств і населення в захисних спорудах.

  43. Характеристика можливих шляхів зараження харчових продуктів і води радіоактивними, хімічними отруйними речовинами та біологічними засобами.

  44. Характеристика основних законодавчих і нормативно-пра-вових актів України стосовно захисту населення і територій.

  45. Хімічно небезпечні об’єкти. Хімічно небезпечні речовини, особливості їх впливу на організм людини.

  46. Черговість, стадійність і послідовність виконання рятувальних і невідкладних робіт у надзвичайних умовах.


МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Підготовка до занять і набуття необхідних знань з навчальної дисципліни «Цивільний захист» забезпечується відповідними навчально-методичними розробками, включно з навчально-методичним комплексом «Цивільний захист». Для підвищення ефективності роботи надається список рекомендованої літератури, методичні рекомендації до вивчення дисципліни, конспект лекцій, плани семінарських занять.

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
Тема 1. Передумови виникнення суспільної потреби цивільного захисту. Становлення та розвиток системи Цивільного захисту
17 лютого 1863 р. був створений «Міжнародний Комітет допомоги пораненим», який пізніше був перетворений у «Міжнародний комітет червоного хреста» (МКЧХ). У 1864 р. прийнято «Конвенцію про поліпшення долі поранених в діючих арміях», яка поклала початок міжнародному гуманітарному праву. У 1899 р. в Гаазі була підписана конвенція, яка розширила принципи Женевської конвенції 1864 р. відносно війни на морі. У 1906 р. Положення конвенції були вдосконалені й доповнені.

У 1907 р. IV Гаазька конвенція визначила категорію комбатантів (воїнів бійців, які брали участь у бойових діях), і некомбатантів (осіб, які не беруть участь в бойових діях, але забезпечують армію, до них відносяться військові артисти, інтенданти та ін.). За цією Конвенцією комбатантів і некомбатантів беруть у полон. Їм привласнюється і забезпечується статус військовополонених, вони користуються особливим положенням у полоні. Ці три конвенції були підтверджені й розширені в 1929 р.

Величезні втрати в Другій світовій війні змусили світове співтовариство прийняти Декларацію прав людини (Хартію прав людини) яка зобов’язала держави, що підписали її, гарантувати «кожній людині право на життя», а також «право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі й сприятливі умови праці». 12 серпня 1949 р. були прийняті чотири Женевські конвенції, у яких ООН зобов’язала держави, що ведуть війну, дотримуватись норм гуманізму і порядку їх реалізації: «Про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях», «Про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, які потерпіли корабельну аварію у складі збройних сил на морі», «Про поводження з військовополоненими», «Про захист цивільного населення під час війни».

У липні 1977 р. в Женеві було прийнято Додаткові Протоколи до Женевських конвенцій 1949 р. Починаючи з цього часу, ці тексти стали загальним надбанням, на які можна покластися в певних обставинах і які необхідно знати як фахівцям, так і всьому цивільному населенню.

За основу в Женевських конвенціях береться принцип поваги до людської особистості й людської гідності. Конвенціями висуваються вимоги: осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а також осіб, не дієздатних внаслідок хвороби, поранення, взяття в полон чи внаслідок іншої причини – потрібно поважати, надавати захист від наслідків війни, а також усім, хто потребує, надавати необхідну допо-могу чи необхідний догляд. Через додаткові протоколи цей захист по-ширюється на кожну особу, яка постраждала через збройний конфлікт.

Уперше можливість дезорганізації тилу з’явилася в роки світової війни 1914–1918 рр., коли в ході воєнних дій знайшла застосування бойова авіація, здатна наносити удари по населених пунктах у тилу противника. Ця обставина викликала необхідність організації захисту великих міст від ударів з повітря. Поряд з активними заходами проти-повітряної оборони, здійснюваної військами, до участі в заходах, покликаних забезпечити захист населення і промислових підприємств від нападу з повітря і швидку ліквідацію наслідків авіаційних нальотів, почали залучати населення. Це привело до створення систем місцевої протиповітряної оборони, що спирається на мирне населення міст.

У Радянському Союзі фундамент цивільної оборони – до 1961 р. вона називалася місцевою протиповітряною обороною (МППО) – почав закладатися в перші ж роки встановлення Радянської влади. Спираючи на досвід громадянської війни і зростаюче військове значення авіації, Радянський уряд, починаючи з 1925 р. видав ряд постанов, спрямованих на створення і зміцнення протиповітряної оборони країни.

4 жовтня 1932 р. Рада Народних Комісарів затвердила нове Положення про протиповітряну оборону Союзу РСР, відповідно до якого місцева протиповітряна оборона була виділена в самостійну складову частину всієї системи протиповітряної оборони Радянської держави. З цієї дати прийнято відраховувати початок існування загальносоюзної МППО, спадкоємницею якої стала Цивільна оборона СРСР.

Цивільна оборона являла собою систему загальнодержавних оборонних заходів, здійснюваних з метою захисту населення і народного господарства в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу, підвищення стійкості функціонування об’єктів народного господарства, а також проведення рятувальних та інших невідкладних робіт при ліквідації наслідків стихійних лих, аварій (катастроф) і у вогнищах ураження.

3 лютого 1993 р. було прийнято Закон України № 2974-12 «Про цивільну оборону України», згідно з яким у країні створювалася державна система органів управління і засобів захисту населення від наслідків НС техногенного, природного й воєнного характеру.

28 жовтня 1996 р. Указом Президента України було відкрито нову сторінку в розвитку Цивільної оборони України – утворено Міністерство України з питань НС і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

3 серпня 1998 р. постановою Кабінету Міністрів України № 1198 затверджено Положення про Єдину державну систему запобігання і реагування на НС техногенного й природного характеру (ЄДС НС), яка мала завдання щодо запобігання і реагування НС мирного часу, але без залучення цивільного населення для захисту від наслідків НС.

2 жовтня 2012 р. Верховною Радою України прийнято Кодекс Цивільного захисту України, який вступив у дію з 1 липня 2013 р.

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка