Н. К. Вічалковська



Скачати 48.93 Kb.
Дата конвертації11.09.2017
Розмір48.93 Kb.
УДК 159.922.7:159.955
Н.К.Вічалковська

мЛуцьк


Кандидат психологічних наук,

доцент кафедри педагогічної та вікової психології

факультету психології

Східноєвропейського

національного університету імені Лесі Українки
Інтеграційні можливості театральної діяльності в соціалізації дітей з особливими потребами.
Актуальність дослідження. Прикладне вирішення проблеми соціалізації особистості неповносправної дитини вимагає нових як теоретичних, так і методичних підходів, оскільки за даними соціологічних досліджень кількість дітей із діагнозом неповносправна особистість зростає і вимагає серйозного ставлення з боку соціальної політики.

Особливості соціалізації дітей з особливими потребами на сучасному етапі визначаються насамперед тим, що цей процес відбувається у несприятливих умовах загальної соціально-економічної кризи нашого суспільства на фоні суперечливих світових тенденцій глобалізації та технократизації.

Отже проблема розробки та здійснення програм, спрямованих на сприяння розвитку здібностей і соціальних навичок дітей з особливими потребами для найбільш повної інтеграції в суспільство як повноправних громадян України, які мають рівні права з іншими набуває особливого значення і на нашу думку, вагомий внесок у вирішення цієї проблематики повинна здійснити комплексна психотерапевтична діяльність.

У працях класиків вітчизняної психології – Л.С.Виготського, О.Р.Лурія, а також ведучих спеціалістів в галузі дефектології, дитячої психіатрії і медичної психології:І.Л.Білопольський, Т.А.Власової, А.І.Захарова, В.П.Кащенко, А.Є.Лічко, В.І.Лубовського, О.Н.Нікольської, М.С.Певзнер, .С.Співаковської глибоко розкриті різні види порушень розвитку у дітей, що дозволяє розширити свої уявлення про психофізіологічні механізми аномального розвитку дітей, зрозуміти закономірності системогенезу вторинних порушень, що є основними в аномальному розвитку, по- новому подивитись на особливості їх виховання і навчання.

Завдяки громадським зусиллям за останні роки в Україні виникла ціла низка альтернативних спеціальних закладів для дітей та молоді, що визнані інвалідами. У цих закладах реалізовуються новаторські реабілітаційні моделі для цілеспрямованого корекційного впливу. Одним з дієвих засобів соціалізації дітей з особливими потребами є інноваційна технологія “Реабілітаційний театр” яка посідає нині в світі одне з провідних місць у реабілітації неповносправних осіб. Тим більш, що гра (і акторська також) для дітей – абсолютно природна і найбільш продуктивна діяльність.

Мета дослідження полягає у виявленні соціалізаційного потенціалу в театральній діяльності дітей з особливими потребами.

Результати теоретичного аналізу проблеми. Наші наукові дослідження та психологічні спостереження за діяльністю дитячого інтегрованого реабілітаційного театру «Забавляночка», при ВОДГО «Центр розвитку дитини» у м.Луцьку, свідчать про сприятливий вплив театру на подолання особистісних вад, розвиток уяви, збагачення словникового запасу та виховання почуттів.

Форми роботи театру “Забавляночка”базуються на особистісно-орієнтованому підході до кожного вихованця, з врахуванням психофізичних особливостей розвитку кожної дитини і з побудовою схеми впливу на кожного малюка, що дає змогу зміцнити віру дитини у свої перспективи. Від репетиції до репетиції стає все більш помітним те, як вони удосконалюються в адекватному вираженні емоцій та почуттів, будучи не лише у образі персонажа, а й поза театральною грою.

Реалізувати себе у різних життєвих ролях, актуалізувати їх за принципом „тут і зараз”, розширити власне самоусвідомлення, скорегувати навички міжособистісного спілкування надає театралізована діяльність.

Бажання зіграти роль якнайкраще спонукає акторів розвивати свої рухові можливості. При цьому, слід зазначити, що практично всі вони мають помітні обмеження у координації рухів. Це виявляється у браку пластичності, порушенні просторової координації тощо.

Підготовка спектаклю супроводжується станом емоційної піднесення, натхнення, що, як відомо, за даними фізіологів та психологів, забезпечує той фон, на якому значно продуктивніше відбувається перебіг основних психічних процесів – сприймання, уваги, пам‘яті та мислення.

Створення атмосфери групової згуртованості є необхідною умовою роботи режисера із студійцями, що у свою чергу, сприяє налагодженню позитивних стосунків між ними, й відповідно, розвитку їх соціальної компетентності. Особливо продумано, відповідально підбирається репертуар. Зміст п‘єс, що ставляться у інтегрованій студії, призводить до зацікавленості юних акторів і спонукає їх звернутися до читання книг, а робота над змістом п‘єси та над окремими ролями, спостереження за грою товаришів, обговорення того, що відбувається на репетиції розвиває мислення учасників вистави, що є дуже важливим.

Крім дітей з діагнозом церебрального паралічу, зниженим рівнем інтелектуального розвитку актори інтегрованої студії мають різноманітні відхилення у здоров‘ї. Це примушує дуже обережно та відповідально вибудовувати стратегію індивідуального підходу до кожного з них, радитися зі спеціалістами, відповідно до стану їх здоров‘я дозувати емоційне та фізичне навантаження.

Окремо хочемо сказати про акторів із діагнозом синдрому Дауна. Через цей діагноз більшість з цих дітей вважаються нездатними до навчання у школі, і тому лишаються поза системою освіти. За даними наших наукових спостережень та експертної оцінки театрального режисера, попри всі стереотипи, котрі існують в нашому суспільстві, ці діти є чи не найталановитішими серед акторів. Таким особам притаманна не лише своєрідна емоційність а неабиякі імітаційні здібності, велика старанність. Ці юні актори також вирізняються органічністю гри, вмінням вживатися у образ та природно розвивати свою роль. Отже, відвідування театральної студії значно змінює на краще стан загального розвитку та поведінку її учасників.



Висновок. Спостереження свідчать, що учасники інтегрованої театральної студії, рано пізнавши сприятливий вплив мистецтва, вигідно різняться своєю кмітливістю, вихованістю та внутрішньою культурою, відчувають її як глибоко особистісне надбання.

Тут діти самореалізуються, самостверджуються, набувають позитивний заряд енергії і посилають її в зал глядачів.

Життя переконливо доводить величезне значення театральної діяльності в інтеграції та соціалізації дітей з особливими потребами, необхідність посилення уваги до неї, як до провідного виду діяльності дітей.

Адже діти з особливими потребами мають специфічні труднощі соціалізації, постають перед проблемою адаптації до нової соціальної ролі, нового статусу, що є серйозним випробовуванням їх психічних та фізичних можливостей.

Основним завданням є: дати дітям з обмеженими можливостями відчуття їхньої особистої важливості, відчуття рівності зі здоровими дітьми.

В кінцевому результаті - позитивне самоствердження.



Література:

  1. Костюк Г.С. Учебно-воспитательный процесс и психологическое развитие личнисти / Под ред. Л.Н.Проколиенко. К.: Радянська школа 1989, 609с.

  2. Фопель К. Как научить детей сотрудничать? Психологические игры и упражнения. ч. 2 М. 1998. – ст. 47-64.




  1. Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції: Навч. Посібник. – К.: Либідь, 1996. – 264 с.







База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка