Мова як функціональна система в антропоцентричній картині світу



Сторінка4/10
Дата конвертації16.04.2016
Розмір1.98 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Мовленнєвий статус лакунарності

Тимошик А. В.

(Сумський державний університет)

Науковий керівник – д-р філол. наук, професор Швачко С. О.

Лакуни можуть виникати і постійно виникають навіть в тому випадку, коли комуніканти належать до однієї культури: достатньо яскраво вони проявляються в тому випадку, коли текст та реципієнт належать до різних історичних епох або соціальних груп. Особливо велика кількість лакун виникає при належності комунікантів до різних лінгвокультурних угруповань і реципієнт погано знайомий з реаліями, які добре відомі носію тієї культури та автору тексту оригіналу. У даному випадку мова йде про соціокультурні лакуни (Г. А. Антіпов, О. А. Донских, І. Ю. Марковіна, Ю. А. Сорокін). Автори дослідження «Текст як культурне явище» [2] – пропонують наступну класифікацію соціокультурних лакун:



  • суб’єктивні лакуни, що відображають національно-культурні особливості комунікантів, які належать до різних лінгвокультурних груп;

  • діяльно-комунікативні лакуни – відображають національно-культурну специфіку різних видів діяльності в їхньому комунікативному аспекті;

  • текстові лакуни – відображені через специфіку тексту як інструменту спілкування, його зміст, форму відтворення, сприйняття матеріалу, орієнтацію на певного реципієнта, поетику автора і т.д.;

  • лакуни культурного простору (ландшафту), якщо розглядати процес спілкування в широкому сенсі, (лакуни культурного інтер’єру, якщо брати до уваги той чи інший конкретний комунікативний акт) [2, 48].

Існування різних видів повсякденних лакун, внаслідок чого запозичені норми поведінки не знаходять свого відображення у мові реципієнта, може викликати труднощі у спілкуванні. У результаті між комунікантами може виникнути непорозуміння, наприклад при невірній, часто суперечливій інтерпретації жестів у чужій культурі. Крім того, у одного з комунікантів може скластися несприятливе враження щодо іншого: в японській культурі вважається недопустовим сидіти, схрестивши ноги або випрямивши їх; для англійців ця поза – норма поведінки.

Текстові лакуни виникають як інструмент спілкування [1, 6]. Так, наприклад, лакуни художньої літератури створюють комунікативну дистанцію між автором та читачем (неспівпадання сфер спілкування автора і читача), а при частковій дистанції між ними виникає неповне розуміння розкодованого повідомлення.

Лакуни культурного простору вказують на невідповідність оцінок культурного простору представників тих чи інших лінгвокультурних спільнот. Під культурним простором маємо на увазі оточення, у якому перебувають носії певної культури. До складу культурного простору входять наступні елементи:


  • оточуючий світ;

  • спосіб життя, побут представників спільноти;

  • запас знань, культурний фонд, яким володіє типовий представник цієї общини.

Культурний інтер‘єр має просторові межі, які задані належністю комунікантів тим чи іншим локальним культурам, культурна дистанція каузуюється тематикою та характером комунікантів. Культурній інтер‘єр – це не що інше, як ситуація, в якій відбувається конкретний комунікативний акт.

Лакуни культурного фонду вказують на неспівпадання у комплексі (запасі) знань, яким володіють представники різних лінгвокультурних соціумів.

До лакун культурного фонду належать також і географічні назви, «прозорі» для представників однієї лінгвокультурної групи, але лакунізовані для представників іншої. У назви, як правило, включені у визначений соціальний контекст, який є важливим для представників одного соціуму і є невизначеним для іншого [3, 125].
1. Анохіна Т. О. Семантизація категорії мовчання в англомовному художньому дискурсі / Т. О. Анохіна. – Вінниця : Нова книга, 2008. – 160 с.

2. Марковина И. Ю. Культура и текст. Введение в лакунологию : учеб. пособие / И. Ю. Марковина, Ю. А. Сорокин. – М.: ГЭОТАР-Медиа, 2008. – 144 с.

3. Швачко С. О. Навчити вчитися! : посібник / С. О. Швачко. – Вінниця : Нова книга, 2006 . – 136 с.


ІМПЛІКАЦІЯ В РЕКЛАМНОМУ ТЕКСТІ

Філіпенко А. В.

(Сумський державний університет)

Науковий керівник – канд. філол. наук, доцент Ємельянова О. В.

Реклама за останній час стала важливим соціоетичним елементом суспільного життя та є одним з найважливіших видів комунікації.

Рекламування − це складний процес. Серцевиною рекламної діяльності є створення рекламного тексту. З точки зору лінгвістичної прагматики мовна комунікація та мовленнєвий акт є яскравими виявами «поєднання мови та дії», де актуалізується функція мови як вияву цілеспрямованої поведінки. З огляду на це твердження, природним та необхідним видається саме прагмалінгвістичний аналіз реклами, оскільки основне її завдання полягає у тому, щоб у результаті передачі інформації здійснити вплив на адресата реклами, досягти бажаного комунікативного ефекту, тобто скорегувати поведінку, систему ціннісних орієнтацій адресата в потрібному для рекламодавця напрямку, добитися, щоб споживач віддав перевагу рекламованому товару перед будь-яким іншим.

Прагматичний аналіз реклами дає можливість встановити прямий зв'язок між мовними засобами різних рівнів, що використовуються в рекламному тексті для впливу на потенційного споживача, та дією адресата у напрямі цього впливу, яка або мала місце як факт купівлі, користування послугою, або не здійснилась залежно від результату впливу на адресата. Аналіз рекламних текстів у прагмалінгвістичному аспекті дає можливість розглядати мову реклами в безпосередньому зв’язку з дією адресата.

Сутність лінгвістичної імплікації проявляється в тому, що принаймні одна з глибинних предикативних одиниць не отримує вербального оформлення у поверхневій структурі висловлювання або має опосередковане вираження через мовні маркери, що впливають на її розкриття. Завдяки імплікації та імпліцитності текст реклами можливо вдало завуалювати і тим самим впливати на споживача.

Джерелом імпліцитної інформації є, перш за все, компоненти, що входять до складу конвенціональної семантики слів і конструкцій. На їх основі виникають так звані конвенціональні імплікатури, до яких прийнято відносити, зокрема, семантичні пресуппозиції та імпліцитні компоненти, складові умови успішності мовленнєвого акту.

Для лексики тексту англомовної комерційної реклами характерні приховані форми вираження оцінки, яка входить до мотиваційної частини реклами та володіє ілокутивною силою спонукання та регулювання поведінкою адресата.

Імпліцитна інформація, в силу свого «прихованого» для адресата повідомлення характеру, безумовно, є одним з комунікативних засобів, що володіють великим маніпулятивним потенціалом.



Секція

"Переклад та міжкультурна комунікація"
ЛЕКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ САЛТИКОВИМ ВІРША ДЖ. Г. БАЙРОНА "THE SPELL IS BROKE"

Левченко К. С.

(Сумський державний університет)

Науковий керівник – викладач Куліш В. С.

Художній переклад це відтворення літературного тексту засобами іншої мови з найбільш повним збереженням його мистецьких якостей. Серед лексичних особливостей художнього перекладу можна зазначити, наприклад, недоречність дослівного перекладу, переклад стійких словосполучень та гумору, збереження стилю та культурних особливостей оригіналу, переклад однієї частини мови іншою, конкретизація та генералізація значення, антонімічний переклад, контекстуальна заміна. Проблеми художнього перекладу досліджували багато мовознавців, серед яких В. фон Гумбольд [1], Ф. Шлейермахер [2] та ін. і це питання є досить актуальним і до нашого часу, тому, що постійно зростає інтерес до іноземної культури та літератури.

Основні особливості художнього перекладу розглядаються в процесі порівняльного аналізу вірша Джорджа Гордона Байрона "The Spell is Broke…" [3, 122] та його перекладу виконаного Салтиковим [3, 123].

Салтиков зробив довільний переклад даного вірша – витончений, на високому рівні майстерності.  Довільний (вільний) переклад – це вид перекладу, який відтворює основну інформацію оригіналу з можливими відхиленнями, спотвореннями, пропусками і інше. Перед нами постають дуже поетичні, естетичні рядки. Автор перекладу напрочуд вдало передав дух епохи, в якій був написаний оригінал. Він використав римування АБАБВГВГ, як і автор оригінального твору, тому кількість рядків теж збігається та форма вірша збережена.

Для перекладу автор використав такі лексичні особливості як інверсія. Відповідно до словника, інверсія (від лат. inversio — перестановка) – стилістична фігура, яка створюється зворотним порядком слів у реченні, щоб підкреслити значення інверсованих одиниць і посилити виразність мовлення. Байрон починає рядки переважно з іменників, в той час, як у Салтикова їх місце посідають дієслова. Переклад є вільним, хоча загальна думка та суть вірша передана досить точно. Наприклад, "spell" в перекладі звучить як "талисман", "charm" перетворилося на "упоенье", "delirium" стало "самозабвенье". Деякі рядки взагалі передають лише приблизну суть, в той час як конкретні слова та їх зміст втрачаються, напр.: "Recalls the woes of Nature’s charter" у перекладі звучить як "Одно страданье нас в жизни нашей ждет", а також "And He that acts as wise men ought, But lives – as Saints have died – a martyr" має вигляд "И тот, кто здесь живет далек земных желаний, как мученик живет". Перекладач не передав саме значення лексеми, хоча почуття автора оригіналу досить вдало передані. Але слід зазначити, що не всі рядки мають настільки віддалений переклад. Напр.: "Each lucid interval of thought" в перекладі звучить як "И всякий светлый миг покажет…"

Що стосується об’єму, то вони також різняться. Байрон під час написання вірша використав 54 слова, у той час, як Салтиков – лише 41 слово. Якщо розібрати слова по частинам мови, то простежується наступна різниця: в російському перекладі використано 12 дієслів, а в оригіналі – лише 6; подібна ситуація і з займенниками та сполучниками, а числівників та часток в оригіналі взагалі немає, проте присутні артиклі, допоміжні та модальні дієслова, що в російській мові відсутні як такі. Це пояснюється тим, що англійська мова належить до класу аналітичних мов, у той час як російська синтетична мова, окрім цього англійська мова має такі категорії слів, як артикль, допоміжні та модальні дієслова та ін., які відсутні в російській та українській мовах.

Таким чином можна підсумувати: Салтиков під час перекладу ставив перед собою задачу передати дух та настрій епохи, почуття та вишукану мову автора оригіналу, у той же час не забуваючи про збереження форми вірша. Загалом переклад Салтикова виконаний адекватно. Він характеризується експресивністю та є вдалим з точки зору функціональної еквівалентності.


  1. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 2000. 400с.

  2. О разных методах перевода : лекция / Ф. Шлейермахер // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 9, Филология. 2000. - № 2. С. 127145

  3. Байрон, Джордж Гордон. Избранная лирика. Сборник. Сост. Зверев А.М. – На англ. Яз. С параллельным русским текстом. – М.: Радуга. – 1988. – 512с.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ БРИТАНСЬКИХ АНЕКДОТІВ

Ткаченко К. І.

(Сумський державний університет)

Науковий керівник – канд. філол. наук, доцент Кобякова І. К.

Одним з основних бажаних якостей людини є почуття гумору. Гумор – доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, спрямоване на викриття вад, фізична або вербальна дія, яка має на меті розсмішити. Інструмент гумору це жарт. Зазвичай вдало вигаданий жарт знімає напругу, смуток або страх. Однак, якщо жарт висловився на адресу незнайомої людини, то він може нести не тільки радість, а й бути актом агресії, оскільки людина може побачити в ньому зловмисну образу і приниження. Тому жарти зазвичай допускаються тільки по відношенню до добре знайомих людей, які сприймають його як прояв довіри до них самих, що дає можливість подивитися на себе з боку в критичному світлі.

Згадаємо, які епітети асоціюються зі згадками про англійський гумор. Найчастіше – занадто тонкий, безглуздий, нецікавий. Великобританія – це країна, в якій дійсно вміють посміятися над собою. Відповідь дуже проста: дуже часто нам просто незрозумілі їх жарти. Нам незрозумілий англійський гумор тільки тому, що ми – представники двох різних країн і національностей. У кожного з нас є свої звички, життєвий уклад, історія, традиції і звичаї, свій уряд, свої уподобання і т.д. Тому ми і не можемо зрозуміти, що такого смішного в тому чи іншому анекдоті. Це ж правило працює навпаки: при переведенні наших жартів на англійську мову можна або зовсім втратити їх сенс, або вони все одно буде незрозумілими англійцю, так як він не знайомийз нашими реаліями.

Англійці сміються над чим завгодно: над урядом, над погодою, над своєю поведінкою, над своїми традиціями, над своєю зайвою манірністю, над своїми історичними фактами. Наприклад:



Father: My son, I punish you because I love you.

Son: I know, Dad, but I shouldn't get so much love.

Саме англійці змогли зробити гумор брендом, створивши йому репутацію «тонкого», «інтелектуального» гумору. Основна особливість англійського гумору у тому, що він чи інакше є у будь-якому діалозі, як за іншими культурах йому відводиться «час і важливе місце». У розмові дуже важливо же не бути занадто серйозним, інакше це завжди буде сприйматися як надмірна помпезність і пишномовність – те що англійців цілком неприйнятне.

Особливе місце у гуморі англійців займає іронія. Іронією пронизана практично кожна репліка англійця, може бути великий перешкодою при міжкультурної комунікації, особливо коли її метою є ділове спілкування. Оскільки іронія присутній скрізь, англійця важко розсмішити. Письменникам, митцям і артистам комічного жанру доводиться дуже намагатися, щоб змусити англійця посміхнутися. У повсякденному ж спілкуванні стриана посмішка у відповідь жарт – найпоширеніша реакція. Спостерігається дуже багато анекдотів, заснованих виключно на грі слів. Ці жарти досить просто зрозуміти, читаючи, значно складніше розпізнати у яких комічне при сприйнятті на слух. Наприклад:

-Will you tell me your name?

-Will Knot.

-Why not?

Гумор англійців досить цинічний, тому такі жарти – дуже поширене явище у цій культурі. Передусім висміюються розумові здібності людини, що однією з доказів те, що в аналізованої культурі величезну важливість є інтелект, і ерудиція людини. Жарти даної тематики можуть викликати розуміння представники інших культур, але цілком можливо, що з певній його частині вони видадуться занадто грубими.



Жарти, засновані національними стереотипах, будуть зрозумілі, швидше за все, лише у випадках, коли слухачеві буде відомий сам стереотип.Наприклад: An Irishman McQuillan came into a bar and ordered martini after martini, each time removing the olives and placing them in a jar. When the jar was filled with olives and all the drinks consumed, the Irishman started to leave.

"Excuse me," said a customer, who was puzzled over what McQuillan had done. "What was that all about?"

"Nothing," said the Irishman, "my wife just sent me out for a jar of olives."

Проте, якщо вірити європейській статистиці, то саме британський гумор – найсмішніший на континенті. За твердженням газети “READER’S STOP“, так вважають 34% європейців. Порівнявши оцінку жартів, зроблену англійцями, з відповідями представників інших національностей, можна дійти висновку, що анекдоти сприймаються англійцями та представниками різних культур приблизно однаково і тут, насамперед, має місце індивідуальне відчуття гумору.



ОСОБЛИВОСТІ ВІДТВОРЕННЯ ПОРЯДКУ СЛІВ

У ПОЛЬСЬКОМУ РЕЧЕННІ ПРИ ЗВОРОТНОМУ

ПЕРЕКЛАДІ

Ткаченко К. І.

(Сумський державний університет)

Науковий керівник – канд техн. наук, доцент Кобяков О. М.

У перекладах польською мовою слід ураховувати, що порядок слів у польському реченні, як і в українському, вільний, але не довільний.

Підмет може стояти перед присудком (звичайний порядок), напр. Andrzej czyta; або після нього (непрямий порядок), напр. Przyjechali goście. Непрямий порядок є обов’язковим у словах автора, якщо вони розділяють пряму мову або слідують за нею. Напр.: – W takim razie, powiedział Andrzej,będę u ciebie za godzinę.

Найбільш акцентовані слова переміщуються на початок речення, напр. Nigdy nie zapomnę o tym dniu.

Зворотний займенник się , особові закінчення минулого часу і умовна частка by разом з особовими закінченнями стоять зазвичай після першого в реченні акцептованого слова. Напр.:

On się zawsze tak głośno śmieje. Kiedyście tam byli? Jemu bym nigdy o tym nie powiedziała.

Короткі (енклітичні) форми займенників ніколи не ставляться на початку речення, а в кінці вони застосовуються лише в дуже коротких реченнях, напр.: Pomóż mi. Przepraszam cię.

За збігу двох енклітичних займенників зворотний займенник ставиться зазвичай після інших займенників, напр.: Bardzo mi się tam spodobało.

Енклітичний займенник у давальному відмінку ставится перед енклітичним займенником в знахідному відмінку або родовому відмінку, напр.: Piotr mi je pokazał. Piotr mi go nie pokazał.

Означення, що виражається односкладовим вказівним займенником (напр., ten, ów), якщо останній не є логічно акцентованим, найчастіше вживається після означуваного слова, напр.: Dziewczyna ta jest studentką pierwszego roku.

Додаток вживається зазвичай після дієслова. Але при кількох додатках спочатку ставиться додаток у давальному відмінку, а після нього – прямий додаток, напр.: Kupiłam bratu książkę.

Додаток з прийменником dla ставиться після прямого додатка. Напр.: Kupiłam książkę dla brata.

Прикметникові означення посідають наступні місця. Перед означуваним словом ставиться означення, яке характеризує матеріал, розмір, колір, форму, перевагу або недолік. Напр.: Duży dębowy stół.

Tłumaczę bardzo trudny tekst.

Wczoraj przyjechała moja starsza siostra.

Na oknie stały piękne czerwone kwiaty.

Після означуваного слова застосовуються означення, що передають важливі особливі риси або входять до складу назви, напр.: Powstanie listopadowe. Uniwersytet Jagełłoński. Związek Radziecki. Wybrzeże Gdańskie.

При кількох прикметникових означеннях після означуваного слова ставиться означення, що має особливе значення, напр.: Tu jest dział polskiej literatury pięknej, a tam polskiej literatury naukowej.

У підрядних означальних реченнях з відносним займенником który він посідає перше місце (не враховуючи прийменників), напр.: Autorzy, których utwory uznano za najlepsze, otrzymali nagrody.


Секція

"Дискурсивна лінгвістика"
МОВЛЕННЄВИЙ АКТ НЕЗГОДИ В СУЧАСНОМУ ДІАЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Азаренко А. Ю.

(Горлівський інститут іноземних мов ДНВЗ "Донбаський державний педагогічний університет)

Науковий керівник – канд. філол. наук, доцент Кишко С. М.

Загальна спрямованість сучасних лінгвістичних досліджень на поглиблене вивчення різних типів мовленнєвого акту (МА) та їхніх функціональних особливостей в цілому, та МА незгоди зокрема, зумовлює актуальність нашого дослідження. Незважаючи, на цілий ряд робіт в області прагматики, дослідження МА незгоди у сфері сучасного англомовного діалогічного дискурсу з погляду основних принципів теорії ввічливості було тільки-но започатковано в останнє десятиріччя, що й підсилює актуальність теми нашого дослідження.



Об’єктом дослідження виступає МА незгоди як одиниця мовленнєвої комунікації в сучасному діалогічному дискурсі.

Предметом дослідження є семантико-структурні, прагматичні та соціолінгвістичні особливості МА незгоди в сучасному діалогічному дискурсі.

Описуючи МА незгоди та визначаючи його місце в дискурсі, ми виокремлюємо в його структурі не тільки аспект адресанта, аспект адресата, але й звертаємо увагу на його цілеспрямованість у досягненні певного ефекту у конкретному контексті і ситуації [3].

Дотримуючись широкого підходу до поняття МА як інтеракціонального акту, під МА незгоди у нашій роботі розуміється комунікативний акт вираження інтенції незгоди адресанта, опосередкований соціопрагматичними факторами. Наприклад:

Will you be interested in having dinner with me?

The thing is I sort of have a boy friend.

Sure, yeah. I’m sorry.

Категорія незгоди є мовною універсалією, основним змістом якої є логічне заперечення. Однак мовне і логічне заперечення, будучи порівнянні, далеко не ідентичні і можуть не співпадати.

Заперечення в логіці ‒ унарна операція над судженнями, результатом якої є судження (у відомому сенсі) «протилежне» вихідному.

У мові заперечення займає особливе місце в силу своєї багатомірності: негація, на відміну від інших категорій, в тій чи іншій мірі пронизує всі рівні мовної системи. У традиційній граматиці засоби вираження заперечення в силу своєї різнорідності розглядаються в різних частинах граматичного опису ‒ лексикології, словотворенні, морфології, синтаксисі. 

Однак такий підхід не відображає реальної складності даного явища в комунікації. Так, з позицій структурного підходу, висловлення, які не мають формальної ознаки заперечення, не є негативними. Однак в мовній свідомості носія мови вони можуть представляти ситуації незгоди, відмови, заперечення або утримання від позитивних оцінок.

Таким чином, центр уваги дослідників переноситься з системи мови у систему дискурсу, де вивчаються особливості вираження заперечення в зв’язному тексті. Прагматичний принцип аналізу висловлення з урахуванням його множинних цілей полягає в тому, що інтенція мовця дає поштовх вербальному контакту і самовираженню індивіда, а саме висловлення служить виконанню певного інтенціонального завдання [1].

В області прагматики, на сьогоднішній день, під МА незгоди розуміють такий мовленнєвий акт, що об’єднує всі види негативної реакції: спростування, заперечення, вираз невдоволення, несхвалення [2, 56].

Об’єкт нашого дослідження має ряд особливостей. Перш за все, МА незгоди являє собою складне і багатоаспектне висловлення, в якому взаємодіють семантичний, структурний та прагматичний аспекти.

Досліджуваний МА висловлює негативне ставлення до дії чи висловлювання співрозмовника, тим самим являє собою інформативне, оцінне або імперативне висловлення. В модусі такого висловлення завжди є певні вербальні одиниці, які можуть розглядатися як іллокутивні показники реалізації мовцем комунікативної інтенції незгоди.

Використання засобів вираження незгоди залежить від ряду факторів: ситуації, намірів мовця, від характеру стимульованої репліки.

МА незгоди має також і соціолінгвістичний аспект, який полягає в його детермінованості факторами, що ідентифікують особу мовця (стать, вік, соціальний статус).

Слід звернути увагу на те, що вираження негативної реакції передбачає вживання мовних формул етикету, що обумовлює культурологічний аспект досліджуваного МА. Володіння особливостями мовленнєвої поведінки й етикету будь-якого народу, зокрема, представників англомовних спільнот являє собою частину комунікативної компетенції мовця, наявність якої є необхідною вимогою для ефективної комунікації з представниками іншої культури.

Таким чином, перспективу подальшого дослідження складає аналіз семантико-структурних, прагматичних та соціолінгвістичних особливостей МА незгоди в сучасному діалогічному дискурсі, його залежності від прагматичних факторів, а також визначення вербальних засобів реалізації комунікативної інтенції незгоди.




          1. Метслер А. А. Прагматика коммуникативных единиц. / А. А. Метслер. – Кишинев. – 1990. – 103с.

          2. Пудровская Т. Н. Речевые акты «аффератив» и «деклинатив» в системе речи (на материале современного английского языка): дис. …канд.филол.наук: 10.02.04. / Т. Н. Пудровская – Харьков, 2000. – 203с.

          3. Шевченко И. С. Дискурс как когнитивно-коммуникативный феномен / Под общ. ред. Шевченко И. С.: монография. – Харьков: Константа, 2005. – 356с.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка