Мова як функціональна система в антропоцентричній картині світу



Сторінка3/10
Дата конвертації16.04.2016
Розмір1.98 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

ЕКСПЛІЦИТНО-ПЕРФОРМАТИВНІ ВИСЛОВЛЮВАННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

Пархоменко В. О.

(Сумський державний університет)

Науковий керівник ст. викладач Кириченко О. А.

Розвиток лінгвістики вже з середини минулого століття йде шляхом інтеграції суміжних наукових дисциплін, у результаті чого виникли і розвиваються прагмалінгвістика, психолінгвістика, соціолінгвістика тощо. На сучасному етапі лінгвістика зробила рішучий поворот від системно-структурних досліджень у бік досліджень мови в живому функціонуванні у різних сферах комунікації, до вивчення функціонування мови як знаряддя, засобу спілкування та мовленнєвого впливу.

Мовлення являє собою частину дійсного світу, і кожного разу воно відбувається з певною метою. Як дія, мовлення найбільш очевидно проявляє себе на прикладі перформативних висловлювань. Перформативність розглядається як специфічна властивість деяких дієслів, що формують експліцитні перформативні висловлювання. При цьому вважається, що дані дієслова експліцитно виражають мету мовленнєвого акту. Останнім часом різко зростає кількість порівняльних, міжмовних досліджень перформативності, що представляє інтерес не тільки в плані дослідження особливостей даного лінгвістичного явища в кожній з мов, але й в аспекті розвитку прагмалінгвістики, лінгвістичної семантики, загальної теорії мови. Результати подібних досліджень можуть бути застосовні в таких лінгвістичних напрямках, як лінгвокультурологія, міжкультурна комунікація, теорія перекладу, стилістика та інтерпретація тексту.

В основі семантико-прагматичного явища перформативності лежить концепція, згідно з якою сказати щось означає зробити що-небудь, а вимовити висловлювання з якоюсь метою (інтенцією) означає зробити дію з певним ефектом на адресата мовленнєвого акту. Дієслова, що виражають відношення до пропозиції того, хто говорить, та відношення до адресата мовлення, називаються перформативними. Сам термін "перформатив" з'явився в теорії мовленнєвих актів, основні ідеї якої були викладені Дж. Остіном в курсі лекцій під назвою "Слово як дія." У трактуванні вченого термін "перформатив" вживається як більш коротка і зручна форма терміна "перформативне висловлювання".

Перформативи це слова і висловлювання, саме проголошення яких одночасно означає вчинення дії, котру вони називають. Вони репрезентуються в мовленнєвих актах заповітів, вибачення, запрошення, слів обіцянки тощо. Бажаний результат таких мовленнєвих актів набувається реалізацією умов, кваліфіковані як умови успішності. Висловлення з перформативними дієсловами характеризуються наступними ознаками: нічого не констатують, не мають істинного значення, характеризуються ознакою ефективності / неефективності, відповідають певному загальноприйнятому церемоніалу, мають дієслова у формі першої особи однини теперішнього часу дійсного способу.

До сих пір залишається спірним питання про те, за якими критеріями розмежовуються перформативні і неперформатівні дієслова; а також за яких умов перформативні дієслова отримують перформативну реалізацію. Перша умова вимагає відсутності у значенні дієслова компонентів, що суперечать сутності перформативного вживання. Семантична сутність перформативного вживання дієслова полягає в тому, що проголошення речення, що містить це дієслово, рівносильне виконанню дії, яка позначається даним дієсловом. Отже, якщо дієслово позначає дію, яку в принципі не можна виконати за допомогою виголошення одного речення, то це дієслово не може бути перформативним. Можливість для дієслова перформативного вживання також вимагає, щоб лексичне його значення не містило компонентів, які роблять таке вживання абсурдним, неможливим з точки зору загальноприйнятих норм поведінки. Друга умова, що на семантичному рівні визначає для дієслова можливість перформативного або неперформативного вживання, розглядає природність або виправданість для даного дієслова перформативного вживання.

Система англійських перформативних дієслів розвинута досить широко, їх кількість нараховує близько трьохсот. Структурними особливостями англійських перформативів є наступні їх характеристики: дієслово перформативного речення не може мати форму минулого або майбутнього часу; перформативне речення не може бути негативним; не допускається включення до складу перформативних речень модальних слів. У межах перформативних висловлювань виокремлюють також експліцитні та імпліцитні форми, де перші призначені для того, щоб прояснити розуміння висловлювання. Залежно від комунікативної ситуації в експліцитно-перформативних висловлюваннях англійської мови допускається вживання дієслова не лише у 1-ій особі однини теперішнього часу дійсного способу, але й вживання форми множини, Present Continuous та застосування пасивних конструкцій.

У прагматичному аспекті в перформативних висловлюваннях саме перформативи реалізують комунікативні цілі. Для реалізації певних дій перформативами значення мають не тільки їх семантичні або граматичні ознаки, але й прагматичні характеристики.

Мовні чинники, які обумовлюють прагматичну полісемічність перформативних дієслів та сприяють реалізації їх прагматичного потенціалу можна досліджувати на семантичному, морфологічному та синтаксичному рівнях. Семантично обумовлена прагматична варіативність перформативних дієслів англійської мови є наслідком лексичної полісемії дієслів.

Структурно-семантичні особливості вторинних конструювань в англійській мові

Плавич І.

(Сумський державний університет)

Науковий керівник – канд. філол. наук, ст. викладач Шуменко О. А.

Числівники англійської мови – самостійний незамкнутий ряд повнозначних нумеральних слів, яким притаманні специфічні семантичні, синтаксичні та словотворчі особливості. Число та вміння мислити числами – одне з вагомих досягнень людства. Назви чисел виникли давно. На часі числівники є показником абстрактної кількості та квантитативних ознак предметів. Число дає не тільки міру речей, а й зв’язок явищ.

Числівникам сучасної англійської мови притаманні риси інформативності, динамізму, термінологічності, стабільної кореляції з одиницями лексико-семантичного поля кількості, регулярних семантичних зсувів, словотворчої валентності. В умовах оточуючого контексту (малого та великого) числівники модифікують функції залежно від текстового регістру, дискурсу [1, 45].

Поліфункціональність числівників є дискурсивно орієнтованою. Номінативна функція числівників полягає в позначенні результатів пізнання. У когнітивній функції числівників віддзеркалюється складний шлях осмислення категорії кількості від предметного до абстрактного. Прагматична функція числівників реалізується у фразеологічному контексті, в їх емоційно-експресивному впливі на адресата. Словотворча, епідигматична функція числівників об’єктивується існуючою парадигмою денумеративів, утворених за моделями макросистеми [2, 3].

Категорія кількості виражає зовнішні, формальні взаємовідношення предметів, їх частин, а також їх величину, число, ступінь прояву тієї чи іншої властивості . Функціонально-семантичне поле кількості як категорія знаходить відображення на морфемному, граматичному, лексичному, фразеологічному рівнях [2, 5].

Отже, можна сказати, що категорія числа зазначених слів виражає подібно до всієї групи іменників протиставлення за значенням «один» – «не один» і оформлюється за допомогою валідних засобів мови [3, 4]. Також можна сказати, що числівник у чистому вигляді характеризує собою показник кількості, а похідні від ньго секондарні утворення я вляють собою показник якості (one+ness – oneness; one+like – only).




  1. Таранець В. Г. Походження поняття числа і його мовної реалізації (до витоків індоєвропейської промови) / В. Г. Таранець. – Одеса, 1999. – 116 с.

  2. Шуменко О. А. Когнітивні аспекти денумеративів. Методологічні проблеми сучасного перекладу Матеріали VIII Міжнародної науково-методологічної конференції. Суми, Вид-во СумДУ, 2009.

  3. Семчинський С. В. Загальне мовознавство / С. В. Семчинський. – К.: АТ „ОКО”, 1996. – 416 с.


ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОДИНИЦІ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ СТЕРЕОТИПІВ

Серженко Г. В.

(Сумський державний університет)

Науковий керівник ст. викладач Єрмоленко С. В.

В час масштабної глобалізації, вивчення національної специфіки того чи іншого народу набуває все більшого значення. Фразеологізми відображають позамовну дійсність, називають предмети та явища навколишнього середовища, фіксують зміст, який стосується умов життя народу – носія тої чи іншої мови, вони є дзеркалом національної культури.

Фразеологія є досить новою лінгвістичною дисципліною. Вона займається стійкими комплексами слів мови. Її предметом дослідження є усталені сполучення слів, їх діахронічний розвиток і синхронічне функціонування. Фразеологізм – це структурно-семантична мовна одиниця, яка відрізняється як від синтаксичних сполучень, так і від слова, цілісністю значення, структурою та вживанням [1, 77].

Фразеологізми характеризуються відтворюваністю, цілісністю значення, стійкістю, непроникністю. Для того, щоб вважати словосполучення фразеологізмом, достатньо навіть однієї з перелічених ознак.

За класифікаціє. В. В. Виноградова, виконаній на семантичній основі, існує три типи фразеологізмів: фразеологічні зрощення або ідіоми, фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення. Дана класифікація не включає прислів’їв, приказок, примовок, крилатих висловів, термінологічних словосполучень, які багатьма сучасними мовознавцями розглядаються як фразеологічні одиниці.

З боку відображення соціокультурних знань в образній основі фразеологізмів німецької мови можна виділити такі дві групи: національні фразеологізми та міжкультурні фразеологізми, тобто, запозичені з інших мов.

Фразеологізми можуть бути як власне національними, так і запозиченими з інших мов. Але навіть в останньому випадку фразеологічні одиниці набувають рис мови-реципієнта, відбуваються значні зміни в структурі або в лексичному складі фразеологізму.

Фразеологічна картина світу сучасної німецької мови утворилася на основі національних міфів, вірувань, обрядів, ритуалів, що залишили по собі низку звичаїв і традицій суспільного характеру. Важливим її складником є народна культура (народні ігри, розваги, фольклорні тексти, правила поведінки, народні символи та інш.). Коріння ключових фрагментів фразеологічної картини світу можна виявити в основних сферах життєдіяльності етносу.

У всіх національних фразеологізмах присутні стереотипи, характерні для певної нації. Стереотипом у психології називають сукупність певних (часто звичних, вкорінених) уявлень, думок, висновків про світ, навколишнє середовище, людей і т. п. [2]. Це поняття слід відрізняти від “національного або етнічного стереотипу”.

Фразеологізми конденсують в собі досвід народу, його історію. Історичне минуле нації відіграє одну з найважливіших ролей у формуванні стійких стереотипів.

Трактування німецьких фразеологізмів на український лад, тобто не зважаючи на особливості сприйняття оточуючої дійсності іншим народом, може призвести до непорозуміння, оскільки значення далеко не кожного фразеологізму можна зрозуміти після звичайного дослівного перекладу.

Німці славляться своєю педантичністю та пунктуальністю і це, звичайно ж, знайшло відображення у фразеології. В німецькій мові безліч фразеологічних одиниць, в яких позначена крайня часова межа, часове обмеження.

В багатьох фразеологізмах відображається та чи інша історична подія, особа, традиція, а вже пізніше, на основі одного фразеологізму виникають інші, значення яких стає зрозумілим лише після аналізу першого.

В українській та німецькій мовах багато еквівалентних фразеологізмів, які є відповідниками не тільки за значенням, але й за лексичним складом.

Така схожість пояснюється в деяких випадках спільним походженням фразеологізмів (висловлювання з латинської мови, з Біблії), а в інших – схожістю мовних картин світу двох різних народів, тобто подібністю уявлень, сформованих стереотипів про навколишню дійсність.
1. Огуй О. Д. Лексикологія сучасної німецької мови / Огуй О. Д. – Вінниця: Нова книга, 2003. – 416 с.

2. Стереотип (значення) — Вікіпедія [Електронний ресурс] / Режим доступу: uk.wikipedia.org/.../Стереотип_(значення)




Slang. Problems of Definition

L. Taran

(Sumy State University)

Research supervisor – instructor V. Dorda

The social and psychological complexities captured in slang vocabulary make the term difficult to define, leading some scholars to question whether the term is even usable for linguistics. Dumas and Lighter reject the classical formula for definition and instead propose four identifying criteria for slang: 1. Its presence will markedly lower, at least for the moment, the dignity of formal or serious speech or writing. 2. Its use implies the user's special familiarity either with the referent or with that less statusful or less responsible class of people who have such special familiarity and use the term. 3. It is a tabooed term in ordinary discourse with persons of higher social status or greater responsibility.4. It is used in place of the well-known conventional synonym, especially in order (a) to protect the user from the discomfort caused by the conventional item or (b) to protect the user from the discomfort or annoyance of further elaboration.

None of the four criteria is formal, for slang is not distinct in form. And only number 3 may be said to be loosely based on meaning. But all four concern the social relationships of the participants and the "ultimate identifying characteristic" is the consciousness of shared knowledge between speaker and hearer, Dumas and Lighter's formulation requires that the type of lexis called slang be recognized for its power to effect union between speaker and hearer. Whether or not the particulars of their operational definition are necessary or sufficient, in the final analysts Dumas and Lighter are right. Slang cannot be defined independent of its functions and use.

Despite the difficulty of defining the term, slang does have some consistent characteristics. Foremost, slang is ephemeral. A constant supply of new words require the rapid change characteristic of slang. Most slang items enjoy only a brief time of popularity, bursting into existence and falling out of use at a much more rapid rate than items of the general vocabulary. Sometimes a new slang form either replaces an earlier one or provides another syn­onym for a notion already named in slang, like ramped, ranked, ted (from wasted), and toe (from torn) for 'drunk'; bagel and hang for 'do nothing in particular'; bumping and hegging for 'exhilarat­ing'; squirrel kisser and tree nymph for 'someone concerned with the environment'; or red-shirted and latered tor 'jilted'. Sometimes new slang extends to new areas of meaning or to areas of meaning of recent interest to the group inventing the slang, like Tom (from totally obedient moron) for 'computer'; dangling modifier for a single, long, flashy earring': the five-year program (or even the six-year program) for 'the time it takes to complete an undergraduate degree'; or twinkie (yellow on the outside, white on the inside) for 'an Asian who identifies with Caucasians or has a white girlfriend or boyfriend'.

The vocabulary of college students can illustrate the ephem­eral and innovative character of slang. One way to measure the ephemerality of student slang is to compare slang vocabulary at the same institution at different time.

There is a lot of examples of slang concerning drugs, e.g.: A-bomb is a word, meaning smoking marijuana and heroin in 1 cigarette. Blow a stick as well as get on means smoking marijuana. Ganja –is a term for marijuana, originating from India. Slang is not geographically restricted vocabulary. In Hawaii people call marijuana paca lolo. In Canada they call it wacky tabacky. In Miami it’s simply the stuff. In Taxes it’s crack, weed. In Pennsylvania it’s weed, pot, green grass.

In some places the slang words for the marijuana are really confusing for the foreigner. E.g. Blanket is a marijuana cigarette. Butter is marijuana. So, we should be aware of not to be confused by these false friends of interpreter.

Sometimes slang gets completely ridiculous and unexplained. Strawberry milk is also a name for marijuana.

Some slang words even come from the names of the movies. Assassin of Youth is a name for the marijuana, which comes from the 1930’s film that was intended to warn people of the dangers of marijuana, but like reefer madness it instead became stoner movie classic.

Slang must be distinguished from other subsets of the lexicon such as regionalisms or dialect words, jargon, profanity and ob­scenity, colloquialism, and cant or argot – although slang shares some characteristics with each of these and can overlap them.

Syntax, or sentence structure, is not important in defining slag. Slang expressions are not composed in word order sequences idiosyncratic to slang, and individual slang words and phrases typically fit into an appropriate grammatical slot in an established pattern.

If grammars and dictionaries are to explain language accurately, they must find ways to describe slang. Thus, the definition of slang used by both linguists and lexicographers must incorporate the social, contextual, and rhetorical dimensions inherent in this type of vocabulary.




О противоречиях уровневой концепции языка

Таукчи А. С.

(Горловский институт иностранных языков ГВУЗ "Донбасский государственный педагогический университет)

Научный руководитель – канд. филол. наук, доцент Таукчи Е. Ф.

Проблема сочетаемости языковых единиц представляет собой особый ракурс рассмотрения лингвистических явлений, связанных с разными уровнями языка. В первом приближении сочетаемость (в широком смысле) можно определить как свойство элементов языка соединяться друг с другом, образуя при этом номинативные лингвистические знаки более высокого порядка. Это основная черта языковых единиц, отражающая синтагматические отношения между ними.

Не будет преувеличением сказать, что лексическая сочетаемость является одним из ключевых понятий в учении о лексико-семантической системе языка. Внимание к изучению данного феномена, очевидно, объясняется тем, что в лингвистике произошел кардинальный поворот к исследованиям в области синтезирующих моделей языка. Действующие модели “смысл – текст“, изобретение семантического языка – специального языка, семантических множителей, а также лексических функций – все это в значительной мере помогло упорядочить описание лексической сочетаемости слов, создать своеобразный метаязык описания семантики слов в словарях.

Традиционное представление о языке как об органическом единстве, которое существует в коллективном сознании в виде абстрактной системы, связано с именем Ф. де Соссюра. Именно он писал о полной взаимозависимости всех элементов в языке и утверждал, что каждый элемент определяется своими отношениями со всеми остальными языковыми единицами. Господствовавшая на протяжении долгого времени структуралистская парадигма, несомненно, оказала положительное влияние на развитие методики преподавания языка и на дидактику. Структурный подход позволял обособить системные аспекты языковой деятельности и изучать соответствующие им предметы как самостоятельное целое. Хотя уровневое деление языка является искусственным и, следовательно, его нельзя считать исчерпывающим, такой подход, по мнению О. С. Мельничука, позволял процессу преподавания родного или иностранного языка протекать более или менее эффективно. “Розуміння мови як абстрактної системи компонентів мовної структури лежало в основі шкільного викладання мови в європейських країнах протягом двох тисячоліть. Таке розуміння мови підтримувалось послідовним схоластичним пов’язуванням структури мови з формально-логічним розумінням мислення як сукупності смислових категорій понять, що виділялись з логічної структури судження в його статичному аспекті” [1, .5].

Однако с точки зрения ситуации, сложившейся в современной лингвистике, уровневая концепция языка грешит очевидными противоречиями. Эти противоречия возникают как результат неоправданной гносеологизации наших рассуждений о языке. “Остается неясным, зачем одно равновесное состояние (эквилибриум) постоянно преобразуется в другое равновесное состояние. Либо мы исповедуем вполне скомпрометированную идею прогресса в языке, либо приписываем языку лишенную видимого смысла глобальную идеологию, в соответствии с которой он все время стремится к некоему идеально упорядоченному состоянию, но никогда этого состояния не достигает, а, напротив, приближаясь к нему по одним параметрам, в то же самое время удаляется от него по другим” [3, 3].

Углубление в проблему лексической сочетаемости обусловило отказ от системного взгляда на язык. При таком подходе язык не рассматривается как “рационально построенный концептуальный объект либо слаженный механизм” [2, 11]. С точки зрения Б. М. Гаспарова, это гигантский мнемонический конгломерат, не имеющий единого строения, неопределенный по своим очертаниям, которые находятся в состоянии постоянного движения и изменения. Язык включает в себя бесконечное множество разнородных “кусков” предыдущего опыта имеющих самую разную форму и объем [там же,  13]. Но при этом не следует забывать о том, что “как и повседневное существование в целом, языковое существование включает в себя структурированные вкрапления, в которых языковой материал преднамеренно выстраивается определенным образом” [2, 12]. Следовательно, чтобы достичь коммуникации, необходимо наличие “предустановленных правил и сведений, которые всеми участниками общения должны быть усвоены как данность” [2, 15]. В противном случае язык представлял бы собой хаотическое нагромождение никак не направляемых случайных фактов. Стремясь обнаружить и выделить в языке общее, определенным образом организованное, повторяющееся и устойчивое, исследователь сталкивается с необходимостью разработки проблемы комбинаторики в целом и лексической сочетаемости в частности.

Подобные изыскания значимы для решения фундаментальных и прикладных вопросов лексикологии, а также для разработки лингвистических основ методики преподавания иностранных языков, что, как известно, предполагает формирование речевой компетенции говорящего. К тому же, исследование и описание комбинаторных потенций отдельных слов, выявление сущности их сочетаемости помогает найти решение ряда общесемасиологических вопросов. Уяснение таковых призвано удовлетворить потребности лексикографического описания словаря того или иного языка, а также стимулировать разработку проблемы языкового статуса лексического значения, а именно: истолковать его в зависимости от особенностей сочетающихся слов. На этой основе, вероятно, удастся разграничить лексико-семантические варианты многозначных слов, достичь системности в описании значения, разграничить лексические антонимы , изучить условия становления значений слов [2, 104] и т.д. Другими словами, сочетаемость можно рассматривать как важнейшее средство определения семантики слова.

Таким образом, проблема лексической сочетаемости многовекторна и многоаспектна. Как свидетельствует накопленный лингвистический опыт, пути ее решения следует искать на пересечении лексикологии, синтаксиса, семасиологии и – в известной мере – методики преподавания родного и иностранного языков.




  1. Мельничук О. С. Мова як суспільне явище і як предмет сучасного мовознавства // Мовознавство. – 1997. – № 2–3. – С. 3–19.

  2. Гаспаров Б. М. Язык, память, образ: лингвистика языкового существования / Б. М. Гаспаров  – М.: Новое литературное обозрение, 1996. – 352 с.

  3. Живов В. М., Тимберлейк А. Расставаясь со структурализмом (тезисы для дискуссии) // Вопросы языкознания. – М., 1997. – № 3. – С. 3–15.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка