Мова як функціональна система в антропоцентричній картині світу



Сторінка2/10
Дата конвертації16.04.2016
Розмір1.98 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

ФУНКЦІОНУВАННЯ МОЛОДІЖНОГО СЛЕНГУ СУЧАСНОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ


Коржова Є. О.

(Сумський державний університет)

Науковий керівник – канд. філол. наук, ст. викладач Жулавська О. О.

Сленг це слова, які часто розглядаються як порушення норм стандартної мови. Це дуже виразні, іронічні слова, що служать для позначення предметів, про які говорять у повсякденному житті.

Сам термін “сленг” у перекладі з англійської мови означає:



  1. мову соціально чи професійно відокремленої групи людей, що становлять противагу літературній мові;

  2. варіант розмовної мови (у т.ч. експресивно забарвлені слова цієї мови), що не співпадають з нормами літературної мови.

Вчені-мовознавці виділяють багато способів утворення функціональних одиниць сленгу, тим самим, підтверджуючи тезу про постійне оновлення словникового складу сленгу: запозичення з англійської мови; афіксація (халява – халявщик, депресія – депресняк); усікання (шиза – шизофренія); метафорика (голяк – повна відсутність чого-небудь); полісемія (стирчати: 1) знаходитися під дією наркотику; 2) одержувати велике задоволення, як фізичне, так і духовне); запозичення блатних арготизмів (кльово – добре); деривація (забити косяк – набити цигарку наркотиком для паління); абревіація (КПЗ: 1) камера попереднього затримання; 2) Київський пивний завод; чмо “дурень, тупиця”); телескопія ( мозжечокнутись – збожеволіти (мозочок + чокнутись)); каламбурна підставка (бухарест – молодіжна вечірка (від ”бух” – спиртне), безбабство – безгрішшя (від бабки – гроші)); антономасія (слухати Мендельсона – “бути присутнім на акті одруження”); універбизація ( академка – “академічна відпустка”); заміна слова паронімом (шпора –“шпаргалка”); метатеза (сабо самої –“саме собою”); епентеза (шпалера – “висока, худа людина” (від шпала)).

У сленгу відображається спосіб життя мовного колективу. І основні тематичні групи словотворення такі: відношення між людьми; захоплення; людина і світ навколо неї; фізична діяльність; оцінка; інтелектуальна діяльність.



Молодіжний сленг – слова, що вживаються тільки людьми визначеної вікової категорії, що замінюють повсякденну лексику і відрізняються розмовним, а іноді і грубо-фамільярним забарвленням.

Першою причиною настільки швидкої появи нових слів у молодіжному сленгу є, звичайно ж, стрімкий розвиток життя. Якщо заглянути в численні журнали, що висвітлюють новинки ринку, то ми побачимо, що практично щотижня відбуваються більш-менш значущі явища.

В умовах такої технологічної революції кожне нове явище повинне одержати своє словесне позначення, свою назву. А оскільки майже всі вони (за рідкісним винятком) з'являються в Америці, Європі, то природно одержуємо його домінуючою англійською мовою. Відбувається так зване заповнення культурологічних лакун за допомогою англомовних термінів. Серед запозичених англiйських сленгових лексичних одиниць переважають iменники (65%), дiєслова (20%) та прикметники (15%).

Останнім часом через повальне захоплення молоді комп'ютером з'явилася величезна кількість термінів, орієнтованих на "залізного помічника". Наприклад: глюк, хакати, юзати, юзер.

Простеживши шлях слова від самого народження до переходу в сленг, з'ясувалося, що сленг у мові є своєрідною “віддушиною”, яка допомагає прискорити цей процес, коли мова намагається наздогнати потік інформації.

Вивчення і порівняння системи функціональних стилів різних мов приводить до висновку, що сленг це не шкідливий паразитичний наріст на тілі мови, який “висушує, забруднює і вульгаризує усну мову” того, хто ним користується, а органічна і в якійсь мірі, мабуть, необхідна частина цієї системи. Вона дуже цікава для лінгвіста: це та лабораторія, в якій всі властиві природній мові процеси, не стримувані тиском норми, відбуваються у багато разів швидше і доступні безпосередньому спостереженню.




ГЕНДЕР ЯК АНТРОПОЦЕНТРИЧНЕ ПОНЯТТЯ

У СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЧНІЙ ПАРАДИГМІ ЗНАНЬ

Коцюба А. А.

(Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка)

Науковий керівник канд. філол. наук, доцент Коваленко А. М.

Останнє десятиліття у мовознавчій науці визначається переходом від лінгвістики структурної до лінгвістики антропологічної, яка розглядає явища мови у тісному зв’язку з людиною, її мисленням та духовно-практичною діяльністю. Мова є центром усієї когнітивної діяльності людини, репрезентантом її когнітивних процесів та здібностей.

Антропоцентризм як особливий принцип дослідження, полягає в тому, що наукові об'єкти вивчаються насамперед згідно з їх роллю для людини, з їх функціями для розвитку людини як особистості. Саме антропоцентризм зумовлює специфічний ракурс сучасних лінгвістичних досліджень.

З позицій антропоцентризму цілком логічним є значне посилення інтересу до гендеру. Цей термін, який виник у соціальних науках, у сучасному мовознавстві означає комплекс соціальних, культурних та психологічних явищ, співвіднесених зі статтю індивіда [1]. Лінгвістичний гендер за своєю суттю – це глибоко антропоцентричне поняття. Як зазначає О. В. Рябов, "якщо стать осмислюється у категоріях "чоловік" та "жінка", то гендер – у термінах "чоловічність" (чоловічі засади) та "жіночність" (жіночі засади)". Тісний зв’язок цих понять був переконливо доведений у багатьох когнітивних дослідженнях, адже категорії пізнання не є завданими природою речей, вони утворюються в процесі осмислення людиною світу та свого місця у цьому світі.

Згідно із зазначеним, передові розробки гуманітарних наук свідчать про наявність гендерної диференціації мислення, світогляду, навіть буття як філософського поняття, що репрезентується в мові.

Виникнення й інтенсивний розвиток гендерних досліджень не є випадковим процесом, адже вони становлять одну із складових нової концепції гуманітарної науки. Докорінні зміни в підході до гендерних досліджень відбулися в 60-х-70-х роках ХХ століття, які були викликані розвитком соціолінгвістики, формуванням постмодерністської теорії пізнання, підйомом феміністського руху [2].

Слушно наголосити, що поняття гендер не відразу з’явилось у мовознавчій літературі, цьому сприяло ряд подій і наукових праць із різних наук. Так, на початку ХХ століття з’явилась робота «Стать і характер» (1988), у якій автор вперше виділяв чоловічий і жіночий типи свідомості.



Поняття гендер містить сформовані уявлення про систему ролей, відносин і стереотипів поведінки між чоловіками й жінками. Ці уявлення визначаються не біологічними факторами, а соціальним, політичним й економічним контекстами [3]. Якщо стать дається людині природою, то гендер - це суспільно побудоване поняття, його можна розглядати як результат трансформації біологічних категорій жіночої й чоловічої статі в соціальні категорії жінок і чоловіків. Таким чином, гендерний аспект дослідження передбачає врахування складних взаємин, які пов’язані з анатомо-біологічними особливостями жінок і чоловіків і тією соціально-культурною надбудовою, у якій протікає їхня життєдіяльність.

Оскільки гендер є компонентом як колективної, так й індивідуальної свідомості, його необхідно вивчати як когнітивний феномен, що виявляється як у стереотипах, що фіксуються мовою, так і в мовній поведінці індивідів, які усвідомлюють себе, з одного боку, особами певної статі, а з іншого,відчувають певний тиск аксіологічно забарвлених структур мови, що відбивають колективне бачення гендера.


  1. Горошко Е. Гендерная проблематика в языкознании. Введение в гендерные исследования. Ч. 1. Учебное пособие. /Елена Горошко. – Харьков: ХЦТИ, Санкт-Петербург: Алетейя, 2001. 509 с.

  2. Кирилина А. В. Освещение святи языка и пола в истории лингвистики / А. В. Кирилина // Теория и методология гендерних исследований. Курс лекций. – М. – 2001. С. 367379.

3. Туркіна О. М. Гендерні властивості рекламного дискурсу сучасної німецької мови./ О. М. Туркіна// Гуманітарні науки. – 2008, № 3. – С. 2632.


СУБСТАНТИВОВАНІ ПРИКМЕТНИКИ ТА ДІЄПРИКМЕТНИКИ В НІМЕЦЬКІЙ МОВІ (НА МАТЕРІАЛІ НІМЕЦЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ МОВ)

Кучмій О. О.

(Сумський державний університет)

Науковий керівник – викладач Бондаренко Ю. С.

Субстантивація це процес переходу інших частин мови в іменник. Вона є одним із важливих засобів розвитку і поповнення словникового складу та семантичної системи мови. Субстантивовані прикметники та дієприкметники в процесі транспозиції зберігають відміну прикметників та синтаксичні функції іменників, тобто можуть бути у реченні підметом, присудком, доповненням або означенням, але не зважаючи на це, в синтаксичному плані їх не можна вважати абсолютно тотожними іменниками, так як і ті, й інші володіють певними рисами, які відрізняють їх як від іменників, так і один від одного, особливо це можна спостерігати при використанні субстантив атів у формі предикатива, у функції невідокремленої прикладки та функції звернення; також субстантивати набувають граматичні категорії іменника; тобто категорії роду, числа та відмінку, але змінюють морфологічні функції.

Субстантивовані прикметники та дієприкметники відмінюються не як іменники, а за прикметниковими типами відмінювання. Їхня відміна, як і закінчення залежить також від займенників або артиклів, що стоять поряд з ними у реченні.

Рід субстантивованих прикметників та дієприкметників може бути визначений за семантичною ознакою, або за родом опущеного іменника. Найпоширенішим між субстантив антів є середній рід. Зазвичай, це субстантивовані прикметники та дієприкметники, що позначають абстрактні поняття та вживаються переважно в науковій, технічній, художній літературі та мові сучасної преси.

Що стосується категорії числа субстантив антів, то можна відмітити, що у німецькій мові існує ряд субстантив антів, які вживаються тільки у множині або тільки в однині. А вибір парадигми множини залежить від наявності або відсутності та від характеру супроводжуючого слова.

Форма відмінку субстантивованих прикметників та дієприкметників залежить від їхньої ролі у реченні, від характеру та відношення до інших слів у словосполученні та реченні. Тип відмінювання субстантиватів залежить від супроводжуючого слова. Також субстантивованим прикметникам та дієприкметникам німецької мови притаманне коливання, тобто субстантивати можуть відмінюватися як за слабкою так і за сильною формою прикметника, що відображають коливання у відмінюванні, притаманні звичайним прикметникам через відсутність у певних випадках єдиної норми; та коливання, що спричинені власне субстантивацією прикметників.




СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ

ВЕРБАЛЬНОГО КОНФЛІКТУ

Малєй А. В.

(Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка)

Науковий керівник – канд. філол. наук, доцент Коваленко А. М.

На сучасному етапі світова лінгвістична парадигма переорієнтувалася в бік комунікативно-функціонального дослідження мовних явищ, і дедалі частіше мовознавці говорять про необхідність звернення до вивчення мови (мовного коду) у процесах комунікації. Концептуальні основи дослідження конфлікту були закладені в рамках таких наук, як філософія (Ч. Дарвін, К. Маркс, Платон, Г. Зіммель), соціологія (М. Вебер, Л. Козер, Т. Парсон), та психологія (К. Левін, З. Фрейд), що привело до формування конфліктології як науки про закономірності виникнення, розвитку та завершення конфліктів, а також про принципи, способи й прийоми їх конструктивного врегулювання.

Проблема мовленнєвої комунікації викликає велику зацікавленість серед мовознавців – фахівців з теорії мовленнєвих актів, лінгвістичної прагматики та теорії мовленнєвої діяльності. У цих напрямах мовознавства комунікація визначається як "специфічна форма взаємодії людей у процесі їх пізнавально-трудової діяльності, спілкування, обміну думками, ідеями тощо".

Вербальний конфлікт є порушенням процесу людського спілкування за допомогою природної мови, під час якого один з комунікантів частково або повністю не розуміє іншого, негативно ставиться до його манери мовленнєвої поведінки, вербально-когнітивної бази чи до знаків, що використовуються в акті спілкування [1, 68].

Вербальні конфлікти – це явища комплексні, поєднані з предметно-об’єктними областями усіх гуманітарних та суспільних наук, а тому під час їх осмислення слід ураховувати не лише мовні аспекти їхньої динаміки та функцій, а й соціальні, етнокультурні, психологічні особливості.

Сучасне мовознавство розглядає вербальний конфлікт під різними термінологічними визначеннями саме через багатозначність терміну конфлікт. Найбільш поширеними об'єктами аналізу виступають :

"комунікативна невдача" – порушення успішності акту комунікації, "помилка в спілкуванні в результаті повного або часткового непорозуміння вербалізованого повідомлення партнерами по комунікації". До того ж, як зазначає О.А. Зємская до комунікативних невдач належать також "непередбачуваний учасниками комунікації небажаний емоційний ефект –образа, роздратування, подив" [2, 64-67];

"комунікативні конфлікти" – конфлікти комунікативних установок в діалогічній мовленнєвій взаємодії. Поняття комунікативної установки вперше було введене в коло лінгвістичного аналізу в дослідженнях по лінгвопрагматиці і набуло ґрунтовного опису в дослідженнях в галузі теорії мовленнєвих актів (Остін 1986; Серль 1986; Почепцов Г. Г. 1986 та інші);

"вербальна агресія" є терміном, під яким розуміють комунікативну стратегію, і визнають її формою поведінки, направленої на ображення іншої живої істоти, яка не прагне до такої взаємодії; "референційний конфлікт" (А. О. Кибрик); "перформативна невдача" (Дж. Остін).

Першоджерелом конфлікту або умовою його виникнення вважається конфліктна ситуація – тобто ситуація, у якій одна зі складових змінює свої кількісні чи якісні значення, що призводить до загострення стосунків між конфліктуючими сторонами. Конфлікт не виявляється доти, поки існуюча ситуація або влаштовує всі задіяні чи зацікавлені сторони, або ж ці сторони ще не в змозі вплинути на розвиток ситуації.

Конфліктна ситуація передбачає існування таких елементів:

учасників конфлікту (дві або більше сторін, що мають несхожі чи прямо протилежні цілі);

об'єкт конфлікту (конкретне явище, причина, стан справ, навколо якого розгортається суперечка);

рушійну силу – інцидент (факт зіткнення протилежних сил).

Об'єкт конфлікту та його учасники у своїй сукупності утворюють предмет конфлікту, тобто вони розглядаються як необхідні обов'язкові умови виникнення конфліктної ситуації.

Структура будь-якої конфліктної ситуації представлена сукупністю етапів, кожен з яких обумовлений комплексом зовнішніх та внутрішніх факторів [3, 163-165]. Конфліктні маркери, які засвідчують про появу КС в комунікації, можуть з'явитися не тільки в будь-якому з фреймів, але й на будь-якому з етапів розвитку КС. Аналіз і узагальнення міждисциплінарних досліджень дозволяє виділити наступні психолінгвістичні фази розвитку КС : докомунікативна фаза, комунікативна фаза та посткомунікативна фаза.



Отже, в комунікативному акті конфліктного характеру виділяють визначені фази. Поетапність конфліктного КА засвідчує про наявність закономірності його розвитку, а отже, ми можемо говорити й про закономірність використання певних стилів і жанрів, тактик та методик у веденні вербального конфлікту.


  1. Фролова І. Є. Конфронтація як різновид міжособистісної взаємодії / І. Є. Фролова // Вiсник Харкiвського нацiонального унiверситету iм. В. Н. Каразiна. – 2010. – № 928. Романо-германська філологія. Методика викладання іноземних мов. – Вип. 63. – С. 6874.

  2. Городецкий Б. Ю. К типологии коммуникативных неудач / Городецкий Б. Ю, Кобозева И. М., Сабурова И. Г.// Диалоговое взаимодействие и представление знаний. – Новосибирск: Наука, 1985. – 64 c.

  3. Черненко О. В. Прагматичні особливості завершальної фази конфліктного дискурсу / О. В. Черненко // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. – К.: Київськ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка. – 2005. – Вип. 7. – С. 163170.


КАТЕГОРІЇ СХВАЛЕННЯ ТА НЕСХВАЛЕННЯ ЯК ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ МОРАЛЬНОЇ ОЦІНКИ

Матлахова О. І.

(Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка)

Науковий керівник – канд. філол. наук, доцент Клочко Л. І.

У процесі пізнання навколишнього середовища людина оцінює явища та факти, виражаючи своє власне суб’єктивне відношення до них, що відображається у мові. Під час вивчення всієї різноманітності функціонування мовленнєвих одиниць в різних сферах спілкування, а також ролі людського фактора у функціонуванні мови все більше уваги приділяється поняттям «позитивності та негативності», які є відображенням аксіологічної категорії оцінки та елементами категорії схвалення/несхвалення.

Ф. Бацевич, слідом за російською лінгвісткою Н. Арутюновою, подвійно кваліфікує мовленнєвий акт як цілеспрямовану мовленнєву дію, що здійснюється згідно із принципами та правилами мовленнєвої поведінки, прийнятими в даному суспільстві, і як мінімальну одиницю нормативної соціомовленнєвої поведінки в межах прагматичної ситуації. Дослідник трактує мовленнєвий акт як елементарну складову спілкування, одиницю руху інтенцій мовця в комунікації, найпростіший крок спілкування [1, 170].

Схвалення і несхвалення це найбільш вживані мовленнєві акти в повсякденному житті. Кожне з них має широкий спектр допоміжних відтінків та емоційних забарвлень.

У процесі комунікації майже завжди присутні емоції. І чим важливіша тема або результат спілкування, тим більшу роль грає емоційний фактор, як позитивний так і негативний. Висловлювання, які передають схвалення і несхвалення, є важливими елементами комунікації, які дозволяють співрозмовникам розуміти і враховувати інтереси один одного.

Етика розглядає схвалення і несхвалення як категорії, які відображають моральну оцінку. З точки зору моралі, оцінка вчинку не просто виражає почуття схвалення або обурення, але й встановлює, в якому відношенні знаходиться дана дія до норми. Щодо логіки моральної свідомості, оцінка повинна бути заслуженою, щоб мати якесь значення. Індивід сприймає в ній не просто акт вияву загального заохочення або незадоволення, а відображення загального стану речей.

Схвалення розглядається як позитивна оцінка, як відношення до предмета, що показує визнання його хорошим, правильним, і що задовольняє соціальні норми. Схвалення на нейтральному рівні виражає згоду, на емоційному задоволення, подяку, захоплення та здивування. Схвалення може виражати ввічливість, люб’язність, захват, залицяння, заздрість, а також як спосіб привернути увагу.

Схвалення в міжособистісних відносинах можна виділити як поняття, за допомогою якого виражається відношення до іншої людини і яке складається із:

- позитивної оцінки особистості, її рис, вчинків та думок;

- прагнення до об’єктивності, що виражається в прагненні вислухати і зрозуміти співрозмовника.

Вираження схвалення у відношенні до когось не завжди значить згоду, з тим, що та людина робить чи говорить. Це просто підтвердження того, що кожен може відчувати, думати, і робити такі вчинки, які вважає за потрібні, незалежно від того, яким безглуздим не здавалась дана поведінка [2, 18-23].

Несхвалення являє собою негативну оцінку, осудження кого-небудь або чого-небудь. В англійській мові існує багато лексичних, граматичних і просодичних засобів вираження мовленнєвого акту несхвалення. У спілкуванні може не схвалюватись поведінка, думки, хід справ [3, 181-191].

Отже, схвалення та несхвалення це одні з найбільш вживаних мовленнєвих актів в повсякденному житті. Вони мають широкий спектр допоміжних відтінків та емоційного наповнення. Основними ознаками мовленнєвих актів схвалення та несхвалення являється вираження ними негативної або позитивної оцінки, а також прагнення емоційно вплинути на адресата.
1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики. Підручник / Бацевич Ф. С. – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – 344 с.

2. Бигунова Н. А. Таксономия одобрительных речевых актов в англоязычном художественном дискурсе / Н. А. Бигунова // Вісник ХНУ № 973. – С. 18-23.

3. Миронова М. В. Конструкции неодобрения и порицания в английском языке / М. В. Миронова // Ярославский педагогический вестник. – 2012. – № 1. – Том I (Гуманитарные науки). – С. 189-191.


Похідні денумеративи як службові слова

Моісеєнко М. В.

(Сумський державний університет)

Науковий керівник − канд. філол. наук, доцент Кобякова І. К.

У сучасній англійській мові існує цілий комплекс квантитативних одиниць − мовне поле кількості, у якому відображаються системні відношення, властиві навколишньому світу, когнітивному процесу, взаємообумовленості лінгвістичних і соціальних факторів.

Слова творяться у мові за притаманними їм моделями, нормою та лінгвістичними традиціями. Стартовим корпусом для денумеративів є числівники, поверхнева та глибинна структура яких відкрита модифікаціям на епідигматичному рівні, як таких, що сприяють дієвості словотвору у мовній картині світу, появі нових неквантитативних слів.

Семантичні функція полягає у тому, що числівники актуалізують сему числа. Синтаксична функція числівників препарує явище лексикалізації та появу денумеративів. Епідигматична функція числівників об'єктивується існуючою парадигмою денумеральних інновацій, що утворюються за патернами англійської макросистеми. Денумеративи − це вторинні, секондарні конструювання, що є похідними від числівника [1, 552].

В англійській мові виокремлюється ціла парадигма слів з основою числівників. Серед денумеративів виокремлюються адвербіальні, ад'єктивні, субстантивні та службові слова. Структура та зміст денумеративів залежить від лексико-граматичного характеру вихідних одиниць, системи словотвору та частиномовної представленості.

Небагатозначність корпусу службових слів на парадигматичному рівні не свідчить про відсутність їх актуальності у комунікативній зоні. Службові слова позначені послабленим лексичним значенням, але є важливими на синтаксичному просторі.

Функції службових слів в англійській мові різноманітні, але мають єдину рису − вони використовуються в якості граматичного засобу мови, що забезпечує можливість побудови словосполучень, речень та групи речень з повнозначних слів мови. Всі службові слова мають характерні риси, які проявляються в їхньому значенні, морфологічній структурі та функціях [3, 98].

Службові денумеративи виступають маркером синтаксичного конструювання, тобто конекторами слів та речень, маркерами відношень між словами, інтенсифікаторами змісту слів, словосполучень.

Службові слова слугують мовленню і вони прозоро вказують на кінцевий статус числівників (деквантифікацію та десемантизацію), тобто на загальний закон мовознавства: еволюцію слів, їх інтеграцію з інволюцією.

Так повелось, що службові слова, невеликі за обсягом, є причетними до процесу граматикалізації (англ.: have/has, will, won't, shall, do, did). Синтаксичне навантаження є вельми потенційним для розпізнання лінгвістичного статусу малих слів. Пор.: 1) англ. under table, above table, about table, укр. під столом, над столом, про стіл; 2) англ. under fourty years, above fourty years, about fourty years, укр. менше сорока років, більше сорока років, біля сорока років. Однакова модель з різним наповненням слугує розпізнанню службових та повнозначних слів. Службові слова з їх незначним лексичним наповненням виступають важливими одиницями, як такі, що походять від повнозначних слів. Аналітичний лад англійської мови особливо «цінить» службові слова, їх реченнєво будуючі потенції. Службові слова виникають на шляху до інволюції, коли повнозначні слова, трансформуючись, слугують вихідною базою для граматичних категорій [2, 198].

Таким чином, службові слова слугують на синтаксичних просторах для позначення відношень між іменниками − прийменниками, між блоками словосполучень та речень – частки, для вираження емоційної оцінки у комунікативних одиниць – вигуки. Усі ці слова представлені, частково, денумеральними утвореннями.
1. Швачко С. О. Семантичне навантаження денумеральних одиниць/ С. О. Швачко // Зб. наук.праць : Мовні й концептуальні картини світу. – Київ, 2002. – № 7. – С. 522–527.

2. Швачко С. О. Словотворчі тенденції квантитативних одиниць: лінгвокогнітивні аспекти./ С. О. Швачко //Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. − 2012. − № 23(248). − С. 197−201.

3. Шуменко О. А. Частиномовний простір денумеративів сучасної англійської мови. Філологічні трактати. – Том 3, №2, ’2011. − С.97101.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка