Моральні засади участі нотаріуса в кримінально­процесуальних відносинах



Скачати 130.81 Kb.
Дата конвертації14.09.2017
Розмір130.81 Kb.




Олег Поповченко,

кандидат юридичних наук, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу



Моральні засади участі нотаріуса в кримінально­процесуальних відносинах

Діяльність нотаріусів спрямована на охорону і захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, на запобігання правопорушенням у сфері цивільно-правових і господарських відносин шляхом правильного і своєчасного вчинення передбачених законом нотаріальних дій та надання з цього приводу необхідних юридичних консультацій, тобто фактично зводиться до двох основних функцій — правоохоронної і правозахисної.

Нотаріуси як професійні юристи, що практикують у сфері надання правової допомоги і по­свідчують юридичні акти, надаючи їм публічної сили, прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, зокрема, із забезпечення безспірності і доказової сили документів. Саме призначення і офіційний характер діяльності нотаріуса, спрямованої на одночасне забезпечення публічних і приватних інтересів, обумовлює певну специфіку їх правового стано­вища у випадку залучення до сфери кримі­наль­ного судочинства.

Будь-яка форма діяльності супроводжується певним рівнем і характером спілкування її учасників, який базується на загальних закономірностях людського спілкування [1, 11]. До того ж поведінка кожної людини визначається головними мотиваційними лініями особи, але будь-яка конкретна діяльність реалізує ситуативний, тобто такий, що виникає за цих конкретних обставин, мотив. Інтереси покладаються в основу мотивації діяльності, визначають її цілі, а також цінності і орієнтації, притаманні певній особистості, групі осіб, професії. При цьому спрацьовують усі закономірності етики (від грец. ethika, ethos — звичай) як філософської науки про мораль [2, 422-423], що визначає і опосередковує певні суспільні відносини, зв’язки людей. Як суспільний інститут, що виконує функцію регулятора поведінки людини, форма суспільної свідомості, сукупність принципів, правил, норм, якими люди керуються у своїй поведінці [3, 225], мораль виступає критерієм оцінки допустимості дій кожного юриста.

Етичні принципи визначають моральний характер установлених законом процесуальних дій і відносин усіх учасників кримінального судочинства. У судовій практиці віддзеркалюються такі реалії, як звичаї і традиції народу, життєвий досвід суддів, прокурорів, адвокатів, їх внутрішні переконання про добро і справедливість, моральні обов’язки і відповідальність. З правосуддям завжди були пов’язані уявлення про високі принципи моралі: справедливість, правду, гуманізм [4, 177–180]. Саме вони, разом із загальною процесуальною культурою, здатні справляти виховний морально-психологічний вплив на громадян [5, 71].

Право не в змозі ідеально врегулювати суспільні відносини, внаслідок чого йому призначено завжди дещо відставати від норм моральних — первинного «регулятора» поведінки індивіда в суспільстві. Мораль є насамперед різновидом соціальних норм, що регулюють відносини людей, їх поведінку в суспільстві. Ці норми, приписуючи той або інший спосіб дії, ґрунтуються на відповідних їм критеріях оцінки поведінки. Для норм моралі, що закладені в кри­мі­нально-процесуальний закон, таким критерієм є уявлення про справедливість.

Законність засобів і прийомів подолання злочинності доповнюється вимогою їх моральності, відповідності принципам суспільної моралі. Законність і моральність не можуть суперечити одна одній, як не можуть суперечити законність і доцільність. Доцільним у кримінальному процесі визнається лише те, що законно, а законне завжди повинно бути моральним. Можливість різних (у межах закону) варіантів дій, поведінки слідчого і судді може пов’язуватися лише з вибором морально допустимого варіанта [6, 3].

Механізм морального впливу в кримінальному процесі відрізняється від правового регулювання. Моральні вимоги звернені до совісті осіб, які беруть у ньому участь, і пов’язані з почуттям справедливості як засобом саморегулювання поведінки цих осіб. Кримінально-процесуальні відносини часто потребують додаткового регулювання, оскільки його суб’єктам доводиться визначати морально припустиму ціну, яку слід сплатити для досягнення певного блага, і в такому випадку все залежить від ієрархії цінностей, від місця, що посідає та або інша цінність у суспільній та індивідуальній свідомості. З цієї позиції невідповідність індивідуальних моральних поглядів владного суб’єкта суспільним ідеалам і субординації цінностей призводить до дій, що порушують інтереси особи й суспільст­ва, які в цьому випадку мають бути дотримані, навіть на шкоду іншим цінностям. До того ж вплив моралі в кримінальному процесі здійснюється не тільки шляхом використання моральних критеріїв оцінки правових норм та інститутів, а й на інших рівнях: генетичному — вплив моралі на розвиток і удосконалювання правового регулювання; понятійному — використання в правовій нормі категорій етики; функціональному — взаємодоповнення права й моралі в регулюванні самих відносин [7, 42].

У кримінальному судочинстві утворюється складна система взаємодії норм права і моралі, що характеризується тісним взаємним зв’язком між ними [8, 144]. Вона є природною, оскільки кримінальному суду природно притаманна моральна сила [9, 28]. Справедливість є вищою духовною цінністю суспільства. Вона є публічним немайновим благом, дефіцит якого може призвести до руйнації суспільства і держави [10, 54]. Вона є істиною в праві. При визначенні мети кримінального процесу ця категорія повинна виконувати багато в чому роль морального імперативу [11, 365]. Поняття совість, чесність, моральність повинні враховуватися і при аналізі змісту й удосконаленні кожного з інститутів кримінального процесу. Яскраво моральний зміст кримінального процесу можна побачити в його прин­ципах. Гуманізм, справедливість, повага до людини, бережне ставлення до її імені і прав — це ті моральні принципи та ідеали, які визначають сутність правосуддя, мету і весь порядок кримінального процесу, який являє собою систему гарантій охорони особи і досягнення зав­дань правосуддя [12, 182]. Водночас категорії «мораль», «моральні засади», «моральні вірування», «моральні позиції» чи «моральні переконання» вживаються і в розрізняльному значенні, коли іноді потрібно критично поставитися до фундаментальних принципів заради їх кращої реконструкції та удосконалення впливу. Це «має місце у випадку, коли необхідно навести обмежене, але суттєве обґрунтування певній дії, а моральні питання, пов’язані з нею, неясні чи спірні» [13, 351]. Цінність же сучасної системи права полягає в тому, що його норми не лише закріплюють суспільні відносини, які вже склалися, а є інструментом перебудови цих відносин у напрямку посилення гуманізму. Це цілком стосується реформування кримінально-процесуального права України, яке є орієнтованим на загальнолюдські цінності. Саме гуманізація кримінально-процесуального законодавст­ва і практики його застосування, використання загальнолюдських цінностей і досягнень світової цивілізації є найістотнішими рисами сучасної кримінально-процесуальної політики нашої держави [14, 161].

Як відомо, гуманізм (від лат. humanus — людяний) — це сукупність поглядів, які відображають повагу до честі, гідності і прав особи, її цінність як особистості, турботу про блага людини, їх всебічний розвиток, створення приємних для людини умов суспільного життя [3, 79]. Гуманізм кримінально-процесуального права знаходить прояв у розвитку регламентації в законі процесуальних засобів забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального процесу, в тому числі і попередження незаконного впливу на них, засобів профілактики вчинення злочинів і процесуальних правопорушень. Без сумніву, проявом гуманізму в кримінальному процесі є диференціація кримінально-про­цесуальної форми з метою посилення гарантій прав і законних інтересів осіб, що беруть у ньому участь або залучаються до сфери кримінально-процесуальних відносин. Зазначена диференціація є допустимою лише для покращення становища людини в кримінальному процесі. Інший підхід означає невиправдане спрощення форми кримінального судочинства, негативні наслідки якого знайшли яскравий прояв у 30–50-х рр. минулого століття.

Сьогодні особливу цінність являє визначення пріоритетів, що мають бути захищені при здійс­ненні кримінального судочинства, а саме: дійсна реалізація презумпції невинуватості, рівність громадян перед законом, умови змагальності, розширення прав обвинуваченого, потерпілого та інших учасників процесу, що передбачено Концепцією судово-правової реформи в Україні, затвердженою постановою Верховної Ради Украї­ни вiд 28.04.1992 р., і Концепцією реформування кримінальної юстиції України, затвердженою Указом Президента України від 08.04.2008 р. В Указі Президента України від 18.02.2002 р. «Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян» наголошується, що основною метою функціонування правоохоронних органів є поліпшення роботи щодо додержання прав і свобод людини. На вказані органи відповідно до Указу Президента України від 15.03.2002 р. «Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя» покладено захист моральних цінностей українського соціуму, а це обумовлює як спрямування їх діяльності, у тому числі кримінально-процесуальної, так і приведення форм, процедур і засобів цієї діяльності у відповідність до моральних чинників.

Норми, що регулюють кримінально-процесуальні відносини, були прийняті переважно за часів СРСР, і в їх основу закладено мораль соціалістичного суспільства. Неадекватність цих норм соціально-політичним реаліям, їх нездатність забезпечити узгодження суспільних інтересів в Україні негативно впливає на ефективність чинного законодавства. З 1993 року в КПК почали вноситися зміни, які закладають у кримінально-процесуальне право загальновизнані моральні цінності та традиції.

З цим процесом пов’язується з’явлення свідоцького імунітету, професійного захисту підозрюваного, апеляційного оскарження тощо. І хоч повернення норм моралі, знецінених у соціалістичну добу, ще не завершене, вже змінено дух кримінально-процесуального права. Із засобу боротьби зі злочинністю у радянський період воно стає засобом захисту і відновлення прав осіб, які беруть участь у кримінальному процесі.

Яскравим проявом розвитку моральних цінностей у кримінально-процесуальному праві стало закріплення в КПК норм щодо обмеження гласності при розгляді кримінальних справ у судах, якщо відкритий судовий процес буде суперечити не лише інтересам охорони державної таємниці, а й іншої захищеної законом таємниці (ч. 1 ст. 20), а також заборони допиту як свідків нотаріусів з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, яка довірила їм ці відомості (п. 1 ч. 1 ст. 69). Ці положення створили первинні умови для охорони нотаріальної таємниці, що визначена у ст. 8 Закону України «Про нотаріат», а через неї й при­ватних інтересів певних осіб у кримінальному процесі. Фактично цим кроком законодавець виявив своє бажання підвищити авторитет нота­ріуса в кримінальному процесі, зблизити вплив норм кримінально-процесуального права і законо­давства про нотаріат, щоб краще захистити права і законні інтереси осіб, які залучаються до сфери кримінального судочинства.

Проте цих норм для захисту нотаріальної таємниці не вистачає. Дізнавачі і слідчі не вважають за потрібне застосовувати зазначені норми при перевірці інформації про злочини, а відмову нотаріусів надавати їм пояснення з приводу вчинених нотаріальних дій розглядають як протидію. Процедура окремих слідчих дій не враховує особливостей нотаріальної сфери. Кримінальні справи, в яких допитувався як свідок нотаріус, не містять даних щодо згоди його клієнтів на дачу показань про довірені йому відомості. Не зважаючи на явну сумнівність у допустимості використання таких показань у доказуванні, вони покладалися слідчими і суддями в основу їх процесуальних рішень. У стосунках з органами нотаріату дізнавачі і слідчі дуже часто діють за загальними правилами і не вважають їх такими, що мають якийсь особливий статус. Це свідчить про певне ігнорування ними моралі та норм, які регулюють відносини у сфері життє­діяльності громадянського суспільства. Але нехтуючи загальнолюдськими цінностями, не можна боротися зі злочинами, виправляти долі людей, зміцнювати престиж правосуддя. Система процесуальних гарантій включає в себе не лише норми, що закріплюють зміст принципів кримінального процесу, права і обов’язки його суб’єктів, юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання покладених на них обов’язків, а й фактичну їх діяльність,
а також вимоги, що ставляться до неї нормами моралі. З цього приводу слушно вважається, що вищі соціальні цінності (психологічне здоров’я суспільства) повинні мати пріоритет перед інтересами розкриття злочинів [15, 144].

Соціальну цінність являє й сам феномен морально-етичних норм нотаріату. Їх цінність зумов­лена тим, що, по-перше, суб’єкти нотаріального процесу як специфічного, відповідним чином організованого і спланованого провадження — це юристи-професіонали, діяльність яких є показником рівня правової культури суспільства. По-друге, етичні норми — не стільки обов’язки юриста, скільки загальні принципи його професійної діяльності, якими він повинен керуватися, щоб відповідати званню юриста і очікуванням осіб, які користуються його послугами.

Професійна етика, включаючи в себе загальні моральні принципи, збагачує ці принципи специфічними моральними нормами, якими керуються лише представники цієї професії. Професійна етика виступає як комплекс етичних правил, більш зобов’язуючих і детальних за загальні моральні принципи, що підкреслював Р. С. Бєлкін [6, 94], і саме тому наукові рекомендації для слідчої і судової практики повинні забезпечити їх відповідність не лише загальним моральним принципам, але і вимогам норм професійної етики, що визначають моральний аспект кримінального судочинства. Як уявляється, врахування окремих норм нотаріальної етики в кримінально-процесуальному законі сприятиме підвищенню його ефективності в сучасних умовах здійснення процесуальної діяльності.

Нормальні стосунки нотаріуса і його клієнта можуть складатися лише на засадах взаємної довіри, оскільки особа може розраховувати на гарантовану законом повноцінну юридичну допомогу лише тоді, коли вона може довіритися нотаріусу без будь-яких сумнівів. При цьому нотаріусу можуть відкриватися такі душевні таємниці і подробиці особистого та сімейного побуту, щодо яких «сліпа Феміда повинна бути і глухою» [16, 54]. Хіба не є очевидною аморальність положень закону, коли нотаріус змушений надавати інформацію третім особам, нехай і  правоохоронцям, довірену йому особою, яка цілком йому довіряла. Більшість нотаріусів за будь-яких умов намагатимуться не розголошувати довірених ним особистих таємниць клієнтів. Така їх позиція обумовлена впливом законів деонтології, яку виокремлюють у структурі моралі. Деонтологія (від грецьк. deon, deontos — потрібне, необхідне і logos — поняття, вчення) є еквівалентом моралі щодо певної професії, тобто сукупністю моральних правил, що регулюють професію та поведінку її носіїв, і розглядається як наука про обов’язки [17, 139–140]. Сфера нотаріальної діяльності — лише невелика частка суспільного життя, але тут специфічні моральні, етичні норми завжди відігравали важливу роль, адже сукупність таких норм складає етику нотаріуса, яка, у свою чергу, є елементом його професійного статусу. Перед будь-яким нотаріусом щодня виникає необхідність у поведінці, не врегульованій формально. І тут йому доводиться керуватися сукупністю професійних морально-етичних норм. Ці правила нотаріальної дисципліни існують для забезпечення моральної єдності нотаріальної професії.

17 листопада 2007 року на Конференції Україн­ської нотаріальної палати було затверджено Кодекс професійної етики нотаріусів України (да­лі — КПЕНУ), в основу якого покладено Етич­ний кодекс нотаріусів Європи (далі — ЕКНЄ) та заповіді Міжнародного союзу нотаріату (далі — МСН). Основними етичними прин­ципами професійної діяльності нотаріусів у ст. 3 КПЕНУ виз­начено незалежність, об’єктивність і неупере­дженість, перевага інтересів клієнта, конфіденційність, добросовісність, чесність. Усі вони пев­ним чином впливають на поведінку кожного нотаріуса під час його участі у кримінально-процесуальних відносинах. Зокрема, за ст. 9 КПЕНУ нотаріусу забороняється розголошувати довірену йому клієнтом таємницю, іншу інформацію з обме­женим доступом, а також використовувати таку інформацію у власних інтересах або в інтересах інших осіб.

Про професійну таємницю йдеться у ст. 7 Базових принципів системи Латинського нотаріату, затвердженого як додаток 1 до Статуту МСН 18 січня 1986 року Бюро при Комісії з міжнародного співробітництва нотаріату і Постійною Радою в Гаазі 13–15 березня 1986 року. Відповідно до п. 1.2.3 ЕКНЄ, прийнятого на конференції національних організацій нотаріусів ЄС 3–4 лютого 1995 року в Неаполі, на нотаріуса покладається обов’язок збереження таємниці нотаріальної дії. Як довірена особа клієнтури він зобов’язаний зберігати таємницю нотаріальної дії відповідно до національного законодавства.

Згідно з абз. 4 ст. 5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов’язаний зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв’язку з вчиненням нотаріальних дій. Присяга нотаріуса зобов’я­зує його «виконувати обов’язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно із законом і совістю, поважати права і законні інтереси громадян і організацій, зберігати професійну таємницю, скрізь і завжди берегти чистоту високого звання нота­ріуса» (ст. 6 Закону України «Про нотаріат»). За порушення нотаріальної таємниці нотаріус несе відповідальність у порядку, встановленому законодавством (ч. 4 ст. 8 цього Закону). Санкції за таке порушення залежать від його наслідків і можуть бути дисциплінарними, майновими та кримінально-правовими.

Положення зазначених нормативних актів не можуть ігноруватися під час кримінально-процесуальних відносин і мають враховуватися як законодавцем, так і органами кримінальної юстиції. Саме вони визначають особливості провадження кримінально-процесуальних дій з участю нотаріуса. Цінності, які закладені в осно­ву нотаріату, професія нотаріуса і специфіка його діяльності мають, за резолюцією Асамб­леї нотаріатів-членів МСН від 31.05.1997 р., незмінно братися до уваги відповідними інститутами влади на національному і міжнародному рівнях. Сприяти розробці процедур, що зміцнюють співробітництво правоохоронних органів і забезпечують доброчесну працю нота­ріусів, Україну прямо зобов’язують п. «b» ст. 2 Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 року та інші міжнародні документи.

Таким чином, основу участі нотаріуса у кримінальному процесі, а також подальшого удосконалення кримінально-процесуальних норм, які регулюють його відносини з органами кримінальної юстиції, мають складати моральні засади його професії, зокрема, його професійний обов’язок зберігати нотаріальну таємницю як один з основних елементів охорони цього передбаченого в законодавстві України виду таємниць.

Список використаних джерел



Бахин В. П. Следственная практика: проблемы изучения и совершенствования: Монография / Бахин Владимир Петрович. – К.: Лыбидь, 1991. – 142 с.

Словарь по этике / Под ред. И. С. Кона. – 5 изд. – М.: Политиздат, 1983. – 445 с.

Философский словарь / Под ред. И. Т. Фролова. – 4-е изд. – М.: Политиздат, 1981. – 445 с.

Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса: В 2 т. – Т. 1 / Строгович Михаил Соломонович. – М.: Наука, 1968. – 470 с.

Галаган В. І. Проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів внутріш­ніх справ України: Монографія / Галаган Володимир Іванович. – К.: НАВС України, 2002. – 300 с.

Белкин Р. С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня / Белкин Рафаил Самуилович. – М.: Норма, 2001. – 240 с.

Бойков А. Д. Взаимодействие права и морали в уголовном судопроизводстве / Бойков Александр Дмитриевич // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 40. – М., 1984. – С. 41–53.

Строков І. В. Правові та моральні засади застосування криміналістичних засобів: Монографія / Строков Ігор Васильович. – К.: НАВС України, 2003. – 325 с.

Кистяковский А. Ф. Общая часть уголовного судопроизводства: Лекции, читанные в императ. ун-те Св. Владимира профессором А.Ф. Кистяковским (1874) / Кистяковский Александр Федорович. Научн. ред. и предисл. современ. изд.: О. В. Баулин, Н. С. Карпов, В. Я. Радецкая. – К.: Изд-во Семенко Сергея, 2005. – 118 с.

Закомлистом А. Ф. Судебная этика / Закомлистом Александр Федорович. – СПб: Юрид. центр Пресс, 2002. – 258 с.

Погорецький М. А. Мета і завдання кримінального процесу в новому КПК України / Погорецький Микола Анатолійович // Українське правосуддя: Здобутки та перспективи: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., 16 травня 2008 р. – Чернівці: Рута, 2008. – С. 363–368.

Курс советского уголовного процесса. Общая часть / Под ред. А. Д. Бойкова и И. И. Карпеца. – М., 1989. – 640 с.



Дворкін Р. Серйозний погляд на права / Дворкін Роналд; Пер. з англ. А. Фролкін. – К.: Основи, 2001. – 519 с.

Фріс П. Л. Кримінально-правова політика Української держави: теоретичні, історичні та правові проблеми: Наук. вид. / Фріс Павло Львович; За заг. ред. М. В. Костицького. – К.: Атака, 2005. – 332 с.

Кримінальний процес України: Підручник / Михеєнко Михайло Макарович, Нор Василь Тимофійович, Шибіко Василь Петрович. – К.: Либідь, 1992. – 431 с.



Кони А. Ф. Собрание сочинений: В 8 т. – Т. 4 / Под ред. В. Г. Базанова и др. / Кони Анатолий Федорович. – М., 1967. – 543 с.

Пепен П. Нотаріальна деонтологія в Квебеці/ П’єр Пепен // Професія нотаріуса в Квебеці:
Зб. текстів. – К.: Заповіт, 2004. – С. 139–177.

MEH № 3 2017 г. - -


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка