Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ навчально-науковий інститут права та психології кафедра кримінально-правових дисциплін навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни



Сторінка5/6
Дата конвертації11.04.2016
Розмір1.05 Mb.
1   2   3   4   5   6

1. Проблеми підготовки засуджених до звільнення від відбування покарання та надання допомоги їм в працевлаштуванні.


2. Історія застосування помилування в Україні.

3. Проблеми встановлення адміністративного нагляду за звільненими.


Питання для самоконтролю

1. Яким є правовий порядок, умови і процедура звільнення засуджених?

2. Назвіть перелік документів, які надаються звільненим від покарань і дії посадових осіб, що забезпечують процес звільнення.

3. Поясніть правові підстави і порядок умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

4. Які нормативно-правові акти регулюють правові засади звільнення засудженого за хворобою?

5. Який порядок здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням?


Література: (1-6, 11, 12, 13, 15, 16, 21, 22, 24, 25, 26, 27, 28)



Професор кафедри кримінально-правових

дисциплін ННІПП НАВС В.О. Корчинський

10. Завдання для самостійної підготовки



Тема 1. Кримінально-виконавча політика і кримінально-виконавче право України на сучасному етапі розвитку – 8 годин.

1. Поняття та зміст кримінально-виконавчої політики в Україні.

2. Проблеми формування пенітенціарної політики в Україні.

3. Суб'єкти реалізації кримінально-виконавчої політики.

4. Місце кримінально-виконавчого права в системі права.

5. Кримінально-виконавче законодавство в Україні: проблеми становлення та розвитку.


Тема 2. Теоретичні та практичні проблеми кримінально-виконавчої системи України – 8 годин.

1. Призначення та завдання органів та установ виконання кримінальних покарань.

2. Проблеми реформування кримінально-виконавчої системи України.

3. Види органів і установ виконання покарань.

4. Характеристика державної пенітенціарної служби України.

5. Персонал державної кримінально-виконавчої служби та його характеристика.


Тема 3. Проблеми відповідності кримінально-виконавчого законодавства України міжнародним стандартам – 10 год.

1. Основні міжнародні акти щодо рішень пенітенціарних проблем і прав засуджених.

2. Вимоги міжнародних актів щодо соціально-правового захисту персоналу органів і установ, що виконують покарання.

3. Вплив міжнародних стандартів поводження із засудженими на кримінально-виконавчу політику України.

4. Проблеми переоцінки кримінально-виконавчої практики у світлі сучасних міжнародних стандартів поводження із засудженими.
Тема 4. Теоретичні і практичні проблеми виконання покарань не пов'язаних з позбавленням волі – 8 годин.

1. Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань: завдання, структура та його територіальні органи.

2. Виконання покарань кримінально-виконавчою інспекцією.

3. Порядок виконання покарань військовими частинами, гауптвахтами.

4. Дисциплінарний батальйон і його місце у виконанні покарань.

5. Порядок виконання покарань у виправних центрах.


Тема 5. Теоретичні і практичні проблеми виправлення та ресоціалізації засуджених на сучасному етапі розвитку кримінально-виконавчої системи України.

1. Проблеми визначення засудженим виду кримінально-виконавчої установи.

2. Режим в колоніях як засіб виправлення засуджених та проблеми його забезпечення.

3. Суспільно-корисна праця засуджених: проблеми та перспективи.

4. Соціально-виховна робота із засудженими.

5. Проблеми виконання покарання у виді довічного позбавлення волі.


Тема 6. Актуальні проблеми підготовки засуджених до звільнення від відбування покарання та їх соціальної адаптації.

1. Правовий статус осіб, які відбули покарання та проблеми його реалізації.

2. Порядок надання матеріальної допомоги особам, які звільняються з місць позбавлення волі.

3. Встановлення адміністративного нагляду за звільненими з місць позбавлення волі.

4. Контроль за особами умовно-достроково звільненими від відбування покарання.

12. Методичні вказівки (рекомендації) для викладачів і студентів:
Семінарське заняття проводиться у відповідності до програми, тематичного плану Загальної частини кримінального права згідно з розкладами навчальних занять з тем, що вказані в робочих начальних програмах і планах семінарських занять. Семінарське заняття проводиться з широким використанням чинного кримінального законодавства і рекомендованих джерел.

Цей вид занять є засобом розвитку у студентів культури наукового мислення, а також призначений для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методикою наукового пізнання. Семінарське заняття – це завжди безпосереднє контактування зі студентами, встановлення довірливих стосунків, продуктивне педагогічне спілкування. Викладачі, формуючи атмосферу творчої роботи, орієнтують на виступи за характером оцінки, дискусії, співвідносячи їх із простим викладом вивчених та підготовлених тем, заслуховуванням рефератів. Викладач дає установку на прослуховування або акцентує увагу студентів на оцінці та обговоренні залежно від тематики та ситуації. Враховуючи все це, викладач керує дискусією та розподілом ролей. Невпевненим студентам пропонуються окремі полегшені питання, які дають можливість виступити та відчути психологічний стан успіху.

Основними завданнями семінарського заняття є :


  • розвиток пізнавальної активності і самодіяльності, вміння творчо застосовувати матеріал лекцій;

  • поглиблення і закріплення знань, отриманих в процесі вивчення предмета;

  • сприяння розвитку творчого мислення, вміння логічно висловлювати і аргументувати свої думки, слухати один одного, продуктивно критикувати.

Семінарські заняття виступають також засобом перевірки розвитку і засвоєння навичок самостійної роботи, що є однією з найважливіших форм навчальної роботи студентів, та сприяють вихованню ініціативи, активності, самостійності в роботі, привчають до систематичного, планомірного засвоєння навчального матеріалу, монографічної та іншої літератури, законодавства та підзаконних нормативних актів.

Семінар – це традиційне заняття, в якому ставка робиться на закріплення теоретичних відомостей, формування системи знань, підготовку до виконання подальших практичних завдань. Він може проходити у таких формах:



  • фронтальне семінарське заняття, що передбачає роботу всіх його учасників над темою та питаннями;

  • семінарське заняття з підготовленими доповідями, що передбачає проведення роботи стосовно декількох доповідей. Головна увага – підготовка самої доповіді та співдоповіді, інші учасники семінарського заняття вивчають основні джерела за обраною проблемою;

  • комбіноване – співвідносить комбіновані форми роботи, тобто частина питань розробляється всіма учасниками, решта – підготовка доповідей та повідомлень.

Методика підготовки семінарських занять.

Підготовка до семінарського заняття поділяється на попередню та безпосередню. Попередня підготовка включає збір матеріалів з теми, розробку плану заняття, розробку методичних рекомендацій для проведення заняття; безпосередня – відвідування лекцій з теми семінарського заняття чи ознайомлення з її текстом; опрацювання літератури і нормативних документів, підготовку плану-конспекту і дидактичних матеріалів.

У плані вказується тема, мета, завдання вивчення навчального матеріалу, питання для обговорення, література (обов’язкова та додаткова). Якщо семінарське заняття формулюється у вигляді доповідей, то формулюються теми, до яких додається основна література для ознайомлення кожного учасника заняття. при проведенні комбінованого семінарського заняття визначаються питання для фронтального вивчення та розробляються теми рефератів. За наявності навчально-методичних комплексів необхідність в останніх видах роботи відпадає, тому що учасники семінару працюють відповідно до розробок кафедри.

Отже, алгоритм підготовчої роботи викладача до семінару може виглядати так:



  1. Ретельно зважити зміст чергової теми семінарського заняття, її місця в загальній системі занять.

  2. Опрацювати необхідну літературу як рекомендовану для студентів, так і додаткову.

  3. Розробити план проведення семінарського заняття, що включає послідовне викладення в тезисній формі основних положень теми.

  4. Скласти перелік основних, додаткових і навідних питань.

  5. Підготувати ілюстративні приклади для зв’язку предмета з практикою, з життям.

  6. Підготувати наочні та допоміжні засоби.

  7. Особливо спрогнозувати все те, що, як правило, викликає певні труднощі у студентів.

  8. Розподілити всі елементи семінарського заняття за часом.

Методика проведення семінарських занять

Успіх семінарських занять значною мірою залежить від їх раціональної організації та активних методів проведення:



  • тематичні дискусії та диспути;

  • колективний пошук відповідей і ролей;

  • бесіда і вільний обмін думками;

  • інформація про конструктивні пропозиції студентів;

  • ігрове проектування.

Крім організаційних моментів, важливу роль відіграє методика проведення семінарських занять. Основними методами проведення є розповідь викладача (вступне і заключне слово), а також бесіда, ілюстрації і демонстрації, екскурсії. Звичайно, всі вони використовуються не ізольовано, а в єдності. Не існує жодного семінарського заняття, яке б проводилось одним методом. На кожному з них застосовуються різні методи, хоча один з них може бути і домінуючим.

Основною складовою більшості семінарських занять є виступи студентів. Ці виступи можуть бути у вигляді розповіді (інколи включають елементи лекції), ілюстрації та демонстрації. Після виступу студента розгортається бесіда, в якій бере участь як доповідач, так і викладач і студенти.

Під час проведення семінарських занять викладач:


  • повторює і закріплює знання студентів;

  • демонструє неоднозначність підходів до вирішення теоретичних проблем;

  • готує до застосування теоретичних відомостей на практиці;

  • контролює засвоєння матеріалу.

Семінарське заняття є концентрованим проміжним підсумком всієї навчальної роботи на кафедрах, тому що проведення її на високому теоретичному і методичному рівнях значною мірою обумовлене:

  • наявністю лекційних матеріалів, що відповідають вимогам сучасності;

  • методикою читання лекцій;

  • педагогічною майстерністю викладача;

  • організацією на кафедрі та факультеті самостійної роботи студентів, постановкою консультаційної роботи на кафедрі і діяльністю навчальних кабінетів.

Під час проведення семінарського заняття слід виділяти і тримати під увагою такі основні компоненти:

  • вступне слово викладача (визначається основна мета семінарського заняття; місце, що займають питання цього семінарського заняття в курсі, який вивчаються; головні питання семінарського заняття; методичні рекомендації щодо виступу студентів з певної тематики);

  • обговорювання питань семінарського заняття (використання обґрунтованих міркувань студентів з приводу виступів учасників семінарського заняття, запитань, які виникають у студентів, організація дискусії, коригування її в межах запланованої теми, короткий висновок після кожного питання);

  • заключне слово (реалізація мети семінарського заняття, конструктивний аналіз усіх виступів та відповідей, стимуляція активності студентів).

Студенти під час семінару можуть виступати з рефератами. Кожний доповідач має викласти зміст реферату усно за 10-15 хв. Студенти та викладач ставлять запитання, а ті, хто виступають, на них відповідають. Після цього виступають рецензенти від студентів, що попередньо ознайомилися з текстами рефератів.

Подальший перебіг семінарського заняття передбачає виступи студентів, які зобов’язані висловити свою думку про реферат, про виступи товаришів, викласти суть однієї з проблем, винесених на розгляд семінарського заняття. Виступ студентів не бажано переривати або виправляти. Робити це можна лише у разі грубих помилок. Після виступу можна ставити запитання.

В кінці заняття керівник підводить підсумок, дає оцінку виступів (якщо цього не було зроблено при обговоренні кожного питання) та настанови щодо підготовки до наступних занять.

Отже, хід семінарського заняття та його структура за традиційною методикою може визначатися таким чином:



  1. Вступ: мотивація навчання, активізація опорних знань.

  2. Оголошення теми і мети, порядку проведення.

  3. Поступовий розгляд попередньо визначених питань у вигляді виступів, обговорення питання, рефератів, рецензій, відповідей, доповнень до них.

  4. Підведення викладачем або сильним студентом загального підсумку заняття.

  5. Оголошення завдання, мотивація навчальної діяльності на майбутні заняття.

Слід уникати стандартизації семінарських занять, більше урізноманітнювати їх, активізувати пізнавальну діяльність студентів як під час самостійної підготовки, так і на самих заняттях.

Типовими помилками при проведенні семінарських занять є:



  • Намагання викладача перетворити семінар на лекцію, демонстрацію власних знань і професійної компетенції при низькій активності студентів.

  • Повне наслідування лекції, коли на семінарі відбувається буквально дослівний переказ сказаного лектором.

  • перетворення виступу студентів на діалог «викладач-студент» на фоні інертності аудиторії.

  • Відхід від зазначеної теми семінару, обговорення інших проблем.

  • недотримання розподілу часу, відсутність пропорції часу при розгляді питань.

Методика підготовки практичних занять

Перелік тем практичного заняття визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення ґрунтується на заздалегідь підготовленому методичному матеріалі – тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями, наборі завдань різної складності для розв’язування їх студентами на занятті.

Під час проведення практичного заняття група може бути поділена на підгрупи.

Структура практичного заняття:



  • вступ викладача;

  • відповіді на запитання студентів з матеріалу, що залишився не зовсім зрозумілим;

  • практична частина як планова;

  • заключне слово викладача.

Різновиди занять залежать саме від практичної частини. Це може бути вирішення задач, виконання вправ, спостереження, експерименти.

Слід організовувати практичні заняття так, щоб студенти постійно відчували ускладнення завдань, які виконуються, були зайняти творчою роботою, пошуками правильних і точних рішень. Велике значення мають індивідуальний підхід і педагогічне спілкування. При розробці завдання і плану заняття викладач має враховувати рівень підготовки кожного студента і виступати в ролі консультанта, не принижуючи самостійності та ініціативи студента.

Загальна підготовка до практичних занять передбачає визначення їх тематики, розробку планів занять, визначення мінімуму обов’язкової для вивчення літератури, методичних рекомендацій. Проведення практичних занять базується на попередньо підготовленому матеріалі – тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; комплекти завдань різної складності для роботи з ними на занятті.

Підготовка до практичного заняття проводиться поетапно:



  • 1-й етап – визначення цілі;

  • 2-й етап – формування конкретних (окремих) навичок і умінь.

Практичне заняття є формою навчального заняття, де викладач організовує детальний розгляд студентами окремих положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно до сформульованих завдань. Проводяться в аудиторіях або навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою.

Практичні заняття – найбільш поширена форма професійного навчання фахівців, що дозволяє найкращим чином реалізувати принцип зв’язку теорії та практики, навчанням з життям.

Основними цілями практичних занять є:


  • формування у студентів умінь і навичок практичних дій, необхідних спеціалістам для грамотного виконання функціональних обов’язків;

  • розвиток у студентів професійно-ділових якостей, що передбачені освітньо-кваліфікаційною характеристикою випускника певного освітнього рівня;

  • формування у студентів інтересу до майбутньої спеціальності.

Головна мета набуття практичних умінь і навичок має бути зрозумілою як викладачу, так і студентам.

Його завданнями можуть бути:



  • підготовка до самостійного виконання практичних завдань;

  • підготовка студентів до контрольних робіт;

  • набуття вмінь застосування теоретичних знань на практиці;

  • підготовка студентів до майбутньої практичної діяльності тощо.

На цих заняттях викладач організовує розгляд слухачами-студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, а головне – формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань

Підготовка викладача до проведення практичного заняття передбачає: відвідування лекції по темі або ознайомлення з нею; вивчення методичних матеріалів; ознайомлення з літературою і нормативними документами; обмін думками з викладачами; підготовку необхідних дидактичних засобів.

Умовами ефективного проведення практичних занять є таке:


  • у розкладі практичні заняття повинні йти за лекціями з необхідним інтервалом, що дає можливість підготуватися до них, і який не має бути надто великим;

  • вибір завдань, які забезпечують зв’язок теорії з практикою, значення теорії для вирішення соціально-професійних завдань;

  • вибір завдань проблемного характеру та пошуку не тільки рішень, але й джерел отримання необхідної інформації;

  • навчання студентів прийомам роботи з джерелами отримання необхідної інформації;

  • використання за можливістю доступних технічних засобів (діапозитиви, мультимедійні засоби тощо).

Розвитку самостійного та творчого мислення сприяє розбір та аналіз різноманітних методів або способів вирішення, виконання практичних завдань, знаходження економнішого та раціональнішого рішення, стимулювання винахідливості та кмітливості.

Для проведення практичного заняття викладачем готуються відповідні методичні матеріали: тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; набір практичних завдань різної складності для розв’язування їх студентами на занятті та необхідні дидактичні засоби.

Викладач має самостійно знаходити та вибирати вправи, задачі, завдання творчого характеру, які взаємопов’язані з практикою професійної діяльності студента профілем його спеціальності. Більшого поширення набуває застосування ділової гри, підґрунтям якої є реальна виробнича (службова, практична) ситуація, де студенти поводять себе відповідно до вказаних «ролей», відображують службових осіб, що задіяні у вказаних обставинах.

Методика проведення практичних занять

Традиційно до складових елементів практичного заняття належать такі етапи роботи:



  • повторення базового теоретичного матеріалу шляхом фронтальної бесіди у вигляді запитань з певною послідовністю або відповіді викладача на незрозумілі питання лекції;

  • пояснення нового типу завдань з демонстрацією як загальних шляхів та правил рішення, так і розробки алгоритму їх рішення (для великої групи завдань);

  • організація рішення завдань біля дошки (окремі студенти) повністю або самостійно;

  • аналіз їх рішення з опором на теоретичний матеріал: пояснення домашнього завдання – зміст, методика роботи з ним, включаючи посилання на теоретичний матеріал.

На практичному занятті студенти під керівництвом викладача глибоко і всебічно обговорюють питання теми. Для посилення активності і закріплення знань викладач має залучати до участі в обговоренні теоретичних і практичних питань якомога більшу кількість студентів. Це досягається постановкою додаткових запитань, спрямованих на розкриття, деталізацію різних аспектів основного питання, особливо практичного досвіду, складних ситуацій.

Після обговорення кожного питання викладачу доцільно дати оцінку виступів, акцентувати увагу на найбільш суттєвих положеннях, проблемах і можливих варіантах їх вирішення.

Велику користь на практичних заняттях дає розв’язування задач за методом конкретних ситуацій на основі первинних матеріалів. У кінці заняття викладач виставляє студентам оцінки за ступінь активності при обговоренні питань, за глибину засвоєння матеріалу, а також за належне виконання індивідуальних завдань і вміння використовувати отриманий матеріал. Оцінки, одержані студентом на практичних заняттях, враховуються при виставленні підсумкової оцінки з цієї дисципліни.

Якщо студент пропустив заняття або під час занять не виявив відповідних знань, йому призначається індивідуальна співбесіда як одна з форм контролю за засвоєнням навчального курсу.

Методика проведення практичних занять може бути різноманітною, вона залежить від авторської індивідуальності викладача, важливо, щоб різноманітними методами досягалася дидактична мета.

Тобто на практичному занятті викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно до сформульованих завдань.


13. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПОТОЧНОГО, ПРОМІЖНОГО КОНТРОЛЮ ТА ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ

Форми контролю з дисципліни «Актуальні проблеми кримінально-виконавчого права»:

1. Поточний контроль: семінарські та практичні заняття.

2. Модульний контроль.

3. Підсумковий контроль: залік.

Поточний контроль навчальної роботи здійснюється в ході аудиторних семінарських і практичних занять.

Модульний контроль проводиться після кожного змістового модуля (36 годин). До цього часу вже начитаний визначений лекційний матеріал, виконані по ряду тем лабораторні роботи, розглянуті типові задачі і т.д. Отже, можна говорити про те, що студентам видана визначена інформація для формування системи поглядів і пізнання. Звідси ціль рубіжного (модульного) контролю дати відповідь на питання про існування у свідомості студентів такої системи в дійсності.

Очевидно, що в кожній темі або розділу курсу можна виділити «ключові» моменти, методи і поняття, знання яких говорить про те, що розуміння досягнуте. Звідси випливає, що ефективність рубіжного (модульного) контролю від того, наскільки удалий вибір ключових понять, побудов, наслідок і т.д., а також від якості складених питань, відповіді на який і повинні служити критерієм досягнутих знань.



Підсумковий контроль проводиться наприкінці семестру у формі заліку. На підсумковий контроль допускаються тільки ті студенти, які успішно виконали робочий навчальний план поточного семестру.

Контроль залишкових знань проводиться за вказівкою ректора академії, директора ННІПП НАВС. Його ціль – виявити збережений рівень знань студентів, що вивчили дану дисципліну.

Для цього виду контролю використовуються тестові завдання. Тривалість контролю по перевірці залишкових знань установлює комісія.



ЗАВДАННЯ ДЛЯ МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ


  1. НАЗВІТЬ ВІДПОВІДНИЙ НАПРЯМОК ДЕРЖАВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ЩО ВІДОБРАЖАЄ СУТНІСТЬ І ВЛАСТИВІСТЬ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ ПОЛІТИКИ:

А) реалізація кримінальної відповідальності

Б) визначення правового порядку призначення покарання

В) створення правових та організаційних основ виконання покарань

Г) участь у боротьбі з транснаціональною злочинністю




  1. ЯКІ З НАЗВАНИХ ОРГАНІВ ВІДНОСЯТЬСЯ ДО ОСНОВНИХ СУБЄКТІВ ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ ПОЛІТИКИ:

А) Конституційний Суд України, Верховний Суд України

Б) Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України

В) Державна пенітенціарна служба України

Г) Міністерство внутрішніх справ України, СБУ

Д) органи прокуратури, Міністерство юстиції України


  1. ОСНОВНОЮ МЕТОЮ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО ЗАКОНОДАВТВА УКРАЇНИ Є:

А) запобігання злочинам

Б) правове забезпечення виправлення засуджених

В) захист інтересів особи, суспільства та держави

Г) створення умов для запобігання нелюдському поводженню із засудженими

Д) правове регулювання порядку виконання та відбування кримінальних покарань


  1. КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ СКЛАДАЄТЬСЯ З:

А) параграфів і пунктів

Б) розділів

В) параграфів

Г) розділів і параграфів

Д) розділів і глав


  1. КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ПРАВО ‒ ЦЕ:

А) самостійна галузь права

Б) комплексна галузь права

В) складова частина кримінального права

Г) складова частина кримінального та кримінально-процесуального права

Д) складова частина кримінології


  1. ПРЕДМЕТОМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ КРИМІНЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО ПРАВА Є:

А) комплекс соціально-політичних, економічних, моральних, психолого-педагогічних проблем, які виникають при виконанні кримінальних покарань

Б) суспільні відносини, що виникають у зв’язку з призначенням і виконанням покарання

В) суспільні відносини, що виникають у зв’язку з виконанням кримінальних покарань


  1. ДО ГАЛУЗЕВИХ ПРИНЦИПІВ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО ПРАВА НЕ ВІДНОСИТЬСЯ ПРИНЦИП:

А) поєднання заходів переконання та примусу

Б) участь громадськості у діяльності органів і установ виконання покарань

В) презумпції невинуватості

Г) індивідуалізації виконання покарань

Д) рівності засуджених перед законом


  1. ЗМІСТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИХ ПРАВОВІДНОСИН УТВОРЮЮТЬ:

А) порядок та умови виконання покарань

Б) права і обов’язки суб’єктів правовідносин

В) фактична поведінка суб’єктів, блага та інтереси засуджених

Г) права і обов’язки суб’єктів та їх фактична поведінка




  1. НЕ Є ПІДСТАВОЮ ВИКОНАННЯ І ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ:

А) акт помилування

Б) наказ начальника виправної установи

В) Закон України «Про амністію»

Г) вирок суду, який набрав законної сили

Д) інші рішення суду


  1. ВИЗНАЧТЕ СЕРЕД НОРМ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО ПРАВА ТІ, ЩО ВІДНОСЯТЬСЯ ДО ОХОРОННИХ:

А) норми, що встановлюють правила поведінки

Б) норми, що визначають права персоналу установ виконання покарань

В) положення, що формулюють правила вибору норм

Г) норми, що наділені санкцією покарання




  1. ВИЗНАЧТЕ, ЧИ ВСІ ВІДНОСИНИ, ЯКІ ВИНИКАЮТЬ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ Є КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИМИ:

А) так

Б) ні



  1. ВИЗНАЧТЕ СУТНІСТЬ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО ПРАВА УКРАЇНИ:

А) є складовою частиною, продовженням кримінального права

Б) є самостійною галуззю права

В) підгалузь кримінально-процесуального права

Г) є комплексним міжгалузевим нормативно-правовим утворенням




  1. ЯКІ З НАЗВАНИХ АКТІВ ВХОДЯТЬ В СИСТЕМУ ДЖЕРЕЛ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО ПРАВА:

А) накази Державної пенітенціарної служби України

Б) накази Міністерства юстиції України

В) накази Міністерства внутрішніх справ України

Г) накази Генерального прокурора

Д) міжнародні правові акти


  1. НАЗВІТЬ ЮРИДИЧНІ ФАКТИ, ЩО ПОРОДЖУЮТЬ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧІ ПРАВОВІДНОСИНИ:

А) взяття особи під варту

Б) тримання підсудного у слідчому ізоляторі

В) набрання обвинувальним вироком чинності

Г) оголошення судом обвинувального вироку щодо застосування покарання




  1. ЯКІ З НАЗВАНИХ ВИДІВ ПОКАРАНЬ ВІДНОСЯТЬСЯ ДО ПОКАРАНЬ НЕ ПОВЯЗАНИХ З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ:

А) громадські роботи, штраф

Б) арешт


В) позбавлення волі

Г) довічне позбавлення волі




  1. В СИСТЕМІ ЯКИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ЗНАХОДЯТЬСЯ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧІ ІНСПЕКЦІЇ:

А) в системі Міністерства внутрішніх справ України

Б) в системі Міністерства юстиції України

В) в системі Державної виконавчої служби України

Г) в системі Державної пенітенціарної служби України




  1. ВИЗНАЧТЕ, ЯКІ ІЗ ПЕРЕРАХОВАНИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВИ ВІДНОСЯТЬСЯ ДО ОСНОВНИХ ВИДІВ УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ:

А) виправні колонії середнього рівня безпеки

Б) виправні колонії максимального рівня безпеки

В) виправні колонії

Г) виправні центри

Д) виховні колонії


  1. НАЗВІТЬ ВИЗНАЧЕНІ КОНСТИТУЦІЄЮ УКРАЇНИ ОБМЕЖЕННЯ В ПРАВОВОМУ СТАТУСІ ЗАСУДЖЕНОГО:

А) обмеження, що визначаються інструкціями

Б) обмеження, що встановлені Державною пенітенціарною службою України

В) обмеження визначені законом і вироком суду

Г) обмеження визначені органами прокуратури




  1. ВИЗНАЧТЕ ОРГАНИ ДЕРЖАВИ, ЯКІ СПЕЦІАЛЬНО УТВОРЕНІ ДЛЯ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ:

А) державна виконавча служба

Б) кримінально-виконавчі інспекції

В) виправні колонії

Г) військові частини

Д) гауптвахти


  1. ЯКІ З ПОЛІТИЧНИХ І СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПРАВ І СВОБОД ЗАСУДЖЕНІ ТИМЧАСОВО ОБМЕЖУЮТЬСЯ В МІСЦЯХ ПОЗБАВЛЕНЯ ВОЛІ:

А) право на участь в демонстраціях

Б) право обирати в органи влади

В) право на свободу совісті

Г) право на раціоналізацію та винахід




  1. ЯКИМ ОРГАНОМ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ СПРЯМОВУЄТЬСЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ:

А) Міністерством юстиції України

Б) Верховною Радою України

В) Президентом України

Г) Міністерством внутрішніх справ України




  1. ЯКІ ІЗ ЗАВДАНЬ ПОКЛАДАЮТЬСЯ НА КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧУ ІНСПЕКЦІЮ:

А) виконання покарань у виді виправних робіт

Б) виконання покарань у виді службових обмежень для військовослужбовців

В) направлення засуджених до обмеження волі до місць відбування покарань

Г) виконання покарання у виді штрафу




  1. ВИЗНАЧТЕ ВИД УСТАНОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ ДЛЯ НЕПОВНОНОЛІТНІХ:

А) арештний дім

Б) виправна колонія

В) виховна колонія

Г) кримінально-виконавча установа відкритого типу




  1. У ЯКІЙ ІЗ НАВЕДЕНИХ ВІДПОВІДЕЙ ПРАВИЛЬНО ВИЗНАЧЕНО СПОСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ ПІД ЧАС ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ:

А) контроль Міністерства внутрішніх справ України

Б) контроль Управління з питань виконання покарань

В) прокурорський нагляд за виконанням покарань

Г) контроль Міністерства соціальної політики України




  1. ДО ЯКОГО ВИДУ СОЦІАЛЬНОГО КОНТРОЛЮ ВІДНОСИТЬСЯ КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ З БОКУ УВПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ:

А) до міжнародного контролю

Б) до громадського контролю

В) до державного парламентського контролю

Г) до контролю державних органів виконавчої влади




  1. ВИЗНАЧТЕ ВИД УСТАНОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ ДЕ ВІДБУВАЮТЬ ПОКАРАННЯ ЗАСУДЖЕНІ НА ДОВІЧНЕ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ:

А) кримінально-виконавча установа закритого типу

Б) виховна колонія

В) виправний центр

Г) виправна колонія максимального рівня безпеки




  1. ВИЗНЧТЕ ОРГАН, ЩО ВИКОНУЄ ПОКАРАННЯ У ВИДІ КОНФІСКАЦІЇ МАЙНА:

А) Державна кримінально-виконавча служба України

Б) Державна пенітенціарна служба України

В) Державна виконавча служба України

Г) Служба пробації




  1. ВИЗНАЧТЕ ОРГАН ДЕРЖАВИ, ЩО ВИКОНУЄ РІШЕННЯ СУДУ ПРО ЗВІЛЬНЕНЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ:

А) Державна пенітенціарна служба України

Б) Кримінально-виконавча інспекція

В) кримінально-виконавча установа відкритого типу

Г) спеціальні виховні колонії




  1. ЗАСУДЖЕНИЙ ДО ПОКАРАННЯ У ВИДІ ШТРАФУ ПРОТЯГОМ ЯКОГО ТЕРМІНУ ЗОБОВЯЗАНИЙ СПЛАТИТИ ВИЗНАЧЕНУ СУДОМ СУМУ ШТРАФУ?

А) 7 днів

Б) 20 днів

В) одного місяця

Г) двох місяців




  1. ЯКЕ ПОКАРАННЯ МОЖУ БУТИ ПРИЗНАЧЕНО ЗАСУДЖЕНОМУ, ЯКИЙ УХИЛЯЄТЬСЯ ВІД СПЛАТИ ШТРАФУ?

А) арешт

Б) позбавлення волі

В) виправні роботи

Г) громадські роботи

Д) обмеження волі


  1. ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ:

А) за місцем роботи

Б) за місцем проживання засудженого

В) в місцях визначених кримінально-виконавчою інспекцією

Г) в спеціальних місцях




  1. ЯКЕ ПОКАРАННЯ МОЖЕ БУТИ ПРИЗНАЧЕНО ЗАСУДЖЕНОМУ, ЯКИЙ УХИЛЯЄТЬСЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ?

А) виправні роботи

Б) арешт


В) позбавлення волі

Г) обмеження волі

Д) конфіскація майна


  1. ДЕ ВІДБУВАЄ ПОКАРАННЯ ЗАСУДЖЕНИЙ ДО ВИПРАВНИХ РОБІТ?

А) на державних підприємствах

Б) на будь-яких підприємствах

В) на державних підприємствах за місцем роботи засудженого

Г) на будь-яких підприємствах за місцем роботи засудженого




  1. ЧИ ЗАРАХОВУЄТЬСЯ ЧАС ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ВИПРАВНИХ РОБІТ В ЗАГАЛЬНИЙ СТАЖ РОБОТИ?

А) так

Б) ні



  1. ЯКЕ РІШЕННЯ МОЖЕ БУТИ ПРИЙНЯТО ЩОДО ОСОБИ, ЯКА ВІДБУВАЄ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ, ЯКЩО ВОНА СТАЛА НЕПРАЦЕЗДАТНОЮ ПІСЛЯ ПОСТАНОВЛЕННЯ ВИРОКУ СУДУ?

А) звільнення від відбування покарання

Б) заміна виправних робіт на штраф

В) призупинення виконання покарання


  1. ЧАС ЩОРІЧНОЇ ВІДПУСТКИ ЗАСУДЖЕНОГО ДО ВИПРАВНИХ РОБІТ ЗАРАХОВУЄТЬСЯ ДО СТРОКУ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ?

А) так

Б) ні



  1. ЧИ ЗАРАХОВУЄТЬСЯ ДО ЗАГАЛЬНОГО СТРОКУ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ ЧАС ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ АРЕШТУ?

А) так

Б) ні



  1. ПРО ПРИБУТТЯ ЗАСУДЖЕНОГО ДО МІСЦЯ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ НАДСИЛАЄТЬСЯ ПОВІДОМЛЕННЯ ЧЛЕНАМ ЙОГО СІМЇ:

А) негайно

Б) протягом п’яти діб

В) протягом трьох діб

Г) за бажанням засудженого




  1. ЧИ МАЮТЬ ПРАВО ЗАСУДЖЕНІ ДО ОБМЕЖЕННЯ ВОЛІ МАТИ ПРИ СОБІ ГРОШІ ТА ЦІННІ РЕЧІ, КОРИСТУВАТИСЯ ГРІШМИ БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ:

А) так

Б) ні



  1. ЗАСУДЖЕНИМ ДО ОБМЕЖЕННЯ ВОЛІ НЕЗАЛЕЖНО ВІД УСІХ ВІДРАХУВАНЬ НАЛЕЖИТЬ ВИПЛАЧУВАТИ НЕ МЕНШ ЯК:

А) 15% загальної суми заробітку

Б) 50% загальної суми заробітку

В) 75% загальної суми заробітку

Г) 30% загальної суми заробітку




  1. НА ЯКИЙ ОРГАН ДЕРЖАВИ ПОКЛАДАЄТЬСЯ ЗАВДАННЯ ВИКОНАТИ РІШЕННЯ СУДУ, ЯКИЙ ЗАСТОСУВАВ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВІЙСЬКОВОГО, СПЕЦІАЛЬНОГО ЗВАННЯ, РАНГУ, ЧИНУ АБО КВАЛІФІКАЦІЙНОГО КЛАСУ:

А) Державна пенітенціарна служба України

Б) Державна виконавча служба України

В) Кримінально-виконавча інспекція

Г) орган який присвоїв звання




  1. ХТО ВИЗНАЧАЄ ВИД КОЛОНІЇ В ЯКІЙ ЗАСУДЖЕНІ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ БУДУТЬ ВІБУВАТИ ПОКАРАННЯ?

А) суд, який постановив вирок

Б) начальник СІЗО

В) Державна пенітенціарна служба України

Г) Генеральний прокурор




  1. ПРОТЯГОМ ЯКОГО СТРОКУ ПІСЛЯ НАБРАННЯ ВИРОКОМ ЗАКОННОЇ СИЛИ ЗАСУДЖЕНИЙ НАПРАВЛЯЄТЬСЯ ДЛЯ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ ДО УВП?

А) 3 днів

Б) 5 днів

В) 10 днів

Г) 15 днів




  1. ПРОТЯГОМ ЯКОГО ТЕРМІНУ АДМІНІСТРАЦІЯ КОЛОНІЇ ПОВІДОМЛЯЄ СУД, ЯКИЙ ПОСТАНОВИВ ВИРОК, ПРО ПРИЙНЯТТЯ ЙОГО ДО ВИКОНАННЯ?

А) 3 днів

Б) 5 днів

В) 10 днів


  1. ЯКІ СТРУКТУРНІ ДІЛЬНИЦІ МАЄ ВИХОВНА КОЛОНІЯ?

А) ресоціалізації

Б) посиленого контролю

В) соціальної реабілітації

Г) карантину, діагностики і розподілу




  1. ЯКІ СТРУКТУРНІ ДІЛЬНИЦІ ВІДСУТНІ В ВИПРАВНИХ КОЛОНІЯХ МАКСИМАЛЬНОГО РІВНЯ БЕЗПЕКИ?

А) посиленого контролю

Б) ресоціалізації

В) соціальної адаптації

Г) соціальної реабілітації




  1. ТРИВАЛІ ПОБАЧЕННЯ ЗАСУДЖЕНИМ НАДАЮТЬСЯ З:

А) родичами

Б) родичами та іншими особами

В) близькими родичами

Г) будь-якими особами




  1. ЗАСУДЖЕНОМУ ДО ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ТРИВАЛІ ПОБАЧЕННЯ НАДАЮТЬСЯ:

А) один раз на три місяці

Б) один раз на шість місяців

В) один раз на рік

Г) не передбачені законом, не надаються




  1. ЧИ МАЮТЬ ПРАВО ЗАСУДЖЕНІ ЗАМІНЯТИ КОРОТКОСТРОКОВІ ПОБАЧЕННЯ НА ТРИВАЛІ?

А) так

Б) ні



  1. ЯКИЙ ТЕРМІН ТРИМАННЯ ЗАСУДЖЕНИХ В ДІЛЬНИЦІ КАРАНТИНУ, ДІАГНОСТИКИ І РОЗПОДІЛУ?

А) 3 дні

Б) 5 днів

В) 10 днів

Г) 14 днів

5) 1 місяць


  1. ЯКА КІЛЬКІСТЬ ТРИВАЛИХ ПОБАЧЕНЬ НАДАЄТЬС ЗАСУДЖЕНОМУ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ?

А) один раз на місяць

Б) один раз на два місяці

В) один раз на три місяці

Г) один раз на шість місяців

Д) один раз на рік


  1. СКІЛЬКИ ТЕЛЕФОННИХ РОЗМОВ НА ПРОТЯЗІ РОКУ МОЖЕ МАТИ ЗАСУДЖЕНИЙ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ?

А) шість

Б) два


В) три

Г) чотири

Д) дванадцять


  1. ЯКА НОРМА ЖИЛОЇ ПЛОЩІ НА ОДНОГО ЗАСУДЖЕНОГО В ВИХОВНИХ КОЛОНІЯХ?

А) 2 м2

Б) 2,5 м2

В) 3 м2

Г) 4 м2

Д) 5 м2


  1. ХТО ВСАНОВЛЮЄ НОРМИ ХАРЧУВАННЯ ДЛЯ ОСІБ ПОЗБАВЛЕНИХ ВОЛІ?

А) Кабінет Міністрів України

Б) Державна пенітенціарна служба України

В) Верховна Рада України

Г) Президент України




  1. НА ЯКІ КОШТИ ЗАСУДЖЕНІ МОЖУТЬ ПРИДБАТИ ПРОДУКТИ ХАРЧУВАННЯ І ПРЕДМЕТИ ПЕРШОЇ ПОТРЕБИ?

А) гроші одержані за переказами

Б) гроші привезені з собою

В) гроші зароблені в колонії

Г) гроші передані родичами

Д) гроші отримані від батьків


  1. КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ПРИЗНАЧЕНА ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:

А) ізоляції різних груп засуджених з метою запобігання можливості негативного впливу суспільно небезпечних злочинців на менш небезпечних

Б) можливості точного обліку засуджених до позбавлення волі

В) можливості якісного контролю за засудженими до позбавлення волі з боку адміністрації

Г) карального впливу на засуджених




  1. ЯКІ ОБСТАВИНИ ДАЮТЬ ПІДСТАВИ ДЛЯ ПЕРЕВОДУ ЗАСУДЖЕНОГО В ІНШУ УСТАНОВУ ТОГО Ж ВИДУ РЕЖИМУ?

А) реорганізація, ліквідація установи або зміна її виду режиму

Б) за наявності бажання засудженого

В) за клопотанням родичів засудженого

Г) за клопотанням громадських організацій




  1. НАЗВІТЬ ДОКУМЕНТИ, ЩО ЗНАХОДЯТЬСЯ В ОСОБОВІЙ СПРАВІ ЗАСУДЖЕНОГО, БЕЗ ЯКИХ ОСТАННІЙ МОЖЕ БУТИ ПРИЙНЯТИЙ У ВИПРАВНУ КОЛОНІЮ:

А) анкета засудженого з впізнавальними фотокартками

Б) протокол затримання

В) вирок суду, що вступив в законну силу

Г) розпорядження прокурора




  1. ЧОЛОВІКИ, ЗАСУДЖЕНІ ЗА УМИСНІ ОСОБЛИВО ТЯЖКІ ЗЛОЧИНИ ВІДБУВАЮТЬ ПОКАРАННЯ У ВИПРАВНИХ КОЛОНІЯХ:

А) мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання

Б) мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання

В) середнього рівня безпеки

Г) максимального рівня безпеки

Д) арештних домах


  1. ЗАСУДЖЕНІ ВПЕРШЕ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ЗА ЗЛОЧИНИ, ВЧИНЕНІ З НЕОБЕРЕЖНОСТІ, ВІДБУВАЮТЬ ПОКАРАННЯ У ВИПРАВНИХ КОЛОНІЯХ:

А) мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання

Б) мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання

В) середнього рівня безпеки

Г) максимального рівня безпеки

Д) виправних центрах


  1. ПІДСТАВОЮ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ Є:

А) згода потерпілого на звільнення винуватого

Б) примирення винуватого з потерпілим

В) дійове каяття винуватого

Г) повне відшкодування потерпілому завданих злочином збитків

Д) хвороба


  1. ЗА ЯКИМИ КРИТЕРІЯМИ МОЖЛИВЕ УМОВНО-ДОСТРОКОВЕ ЗВІЛЬНЕННЯ?

А) твердо став на шлях виправлення

Б) став на шлях виправлення

В) довів своє виправлення

Г) виправився і ресоціалізувався




  1. АМНІСТІЯ ОГОЛОШУЄТЬСЯ:

А) законом України

Б) Указом Президента України

В) наказом Голови Державної пенітенціарної служби України

Г) наказом Генерального прокурора України

Д) наказом Міністра юстиції України


  1. ПОМИЛУВАННЯ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ:

А) Міністром внутрішніх справ України

Б) Верховною Радою України

В) Генеральним прокурором України

Г) Президентом України

Д) Головою Державної пенітенціарної служби України


  1. НАЗВІТЬ ЯКОЇ ФОРМИ НАДАЮТЬСЯ ДОВІДКИ ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ ЗАСУДЖЕНИМ ІНОЗЕМЦЯМ ТА ОСОБАМ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА, ЯКІ ЗВІЛЬНЯЮТЬСЯ З УВП:

А) форма «А» ‒ жовто-зеленого кольору

Б) форма «БВЛ» ‒ рожевого кольору

В) форма «Б» ‒ блакитного кольору

Г) форма «В» ‒ білого кольору




  1. ЯКЩО СТРОК ПОКАРАННЯ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ У ВИХІДНИЙ ДЕНЬ АБО СВЯТКОВИЙ ДЕНЬ, ЗАСУДЖЕНИЙ ЗВІЛЬНЯЄТЬСЯ У:

А) післявихідний або післясвятковий день

Б) передвихідний або передсвятковий день

В) вихідний або святковий день

Г) за три дні до вихідного або свята

Д) за розсудом адміністрації виправної колонії


  1. НЕПОВНОЛІТНІ, ЯКІ ЗВІЛЬНЕНІ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ НАПРАВЛЯЮТЬСЯ ДО МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ:

А) тільки в супроводі родичів

Б) тільки в супроводі працівника колонії

В) в супроводі родичів або працівника колонії

Г) в супроводі працівника кримінальної міліції у справах неповнолітніх

Д) у супроводі дільничного інспектора міліції


  1. ДО ЯКИХ КАТЕГОРІЙ ОСІБ ВСТАНОВЛЮЄТЬСЯ АДМІНІСТРАТИВНИЙ НАГЛЯД:

А) неповнолітніх

Б) визнаних судом особливо небезпечними рецидивістами

В) засуджених до позбавлення волі за злочин вчинений з необережності

Г) засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів

Д) засуджених за злочини, що пов’язані зі зброєю


  1. У ЯКИХ ВИПАДКАХ АДМІНІСТРАТИВНИЙ НАГЛЯД АВТОМАТИЧНО ПРИПИНЯЄТЬСЯ?

А) постановою судді за поданням начальника ОВС у разі погашення або зняття судимості

Б) постановою судді у зв’язку з переїздом піднаглядного на інше місце проживання

В) постановою судді за поданням начальника ОВС достроково, якщо піднаглядний перестав бути небезпечним для суспільства

Г) постановою судді за клопотанням родичів піднаглядної особи

Д) у разі засудження піднаглядного і направлення його до місця відбування покарання


  1. ЯКІ ПОЛОЖЕННЯ ВІДНОСНО ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ЗВІЛЬНЕНИХ З УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ ПЕРЕДБАЧАЄ ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ» В СТ. 5?

А) керівникам підприємств надавати допомогу звільненим у працевлаштуванні

Б) керівники підприємств не зобов’язані надавати допомогу

В) керівники повинні мати резерв робочих місць в межах 5%, для працевлаштування звільнених з УВП

Г) згідно з Законом резервується 10% робочих місць




  1. ЯКЩО СУД ВІДМОВИТЬ ЗАСУДЖЕНОМУ ЗА ОСОБЛИВО ТЯЖКИЙ ЗЛОЧИН В УМОВНО-ДОСТРОКОВОМУ ЗВІЛЬНЕННІ, КОЛИ МОЖЛИВИЙ ПОВТОРНИЙ РОЗГЛЯД ЦЬОГО ПИТАННЯ:

А) через місяць

Б) через чотири місяці

В) через півроку

Г) через рік

Д) розгляд не можливий


  1. БЕЗПОСЕРЕДНЬОЮ ПІДСТАВОЮ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ У ЗВЯЗКУ З АМНІСТІЄЮ Є:

А) Закон України «Про амністію»

Б) рішення адміністрації УВП

В) рішення Державної пенітенціарної служби України

Г) рішення суду

Д) рішення Генерального прокурора України


  1. У ЯКИХ ВИПАДКАХ ВИНИКАЄ ПРАВО НА ПОМИЛУВАННЯ ЗАСУДЖЕНОГО ДО ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ:

А) після відбуття 10 років покарання

Б) після відбуття 15 років покарання

В) після відбуття 20 років покарання

Г) після відбуття 25 років покарання

Д) помилування не застосовується


  1. НАЗВІТЬ ОРГАН ДЕРЖАВИ, ЩО ЗДІЙСНЮЄ КОНТРОЛЬ ЗА ПОВЕДІНКОЮ ОСІБ, ЗВІЛЬНЕНИХ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ:

А) Генеральна прокуратура України

Б) Міністерство внутрішніх справ України

В) Державна пенітенціарна служба України

Г) Кримінально-виконавча інспекція

Д) громадськість


  1. ЧИ МОЖЕ БУТИ ПІДСТАВОЮ ДЛЯ ВИКОНАННЯ І ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ АКТ ПРО ПОМИЛУВАННЯ?

А) так

Б) ні
14. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ТА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ


Навчально-методичне забезпечення:

1. Підручники, навчальні посібники.

2. Навчальна програма.

2. Робоча програма.

3. Навчально-методичний комплекс.

( 1. Кримінально-виконавче право України: Підручник за ред. О.М. Джужи. – К.: Атака, 2010.- 752 с. 2. Робоча програма «Актуальні проблеми кримінально-виконавче право України», 2014 р. (електронний варіант). 3. Навчально-методичний комплекс «Актуальні проблеми кримінально-виконавче право України», 2014 р. (електронний варіант)).


Матеріально-технічне забезпечення:

1. Ноутбук.

2. Мультимедійний проектор.




Методичні, наочні, мультимедійні матеріали для лекцій:
Додаток 1.
15. ПІДСУМКОВИЙ КОНТРОЛЬ

ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАЛІКУ

  1. Кримінально-виконавча політика: її напрямки в сучасний період розвитку та роль у протидії злочинності.

  2. Проблеми реформування кримінально-виконавчої системи України.

  3. Основні напрями удосконалення кримінально-виконавчої політики України.

  4. Вплив міжнародних стандартів поводження із засудженими на кримінально-виконавчу політику України.

  5. Проблеми переоцінки кримінально-виконавчої практики у світі сучасних міжнародних стандартів поводження з засудженими.

  6. Вимоги міжнародних актів про підвищений соціально-правовий захист персоналу органів і установ, які виконують покарання.

  7. Поняття кримінально-виконавчого права як самостійної галузі права.

  8. Функції кримінально-виконавчого права.

  9. Проблеми становлення та розвитку сучасного кримінально-виконавчого права.

  10. Кримінально-виконавче право і суміжні галузі права.

  11. Принципи кримінально-виконавчого права, проблеми їх реалізації.

  12. Принцип гуманізму кримінально-виконавчого права та його реалізація в нормах кримінально-виконавчого права.

  13. Принцип законності у діяльності Державної пенітенціарної служби України.

  14. Кримінально-виконавче законодавство України: проблеми становлення та розвитку.

  15. Диференціація й індивідуалізація відбування покарання..

  16. Конституція України та її значення для кримінально-виконавчого права.

  17. Загальна характеристика Кримінально-виконавчого кодексу України, його основні концептуальні положення..

  18. Основні міжнародні акти щодо рішень пенітенціарних проблем і прав засуджених.

  19. Наука кримінально-виконавчого права як частина юридичної науки.

  20. Основні напрямки досліджень та завдання кримінально-виконавчої науки на сучасному етапі розвитку України.

  21. Зв’язок науки кримінально-виконавчого права із суміжними науками (кримінологією, юридичною статистикою, психологією, психіатрією, судовою медициною та ін.).

  22. Поняття та зміст правового статусу засудженого, проблеми його розвитку на сучасному етапі.

  23. Характеристика спеціальних прав та обов'язків осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі..

  24. Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань: завдання та структура, його територіальні органи управління.

  25. Кримінально-виконавча інспекція.

  26. Військові частини, гауптвахти.

  27. Арештні доми.

  28. Виправні центри.

  29. Дисциплінарні батальйони.

  30. Виправні колонії, їх види.

  31. Виховні колонії.

  32. Взаємодія органів і установ виконання покарань з органами внутрішніх справ, слідства, прокуратури і суду.

  33. Проблеми визначення засудженим виду кримінально-виконавчої установи.

  34. Проблема співвідношення понять “виправлення” і “ресоціалізація” засуджених.

  35. Режим як засіб виправлення та окремі проблеми його забезпечення.

  36. Оперативно-розшукова діяльність в колоніях.

  37. Режим особливих умов у колоніях.

  38. Злісний порушник установленого порядку відбування покарання.

  39. Посадові особи, які застосовують заходи заохочення і стягнення, та обсяг їх повноважень.

  40. Порядок і умови тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці карантину, діагностики і розподілу.

  41. Порядок і умови тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці ресоціалізації.

  42. Суспільно корисна праця засуджених: проблеми та перспективи.

  43. Актуальні проблеми соціально-виховної роботи з засудженими.

  44. Вільний час засуджених до позбавлення волі.

  45. Освіта як засіб ресоціалізації засуджених.

  46. Роль громадських об’єднань, правозахисних організацій у справі виправлення та ресоціалізації засуджених.

  47. Значення релігії в досягненні мети кримінального покарання.

  48. Богослужіння і релігійні обряди в колоніях.

  49. Медико-санітарне забезпечення осіб, позбавлених волі.

  50. Проблеми матеріально-побутового забезпечення засуджених до позбавлення волі.

  51. Порядок і умови відбування покарання засудженими вагітними жінками, матерями-годувальницями і жінками, які мають дітей віком до трьох років.

  52. Проживання жінок, засуджених до позбавлення волі, за межами виправної колонії.

  53. Особливості відбування покарання у виховних колоніях.

  54. Правовий статус осіб, які відбули покарання.

  55. Надання матеріальної допомоги особам, які звільняються з місць позбавлення волі..

  56. Встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі.

  57. Правові підстави і порядок звільнення засуджених до позбавлення волі у зв’язку з помилуванням.

  58. Підстави і порядок звільнення у зв’язку з амністією.

  59. Контроль за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання.

  60. Проблеми виконання покарання у виді штрафу.

  61. Проблеми виконання покарання у виді конфіскації майна

  62. Проблеми виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

  63. Проблеми виконання покарання у виді громадських робіт.

  64. Проблеми виконання покарання у виді виправних робіт.

  65. Проблеми впровадження пробації в Україні.

  66. Відмінності служби пробації від існуючої в Україні кримінально-виконавчої інспекції

  67. Виконання покарання у виді арешту.

  68. Виконання покарання у виді обмеження волі.

  69. Виконання покарань, пов’язаних з проходженням військової та державної служби.

  70. Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі з погляду гуманності і досягнення цілей кримінально-виконавчого законодавства.

  71. Зміна підходу до організації виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі як відображення процесів реформування пенітенціарної системи України.
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка