Міністерство соціальної політики україни державний комплекс соціальної реабілітації дітей-інвалідів Рекомендації щодо застосування реабілітаційних методик у роботі центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів Розділ ІІІ



Сторінка7/8
Дата конвертації11.04.2016
Розмір1.24 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

- принцип прийняття дитини: повага до дитини, нарівні із розумною вимогливістю, віра в можливості її розвитку та прагнення найбільшою мірою розвинути її потенційні можливості – основні умови створення більш сприятливої атмосфери для дитини;

- принцип допомоги: цей принцип повинен застосовуватися до виховання кожної дитини, однак при роботі з дітьми з обмеженими можливостями він має особливе значення, так як така дитина без спеціально організованої допомоги не зможе досягнути оптимального для неї рівня психічного і фізичного розвитку;

- принцип індивідуального підходу: дитина має право розвиватися у відповідності зі своїми психофізичними особливостями. Реалізація принципу дає можливість дитині досягнути максимального рівня розвитку через приведення методів, засобів та форм організації процесів виховання та навчання у відповідность з її індивідуальними можливостями;

- принцип єдності медичних та психолого-педагогічних впливів: медичні заходи створюють сприятливі умови для психолого-педагогічного впливу і тільки у сполученні з ними можливе забезпечення ефективності корекційно-виховної роботи з кожною дитиною;

- принцип співпраці із сім’єю: створення комфортної атмосфери в сім’ї, наявність правильного відношення до дитини, єдність вимог, що висуваються, сприятимуть більш успішному її фізичному і психічному розвитку.

Таким чином, можна виділити два напрямки корекційної роботи:


  1. Лікувальна допомога. Фармакотерапія, спрямована на купіювання психопатологічних проявів хвороби, вегетативно-судинної та вегетативно-вісцеральної дистонії, на активізацію дитини, на ослаблення її психічного напруження.

  2. Корекційна робота повинна здійснюватися поетапно, виходячи із ступеня вираженості аутистичного дизантогенезу дитини із РДА.

Система реабілітаційних заходів повинна мати комплексний підхід і полягати в синхронній корекції порушень аутистичного спектру та формуванні особистісних, когнітивних, мовленнєвих якостей, які полегшують можливу інтеграцію дитини до суспільства.

Реабілітаційна робота, яка проводиться групою спеціалістів різного профілю, включаючи дитячих психіатрів, невропатологів, логопедів, психологів, педагогів, музичних керівників, повинна забезпечувати комплекс реабілітаційних послуг.

В установах соціальної реабілітації дітей-інвалідів можуть здійснюватися різні форми роботи з дітьми з аутизмом та батьками, а саме:



  • послуги із соціальної, психологічної, логопедичної, педагогічної реабілітації;

  • заняття в гуртках та творчих майстернях;

  • відвідування дітьми культурно-масових заходів;

  • виставки творчих робіт дітей;

  • лікувально-оздоровчі заняття;

  • психолого-педагогічне консультування батьків;

  • консультування батьків з юридичних та правових питань;

  • соціально-психологічні тренінги для батьків;

  • бібліотечне обслуговування батьків;

  • групи психологічної підтримки батьків;

  • клуби спілкування та клуби за інтересами;

  • оздоровчі літні табори тощо.

Кожна установа визначає необхідні види соціальних послуг та форми роботи, виходячи з аналізу психолого-педагогічних особливостей дітей, які в ньому перебувають.

Індивідуальний план реабілітації кожної дитини складається на основі глибокого та комплексного обстеження дитини командою спеціалістів та повинен враховувати результати вивчення наступних особливостей розвитку дитини:



  • характер та ступінь порушення взаємодії з оточуючим (за О.С. Нікольською);

  • особливості порушення моторики;

  • особливості і можливості інтелектуального потенціалу та здібність до навчання;

  • визначення особливостей ігрової діяльності;

  • особливості сенсорної сфери;

  • особливості емоційно-вольової сфери;

  • особливості формування первинних потреб та самообслуговування;

  • особливості мовлення (відповідність віковим нормам);

  • особливості комунікації та соціальної сфери;

  • соціальна складова сім’ї.

  • Вказаний план може передбачати наступні напрямки роботи:

  • формування первинних потреб, навичок самообслуговування;

  • нормалізація рухової чутливості та тонічної регуляції;

  • сенсорний розвиток;

  • розвиток моторики, координації та просторових уявлень;

  • розвиток артикуляційного апарату;

  • розвиток уваги;

  • формування та розвиток послідовних дій;

  • формування мовленнєвих та комунікативних навичок;

  • розвиток пізнавальних навичок;

  • формування ігрової діяльності;

  • соціальний розвиток особистості.

Здійснюючи соціальну реабілітацію дітей з РДА, необхідно враховувати, що за окремими ознаками цей специфічний стан може бути подібним до ознак ряду інших порушень розвитку. РДА слід відрізняти від таких захворювань, як: рання дитяча невропатія, розумова відсталість, порушення психічного розвитку при ураженнях мозку, глухота, дитячий церебральний параліч.

У дітей з невропатією знижений фізичний, моторний і психічний тонус. У них спостерігається підвищена чутливість до оцінки їх поведінки; вони боязливі, іноді погано переносять зміну обстановки; може спостерігатися зміна настрою: дитина то вередлива і дратівлива, то в’яла й апатична. Нерідко діти негативно реагують на будь-яку зміну обстановки. Якщо ситуація міняється на комфортнішу, то діти з невропатією сприймають її позитивно. Ці симптоми схожі з поведінкою аутичних дітей.

Але у грі діти з невропатією, на відміну від дітей з РДА, охоче наслідують інших, їх мовлення виразне, відсутні аграматизми, ехолалії. На контакт діти з невропатією йдуть охоче, якщо від дорослих чи їх однолітків не йде загроза або агресія. Їх страхи хоча і дещо перебільшені, але завжди адекватні й актуальні для певного моменту, вони охоче відгукуються на ласку.

Аутичних дітей необхідно відрізняти від розумово відсталих. За розумову відсталість при РДА може сприйматися відсутність реакції на матір, на людей взагалі. Пізніше – відсутність мовлення, навичок самообслуговування, гри. Але слід враховувати, що у розумово відсталої дитини є зоровий контакт, менше порушені міжособистісні зв’язки, вони відчувають адекватний страх перед темрявою, тваринами тощо. При розумовій відсталості рухова сфера розвивається раніше, ніж інтелектуальна, а при РДА інтелектуальні можливості дитини часто випереджають дозрівання моторної сфери. Іноді їх можна відрізнити навіть за одними тільки зовнішніми ознаками: діти з розумовою відсталістю, як правило, мають органічні дисплазії тулуба і голови, а аутичні діти – тонкі риси обличчя і загальний астенічний вигляд. Діти з РДА мутичні, словник відірваний від побуту, у мовленні ехолалії складної конструкції, спостерігається кульмінаційний момент розвитку мовлення, після чого – регрес. А у дітей з розумовою відсталістю словник на побутовому рівні, ехолалічно може вимовлятися фраза безпосередньо за дорослим, розвиток мовлення має патологічну, але еволюційну динаміку.

РДА слід диференціювати із психічними порушеннями внаслідок органічних уражень головного мозку. В останньому випадку спостерігається психомоторна збудливість, нестійкість уваги та настрою, іноді агресивність. Ці явища можуть бути присутні і в дітей з РДА. Але в дітей з ураженням центральної нервової системи немає відчудження. Їм, навпаки, властива настирливість, нав’язливість. Явища збудливості нерідко змінюються гіподинамією. У мовленні дітей з органічним ураженням центральної нервової системи немає неологізмів, манірності інтонації, явищ ехолалії.

Якщо дитина з РДА не вимовляє слова, не виконує словесних інструкцій, неначе не розуміє мовлення, то виникає питання відмежування РДА від мовних патологій – алалії або дизартрії. Головною ознакою істинних мовленнєвих порушень є те, що діти привертають до себе увагу за допомогою жестів, міміки, напружено дивляться в обличчя співрозмовника, промовляють різні вигуки. У дітей з РДА такого не спостерігається. У них, на відміну від дітей з мовними порушеннями, присутні явища ехолалії і своєрідна інтонація.

Необхідно диференціювати РДА і глухоту. У перші роки життя аутична дитина може справляти враження глухої, тобто вона не відгукується, коли її звуть, і не обертається на джерело звуку. У цих випадках необхідно провести аудіометрію і покладатися на її результати. Але існують ознаки, які властиві лише дітям з РДА: в значущій ситуації вони можуть почути навіть найтихіший шепіт. Глухі діти шукають очима губи співрозмовника, щоб зрозуміти його мовлення, чого не відмічається в аутичних дітей.


Загалом слід мати на увазі, що аутизм є мультидисциплінарною проблемою. Вона досліджується в медицині, психології, спеціальній педагогіці, соціальній роботі. Необхідною складовою організації реабілітаційної роботи з аутичними дітьми є не тільки залучення їх до всіх сфер життєдіяльності, але і залучення суспільства до вирішення інтеграційних, психологічних, комунікативних, мовленнєвих, навчальних, емоційних проблем.
Джерела інформації


  • Гилберт К. Аутизм. Медицинское и педагогическое воздействие: книга для педагогов-дефектологов / Пер. с англ. О.В.Деряевой; под науч. ред. Л.М. Шипицыной; Д.Н. Исаева. – М.: ВЛАДОС, 2005. – С. 25 – 63.

  • Дети с нарушением общения: ранний детский аутизм / К.С.Лебединская, О.С.Никольская, Е.Р.Баенская – М.: Просвещение, 1989. – С. 6 – 20.

  • Лебединская К.С., Никольская О.С. Диагностика раннего детского аутизма: начальные проявления. – М.: Просвещение, 1991. – С. 5 – 55.

  • Питерс Т. Аутизм: От теоретического понимания к педагогическому воздействию: Книга для педагогов-дефектологов / Пер. с англ. М.М.Щербаковой: под науч. ред. Л.М. Шипицыной, Д.Н. Исаева. – М.: ВЛАДОС, 2003. – С. 14 – 25.

Інтернет-ресурси




  • http://autism.com.ua/

  • http://doctorost.ru/stati-po-osteopatii/autizm-prichiny-klinicheskie-proyavleniya-lechenie/

  • http://new-clinica.ru/content/view/51/20

  • http://ru.wikipedia.org/wiki/Аутизм


Мовлення та мовленнєві порушення
Як відомо, мова – це система умовних символічних знаків (звукових та рухових), створених для мислення, систематизації та спілкування людини з навколишнім середовищем.

Мовлення – складна функціональна система, для формування якої потрібен своєчасний розвиток мозкових структур та їх спільна робота в поєднанні з умовами соціально-психологічного впливу на розвиток дитини.

Розвиток мовлення починається з першого крику народженої дитини та проходить певні етапи. Протягом першого року життя закладається основа мовленнєвої функціональної системи, її структури та співвідношення з іншими психічними функціями. У подальшому розвиток мовлення продовжується і триває до 5-річного віку дитини.

У формуванні мовленнєвої функціональної системи беруть участь різні мозкові анатомічні структури:

– акустичний аналізатор обумовлює гнозис мовлення, впізнавання різних звуків, звукових рядків (зона Верніке);

– кінестетичний аналізатор відповідає за праксис мовлення (зона Брока);

– ліва та права півкулі, незалежно від їх домінування.

Вимовна частина мовлення залежить від стану центральної та периферичної іннервації органів мовлення.
Структуру мовлення складають фонетика, фонематика, граматика, лексика.

Фонетика – акустичні та артикуляційні особливості звуків мовлення.

Фонематика – фонетичний, фонологічний, фізіологічний та психологічний аспекти мовотворення.

Граматика – устрій мови (форми словозмін, словосполучень, типи речень).

Лексика – вся сукупність слів мови та діалекту.

Достатня координованість м’язів артикуляційного апарату дає можливість дитині здійснювати більш точні рухи язиком, губами. Достатньо розвинений мовленнєвий слух дозволяє дитині розрізняти в мовленні дорослих підвищення та пониження голосу, помічати прискорення та сповільнення темпу мовлення.

До кінця п’ятого року життя більшість дітей правильно вимовляють усі звуки рідної мови.

Дітей з порушеннями мовлення виділяють в окрему групу серед дітей з різними патологіями. Мовленнєві порушення поділяють на дві групи, в залежності від того, який вид мовлення порушено – усний чи писемний.



Порушення усного мовлення:

  • дислалія – порушення звуковимови в дитини з нормальним слухом та збереженою ін-нервацією мовленнєвого апарату;

  • ринолалія – порушення тембру голосу та звуковимови, обумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату;

  • порушення голосу – відсутність (афонія) або розлади фонації (дисфонія) внаслідок патологічних змін мовленнєвого апарату;

  • порушення темпу мовлення: браділалія – патологічно уповільнений темп мовлення; тахілалія – патологічно прискорений темп мовлення.

Браділалія спостерігається в клініці будь-якого захворювання: олігофренія, наслідки менінгоенцефаліту, захворювання ЦНС, травми, пухлини головного мозку. Як самостійне порушення зустрічається в людей флегматичних, в’ялих, слабких та загальмованих.

  • заїкування – порушення темпоритмічної організації мовлення, обумовлене судомним станом м’язів мовленнєвого апарату;

  • алалія – відсутність або недорозвиток мовлення внаслідок органічної поразки мовленнєвих зон (зона Верніке, зона Брока) кори головного мозку у внутрішньочеревному або ранньому періоді розвитку дитини;

  • дизартрія – порушення вимовної частини мовлення, обумовлене недостатністю іннервації мовленнєвого апарату;

  • афазія – повна або часткова втрата мовлення, обумовлена локальним ураженням головного мозку.

Порушення писемного мовлення:

  • дисграфія – частковий розлад процесу письма, який проявляється у специфічних та стійких помилках, що обумовлені несформованістю або порушенням психологічних функцій, які забезпечують процес письма;

  • дислексія – це вид специфічного порушення читання, що характеризується нездатністю до швидкого та правильного розпізнавання слів.

Далі ми детальніше розглянемо ті мовленнєві порушення, які часто супроводжують описані вище інвалідизуючі захворювання і стани та систематично зустрічаються в практиці роботи фахівців центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів.


Ринолалія (поділяється на дві форми)


Відкрита ринолалія

Закрита ринолалія

Функціональна

Органічна

Недостатній підйом м’якого піднебіння в дітей з в’ялою артикуляцією;

стан після видалення аденоїдів.

Прогноз звичайно сприятливий. Носове звучання зникає після спеціальних вправ.


Причини:

- парези та паралічі м’якого піднебіння, рубцові зміни м’якого піднебіння;

- ураження язико-глоткового та блукаючого нервів, травмування, тиск пухлини;

- вроджена щілина м’якого та твердого піднебіння.



З’являється при зниженому носовому резонансі під час звуковимови. Причини в органічних змінах носового простору або в функціональних розладах піднебінно-глоткового зімкнення. Це хронічна гіпертрофія слизової носу, поліпи носової порожнини, викривлення перетинки носу, пухлини, аденоїдні розростання.

Вроджена щілина м’якого та твердого піднебіння зустрічається з частотою 1: 600-1000 новонароджених.

Причини виникнення щілини:


  • генетичні фактори;

  • біологічні фактори (грип, паротит, токсоплазмоз тощо);

  • хімічні фактори (ядохімікати, кислоти тощо);

  • ендокринні захворювання матері.

Критичним періодом для ураження верхньої губи та піднебіння (виникнення щілини) є 7-8 тиждень вагітності.

У дітей із вродженою щілиною і після хірургічного втручання (хейлопластики) залишаються проблеми звуковимови: рубці на піднебінні обмежують рухливість м’язів; деформація губ включає до артикуляції лицьові та мімічні м’язи, що формує у дитини стійкий стереотип напруженого мовлення тощо.

Слід враховувати, що наявність щілини не свідчить про недостатній інтелектуальний розвиток дитини. Вона може мати як збережений інтелект, так і розумову відсталість різних ступенів важкості.
___________________________
Джерела інформації


  • Соломатина Г.Н., Водолацкий В.М. Устранение открытой ринолалии у детей. Методы обследования и коррекции. – М., 2005.

  • Вансовская Л.И. Логопедическая работа при открытой ринолалии после уранопластики. Методические рекомендации. – Л., 1983.

  • Ермакова И.И. Коррекция речи при ринолалии у детей и подростоков. – М.: Просвещение, 1984.

  • Зееман М. Расстройства речи в детском возрасте. – М.,1962.

  • Ипполитова А.Г. Ринолалия. – М.: Просвещение, 1983.

  • Беккер К.П., Совак М. Логопедия. – М.: Медицина, 1981.

Інтернет-ресурси




  • http://ru.wikipedia.org/wiki/Ринолалия

  • http://www.logopedihka.narod.ru/index.files/8.htm

  • http://www.logoped.org/out.php?id=107

  • http://www.solnet.ee/parents/log_63.html

  • http://logoped-online.ru/index.php3?id=14


Дизартрія
Провідним дефектом при дизартрії є порушення вимовного та просодичного (тембр, висота, сила) компоненту мовлення внаслідок органічного ураження центральної та периферичної нервової системи.

Частота виникнення дизартрій у дітей пов’язана з частотою перинатальної патології.

Серед причин дизартрії виділяють асфіксію та пологову травму, ураження нервової системи при гемолітичній хворобі, інфекційні захворювання нервової системи, черепно-мозкові травми; іноді – це порушення мозкового кровообігу, пухлини головного мозку, патологія розвитку нервової системи, спадкові хвороби нервової та нервово-м’язової системи.

Дизартрія поділяється на бульбарну (спостерігається одностороннє вибіркове ушкодження лицьового нерва у разі вірусних захворювань або запалення середнього вуха), псевдобульбарну (збільшення або зменшення тонусу м’язів артикуляційного апарату), екстрапірамідну (характеризується змінами м’язового тонусу в мовленнєвій мускулатурі, наявністю гіперкінезів), мозочкову (спостерігається ураження мозочка та його зв’язків з іншими системами ЦНС), коркову (група моторних порушень мовлення, які пов’язані з осередковим ураженням кори головного мозку).

Ступінь порушення мовлення при дизартрії залежить від характеру та важкості ураження нервової системи. У легких випадках мають місце окремі «викривлення» звуків, у більш важких спостерігаються «викривлення», заміни та пропуски звуків. Страждає темп, виразність, модуляція, вимова стає невиразною. При важких ураженнях ЦНС мовлення стає неможливим.

Найчастіше дизартрія зустрічається в дітей із дитячим церебральним паралічем – у середньому, від 65-85%.

Відзначається взаємозв’язок між ступенем важкості, характером ушкодження рухової сфери та частотою і важкістю дизартрії.

При ДЦП дизартрія зустрічається з наступною частотою: тетрапарез – 100% дітей; спастична диплегія з мінімальним ураженням рук – 13%; гіперкінетична форма – 100%; астатично-атонічна форма – 80%; геміпарези – 48%.

Відносно дітей з ДЦП, дизартрію можна класифікувати відповідно до того, наскільки в дитини чітка і зрозуміла вимова:

І ступінь – порушення звуковимови виявляються тільки спеціалістами при обстеженні;

ІІ ступінь – порушення звуковимови помітні кожному, але мовлення зрозуміле оточуючим;

ІІІ ступінь – мовлення зрозуміле тільки близьким і частково оточуючим;

IV ступінь – відсутність мовлення або мовлення майже незрозуміле навіть близьким (анатрія).

Анатрія – повна або часткова відсутність звуковимови внаслідок паралічу мовнорухових м’язів. Розрізняють: важку анатрію – повна відсутність мовлення та голосу; середньоважка – наявність тільки голосових реакцій; легка – наявність звукоскладової активності.

Менш виражені форми дизартрії спостерігаються в дітей, які не мають явних рухових розладів внаслідок легкої асфіксії, пологової травми тощо. У цих випадках легкі (стерті) форми дизартрії сполучаються з іншими ознаками мінімальної мозкової дисфункції.


___________________________
Джерела інформації


  • Винарская Е.Н., Пулатов А.М. Дизартрия и её топико-диагностическое значение в клинике очаговых поражений мозга. Ташкент: Медицина, 1973.

  • Логопедия. / Под ред. Л.С. Волковой. – М.: Просвещение, 1989.

  • Лопатина Л.В., Серебрякова Н.В. логопедическая работа в группах дошкольников со стёртой формой дизартрии. – СПб.: Образование, 1984.

  • Мартынова Р.И. О психолого-педагогических особенностях детей-дислаликов и дизартриков. Очерки по патологии речи и голоса / Под ред. С.С. Ляпидевского. Вып. 3. – М.: Просвещение, 1967.

  • Мелехова Л.В. Дифференциация дислалий / Под ред. С.С. Ляпидевского. Вып.3. – М.: Просвещение, 1967.

  • Недостатки речи у учащихся начальных классов массовой школы / Под ред. Р.Е. Левиной. – М.: Просвещение, 1965.

Інтернет-ресурси




  • http://ru.wikipedia.org/wiki/Алалия

  • http://www.logoped.ru/nar05.htm

  • http://children.csa.ru/narusheniya_analizatorov/narusheniya_rechi/alaliya/

  • http://alalia.ru/

  • http://www.boltun-spb.ru/problems.html


Алалія
Причиною алалії є черепно-мозкові травми, травми і асфіксії плоду під час пологів внаслідок внутрішньочеревної патології; внутрішньочеревні енцефаліти, менінгіти, інтоксикації; хвороби раннього віку з ускладненнями на мозок.

При алалії має місце пошкодження кори головного мозку обох півкуль, внаслідок чого неможлива компенсація за рахунок здорової півкулі.

Алалію поділяють на моторну та сенсорну.
Моторна алаліясистемний недорозвиток експресивного мовлення центрального органічного характеру (зона Брока).

Діти з моторною алалією важко засвоюють складні рухи органів артикуляції, спостерігаються пошуки артикуляції, вони не можуть виконати певні артикуляційні рухи, переключитися з одного звуку на інший, з одного складу на інший, з одного слова на інше. Це призводить до того, що у дитини з нормальним розумінням мовлення, слухом, із відсутністю парезів артикуляційної моторики самостійне мовлення не розвивається, а довготривалий час залишається на рівні звуків.

Словник розвивається повільно, викривлено, обмежується побутовим характером. Відсутня мотивація спілкування.

Із віком спостерігається немовленнєва симптоматика: вторинна затримка психічного розвитку, примітивізм, конкретність мислення; збільшена втома; зниження уваги, пам’яті, порушення працездатності. Привертає увагу бідність логічних операцій, зниження здатності до символізації, узагальнення та абстракції; порушення орального праксису, акустичного гнозису, тобто в дітей знижені інтелектуальні операції, які потребують участі мовлення.

Поведінка дітей з алалією характеризується несформованістю її рольової функції, імпульсівністю, хаотичністю в діях, пасивністю, психофізичною розгальмованістю або загальмованістю. Особливості предметно-практичної діяльності проявляються в тому, що дітям легше виконувати завдання, якщо вони пропонуються наочно, а не вербально.

У зв’язку з тим, що мовлення не є для дітей з моторною алалією провідним засобом пізнання, не забезпечується нормальний розвиток інтелекту. Діти довго не включаються в завдання, поверхово оцінюють проблему, мають нестійкість інтересів, інтелектуальну пасивність, специфічну поведінку, але вони точно зберігають даний їм спосіб міркування, використовують допомогу.

Враховуючи первинну збереженість інтелекту, спеціалісти підкреслюють позитивну динаміку розвитку та можливість достатньої соціально-трудової адаптації дітей з моторною алалією.

1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка